HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Створення і діяльність українських політичних партій

та організацій в Східній Галичині наприкінці ХІХ ст.” ПЛАН

Вступ

1. Особливості становлення партійно-політичної системи в Східній
Галичині наприкінці ХІХ ст.

2. Студентські рухи

в політичному житті Східної Галичини кінця ХІХ ст.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Внаслідок більш сприятливих суспільних факторів формування
партійно-політичної системи в Східній Галичині розпочалось у 80-90-х рр.
ХІХ ст., тобто раніше ніж в російській частині України.

Відомий тогочасний громадсько-політичний діяч Східної Галичини
О.Терлецький, порівнюючи політичні процеси в Наддністрянщині і у
Наддніпрянщині на межі ХІХ – ХХ ст., писав, що “партійне життя на
Великій Україні було зовсім інакше, ніж у тих українських землях, що
були під Австрією. Воно було тут молодше в порівнянні з життям у так
званій “австрійській Україні”, бо зродилося щойно з початком ХХ ст., а
то й 1905 року, коли воно могло явно виявити себе”.

Формування політичної та громадської еліти Східної Галичини засвідчила
наявність у цьому краї комплексу соціально-економічних та
суспільно-політичних передумов для виникнення перших українських
політичних партій.

З точки зору наукового, виваженого розуміння суті концепції “галицької
політичної еліти” важливо враховувати ту обставину, що вона в
історичному часі мала відносний, тимчасовий, а не абсолютний вимір.
По-друге, таке унікальне суспільно-політичне явище вітчизняної історії,
як “український П‘ємонт” виникло завдяки об‘єднаним зусиллям галицьких і
наддніпрянських діячів. По-третє, політичне життя в Австро-Угорщині та
Україні мало взаємозалежний характер. “Російська Україна, — писав
М.Лозинський, — не могучи в себе творити національне життя, давала
передовсім думку; австрійська Україна переводила думку в діло, творячи
новочасне українське національне життя”.

1. Особливості становлення партійно-політичної системи в Східній
Галичині наприкінці ХІХ ст.

Виникнення перших національних партій у Наддніпрянщині наприкінці
ХІХ ст. базувалося на невпинному розвитку вітчизняної політичної думки,
історичному досвіді формування в краї політичних організацій та
структур.

З часу заснування в 1848 році  Головної  Руської Ради, яка започаткувала
період національно-політичного відродження галицьких українців,
політичний рух у Наддніпрянщині невпинно еволюціонував у напрямку до
свого партійного оформлення.

Як підготовчий етап на шляху до створення партійно-політичної системи в
Східній Галичині важливе місце посідає діяльність народівців та
москвофілів у 60-80-ті роки ХІХ ст., відносини між якими обумовлювали
трансформацію національно-політичного руху, визначали його
політико-ідеологічний вектор.

Процес формування партійно-політичної системи в Східній Галичині
фактично розпочався зі створення 24 жовтня 1885 р. політичного
товариства “Народна Рада”, яке стало першим протопартійним утворенням у
краї.

Своїм основним завданням “Народна Рада” вважала забезпечення легальними,
конституційними засобами консолідації українського народу в
Наддністрянщині, досягнення “повного усвідомлення ним своїх потреб і
своїх прав, а також здобуття йому фактичної рівності з іншими народами
Австро-Угорщини”. “Народна Рада”, хоча й проголосила себе політичним
товариством, однак з точки зору основних критеріальних ознак (наявність
програмних засад, статуту, теоретичного органу, періодичність скликання
загальних зборів організації), а також за характером своєї діяльності
фактично була політичною партією. Не випадково окремі громадські діячі
краю називали зазначене товариство “партією українських народовців”.

Структура модерної партійно-політичної системи Східної Галичини була
представлена як українськими так і польськими угрупованнями.

Український партійно-політичний табір складався з 4-х партій та 2-х
політичних товариств. Найпотужнішою в українському партійному спектрі
стала УНДП, яка займала центристську позицію.

Помітними у громадсько-політичному житті Східної Галичини були
ліворадикальні партії – УРП і УСДП. Усі ці партії стояли на платформі
політичної самостійності України, надавали перевагу парламентським
формам діяльності, пропонували альтернативні шляхи розв’язання
соціально-економічних проблем краю.

На Східній Україні активізація національного політичного руху припадає
на 90-ті рр. ХІХ ст. Молодь створює підпільні гуртки в гімназіях та
громади в університетах. У 1900 р. гурток студентів Харкова, очолюваний
Д.Антоновичем, засновує Революційну українську партію, яка порвала з
культурництвом попередніх поколінь української інтелігенції і звернулася
до політичної боротьби. Програмою її стала промова, виголошена
М.Міхновським на Шевченківських святах у Полтаві та Харкові, основним
гаслом якої було: “Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна
від Карпат аж по Кавказ”. Члени цієї партії розгорнули пропаганду своїх
ідей, організували видання революційної літератури в Чернівцях та
Львові.

Український партійно-політичний табір у Східній Галичині був також
представлений Католицьким русько-народним союзом (КРНС), який став
першою українською класично-європейською організацією. Краєвий часопис
“Руслан” класифікував КРНС як політичне товариство. В статуті
останнього, соціальною базою якого були переважно греко-католицькі
священики, вказувалося, що його основною метою є піклування “про
релігійно-моральні, народні і економічні справи” українського народу в
Галичині. Незважаючи на те, що КРНС не мав значного впливу на
громадсько-політичне життя у краї, проте його модерна консервативна
ідеологія стимулювала політичні дискусії в українському партійному
таборі.

Наприкінці ХІХ ст. було завершено також організаційно-політичну
консолідацію москвофільського табору. 26 січня 1900 року на засіданні
політичного товариства “Руська Рада” було створено Руську народну партію
(РНП), яка спираючись на реакційні елементи світської й духовної
інтелігенції, частини селянства Східної Галичини, активно протидіяла
українському рухові, виступала за співробітництво з російськими
політичними та культурними організаціями. Українські політичні партії
Східної Галичини щодо РНП зайняли різко негативну позицію. УНДП,
вважаючи Руську народну партію “деструктивною” політичною силою,
закликала своїх прибічників “рішучими виступами паралізувати шкідливі
домагання москвофілів”.

2. Студентські рухи

в політичному житті Східної Галичини кінця ХІХ ст.

За умови малої чисельності українських галицьких інтеліґентів
представники студентства відіграли помітну роль у політичних процесах на
західноукраїнських землях. Та обставина, що в середині 1870-х рр. саме
із студентством пов’язані події, які мали значний вплив на подальшу
діяльність молоді та спричинили появу у політичному спектрі Галичини
радикальних громадсько-політичних течій, зумовила вибір автором
проблематики дослідження.

8

J

?

?

??? ?????¤?¤?$????кремим народом. Основну увагу ці діячі зосереджували
на науковій та літературній діяльності. Тим часом до «Дружнього лихваря»
належали, в основному, студенти-народовці. Головним своїм завданням
керівництво цієї організації вважало боротьбу із матеріальними злиднями
молоді та спрямовувало зусилля на надання фінансової допомоги своїм
членам.

У перші роки існування обидва товариства намагалися розгорнути широку
діяльність, прагнучи при цьому збільшити число своїх членів і заручитися
підтримкою громадськості. Однак помітна активність перших років
існування товариств через кілька років змінилася на цілковиту апатію.
Уже на початку 1874 р. у «Академічному кружку» та «Дружньому лихварі»
була відсутня будь-яка робота. За таких умов у товариствах почалися
пошуки шляхів подолання кризи. У «Лихварі» з цією метою було вирішено
розширити діяльність товариства, долучивши до його цілей надання членам
не тільки матеріальної, але і «наукової підмоги». У «Академічному
кружку» у березні 1874 р. прийнято рішення про видавництво
белетристично-наукового часопису «Друг», в якому студенти могли
публікувати власні твори. Зауважимо, що саме наявність власного
друкованого органу та бібліотеки підштовхнули до вступу у «Кружок»
молодих людей, які не підтримували русофільську ідеологію (І.Франко,
М.Павлик). Поява у товаристві нових людей, в основі світогляду яких
лежало прагнення працювати для простого народу, зумовила впродовж
наступних кількох років значні зміни у національно-політичній орієнтації
більшості членів «Академічного кружка». Починаючи від 1875 р. все
більший вплив у товаристві почала справляти «рутенська» ідея,
відтіснивши на другий план русофільство.

Зростання впливу рутенської течії в «Академічному кружку» знайшло своє
підтвердження на загальних зборах товариства у листопаді 1875 р. На них
головою «Кружка» був обраний прихильник рутенської ідеї О.Зафійовський.
Після цього між русофілами та опозицією розпочалося відкрите
протистояння. Остаточна розв’язка настала 6 лютого 1876 р. на чергових
загальних зборах товариства, коли більшість присутніх членів
«Академічного кружка» висловилися на підтримку О.Зафійовського. Це
завдало значного удару по авторитету прорусофільського виділу, і тому
п’ять його членів — противників голови, склали свої повноваження. Той
факт, що під час виборів до нового виділу, які відбулися в той же день,
зі сторони русофілів був обраний тільки один представник,
продемонстрував втрату русофілами провідної ролі в «Академічному
кружку».

У той же час у товаристві посилилися позиції студентів-народовців. На
вже згадуваних загальних зборах до нового виділу було обрано шість
представників народовського табору.

Загалом, від ІІ половини 1876 р. в середовищі студентства
спостерігається зародження цілеспрямованої соціалістичної діяльності. З
кінця 1876 р. І.Франко став одним із учасників і організаторів
робітничого руху у Галичині. Тим часом М.Павлик був ключовою контактною
постаттю для діячів соціалістичного напрямку, що переїжджали через
Львів, прямуючи з Росії до Західної Європи чи навпаки. Влітку 1876 р.
М.Павлик на кошти М.Драгоманова орендував у Львові спеціальну кімнату.
Вона фактично стала «явочною квартирою», в якій українські і російські
соціалісти могли зупинитися, використовуючи її для відпочинку, а при
потребі — і як склад літератури. Одночасно члени «Академічного кружка»,
а в першу чергу той же М.Павлик та Л.Заклинський, займалися пересилкою в
Російську імперію заборонених там книг.

Так само значні зміни національно-політичного обличчя студентства, а
загалом галицького суспільства, викликав другий процес над соціалістами,
який відбувся у січні 1878 р. Більшість осіб, які фігурували у ньому,
були студентами. Зокрема, серед підсудних фігурували львівські студенти
І.Франко, М.Павлик, І.Мандичевський та член віденського студентського
товариства Ф.Сельський. Суд зміцнив та до певної міри, навіть сформував
соціалістичні переконання студентів. Після нього І.Франко та М.Павлик
стали відкрито називати себе соціалістами і взялися за організацію
соціалістичного руху. Таким чином, у результаті згаданих подій у
Галичині розпочалося формування соціалістичної течії, і, до того ж, саме
студентам у цьому відводилося головне місце.

Вищезгадані судові процеси та зміни, які пройшли у «Академічному
кружку», спровокували переміни у «Дружньому лихварі». Починаючи від 1877
— 1878 навчального року, у цьому товаристві почали гуртуватися студенти,
які сповідували народовські та соціалістичні ідеї. У наступні роки саме
«Дружній лихвар» став центром молоді і основні події, які стосувалися
життя українських студентів Східної Галичини, були пов’язані з ним.

Що стосується «Академічного кружка», то він втратив роль головного
осередку студентства.

Висновок

Отже, якісні зміни в структурі партійно-політичної системи Галичини, її
динамізм значною мірою визначалися еволюційними процесами у середовищі
українських партій і організацій, їх боротьбою та політичним
співробітництвом з національними та інонаціональними угрупованнями.

Процес формування партійно-політичної системи в Східній Галичині
фактично розпочався зі створення 24 жовтня 1885 р. політичного
товариства “Народна Рада”, яке стало першим протопартійним утворенням у
краї.

Структура модерної партійно-політичної системи Східної Галичини була
представлена як українськими так і польськими угрупованнями.

Український партійно-політичний табір складався з 4-х партій та 2-х
політичних товариств. Найпотужнішою в українському партійному спектрі
стала УНДП, яка займала центристську позицію.

У середині 1870-х рр. у середовищі студентської молоді Східної Галичини
відбулися зміни, окремі з яких стали визначальними для подальшого
суспільного життя української молоді. У 1876 р. у «Академічному кружку»,
що традиційно вважався русофільським товариством, перевагу здобули
спочатку рутенці, а згодом — народовці. У зв’язку з цим представники
«Кружка» налагодили дружні відносини із членами народовського «Дружнього
лихваря» та іншими народовськими організаціями. Паралельно у
«Академічному кружку» відбулося зростання соціально спрямованої роботи.
У результаті особи, які були у ній задіяні, зазнавши переслідувань,
сформували новий для Галичини соціалістичний напрямок. До того ж, під
впливом «соціалістичного процесу» студентам-русофілам, при підтримці їх
старших наставників, вдалося відновити свою перевагу у «Академічному
кружку». Однак надалі ця організація не змогла піднятися до рівня
основного центру студентства, яким вона була у 1875 — 1877 рр. Натомість
основна маса студентської молоді надалі гуртувалася у «Дружньому
лихварі», який об’єднував як студентів-народовців, так і молодь
соціалістичного спрямування.

Список використаної літератури

Ковалюк Р.Т. Український студентський рух на західних землях ХІХ — ХХ
ст. — Львів, 2001; Андрухів І. Українські молодіжні товариства Галичини:
1861 — 1939 рр. — Івано-Франківськ, 1995.

Король В. Історія України — К.: «Феміна», 1995. — с.88-100.

Особливості становлення партійно-політичної системи в Східній Галичині
наприкінці ХІХ ст. – К.: Т-во «Знання» України, 2001. – 86с.

Павко А.І. Історія України (1900 — лютий 1917 рр.) — К.: Іван Федоров,
1997. — 184с.

Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: кінець ХІХ — початок
ХХ століття: зародження, еволюція, діяльність, історична доля. – К.:
Іван Федоров, 1999. – 248 с.

с.144.

Субтельний О. Україна: історія. -К.: Либідь, 1992. — с.184-

Похожие записи