HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Спадковий договір»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

1.1 Становлення інституту спадкового договору

1.2. Поняття та ознаки спадкового договору

РОЗДІЛ 2. СТОРОНИ, ЗМІСТ ТА УКЛАДЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

2.1. Сторони спадкового договору

2.2. Зміст спадкового договору

2.3. Особливості укладення спадкового договору

РОЗДІЛ 3. ЗМІНА ТА ПРИПИНЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

3.1. Зміна спадкового договору

3.2. Особливості розірвання спадкового договору

3.3. Інші підстави припинення спадкового договору

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Становлення в Україні ринкових
економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як
цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема
договірних відносин.

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) передбачає низку нових
інститутів, раніше не відомих цивільному законодавству України, серед
яких, зокрема, й інститут спадкового договору, навколо якого виникає
багато проблем, пов’язаних із внутрішньою суперечністю норм, які
регулюють даний інститут, та їх практичною реалізацією.

Багато дискусійних питань виникає, коли йдеться про місце спадкового
договору в структурі ЦК України. Очевидно, що як і будь-який інший
договір, спадковий договір, у випадку його укладення, передбачає
виникнення певних зобов’язань між його сторонами. Законодавець визначив
за доцільне включити спадковий договір до Книги шостої, що регламентує
спадкові відносини, тим самим констатуючи його тісний зв’язок із
спадкуванням. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність визначення
правової природи спадкового договору, встановлення його специфічних
ознак.

Серед дослідників спадкового договору слід виділити роботу
С.В.Мазуренко, в якій розглядалися питання правової характеристики
спадкового договору як підстави виникнення договірних відносин,
досліджувалося питання предмету спадкового договору, його суб’єктного
складу, порядку укладення, виконання та розірвання. Окремі питання, які
стосуються спадкового договору, досліджувалися також у працях
В.В.Васильченка (питання юридичної сутності інституту спадкового
договору та його вдосконалення в рамках цивільного законодавства
України), З.В.Ромовської (питання загальної характеристики спадкового
договору, особливостей суб’єктного складу та змісту спадкового
договору), С.Я. Фурси, Є.І. Фурси (питання правової природи та практики
застосовування норм, які регулюють інститут спадкового договору,
органами нотаріату; змісту, форми та особливостей укладення спадкового
договору залежно від виду майна, що передається у власність, а також
питання суб’єктного складу спадкового договору), Ю.О. Заіки, Н.П.Шами
(питання загальної характеристики інституту спадкового договору).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є цивільно-правова
характеристика спадкового договору як інституту договірного права, а
також визначення його юридичної природи, змісту та правового статусу
сторін спадкового договору, підстав його припинення та особливостей
правового регулювання відносин, які виникають на підставі цього
юридичного факту.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні
завдання:

дослідити виникнення і розвиток спадкового договору;

визначити сутність спадкового договору;

уточнити коло осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у
спадковому договорі, та проаналізувати положення цивільного
законодавства щодо особливостей укладення спадкового договору за участю
подружжя;

визначити зміст спадкового договору;

розкрити порядок укладення спадкового договору;

дослідити підстави припинення спадкового договору.

Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають у зв’язку з
укладенням, виконанням та припиненням спадкового договору.

Предметом дослідження є спадковий договір як правова форма передання
майна у власність після смерті відчужувача.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають
філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

Діалектичний метод пізнання супроводжував весь процес дослідження і
дозволив розглянути тенденції розвитку інституту спадкового договору у
цивільних правовідносинах.

Методи аналізу та синтезу використовувалися у зв’язку з формулюванням
поняття спадкового договору.

Історико-правовий метод використовувався при дослідженні процесу
виникнення, розвитку та становлення інституту спадкового договору,
формально-юридичний – при аналізі змісту правових норм, що регулюють
відносини, які виникають у зв’язку з укладенням спадкового договору.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить 3 розділи з підрозділами, висновків та списку використаних
джерел.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

1.1 Становлення інституту спадкового договору

Спадковий договір отримав своє визнання з часів рецепції римського
приватного права. Однак, як це не дивно, саме римське право визнавало
виключно дві підстави для відкриття спадщини: за заповітом або за
законом. Спадкового договору римське право «…взагалі не допускало у
спадщині: воно оголошувало недійсними будь-які договори, якими
обмежувалася б воля заповідача, і навіть договори про відмову від
спадщини, що повинна була відкритися» [6, с.278]. Римський закон
допускав, правда, як особливий вид договору, — дарування на випадок
смерті, однак такий договір не вважався обов’язковим для дарувальника і
останній у будь-який час до відкриття спадщини міг взяти його назад.

В Стародавньому Римі, як свідчать джерела, іноді зустрічалися договори
про спадкування — pacta de successione futura, однак вони все ж не мали
там юридичної сили. Так, в одній з своїх конституцій імператори
Діоклетіан і Максиміан з перших слів оголосили нікчемними договори про
призначення спадкоємця (С. 5.14.5). Аналогічної точки зору римське право
притримувалося і стосовно договорів про відмову від права спадкування
(D. 38.16.16; D. 35.2.15.1). Таким чином, а ні договір про призначення
спадкоємця, а ні договір про відмову від права спадкування не знайшли
свого визнання за стародавнім римським правом. Причина такого
негативного ставлення до цих договорів міститься у першоджерелах
римського права. Так, за виразом відомого римського юриста Ульпіана
такий договір вважався contra bonos mores (D. 45.1.61), що пояснювалося
намаганням законодавця попередити вбивства, які виникали у Стародавньому
Римі в гонитві за спадщиною. «Нам, всі такі договори уявляються
ненависними і повними самих небезпечних і сумних наслідків. З огляду на
це, відповідно до стародавніх правил ми звеліли у всякому випадку не
визнавати цих договорів, як таких, що містять в собі противні добрим
вдачам умови», — вказував імператор Юстиніан (С. 2.3.30). Наріжний
камінь цієї проблеми криється, однак не в побуті і вдачі тогочасного
римського суспільства, а в самій сутності всієї системи стародавнього
римського спадкового права.

Не маючи потреби ретельно зупинятися на специфіці римського порядку
спадкування (детальніше про це див.: «Римське спадкове право на тлі
права сучасного» [1, c.135]), зазначу, що насправді ця причина криється
в наступних його особливостях. По-перше, в публічному характері
спадкового права того часу, з огляду на що не могло йтися про можливість
встановлення чи скасування права спадкування в приватному порядку на
підставі спадкового договору. По-друге, останній позбавляв або обмежував
сакральне право спадкодавця на здійснення заповітів. По-третє, через те,
що в Стародавньому Римі вважалося за ганебне обумовлюватися наперед
стосовно чужої спадщини за життя її власника. З перебігом часу,
ставлення до цієї Інституції в поглядах римського законодавця зазнало
певної трансформації, і в пізніші часи окремі види договорів про право
спадкування відкрито визнавалися чинними (наприклад, за правління
імператора Лева Філософа визнавалися договори про спадкування віддалених
дітей з близькими в рівних частках). Але це було вже, власне говорячи,
не римське, а візантійське право, і конституція Лева Філософа не була
рецепійована у Західній Європі в якості чинного права, куди проникли
лише постанови суто римського класичного права. Рецепійоване право було
принципово проти договорів про спадкування і не визнавало жодних
винятків з загального правила.

Спадковий договір виник та розвивався в рамках німецького національного
права. Спадкові договори в Німеччині первісно охоплювали три види
договорів: договір про призначення спадкоємця, який в сучасному
німецькому праві, власне і позначається терміном “спадковий договір”,
договір про встановлення легату та договір про відмову від права
спадкування. На даний час в німецькому спадковому праві договір про
встановлення легату втратив самостійне значення і став одним із
розпоряджень, що складають зміст спадкового договору в сучасному його
розумінні, а договір про відмову від права спадкування став самостійним
видом договору в рамках спадкового права.

Згідно доктрини німецького спадкового права спадковий договір має
подвійну правову природу: він одночасно є і розпорядженням на випадок
смерті, і договором. Це означає, що такий спадковий договір є однією з
підстав спадкування, а зроблене у ньому розпорядження на випадок смерті
не підлягає односторонній зміні чи скасуванню.

Спадковий договір був відомий і застосовувався на території України
задовго до появи його законодавчого регулювання у Гл.90 ЦК України від
16 січня 2003 року, з поширенням у 1811 році на території
західноукраїнських земель дії положень ЦК Австрії, які застосовувалися
аж до 1933 року, коли почав діяти польський кодекс зобов’язань. Згідно
тоді чинного законодавства спадковий договір був однією з підстав
спадкування, поряд із заповітом та законом, і вважався чинним лише за
умови укладення його між подружжям.

Сучасне правове регулювання інституту спадкового договору в Україні
кардинально відрізняється від його правового регулювання за часів
перебування західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії:
спадковий договір є інститутом зобов’язального, а не спадкового права.

1.2. Поняття та ознаки спадкового договору

Спадковий договір частково схожий на договір про довічне утримання, що
укладався раніше за старим Цивільним кодексом. Там також мова йшла про
догляд, забезпечення продуктами і тому подібні речі. Але коли укладався
договір довічного утримання, право власності на квартиру одразу ж
переходило від відчужувача до набувача, і набувач міг перевезти
відчужувача до іншого місця проживання й оселитися у квартирі сам. Втім,
у набувача не було можливості продати квартиру, бо нотаріус, котрий
посвідчував договір довічного утримання, накладав заборону на відчуження
квартири. Інформація про заборону відчуження вносилася до спеціального
реєстру. Повне право власності на квартиру за договором довічного
утримання до набувача переходило тільки після смерті відчужувача.

У випадку укладання спадкового договору право власності на квартиру до
набувача не переходить аж до смерті відчужувача. Це обмежує можливості
набувача до смерті відчужувача користуватися квартирою. В той же час
нотаріус, котрий посвідчив спадковий договір, все одно накладає заборону
на відчуження квартири, тільки на цей раз, щоб її протягом дії договору
не міг продати відчужувач.

Спадковий договір не може обмежувати законні права набувача. Наприклад,
відчужувач не може вимагати від набувача, щоб той оселився в певному
місці або обмежувати у договорі право набувача взяти шлюб.

Набувачем квартири за спадковим договором можуть бути і громадяни, і
організації, установи, підприємства. Спадковий договір має бути
укладений у письмовій формі і обов’язково посвідчений у нотаріуса, без
цього він не матиме законної сили. Посвідчувати спадкові договори можуть
як державні, так і приватні нотаріуси. Право власності відчужувача на
майно, що є предметом спадкового договору, повинно бути підтверджене
правовстановлюючими документами [3, c.40].

Спадковий договір є інститутом договірного, а не спадкового права,
незважаючи на його розміщення у Книзі шостій ЦК України – “Спадкове
право”. До спадкового договору не застосовуються норми спадкового права
в силу відсутності юридичного складу спадкового правонаступництва. Такий
висновок ґрунтується на тому, що:

1) відчужувач не може розпорядитися майном, яке є предметом спадкового
договору, на випадок смерті;

2) майно, яке є предметом спадкового договору, не включається до складу
спадщини;

3) набувач може оформити право власності на майно, яке є предметом
спадкового договору, негайно після смерті відчужувача, а не по спливу
6-місячного строку, встановленого для оформлення права на спадщину;

4) майно, яке є предметом спадкового договору, не може бути предметом
заповідального відказу;

5) на таке майно після смерті відчужувача не можуть претендувати особи,
які мають право на обов’язкову частку у спадщині;

6) майно, яке є предметом спадкового договору, на момент його укладення
визначене конкретно і не може бути відчужене.

Слід звернути увагу на недоліки законодавчого формулювання поняття
спадкового договору, які виділяють окремі дослідники, зокрема Н.П.Шама
[19, c.116]. Зокрема, некоректним є використання терміну «розпорядження
відчужувача», який характеризує спадковий договір як договір, в якому
зміст є невизначеним, неконкретним, а також словосполучення «і в разі
його смерті», яке виражає лише ймовірність настання смерті, в той час,
як смерть є подією, яка неминуче настане. Так, дослідження Н.П.Шами
дозволяє зробити висновок про необхідність уточнення передбаченого у
ст.1302 ЦК України визначення спадкового договору. Враховуючи необхідні
уточнення, вчений пропонує таким чином сформулювати визначення
спадкового договору: «За спадковим договором одна сторона (набувач)
зобов’язується виконувати передбачені договором дії на користь другої
сторони (відчужувача) або визначеної ним особи, а після смерті
відчужувача набуває право власності на його майно».

Незалежно від того, коли відчужувач склав заповіт стосовно майна,
визначеного спадковим договором, – до чи після його укладення, це майно
в будь-якому випадку не включатиметься до складу спадщини. Тому
пропонується виключити ч.2 ст.1307 ЦК України, оскільки вона втрачає
своє правове значення.

Н.П.Шама притримується позиції, що спадковий договір є двостороннім,
відплатним та консенсуальним договором [19, c.148].

РОЗДІЛ 2

СТОРОНИ, ЗМІСТ ТА УКЛАДЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

2.1. Сторони спадкового договору

При визначенні кола осіб, які можуть бути відчужувачем у спадковому
договорі законодавець відходить від традиційного критерію, який
кладеться в основу визначення сторін цивільно-правового договору, а саме
– поділу осіб на фізичних та юридичних. При такому формулюванні поза
увагою залишається питання про те, що відчужувачем у спадковому договорі
не може бути юридична особа.

Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна
фізична особа. Набувачем у спадковому договорі, якщо йдеться про фізичну
особу, може бути лише повнолітня дієздатна фізична особа. І
відчужувачем, і набувачем у спадковому договорі можуть бути кілька
фізичних осіб. Якщо набувачем у спадковому договорі є кілька фізичних
осіб, вони стають після смерті відчужувача співвласниками майна,
визначеного спадковим договором, на праві спільної сумісної власності, а
їх обов’язок перед відчужувачем є солідарним [18, c.54]. З метою
уточнення кола осіб, які можуть бути відчужувачем та набувачем у
спадковому договорі, та визначення правового режиму майна, набутого на
підставі спадкового договору кількома фізичними особами окремими
дослідниками, пропонується викласти ст.1303 ЦК України в такій редакції:

«Стаття 1303. Сторони у спадковому договорі.

1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна
фізична особа.

2. Набувачем у спадковому договорі може бути повнолітня дієздатна
фізична особа або юридична особа.

3. Якщо набувачем є кілька фізичних осіб, вони стають після смерті
відчужувача співвласниками майна, визначеного спадковим договором, на
праві спільної сумісної власності.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов’язок перед відчужувачем
є солідарним» [21, c.176].

Спадковий договір може бути укладений не лише подружжям як на стороні
відчужувача, так і набувача, а й між подружжям. При цьому, спадковий
договір щодо частки у майні, що належить подружжю на праві спільної
сумісної власності, може бути укладений між ними без виділу частки
кожного з подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч.2 ст.1306 ЦК України, яка визначає особливості спадкового
договору за участю подружжя, зазначає про перехід спадщини від одного з
подружжя до другого, що суперечить сутності відносин, які виникають на
підставі укладення спадкового договору. Майно, яке є предметом
спадкового договору, не включається до складу спадщини, а тому про
перехід спадщини від одного з подружжя до другого в рамках спадкового
договору йтися не може. З метою усунення суперечностей Н.П.Шама пропонує
викласти ч.2 ст.1306 ЦК України в такій редакції: «Спадковим договором
може бути встановлено, що після смерті одного з подружжя майно,
визначене спадковим договором, переходить у власність другого, а після
смерті другого з подружжя майно переходить у власність набувача за
договором» [23, c.86].

2.2. Зміст спадкового договору

Істотними умовами спадкового договору є умови про:

1) майно, яке після смерті відчужувача перейде у власність набувача
(місцезнаходження майна, якщо йдеться про нерухомість; якісні
характеристики майна; склад та вартість майна);

2) дії, які зобов’язаний вчинити набувач відповідно до умов договору
(характер та зміст цих дій);

3) інші умови, на включенні яких до змісту договору наполягає хоча б
одна зі сторін (це, зокрема можуть бути умови про обсяги, вартість та
строки вчинення набувачем передбачених договором дій).

Обов’язки набувача за спадковим договором можуть полягати у вчиненні
будь-яких дій майнового чи немайнового характеру, визначених на розсуд
сторін і погоджених ними, за винятком дій, які передбачають одноразову
сплату набувачем грошової суми еквівалентної вартості майна, визначеного
спадковим договором, а також передання у власність відчужувачеві майна в
обмін на майно, яке є предметом спадкового договору. При цьому, немає
підстав пов’язувати момент виконання набувачем обов’язків за спадковим
договором з моментом відкриття спадщини, як це зазначається у ст.1305 ЦК
України. У зв’язку з цим окремими вченими пропонується викласти ст.1305
ЦК України в такій редакції: «Набувач у спадковому договорі може бути
зобов’язаний вчинити певну дію майнового чи немайнового характеру за
життя відчужувача або після його смерті» [15, c.45].

Предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена
індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності.
Якщо йдеться про рухомі речі як предмет спадкового договору, то
виникають певні проблеми практичного характеру щодо забезпечення
збереження об’єктів рухомого майна, оскільки на сьогоднішній день немає
нормативно-правового акту, який би регулював дане питання. Для усунення
вказаних проблем пропонується запровадити ведення єдиного реєстру
заборон відчуження об’єктів рухомого майна. Аби уникнути будь-яких
непорозумінь щодо того, яке саме майно може бути предметом спадкового
договору, пропонується доповнити Гл.90 ЦК України статтею 13021 такого
змісту:

«Стаття 13021. Предмет спадкового договору

1. Предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена
індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності».

Цивільне законодавство залишило нерегламентованим питання моменту
набуття права власності на майно за спадковим договором. У зв’язку з цим
пропонується доповнити Гл.90 ЦК України статтею 13022 такого змісту:

«Стаття 13022. Момент набуття права власності за спадковим договором

1. Право власності на майно, визначене спадковим договором, виникає у
набувача після смерті відчужувача.

2. Якщо предметом спадкового договору є майно, яке підлягає державній
реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої
реєстрації » [19, c.147].

З метою захисту інтересів набувача як сторони спадкового договору
пропонується передбачити в законі обов’язки відчужувача щодо збереження
майна, визначеного спадковим договором, які полягають у тому, що
відчужувач зобов’язаний належним чином утримувати майно, визначене
спадковим договором, не допускаючи його погіршення, а також не
передавати без згоди набувача майно, визначене спадковим договором, в
користування іншим особам, якщо договором не встановлено інше. У разі
невиконання чи порушення відчужувачем цих обов’язків набувач має право
вимагати відповідного зменшення обсягу його обов’язків.

2.3. Особливості укладення спадкового договору

Укладення спадкового договору являє інтерес і має бути проаналізоване у
двох аспектах:

1) визначення змісту угоди сторін, а відтак і змісту відповідних
правовідносин, що виникають на його основі;

2) встановлення особливостей і правового значення процедури оформлення
спадкового договору.

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови
договорів, мають диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть
відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний
розсуд [13, Ч.1 ст.628]. Саме диспозитивними за своїм характером є норми
Цивільного кодексу, які стосуються змісту спадкового договору.

Так, у ст. 1302 ЦК у визначенні спадкового договору лише згадується про
те, що набувач зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони
(відчужувача), а у разі його смерті набуває право власності на майно
відчужувача. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження
йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно
відчужувача переходить до набувача. Отже, і одну, й іншу умови сторони
можуть визначити на свій розсуд.

Цей висновок підтверджує й аналіз ст. 1305 ЦК «Обов’язки набувача у
спадковому договорі», яка встановлює, що набувач за спадковим договором
може бути зобов’язаний вчиняти певні дії майнового чи немайнового
характеру до відкриття спадщини чи після її відкриття. Як випливає з
положень цієї статті, сторони мають право визначити характер дій
(майнові чи немайнові), конкретний їхній перелік, порядок і час (до
відкриття спадщини чи після її відкриття) вчинення.

Визначаючи вимоги до змісту спадкового договору, які мають дотримуватися
при його укладенні, слід враховувати загальне положення цивільного права
стосовно того, що залежно від їхнього юридичного значення всі договірні
умови можна звести до трьох основних груп: істотні, звичайні та
випадкові.

Істотними вважаються умови, необхідні і достатні для укладення договору.
Як випливає з наведеного положення ст. 638 ЦК, дана норма поділяє
істотні умови на чотири групи: 1) умови про предмет; 2) умови, визначені
законом як істотні; 3) умови, які є необхідними для договорів даного
виду; 4) умови, щодо яких за заявою однієї з сторін має
бути досягнуто згоди.

Визначення істотних умов договору залежить насамперед від суті відносин
сторін.

Так, спадковий договір за своєю сутністю є відплатним договором, отже,
не встановлення угодою сторін таких умов, як покладення на набувача
обов’язку вчинити певні дії, свідчить про відсутність самого спадкового
договору.

$

b

A

?

O

p

~

?

$ b A &

8

p

~

?

???????$??$?????????Будь-яка із сторін може визнати недостатніми ті
умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору
даного виду, і зажадати включення у договір додаткових умов, без яких
угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають
значення істотних.

Так, за загальним правилом, оцінка вартості дій, які має виконати
набувач, як випливає зі ст. 1305 ЦК, не належить до істотних умов
спадкового договору. Однак якщо відчу-жувач хотів укласти договір тільки
з дотриманням даної умови, а набувач не згоден з такою вимогою, то не
можна вважати такий договір укладеним тільки тому, що досягнуто згоди
сторін щодо загального переліку обов’язків набувача, порядку та часу
їхнього виконання.

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. На відміну від
істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично
набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у
змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад,
якщо при укладенні спадкового договору сторони не домовилися про те, хто
буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті
відчужувача, автоматично вступає в дію умова, передбачена абз. 2 ч. 3
ст. 1307 ЦК, згідно з якою за відсутності спеціально призначеної
відчужувачем з цією метою особи, контроль за виконанням спадкового
договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

До того ж у договір за розсудом сторін можуть бути включені й випадкові
умови. Так само, як і звичайні умови, вони не впливають на факт
укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних
умов, які передбачаються безпосередньо законом і починають діяти
внаслідок одного лише факту укладення договору, випадкові умови
набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими
сторонами в договір.

Разом з тим, самого факту досягнення згоди сторін щодо умов спадкового
договору для того, щоб він вважався укладеним, недостатньо. Зокрема,
спадковий договір має бути укладеним у відповідній формі — письмово з
нотаріальним посвідченням [13, ст.1304]. Тому сказане про істотні умови
спадкового договору повною мірою стосується і його форми. Недодержання
нотаріальної форми договору тягне його нікчемність [13, ст.220].

Крім того, нотаріальна форма договору полегшує доведення факту
правочину, його змісту та інших обставин у разі виникнення спору в суді,
коли доказом слугує тільки нотаріально посвідчений документ.

Для того щоб оцінити значення та особливості нотаріального посвідчення
спадкового договору, коротко зупинимося на основних питаннях
нотаріального провадження у цій галузі.

Посвідчення правочину починається зі встановлення нотаріусом
волевиявлення сторін. Після з’ясування дійсних намірів сторін, нотаріус
перевіряє, чи відповідає зміст цієї угоди вимогам закону. Так, спадковий
договір не може укладатися з обмеженнями правоздатності набувача
(наприклад, незаконним є покладення на набувача обов’язку не брати шлюб
до смерті відчужувача тощо)

Наступними моментами укладання договору є встановлення особи
громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних
осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.

Якщо в договорі бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити
її правоздатність. Для цього треба ознайомитись зі статутом юридичної
особи, щоб визначити, чи відповідає нотаріальна дія, що вчиняється,
правам, наданим цій юридичній особі статутом. Нотаріусом перевіряються
також повноваження представника юридичної особи. Але якщо від імені
юридичної особи діє її керівник, якому за статутом надано право укладати
угоди, то в цьому випадку доручення не вимагається, достатньо лише
документа, який посвідчує його службове становище.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, витребовується
документ, що стверджує його повноваження на розподіл обов’язків між
членами колегіального органу (статут, установчий договір тощо).

Якщо предметом відчуження за спадковим договором є майно, що підлягає
реєстрації (нерухоме майно чи автотранспорт), то нотаріусу обов’язково
подаються документи, які підтверджують право власності на це майно [12,
c.1047-1048].

Наступним обов’язковим документом є довідка про відсутність заборони на
відчуження чи арешту відчужуваного майна. Перевірка відсутності заборони
на відчуження чи арешту майна провадиться за даними Єдиного реєстру
заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Договір стосовно майна, яке не потребує спеціальної реєстрації,
посвідчується без витребування документів, що встановлюють право
власності (меблі, коштовності, посуд тощо).

З’ясувавши справжні наміри сторін і те, що договір відповідає чинному
законодавству, встановивши особу громадян, обсяг їхньої дієздатності і
правоздатність юридичних осіб — учасників спадкового договору, оглянувши
всі витребувані документи на майно, що підлягає реєстрації, нотаріус
складає проект угоди, яка викладається не менш як у двох примірниках, що
видаються сторонам на бланках суворої звітності. Один примірник
залишається у справах нотаріуса.

Посвідчення спадкового договору має свої особливості. По-перше, якщо
предметом угоди є частка об’єкта нерухомого майна, то не вимагається
згоди співвласників. По-друге, спадковий договір може бути укладений
одним або обома із подружжя.

Що стосується укладення спадкового договору подружжям, то тут слід
враховувати, що при укладанні кожної угоди стосовно спільного майна
подружжя, яка потребує нотаріальної форми, повинна бути письмова згода
іншого з подружжя.

Спадковий договір може бути посвідченим без згоди другого з подружжя,
якщо з право-встановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших
документів видно, що зазначене в ньому майно є не спільною, а особистою
власністю другого з подружжя, а також у випадках, коли останній не
проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його невідоме. На
підтвердження цієї обставини повинна бути подана копія рішення суду, яке
набрало законної сили.

Порушення вимог щодо суб’єктного складу, змісту, порядку укладення тощо
спадкового договору може мати наслідком його недійсність.

На практиці може постати питання про можливість визнання недійсною
частини спадкового договору, коли одні з умов спадкового договору можуть
суперечити вимогам закону. У цьому випадку, на мою думку, слід
керуватися правилами ст. 217 ЦК.

Отже, недійсність окремих частин правочину не виключає дії правочину
взагалі лише у випадках, коли можна припустити, що пра-вочин був би
укладений і без включення недійсних частин. Якщо підстав для такого
припущення немає, то правочин визнається недійсним.

Таким чином, для укладення спадкового договору необхідне досягнення
згоди сторін з усіх істотних його умов, якими є визначення майна, що має
перейти до набувача після смерті відчужувача, визначення переліку,
характеру, порядку і строку виконання дій набувачем, а також додержання
відповідної форми — письмової з нотаріальним посвідченням, яка є також
істотною умовою спадкового договору.

Оскільки ст. 73 Закону України «Про нотаріат» поміж переліку випадків,
коли нотаріус накладає заборону на відчуження об’єкта нерухомого майна,
не містить прямої згадки про посвідчення спадкового договору, що може
створити непорозуміння на практиці, доцільно узгодити в цьому питанні
новий Закон «Про нотаріат» з книгою шостою ЦК України.

Отже, спадковий договір є укладеним, якщо сторони в належній формі
досягли згоди з усіх істотних умов договору. Враховуючи законодавчу
вимогу про нотаріальне посвідчення спадкового договору, наявність
пропозиції укласти спадковий договір з усіма визначеними законом
необхідними для неї ознаками та повне і безумовне прийняття цієї
пропозиції іншою стороною, що свідчить про досягнення сторонами згоди з
усіх істотних умов договору, не має наслідком укладення договору.
Спадковий договір не буде вважатися укладеним, поки не відбудеться його
нотаріальне посвідчення.

Укладення спадкового договору обмежує можливість відчужувача
розпоряджатися майном, яке є предметом спадкового договору. Однак, у
цьому відношенні, спадковий договір порівняно з іншими договорами, на
підставі яких здійснюється передання майна у власність, має свої
переваги, оскільки за відчужувачем, хоч і з деякими обмеженнями, але
зберігаються окремі правомочності щодо розпорядження майном, яке є
предметом спадкового договору (за винятком відчуження).

РОЗДІЛ 3

ЗМІНА ТА ПРИПИНЕННЯ СПАДКОВОГО ДОГОВОРУ

3.1. Зміна спадкового договору

Сторони спадкового договору можуть змінювати умови щодо майна,
визначеного спадковим договором, характеру та змісту дій, які
зобов’язаний вчинити набувач, обсягів, місця та строків вчинення
передбачених договором дій.

Однак після укладення спадкового договору сторони не можуть на підставі
взаємної домовленості змінювати момент переходу до набувача права
власності на майно, визначене спадковим договором, на момент, який
передує смерті відчужувача; скасувати обов’язок відчужувача не
відчужувати майно, визначене спадковим договором, а також скасувати
обов’язок набувача вчинити зустрічне майнове задоволення. В протилежному
випадку, йтиметься вже не про спадковий договір, а про інший договірний
тип.

Спадковий договір може бути змінений за домовленістю сторін як шляхом
вчинення правочину про зміну спадкового договору, який є додатковим до
основного договору, його невід’ємною частиною, так і шляхом укладення
нового спадкового договору на інших, погоджених між сторонами, умовах.
При цьому, в останньому випадку не відбувається заміна зобов’язання
(новація), оскільки новий спадковий договір лише містить відмінні від
первісного договору умови, а не трансформується у договір іншого виду.

3.2. Особливості розірвання спадкового договору

Проаналізувавши передбачені законом підстави розірвання спадкового
договору на вимогу відчужувача, можна прийти до висновку, що з метою
захисту інтересів набувача необхідно поставити невиконання останнім
обов’язків за спадковим договором як підставу звернення відчужувача до
суду з вимогою про розірвання спадкового договору в залежність від
певних умов. Пропонується передбачити в ч.1 ст.1308 ЦК України, що
відчужувач може вимагати розірвання спадкового договору судом у разі
невиконання набувачем своїх обов’язків протягом трьох місяців з моменту
настання строку виконання.

З огляду на принцип свободи договору та особливість спадкового договору,
пов’язану з моментом переходу права власності на майно відчужувача,
вважаємо за доцільне замість права набувача звернутися до суду із
вимогою про розірвання спадкового договору у разі неможливості виконання
ним своїх обов’язків [13, ч.2 ст.1308] передбачити право набувача
відмовитися від спадкового договору. У зв’язку з цим дослідником
Н.П.Шама пропонується виключити ч.2 ст.1308 ЦК України та доповнити Гл.
90 ЦК України ст.1309 такого змісту:

«Стаття 1309. Відмова від спадкового договору

1. Набувач має право в будь-який час до моменту смерті відчужувача
відмовитися від спадкового договору.

2. Набувач не має права вимагати повернення того, що було виконане ним
за зобов’язанням до моменту відмови від договору » [23, с.85].

У всіх випадках, коли спадковий договір передбачає обов’язок набувача
вчинити певні дії після смерті відчужувача, то особи, які можуть
здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після смерті
відчужувача (особа, яку призначає сам відчужувач, третя особа, якщо
спадковий договір укладено на її користь, або ж спадкоємці відчужувача),
позбавлені будь-яких механізмів впливу на поведінку боржника, оскільки
вимагати розірвання спадкового договору може лише сторона договору. У
зв’язку з цим пропонується закріпити в законі за вказаними особами право
вимагати розірвання спадкового договору та повернення набувачем набутого
на підставі цього договору майна у разі невиконання ним своїх обов’язків
після смерті відчужувача.

3.3. Інші підстави припинення спадкового договору

Окремими дослідниками пропонується доповнити Гл. 90 ЦК України нормою,
яка б регулювала підстави припинення спадкового договору. Зокрема,
спадковий договір припиняється внаслідок смерті набувача у випадку:

1) якщо у набувача, який помер раніше відчужувача, немає спадкоємців,
вони не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття або їх усунено
від права спадкування;

2) за заявою відчужувача, якщо набувач помер раніше відчужувача, не
приступивши до виконання своїх обов’язків у зв’язку з тим, що строк їх
виконання ще не настав, незалежно від наявності спадкоємців та прийняття
ними спадщини, якщо спадковий договір не передбачав вчинення певних дій
на користь третьої особи. Можливість відчужувача припинити спадковий
договір в цьому випадку вважається допустимою з огляду на те, що не
відбулося порушення співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки
жодна зі сторін ще не приступила до виконання своїх обов’язків.

Смерть відчужувача не є підставою для припинення спадкового договору у
випадку, якщо спадковий договір передбачає вчинення набувачем певних дій
на користь відчужувача (коли зобов’язання нерозривно пов’язане з особою
кредитора) ще за його життя і відчужувач помер до настання строку
виконання набувачем цих обов’язків. За таких обставин спадковий договір
не може припинитися, незважаючи на те, що набувач ще не вчинив жодної з
дій, передбачених договором, оскільки спадковий договір належить до
алеаторних договорів.

ВИСНОВКИ

Отже, у даному дослідженні наведене теоретичне узагальнення договірних
відносин, які виникають на підставі спадкового договору.

Основні висновки, одержані в результаті проведеного дослідження, можуть
бути зведені до наступного:

спадковий договір, всупереч своїй назві і розміщенню в Книзі шостій ЦК
України, присвяченій спадковому праву, не передбачає переходу майна від
відчужувача до набувача в порядку спадкування в силу відсутності
юридичного складу спадкового правонаступництва, тому до спадкового
договору не застосовуються норми спадкового права, а отже розміщення
спадкового договору в Книзі шостій ЦК України – «Спадкове право» є
безпідставним;

спадковий договір є відплатним, консенсуальним та двостороннім
договором;

норма ч.2 ст.1307 ЦК України втрачає своє правове значення, оскільки
майно, визначене спадковим договором, не включається до складу спадщини;

істотними умовами спадкового договору є умови про майно, яке після
смерті відчужувача перейде у власність набувача; дії, які зобов’язаний
вчинити набувач відповідно до умов договору, та інші умови, на включенні
яких до змісту договору наполягає хоча б одна зі сторін;

предметом спадкового договору може бути річ, яка визначена
індивідуальними ознаками і належить відчужувачеві на праві власності;

з метою забезпечення виконання спадкового договору після смерті
відчужувача пропонується передбачити в законі коло осіб, яким надати
право вимагати розірвання спадкового договору та повернення майна,
набутого на підставі спадкового договору, у разі невиконання набувачем
своїх обов’язків після смерті відчужувача.

Слід зазначити, що до спадкового договору не застосовуються норми
спадкового права. Згідно з Цивільним кодексом України сутність
спадкового договору полягає в тому, що за таким договором відбувається
розпорядження належним відчужувачеві майном ще за життя, але із набуттям
набувачем права власності на майно після смерті відчужувача.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет, яким виступає майно
відчужувача.

Інститут спадкового договору має більш тісний зв’язок з підгалуззю
зобов’язального, а не спадкового права, оскільки виступає різновидом
договорів про передачу майна у власність. Схожість спадкового договору
із спадкуванням виявляється в спільності основної юридичної підстави
виникнення права на спадкування у спадкоємців і права власності у
набувача, якою є смерть фізичної особи — відчужувача.

Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в
порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Спадковим реєстром є електронна база даних, яка містить відомості,
зокрема, про посвідчені спадкові договори.

У разі недодержання сторонами зазначених вимог спадковий договір
визнається нікчемним.

Зазначені умови мають істотне юридичне значення і застосовуються
незалежно від того, чи є предметом спадкового договору нерухоме або
рухоме майно.

Сторони спадкового договору мають відповідні права й обов’язки.

Так, статтею 1305 Цивільного кодексу України передбачено, що набувач у
спадковому договорі може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового
або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Зазначені дії мають здійснюватись в залежності від розпоряджень
відчужувача, до або після настання його смерті.

Із положень глави 90 Цивільного кодексу України вбачається, що набувач
здійснює покладені на нього договором обов’язки за свій рахунок і не має
права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна,
призначеного йому відчужувачем.

Водночас, відчужувач має право призначити особу, яка після його смерті
буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору.

У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового
договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за
концепцією якого набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою
відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно.
Тому коло обов’язків набувача має визначатися вже виходячи не з
одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін,
враховуючи договірний характер правовідносин.

Стаття 1307 Цивільного кодексу України встановлює гарантії додержання
прав та законних інтересів учасників спадкового договору.

З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору,
до третіх осіб, нотаріус одночасно з посвідченням цього договору
накладає на зазначене майно заборону відчуження та вносить відомості про
нього до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів
нерухомого майна. Зняття заборони відбувається після смерті відчужувача
на підставі свідоцтва про смерть.

Заповіт, складений відчужувачем щодо майна, вказаного у спадковому
договорі, є нікчемним незалежно від часу його складання. Якщо у заповіті
містяться розпорядження не лише стосовно майна, яке є предметом
спадкового договору, але і стосовно іншого майна спадкодавця, такий
заповіт визнається недійсним лише у частині розпорядження майном,
вказаним у спадковому договорі.

Оскільки спадковий договір пов’язаний з особами його учасників,
положеннями статті 1308 Цивільного кодексу України визначено право
сторін звертатись до суду з метою дострокового розірвання договору.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі
невиконання набувачем його розпоряджень.

Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі
неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

На вимогу набувача спадковий договір може бути розірвано судом як до
смерті, так і після смерті відчужувача. Для цього має бути встановлена
неможливість виконання ним розпоряджень відчужувача.

У разі смерті набувача спадковий договір вважається припиненим. У цьому
випадку спадкоємці набувача мають право вимагати від відчужувача
відшкодування витрат, яких вони зазнали при виконанні спадкового
договору в тій частині зобов’язань, які були виконані набувачем до його
смерті.

Якщо відповідно до спадкового договору набувач зобов’язаний був вчинити
певні дії після смерті відчужувача, то у разі смерті набувача обов’язок
вчинити ці дії переходить до його спадкоємців.

Отже, спадковий договір має подвійну правову природу: він одночасно є і
розпорядженням на випадок смерті, і договором, змістом якого
обумовлюються його істотні умови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Васильченко В.В. Римське спадкове право на тлі права сучасного. —
Запоріжжя, 2006. — 135 с.

Дзера О.В. Шлюбно-сімейне законодавство України. – К., 2006.

Заіка Ю.О. Спадщина як елемент спадкових правовідносин. Держава і право
/ Збірник наукових праць юридичні і політичні науки. — Вип. 10. — К.,
2003.

Закон України від 26 грудня 2002 р. № 407-IV «Про внесення змін до
Сімейного кодексу України».

Конституція України. – К., 1996.

Победоносцев К. Курс гражданского права. Ч. II. Права семейственные,
наследственные и завещательные. — С.-Пб. 1996.

Сімейне право України / За ред. О.В.Дзери. – К., 2004.

Сімейний кодекс України: Офіційне видання. — К., 2002.

Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю., Юридическая энциклопедия / Под. ред.
М.Ю.Тихомирова. — М., 1998.

Фурса С.Я., Фурса Є.І. Спадкове право. Теорія та практика: Навч. посіб.
— К., 2002.

Цивільне право України: Підруч.: У 2-х кн. — Кн. 2 / О.В.Дзера,
Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. —
К.: Юрінком Інтер, 2002.

Цивільний кодекс України. Коментар / За ред. Є.О.Харитонова,
О.М.Калітенко. — Харків, 2003.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. – К, 2003.

Шама Н.П. Застереження про зміну спадкового договору // Проблеми
державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІІ
регіональної науково-практичної конференції.8-9 лютого 2007 року. —
Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені
Івана Франка, 2007. – С.358-360.

Шама Н.П. Зміст спадкового договору // Вісник Академії адвокатури
України. – 2007. – № 2 (9). – С.40-46.

Шама Н.П. Майно, що може бути предметом спадкового договору // Збірник
тез наукових робіт учасників ІІ Всеукраїнської цивілістичної наукової
конференції студентів та аспірантів.30-31 березня 2007 р. – Одеса:
Фенікс, 2007. – С.241-242.

Шама Н.П. Підстави розірвання спадкового договору // Університетські
наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права.
– 2007. – № 4 (24). – С.223-228.

Шама Н.П. Порівняльно-правова характеристика спадкового договору за
законодавством України та Німеччини // Збірник тез наукових робіт
учасників І Всеукраїнської цивілістичної наукової конференції студентів
та аспірантів.24-25 лютого 2006 р. – Одеса: Фенікс, 2006. – С.53-55.

Шама Н.П. Правова природа спадкового договору // Університетські наукові
записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. – 2006.
– № 2 (18). – С.144-148.

Шама Н.П. Правове регулювання спадкового договору в зарубіжних країнах
// Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали
ХІІ регіональної науково-практичної конференції.9-10 лютого 2006 р. –
Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені
Івана Франка, 2006. – С.491-493.

Шама Н.П. Правовий статус сторін спадкового договору // Проблеми
державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІV
регіональної науково-практичної конференції.6 лютого 2008 року. — Львів:
Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана
Франка, 2008. – С.174-178.

Шама Н.П. Спадковий договір в римському та сучасному цивільному праві //
Римське право і сучасність: Матеріали IV Міжнародної науково-методичної
конференції. 19-20 травня 2006 р. – Одеса: Фенікс, 2006. – С.148-150.

Шама Н.П. Спадковий договір як підстава правонаступництва // Актуальні
питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей
за матеріалами І Міжвузівської науково-практичної конференції 27-28
травня 2005 р., м. Луцьк. – Луцьк: Волинський державний університет
імені Лесі Українки, 2005. (Частина ІІ). – С.82-86.

PAGE

PAGE 31

Похожие записи