HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Уїнстон Черчілль – великий діяч Великої Британії»

ПЛАН

Вступ

1. Становлення світогляду Уїнстона Черчілля

2. Діяльність у Парламенті, перші спроби в політиці та міністерській
роботі

3. Уїнстон Черчіль на посаді Прем’єр-міністра в часи війни

4. Діяльність після війни, внесок у міжнародну політику, завершальний
період життя

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Ім’я Уїнстона Черчілля міцно увійшло в історію ХХ століття. Найбільш
популярний політичний і військовий діяч, дипломат, письменник, художник,
журналіст, блискучий оратор і полеміст, Нобелівський лауреат з
літератури, чиї афоризми широко розійшлися в усьому світі, — таким
залишився Черчілль у пам’яті сучасників і нащадків. Його біографія —
роман з немислимими злетами і падіннями героя, що захоплюють дух
пригодами і щасливим кінцем.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що 30 листопада 2009 року
виповниться 135 років з дня народження видатного англійського
політичного діяча Уїнстона Черчілля. Є вкрай цікавим розглянути його
персону з точки зору внеску в політичне життя як Великої Британії, так і
міжнародної політики.

Черчіллю присвячено в багатьох країнах світу сотні праць. Але, як і
раніше, суперечлива фігура цього найбільшого англійського політика ХХ
століття, людини різносторонньо обдарованої (чудово малював, а його
мемуари про Другу світову війну були по праву удостоєні Нобелівської
премії з літератури) викликає непідробний інтерес.

Він прожив довге життя: 90 років і 2 місяці. Вже в 32 роки Черчілль
увійшов до складу британського Кабінету міністрів (унікальний випадок
швидкої кар’єри в ту епоху). Але іронічна доля не раз потім чергувала в
політичній кар’єрі англійського лідера зльоти з падіннями: він був і
міністром (внутрішніх справ, військово-морського флоту, озброєнь,
оборони), і впливовим депутатом парламенту протягом 58 років — але
випало йому бувати й у центрі політичних скандалів, і потрапляти під
жорстокий вогонь обвинувачень у некомпетентності, безпринципності,
зарозумілих замашках (лише не в хабарництві — цього не було!). І
найцікавіше: Черчілль, який у молодості дуже бурхливо й поквапно робив
кар’єру (сам ще не завжди чітко уявляючи, яку саме: військового,
політика, журналіста чи письменника), дочекався своєї «зоряної години» в
політиці й у світовій історії після 65 років, із початком Другої
світової війни. Саме епоха боротьби англійського народу з фашизмом
принесла нащадку роду Мальборо всесвітню славу.

В старості знаменитий англієць любив підкреслювати, що добився успіхів у
житті завдяки завзятості, наполегливості, енергії й здібностям.

Світогляд Черчілля, хоч він і змінювався в деталях, залишався в основі
своїй незмінним багато десятиріч.

Найважливішу роль у його житті відігравав захист інтересів Британської
їмперії та її збереження в цілості. це був виключно сильний політичний
гравець, який умів прораховувати події далеко вперед.

Це був істинний англієць до мозку кісток: у своїй політичній
підступності, але й у своїй вірі в принцип демократії Велика Британія
багато століть вчилася демократії, нагромадивши величезний досвід.
Найважливішою складовою цього досвіду в ХХ столітті виявилася діяльність
Вінстона Черчілля, одного з творців НАТО й західної моделі повоєнного
світового устрою, консерватора, який не зумів врятувати Британську
імперію, але зробив чималий внесок у захист свободи своєї землі від
«коричневої чуми».

Об’єкт дослідження: політичний портрет Уїнстона Черчілля.

Предмет дослідження: життя та політична діяльність Уїнстона Черчілля,
його внутрішня та зовнішня політика на посаді прем’єр-міністра Великої
Британії, його внесок у розвиток демократії та світової історії.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини, яку
складають 4 розділи, висновків та списку використаної літератури.

Методи дослідження: літературний, хронологічний, методи аналізу,
синтезу, порівняння та узагальнення, ін.

Загальний обсяг роботи — 21 сторінка.

1. Становлення світогляду Уїнстона Черчілля

Вінстон Леонард Спенсер-Черчілль народився 30 листопада 1874 року
передчасно у палаці Бленхейм, Вудсток, Оксфордшир. Він походив з
династії герцогів Мальборо, був сином англійського лорда Рендолфа
Черчілля і американки Дженні. Черчілль навчався в приватних школах і
продовжив освіту у Королівській Військової Академії Сендхерст.

В 1894 Черчілль почав службу в четвертому Гусарському полку у Бангалорі,
Індія. В Індії головним заняттям полку Черчілля була гра в поло.
Ситуація не влаштовувала молодого чоловіка, що бажав активнішої участі у
військових діях. Він присвятив свій час самонавчанню.

У 1895 він одержав відпустку для спостереження за іспанськими боями
проти кубинських партизан. Черчілль домовився писати про конфлікт з
газетою Дейлі Грефік (Daily Graphic). Черчілль побував під вогнем вперше
на свій двадцять перший день народження.

На його шляху до Куби він також вперше відвідав Сполучені Штати Америки,
де був представленим нью-йоркському суспільству. У 1897 році офіцером
гусарського полку Черчілль брав участь у скоренні повсталих племен в
Індії, потім був переведений у 21-й уланський полк, що брав участь у
каральній експедиції генерала Кітченера в Судані. Там він прийняв участь
у битві під Омдурманом. В жовтні 1898 Черчілль повернувся в Англію, де
написав і видав наступного року книгу «Річкова війна».

Уже як журналіст він 1899 року відправився на англо-бурську війну. У
сутичці зі супротивником потрапив у руки бурів. Але він утік з полону і
пробрався через нетрі Африки у нейтральну португальську колонію. Звідти
Черчілль добрався до Дурбана, де приєднався до армії генерала Редверса
Булера (Redvers Buller) на її шляху до Ледісміт (Ladysmith) та Преторії.
Черчілль був комісованим до легкої кавалерії і брав участь в битві під
Спіон Коп.

Він був одним з перших британців в Ледісміт та Преторії. Черчілль з його
кузеном герцогом Мальборо Чарлзом Спенсер-Черчіллем вимагали (і
отримали) здачу 52 бурів у Преторії.

Черчілль видав дві книги про англо-бурську війну: «Від Лондону до
Ледісміт через Преторію» (London to Ladysmith via Pretoria) (травень
1900 р.) і «Марш Яна Гамільтона» (Ian Hamilton’s March) (жовтень
1900 р.).

2. Діяльність у Парламенті, перші спроби в політиці

та міністерській роботі

У 26 років Черчілль був обраний членом парламенту від партії
консерваторів у Олдхемі. У стінах британського парламенту він провів з
перервами 64 роки і залишив його у віці 90 років. Після виборів Черчілль
зробив тур з лекціями по Британіі та Сполучених Штатах заробивши десять
тисяч фунтів. (Парламентарі були невисокооплачувані в тих днях і
Черчілль не був багатий за стандартами часу.)

По-перше, Черчілль зблизився з групою дисидентів торі очолюваної лордом
Х’ю Сесілом, але розчарувався в їх поглядах в 1903 р. Черчілль був в
опозиції до Ліберально-Юніоністського лідера Джозефа Чемберлена, партія
якого була в коаліції з консерваторами. Чемберлен пропонував обширні
протекціоністські реформи у торгівлі.

1904 року розчарування у консерваторський позиції привела Черчілля до
Ліберальної партії. Як ліберал, він продовжував кампанію свободної
торгівлі. Він виграв місце у парламенті від Манчестерського Північного
Заходу в загальних виборах 1906 р.

Від 1903 до 1905 Черчілль писав «Лорд Рандольф Черчілль», двотомну
біографію його батька, яка вийшла в 1906 р.

Коли ліберали одержали владу, з Генрі Кемпбел-Банерменом в посаді
Прем’єр-міністра, в грудні 1905 р. Черчілль став заступником міністра
закордонних справ колоній. У 1908 р. Прем’єр-міністром стає Герберт
Генрі Есквіт і Черчілль одержує портфель Президента Правління Торгівлі.
Як Президент Правління Торгівлі він проводив радикальні соціальні
реформи в союзі з Лойдом Джорджем, новим Канцлером Казначейства.

У 1911 Черчілль став Першим Лордом Адміралтейства. Він надав поштовх
військовим реформам, зокрема підтримував розвиток морської авіації,
танків і перехід флоту від вугілля до нафти.

Розвиток бойових танків був фінансований морськими фондами дослідження
через Комітет Наземних Суден, і, хоча вже десятиріччям пізніше розробка
танків бачилася б як геніальна, в той час до неї ставились як до марної
трати бюджетних фондів. Черчілль був невдоволений, що танки у війська
з’являлись у дуже незначних кількостях, у той час, як він хотів мати
кількість танків достатню для того, щоб раптово вирватись з-поза під
димової завіси, перетнути німецькі траншеї, розчавити колючий дріт і
створити сектор прориву.

У 1915 Черчілль був одним з політичних і військових інженерів згубної
висадки на півострові Ґаліполі у Дарданеллах протягом Першої Світової
Війни. Черчілль був підданий серйозній критиці за фіаско, і, коли
прем’єр-міністр Есквіт сформував уряд міжпартійної коаліції,
консерватори вимагали пониження Черчілля як ціну їхньої участі. Протягом
декількох місяців Черчілль служив на посаді канцлера герцогства
Ланкастер, після чого виходить у відставку. Він повернувся до армії,
зберігаючи парламентське місце, і служив протягом декількох місяців на
Західному Фронті командувавши 6-им Батальйоном Королівських Шотландських
Стрільців. Протягом цього періоду, його заступником був Арчібальд
Сінклер, який пізніше став лідером Ліберальної партії.

У квітні 1916 року, коли батальйон було розформовано, Черчілль
повернувся до Англії. Як член парламенту, він критикував уряд, чим
викликав його роздратування. Він одним із перших усвідомив значення
танків, сприяв створенню першого в Англії батальйону бронеавтомобілів. У
1917 році Черчілль став міністром озброєння. Він розгорнув широке
виробництво танків і одержав прізвисько «батько танків», після того як
ця техніка добре зарекомендувала себе на полях війни. Він часто виїжджав
на фронт у Францію, брав участь у плануванні операцій. Після жовтневої
революції 1917 року в Росії Черчілль, будучи військовим міністром, усю
свою енергію направив на знищення радянської влади. Він планує «похід 14
держав» проти більшовиків, активно сприяє постачанню білогвардійської
армії, направляє в Росію англійські війська.

Восени 1922 року, коли ліберальний уряд пішов у відставку, Черчілль
опинився поза державними справами. Не поталанило йому і з парламентом:
його двічі провалили на виборах 1922 і 1923 років. Він повернувся в
партію консерваторів, що завжди була близька йому за духом.

У 1924 році Черчілля обрали в парламент від консервативної партії. Він
став міністром фінансів. Коли в 1929 році на виборах перемогли
лейбористи, Черчілль втратив міністерську посаду, але пройшов у
парламент від консерваторів. Він не підозрював тоді, що випав з урядової
обойми на довгих 10 років. У 1935 році, коли консерватори знову
перемогли, Черчілль, який втратив авторитет після антирадянських випадів
і похвал на адресу італійського фашизму, залишився
парламентарієм-консерватором.

3. Уїнстон Черчіль на посаді Прем’єр-міністра в часи війни

Як тільки почалася Друга світова війна, Черчілль 3 вересня 1939 року
увійшов до складу уряду і знову очолив військово-морське міністерство. І
нарешті настала його зоряна година: 10 травня 1940 року, коли німецькі
танкові армади вторглись у Францію і Бельгію, Черчілль замінив
Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи в цю посаду в
найнебезпечніший момент британської історії, Черчілль попередив
співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози і піт». Але він
завірив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти
фашизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну.

Черчілль не бачив для Великобританії іншого шансу на порятунок, крім
союзу зі Сполученими Штатами, доповненого союзом з Радянським Союзом.
Черчілль перетворився з лідера консервативної партії в національного
військового лідера. Рузвельт і Черчілль волею обставин стали найбільшими
дипломатами свого часу. США із самого початку були на боці Англії, а
після поразки Франції, були готові підтримати британські, а з серпня
1941 року — і радянські війська, не беручи, однак, участі у бойових
операціях. Відразу ж після вторгнення фашистів у Росію британський
прем’єр заявив по радіо: «…ми надамо Росії і російському народу всю
допомогу, яку тільки зможемо». Черчілль пояснив, що, допомагаючи СРСР,
Англія рятує себе. Він сказав, що «вторгнення Гітлера у Росію — це лише
прелюдія до спроби вторгнення на Британські острови… тому небезпека, що
загрожує Росії, — це небезпека, що загрожує нам і Сполученим Штатам,
точно так само як справа кожного росіянина, який бореться за свій
будинок і сім’ю, — це справа вільних людей і вільних народів у всіх
куточках земної кулі».

Вступ СРСР у війну радикальним чином змінив світову обстановку. У серпні
1941 року Черчілль зустрівся з Рузвельтом, щоб намітити спільну лінію в
нових умовах. За підрахунками Черчілля, за військові роки він провів
разом з Рузвельтом на різного роду зустрічах 120 днів — факт унікальний
у сучасній історії.

Так звана «атлантична зустріч» Черчілля і Рузвельта в серпні 1941 року
закінчилася підписанням «Атлантичної хартії», що повинна була сприяти
солідарності обох країн і підготувати ефективний вступ Сполучених Штатів
у війну. Черчілль і Рузвельт заявили, що Англія і США прагнуть до
справедливого і демократичного світу, що повинен слідувати за перемогою
над Німеччиною і її союзниками. Вони дійшли єдиної думки, що після
закінчення війни всі держави повинні бути роззброєні, окрім країн
переможниць. Союзники прийняли рішення про надання допомоги СРСР
постачаннями озброєння і стратегічної сировини.

?

ae

oe

???????¤?¤?$??????о він уже використовував у травні 1940 року під час
утворенні коаліції: «Нашою метою є знищення Гітлера, — і нічого іншого».
Ця мета стосувалася безпосередньо інтересів Черчілля; у той час як
Сталін і Рузвельт мали свої уявлення щодо майбутнього світового порядку,
у якому Британії приділялася в Європі і за океаном трохи інша роль, ніж
та, котру хотілося бачити Черчіллю, який заявив у 1942 році, що
прем’єрами стають не для того, щоб ліквідувати імперію.

Його особисті відносини з Рузвельтом також трохи змінилися; на
конференціях у Тегерані (1943) і Ялті (1945) британський прем’єр
відігравав роль лише молодшого партнера американського союзника.
Великобританія, ставши однією з ключових держав антигітлерівської
коаліції, зробила великий внесок у перемогу над Німеччиною, Італією та
Японією.

У ході війни, на союзницьких конференціях Черчілль відстоював інтереси
Великобританії так, як він їх розумів, з енергією і гнучкістю. Він зумів
нав’язати американцям вигідну Англії стратегію «непрямих дій», відтягав,
як міг, відкриття другого фронту в Західній Європі, зосереджуючи основні
сили західних союзників у Середземномор’ї, оскільки цей регіон був
життєво важливий для економіки і стратегії Великобританії. У той же час
Черчілль виявив неабияку особисту мужність, часто буваючи на фронтах,
робив ризиковані перельоти над ворожою територією, був завжди в гущині
подій. На заклики Сталіна, підтримуваного Рузвельтом, відкрити другий
фронт на заході, Черчілль не давав конкретної відповіді, змушуючи
Червону Армію самотужки боротися проти німців. Це нагадувало політику
Англії під час війни з Наполеоном I. Тоді воєнні дії проти Бонапарта
вели в основному російські солдати, у той час як англійці надавали
союзникам матеріальну і фінансову допомогу.

Черчілль думав, що Німеччина, зв’язана війною в СРСР, не в змозі
розгортати повномасштабні дії проти інших країн і за новими напрямками,
а британські війська зможуть, на думку прем’єра, опанувати ініціативою в
Середземномор’ї. Американські війська, які базувалися на Британських
островах і в Північній Ірландії, розглядалися в ракурсі «утримання
Німеччини від спроб вторгнення». Таким чином, Великобританія уникала
великих людських втрат і знаходилася у відносній безпеці.

Стратегія Черчілля щодо відкриття «другого фронту», безумовно, була
успішною, оскільки цей фронт був відкритий лише на початку 1944 року.
Але за два роки, протягом яких він відтягав відкриття другого фронту,
міць Червоної Армії зросла до такого ступеню, що англо-американським
військам довелося висадитися в Нормандії вже не для того, щоб допомогти
росіянам, а для того, щоб самим також бути присутніми на Європейському
континенті.

У грудні 1944 року — за чотири місяці до краху — Гітлер ще був здатний
поставити в скрутне становище англо-американські війська, які висадилися
в Європі. Він розгорнув наступ військ у Арденнах. Тепер вже настала
черга Черчілля довелося звернутися до Сталіна із закликом терміново
розгорнути великий наступ на східному фронті, щоб змусити Гітлера
відтягнути сили з західного фронту. З цього часу змінився сам зміст
війни. «Бій за Європу», що тепер давали англійці й американці, не був
більше битвою за звільнення Європи, оскільки війна була практично
виграна. Вони прагнули випередити росіян у їхньому нестримному
просуванні на захід.

Черчілль взяв участь у Потсдамській конференції. «Заяви він робить
узагалі короткі, — писав радянський дипломат А. А. Громико. — Дуже
любить розтягувати окремі слова. Робить це явно нарочито. Протягом
мовлення неважко побачити те, що він хоче підкреслити особливо. Ці слова
він вимовляє якось різко. У них проступають і різкість, і метал. Майже
ніколи він не користується заготовленим текстом. Утім, говорять, деякі
свої заяви він любив завчати напам’ять… У мене склалося враження про
нього як про досвідченого оратора. Свій капітал красномовства він умів
добре піднести. Говорив без хвилювання, принаймні так виглядало зовні,
хоча відчувалася його зібраність, і він завжди був, як стверджували
англійці, „алерт“ — напоготові».

Непримиренний ворог комунізму, він, коли це було в його інтересах,
називав Сталіна «своїм іншим» і вимовляв тости за його здоров’я.
Черчілль вірив у силу «особистої дипломатії», у власну здатність
встановлювати «дружні довірчі відносини», маючи на меті в майбутньому
залучити Росію також до «конструктивного співробітництва». Ще в січні
1945 року Черчілль переконав Сталіна першим завдати удару по центральній
частині німецької території й у такий спосіб допомогти західним
державам.

Повернувшись у лютому 1945 року з Ялти, Черчілль заявив, що жоден уряд
не виявив такої вірності договору, як радянський; він ні в найменшому
ступені не сумнівався в щирості маршала Сталіна й у його добрій волі до
співробітництва. Зміст цієї війни Черчілль бачив у знищенні Гітлера і
руйнуванні державного статусу Німеччини в Європі. «Це та мета, — казав
він, — яка пояснює все інше».

Але його представлення про післявоєнне врегулювання були неясними і
невизначеними. Під впливом панєвропейської ідеї якийсь час Черчілль
схилявся до федеративних планів, для яких у Великобританії були великі
можливості. Великі надії він покладав на відродження Франції як
провідної держави Західної Європи.

Від територіальних і націоналістичних проблем він намагався
відмовлятися. Поки Німеччина ще не була переможеною, він до всіх питань
підходив з точки зору її користі для союзників, у критичні моменти він
не зупинявся навіть перед тим, щоб дати обіцянки, які свідомо не міг
виконати.

4. Діяльність після війни, внесок у міжнародну політику, завершальний
період життя

У наступні десять років після Потсдама (1945—1955) Черчілль виступав у
ролі «хранителя нації», яку прекрасно виконував. У 1946 році йому
вдалося, використовуючи страх суспільства перед радянськими амбіціями,
створити зовнішньополітичний консенсус з керівництвом лейбористської
партії, метою якого було зміцнення національної єдності.

5 березня того ж року він виступав з промовою в американському місті
Фултоні, де в присутності американського президента Трумена висунув ідею
політики сили, основою якої повинне було стати замкнуте атлантичне
партнерство англосаксонських держав. Черчілль узявся сформулювати
загальну програму боротьби проти СРСР, заявивши: «На Європу опустилася
залізна завіса». У Фултоні вперше були вимовлені слова «холодна війна».
Можливо, він загравав тоді з ідеєю нової війни, оскільки США були єдиною
у світі державою, що мала атомну бомбу; відомо, що йому приписувалися
такі думки і що йому ніколи більше не вдавалося одержати в Англії
одностайного схвалення своїх зовнішньополітичних планів.

Те ж саме можна сказати і про його плани, пов’язані з Європою.
Незважаючи на те, що європейські проблеми ніколи не були йому особливо
близькі і він не займався ними, якщо вони не стосувалися безпосередньо
Англії, він виступав за ідею «європейського об’єднання» й
«німецько-французького примирення». 19 вересня 1946 року Черчілль у
Цюріху підтримав ідею створення «Ради Європи» і залучення «окремих
німецьких держав» у співдружність західноєвропейських народів, незабаром
він виступив також за переозброєння Західної Німеччини та її нерозривний
зв’язок із Заходом.

Але яким би великим не був його авторитет в очах США і Західної Європи,
де його особистість пов’язувалася з ідеєю холодної війни, в Англії його
популярність пішла униз; час, коли ним захоплювалися минав. Його вкрай
консервативні погляди йшли врозріз з настроями британського народу і
прагненням демократичних змін, що призвело до поразки консерваторів і
його особисто, як прем’єра, на виборах у липні 1945 року, і він знову
відійшов від влади на кілька років. Але не від політики. Тільки в 1951
році, після другої спроби, йому вдалося потіснити лейбористів і
організувати свій власний кабінет. Черчілль проводив прогресивну і
помірну внутрішню політику, чого не очікували його політичні
супротивники. Однак Англія більше не була тим партнером, якого
зараховували до ради найсильніших.

Усупереч тому, про що він мріяв, Європа й увесь світ підкорялися не
«англосаксонській світовій поліцейській системі», а наддержавам. Після
важкого серцевого нападу в 1941 році здоров’я Черчілля значно
погіршилося; через вісім років у нього стався перший із шести
апоплексичних ударів.

У 1951—1955 роках, знову ставши прем’єр-міністром Великобританії й
усвідомивши зміни політичної обстановки у світі (СРСР став володарем
атомної зброї і засобами його доставки в межах Європи), Черчілль уже не
закликав до «хрестового» атомного походу проти Москви, а, навпаки — «до
скликання наради у верхах» за участю США, Англії, Франції і СРСР. «Ми не
повинні забувати, — підкреслював Черчілль у 1951 році, — що, створюючи
американську базу на південному сході Англії, ми перетворюємо себе на
мішень, а можемо бути, у центрі мішені».

Його ідея про «зустріч у верхах» здійснилася в 1955 році вже після його
відставки. За два роки до цього йому були вручені орден Підв’язки і
Нобелівська премія в області літератури. Йому було вже 80 років, він усе
сильніше страждав від депресій і явно втрачав сили. У 1963 році Конгрес
США обрав його — що було унікальним актом — Почесним громадянином США.

Останні десять років життя Вінстон Черчілль провів у спокої. Іноді він
мандрував Середземним морем в якості гостя на яхті «Христина», що
належала грецькому мільйонеру Онасісу. Він полюбляв відпочивати на
французькій Рив’єрі. У віці 90 років Черчілль прийняв рішення остаточно
відійти від політики. Але до кінця своїх днів залишався патріархом
політичного життя Великобританії.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Уїнстон Черчілль до 26 років побував на чотирьох війнах (антиіспанське
повстання на Кубі, англо-індійська, англо-суданська та англо-бурська) не
лише як офіцер-кавалерист, але і як кореспондент відомих лондонських
газет. Уже тоді він чудово володів пером.

Але честолюбство штовхнуло молодого Уїнстона в політику — терен, на
якому здобув собі славу жорсткого й енергійного, але не завжди
вдачливого гравця його батько Рандольф Черчілль, який рано помер. Ще в
дитинстві Уїнстон був упертою, самовпевненою дитиною. Вивчав лише ті
предмети, що були йому цікаві, й лише в тих викладачів, яких поважав.

У майбутньому лідерові нації рано прокинулася пристрасть до самоосвіти —
коли товариші по службі в Індії пили вечорами спиртні напої або грали в
поло та бридж, Черчілль прочитував по 300 сторінок історичних праць на
день.

Дві якості особливо цінував Черчілль у людях: хоробрість та інтуїцію на
основі високорозвиненого інтелекту. Були вони властиві і йому самому.
Багато хто в Англії пам’ятає, як у роки Другої світової Черчілль ходив
по руїнах Лондона під час бомбардування, надихав співгромадян, вселяючи
віру в те, що Англія ніколи не здасться (знаменитий його жест: два
піднятих пальці у формі латинської букви V).

Саме Черчілль організував військово-технічні розробки, що привели
зрештою до створення нового виду зброї — першого танка (1915— 1917 рр.).
За рік-два до приходу до влади Гітлера одним із перших він заговорив про
небезпеку відродження німецького мілітаризму та нацизму для Англії.

Світогляд Черчілля, хоч він і змінювався в деталях, залишався в основі
своїй незмінним багато десятиріч. Найважливішу роль у його житті
відігравав захист інтересів Британської їмперії та її збереження в
цілості. Тут він зазнав історичної поразки — неможливо було зупинити
поступальний хід епохи. Захист імперій будь-якого роду в ХХ столітті —
справа безнадійна. Але Черчілль знав і роки історичної величі, коли був
одним із лідерів Антигітлерівської коаліції 1941—1945 рр. Заслуга його
величезна, тим більше, якщо пригадати, що 1940 р. у Англії були сильні
настрої на користь капітуляції перед Гітлером. Деякі історики вважають,
що якби не воля Черчілля, події в країні, та й у світі, могли б тоді
піти в зовсім іншому напрямку.

Черчілля часто докоряли в політичному цинізмі. Не без підстав: він не
раз ішов на небездоганні політичні угоди, змінював свої погляди на прямо
протилежні, переходив від консерваторів до лібералів і назад, якщо це
було вигідно. Досить цинічно виглядала позиція Черчілля з приводу
відкриття Другого фронту. Можна сказати одне: це був виключно сильний
політичний гравець, який умів прораховувати події далеко вперед.
Прикладом тому — Фултонська промова 1946 р. За цього він умів вести гру
так, щоб примусити тимчасових союзників служити своїм інтересам.

Ні про жодного державного діяча не написано стільки книг і статей, як
про Черчілля. Яскравий представник політичного Олімпу ХХ століття, він і
сьогодні залишається фігурою, яка притягує увагу і захоплення.

Він вічно квапився. В молодості його називали молодою людиною, що
«квапиться». З роками він в цьому відношенні змінився мало. Черчілль
мчав до досягнення своїх цілей, таких різних, але незмінно амбіційних.
Йому, непокірному і навіть упертому, було властиво уміння змінюватися
відповідно до умов, в яких він опинявся. Черчілль був активним
політиком і блискучим оратором, журналістом, письменником, істориком,
великим стратегом і генієм дипломатії.

Список використаної літератури

Арейкин В.И. История Англии. – М., 2002.

Машин И. Новая Англия. – М., 2005.

Медведев Д. Черчилль: Частная жизнь. М. «Издательство РИПОЛ классик»,
2008.

Роббинс К. Черчилль. — Ростов-на-Дону, 1997.

Роуз Н. Черчилль. Бурная жизнь. пер. Е. Ф. Левиной, М. «Издательство
Аст», 2004.

Сюндюков І. Той, що не визнавав слова «ні» // День. — 27 листопада 1999.
— №220.

Трухановский В.Г. Новейшая история Англии. — М., 1989.

Трухановский В.Г. Уинстон Черчилль. Политический портрет. — М., 1992.

Уинстон Черчилль. Сборник статей и документов. – К.: Личности, 2008. –
304 с.

Ундасынов И.Н. Рузвельт, Черчилль и второй фронт. — М., 1985.

Фостер У.З. Очерк политической истории Англии. — М., 1993.

Додатки

Фото 1. Перший Лорд Адміралтейства, 1912 р.

Фото 2. Черчілль на конференції у Квебеці, 1943 р.

Фото 3. Черчілль, Рузвельт, Сталін на Ялтинсокій конференції (1945 р.)

Фото 4. Уїнстон Черчілль (ліворуч) передає повноваження прем’єр-міністра
Великої Британії Антоні Ідену (1955 р.) 

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи