HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Соціологія»

ПЛАН

Вступ

1. Стратифікація змішаного типу

2. Види соціальних санкцій: формальні та неформальні, позитивні та
негативні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Соціальна структура — це сукупність соціальних груп, що розрізнюються за
становищем у суспільстві.

Аналіз соціальної структури суспільства має тривалу історію. Ще Платон у
моделі соціальної структури суспільства виокремлював такі складові:
філософів, керівників держави, воїнів, робітників (селяни, ремісники).

Інше уявлення в соціальній структурі розробив видатний соціаліст Фур’є,
який висував п’ять класів: двір, знать, буржуазія, народ, чернь. Кожен
клас ворогує з іншим. Над усіма класовими суперечностями панує основна —
між багатими і бідними.

Спільним для цих двох уявлень про соціальну структуру є, по-перше, те,
що визначена безліч соціальних груп розрізняться між собою функціями в
суспільстві та за розміром багатства. По-друге, і за Платоном, і за
Фур’є, в основі соціальних прошарків — позиції, які вони обіймають у
суспільстві: влада, багатство, можливість (неможливість) привласнення.
Сучасним інструментом, який дає змогу вивчити соціальну структуру
суспільства, є теорія соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація — це, по-перше, метод впливу прошарків на
об’єкт, а по-друге — «портрет» саме цього об’єкта.

Соціальний контроль є системою процесів і механізмів, що забезпечують
підтримку соціально сприятливих взірців поведінки індивідів, суспільного
порядку та функціонування соціальної системи загалом.

Соціальний контроль — це нагляд, здійснюваний цілим колективом (сім’єю,
друзями, установами чи спеціальними інститутами) за соціальними діями
окремих індивідів. Він допомагає зберігати і передавати нащадкам
моральні закони, норми і правила поведінки, традиції і звичаї, які
становлять зміст культури і без яких не можлива практика соціальних
відносин, життєдіяльність суспільства. Соціальний контроль складається
із соціальних норм, приписів щодо поведінки в суспільстві та санкцій —
засобів заохочення й покарання, що стимулюють людей додержуватись таких
норм і приписів.

Соціальні приписи — це заборони чи дозволи чогось, звернуті до індивіда
чи групи в будь-якій формі — усній чи письмовій, формальній чи
неформальній. Приписи поширюються на все те, що так чи інакше цінує
суспільство. Це може бути честь і гідність, повага до старших, символи
країни (герб, прапор, гімн) і багато іншого, що згуртовує людей,
суспільство, а тому й цінується.

Систему норм і приписів кожен соціальний інститут має свою. її
дотримання забезпечує порядок діяльності кожного члена інституту, а
отже, сприяє стійкості соціальної структури суспільства.

Санкція  — засіб регулювання спільнотою поведінки своїх членів, з метою
стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення
впорядкованості, внутрішньої згуртованості і безперервності суспільного
життя.

1. Стратифікація змішаного типу

Класові відмінності в стилі і способі життя виражені в Англії яскравіше,
ніж в Америці, саме тому, що там залишилися станові пережитки.

Тільки 5% англійських дітей відвідують привілейовані школи, 50%
студентів двох престижних університетів Оксфорда і Кембріджа —
випускники цих шкіл.

З їх числа формується кабінет міністрів, вони складають ядро вищого
класу британського суспільства, заправляють економічним, політичним і
релігійним життям країни. Таку систему іменують змішаним типом
стратифікації.

Хоча всі розвинені країни по рівню добробуту знаходяться приблизно на
однаковому місці, між ними існують відмінності в характері соціальної
стратифікації, які пояснюються історичним минулим, культурою, способом
життя і звичками населення. У деяких країнах, які ми звикли рахувати
серед самих передових, збереглися пережитки станового ладу, не дивлячись
на інтенсивний розвиток класів. До таких країн слід віднести, зокрема
Англію і Японію.

Головна причина існування стратифікації змішаного типу полягає в
збереженні монархії. У Англії розділом держави офіційно є королева, а в
Японії — імператор. Королева і імператор — вища форма персоніфікації
приписуваного статусу, а він, як відомо, виступає ознакою закритого
суспільства.

Макс Вебер виділив три джерела політичної влади і соціальної
стратифікації. По-перше, соціальна стратифікація пояснюється поняттям
клас, що відображає економічні відмінності між людьми. Обґрунтування
Максом Вебером поняття клас істотно відрізняється від підходу Карла
Маркса у визначенні поняття клас в соціальній стратифікації. Розподіл
суспільства па класи, вважає Карл Маркс, зв’язаний з відносинами
власності на засоби виробництва, що визначають усі інші властивості
класу. Класова належність, вважає Макс Вебер, визначається не тільки
контролем над засобами виробництва, але й економічними відмінностями, що
не випливають з відносин власності (кваліфікаційними, персональними
тощо).

По-друге, соціальна стратифікація, по Максу Веберу, пояснюється поняттям
статусу, що залежить від поваги і престижу індивіда в співтоваристві.
Статус визначає об’єктивні можливості індивіда добитися успіхів у житті
(можливість одержувати високий прибуток не завжди визначається
власністю: інженер, лікар, адвокат та іп. можуть мати більше
можливостей, аніж дрібний бізнесмен). Водночас статус визначає
суб’єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має
самоототожиеппя зіставлення свого соціального становища з соціальним
становищем інших соціальних спільностей, верств, груп і індивідів. Якщо
Карл Маркс вважав соціальну структуру суспільства результатом недоліку
економічних ресурсів, то Макс Вебер відзначав, що бракує шани і
престижу, сама по собі кількість товарів може зростати, і кожний
підвищить власне благополуччя, але престиж завжди відносний. В
суспільстві з відкритою соціальною мобільністю статусна ієрархія
підтримує постійне напруження.

По-третє, класові визначення, оцінки і статуспі позиції виступають
джерелом влади. Джерелом влади стають ті інститути, що визначають
прив’язаність людей — політичні партії, професійні спілки, релігії та
іп. Владні і політичні інститути визначають третій аспект соціальної
стратифікації, висловлений поняттям «партія». Поняття партія має більш
ємний зміст, у порівнянні з звичним його вживанням.

В соціальній стратифікації Макс Вебер виділяє три види соціального
розшарування, що становлять різні форми і механізми впливу соціальних
спільностей, верств і груп па політичну владу та їх взаємовідносини.
По-перше, економіко — технологічне розшарування та індустріальні,
професійні та комерційні організації, що відображають його. По-друге,
відмінності статусів, які впливають на міжособові відносини і відіграють
особливо значущу роль в процесах політичної соціалізації і політичної
участі. По-третє, інституціональні відмінності, що впливають на засоби
взаємодії особистостей, соціальних спільностей і груп з різноманітними
політичними, в тому числі партійними, структурами.

Україну слід відносити до змішаного типу стратифікації, але з істотною
обмовкою. На відміну від Англії і Японії феодальні пережитки не
збереглися тут у вигляді живої і високошанованої традиції, вони не
нашарувалися на нову класову структуру. Ніякої історичної спадкоємності
не існувало. Навпаки, в Україні становий лад спочатку був підірваний
капіталізмом, а потім остаточно знищений більшовиками. Класи, що не
встигли розвинутися при капіталізмі, також були знищені. Проте істотні,
хоча і модифіковані елементи тієї і іншої системи стратифікації
відродилися при такому типі суспільства, яке в принципі не переносить
ніякої стратифікації, ніякої нерівності. Це історично новий і унікальний
тип змішаної стратифікації.

З середини 80-х і початки 90-х рр. Україна повернула до ринкових
відносин, демократії і класового суспільства за типом західного.
Протягом останніх років в країні вже майже сформувався вищий клас
власників, що становить близько 5% всього населення, утворилися
соціальні низи суспільства, рівень життя яких знаходиться за межею
бідності. А середину соціальної піраміди займають дрібні підприємці, з
різним ступенем успіху що намагаються потрапити в правлячий клас.

Основу, або соціальну базу, вищого класу склала все та ж номенклатура,
яка на початок економічних реформ займала ключові пости в економіці,
політиці, культурі. По суті, номенклатура лише легалізувала своє
положення реального розпорядника і власника засобів виробництва.

Можливості вертикальної мобільності для більшості населення відкрилися
дуже несподівано і дуже швидко закрилися. Пробратися у вищий клас
суспільства через 5 років після початку реформ стало практично
неможливо. Його ємкість об’єктивно обмежена і складає не більше 5%
чисельності населення. Легкість, з якою робилися крупні капітали в першу
«п’ятирічку» капіталізму, зникла. Сьогодні, щоб дістати доступ в еліту,
необхідні капітали і можливості, яких більшість людей не мають в своєму
розпорядженні. Відбувається як би закриття вищого класу, він приймає
закони, що обмежують доступ в його ряди, створює приватні школи, які
утрудняють отримання іншими потрібної освіти. Сфера розваг еліти вже
недоступна всім іншим категоріям. Вона включає не тільки дорогі салони,
пансіонати, бари, клуби, але і відпочинок на світових курортах.

Разом з тим відкритий доступ в сільський і міський середній клас.
Середні міські шари ще не сформувалися. Але їх поповнення залежить від
того, як скоро «нові росіяни», еліта суспільства і керівництво країни
оплачуватимуть кваліфіковану розумову працю не по прожитковому мінімуму,
а за його ринковою ціною. Основу середнього класу на Заході складають
вчителі, адвокати, лікарі, журналісти, письменники, вчені і середні
менеджери. Від успіхів в становленні середнього класу залежатимуть
стійкість і процвітання російського суспільства.

Соціальне розшарування різноманітно впливає на політичні процеси, що
відбуваються в суспільстві, і діючі владні політичні інститути.
По-перше, особливість впливу на політичні процеси і політичні системи,
інститути зв’язана з класовим розшаруванням суспільства. Відомо,
марксизм визначає клас як велику соціальну спільність людей, що займає
особливе становище в системі суспільного виробництва і що має власну
відзнаку від інших груп, ставленням до засобів виробництва. Панівний у
відносинах власності клас є і політичним панівним класом. Звичайно в
суспільстві існує два основних класи, відносини між якими визначаються
експлуатацією і боротьбою. Всі інші класи і соціальні верстви —
проміжні, що примикають до того або іншого основного класу. По-друге,
для визначення ролі та діяльності соціальної спільності в політичному
житті суспільства вчені в сучасних умовах нерідко використовують поняття
клас, але дають істотно відмінне від марксизму пояснення класовому
розшаруванню. У визначенні ролі та діяльності соціальних спільностей в
політичному житті суспільства становить інтерес підхід Макса Вебера до
характеристики класів, що пропонує врахування не тільки ставлення до
засобів виробництва, але й розмір багатства, прибутку, рівня утворення,
юридичних привілеїв та інших визначень, що проявляються в способі життя
і почутті належності до відповідної соціальної спільності, групи.

F

????

6аціональних груп і бажання ігнорувати демократичні процедури.
Малоосвічені робітники і селяни здебільшого настроєні проти груп з
поведінкою, що відхиляється, дисидентства. Таким робітникам і селянам
більше по душі старі цінності вдома, сімейні стабільності, суспільний
порядок, національна гордість тощо.

Обґрунтовуючи відносини між класами, Макс Вебер відзначає, що відносини
між класами не зводяться до прагнення оволодіння владою і до
експлуатації володарями засобів виробництва, виробників, матеріальних
благ. Вирішуючи проблеми розподілу капіталовкладення, інвестицій,
оподаткування, зайнятості або захисту навколишнього середовища, класи
можуть мати солідарні зв’язки, загальні інтереси в політиці і будувати
свої відносини на принципах співробітництва. Велику увагу Макс Вебер
приділяє середнім верствам або так званому «середньому класу». Адже в
економічно розвинених країнах саме середній клас є опорою громадянського
суспільства і соціальною основою політичної стабільності. Ідея,;
Арістотеля про зв’язок між багаточисельністю середнього класу законною
політичною владою знайшла підтвердження історією. Е демократичних формах
влади, в розвитку світового ринку і світової культури, захисту
іромадянського суспільства від свавілля держави саме і зацікавлений, в
силу своєї компетентності, середній клас, Основану на підприємницькій
традиції віру неможливо сформувати без середнього класу.

Неможливо без середнього класу і перетворити підприємницьку традицію і
віру в принцип власності і завдяки уявити свободу не як анархію, що веде
до деспотизму, а як позитивне поняття, що забезпечує соціально-політичну
автономність особи. Найважливіша соціальна цінність середніх класів,
підкреслює соціолог Стів Франк, полягає в усвідомленні того, що не можна
збагатитися з допомогою будь-яких взагалі механічних державних або
революційних заходів (що властиво нижчим верствам). Суть його духовних
устоїв: економічний добробут органічно залежить від працьовитості,
енергії, заповзятливості та освіти.

Між статусом соціальних верств, груп та індивідів, що визначає відносини
рівності і політична та нерівності та політичними ресурсами поведінка
особи існують відмінності. Розподіл прибутків, багатства, знання,
професії, організаційних позицій, поділу ресурсів, засобів, з допомогою
яких кожний індивід або соціальна спільність впливають на поведінку
інших суб’єктів у різноманітних обставинах. В разі такого використання
засоби влади стають політичними засобами, що не можуть бути лише
інтересами наслідків впливу соціально-економічних факторів.

Соціальні суб’єкти, що контролюють управлінські органи держави, можуть
використати владні можливості для перебудови первісного розподілу
політичних ресурсів як результату функціонування соціально-економічних
інститутів з допомогою податку на прибуток або нав’язати обмеження
інвестування тощо. Контролюючі політичну владу соціальні верстви, групи
можуть також створити і розподілити нові політичні засоби (виборче
право, право створення політичних партій тощо). Еквівалентом
екстремальної нерівності в політичних ресурсах, засобах виступає і
екстремальна нерівність в розподілі ключових ресурсів, засобів:
прибуток, багатство, престиж, освіта тощо.

В традиційних суспільствах освіта, багатство, прибуток, престиж і влада
тісно зв’язані (корелюють). В суспільстві економічно розвиненому
створюється інша система розподілу нерівності: суб’єкт, що має низький
ранг у порівнянні одного політичного ресурсу, засобу, володіє шансами
досягнути успіхів у порівнянні з іншим. Політична нерівність
зберігається, але перестає бути кумулятивним, тобто що концентрується. В
країнах, що досягли високого рівня економічного і політичного розвитку,
екстремальна нерівність найважливіших політичних засобів руйнується, але
в результаті виникає не егалітарна (зрівняльна) система, а великий
паритет в розподілі політичних засобів, ресурсів, їх доступність.
Звідси, головна проблема соціальної структури, її політичних наслідків
не в рівні соціальних відмінностей, а в ступені її відкритості, тобто в
формі нерівності в рівнях соціальної декомпозиції.

Отже, Україну можна віднести до змішаного типу стратифікації, але з
обмовкою. Феодальні пережитки не збереглися у вигляді традиції, вони не
нашарувалися на нову класову структуру. В Україні становий лад спочатку
був підірваний капіталізмом, а потім остаточно знищений більшовиками.
Класи також були знищені. Проте істотні, хоча і модифіковані елементи
тієї і іншої системи стратифікації відродилися при такому типі
суспільства, яке в принципі не переносить ніякої стратифікації, ніякої
нерівності. Це історично новий і унікальний тип змішаній стратифікації.

2. Види соціальних санкцій: формальні та неформальні, позитивні та
негативні

Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої
забезпечується реалізація правил поведінки.

Санкція (лат. sanctio — непорушна постанова) — стимулювання бажаної
поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої
згуртованості й безперервності суспільного життя.

Хоча зазвичай санкція сприймається негативно, існують негативні і
позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та
соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції можуть бути
неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через
певні форми її поведінки, і формальними (юридичними, політичними,
економічними та ін.), що реалізуються через діяльність соціальних
інститутів.

За змістом тиску санкції поділяються на правові (покарання та заохочення
за певні дії, передбачені законом); етичні (покарання та заохочення
згідно з моральними принципами), сатиричні (насмішки, глузування,
презирство), релігійні (анафема). Якщо санкції взаємодоповнюють одна
одну, їх дія ефективніша, ніж коли між ними виникають суперечності.

Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або
окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації,
забезпечення дотримання норм поведінки.

Система санкцій, відображаючи розвиток соціальної реальності, не є
законсервованою схемою жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної
регуляції. Навпаки, санкції забезпечують конкретизацію поведінки на
певному етапі історичного розвитку суспільства. Від них залежить
соціальний порядок. Якщо за порушення соціальних норм санкції не
застосовуються, виникають правовий нігілізм, різноманітні види
девіант-ної поведінки.

Для забезпечення належного виконання вимог створюється система
соціальних санкцій позитивного і негативного характеру. Санкції існують
тому, що далеко не всі члени суспільства належним чином виконують свої
ролі. Головне призначення санкції —  привести у відповідність до
соціальної норми поведінку людини, застерегти її від порушень.

Кожній нормі відповідає своя санкція. Саме за допомогою санкцій норма
спроможна регулювати поведінку людини. Норма без санкцій не може стати
елементом соціального контролю.

Санкції бувають: позитивні, негативні, з огляду на зміст суспільних
вимог.

Позитивні санкції:

—  Формальні позитивні санкції – публічне схвалення з боку влади,
вручення почесної премії, грамоти, грошової нагороди, нагородження
орденами, медалями, спорудження пам’ятників тощо;

—  Неформальні позитивні санкції – слава, шаноба, повага, визнання
авторитету, схвалення з боку оточення, у засобах масової інформації.

Негативні санкції:

— покарання передбачені законом (застереження, зауваження, штрафи,
арешт, ув’язнення, позбавлення громадських прав, конфіскація майна,
тощо);

—   Неформальні негативні санкції – громадських осуд огуда, висловлення
подиву, незадоволення, відмова подати руку, підтримувати товариські
стосунки тощо).

З огляду на зміст суспільних вимог санкції бувають: правові, етнічні,
сатиричні, релігійні.

 — правові санкції – система передбачених законом покарань і заохочень
за певні дії;

 — етичні санкції – система заохочень, доган, зауважень, які випливають
із визнаних моральних принципів;

 — сатиричні санкції – система насмішок, глузувань, яких зазнають люди,
що поводяться інакше ніж прийнято в суспільстві.

 — релігійні санкції – нагороди і покарання передбачені системою
догматів і вірувань будь-якої релігії за їх додержання чи порушення.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Стратифікація визначається як структурування нерівності між
різноманітними соціальними спільностями, групами людей. Можна порівняти
стратифікацію з геологічними шарами скелі на поверхні землі. Суспільства
розглядають як складені зі «страт» в певній ієрархії з найбільш
привілейованими верствами па вершині і найменше привілейованими у
підніжжі піраміди.

Розрізняють чотири основні системи стратифікації: рабство, касти, стани
і класи. Інколи системи стратифікації перетинаються одна з одною:
рабство, наприклад, існувало поруч з класами в Стародавній Греції і Римі
або па Півдні США перед громадянською війною.

Під змішаним типом стратифікацію розуміють таку стратифікацію, коли на
структуру суспільства впливають традиції та історичні передумови
формування вищого шару суспільства. Яскраво виражений даний тип
стратифікації в Англійї та Японії.

Хоча всі розвинені країни по рівню добробуту знаходяться приблизно на
однаковому місці, між ними існують відмінності в характері соціальної
стратифікації, які пояснюються історичним минулим, культурою, способом
життя і звичками населення. У деяких країнах, які ми звикли рахувати
серед самих передових, збереглися пережитки станового ладу, не дивлячись
на інтенсивний розвиток класів. До таких країн слід віднести, зокрема
Англію і Японію.

Головна причина існування стратифікації змішаного типу полягає в
збереженні монархії. У Англії розділом держави офіційно є королева, а в
Японії — імператор. Королева і імператор — вища форма персоніфікації
приписуваного статусу, а він, як відомо, виступає ознакою закритого
суспільства.

Україну можна віднести до змішаного типу стратифікації, але з обмовкою.
Феодальні пережитки не збереглися у вигляді традиції, вони не
нашарувалися на нову класову структуру. В Україні становий лад спочатку
був підірваний капіталізмом, а потім остаточно знищений більшовиками.
Класи також були знищені. Проте істотні, хоча і модифіковані елементи
тієї і іншої системи стратифікації відродилися при такому типі
суспільства, яке в принципі не переносить ніякої стратифікації, ніякої
нерівності. Це історично новий і унікальний тип змішаній стратифікації.

Санкція (лат. sanctio — непорушна постанова) — стимулювання бажаної
поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої
згуртованості й безперервності суспільного життя.

Соціальні санкції встановлюються і застосовуються суспільством або
окремою соціальною групою як засіб захисту соціальної організації,
забезпечення дотримання норм поведінки.

Формальні негативні санкції — це покарання, передбачені законами,
урядовими постановами, приписами (арешт, тюремне ув’язнення, звільнення
з роботи, штраф тощо).

Неформальні негативні санкції — це покарання, що здійснюються поза
офіційними інстанціями (громадський осуд, бойкот тощо).

Формальні позитивні санкції— це схвалення з боку офіційних організацій
(державні премії, почесні звання, ордени тощо).

Неформальні позитивні санкції — це неофіційне схвалення (компліменти,
аплодисменти, повага тощо).

Список використаної літратури

Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования.
1994. № 5.

Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // Социологические
исследования., 1992. № 9. С. 112-123; № 11. С. 107-120.

Піча В.М. Соціологія. Навчальний посібник. – К., 1999.

Проблеми розвитку соціології на сучасному етапі: теоретичні та методині
питання. – К., 1994.

Процессы социального расслоения в современном обществе / Под ред. З.Т.
Голенковой. М.: ИС РАН, 1993.

Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация: Учеб. пособие для
вузов. М.: Аспект Пресс, 1995.

Руденко І.П. Соціологія: Курс лекцій. – Харків, 1996.

Соціологія. Курс лекцій / Під ред. І.Ф.Безродного. – К., 1994.

Соціологія. Навчальний посібник / Упорядник П.П.Марчук. – Тернопіль,
1998.

Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.
проф. Городяненка В.Г. – К., 1999.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи