HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ПЛАН

Вступ

1. Сутність життя і характерні властивості живого організму. Основні
компоненти клітини

2. Роль пігментів у житті рослини

3. Значення дихання в житті рослини

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Фізіологія рослин — наука, що вивчає всі процеси діяльності та функції
рослинного організму, їх взаємозв’язки та зв’язки з навколишнім
оточенням.

Фізіологія рослин — наука про функціональну активність рослинних
організмів і механізми процесів рослинних систем різних рівнів їх
організації — від субклітинних структур до цілісних рослин. Фізіологія
рослин досліджує структуру і функції рослинного організму, механізми
мінерального живлення, фотосинтезу, транспорту речовин, дихання, системи
регуляції й інтеграції окремих елементарних реакцій до рівнів
фізіологічної функції, водний режим, механізми росту, розвитку та їх
регуляції, вплив факторів середовища та природу стійкості рослин до
несприятливих умов довкілля.

Основне завдання фізіології рослин полягає в одержанні й узагальненні
нових знань про фізіологічні процеси в рослинному організмі та
можливості управління продукційним процесом рослинних угруповань з метою
створення теоретичної бази раціонального використання й захисту
рослинного світу.

У даній контрольній роботі буде розглянуто такі питання з фізіології
рослин як сутність життя і характерні властивості живого організму,
основні компоненти клітини, зокрема рослинної клітини, роль пігментів у
житті рослини, значення дихання в житті рослини.

1. Сутність життя і характерні властивості живого організму.

Основні компоненти клітини

Життя — одна з найважливіших форм руху, що закономірно виникла в процесі
розвитку матерії.

Діалектико-матеріалістичний підхід до проблеми сутності життя включає
дві основні вимоги:

1) розглядати життя як закономірний етап у розвитку матерії, тобто як
природний, матеріальний процес;

2) виявити якісні закономірності життя, що характеризують його як
особливий ступінь розвитку та спадкоємності форм руху матерії.

Життя можна визначити як спосіб існування відкритих колоїдних систем,
які, перетворюючи речовини та енергію зовнішнього середовища, виявляють
здатність до саморегуляції, відтворення й розвитку на основі біохімічної
взаємодії білків, нуклеїнових кислот та інших сполук.

Живі організми мають ознаки й властивості, які відсутні в більшості
неживих систем. Переважна більшість із них окремо зустрічаються й у
неживих системах. Однак лише всі разом узяті, вони характеризують
особливу форму руху матерії — життя. Перелічимо основні властивості й
ознаки живого.

1. Єдність хімічного складу. До складу всіх живих організмів входять ті
ж хімічні елементи, які містяться й у неживій матерії. Однак їх
співвідношення в живому й неживому різне. Так, у живих організмах
набагато більша частина хімічного складу (98 %) припадає на чотири
елементи: вуглець, водень, кисень та азот. Крім того, усі живі організми
побудовані з особливих речовин — макромолекул, які відсутні в неживій
матерії. Основними серед них є такі: білки, нуклеїнові кислоти й АТФ
(аденозинтрифосфорна кислота), вуглеводи й ліпіди.

2. Дискретність (латин, discretus — переривчастий, тобто складається з
окремих частин) і цілісність — дві фундаментальні загальні властивості
організації життя на Землі. Ця властивість полягає в тому, що будь-яка
жива система (клітина, організм, популяція, вид, біогеоценоз)
складається з окремих, але взаємозалежних і взаємодіючих частин, що
утворюють структурно-функціональну єдність, тому вона являє собою єдине
ціле.

3. Складність і високий ступінь організації. Живі системи складаються з
величезної кількості складних молекул і структур, що зумовлює їх
ускладнену внутрішню будову. При цьому будь-яка частина організму має
спеціальне призначення й здатна виконувати певні функції. Усе це
забезпечує складність і високий ступінь організації живої системи в
цілому.

4. Обмін речовин і перетворення енергії. Жива система являє собою
відкриту систему, оскільки через неї проходять потоки речовин та
енергії. Щодо енергії, то живі організми мають здатність видобувати,
перетворювати й використовувати енергію навколишнього середовища — або у
формі органічних поживних речовин, або у вигляді енергії сонячного
випромінювання. Завдяки речовинам та енергії, що надходять з
навколишнього середовища, організми та їх складові — органи й структури
— здатні здійснювати різні функції. У результаті своєї життєдіяльності
вони повертають у зовнішнє середовище продукти розпаду й перетворену
енергію у вигляді тепла. Усе це і становить сутність обміну речовин і
перетворення енергії в живих організмах.

5. Саморегулювання. Властивість саморегулювання означає здатність живих
організмів підтримувати сталість свого хімічного складу в нескінченно
мінливих умовах середовища існування, використовуючи певні системи
регулювання як на клітинному рівні, так і на рівні всього організму.

6. Самовідтворення. Це найбільш універсальна властивість живого, яка
забезпечує здатність до розмноження. Саме завдяки цій властивості
батьківські особини з покоління в покоління відтворюють подібне собі
потомство (аксіома Вейсмана), завдяки чому життя виду не припиняється. В
основі самовідтворення лежить процес реплікації, тобто синтезу
ДНК-молекули, яка зберігає спадкову інформацію, на основі матричного
принципу (аксіома Кольцова). Цей принцип виявляється в точності
копіювання порівняно стабільної молекули ДНК, що забезпечує можливість
ідентичного самовідтворення (явище спадковості).

7. Конваріантна редуплікація. Самовідтворення в живих організмах
відбувається не як механічне повторення, а як відтворення з внесенням
змін (аксіома Ч. Дарвіна). Неминучість таких змін випливає з
фізико-хімічних властивостей молекули ДНК. Будь-якій молекулі, особливо
досить складній, а такою і є молекула ДНК, властивий лише відносний,
тобто обмежений ступінь стабільності. Час від часу вона зазнає
структурних змін унаслідок руху атомів і молекул. Якщо ці зміни не
призводять до летального результату, вони багаторазово підсилюються
(аксіома Тимофєєва-Ресовського) і потім передаються спадково в
результаті самовідтворення за матричним принципом. Конваріантна
редуплікація означає можливість спадкової передачі дискретних відхилень
від вихідного стану, тобто генетичних змін (явище мінливості).

8. Здатність до росту та індивідуального розвитку. Дана властивість
притаманна всім живим організмам. Ріст — збільшення маси й розмірів
особини. При цьому зберігаються окремі риси будови, властиві даному
виду. Ріст супроводжується розвитком. Індивідуальний розвиток
(онтогенез) — уся сукупність перетворень особини з моменту зародження до
кінця життя, у процесі яких виникає конкретний якісний стан організму.

9. Подразливість і здатність специфічно реагувати на зміни зовнішнього
середовища. Подразливість є істотною властивістю всього живого. Вона
пов’язана з передаванням інформації із зовнішнього середовища живим
організмам й виявляється в їхніх реакціях на зовнішні впливи. Завдяки
властивості подразливості живі організми вибірково реагують на зовнішні
впливи відповідно до своїх спадкових особливостей.

10. Пристосованість до середовища існування. Беручи до уваги те, що живі
організми специфічно реагують на зміни зовнішнього середовища,
зрозуміло, що вони можуть до нього пристосовуватися. Особливості будови,
функцій і поведінки даного організму, які відповідають його способу
життя й здатності до відтворення в даних умовах середовища, називаються
адаптаціями (пристосуваннями).

11. Здатність до історичного розвитку (філогенезу). Цей процес
називається еволюцією. Історичний розвиток супроводжується утворенням
нових видів, їх пристосуванням до середовища й прогресивним ускладненням
життя. Усе це відбувається шляхом дії природного добору (аксіома Ч.
Дарвіна). У процесі еволюції виникла вся різноманітність живих
організмів, пристосованих до умов існування.

Клітина (від лат. cellula — комірка) — структурно-функціональна одиниця
всіх живих організмів, для якої характерний власний метаболізм та
здатність до відтворення. Від середовища, яке її оточує, клітина
відмежована плазматичною мембраною (плазмалемою). Розрізняють два типи
клітин: прокаріотичні, що не мають сформованого ядра, характерні для
бактерій та архей, та еукаріотичні, в яких наявне ядро, властиві для
всіх інших клітинних форм життя, зокрема рослин, грибів та тварин.

Клітина рослини (лат. cellula + грец. kytos — клітина) — універсальна
структурна і функціональна одиниця живих організмів, яка має всі ознаки
живого, здатна до саморегуляції, самовідтворення і розвитку.

Мал. 1. Будова рослинної клітини

У клітинах рослин розрізняють протопласт (грец. protos – перший +
plastos – утворений, оформлений) – її живий вміст, притиснений у вигляді
тоненького пристінного шару до оболонки, і продукти життєдіяльності
протопласту – клітинна оболонка, ергастичні речовини, включення,
клітинний сік вакуолей. Протопласт складається із структурних систем
цитоплазми та ядра. Цитоплазма містить основну речовину, її матрикс —
гіалоплазму, в яку занурені органели, мембранні системи, включення.
Зовні цитоплазма оточена плазматичною мембраною — плазмалемою, а від
вакуолей її відокремлює вакуолярна мембрана — тонопласт. Розрізняють
немембранні (рибосоми, мікротрубочки, мікрофіламенти), одномембранні
(ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі, вакуолі з клітинним соком,
мікротільця) та двомембранні (пластиди, мітохондрії) органели клітинних
рослин. Специфічними ознаками, характерними лише для клітин рослин, є
наявність у них пластид, вакуолей з клітинним соком та міцної
целюлозно-пектинової оболонки.

Пластиди (грец. plastides — plastos — утворений, оформлений) —
характерні компоненти клітин лише рослинних організмів. Розрізняють три
типи пластид: хлоропласти, хромопласти, лейкопласти. Усі пластиди мають
двомембранну оболонку та основну речовину — строму.

Хлоропласти (грец. chloros — зелений + plastos — утворений, оформлений)
— зелені пластиди, головна функція яких полягає у здійсненні процесу
фотосинтезу. Хлоропласти зазвичай мають форму диску діаметром 4–5 мкм. В
одній клітині зеленого листка міститься 40–50 хлоропластів, у
квадратному міліметрі листка — близько 500 000. У цитоплазмі хлоропласти
розташовуються вздовж клітинної оболонки. Вони оточені двомембранною
оболонкою, заповнені стромою, пронизаною системою внутрішніх мембран,
які мають форму сплющених пухирців — тилакоїдів. У вищих рослин
тилакоїди, як правило, зібрані у стопки-грані, що нагадують стовпчики
монет. Тилакоїди окремих гран з’єднані міжгранними тилакоїдами. На
поверхні тилакоїдів проходять світлові реакції фотосинтезу. У мембрани
тилакоїдів занурені молекули пігментів – хлорофілів (a, b, c, d), які
зумовлюють зелене забарвлення рослин, каротиноїдів і фікобілінів, що
регулюють потік світлової енергії.

У хлоропластах світлова енергія перетворюється на потенційну хімічну
енергію у процесі фотосинтезу — синтезу цукрів та інших органічних
сполук із вуглекислого газу та води з використанням сонячної енергії,
яку сприймають (ловлять) молекули хлорофілу; у навколишнє середовище при
цьому виділяється кисень. Щорічно у процесі фотосинтезу на Землі
утворюється близько 150 млрд т органічних речовин і виділяється понад
200 млрд т кисню. У стромі хлоропластів відбуваються темнові реакції
фотосинтезу, в ній містяться рибосоми, кільцева молекула ДНК, зерна
первинного (асиміляційного) крохмалю, крапельки олії, ферменти, цукри,
ліпіди.

Хлоропласти водоростей називають також хроматофорами (грец. chroma,
chromatos – колір, забарвлення + phoros – носій). За формою вони
пластинчасті, зірчасті, стрічкоподібні, циліндричні, лінзоподібні тощо і
містять, крім хлорофілів a, b, c, d і каротиноїдів, додаткові специфічні
для окремих відділів водоростей пігменти.

Хромопласти (грец. chroma, chromatos — колір, забарвлення + plastos —
утворений, оформлений) містять пігменти-каротиноїди червоного,
оранжевого чи жовтого кольору і тому забарвлюють пелюстки, плоди, рідше
коренеплоди (морква) рослин у відповідний колір, що сприяє запиленню та
поширенню плодів і насіння. Каротин як провітамін вітаміну А має велике
значення для здоров’я людини.

Лейкопласти (грец. leucos — білий + plastos — утворений, оформлений) —
безбарвні пластиди, які не містять пігментів, відрізняються слабким
розвитком внутрішньої мембранної системи, пристосовані для зберігання
запасних речовин. Залежно від природи останніх розрізняють: амілопласти,
які синтезують і накопичують вторинний крохмаль; протеопласти, що
утворюють запасні білки; олеопласти, які зберігають жирні олії. В
основних клітинах епідерми лейкопласти виконують роль світлофільтрів.

Oe

?????Y?жній) – мішечок, оточений вакуолярною мембраною — тонопластом і
заповнений клітинним соком. Наявність вакуолей в клітинах – відмінна
ознака рослин. У молодих клітинах рослин вакуолі дрібні й численні, з
віком вони збільшуються в розмірах і зливаються в одну центральну
вакуолю. Клітинний сік — це водний розчин різних органічних (простих
білків, амінокислот, цукрів, алкалоїдів, глікозидів, танінів, органічних
кислот, ферментів, пігментів тощо) і неорганічних речовин. Більшість
названих речовин широко використовують в медицині та фармації. Вакуоля —
це резервуар для накопичення і зберігання води, запасних речовин,
кінцевих продуктів обміну. Вакуоля визначає осмотичні властивості клітин
рослин, бере участь в утворенні лізосом. Завдяки збільшенню об’єму
вакуолі клітинна оболонка розтягується, а розмір клітини рослин
збільшується.

2. Роль пігментів у житті рослини

Пігменти рослин належать до групи біологічно активних речовин. Функція
основних рослинних пігментів зводиться до акумуляції енергії світла,
тому їх називають фотосинтетичними. Є також допоміжні пігменти, зокрема
каротиноїди, які містять до 65—70% природних пігментів (каротин,
родопсин, лікотии, спірилоксантин та ін.). Вміст каротиноїдів у зелених
рослинах становить 0,07-0,2% сухої маси.

Хлорофіл — зелений пігмент, присутній в клітинах рослин, деяких
водоростей і ціанобактерій, що надає їм відповідного кольору. Назва
походить від грец. chloros — «зелений» і phyllon — «листок».

Хлорофіл є необхідним для рослин. Він допомагає рослинам отримати з
світла енергію.

Як допоміжні пігменти фотосинтетичного апарату каротиноїди забезпечують
поглинання квантів двома піками в синьо-фіолетовий та синій областях
спектра (420…490 нм) і деякою мірою в зеленій (490…550 нм).
Максимуми поглинання залежать від замісників біля вуглецевого скелета,
типу розчинника та кількості подвійних зв’язків. В амплітуді від 400 до
550 нм вони, як правило, мають дві-три смуги поглинання.

Отже, каротиноїди розширюють спектр дії фотосинтезу, забезпечуючи,
поглинання від 10 до 20 % енергії сонячних квантів, причому близько 50 %
енергії поглинається в короткохвильовій області — зоні високих енергій.
Ці пігменти виконують функцію світлопоглинання, передаючи енергію свого
електронно-збудженого стану до хлорофілу а. Зворотний процес передачі
неможливий. Слід підкреслити, що каротиноїди, на відміну від хлорофілів,
не здатні до флуоресценції.

Такі каротиноїди, як віолаксантин, неоксантин, зеаксантин та інші,
поглинаючи світло в короткохвильовій високоенергетичній частині спектра,
виконують захисну функцію, як хімічні буфери в реакціях фотосинтезу.
Можливий механізм захисту полягає в тому, що каротиноїди здатні
реагувати зі збудженою молекулою хлорофілу, забираючи від нього енергію,
чим попереджають його фотоокиснення. Енергія фотозбудженої молекули
хлорофілу переходить до каротиноїду, хлорофіл набуває нормального
енергетичного стану, а енергія виділяється у вигляді тепла. Завдяки
цьому каротиноїди оберігають хлорофіл та інші біологічно активні сполуки
від фотоокиснення.

Слід згадати, що каротиноїдам належить ще одна специфічна функція в
регулюванні фотосинтетичного апарату рослинного організму. Річ у тім, що
хлоропласти переміщуються в клітині під впливом синіх променів, які
знову ж таки поглинаються каротиноїдами.

Фізіологічна функція каротиноїдів не обмежується їхньою участю в
передачі енергії на молекули хлорофілів. Каротиноїди — переносники
активного кисню, вони беруть участь в окисно-відновних реакціях завдяки
наявності значної кількості подвійних зв’язків. їм належить певна
функція у статевому процесі рослин, а саме: вони зумовлюють забарвлення
пелюсток квітів, плодів, коренеплодів. Залишається мало з’ясованою їхня
функція в кисневому обміні, участь у формуванні фотоперіодичної реакції,
в ростових процесах, зокрема під час проростання насіння, в проявах
фототаксису та фототропізму.

3. Значення дихання в житті рослини

Поряд з фотосинтезом, дихання – найважливіший, необхідний процес, що
протікає в рослинах. Він полягає в безперервному газообміні рослини з
навколишнім середовищем шляхом поглинання кисню, окислення за його
допомогою органічних речовин, виділення вуглекислого газу, води і
великої кількості теплової енергії. Ця енергія витрачається на рух
цитоплазми в клітинах, розвиток молодих тканин і органів, розмноження,
тобто на ріст і розвиток рослини в цілому.

Дихання — один з центральних процесів обміну речовин рослинного
організму. Енергія, яка виділяється при диханні, витрачається як на
процеси росту, так і нa підтримання в активному стані вже органів
рослини, які закінчили ріст. Разом з тим значення дихання не обмежується
тим, що це процес, що подає енергію. Дихання, подібно фотосинтезу,
складного окислювально-відновлювального процесу, що йде через ряд
етапів. На його проміжних стадіях утворюються органічні сполуки, які
потім використовуються в різних метаболічних реакціях.

Таким чином, процес дихання — джерело багатьох метаболітів. Незважаючи
на те що процес дихання в сумарному вигляді протилежний фотосинтезу, в
деяких випадках вони можуть доповнювати один одного. Обидва процеси є
постачальниками як енергетичних еквівалентів (АТФ, НАДФ-Н), так і
метаболітів.

В процесі дихання утворюється також вода. Ця вода в крайніх умовах
зневоднення може бути використана рослиною і збереже її від загибелі. У
деяких випадках, коли енергія дихання виділяється у вигляді тепла,
дихання веде до марної втрати сухої речовини. У цьому зв’язку при
розгляді процесу дихання треба пам’ятати, що не завжди посилення процесу
дихання є корисним для рослинного організму.

В якості органічних речовин, що використовуються рослиною для здійснення
процесу дихання, служать в основному вуглеводи, білки і жири.

Інтенсивність дихання рослин – величина непостійна. Вона залежить від
біологічного виду рослини, зовнішніх умов, від того, в яких рослинних
органах воно протікає. Так, наприклад, найбільш високу інтенсивність
дихання мають молоді органи і тканини рослин.

Дихання рослин посилюється з підвищенням температури навколишнього
повітря, але до того рівня, при якому можлива її нормальна
життєдіяльність. Для прикладу, оптимальна температура для дихання
проростаючого насіння становить +30-40 °С. В цілому ж дихання у рослин
відбувається в досить широкому температурному діапазоні. У зимуючих
рослин дихання продовжується навіть при 20-25 °С морозу. При температурі
понад +50 °С дихання, як правило, припиняється, оскільки білки
цитоплазми згортаються.

Вплив світла на дихання рослин залежить насамперед від біологічних
особливостей виду, але у більшості рослин у темряві дихання більш
інтенсивне, ніж на світлі.

Великий вплив на дихання здійснює ступінь насиченості цитоплазми
вологою. Наприклад, у сухого насіння дихання дуже слабке, внаслідок чого
воно має здатність до тривалого зберігання. При збільшенні вологості
насіння понад 14% його дихання значно зростає.

Спостерігається пряма залежність дихання від рівня вмісту кисню в
повітрі, але невеликі його коливання помітного впливу на процес дихання
рослин не роблять.

При підвищеному вмісті в повітрі вуглекислого газу процес дихання
сповільнюється.

Таким чином, фотосинтез і дихання рослин поряд з корінними відмінностями
мають певні риси подібності. Для обох процесів необхідна наявність води.
Об’єднує ці процеси і те, що кожен з них здійснюється не однією, а
кількома послідовними реакціями. Присутня також близькість хімічного
складу проміжних продуктів, що утворюються на окремих етапах фотосинтезу
і дихання.

Фотосинтез і дихання рослин необхідно розглядати як дві сторони єдиного
процесу обміну речовин і обміну енергії. Найважливішою особливістю цих
процесів є те, що для життєдіяльності самих зелених рослин витрачається
лише невелика частина створюваних ними органічних сполук. Більша ж їх
частина відкладається про запас до форми порівняно стійких до
перетворень сполук.

Весь процес дихання протікає в клітинах рослинного організму. Він
складається з двох етапів, в ході яких складні органічні речовини
розщеплюються на більш прості неорганічні – вуглекислий газ і воду. На
першому етапі за участю спеціальних білків, які прискорюють процес
(ферментів), відбувається розпад молекул глюкози. У підсумку з глюкози
утворюються більш прості органічні сполуки і виділяється небагато
енергії. Цей етап дихального процесу відбувається в цитоплазмі.

На другому етапі прості органічні речовини, що утворилися на першому
етапі, взаємодіючи з киснем, окислюються – утворюють вуглекислий газ і
воду. При цьому вивільняється багато енергії. Другий етап дихального
процесу протікає тільки за участю кисню в спеціальних органелах клітини
– мітохондріях.

Таким чином, в процесі дихання відбувається розщеплення більш складних
органічних речовин на прості неорганічні сполуки — вуглекислий газ і
воду. При цьому рослина забезпечується вивільненою енергією. Одночасно
йде передача різних хімічних елементів з одних сполук до інших. Ці
перетворення речовин в організмі називають обміном речовин. Обмін
речовин – одна з важливих ознак життя.

Обмін речовин – це сукупність різних хімічних перетворень, що протікають
в організмі і забезпечують ріст та розвиток організму, його відтворення
і постійний контакт з навколишнім середовищем.

Обмін речовин пов’язує всі органи організму в єдине ціле. Разом з цим
завдяки обміну речовин організм взаємодіє з навколишнім середовищем. З
нього рослина поглинає речовини через коріння і листя і виділяє в
середовище продукти своєї життєдіяльності. Дихання, як і харчування,
необхідна умова обміну речовин, а значить, і життя організму.

Тим часом процес дихання має характерну особливість. У ряді випадків
дихання може відбуватися без надходження кисню. Таке дихання називається
анаеробним (безкисневим). Воно спостерігається у вищих рослин. При
відсутності кисню повітря рослинний організм продовжує якийсь час жити
за рахунок кисню, що отримується від неповного розкладання органічної
речовини до спирту і вуглекислоти. Але це дає рослині в 27 разів менше
енергії, ніж у тих же умовах при нормальному, аеробному диханні.

У той же час для ряду нижчих організмів (деяких бактерій, одноклітинних
грибів) анаеробне дихання є нормальним явищем. Ці організми можуть
викликати молочнокисле, маслянокисле, оцтовокисле, спиртове та інші види
бродіння, перебуваючи в безкисневому середовищі.

Дихання рослин і бродіння безпосередньо пов’язані між собою. Початкова
фаза перетворення цукру є спільною для дихання і бродіння. Надалі, якщо
проміжні продукти окислюються повністю, відбувається утворення
вуглекислого газу і води. Якщо ж перетворення проміжних продуктів
здійснюється в анаеробних умовах, то кінцевими продуктами цього процесу
є спирт і вуглекислота.

Процес розкладання органічних речовин гнильними бактеріями, в результаті
якого утворюються різноманітні кінцеві продукти (вода, вуглекислий газ,
метан, сірководень, тощо), називається гниттям.

Висновки

Отже, на основні вище сказаного можна зробити наступні висновки:

Життя можна визначити як спосіб існування відкритих колоїдних систем,
які, перетворюючи речовини та енергію зовнішнього середовища, виявляють
здатність до саморегуляції, відтворення й розвитку на основі біохімічної
взаємодії білків, нуклеїнових кислот та інших сполук.

Основні властивості й ознаки живого: єдність хімічного складу,
дискретність (латин, discretus — переривчастий, тобто складається з
окремих частин) і цілісність, складність і високий ступінь організації,
обмін речовин і перетворення енергії, саморегулювання, самовідтворення,
конваріантна редуплікація, здатність до росту та індивідуального
розвитку, подразливість і здатність специфічно реагувати на зміни
зовнішнього середовища, пристосованість до середовища існування,
здатність до історичного розвитку (філогенезу).

Функція основних рослинних пігментів зводиться до акумуляції енергії
світла, тому їх називають фотосинтетичними.

Поряд з фотосинтезом, дихання – найважливіший, необхідний процес, що
протікає в рослинах. Він полягає в безперервному газообміні рослини з
навколишнім середовищем шляхом поглинання кисню, окислення за його
допомогою органічних речовин, виділення вуглекислого газу, води і
великої кількості теплової енергії. Ця енергія витрачається на рух
цитоплазми в клітинах, розвиток молодих тканин і органів, розмноження,
тобто на ріст і розвиток рослини в цілому.

Список використаної літератури

Барна М. Ботаніка. Терміни. Поняття. Персоналії. – К., 1997;

Власенко М.Ю., Вельямінова-Зернова Л.Д., Мацкевич В.В. Фізіологія рослин
з основами біотехнології. – Біла Церква. – 2006. – 504с.

Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология. – М., 1990. – Т. 1;

Злобін Ю.А. Курс фізіології і біохімії рослин: Підручник. – Суми: ВТД
”Універсальна книга”. – 2004. – 464с.

Кузнецов Вл.В., Дмитриева Г.А. Физиология растений. – М.: Высш.шк. 2006.
– 504с.

Медведев С.С. Физиология растений: Учебник. – СПб: Изд-во: С.-Петерб.
ун-та. – 2004. – 336с.

Мусієнко М.М. Фізіологія рослин: підручник. – Київ, «Либідь», 2005. –
808с.

Мусієнко М.М. Фотосинтез. – К.: 1995. – 247с.

Рейвн П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника. – М., 1990. – Т. 1;

Сербин А.Г., Серая Л.М., Ткаченко Н.М. и др. Медицинская ботаника. – Х.,
2003.

Физиология растений: Учебник для студ. вузов. Под ред. Ермакова И.П. 2
изд. — М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 640с.

Якушкина Н.И. Физиология растений. – М.: Просвещение – 1993. – 351с.

HYPERLINK
«http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/writer/vovk-o-g»

PAGE

PAGE 16

Похожие записи