HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Теорія вартості і грошей А.Сміта»

ПЛАН

Вступ

1. Основні економічні погляди А.Сміта

2. Теорія поділу праці і гроші

3. Теорія вартості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Адам Сміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурного
періоду. У його працях і в працях його послідовника Д. Рікардо класична
політична економія досягла найвищого розвитку.

Народився А.Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного
чиновника. Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав
філософію, літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обраний
професором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральної
філософії. 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем
англійського герцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років.
Перебуваючи у Франції, Сміт знайомиться з енциклопедистами і
фізіократами. Повернувшись до Англії, він оселяється в рідному місті
Керколді, де працює над книжкою «Дослідження про природу і причини
багатства народів», її було опубліковано 1776 р. і вона здобула Смітові
світову славу. Його стали називати «шотландським мудрецем», творцем
нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт був
митним комісаром Шотландії.

Наслідуючи філософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи
брали «соціальну людину», Сміт ставить перед собою наукове завдання ЇЇ
комплексного дослідження. У своїх працях він розглядає окремі аспекти,
сторони людської природи: моральні, громадські, економічні. У «Багатстві
народів», зокрема, Сміт досліджує «людину економічну», однак не ізолює
ЇЇ від двох інших аспектів людської природи.

Метод, який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він
аналізує як внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхні
зовнішні прояви. Працям Сміта притаманні системність, історизм і
еволюціонізм. Щодо історизму, який заперечувався в марксистській
літературі (на тій підставі, що Сміт трактує капіталізм як вічний спосіб
виробництва), то він проявляється в тім, що Сміт визнає зміни звичаїв,
інститутів, економічних категорій, неоднаковість таких у різних народів,
і вважає, що вивчення й пізнання їх можливе лише в процесі еволюції.

1. Основні економічні погляди А.Сміта

Суспільство Сміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від
природи певними властивостями, які наперед визначають їхню економічну
поведінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ,
схильність до обміну послугами або результатами своєї праці, егоїстичні
інтереси — намагання поліпшити своє становище.

Трудове походження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них
«своїм дозвіллям, свободою, спокоєм». Схильність до обміну, «схильність
міняти,, вимінювати, обмінювати один предмет на інший» — одна з
вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що люди через
поділ праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, що
підвищує її продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошуком
особистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на
вигоду для всього суспільства.

Розвиваючи вчення основоположників класичної політичної економії про
«природний порядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він
підкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції)
складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидима
рука», тобто економічне життя людей підпорядковується об’єктивним
закономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двох
принципів: об’єктивної закономірності природи — дії об’єктивних законів
природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.

Дія об’єктивних законів спрямована на благо людини. Проте благотворність
дії об’єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні
умови, а саме — природну свободу людини, яка проявляється в можливостях
кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно
захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людини
збігатиметься з дією природних сил, «невидимої руки», тобто із законами
природи.

У концепціях наступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо
К.Маркса — саме ця теза відсутня. У них залишилась лише об’єктивна
закономірність, що керує поведінкою людини.

Ідею природного порядку Сміт поширює і на діяльність держави. Він є
прихильником економічного лібералізму, вільної гри господарських сил,
невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає роль
держави у виконанні нею таких функцій, як оборона країни, правосуддя,
народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також
висловлювався за державне регулювання норми процента й мінімуму
заробітної плати.

2. Теорія поділу праці і гроші

Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділу праці. Це не випадково, адже
він — економіст мануфактурного періоду. На відміну від меркантилістів,
які вважали, що багатство породжується обміном, і фізіократів, які
зв’язували Його із сільським господарством, Сміт чітко називає
першоджерело багатства — працю. Вступ до свого твору він починає так:
«Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляє
йому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються ним
протягом року і складаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї
праці, або з того, що одержується в обмін на ці продукти в інших
народів»1. Але кількість цих продуктів, продовжує Сміт, залежить від
кількості праці, що функціонує у виробництві, і від майстерності
робітника, рівень якої є результатом поділу праці. Вирішальним фактором
зростання багатства й «загального добробуту» Сміт вважає поділ праці,
який веде до «величезного збільшення продуктивності всіх різнобічних
занять і мистецтв» .

Зростання продуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється: 1)
збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається
в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) винаходом і
застосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному
робітникові виконувати працю кількох.

Надаючи величезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його
причин. Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну.
«…Схильність до обміну й була тим, що породило поділ праці»3.
Насправді було навпаки: саме поділ праці є передумовою обміну.

Не можна погодитись із зауваженнями критиків А.Сміта, що він, нібито,
плутає поділ праці в мануфактурі і суспільстві. Справді, Сміт починає
аналіз з поетапного поділу праці в мануфактурі з виробництва голок і
через фаховий поділ, аналіз економічних функцій класів виходить на
суспільний поділ праці. Оскільки, за Смітом, саме можливість обміну веде
до поділу праці, то міра останнього, пише він, завжди мусить
обмежуватись розмірами ринку. Саме розвиток ринку, розвиток шляхів
сполучення сприяють тому, що «промисли будь-якого роду починають
природно розподілятися й удосконалюватися» .

Поділ праці й обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким
знаряддям у СмІта є гроші. Виникнення грошей СмІт правильно розглядає як
об’єктивний процес, а не як результат домовленості виробників. У своїй
праці Сміт подає надзвичайно цікавий матеріал щодо історії виникнення
грошей. Він досить детально простежив цей процес і показав, що гроші —
це товар, який відокремився від маси інших товарів в результаті розвитку
обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість, їх Сміт розглядає як
засіб, що полегшує обмін.

?

???$

b

a

i

?

j e n

?

uIvueyf}I~>?Oe‡.‰T‹n‘p‘„‘a–ae–eeeeeUeeeeeeeeeeeeONAA

«великим колесом обігу» і підкреслив, що вони відрізняються від товарів,
які обертаються з їхньою допомогою. На відміну від меркантилістів, які
золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт
підкреслював, що дохід суспільства — це товари, а не гроші.

Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими грошима для
здешевлення обігу. Найбільш придатні для цієї ролі банкноти. Загальна
сума паперових грошей не може перевищувати кількості золотих і срібних
грошей, які вони замінюють. Регулювання кількості паперових грошей в
обігу повинні здійснювати банки.

3. Теорія вартості

Передовсім нагадаємо, що Сміт, як і інші економісти тієї доби,
користується терміном «цінність», а не «вартість». Цінність у нього має
два значення: корисність і можливість придбання інших предметів. Перше
він називає «цінністю у споживанні», друге — «цінністю в обміні». Це
фактичне визнання споживної й мінової вартості. На парадоксі води й
діамантів Сміт пояснює різницю між споживною І міновою вартістю. Речі,
що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають
невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого за воду,
але за неї навряд чи щось купиш і навряд чи одержиш щось в обмін. А
діамант майже не має жодної цінності у споживанні, але часто в обмін на
нього можна одержати дуже велику кількість інших благ» .

Для з’ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів,
Сміт ставить три завдання: 1) визначити справжнє мірило мінової
цінності, тобто визначити справжню ціну всіх товарів; 2) показати, з
яких частин вона складається; 3) з’ясувати, через які обставини
відбувається відхилення ринкової ціни від природної. Мінову, або
природну, цінність товару Сміт, як і Петті, визначає через працю.
«Праця, — писав він, — є справжнє мірило мінової цінності всіх
товарів»1. Але на відміну від Петті, який вважав, що праця створює
вартість лише в галузі видобутку золота і срібла, і фізіократів, котрі
зв’язували цей процес із сільським господарством, Сміт стверджує, що
праця є основою цінності в усіх сферах виробництва. Він говорить про
рівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й просту
працю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більше
цінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У творах Сміта дивовижно переплетені два погляди на цінність—
суб’єктивний і об’єктивний. Суб’єктивний полягає в тім, що, на його
думку, робітники оцінюють свою працю як жертву, як вимушену відмову від
свободи й відпочинку. Водночас він оцінює працю об’єктивно як основу
багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а
звертає головну увагу на мінову вартість, тобто на кількісний бік
вартості.

Отже, у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він
заявляє, що трудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного»
суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом для
обміну.

З розвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стає
необхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари.
По-друге, як зазначає Сміт, багатство особи — це її можливість
одержувати продукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов
мінова цінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю
чужої праці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.

Товаровиробник, обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з
власного погляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбувається і з
супротивною стороною. Тобто кожний учасник обміну одержує більше праці,
відносно своїх можливостей щодо виробництва одержуваного товару, ніж
віддає. Тут ми знову маємо справу з поняттям суб’єктивної цінності,
проте Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а
з принципу праці.

Отже, перше з поставлених питань Сміт розв’язує цілком однозначно.
Основу цінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які
одержують з допомогою обміну на даний товар.

Як же вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На перший
погляд, нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бути
складові ціни, якщо вона визначається працею?

Річ у тім, що Сміт чітко бачив різницю між обміном товарів у первісному
суспільстві і за умов простого товарного виробництва, коли виробники
обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обміном за умов
капіталізму, коли відбувається обмін живої та уречевленої праці.
Робітники стають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його
покупцями. Щоправда, Сміт вважав, що робітники продають свою працю, що,
так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну» (номінальна
й реальна заробітна плата). За цих умов, пише Сміт, порушується закон
еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніж одержує
уречевленої. Цінність, яку робітник додає до матеріалів, складається з
двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста, Третьою складовою
цінності, за Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови
будь-якого доходу, як і будь-якої мінової цінності, — це заробітна
плата, прибуток і рента»2. Відтак цінність Сміт визначає доходами.

Визначення цінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши
геніальну непослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва,
яка в XIX ст. стала панівною.

Щодо третього завдання, то воно зводиться до з’ясування причин
відхилення ринкової ціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по
суті, грошове вираження цінності. Природна ціна включає повну величину
ренти, праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Сміт детально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової
ціни від природної. За умов природного стану (вільної конкуренції»)
ринок працює як своєрідний регулятор природного тяжіння руху товарних
потоків до стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стають факторами
встановлення ринкової ціни. Людське втручання у вигляді різного роду
привілеїв, монополії, регламентів порушує природний стан. Воно, пише
Сміт, призводить часто до результатів, протилежних тим, на які
сподівались, і стримує зростання продуктивності праці. Щоправда, якась
група або клас можуть мати вигоду від такого втручання, проте воно
завжди зашкоджуватиме стратегічному завданню — економічному зростанню.
Отже, Сміт постійно звертається до принципу природної свободи, до дії
«невидимої руки».

Висновок

У підсумку зазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тому, що він
започаткував систематизований виклад політичної економії. Сміт
підкреслив значення особистого інтересу як рушійної сили прогресу за
умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес
намагаються реалізувати за рахунок інших, він набирає несприятливого для
суспільства характеру. Ринковий механізм створить гармонію лише тоді,
коли його буде включено у відповідні правові та Інституціональні рамки.
Англійський історик економічної думки М. Блауг писав: «…Сміту немає
рівних ні у XVIII, ні навіть у XIX ст. за глибиною І точністю
проникнення в суть економічного процесу, економічної мудрості…»

Список використаної літератури:

Білоконенко О.В. Історія економічних вчень. — К., 1998.

Історія економічних учень./ ред. Л.Я. Корнійчук. — К., 1999 .

История экономических учений. — ч.1. / ред. В.А.Жамин. — М., 1989.

История экономических учений. — ч.2./ ред. А.Г.Худокормов.- М., 1994.

История экономических учений (современный этап) ред. А.Г. Худокормов.-
М., 1998.

История экономических учений. — М., 1983. Мешко І.Н. Історія економічних
учень. — К., 1994.

Несторенко О.П. Історія економічних вчень. — К., 2000.

Смит А. Исследование о природе й причинах богатства народов. — Кн. I-—
С. 148.-III. — М.., 1993.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи