HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Цимбали в історії розвитку музичної культури»

ПЛАН

Вступ

1. Особливості поширення цимбал у музичній культурі різних народів

2. Цимбали — український народний інструмент

3. Опис і характеристика цимбал

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Слово «цимбали» латинського походження. Це трохи змінена назва
«цимбалум» — металевих тарілок, які, до речі, відносяться до ударних
інструментів.

Поширені цимбали по всьому світу. За структурою і тембром звука (якщо
його видобувати щипком) цимбали мають багато спільного з староруськими
гуслями-псалтирем.

Найсуттєвіша різниця між ними полягає в принципах звукодобування: на
гуслях струни приводяться в коливання щипком, а на цимбалах — ударом
молоточка чи палички. Тому тембр цимбалів різкий, з металевим відтінком
(очевидно, це й стало причиною того, що інструмент прибрав назву
металевих тарілок), але набагато гучніший.

Серед численних струнних музичних інструментів трикутної форми, де звук
видобувається ударами молоточків, є стародавній арабський сантир
(писантир). Він зберігся до останнього часу в Єгипті. Перші зображення
цього інструмента були виявлені на стародавніх асірійських пам’ятниках.
Надзвичайно цікавий асірійський барельєф в Куюнджеці, на якому зображено
музиканта, що грає на гуслеподібному інструменті ударами паличок по
струнах HYPERLINK
«file:///C:\\Documents%20and%20Settings\\Admin\\%D0%A0%D0%B0%D0%B1%D0%BE
%D1%87%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB\\%D1%86%D0%B8%D0%BC%D0%B1%
D0%B0%D0%BB%D0%B8_2.htm» \l «_ftn1» \o «» 1 . Він тримає інструмент і
грає на ньому так, як тепер тримають і грають наші цимбалісти в
Карпатах, — навісивши собі на шию з допомогою довгого ременя.

1. Особливості поширення цимбал

у музичній культурі різних народів

Цимбали є одним з найдавніших струнних інструментів. Так, на
ассирійських фресках в Куюндеку є наскельні зображення цимбалоподібного
інструмента, що належать до 3500 р. до н. е. У 1991 р. іранський
дослідник Госейн Малек заявив про наявність давнього нотопису біля
наскельного зображення іранського цимбалоподібного інструмента [4, с.
142]. Повідомлення це сенсаційне, оскільки до цього було відомо, що
найдавніший нотопис відноситься до кінця VI ст. до н. е.

У стародавньому світі були поширені багатострунні інструменти з плоским
трапецієподібним, прямокутним чи трикутним корпусом, на яких грали
щипком пальців або плектром. Це — кіннор (єврейський), канун
(арабський), сантур (перський). Найвідоміший з них — гуслеподібний
інструмент псалтеріум, або псалтеріон (від грец. ????? — бряцаю по
струнах). Грою на псалтеріумі супроводжували духовні пісні. Саме тому
від цього інструмента отримало назву «Псалтир» всесвітньо відоме
зібрання гімнів єврейської релігійної поезії XII—V ст. до н. е. На
основі названих щипкових інструментів утворився й багатострунний ударний
інструмент — цимбали (від давньогрец. ?????? — кімвал, лат. — cymbalum).

«Хваліте Його (Господа) на дзвінких кімвалах», — співається в псальмі
150.

Дослідники сходяться на тому, що саме з Близького Сходу (Сирія,
Палестина, Єгипет) цимбали поширилися в середньовічній Європі, і
відбулося це під час хрестових походів, які тривали з кінця XI до другої
половини XIII ст. На користь цієї версії говорить і час появи цимбалів в
Європі, і їх активне побутування в країнах, по території яких проходили
хрестові походи (Югославія, Болгарія, Румунія, Угорщина, Австрія та
ін.).

Поширення цимбалів в Азії та Індокитаї ймовірно пов’язане із
спілкуванням через знаменитий торговельний «шовковий шлях».

Різновиди цимбалів зустрічаються у багатьох народів світу, але вони там
мають власні інтерпретації, основані на своїй національній культурі, і
по-різному називаються. Такими різновидами є вірменський сантир,
турецький кванун, грузинська цинцила, китайський йогквін тощо.

Цимбали не відразу здобули визнання в Європі. «Hackbrett» (рубильна
дошка) — називали їх у Німеччині, а часом і більш образливо —
«Schweinkopf» (свиняча голова). Такі назви отримав цей інструмент, бо
дуже гримів і не мав привабливих тембрів… Та згодом музичні майстри
багатьох країн знайдуть власні оптимальні варіанти цього інструмента. А
справжню революцію цимбалів судилося здійснити Й. Шунді, який, працюючи
музичним майстром в угорському королівському дворі, в 1874 р.
сконструював концертні цимбали, що зайняли повноправне місце серед
професійних інструментів світу. Цимбали Й. Шунди мали 35 бунтів,
вистроєних у хроматичний звукоряд, діапазон — від мі великої октави до
мі третьої октави. У них вперше було застосовано демпферний пристрій.
Цимбали Й. Шунди — це високотехнічний інструмент з широким звуковим
діапазоном і багатою тембровою характеристикою. Своє визнання Й. Шунді
та його винаходу засвідчив сам Ф. Ліст. Одним з найдавніших нотних
збірників для цимбалів строю Шунди було видання члена Угорського
королівського оперного театру, цимбаліста Г. Аллаги. Про популярність
цієї праці говорить і те, що в 1889 р. в Будапешті було здійснене її
четверте видання.

Чи не найвизначнішим цимбалістом першої половини XX ст. був Аладар Рац
(1886—1956), під впливом майстерності якого І. Стравинський переклав
свої фортепіанні п’єси для цимбалів і ввів цей інструмент у власний
балет «Ренар».

До збірника Дезі Ерделі увійшло 12 творів композиторів епохи романтизму
та бароко в перекладі з фортепіано для цимбалів [5, с. 27].

В Угорщині, Румунії, Молдові цимбали, поряд зі скрипкою, є
найулюбленішими народними інструментами, де склалася також міцна
педагогічна та концертна традиція. У 1999 р. в Кишиневі відбувся V
світовий конгрес цимбалістів, на якому учасники обмінялися здобутками в
науковій, концертній та інструментознавчій сфері. В конгресі взяли
участь 100 делегатів з Америки, Австралії, Азії, Європи, а в концертній
частині конгресу були представлені цимбалісти зі Швейцарії, Сінгапуру,
Угорщини, Ізраїлю, Англії, Білорусі, Канади, України, Молдови. Всі вони
продемонстрували свої школи, традиції, манери виконання.

2. Цимбали — український народний інструмент

Перша документальна згадка про цимбали в Україні датується XVII ст. У
словнику, виданому П. Житецьким, слово «цимбали» пояснюється як
«бряцало, кимвал, доброгласен». Пізніше це слово зустрічається в різних
словниках (азбуковниках) в ряду музичних інструментів. Згадує цимбали
історик О. Рігельман, говорячи про українські музичні інструменти 80-х
рр. XVIII ст. Свідком побутування цимбалістів в українських селах
середини XIX ст. був Ф. Ліст. Він, зокрема, описує спосіб гри на
народних цимбалах, коли музикант грає, тримаючи інструмент на ремені
[102, с. 162—163]. Г. Хоткевич підкреслює, що «на Гуцульщині цимбали
доконечний інструмент музичного ансамблю» [102, с. 163]. Він наводить
також приклади побутування цимбалів у складі троїстих музик на
Гуцульщині й Волині. Описуючи життя сіл біля Харкова середини XVIII ст,
Г. Квітка-Основ’яненко в «Салдацькім патреті» пише: «А там, чуєте,
скрипка гра з цимбалами. Матвій Шпонь та продав сіль та й наняв
троїсту». На побутування в Україні різних видів цимбалів вказував і М.
Лисенко.

Народні цимбали — це жвавий ритмічний інструмент. Він, перш за все,
вносить динамічний характер в танцювальну музику і в Україні є
невід’ємною складовою частиною різних свят, весіль.

Про широке побутування цимбалів в Україні говорять народні пісні.

Коби скрипки — цимбали,

Тоби ніжки скакали.

Ой заграйте, цимбали,

Щоб ніжечки дрижали.

Додому їду, як бджола гуду,

А за мною, молодою,

Сім кіп хлопців чередою

В цимбалоньки тнуть, тнуть, тнуть, тнуть,

В цимбалоньки тнуть.

Народні цимбали в основному — це ансамблевий інструмент. У деяких
регіонах цимбали використовуються як мелодичний інструмент, в інших —
голосоведення поєднується з ритмогармонічною функцією. У Бойківському
регіоні поширені цимбали, на яких виконують тільки ритмогармонічний
супровід. Ці інструменти мають по сім—вісім хорів, вистроєних по
кварто-квінтовому кругу. За висловом М. Хая, це бурдонові цимбали.

У троїстій музиці цимбали поруч зі скрипкою виступають як повноправний і
повноцінний інструмент, як основа, до якої можуть долучатися інші
ансамблеві інструменти.

Про побутування цимбалів у давнину в Центральній і Східній Україні мало
відомостей, але в другій половині XX ст, насамперед через систему
музичної освіти (від музичної школи до училища і консерваторії), цимбали
поширилися в професійній і аматорській музиці всієї України. Однак
серйозною перешкодою цимбальної музично-педагогічної практики була
відсутність досконалого, високотехнічного і до того ж уніфікованого
інструмента.

У 60—70-х рр. високопрофесійний цимбаліст О. Незовибатько розробив
власну конструкцію сім’ї українських цимбалів: альта, тенора і баса, —
але інструменти ті не прижилися, як не прижилася і його ідея створення
однорідних цимбальних оркестрів, де б кожен грав на інструменті
невеликого діапазону.

^

???????¤?¤?$?????????А ось репертуар цимбаліста, наведений у «Школі гри
на українських цимбалах» О. Незовибатька, став важливим підґрунтям для
формування професіональних цимбалістів. Неоціненне значення для
цимбальної педагогічної практики мають також репертуарні збірники
яскравого цимбаліста Д. Попічука, створені для учнів музичних шкіл і
професіональних цимбалістів.

Якщо в репертуарі українських цимбалістів 50—60-х рр. XX ст. були,
головним чином, обробки народно-пісенних і танцювальних творів, написані
переважно самими музикантами (І. Міський, В. Мунтян, М. Блищук), то в
подальші десятиліття відчутний внесок у цимбальний репертуар зробили
композитори Є. Станкович, В. Шумейко, В. Зубицький та інші, створивши
для цимбалів великі концертні твори, розгорнуті композиції. Яскравим
прикладом використання колористичних цимбальних можливостей є
«Карпатський концерт» М. Скорика, «Цвіт папороті» Є. Станковича,
Рапсодія № 1 Б. Котюка.

Цимбали виконують важливу функцію в Національному оркестрі народних
інструментів. Тут вони не лише відтворюють колорит Карпатського регіону,
а диктують яскравий ритмічний малюнок твору, емоційно підкреслюють його
найдраматичніші моменти. Особливо ефектну віртуозну гру на цимбалах
демонструє соліст оркестру, народний артист України Г. Агратіна.

Помітним явищем в українській цимбальній музиці є дослідження відомого
цимбаліста Т. Барана «Світ цимбалів», в якому не лише йдеться про
історію інструмента і виконавства, а й досліджується техніка нотації та
цимбальна термінологія.

3. Опис і характеристика цимбал

Зовні цимбали являють собою трапецієвидний резонансний ящик. Між
верхньою та нижньою деками — боковини, значно товщі від дек і
виготовлені з дерева твердих порід. На верхній деці вирізують два
звукових отвори (голосники), іноді більше, і на ній же ставлять поріжки
з вирізами («кобилки»), які частину струн ділять пополам. Кожна поділена
поріжком струна дає можливість видобути на ній два звуки, що перебувають
у квінтовому співвідношенні. Решта струн натягується групами (бунтами)
по всій довжині цимбал. В кожному бунті по три струни, настроєні в
унісон. Розташування бунтів на цимбалах таке: один бунт, що лежить
поверх меншого поріжка, тягнеться через виріз більшого, а суміжний бунт
з більшого поріжка, навпаки, тягнеться у виріз меншого. Таке
розташування найзручніше для цимбалістів. Натягують струни, як і на
бандурі, за допомогою металевих кілків, які повертають спеціальним
ключем. Бунти приводять в коливання ударами двох спеціальних молоточків.
Застосовується на цимбалах загальний демпфер (глушитель), розташований
на обох боках інструмента. Для зручності гри і посилення звуку цимбали
ставлять на три ніжки.

Рис.1. Цимбали

1 — боковини, 2 — верхня дека, 3 — голосники, 4 — поріжки, 5 — струни, 6
— Кілки для натягування струн

Народні цимбали мають у своїй основі плоский дерев’яний корпус
трапецієподібної форми, на якому натягнуто струни. Струни раніше були
мідні, тепер — сталеві. Кілки для кріплення струн — металеві, ковані.
Струни розташовані хорами (бунтами): по три—чотири і більше струн у
хорі. У Державному музеї театрального, музичного і кіномистецтва України
є зразок гуцульських цимбалів XIX ст., де на кожну ноту настроюється сім
струн (сім струн у хорі). Народні цимбали, як правило, мають 12—13 хорів
по три—чотири струни в хорі. Звукоряд діатонічний, проте кожен музикант
по-своєму настроює інструмент. Т. Баран зазначає, що дехто з карпатських
музик навіть кожен бунт настроює у вигляді готового акорду, що дає
можливість зручного акомпанементу простих, «музично не розбудованих форм
фольклору».

Рис.2. Цимбали гуцульські по сім струн у хорі. XIX ст.

Між верхньою і нижньою деками цимбалів знаходяться боковини. Вони мають
бути особливо міцними і виготовляються з твердих порід дерева, з
багатошарової фанери. На верхній деці — два голосники (круглі
резонаторні отвори). Кожна струна часто ділиться так званими квінтовими
підставками у співвідношенні два до трьох (2:3), що дає можливість
видобути з однієї струни по два звуки. Підставки в цимбалах не є
суцільною дерев’яною деталлю, а мають у своїй основі овальні виїмки.
Крізь ці виїмки середньої підставки пропускають струни, що не повинні
ділитися у квінтовому співвідношенні. Як правило, розташування бунтів
(хорів струн) здійснюється так: бунт, що лежить на поверхні крайньої
підставки, проходить крізь виїмку середньої (квінтової). Сусідні бунти
розміщені навпаки. Така проводка струн дає також можливість вільного
доступу паличок до певних бунтів без ризику зачепити сусідні струни.

Грають на цимбалах, ударяючи по струнах спеціальними паличками. В
музичному побуті — це дерев’яні палички спеціальної конфігурації.
Професіонали використовують дерев’яні палички з повстяними
наконечниками, якими під час видобування звука ударяють по струнах.

Подаємо один з варіантів строю старих цимбалів, записаних М. Лисенком:

Рис.3. Стрій цимбалів, записаних М. Лисенком

Діапазон — від ре-бемоль малої октави до ре-бемоль другої октави.

Концертні цимбали робляться на основі міцного резонаторного
трапецієподібного ящика, що стоїть на чотирьох ніжках. Звукоряд їх
хроматичний. Діапазон — від до великої октави до ля третьої. В хорах —
від однієї (внизу) до чотирьох (угорі) струн.

Рис.4. Цимбали концертні

Цимбальна гра сповнена багатства різноманітних засобів музичної
виразності. Крім поодиноких ударів по струнах (простий удар, стакато або
гострий удар, глибокий удар, легкий акцент, потужний удар або міцний
акцент), музиканти постійно користуються прийомом тремоло для
відтворення протяжних мелодій. Тремоло (часте чергування ударів обох
паличок) може здійснюватись як на одній ноті, так і в будь-якому
інтервальному співвідношенні. Причому тремоло на цимбалах досить ефектно
звучить на всьому динамічному діапазоні від pianissimo до fortissimo. В
сповненій тонких нюансів музиці цимбалісти часто поєднують удар паличок
по струнах з прийомом піцикато, видобуваючи звук нігтями чи пучкою
пальців.

Концертні цимбали мають дзвінке гостре звучання у високому регістрі і
глибоке, насичене — в низькому. У них є демпферна система з педаллю, що
забезпечує миттєве припинення звучання всіх хорів.

Висновок

Отже, перша документальна згадка про цимбали і цимбалістів відноситься
до XVII ст. Цимбали в нас, як свідчать народні пісні, здавна
використовуються для виконання танцювальної музики часто в однорідних
ансамблях цимбалістів, а також у поєднанні з іншими інструментами.

Цимбали дуже розповсюдились в Угорщині, Румунії, а також в Болгарії та
Югославії — саме в тих країнах, через які пролягав шлях хрестоносців. В
Угорщині XIX ст. інструмент зазнав значного удосконалення. Будапештський
музичний майстер В. Шунда створив великі, так звані угорські, цимбали, в
яких кожний бунт або хор складався з чотирьох, трьох або двох струн,
настроєних в унісон. Таких бунтів навішували 35 і вистроювали їх в
хроматичний звукоряд. Його обсяг — від ре великої октави до мі третьої
октави. На нових цимбалах В. Шунда застосував демпфер. Цей інструмент
поширився також на території Закарпаття, загарбаного ще в XI ст.
угорськими феодалами. Немає сумніву, що інструменти угорського народу,
де цимбали у великій шані з давніх-давен і до останнього часу, як і його
культура взагалі, мали певний вплив на формування культури українського
Закарпаття і його народного інструментарію. Звідси цимбали
розповсюдились серед гуцулів, а згодом і по всій території Правобережної
України (на Лівобережній вони зустрічаються рідко).

Технічні і художньо-виражальні можливості інструмента дуже широкі. На
ньому зручно виконувати віртуозні пасажі, подвійні ноти, арпеджовані
акорди. Останні на цимбалах без демпфера слід застосовувати вміло, бо
при частій зміні акордів, як і на бандурі, накладається гармонія. Добрий
художній ефект дає застосування стаккато, тремоло, піццікато, гра щипком
(як на гуслях чи бандурі) та різні прикраси: форшлаги, групетто,
мордент, трелі та глісандо. Стаккато — найбільш розповсюджений прийом
гри на цимбалах. Особливо широко цей штрих застосовується під час
виконання танцювальних, швидких мелодій, а також в різноманітних
пасажах. Зрідка стаккато застосовується в мелодіях, що виконуються в
повільному темпі, особливо урочистого, величавого характеру.

На цимбалах можна грати поодинокі звуки, терції і арпеджовані акорди.
Грають, ударяючи молоточками, а також як на гуслях — щипком. Прийоми
гри: легато, арпеджіо, тремоло, глісандо та ін.

Список використаної літератури

Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. – К.: «Наукова
думка». – К., 1967.

Кучерук В. Народний музичний інструмент України: Науково-методичний
посібник /М-во освіти України; Волинський державний університет.- Луцьк:
Ред.-вид. від. Волинського державного університету, 1997.- 122 с.:
ілюстр., ноти.- Бібліогр.: с. 122-500.

Лисенко М.В. Народні музичні інструменти на Україні. – К., 1990.

Українські народні музичні інструменти // Пам’ятки України: Історія та
культура.- 1995.- № 1.- С.20-31.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи