Технологія збирання, післязбиральної обробки та зберігання продовольчого зерна озимого ячменю, зберігання капусти кольрабі, соломи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Технологія збирання, післязбиральної обробки та зберігання
продовольчого зерна озимого ячменю, зберігання капусти кольрабі, соломи»

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ТЕХНОЛОГІЯ ЗБИРАННЯ, ПІСЛЯЗБИРАЛЬНА ОБРОБКА

ТА ЗБЕРІГАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗЕРНА ОЗИМОГО ЯЧМЕНЮ…… 5

1.1. Господарське значення та поширення озимого ячменю ………… 5

1.2. Морфобіологічні та екологічні особливості озимого ячменю….. 7

1.3. Строки і способи збирання озимого ячменю ……………………. 8

1.4. Особливості зберігання зерна озимого ячменю …………………. 9

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРІГАННЯ КАПУСТИ
КОЛЬРАБІ……………………………………………………………………… 16

2.1. Загальні відомості про кольрабі…………………………………… 16

2.2. Режим зберігання …………………………………………………… 17

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ СОЛОМИ……… 20

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………… 26

ДОДАТКИ………………………………………………………………………. 27

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що комплекс організаційних
заходів щодо зберігання і переробки сільськогосподарської продукції ще
донедавна здійснювала єдина державна система заготівель. Зокрема,
товарне зерно зберігали виключно на державних хлібоприймальних пунктах,
які постачали його великим підприємствам з виробництва борошна, крупів,
пива, олії, комбікормів. Останнім часом розширюється
матеріально-технічна база підприємств з переробки зерна та насіння
олійних культур, виробництва комбікормів — безпосередніх виробників
сільськогосподарської продукції. Розвиток галузей, що здійснюють повну
переробку зерна, — одне з найважливіших завдань економіки держави.

У зв’язку з цим у даній роботі будуть досліджені сучасні технології
збирання, післязбиральної обробки та зберігання продовольчого зерна
озимого ячменю, особливості зберігання капусти кольрабі та соломи.

Серед провідних дослідників досліджуваного питання слід виділити таких
науковців як Г.І.Подпрятова, А.М.Сенькова, В.І.Войцехівського,
В.С.Хилевич, І.І.Сиряк, Л.Ф.Скалецьку та ін.

Мета і завдання дослідження. За мету поставлено розглянути особливості
технологій зберігання та переробки продукції рослинництва, зокрема –
збирання, післязбиральної обробки та зберігання продовольчого зерна
озимого ячменю, зберігання капусти кольрабі та соломи.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

– розкрити суть технології збирання та подальшої обробки і зберігання
продовольчого зерна озимого ячменю;

– вивчити особливості зберігання капусти кольрабі;

– розглянути технологію збирання та зберігання соломи.

Об’єкт дослідження: технології збирання та зберігання продукції
рослинництва.

Предмет дослідження: різновиди та особливості сучасних технологій
збирання та зберігання продукції рослинництва, зокрема – продовольчого
зерна озимого ячменю, капусти кольрабі та соломи.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
загальнонукові методи дослідження як літературний метод, методи аналізу,
синтезу, порівняння, класифікації, статистичний метод, метод
узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступ, основної частини,
яка містить три розділи з підрозділами, висновків, списку використаних
джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1

ТЕХНОЛОГІЯ ЗБИРАННЯ, ПІСЛЯЗБИРАЛЬНА ОБРОБКА

ТА ЗБЕРІГАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОГО ЗЕРНА ОЗИМОГО ЯЧМЕНЮ

1.1. Господарське значення та поширення озимого ячменю

Зерно озимого ячменю, яке містить у середньому понад 12% білка, до 65%
БЕР, близько 2,1% жиру, використовують як концентрований корм (в 1 кг
його 1,2 корм. од. і 100 г перетравного протеїну), для виробництва круп,
а також у пивоварній промисловості; солому (в 1 ц 36 корм. од.) і полову
згодовують худобі у вигляді грубих кормів. Вирощують його також у
зеленому конвеєрі.

Озимий ячмінь має певні переваги над ярим: при нормальній перезимівлі
більш урожайний; достигає раніше, ніж ярий ячмінь (на 10-16 днів), що
дає змогу поліпшити забезпечення тварин концентратами у період літнього
вичерпання минулорічних резервів зерна.

Загальна посівна площа озимого ячменю в СНД становить близько 2 млн га,
у тому числі в Україні 300-400 тис. га, що свідчить про його велике
народногосподарське значення [5, c.29].

Середня врожайність зерна озимого ячменю в СНД сягає 34 ц/га, в Україні
— понад 37 ц/га. У роки, сприятливі для перезимівлі озимого ячменю,
урожайність зерна становить 50-55 ц/га. На сортодільницях України вона
сягає 79,7 – 83,8 ц/га.

В СНД озимий ячмінь як недостатньо зимостійка культура поширений у
південних районах — на Північному Кавказі, в Закавказзі, Середній Азії
та Україні (переважно у південних і західних областях).

Ячмінь – одна з важливих зерно фуражних культур. Його зерно
використовують як цінний концентрований корм для тварин, а також для
виробництва пива, крупи, як домішку при випіканні пива із пшеничного та
житнього борошна.

На кращих ділянках передових господарств урожайність ячменю досягає 70
ц/га. [12]

На сьогодні до сучасних сортів ячменю висувають такі вимоги: вони
повинні бути продуктивними, стійкими до вилягання, осипання,
несприятливих грунтово – кліматичних умов, хвороб та шкідників, щоб мали
зерно високої якості та оптимальний вегетаційний період. Особливо
необхідно виявити створення сортів з високою якістю зерна, які не
вилягають, стійких до різних видів сажки та іржі , гельмінтоспоріозу,
кореневих гнилей, борошнистої роси, швецької мухи та інших шкідників.
Потрібні сорти, які добре відкликаються на внесення добрив, пристосовані
до вирощування на висушених торф’яниках, для вирощування на поливі, а
також з підвищеним рівнем ризосферної азот фіксації.

Світова площа посіву ячменю становить понад 75 млн. га. Найбільш
поширений він у США (6 млн.га), Канаді (5 млн.га), Індії (понад 3
млн.га), Туретчині (3,5 млн.га), Франції (до 2 млн.га). В СНД ярий
ячмінь вирощують повсюдно – від Заполярного кола до Закавказзя та
середньо- азіатських держав від західних кордонів до Республіки Соха.
Посіви ячменю поширені у гірських місцевостях ( у Закавказзі на
висоті3000 м над рівнем моря). Його вирощують також в місцевостях нижче
рівня моря (у Прикарпатській низовині), що свідчить про високу
пластичність ячменю. [1]

В СНД найбільші площі під ячменем зосереджені у Російській Федерації,
Білорусії, Україні , Казахстані. Загальна посівна площа його в СНД
становить 26 – 28 млн. га.

В Україні посіви ярого ячменю займають площу понад 3,5 млн. га. Його
вирощують в усіх зонах, але здебільшого в степу та лісостепу.[10]

1.2. Морфобіологічні та екологічні особливості озимого ячменю

Озимий ячмінь — підвид Hordeum vulgaer L., шестирядний ячмінь, різновид
var. pal-lidum ser., має всі колоски в трійках плодоносні.

Зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом’яно-жовтий,
нещільний, ості довгі, зазубрені. Кількість члеників колосового стрижня
10,5— 13 на 4 см. Форма колоса чотиригранна, прямокутна; опушення
колосового стрижня коротке або довге, повстяне. Ості довші за колос в
1,2 — 2 рази. Перехід квіткової луски в ость поступовий, іноді різкий.
Зерно еліптичне, видовжено-еліптичне, видовжене; жовте, зеленувате,
жовте із зеленуватим відтінком; крупне, дрібне, середнє. Квіткова луска
груба, середньогруба, середньозморшку-вата, негруба; бічні жилки
квіткової луски зазубрені. Основна щетинка в зерні довга, повстяна,
волосиста, довговолокниста.

Серед озимих культур озимий ячмінь є найменш морозостійким. Він гине вже
при зниженні температури біля вузла кущення до мінус 12-14°С. Особливо
різко знижується його стійкість проти низьких температур та інших
несприятливих умов зимівлі при ранніх строках сівби. Це пов’язано з тим,
що в нього коротша стадія яровизації (35-45 днів), ніж в озимої пшениці
та жита (40-65 днів). Дуже шкодить озимому ячменю різка зміна температур
у зимовий і ранньовесняний періоди. Добре витримує високі літні
температури (понад 35°С), мало терпить на півдні у дні тривалої спеки.
Відзначається високою посухостійкістю протягом всього періоду вегетації.
Транспіраційний коефіцієнт рідко перевищує 400. При нестачі вологи в
ґрунті і суховіях більш стійкий проти запалу, ніж інші злакові культури.
Має недостатньо розвинену кореневу систему, тому вибагливий до ґрунтів і
формує максимальний урожай на родючих чорноземах, каштанових і
темно-сірих суглинкових ґрунтах. Погано росте і розвивається як на
кислих, так і на засолених ґрунтах.

Озимий ячмінь рано навесні швидко йде в ріст і, як наслідок, у нього
скорочується вегетаційний період. Він на 6-9 днів швидше достигає, ніж
озима пшениця, і на 12-16 днів раніше, ніж ярий ячмінь. Тому в нього ще
до настання літньої спеки формується більш виповнене зерно. Швидше
розвивається в умовах довгого світлового дня. На відміну від ярого
ячменю, цвітіння відбувається після виходу колоса з листкової трубки.
Вегетаційний період в озимого ячменю, залежно від умов вирощування,
становить 230-290 днів.

В Україні поширеними районованими сортами озимого ячменю є: Бемір 2,
Барвінок, Буран, Вавилон, Манас, Миронівський 87, Одеський 165, Одеський
167, Основа, Радон, Резонанс, Тамань, Тайна, Фермер та ін.

Серед сортів озимого ячменю трапляються так звані «дворучки», які дають
урожай як при осінній, так і при весняній сівбі (Тайна, Росава).

Кращими попередниками для озимого ячменю в сівозміні є чисті або зайняті
пари, озима пшениця, зернові бобові культури, кукурудза на зелений корм
і силос.

Залежно від попередників, проводять основну й передпосівну підготовку
ґрунту (аналогічно підготовці ґрунту під озиму пшеницю).

1.3. Строки і способи збирання озимого ячменю

Строки і способи збирання продовольчого зерна озимого ячменю насіннєвих
посівів залежать від природнокліматичних умов зони, біологічних
особливостей сорту і стану посіву на початок збирання. Насіннєві посіви
ячменю збирають одно- і двофазним способами.

При двофазному способі скошування у валки починають у кінці воскової
стиглості при вологості зерна 26–28 %. Чисті від бур’янів і неполеглі
посіви краще збирати однофазним способом (прямим комбайнуванням).

До збирання прямим комбайнуванням приступають на початку фази повної
стиглості при вологості зерна 16–18 %. Збирання насіннєвих посівів
потрібно проводити в стислі строки [8, c.42].

При обмолоті зерна з вологістю нижче 16% значно підвищується його
травмованість, а при вологості вище 25% збільшується кількість насіння з
внутрішніми мікротравмами. І.Г.Строна (1966, 1972 pp.) виділяє макро- і
мікротравми насіння. До макротравм належать видимі пошкодження насінини
(відбиті зародок, частина ендосперму), до мікротравм–пошкодження,
невидимі неозброєним оком. Травмування знижує вихід насіння із загальної
зернової маси (бите зерно йде у відхід), енергію проростання, польову
схожість, підвищує можливість проникнення в насіння шкідливої мікрофлори
під час його зберігання, особливо в грунті після висівання. Все це
призводить до погіршення урожайних якостей насіння і зниження
врожайності.

При збиранні насіннєвих посівів слід передбачити шляхи засмічення одних
культур і сортів іншими. Тому перед обмолотом іншої культури комбайн
потрібно «промити», тобто один-два перших бункери зерна використовують
на товарні цілі. На току зернову масу, що надходить з поля, розміщують
так, щоб запобігти її змішуванню. Післязбиральна обробка насіння включає
його сушіння, очищення і сортування, доведення до посівних кондицій та
тривалого зберігання. При виконанні цих операцій слід суворо дотримувати
заходів щодо запобігання механічному засміченню насіння [3, c.50].

1.4. Особливості зберігання зерна озимого ячменю

Зберігання зерна озимого ячменю в сухому стані

Сухими вважаються зерно, в якому немає вільної вологи, а є тільки
зв’язана волога, малодоступна для активної життєдіяльності
мікроорганізмів.

Цей режим зберігання ґрунтується на принципі ксероанабіозу, тобто
усуненні дії на сухе зерно основного фактора його псування під час
зберігання — мікроорганізмів.

Режим зберігання насіння в сухому стані — основний захід підтримання
його високої життєздатності у партіях посівного матеріалу всіх культур
та якості зерна продовольчого призначення протягом усього строку його
зберігання.

Зерно ячменю вважається сухим, якщо містить не більше 14 % вологи.
Оскільки вміст вологи в зерні при тривалому зберіганні може дещо
підвищуватися внаслідок сорбції з повітря, найкраща його стійкість
забезпечується при вологості 12-13 %. Отже, оптимальна норма вологості
для тривалого зберігання виробничих партій насіння має бути на 1-2 %
нижчою за критичну вологість. Остання неоднакова у різних культур і
залежить від хімічного складу зерна. Чим більше в насінні жиру, тим
швидше у ньому з’являється вільна волога, а отже, тим менша вологість
(6-8 %) може забезпечити його надійну збереженість.

Сухе насіння зазвичай зберігають насипом заввишки 10-12 м. Тому в
сучасних насіннєсховищах насіння завантажують на максимальну їх висоту,
яка допустима згідно з технічними умовами експлуатації. При складуванні
насіння високим насипом сховище використовується краще, створюються
сприятливіші умови для збереженості його якості, оскільки його
температура та вологість зазнають менших коливань, ніж у зерновому
насипі невеликої висоти. Навіть за найнесприятливіших за кліматичними
умовами районах сухе зерно й насіння при розміщенні у спеціальних
сховищах високим насипом через один-два роки зберігання здебільшого
залишаються сухими. Тільки в невеликому верхньому шарі насипу (завтовшки
10-15 см) можливі значні зміни вологості зерна. Тому чим вищий насип
зерна, тим відносно менша його частина піддається зволоженню при
зберіганні.

Сухе насіння можна зберігати у сховищах різних конструкцій і типів, якщо
вони відповідають технічним вимогам. Досвід показав, що зернові маси,
добре підготовлені до зберігання (очищені від домішок, знезаражені й
охолоджені), можна зберігати без переміщення у складах протягом 4-5
років, а в силосах елеваторів 2-3 роки [11, c.82].

Проте повну тривалу збереженість сухого насіння не завжди можна
гарантувати. Причиною псування його може бути сильний розвиток комах —
шкідників хлібних запасів, здатних існувати й розмножуватись у зерні
вологістю, нижчою за критичну. Отже, найкращі умови для зберігання
насіння забезпечуються тоді, коли воно не тільки добре і своєчасно
просушене, а й охолоджене до низьких плюсових температур.

Псується суха зернова маса і при утворенні краплинно-рідинної вологи та
підвищенні вологості в будь-якій ділянці насипу внаслідок перепадів
температур та явища термовологопровідності.

Надійну збереженість високої якості сухого зерна і насіння забезпечує
тільки постійний контроль за станом зерна під час йогозберігання. Тому
зерно розміщують у сховищах так, щоб до кожної його партії був вільний
доступ для проведення контролю. Для ліквідації можливих несприятливих
процесів у зерновій масі сховище обладнують установками для активного
вентилювання, засобами механізації для швидкого завантаження й
розвантаження зерна, а також приладами для контролю за процесами
зберігання.

Зберігання зернових мас в охолодженому стані

Охолодження, як і зниження вологості, різко гальмує інтенсивність усіх
біологічних процесів у зерновій масі, пригнічує життєдіяльність
мікроорганізмів, може призвести до загибелі великої частини комах.

Для охолодження зерна використовують природне атмосферне повітря,
досягаючи при цьому повного консервування маси на весь період
зберігання.

Зниження температури на кожні 5°С приблизно вдвічі збільшує тривалість
стійкого зберігання зерна, однак надійне консервування забезпечується
тільки за достатньо ефективного охолодження.

При охолодженні зернової маси першого ступеня температура всіх шарів
насипу нижча 10 °С, другого ступеня — нижча 0 °С. Найсприятливіша для
зберігання насіння температура 0-5 °С. Не рекомендується охолоджувати
насіння до низької мінусової температури, оскільки в його партіях з
підвищеною вологістю спостерігається зниження схожості. Температура
мінус 10-20°C згубно діє на зерно злакових при його вологості понад
18-20 %. Крім того, значне охолодження зернових мас (до мінус 20°С і
нижче) зумовлює великий перепад температур у весняний період, що
призводить до самозігрівання у верхньому шарі насипу.

Для охолодження зерна використовують не тільки атмосферне, а й штучно
охолоджене повітря за допомогою холодильних установок. Штучний холод дає
змогу швидко охолодити партії зерна і запобігти втратам його внаслідок
активного розвитку мікроорганізмів і комах. Доцільно застосовувати його
для охолодження зерна рису, насіння соняшнику та овочевих культур.

Основне значення режиму зберігання зерна в охолодженому стані полягає в
тимчасовому консервуванні вологого й сирого зерна на току на певний
період (до початку сушіння). Це найважливіший захід для запобігання
псуванню зерна і насіння в перший період їх зберігання на току.

Охолоджувати доцільно й сухе зерно, оскільки при цьому знижується
інтенсивність його дихання, а отже, і втрати маси при зберіганні, а
також підвищується стійкість його до факторів псування, різко знижується
небезпека пошкодження комахами-шкідниками. Сухе й охолоджене зерно та
насіння зберігаються найдовше.

Режим зберігання зернової маси в охолодженому стані порівняно із
тривалим зберіганням сухого зерна є допоміжним. Його менша надійність
зумовлена тим, що в охолодженій зерновій масі значно швидше
прогріваються до безпечного рівня периферійні шари насипу під впливом
підвищеної температури зовнішнього повітря, підлоги і стін сховища. В
таких випадках необхідна повторна обробка, правда, лише невеликої
частини зернового насипу. В початковий період зберігання свіжозібраного
зерна консервування охолодженням є основним технологічним заходом його
захисту від псування. В якості основного цей метод застосовують при
зберіганні зерна технічного призначення.

Способи охолодження зернових мас атмосферним повітрям поділяють на дві
групи: пасивні й активні.

При пасивному охолодженні зернову масу не перемішують і не нагнітають у
неї повітря, а провітрюють зерносховища та обладнують у них
припливно-витяжну вентиляцію. Відкриваючи вночі вікна і двері складу в
літньо-осінній період, знижують температуру повітря в складі, а отже, в
зерновій масі.

Підвищити ефективність пасивного охолодження можна, обладнавши
припливно-витяжні канали безпосередньо в місткостях для зберігання зерна
(засіках, бункерах та ін.). Однак цей захід не завжди ефективний, бо за
такої системи вентиляції крізь зернову масу проходить недостатня
кількість повітря для того, щоб охолодити її.

До активних способів охолодження належать перелопачування зернових мас,
пропускання їх через зерноочисні машини, конвеєри і норії, обробка на
стаціонарних або пересувних установках для активного вентилювання, що
пов’язано з травмуванням зерна. Активним способом охолоджують насамперед
нестійке до зберігання зерно.

Зернову масу перелопачують лопатами з дерева, фанери або легкого металу.
Стикаючись з повітрям, зерно й домішки охолоджуються, поновлюється запас
повітря в міжзернових проміжках. Чим більша різниця між температурами
навколишнього повітря і зернової маси, тим більший ефект від
перелопачування. Проте цей спосіб охолодження зерна трудомісткий і
малоефективний.

Значно більший ефект з меншими затратами праці, ніж перелопачування, дає
переміщення зернових мас на послідовно встановлених конвеєрах або через
зерноочисні машини, обладнані вентиляторами. При цьому чим довший шлях
руху зерна, тим більше воно контактує з повітрям і тим інтенсивніше
охолоджується.

Нині основний спосіб охолодження зернових насипів — активне вентилювання
атмосферним повітрям.

Обробка зернових мас штучно охолодженим повітрям дуже ефективна. В
режимі активного вентилювання свіжозібране зерно вологістю до 20 % можна
зберігати без зниження якості протягом 8-10 днів, але втрати на дихання
при цьому різко збільшуються [5, c.74].

Зберігання зернових мас без доступу повітря

Відсутність кисню в міжзернових просторах і над зерновою масою зумовлює
значне зниження інтенсивності її дихання, внаслідок чого зерно основної
культури й інші живі компоненти переходять на анаеробне дихання і
поступово гинуть. За відсутності кисню не можуть розвиватися шкідливі
для зерна мікроорганізми й комахи.

У результаті анаеробного дихання зерна виділення теплоти зменшується
майже в 30 разів, тому виключається розвиток процесу самозігрівання.
Оскільки за такого режиму втрачається життєздатність сирого зерна, його
використовують переважно як фуражне. При цьому консервується зерно
будь-якої вихідної вологості і завдяки цьому можна починати збиральні
роботи приблизно на тиждень раніше загальноприйнятих строків. На
зберігання зерно можна закладати без проведення його післязбиральної
обробки.

При зберіганні зернової маси у безкисневому середовищі з вологістю,
близькою до критичної, добре зберігаються всі її технологічні і фуражні
якості. З підвищенням вологості продовольчі і фуражні якості зерна дещо
знижуються: темніють оболонки, виникають спиртовий і кислий запахи,
збільшується кислотне число олії. Тому зберігати партії посівного
матеріалу без доступу повітря можна тільки при вологості, значно нижчій
за критичну, інакше можлива часткова або повна втрата його схожості.

Обов’язковою умовою надійного консервування зерна за такого режиму
зберігання є забезпечення достатньо повної герметизації сховищ. Якщо в
повітрі міжзернових проміжків вміст кисню перевищує 0,5%, можливі
розвиток плісеневих грибів та псування зерна.

Використовувати зерно кормового призначення треба швидко, бо в разі
розгерметизації і прямого контакту з киснем повітря починають інтенсивно
розвиватися мікроорганізми, здатні викликати прискорене псування зерна.
Для зменшення цієї небезпеки зерно закладають на зберігання невеликими
партіями (в окремі траншеї).

NA:

JL3/4A6

gdo13/4

# h

) h

gdS+J

gdo13/4 ють повітря з міжзернового простору; 3) створенням у зерновій
масі вакууму. В умовах сільського господарства користуються тільки
першим способом.

При самоконсервуванні зерна для швидкого настання безкисневого стану
дуже важливо, щоб у сховищі був мінімальний запас повітря. Цього
досягають при повному його завантаженні зерном і майже повній
відсутності надзернового простору.

Зерно в герметичних умовах зберігають у металевих силосах різної
місткості. Самоконсервування зерна кукурудзи й інших культур, як
тимчасовий захід, забезпечують у траншеях з бетону, викладаючи їх
поліетиленовою плівкою знизу, з боків і зверху зернового насипу та
герметизуючи всі стики.

При зберіганні зерна в газовому середовищі з самого початку
призупиняються дихання зерна та будь-яка аеробна життєдіяльність
мікроорганізмів. Для цього можна використовувати, наприклад, азот і
вуглекислий газ. Найчастіше застосовують вуглекислий газ, який вводять у
зернову масу в газоподібному стані, або використовують сухий лід.
Подрібнені брикети сухого льоду розміщують у зерновій масі під час
завантаження нею сховища, причому більшість їх кладуть у верхніх шарах
насипу. Вуглекислий газ важчий за повітря, тому витісняє його з
міжзернових проміжків. Вуглекислий газ у вигляді брикетів сухого льоду
сприяє також охолодженню зернової маси, тобто її консервуванню.

Більш перспективним способом є консервування зернових мас сумішшю
інертних газів, які утворюються в результаті спалювання зріджених газів
у генераторах. Попередньо охолоджену газову суміш, що при цьому
утворюється (85,6 % азоту, 13,6 % вуглекислого газу і 0,6 % кисню),
вводять у зернову масу, забезпечуючи цим її зберігання [5, c.77].

РОЗДІЛ 2

ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРІГАННЯ КАПУСТИ КОЛЬРАБІ

2.1. Загальні відомості про кольрабі

Кольра?бі (Brassica oleracea var gongylodes), калярепа — Городня
дворічна рослина з товстим кулястим стеблом, що виглядом і смаком
нагадує ріпу і є різновидом капусти.

Кольрабі холодостійка і швидкостигла рослина, дає урожай раніше, ніж
рання білокачанна капуста. В перший рік утворює стеблеплід в залежності
від сорту округлої або овальної форми, світло-зеленого або фіолетового
забарвлення.

Кольрабі використовують в сирому вигляді, для приготування страв у
відвареному в соленій воді або тушеному вигляді, готують салати,
фарширують з м’ясом і рисом, печуть оладки. Використовується також в
медицині. Вона містить білки, кальцій, фосфор, магній і має небагато
калорій (у 100 грамах 43 кілокалорії). Через високий вміст вітаміну С
кольрабі називають «північним лимоном», бо у 100 грамах капусти є 75
міліграм аскорбінової кислоти. Кольрабі багата також вітамінами В і РР,
а також амінокислотами – гістидином, лізином, треоніном, валіном,
аргініном і ін.

Капуста допомагає при підвищеному тиску й робить міцнішими серцеві
м’язи. Окрім того постійне вживання овоча сприяє захисту
шлунково-кишкового тракту. З капусти страви готувати найкраще в сирому
вигляді: салати й заправки. Водночас її можна тушкувати, фарширувати,
смажити й додавати в суп.

2.2. Режим зберігання

Режим зберігання капусти передбачає: відсутність освітлення, низьку без
коливань температуру (0-1 °С), відносну вологість повітря близько 95 %,
добру вентиляцію, певний газовий склад (не менше 6-7 % кисню й не більше
2-3 % вуглекислого газу). При зберіганні в іншому газовому середовищі
фізіологічне розкладання головок капусти настає раніше, ніж від псування
мікрофлорою. Тому зберігати капусту в поліетиленовій упаковці не можна.
У траншеях, викопаних у ґрунті важкого гранулометричного складу, де
вміст вуглекислого газу досягає 5 %, виникає задуха капусти. Відношення
площі поверхні насипу, що контактує з навколишнім середовищем, до об’єму
продукції, що зберігається, становить 4,5-6. Тому капусту зберігають
переважно у буртах, а не в траншеях, крім північних регіонів, де бурти
влаштовують із заглибленням 10 — 20 см. В інших регіонах роблять наземні
бурти, і чим південніше вони розміщені, тим менші їх розміри. На дно
буртів кладуть спочатку підстилку з ялинового гілля, соломи чи очерету,
а потім 6-7 рядів головок капусти, які складають так, щоб на самому
верху був тільки один ряд головок. У північних регіонах бурти роблять
ширші. Траншеї для капусти глибиною не більше 0,5 і шириною 1 м
влаштовують з охолоджуваними боками та з канавкою для вентиляції.
Витяжні труби встановлюють через кожні 2 — 3 м. Накривають капусту при
настанні температури 0—1 °С.

У сховищах з активним вентилюванням питому подачу повітря підтримують на
рівні 150 — 200 м3/т за годину. Коли установиться постійна температура
(0—1 °С), вентиляцію проводять щодня не менше 6 разів на добу тривалістю
по 30 хв. Як правило, насип має висоту до 3 м, ширина засік 3 — 4 м.

Стабільні умови для зберігання капусти створюються у спеціалізованих
капустосховищах-холодильниках, зроблених за проектами 813-171, 813-2-2,
813-2-4, де вона зберігається протягом 11 — 12 міс. Місткість сховищ від
1000 до 6000 т.

Капусту зберігають у великих буртах місткістю до 200 т з активною
вентиляцією (ширина бурту 6,5, висота 3, довжина 15 м). Продуктивність
вентилятора забезпечує питому подачу повітря 80 — 100 м3/т за годину.

Для зберігання використовують постійні буртмайданчики, де закладають 250
т капусти: 8 буртів завширшки 3,4 і завдовжки 27,9 м. Укриття роблять з
постійних утеплювальних щитів, вентилювання проводять двома
вентиляторами.

Капусту кольрабі зберігають так само, як коренеплоди, в буртах чи
траншеях (краще перешарованими).

Режим зберігання насінників капусти відрізняється лише температурою:
вона має бути у межах 1-2 °С, що забезпечує диференціацію верхівкової
бруньки, а в полі — формування насінного куща. На насінні цілі беруть
головки середнього розміру, без пошкоджень,

3 двома-трьома прилеглими зеленими листками.

Способів зберігання насінників капусти багато, важливо лише дотримувати
належного режиму. Інколи насінники вкладають під стелажі теплиць. У
сховищах з активним вентилюванням штабелі розміщують перпендикулярно до
головного проходу з відстанню між штабелями 0,5 м. У холодильниках
насінники зберігають затаре-ними в контейнери коренями до середини, щоб
вони не пересихали. Висота, ширина й довжина штабеля становлять,
відповідно, 5, 4 — 5 і 10 — 12 контейнерів.

При використанні буртів та траншей для зберігання насінників капусти їх
починають формувати після установлення постійної температури не вище 4 —
5 °С, до цього зберігаючи капусту в невеликих наземних буртах, трохи
прикритих соломою. Ширина траншей до 1 м, глибина 0,5 — 0,7 м, довжина
10 — 12 м. У буртах встановлюють припливно-витяжну вентиляцію, яка
залишається відкритою до настання температури навколишнього повітря
мінус 5 °С. При перешаровуванні головок вентиляція не потрібна.

Насінники капусти зберігають у траншеях з постійним укриттям, ширина
яких до 3 м, висота по коньку 2,5, а довжина до 40 м. Покрівля двопохила
(зроблена з балок), яку влаштовують залежно від зони вкриття з ізолюючих
матеріалів (соломи, ялинового гілля) та землі. Витяжні труби у коньку
прокладають через кожні 2 – 3 м. З боків у стінах траншеї є люки для
завантаження продукції, у торцях — двері й сходинки. Головки капусти
розміщують уздовж стін. Крім того, насінники капусти зберігають на
постійних буртмай-данчиках з активним вентилюванням. При збиранні
капусти в дощову погоду перед укладанням її у великі бурти головкам
дають обсохнути.

Основними заходами боротьби з хворобами капусти є профілактичні, які
починають з бракування головок перед їх закладанням, а насінників — з
бракування ще в полі, за якого видаляють ослаблені, недозрілі та
пошкоджені. Процес вибракування триває і протягом усього періоду
післязбиральної обробки та зберігання капусти. Найчастіше під час
зберігання головки капусти уражуються грибними й бактеріальними
хворобами, а фізіологічні пошкодження їх трапляються значно рідше.

РОЗДІЛ 3

ТЕХНОЛОГІЯ ЗБИРАННЯ ТА ЗБЕРІГАННЯ СОЛОМИ

Соло?ма — сільськогосподарські відходи зі стебел зернових рослин.

Використовується у тваринництві як підстилка для тварин, як добавка до
раціону тварин, а також для виготовлення будівельного лампачу і як
енергетична сировина.

Розрізняють озиму і ярову солому, злакову і бобову, а за видами рослин —
пшеничну, житню, ячмінну, льняну, конопляну та ін.

Хімічний склад соломи залежить від виду рослин, клімату, способів
збирання, обмолоту, зберігання та ін. чинників. В соломі 35-45 %
клітковини та ін. складних важкоперетравлюваних вуглеводів, 2-6 %
протеїну (в бобовій 4-9 %), 1,2-2 % жиру, 4-7 % золи. В 100 кг просяної
соломи близько 40 кормових одиниць і 2,3 кг перетравлюваного протеїну, в
ячмінній – 33 кормові одиниці і 1,3 кг перетравлюваного протеїну. В
яровій соломі більше протеїну, менше клітковини, корисність її більша
ніж озимої.

До процесу збирання соломи висувають такі вимоги: якнайшвидше звільнити
поле від соломи, забезпечити чистоту і максимальний збір незернової
частини врожаю, яку, як правило, використовують на корм для тварин.

Для дотримання цих головних вимог копиці укладають прямими рядами, без
розтягування. Це дозволить збільшити продуктивність машин на
транспортуванні копиць і зменшити втрати.

Копиці соломи прибирають слідом за обмолотом, не допускаючи великого
розриву між цими двома операціями. Ця вимога необхідно дотримуватися при
збиранні будь-яких культур, але особливо при звільненні гречаного поля,
так як гречка – попередник озимих.

Для виключення або зменшення забруднення ґрунтом копиці прибирають
копицевозами і як виняток волокушами.

Після вивезення копиць поля очищають від залишків соломи наявними в
господарствах машинами, спалювати її не можна.

Місця для складування соломи вибирають рівні, на височині, поблизу місць
споживання, особливо якщо вона призначена безпосередньо для кормових
цілей. Для тривалого зберігання солому укладають щільно, верх копиці
повинен мати два ската, розташованих приблизно під прямим кутом, для
хорошого стоку води.

Солома, призначена для приготування корму тваринам, повинна задовольняти
зоотехнічним вимогам по кормовій цінності і забрудненості.

Скирти встановлюють на відстані 15-20 м від дороги, оборюють не менше
двома проходами 4-корпусного навісного плуга.

Терміни та якість прибирання незернової частини врожаю значно впливають
на проведення наступних технологічних операцій: лущення стерні, зяблевої
обробки та ін, тобто тих заходів, які сприяють затриманню вологи в
ґрунті і боротьбі з бур’янами.

У зонах обробітку гречки в основному використовують наступні способи
збирання незернової частини врожаю: цільна солома з половою, полова і
подрібнена солома; окремо солома і полова.

Технологію збирання вибирають виходячи з конкретної виробничої ситуації
(наявності сільськогосподарської техніки, пристосувань для прибирання
соломи, господарської потреби в соломі). Широке поширення отримали дві
технології: копиць і потокова – із застосуванням навісних подрібнювачів
соломи.

Гідності першої технології полягають у тому, що вона дозволяє з
невеликими витратами праці в короткий термін прибрати солому з полів.
Але, враховуючи, що солому і особливо полову гречки, як правило,
використовують на корм, не можна цю технологію рекомендувати як
раціональну, так як втрата полови при цьому майже повна, а соломи
втрачається до 30%, відбувається забруднення її ґрунтом при
зволочуванні.

Більш повно відповідає вимогам виробництва друга технологія, яка,
незважаючи на її високу трудомісткість і деяке зниження продуктивності
агрегатів, дозволяє проводити одночасну прибирання всього біологічного
врожаю і практично повністю зберегти полову і солому. Крім того,
потокова технологія із застосуванням універсального пристосування може
бути деталізована шістьма технологічними схемами, три з яких можна
рекомендувати при збиранні гречки:

1. Збір подрібненої соломи в змінний візок. Ця схема найбільш
універсальна, забезпечується основний комплектацією подрібнювача
заводом-виробником. Застосовують при достатній кількості візків,
тракторів. Вологість соломи при цьому повинна бути такою, щоб їх можна
було зберігати протягом тривалого часу.

2. Збір подрібненої соломи в постійно причеплену до комбайна візок
великої місткості. Застосовують таку схему при достатній кількості
комбайнів і при відсутності колісних тракторів класу 9 і 14 кН.
Наповнений візок комбайном транспортують на край поля і там вивантажують
за допомогою гідросистеми.

3. Укладання соломи у валок. Переважно використовують при збиранні
гречки, коли суцвіття, зерно і листя підсохли досить добре, а стебла
мають ще підвищену вологість. Ця схема може бути застосована при
збиранні подвійним обмолотом насіннєвих ділянок, коли перший обмолот
проводять прямим комбайнуванням. Після просихання стебел обмолочують
вдруге комбайном з копичувачем або подрібнювачем або солому підбирають
підбирачем-копичувачем.

Відповідно до обраної технологією підбирають відповідний комплекс машин.

Для прибирання соломи застосовують машини не тільки промислового
виготовлення, але і виготовлені в господарствах і суміжних організаціях.

Вдалу конструкцію машини з перевезення стогів і копиць соломи винайшли і
впровадили у виробництво фахівці господарств Сумської областей. Ця
машина, названа гідрофікованим копицевозом, агрегатується з трактором
К-701 і має змінну продуктивність 100 т при плечі перевезення до 5 км.
Копицевіз складається із зварної фронтальної рами-грат (розміром 4,0
X1, 3 м), до бічних стійок якої шарнірно приєднані бічні захвати
(довжиною 9 м) з гребінками в нижній частині. До кінців захоплень
встановлені флюгерне ??способом спарені пневматичні колеса, взяті із
списаних комбайнів (керовані колеса) або з візків ШТС-9, ЗПТС-12.
Копицевіз навішується на трактор з допомогою кронштейнів; в транспортне
і робоче положення переводиться за допомогою гідроциліндрів . Під час
роботи гідроциліндри розводять захоплення в сторону, опускають гребінки
на грунт, заводять до стогів, а потім захоплення змикаються і
підпресовують солому з боків за допомогою гідроциліндрів 7 і тросів,
фіксують солому в рамі. Переводять копицевіз в транспортне положення,
встановлюють колеса в поздовжньому положенні і відвозять солому до місць
скиртування.

ВИСНОВКИ

Отже, на основі вище сказаного, можна зробити наступні узагальнення:

Більш перспективним способом є консервування зернових мас сумішшю
інертних газів, які утворюються в результаті спалювання зріджених газів
у генераторах. Капусту кольрабі зберігають так само, як коренеплоди, в
буртах чи траншеях (краще перешарованими).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Зінченко О.І., Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво. — К.:
Аграрна освіта, 2001. — 591 с.

Лесик Б.В., Трисвятський Л.О., Сніжко В.Л. Зберігання і технологія
сільськогосподарських продуктів. – К. : Вища шк.,1980.

Подпрятов Г.І. Технологія обробки, переробки зерна та виготовлення
хлібопекарської продукції. – К.: НАУ, 2000.

Подпрятов Г.І., Сеньков А.М., Войцехівський В.І. Технологія виробництва,
зберігання та оцінка якості кормів.: Навчальний посібник. – К.:
Видавничий центр НАУ, 2003.

Подпрятов Г.І., Скалецька Л. Ф., Сеньков А. М., Хилевич В. С. Зберігання
і переробка продукції рослинництва. — К.: Мета, 2002. — 495 с.

Подпрятов Г.І., Скалецька Л.Ф. Технологія виробництва борошна, крупи га
олії. – К.: НАУ, 2000.

Подпрятов Г.І., Скалецька Л.Ф., Сеньков А.М. Технологія зберігання і
переробки продукції рослинництва. Практикум: Навч. посібник. — К.: Вища
освіта, 2004. — 272 с.: іл.

Сеньков А.Н., Сиряк И.И. Технология приготовления, хранения и оценка
качества кормов. – К. : Вища шк., 1990.

Скалецька Л.Ф. Технологія зберігання і переробки продукції рослинництва.
– К.: Вища шк., 2005.

Скалецька Л.Ф., Духовська Т.М., Сенькова А.М. Технологія зберігання і
переробки продукції рослинництва. – Практикум. – К., Вища школа, 1994.

Трисвятський Л.А.,Лесик Б.В.. Курдина В.Н. Хранение и технология
сельськохозяйственных продуктов. – М. : Агропромиздат, 1991.

Хилевич В.С., Лекарев В.С., Машкович И.К., Шашков А.А. Стандартизация и
контроль качества продукции в сельськом хозяйстве. К.: Вища школа, 1987.

ДОДАТКИ

Додаток А

Рекомендований режим очищення зерна

культура Розмір отворів сит, мм Швидкість

аспірації,

м/сек

прий-мальні, А сортувальні підсівні

а б а б

Пшениця 12-16 5-7 3,2-4 2-2,5 1,7-2 5,5-6,5

Жито 12-16 4-6,5 3-3,5 2-2,5 1,5-1,7 5-6

Ячмінь 12-16 5-8 3,5-5 2,5-2,8 2-2,4 5,5-6,5

Овес 12-16 5,5-6 2,6-3 2,-2,5 1,7-2 5-6

Горох 14-18 8-9 6-7 3,5-5 2,4-4 8-12

Примітки: А – сита з круглими отворами; Б – сита з довгастими вічками

Додаток Б

ОЗИМИЙ ЯЧМІНЬ – ДВОРУЧКА

ОСНОВА – оригінатор Селекційно-генетичний інститут НААН України. В
Реєстрі сортів рослин України з 1994 р. для степової зони.

Середньопізній. Різновид паллидум. Колос 6-рядний, довгий (8-10 см),
середньої щільності, неламкий. Стебло товсте, міцне, висота рослин
100-115 см. Зерно середнього розміру, жовте, видовженої форми. Маса 1000
зерен 37-42 г. Добре кущиться за пізніх сходів восени і ранньою весною.
Стійкість до хвороб середня. Стійкий до вилягання. За зимо-,
морозостійкістю дещо поступається стандарту сорту Росава.
Середньостійкий до сажкових хвороб.

Врожайність за сприятливих умов 90-110 ц/га.

ДОСТОЙНИЙ – оригінатор Селекційно-генетичний інститут НААН України. В
Реєстрі сортів рослин України з 2006 р. для степової та лісостепової
зон.

Скоростиглий. Різновид паллидум. Колос 6-рядний, середньої довжини (6-8
см), нещільний, неламкий, прямокутної форми з переходом у верхній
частині в ромбічну, солом’яно-жовтий. Висота рослин 100-105 см. Зерно
велике, жовте, видовженої форми. Маса 1000 зерен 42-43 г. Добре кущиться
за пізніх сходів восени і ранньою весною. Стійкість до хвороб досить
висока. Стійкий до вилягання.

Врожайність в конкурсному сортовипробуванні 99 ц/га.

МЕТЕЛИЦЯ – оригінатор Селекційно-генетичний інститут НААН України. В
Реєстрі сортів рослин України з 2003 р. для степової та лісостепової
зон.

Середньопізній. Різновид паллидум. Колос 6-рядний, середньої довжини
(7-9 см), нещільний, неламкий, прямокутної форми з переходом у верхній
частині в ромбічну, солом’яно-жовтий. Висота рослин 80-90 см. Зерно
середнього розміру, жовте, видовженої форми. Маса 1000 зерен 38-42 г.
Добре кущиться. Сорт типово озимий. Стійкість до хвороб висока. Стійкий
до вилягання. Зимо-, морозостійкість досить висока.

Врожайність в конкурсному сортовипробуванні 60-62 ц/га.

PAGE 29

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter