HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Сучасні вимоги до особистості та професійної готовності
психолога-консультанта» ПЛАН

Вступ

1. Особистість консультанта як важлива складова процесу консультування

2. Професійна компетентність психолога-консультанта

3. Етичні вимоги до психолога-консультанта

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Психологічне консультування — один з поширених видів професійної роботи
психолога.

До консультанта люди звертаються за психологічною допомогою, порадою для
подолання труднощів в самих різних ситуаціях повсякденного життя. Мета
діяльності психолога-консультанта — допомогти людям благополучно
вирішити життєві кризи, підвищити їх здатність вирішувати проблеми і
самим приймати рішення. До психолога-консультанта часто звертаються по
питаннях міжособових стосунків, зокрема, подружніх, сексуальних, а також
стосунків з дітьми. Йому доводиться мати справу з проблемами взаємин
людей у сфері суспільного життя. Психолог допомагає людям здолати
психологічні бар’єри, розвинути в собі певні якості шляхом відповідного
психологічного тренінгу.

Психологічна допомога виявляється на основі вживання психологічних знань
і умінь.

Психологічне консультування як вигляд психологічної допомоги адресовано
психічно нормальним людям. Психологічна консультація покликана розширити
кордони самопізнання людини, його здатність сприймати психічний світ
людей ширше і на цій основі бачити більше число варіантів поведінки в
тій або іншій ситуації. Цим консультування відрізняється від
психокорекції і психотерапії, які направлені на вирішення глибинних
психологічних проблем.

У термінологічному відношенні корисно розрізняти консультування як вид
діяльності і консультацію як безпосередньо консультаційну бесіду.
Консультування як форма роботи професійного психолога використовується в
будь-якій сфері, де необхідні психологічні знання. Це може бути
консультування в педагогічній сфері, у сфері промислового виробництва,
бізнесу і управління, у сфері проблем здоров’я і так далі.

Проте не зрідка роботу психолога-консультанта виділяють як самостійну
сферу професійної діяльності психолога. У вітчизняній психології
професія психолога-консультанта ще не стала досить поширеною.

1. Особистість консультанта

як важлива складова процесу консультування

Особистість консультанта (психолога) вирізняється майже у всіх
теоретичних системах і наукових працях як найважливіший цілющий засіб у
процесі консультування. Разом із тим, на наш погляд, при викладі такої
теми не слід придумувати ще один варіант, як то кажуть велосипеду, а
використовувати базові цінності психологічної науки, коментуючи їх для
кращого сприйняття майбутніми професійними психологами. Тому у цьому
модулі нами використано деякі матеріали з книги Кочунас Р. (Основы
психологического консультирования. Пер. с литовского. M.: Академический
проэкт. — 1999. — 240 с.) У відповідності до праці зазначеного автора,
подано посилання на прізвища цитованих ним авторів.

Відомий представник гуманістичної психології К. Rogers (1961),
наголошував, що теорія і методи консультанта не менш важливі, ніж
здійснення своєї ролі. A. Gombs і співроб. (1969; цит. по: George,
Cristiani, 1990) на підставі декількох досліджень установили, що
успішного консультанта відрізняють від невдахи риси особистості.

S. Freud на питання про критерії успішності психолога відповів, що
психоаналітикові не обов’язкова медична освіта, а необхідна
спостережливість і уміння проникати в душу клієнта.

Отже, власне кажучи, основна техніка психологічного консультування — це
«я — як прилад», тобто основним засобом, що стимулює удосконалювання
особистості клієнта, є особистість консультанта (A. Adber: «техніка
лікування закладена у Вас»).

A. Storr (1980) відзначає, що психотерапію і психологічне консультування
прийнято вважати незвичайними професіями, оскільки багатьом людям важко
уявити, як можна цілими днями вислуховувати чужі історії про нещасливе
життя і труднощі. Тому представників цих професій вважають або
ненормальними, або мирськими святими, що перебороли людську обмеженість.
Ні перше, ні друге не є вірним. Звідси питання: «хто такий консультант,
а точніше, що являє собою консультант як людина, які вимоги ставляться
до нього як до особистості, що робить його професійним помічником у
невирі-шених проблемах інших людей?».

Насамперед варто сказати, що ніхто не народжується психологом або
консультантом. Необхідні такі професійні якості: людей у силу їхнього
буття, а не тому, що деякі з них шизофреніки або психопати:

чутливість до настанов і поведінки інших людей;

емоційна стабільність і об’єктивність;

здатність викликати довіру інших людей;

повага прав інших людей.

У 1964 р. Комітет із нагляду і підготовки консультантів США установив
наступних шість якостей особистості, необхідних консультантові:

довіра до людей;

повага цінностей іншої особистості;

проникливість;

відсутність упереджень;

саморозуміння;

свідомість професійного обов’язку.

L.Wolberg (1954) акцентує такі особливості: чуйність, об’єктивність
(неототожнення себе з клієнтами), гнучкість і відсутність власних
серйозних проблем.

Особливо шкідливими, для консультанта рисами він вважав: авторитарність,
пасивність і залежність, замкнутість, схильність використовувати
клієнтів для задоволення своїх потреб, невміння бути терпимим до різних
спонукань клієнтів, невротичну настанову у ставленні до грошей.

А. Gombs у своєму дослідженні установив, що успішний консультант,
звичайно, сприймає інших як здатних вирішувати власні

проблеми і приймати на себе відповідальність, що пропонує ототожнюватися
з людьми, а не з предметами.

Н. Strupp (1969; цит. по: Schneider, 1992), що досліджував риси «гарного
консультанта» із позиції клієнтів, указує на уважність, уміння
вислухати, теплоту, сердечність, мудрість у дружніх порадах.

На думку А. Storr (1980), ідеальним психологом або консультантом має
бути симпатична людина, відверта і відкрита почуттям інших; здатна
ототожнюватися з різними людьми; тепла, але не сентиментальна, яка не
прагне до самоствердження, однак, маючи свою думку, здатна її захистити;
яка вміє служити на благо своїм клієнтам.

У повсякденній практиці психологічного консультування і психотерапії
доводиться мати справу з найважливішими аспектами життя людини. Ми не
зможемо наперед визначити стратегії поведінки психолога-консультанта у
певних ситуаціях. Однак загальні напрями цієї поведінки можна вказати.

Консультант разом із клієнтом обговорює незначні й істотні проблеми
свого підопічного і прагне допомогти йому:

розібратися в мотивуванні повсякденних виборів рішень і їх наступних
наслідків;

вирішувати безліч емоційних проблем у складних міжособистісних
стосунках;

перебороти почуття внутрішнього хаосу — зробити незрозуміле і мінливе
позитивним і доцільним.

Тому сам консультант повинен усвідомлювати, хто він, ким може стати і
яким його сподівається сприйняти клієнт. Тут виникає питання про
необхідність визначення ролі консультанта. Як уявляє собі консультант
клієнта як друга, або професійного порадника, чи учителя, експерта.

Багатьох, особливо консультантів-початківців, турбує відсутність
універсальної відповіді на запитання про роль консультанта в процесі
надання психологічної допомоги. Ця роль, звичайно, залежить від
приналежності консультанта до певної теоретичної орієнтації, його
кваліфікації, особистісних рис, нарешті, від очікувань клієнта.

Ефективність діяльності психолога-фахівця багато в чому обумовлена тим,
наскільки чітко він уявляє своє місце в консультуванні. Якщо немає такої
ясності, консультант у своїй роботі буде керуватися не визначеними
теоретичними принципами, а лише чеканнями і потребами клієнта, іншими
словами, буде робити лише те, на що сподівається і чого хоче клієнт.
Клієнти ж найчастіше очікують, що консультант візьме на себе
відповідальність за успіх їхнього подальшого життя і розв’яже певні
проблеми: де навчатися, як улагодити конфлікти на роботі, чи розлучатися
з чоловіком і т. д.

Самолюбству консультанта-початківця може лестити, скажімо, і те, що
люди, які шукають відповіді на складні питання свого життя, звертаються
саме до нього. Тут існує небезпека, що консультант, який вважає себе
знаючим відповіді на всі питання клієнта або ще гірше — буде нав’язувати
клієнтові свої рішення. У цій ситуації неправильне розуміння
консультантом своєї ролі лише збільшить залежність клієнта від нього і
перешкодить наданню допомогти клієнтові в самостійному прийнятті рішень.

Ніякий консультант не має права вказувати як кому жити. У практиці
психологічного консультування і психотерапії варто частіше згадувати
слова відомого психолога J. Bugental (1987) про таємницю і знання:
«Таємниця охоплює знання, у ній схована інформація. Таємниця
нескінченна, знання має межу: коли зростають знання, ще більше стає
таємниць… Психологів підстерігає спокуса вступити в змову з клієнтами
і відкинути таємницю. У цій огидній угоді мається на увазі, де рідко
розкривається ілюзія, існують відповіді на всі життєві проблеми, що
можуть розкрити значення кожного сну або символу і що ідеальною метою
здорового психічного життя є раціональний контроль. Психологи
зобов’язані багато знати, але одночасно випробувати покірність перед
таємницею. Будемо відверті — ми ніколи не володіємо і не здатні мати
повноту знань. Робити вигляд, що ми знаємо недоліки клієнта і можемо
підказати йому правильний вибір, — отже зрадити клієнта. У будь-якій
терапії варто допомогти клієнтові тримати таємницю в собі і нашій
загальній таємниці…»

Щодо відповіді на питання про роль консультанта, то вона полягає в
розумінні сутності процесу консультування.

Основне завдання консультанта полягає в тому, щоб допомогти клієнтові у
виявленні Його внутрішніх проблем і в усуненні їх.

Клієнтам під час консультування також варто щиро оцінювати свою
поведінку, стиль життя і вирішити, яким чином і в якому напрямку вони
хотіли б змінити своє життя.

М. Сохнув (1988) називає це «структуруванням процесу терапії», що може
бути первинним і вторинним. Під первинним структуруванням мається на
увазі особиста присутність консультанта (психолога) у психологічному
просторі і значення цієї присутності для клієнта. Вторинне
структурування — це діяльність консультанта, що забезпечує максимальний
рівень розкриття клієнтів. У першому випадку ми відповідаємо на
запитання, ким є консультант, а в другому — що він робить.
Характеризуючи психологічний процес, консультант надає клієнтові
ініціативу саморозкриття. Іноді ініціативу доводиться обмежувати, якщо
консультант почуває, що в даний момент клієнт занадто енергійний. Іншими
словами, консультант активує і контролює «потенціал розкриття» клієнтів.

Керуючись таким розумінням процесу консультування, С. Wrenn (1965)
сформулював найважливіші рольові функції консультанта:

побудова стосунків із клієнтом на взаєморозумінні;

виявлення альтернатив саморозуміння і способів діяльності клієнтів;

безпосереднє «входження» у життєві обставини клієнтів і їхні стосунки з
людьми;

створення навколо клієнтів здорового психологічного клімату;

постійне удосконалювання процесу консультування.

2. Професійна компетентність психолога-консультанта

Основне завдання психолога-консультанта полягає в тому, аби допомогти
клієнтові поглянути на свої життєві складнощі з боку, обговорити з ним
ті особливості його поведінки і міжособових стосунків, які стали
джерелом труднощів. Зазвичай вони не усвідомлюються і не контролюються
самою людиною. В ході консультаційної бесіди клієнт дістає можливість
усвідомити це, ширше поглянути на ситуацію, інакше оцінити свою роль в
ній, змінити установку на інших людей і на цій основі змінити своє
відношення до того, що відбувається і свою поведінку.

В той же час позиція психолога повинна вселяти реалістичний оптимізм.

Психолог-консультант не повинні давати прямих порад і рекомендацій,
оскільки в цьому випадку він бере відповідальність за те, що
відбувається на себе. Для розвитку особи консультованого поважно, аби
він усвідомлював і проявляв особисту відповідальність і сам приймав
рішення.

Взаємодія на рівних — оптимальний варіант в консультуванні. Під час
консультації клієнт відчуває себе повноправним партнером психолога. В
цьому випадку він активно працює і переймає на себе відповідальність за
ті або інші рішення і особові зміни. Проте хороший професіонал — це
багато в чому актор, який уміє у разі потреби зайняти позицію зверху,
кажучи про щось з упевненістю і авторитетом, або знизу, заграючи з
клієнтом, прагнучи підвищити його самооцінку, підкреслити його знання і
авторитет.

R

`

R

T

V

^

`

b

`

b

h

????¤?¤?$?????????» життя, починає впливати на клієнта так, щоб той
прийняв його критерії. Це наводить до того, що психолог починає
оцінювати дії людини як хороші або погані, як правильні або неправильні.
Це прояв непрофесіоналізму, схильності діяти, виходячи з життєвої
психології.

Звернення до психолога-консультанта часто зв’язане з використанням
поняття норми — вікового психічного розвитку або норми поведінки особи.
«Я не такий, як все…» — ця думка міститься в явному або неявному
вигляді в словах клієнта, що звернувся за консультацією. Людина зазвичай
хоче зіставлення себе з іншими людьми, хоче знайти своє місце в світі
людей, знайти свою самобутність. Психолог-консультант за допомогою своїх
знань і умінь допомагає йому знайти свою індивідуальність. При цьому
поважно, аби консультант орієнтувався не на соціально прийняті норми, а
на цінності, життєві принципи і ідеали самого клієнта. Людина в процесі
консультації має бути максимально включеною в бесіду, емоційно
переживати все, що обговорюється з консультантом, відчувати себе
комфортно, бачити доброзичливе і без оціночне відношення до себе.

Психолог-консультант не займається постановкою діагнозу. Якщо в процесі
консультації з’ясовується необхідність діагностичної роботи, то вона
проводиться в спеціально призначений час.

Консультування — досить складний вид професійної діяльності психолога.
Одній з найбільш типових труднощів в роботі консультанта можна назвати
бажання клієнта змінити інших і небажання міняти себе.

Не дивлячись на те, що клієнт сам звертається за допомогою до
консультанта, він нерідко опирається змінам. Це може бути пов’язано з
відсутністю у людини переконаності в необхідності змін, що насаджуються
ззовні, страхом перед невідомістю і можливою невдачею, небажанням
порушувати стереотип поведінки, що склався, відсутністю довіри до
консультанта. Звертаючись за консультацією, клієнти часто підкреслюють
негативну роль інших у виникненні власних життєвих проблем. Для них
характерні скарги типа: «Ми з чоловіком постійно лаємося» або «Дружина
ревнує мене без жодного приводу».

Проте деколи людина при зверненні за консультацією усвідомлює роль
особистих якостей і говорить про свої проблеми: «Я не можу стримати
себе, дуже запальна, постійно кричу на мужа» або «Весь час не упевнений
в тому, як до мене відноситься дружина, мені здається, що вона мене
обманює, ревную її без жодного приводу». Це може дати основу для
конструктивної роботи клієнта над собою.

Професійними якостями психолога-консультанта мають бути спостережливість
і розуміння клієнта. В процесі бесіди консультант уважно слухає, а також
спостерігає за поведінкою консультованого. Сенс мовного вислову, а також
інша корисна інформація можуть бути виражений в інтонації мови, міміці,
жестикуляції, позі людини. Успіх психологічного консультування багато в
чому залежить від того, як консультант уміє виявити цікавість і
вислухати клієнта. Це одна з необхідних професійних якостей
психолога-консультанта.

Оскільки під час консультації чоловік повідомляє про себе особисту
інформацію, психолог повинен дотримувати конфіденційність. Будь-які
відомості, отримані від клієнта, не можуть бути передані без його згоди
ні в які громадські, державні організації, приватним особам, у тому
числі родичам і друзям.

Уміння встати на позиції людини, що прийшла на прийом, повинне
поєднуватися у консультанта з умінням зберігати деяку дистанцію. При
недотриманні цього психогігієнічного правила у нього може виникнути
синдром згорання або комунікативного перевантаження.

У своїй діяльності консультантові поважно розмежовувати особисті і
професійні проблеми. Психолог не повинен переносити свої стосунки з
людьми у приватному житті, внутрішні проблеми і конфлікти на стосунки з
клієнтом, на його ситуацію.

При цьому слід мати на увазі, що клієнт деколи схильний переносити на
консультанта стосунки з іншими людьми. Це може ускладнити процес
консультування виникненням конфліктів або дуже близьких стосунків. Тісні
особисті відносини між консультантом і клієнтом наводять до того, що
консультант вже не може зберегти об’єктивну і відчужену позицію,
необхідну для ефективного вирішення проблем клієнта.

Деякі клієнти проявляють схильність маніпулювати психологом, тобто
експлуатувати його для досягнення яких-небудь своїх психологічних цілей.
Наприклад, затвердитися у власній значущості або, навпаки, знайти
підтвердження своєї жертовної долі. Відомий американський психолог
Еверет Шостром в своїй книзі «Анти-Карнеги, або людина-маніпулятор»
описав 8 таких типів. Професіоналізм психолога повинен виявитися в тому,
аби розпізнати маніпулятора і змінити його маніпулятивну позицію на
позицію конструктивної взаємодії.

Психологові-консультантові необхідно постійно підвищувати свою
професійну кваліфікацію. Для цього в повсякденній практичній роботі
консультантів використовується «супервізія» (supervision). У перекладі з
англійського supervision означає «спостереження за чиєюсь роботою».
Більшість консультативних служб вітають і зазвичай забезпечують якусь
форму супервізії зі своїми консультантами. Вона може проводитися
дослідним персоналом (штатними співробітниками), професійними
асоціаціями, груповими лідерами. В будь-якому разі повинен існувати
хтось, з ким консультант може зв’язатися, обговорити складний випадок,
особисте незадоволення, пов’язане з консультативною ситуацією, і тому
подібне. Необхідно підкреслити, що супервізор — це не контролер або
наглядач, а дослідний колега, який надає підтримку і допомогу в
розумінні і вирішенні складних ситуацій практичної консультативної
діяльності.

3. Етичні вимоги до психолога-консультанта

Психологи-консультанти займаються професійною діяльністю лише у межах
своєї компетентності, яка визначається освітою, формами підвищення
кваліфікації і відповідним професійним досвідом.

Права і обов’язки психолога-консультанта грунтуються на принципі
професійної незалежності і автономії незалежно від службового положення
в певній організації і від професіоналів вищого рангу і адміністрації.

Пошана особи і суверенітету клієнта.

Психолог-консультант поважає особу і суверенітет клієнта. Відносно
клієнта недопустима дискримінація на основі його віку, підлоги,
національності, віросповідання, сексуальної орієнтації, того або іншого
фізичного або психічного розладу, мови, соціо-економічного статусу або
іншої відмітної ознаки, що характеризує особу і світогляд клієнта.

Психологи мають бути надзвичайно обережні, стримані і критичні по
відношенню до своїх концепцій і висновків відносно клієнтів, враховуючи
можливість їх сприйняття як принизливі і їх дискримінуючі.

Психолог-консультант зобов’язаний забезпечити недоторканість інформації,
що повідомляється клієнтом, і не має права розголошувати її без згоди
самого клієнта, за винятком випадків, коли розголошування інформації
здатне запобігти серйозній загрозі життю і здоров’ю самого клієнта або
іншої людини.

Психолог-консультант інформує клієнта на найраніших етапах
консультування про правило конфіденційності, його обмеженнях і про умови
допустимого використання інформації, отриманої під час роботи. Якщо в
роботі передбачається участь супервізора, то цей факт обмовляється з
клієнтом.

Психолог-консультант має бути заздалегідь готовий до захисту
конфіденційної інформації на випадок втрати своєї працездатності або
смерті, а також вилучення або крадіжки записів і даних.

Психолог-консультант охороняє від неправильного використання клієнтом
аудіо і відео записи, отримані під час сесії.

Під час наукового або професійного обговорення (супервізії)
психологи-консультанти повинні усунути або змінити інформацію, яка могла
б привести до ідентифікації клієнта з боку третіх осіб.

Обговорення інформації, отриманої від клієнтів, допустимо відповідно до
наукових або професійних завдань і лише з тими особами, хто ясно
представляє кордони обговорення цієї інформації.

Використання матеріалів роботи з клієнтом в публікаціях або наукових
виступах допустимо лише з відома клієнта і усунення з тексту будь-яких
ознак, по яких особа клієнта могла б бути ідентифікована іншими людьми.

У своїй професійній діяльності психолог-консультант виходить з інтересів
клієнта.

Психолог-консультант повинні усвідомлювати міру свого впливу і
враховувати можливість розвитку залежності з боку клієнта.
Психолог-консультант повинні уміти вчасно розпізнавати залежності, що
виникають в ході терапії відношення, і не експлуатувати їх.

Психолог-консультант повинні усвідомлювати міру впливу своїх особистих
проблем на ефективність роботи з клієнтом. У випадку якщо особиста
проблема психолога-консультанта збігається з проблемою клієнта і є
перешкодою в роботі, психолог-консультант звертається до колеги за
супервізією.

Якщо особиста проблема психолога-консультанта стає непереборною
перешкодою і обмежує його працездатність, психолог-консультант вирішує
питання про припинення роботи з даним клієнтом і передачу його іншому
психологові-консультантові.

Психологи-консультанти вважають за краще не вступати в контакт з
клієнтами за межами професійних стосунків, у тому числі і після
закінчення терапії, оскільки подібні контакти можуть завдати шкоди
клієнтові.

У ситуаціях, коли психолог-консультант не може уникнути непрофесійних
стосунків з клієнтом, він повинен враховувати силу свого впливу і
мінімізувати шкоду, що заподіюється непрофесійними стосунками.

Психологи-консультанти не вступають у сексуальні відносини зі своїми
клієнтами, студентами або супервізованими.

Психологи-консультанти не беруть до себе як клієнтів тих, з ким
знаходилися або знаходяться в сексуальних, родинних або інших близьких
стосунках.

При роботі з парою або групою недопустимо, аби один і той же
психолог-консультант поєднував індивідуальну і групову форми роботи з
учасниками однієї і тієї ж групи (пари). В даному випадку питання
вирішується або на користь роботи з групою (парою), або на користь
індивідуальної роботи з одним з учасників (групи) пари, при цьому інші
учасники у разі потреби прямують до інших психологів-консультантів.

Висновки

Отже, узагальнюючи обговорені вище вимоги до особистості консультанта,
можна стверджувати, що ефективний консультант — це насамперед зріла
людина. Чим різноманітніше в консультанта стиль особистого І
професійного життя, тим ефективніше буде його діяльність. Іноді виражати
почуття і попросту слухати, що говорить клієнт, — це найкраще, але
небезпечно обмежуватися лише такою тактикою консультування, часом
необхідно вступати з клієнтом у конфронтацію. Іноді варто інтерпретувати
його поведінку, а інколи і спонукати клієнта тлумачити зміст своєї
поведінки. У консультуванні потрібно директивність і структурованість, а
іноді можна дозволити собі захопитися бесідою без визначеної структури.
У консультуванні, як і в житті, варто керуватися не формулами, а своєю
інтуїцією і потребами ситуації. Така одна з найважливіших настанов
зрілого консультанта.

К. Schneider (1992) вирізняє три важливі постулати кваліфікованого
психологічного консультування і психотерапії: 1. Особистісна зрілість
консультанта. Мається на увазі, що консультант успішно вирішує свої
життєві проблеми, відвертий, терпимий і щирий стосовно себе. 2.
Соціальна зрілість консультанта. Консультант, здатний допомогти Іншим
людям ефективно вирішувати їхні проблеми, відвертий, терпимий і щирий
стосовно клієнтів. 3. Зрілість консультанта — це процес, а не стан,
ідеться про те, що неможливо бути зрілим завжди і скрізь.

Наведена модель ефективного консультанта з першого погляду може здатися
занадто величною і нездійсненною. При цьому напрошується твердження, про
те, що риси ефективного консультанта збігаються з рисами успішної
людини. До такої моделі і повинен прагнути консультант, якщо бажає бути
не технічним ремісником, а майстром психологічного консультування.

Нарешті, властивості особистості ефективного консультанта можуть бути і
метою психологічного консультування — поява цих властивостей у клієнта в
цьому випадку стає показником ефективності консультування.

Список використаної літератури

Блейхер В.М., Крук И.В., Боков С.Н. Практическая патопсихология:
Руководство для врачей и медицинских психологов. Ростов-н/Д.: Феникс,
2006.

Майерс Д. Социальная психология. СПб.: Питер, 2006.

Немов Р.С. Психология: Пособие для учащихся 10-11кл. М.: Просвещение,
2005.

Немов Р.С. Психология: Учеб. для студентов высших пед. учеб, заведений:
В 2 кн. Кн. 1. Общие основы психологии. М.: Просвещение; Владос, 2005.

Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни. Тренинг в воспитании
партнерства и взаимопомощи. М.: Медицина, 2005.

Психология личности: тесты, опросники, методики /Авт. — сост.: Н.В.
Киршева, Н.В. Рябчиков. М.: Геликон, 2005.

Психология: Популярный словарик / Сост. А.Д. Андреева, Т.В. Вохмянина,
Н.И. Гуткина и др.; Под ред. И.В. Дубровиной. М.: Издательский центр
Академия»; ИЦ «Кафедра», 2007.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи