.

Темперамент та особливості його врахування у роботі керівника

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
132 5784
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Темперамент та особливості його врахування

у роботі керівника”ПЛАН

Вступ

1. Сутність та основні складові темпераменту

2. Темперамент і його вплив на трудову діяльність

3. Застосування знань про темперамент в діяльності керівника

4. Вплив темпераменту керівника на стиль управління

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Термін “темперамент” був уведений ще у Давній Греції Гіппократом для
розрізнення .людей одне від одного. З тих пір людство має справу з
чотирма типами темпераменту, вони покладені в основу типології людей.
Вірогідність цієї типології була підтверджена масовими експериментами
І.П. Павлова, що виділяв чотири основних типи вищої нервової діяльності
людини.

Відповідно до вчення І.П. Павлова, темперамент залежить від особливостей
вищої нервової діяльності людини, основних нервових процесів — збудження
і гальмування і від їхнього співвідношення. Він довів, що процеси
збудження і гальмування в різних людей можуть відрізнятися по силі,
рухливості й урівноваженості. Поєднання цих процесів регулюється в тому
чи іншому темпераменті.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних
розходжень між людьми – розходження по глибині, інтенсивності, стійкості
емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні,
індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і
діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому
спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до
проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент – біологічний
фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого
характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в
порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна
особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості
темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а
закономірно зв’язані між собою, утворити визначену організацію,
структуру, що характеризує темпераменти.

Темперамент є основою багатьох особистісних характеристик людини і,
насамперед, характеру. Проте темперамент слід відрізняти від характеру –
сукупності найбільш стійких, істотних особливостей особистості. Характер
виявляється в поведінці людини, в її ставленні до світу й себе. Люди
однакового темпераменту можуть бути добрими і жорстокими, працьовитими і
ледачими, акуратними і неохайними. Темперамент обумовлює лише динаміку
психічного реагування.

1. Сутність та основні складові темпераменту

Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості
психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково
виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей,
мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв’язку
характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що

– регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

– характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

– мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом
тривалого відрізка часу;

– знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип
темпераменту;

– однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю
відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних
властивостей особистості.

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значних труднощів,
обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних
характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів.
Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих,
компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності
індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у
свою чергу, має досить складну багатомірну будівлю і різні форми
психологічного прояв.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що
позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність
психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження,
ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при
цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається
іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і
характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів.
Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного
споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої
стрімкості дій і постійного підйому – на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул
примикає група якостей, що складають другий – руховий, або моторний
компонент, що веде роль у якому грають якості, зв’язані з функцією
рухового (і спеціального мовного апарата). Серед динамічних якостей
рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість,
ритм, амплітуда і ряд інших ознак м’язового руху. Сукупність
особливостей м’язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту,
що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою
для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є “емоційність“, що представляє
собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують
особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів,
афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами
темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою
власною структурою. Як основні характеристики “емоційності” виділяють
вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає
афективну сприйнятливість суб’єкта, чуйність його до емоційних впливів,
здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших
такого ґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається
швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без
їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під
емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким
припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного
переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворять в актах людського поводження та
своєрідна єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити
про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко
обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості – її
спрямованості, характеру. здібностей і ін.

2. Темперамент і його вплив на трудову діяльність

Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній
манері поведінки, не тільки в рухах – вони виявляються й у розумовій
сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно,
особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій
діяльності. Але головне полягає в тому, що розходження по темпераментах
– це розходження не за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її
проявів.

Встановлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим
результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає
в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від
ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестресової
ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки
рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів,
особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що
встановлюють цю закономірність, показує, що в залежності від
темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

У залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не
кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були
проведені дослідження з метою установити залежність між способом
виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях
розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення
результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним
чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості
авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і
експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів
спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає
на формування визначеного стилю діяльності.

Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві
задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно
постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати
його зусилля.

Флегматика потрібно втягнути в активну діяльність і зацікавити. Він
вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї
задачі на іншу. У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки
різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він
вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи,
рішучість і віл. Негативну оцінку варто використовувати як можна
обережніше, усіляко зм’якшуючи її негативну дію. Меланхолік – самий
чуттєвий і ранимий тип з ним треба бути гранично м’яким і доброзичливим.

Від темпераменту залежить, яким способом людин реалізує свої дії, але
при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент виявляється в
особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість
спогаду і міцність запам’ятовування, швидкість розумових операцій,
стійкість і переключаємість уваги.

3. Застосування знань про темперамент в діяльності керівника

Керівник, виокремлюючи риси характеру підлеглого, може зробити для себе
чимало корисних висновків. Адже ці риси не випадкові. Вони випливають з
конкретних умов, а тому досить повно характеризують особистість, яка
цікавить керівника. Певному типу характеру часто відповідає певний
темперамент.

Історія світової і вітчизняної психології свідчить про те, що оцінка
людей за властивостями темпераменту дає керівникові надійну методику
вивчення підлеглих і підвищення ефективності управлінської діяльності.
При цьому варто спиратися на позитивні риси темпераменту і переборювати
негативні. Так, на поривчастість холерика потрібно реагувати тактовністю
і стриманістю; інертності флегматика найкраще протиставляти активність,
а емоційність і засмученість меланхоліка можна нейтралізувати
непідробною оптимістичністю.

Психологами помічено, що меланхоліки, коли їм потрібно підготувати
які-небудь довідки, витрачають багато часу на складання чернеток, їхню
перевірку і виправлення: сангвініки, навпаки, пишуть часто чернетки
скорочено чи зовсім їх не пишуть; холерики нерідко через неуважність
роблять елементарні помилки; флегматики можуть не помітити плину часу і
запізнитися з завершенням завдання і т.д. Усе це націлює керівника на
облік індивідуально-психологічних особливостей своїх підлеглих, тобто на
індивідуальний підхід.

Необхідність цього диктується також тим, що через спадкову схильність,
розвиток і виховання всі люди мають певний набір загальних і спеціальних
здібностей.

4. Вплив темпераменту керівника на стиль управління

Стиль роботи керівника має суто індивідуальний характер, його неможливо
повторити в повному обсязі й за всіма деталями і у більшості випадків
визначається темпераментом керівника.

Поняття стиль є додатком до особистості керівника, причому
індивідуальний стиль стає як особлива форма поєднання виробничої функції
керівника з його функцією регулювання особистісних взаємовідносин між
підлеглими працівниками колективу.

Стиль — це не тільки форма спілкування керівників з підлеглими та
колегами, оболонка, в якій здійснюється цілеспрямована діяльність. Він
окрім форми, визначає також зміст діяльності керівника.

Стиль керівника завжди знаходиться у полі зору підлеглих. Він визначеним
чином оцінюється і сприймається ними, Окремі працівники наслідують
своєму керівникові, прагнуть його копіювати. Тому стиль роботи підлеглих
атестує, дає оцінку їх керівнику.

Керівництво колективом безпосередньо пов’язане з процесом виховання
окремої особи. Але людина не повинна відчувати себе об’єктом виховання.
Особливо недопустимі вже зкомпроментовані методи “накачок” тощо,
Дис-ципліна виступає як виховна категорія тільки тоді, коли вимоги
керівника виступають як вимоги колективу,

При здійсненні своїх функцій керівники використовують різні прийоми. Але
багаторазове повторення одних і тих же прийомів формує його конкретний
стиль у роботі. Використання конкретного стилю керівництва обумовлюється
дією двох основних факторів — ситуації і особистих якостей керівника.

В основу класифікації індивідуальних стилів керівництва покладено
характер відносин між керівником і підлеглими працівниками.

Авторитарний (одноосібний) стиль керівництва

H

ho

ho

ho

ho

ho

ho

6

H

-?1N9?;O;6?ZDuiiaYiiiiiiiiiiiii?Aeii ???????????Авторитарний стиль роботи полягає у тому, що керівник замикає всі зв'язки на собі, а підлеглим надає мінімум інформації. Він суворо контролює дії підлеглих, часто втручається в їхню роботу, вимагаючи чітко виконувати його вказівки, залишаючи для працівників тільки невелику можливість для прояву самостійності та ініціативи. Керівник, який дотримується такого стилю догматичний, обов'язково вимагає підкорення людей своїй волі, не терпить заперечень і не прислуховується до іншої думки. Якщо і проводить наради, то тільки формально, тому то рішення у нього готові ще до наради. Критик не терпить і не визнає своїх помилок, але сам любить критикувати інших. Він вважає, що адміністративні покарання є кращим способом впливу на підлеглих з метою одержання високих трудових досягнень. Сам багато працює і заставляє працювати інших навіть у неробочий час. Часто іде на ризик, але виважено. Вимагає від підлеглих все, що вважає за потрібне, не рахуючись з тим, що його вимоги нерідко виходять за рамки власне службових відносин і призводять до порушень трудового законодавства. У спілкуванні з людьми часто невитриманий і навіть грубий. Але він може бути і доброзичливим, коректним, уважно вислуховувати пропозиції підлеглих, проте не враховувати їх при прийнятті остаточного рішення. У цьому випадку стиль за суттю залишається авторитарним. У цілому керівник - автократ скрізь виступає від свого імені, не поважаючи думки інших. На практиці авторитарний стиль у такій різкій формі зустрічається рідко, а Інколи авторитарні методи і прийоми роботи можуть викликати симпатію і повагу через оперативне рішення поставлених завдань, В уявленні деяких підлеглих часто автократом стає і керівник, який діє за Чіткий планом і реалізує його всупереч будь-яким обмеженням. У цьому вигадку він може бути жорстким, але не жорстоким, безкомпромісним, але справедливим, владним, але не пригнічуючим, рішучим, але не самовпевненим. Звичайно такий керівник здатний швидко вирішувати проблеми на базі самоорганізації працівників, сміливо і завчасно приймати рішення і наполегливо добиватися їх виконання. Проте у більшості керівників авторитарного стилю керівництва недостатньо розвинуті особисті якості, переважають бажання командувати і безперечного підкорення. І тоді найбільш здібні та ініціативні працівники, які знають свою дійсну ціну і мають почуття власної гідності, прагнуть вийти з-під такого керівництва. Демократичний стиль керівництва На відміну від авторитарного, демократичний стиль керівництва передбачає широке залучення працівників колективу до розробки та прийняття рішень. Тут краще використовуються колективні форми обговорення, узгодження та контролю. Керівник частину своїх повноваженьделегуе підлеглим. Вони одержують достатню інформацію, щоб маги уявлення про перспективи роботи своєї організації. Демократичний стиль передбачає гнучке поєднання у процесі управління чинників і механізмів формальної і неформальної структур життєдіяльності колективу. Він створює оптимальні умови для ініціативи працівників і задоволеності своєю роботою, передбачає поважне відношення до підлеглих і турботу про їх потреби. Керівник демократичного стилю займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи підлеглим вирішувати інші. Він часто радиться з підлеглими, прислуховується до думок колег, не підкреслює своїх переваг і не ображається на критику, не уникає відповідальності ні за власні рішення, ні за помилки виконавців. І якщо вимагають інтереси справи, він сміливо йде на розрахований ризик, а рішення твердо проводить у життя. Заохочуючи ініціативу підлеглих і підкреслюючи свою повагу до них, він надає вказівки не у формі наказу та припису, а у вигляді пропозиції, порад або навіть прохання, не тільки прислуховується до їх думки, а й враховує її. Контроль за діяльністю підлеглих здійснює не одноосібне, а з залученням працівників колективу. Прагнення враховувати думку підлеглих і колег пояснюється не відсутністю власної думки або бажання розділити відповідальність за прийняті рішення, а впевненістю у тому, що при обговоренні завжди можуть бути знайдені оптимальні рішення. Керівник демократичного стилю добре знає переваги і недоліки підлеглих, як і свої, він уважно вислуховує заперечення щодо власної пропозиції за тими чи іншими питаннями, вважає нерозумним завжди наполягати на власному рішенні, не вважає для себе приниженням йти на поступки в інтересах справи. Він вважає, що конфлікти є закономірним явищем, прагне взяти з них користь для майбутнього, вивчаючи їх причину і сутність. Демократичний стиль заохочує творчу активність підлеглих, сприяє створенню атмосфери взаємної довіри та співробітництва, в якій дисципліна трансформується у самодисципліну всіх працівників. Цей стиль не стає на перешкоді здійснення одноосібного керівництва і в ніякому разі не послаблює владу керівника. Скоріш навпаки, його реальна влада і авторитет зростають, тому що він управляє людьми без натиску і прояву атрибутів адміністративного впливу, спираючись на їх здібності і рахуючись з їх гідністю. Ліберальний стиль керівництва Ліберальний стиль керівництва іноді називають стилем невтручання або мінімального втручання керівника у перебіг виконання завдання підлеглими. Керівник виступає уданому випадку в ролі посередника при здійсненні контактів між працівниками, забезпечує підлеглих інформацією та матеріалами, необхідними для виконання завдання. Цей стиль характеризується відсутністю ініціативи, постійним очікуванням вказівок керівництва, небажанням брати на себе відповідальність за рішення та їх наслідки, коли вони не бажані. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і взагалі не проявляє особливої активності у взаємовідносинах з іншими колективами. Він дуже обережний, тому що невпевнений у своїй компетентності, а звідси й у положенні в системі службової ієрархії. У взаємовідносинах з підлеглими керівник-ліберал дуже ввічливий і доброзичливий, відноситься до них поважно, прагне допомогти у вирішенні їх проблем. Він завжди готовий вислуховувати критику та іншу думку, але переважно буває нездібним реалізувати підказані йому важливі думки. Недостатньо вимогливий до підлеглих. Не бажаючи псувати з ними стосунки, часто уникає рішучих заходів, більш умовляє їх виконати ту чи іншу роботу. Ліберал здатний поступитися своїми ж принципами, якщо їх виконання загрожує його популярності в очах підлеглих. Для набуття авторитету він здатний надати підлеглим різні пільги, виплачувати незаслужені премії, дозволяти невиправдані службовими потребами відрядження тощо. Схильний дуже довго відкладати рішення важливих питань, рідко користується своїм правом говорити "ні'", легко роздає нездійсненні обіцянки. Якщо підлеглий не проявляє бажання виконати його вказівку, то він скоріше сам виконає необхідну роботу, ніж змусить до нього недисциплінованого працівника. Керівник-ліберал не може відстоювати свою позицію у складних управлінських ситуаціях. Часто такий керівник посилається на те, що він обмежений у правах, і тому не може прийняти те чи інше рішення. Робить наголос на безумовному виконанні діючого положення адміністративного впливу. Все це є наслідком і засобом компенсації відсутності або недостатності здібностей до самостійних дій та спілкування. У таких обставинах підлеглі мають велику свободу дій, користуються нею на свій розсуд, самі встановлюють завдання і вибирають засоби їх вирішення. Отже, виконання завдань залежить від інтересів і настрою самих підлеглих. Висновки Отже. під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту. До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що - регулюють динаміку психічної діяльності в цілому; - характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів; - мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу; - знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту; - однозначно обумовлені загальним типом нервової системи. Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність. Вразливість - це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам'яті та сила реакцій на них. Вразлива людина довше пам'ятає впливи на неї, довше зберігає реакцію на впливи й, окрім того, сила реакції в неї значно більше. Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. Для емоційної людини велике значення має все, що відбувається з нею і довкола неї. У неї набагато сильніше, ніж у неемоційної людини, виражені тілесні реакції, зв'язані з емоціями. Емоційна людина майже не буває спокійною, постійно перебуває під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або, навпаки, пригніченості. Імпульсивність - виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення відносно того, як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає, чи правильно вона вчинила, нерідко шкодуючи про передчасні та неправильні реакції. Тривожність - підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають зв'язані з занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи. Їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі погрозу для її власного «Я». Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, офіційних установ, публічних виступів. Поняття тривожності близько до поняття нейротизму (Г. Айзенк). Невротики схильні до депресивних станів навіть у звичайних ситуаціях життя. Своєрідне поєднання зазначених якостей особистості створює індивідуальний тип темпераменту, і тому характеристика темпераменту має включати опис як динамічних, так і змістовних сторін особистості. Ті прояви темпераменту, що в результаті стають особистісними якостями, залежать від навчання і виховання, культури, звичаїв, традицій і багатьох інших чинників. На думку Г. Айзенка, стійкі особистісні риси людини розподіляються по двох основних параметрах: інтроверсія-екстраверсія (спрямованість на свій внутрішній світ або спрямованість назовні) і стабільність-нестабільність (рівень нейротизму). Типові екстраверти орієнтовані на світ зовнішніх об'єктів, через що особистісна значущість явищ суб'єктивного світу у них часто є приниженою. Для екстравертів характерними є імпульсивність, ініціативність, гнучкість поведінки, товариськість, соціальна адаптованість. Звичайно вони рухливі, відкриті в емоційних проявах люди з хорошими організаторськими здібностями. Екстраверти, як правило, орієнтуються на зовнішню оцінку, і тому можуть добре складати іспити. Вони прагнуть до нових вражень, поступливі, добре справляються з роботою, що вимагає швидкого прийняття рішень. Для типових інтровертів характерною є фіксація інтересів особистості на явищах власного суб'єктивного світу, які мають найвищу цінність для них. Інтроверти схильні до самоаналізу, нетовариські, замкнені, часто соціально пасивні. Вони, як правило, більш обережні, охайні, педантичні, краще навчаються в школі та вищому навчальному закладі, краще справляються з одноманітною роботою. Соціальна адаптація інтровертів часто проходить з ускладненнями. Особливості темпераменту впливають на характер активності особистості: на працездатність, пристосовуваність до нових умов, комунікабельність. І тому вони мають враховуватися представниками тих професій, які передбачають роботу з людьми: керівниками, викладачами, вихователями тощо. Список використаної літератури Маклаков П. Общая психология: Учеб. пособие. – М., 2003. Общая психология: Учеб. для студентов пед. ин-тов / ІІод ред. А.В.Петровского. - М.: Просвещение, 1986. 464 с. Общая психология: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. В.В.Богословского и др. - М.: ІІросвещение, 2005. - 383 с. Симонов П. В. Темперамент. Характер. Особистість. – М.: "Наука", 2002. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, В.В.Петухова. - М.: Изд. Моск. ун-та, 2004. PAGE PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020