HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Інноваційний менеджмент»

Вступ

Питання 1

8. Соціально-психологічна теорія інновацій

Питання 2

18. Державне регулювання інноваційної діяльності

Список використаної літератури

Вступ

Інновація — це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою
отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного
або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій,
видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень
виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.

Термін «інновація» нині активно використовують у ринковій економіці
України як самостійно, так і для позначення низки близьких понять:
«інноваційна діяльність», «інноваційний процес» тощо.

HYPERLINK
«http://alexlib.com.ua/uploads/posts/2008-11/1225903577_2.jpg» Різні
вчені трактують це поняття по-різному — залежно від предмета свого
дослідження. Наприклад, І. Шумпетер під інновацією розуміє
науково-організаційну комбінацію виробничих факторів з метою
впровадження нових видів споживчих товарів, нових виробничих і
транспортних засобів, ринків і форм організації в промисловості . Ю. П.
Морозов трактує інновацію як прибуткове використання нововведень . Д. В.
Соколов під інноваціями розуміє кінцевий результат створення і
впровадження принципово нового або модифікованого нововведення, яке
задовольняє конкретні суспільні потреби та уможливлює отримання ряду
ефектів (економічного, соціального, науково-технічного, екологічного) .
М. Хучек зазначає, що інновація — це впровадження будь-якої нової речі,
новини, реформи.

Аналіз різноманітних визначень інновації веде до висновку, що
специфічний зміст інновації становлять зміни, а головною функцією
інноваційної діяльності є функція технічних, технологічних, економічних,
організаційних, соціальних, екологічних та інших змін.

Терміни «інновація» та «інноваційний процес» є близькими, але не
однозначними. Інноваційний процес пов’язаний зі створенням, освоєнням і
поширенням інновацій. Інноваційний процес складається з таких
взаємозумовлених стадій: виникнення ідеї, фундаментальні дослідження,
прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне
виробництво, споживання.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість учених
додержується схеми: «фундаментальні дослідження —прикладні дослідження —
розробки — дослідження ринку — конструювання — ринкове планування —
дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво».
На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням,
або поширенням (дифузією). Новинка вдосконалюється, стає ефективнішою,
набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові сфери
застосування й нові ринки. У загальному вигляді інноваційний процес
можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі
впровадження досягнень науки і технології.

HYPERLINK
«http://alexlib.com.ua/uploads/posts/2008-11/1225903628_3.jpg»
Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального
виробництва та сферу експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка
має складну структуру.

Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов’язані з
ринковими відносинами. Їх спрямованість і темпи залежать від
соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і
розвиваються.

Питання 1

8. Соціально-психологічна теорія інновацій

Соціально-психологічна концепція теорії нововведень пов’язана з
пріоритетом людських відносин в управлінні інноваційною діяльністю.
Основне місце в ній посідають проблеми ролі особистості, поведінки,
мотивації, рівень освіти, аналіз соціально-психологічних і
організаційно-соціологічних чинників. Для цих теорій основним є
виділення певної групи людей як особливих носіїв інновацій.
Представниками цієї теорії є X.Барнет, Є.Вітте, Е.Денісон.

У їхніх дослідженнях головне місце відводиться питанню про можливість
високих темпів інновацій, що вирішує теорія стимуляторів (Є. Вітте).
Об’єктом дослідження тут є перешкоди, які виникають при впровадженні
нововведень. Для їх усунення, згідно з даною теорією, необхідно
організувати плідну сумісну роботу «владних стимуляторів»
(адміністрації) та «кваліфікованих стимуляторів» (фахівців) — своєрідну
творчу групу, де фахівці створюють новинки, а адміністрація — умови для
їх упровадження та усунення всіляких перешкод.

Приклад. У 1958 р. на одному з заводів японської компанії «Сейко» був
виготовлений годинник розміром з вантажівку. Це був перший кварцевий
годинник, у якому широко використовувались електронні лампи. Вище
керівництво «Сейко» вважало, що в майбутньому використання кристалів
стане важливою технологією галузі.

Тому в 1959 р. на одному з заводів фірми була створена проектна група з
розроблення кварцевих годинників, які передбачалось використати на
Токійських Олімпійських іграх у 1964 р.

У групі працювало 10 фахівців з вищою освітою, що розробляли не тільки
годинник на кристалах, а й механізм корекції годинника за радіосигналом
точного часу.

Група працювала цілодобово з великим натхненням. У приміщенні, яке
межувало з робочим, була обладнана кімната відпочинку. Підлога була
застелена татамі, на яких члени групи мали можливість спати, коли пізно
закінчували роботу. Вони одержували все необхідне для роботи та
відпочинку і через два роки, у 1961 p., їх зусилля увінчалися успіхом —
був створений невеликий за розміром годинник, який міг уміститися на
долоні.

Керівництво виробничого відділу «Сейко» прийняло рішення працювати над
удосконаленням проекту і створити наручний годинник на кристалах
традиційного розміру, наділити його протиударним пристроєм і
мінімізувати енергоспоживання.

Група прийшла до висновку, що вирішення цієї проблеми можливе і вже в
1969 р. такий годинник на кристалах уперше з’явився на світовому ринку
за ціною 2 тис. дол. У 1970 р. вище керівництво компанії прийняло
рішення перейти до серійного виробництва нових годинників, яке почалось
з наступного року, завдяки чому «Сейко» значно збільшила частку своєї
продукції на світовому ринку. Наведений приклад свідчить, що успіх у
розробленні нового продукту залежав від підтримки адміністрації
(«владних стимуляторів») та ентузіазму і кваліфікації фахівців.

Інновації є рухомою силою економічного розвитку. Вони вдосконалюють
виробництво і водночас змінюють сферу обігу, ведуть до створення кращих
за своїми властивостями виробів, технологій, прибутків.

Незважаючи на увагу, що приділяється зарубіжними науковцями
різноманітним аспектам інноваційної сфери, вона потребує подальших
досліджень. Як зазначає один з відомих американських фахівців Е.
Тоффлер, «ні одна з проблем, з якими стикається американський бізнес, не
є більш важливою і менш вивченою, ніж проблема нововведень».
Необхідність вивчення закономірностей інноваційного розвитку тим більше
важлива тепер, коли людська цивілізація вступила у новий етап свого
розвитку — інформаційне суспільство, основу життєдіяльності якого
складають процеси виробництва, розповсюдження і використання інформації.
При цьому мова йде не про інформацію взагалі, а перш за все інформацію,
яка втілена в знання законів розвитку природи і суспільства, принципів
їх практичного використання.

Питання 2

18. Державне регулювання інноваційної діяльності

Державне регулювання інноваційного процесу є однією з головних умов
розвитку економіки. Державна інноваційна політика здійснюється за такими
напрямками:

• сприяння зростанню інноваційної активності, що забезпечує підвищення
конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

2

????H?H????????H?H??????????H?H????????H?H??????????????H?H?????????? ?
?????Т??• орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які становлять
основу сучасного технологічного прогресу;

• узгодження державної інноваційної політики з ефективним
функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом
інтелектуальної власності;

• сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України,
міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному
інвестиційному співробітництву, захист інтересів національного
інноваційного підприємництва.

До основних методів реалізації державної інноваційної політики належать
такі:

• підтримка і прямий розвиток науково-технічної сфери, у тому числі
шляхом створення перспективних науково-дослідних інститутів і
лабораторій, які розробляють інноваційні проекти;

• надання розробникам, виробникам і фірмам, які впроваджують
інноваційний продукт, безпроцентних позик за рахунок коштів Державного
інноваційного фонду та інших цільових фондів;

• створення приватних інноваційних фондів, що користуються значними
податковими та кредитними пільгами;

• розробка та впровадження системи податкових пільг для виробників
інноваційного продукту;

• створення системи атестації інноваційної продукції, що включає:
розробку методик атестації, визначення установ та організацій, які
матимуть право проводити таку атестацію, розробку та затвердження форм
атестатів інноваційної продукції, що надаватимуть право виробникам такої
продукції користуватися податковими пільгами;

• створення державної інформаційної інфраструктури розвитком
загальнонаціональної інформаційної мережі з приєднанням до світових
мереж; створення установ для надання консультаційних, дорадчих та
організаційних послуг інноваторам;

• фінансова допомога вченим, винахідникам і малим фірмам, які працюють
над створенням і впровадженням інноваційного продукту у вигляді надання
інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів,
забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням,
приладдям, приміщенням та сервісом, експертного кредитування та ін.;

• зниження державного патентного мита для індивідуальних винахідників;

• розвиток та підтримка системи освіти у формі повного або часткового
утримання закладів загальної та вищої освіти, спеціальної фахової
підготовки, системи підвищення кваліфікації;

• створення сприятливого правового середовища для інноваторів: розвиток
державного патентного права, правничих засад виробництва та споживання
якісної продукції, системи стандартизації виробництв та окремих видів
продукції, дозвіл на тимчасову монополію інноватора;

• забезпечення сприятливих умов для міжнародної інвестиційної
діяльності, зокрема зниження ставок ПДВ на обладнання, що ввозиться для
виробництва інноваційної продукції;

• захист прав та інтересів вітчизняних інноваторів у міжнародній
кооперації праці;

• прискорення амортизації та інші амортизаційні пільги;

• державне замовлення та закупівля продукції інноваційних фірм.

Головною проблемою державного регулювання є проблема міри втручання
держави в дію ринкових механізмів, які формують економічне середовище
інноваційного процесу. Вирішити цю проблему можна, якщо порівняти
корисний ефект та суспільні витрати, пов’язані з інноваційним процесом.
Тоді логіка теорії врахування суспільних витрат та корисного ефекту як
найбільш реалістичної моделі ринкового механізму стає обгрунтуванням
державної інноваційної політики. Досвід індустріально розвинутих країн
доводить, що внаслідок застосування добре продуманої державної
інноваційної політики можна досягти значного прискорення інноваційного
процесу.

Суспільні витрати на виробництво інноваційного продукту складаються з
двох частин: по-перше, це приватні витрати суб’єкта інноваційного
процесу (приватні витрати називають іще внутрішніми) і, по-друге,
зовнішні для цього суб’єкта витрати, які зробили інші юридичні чи
фізичні особи в країні у зв’язку з продукуванням інноваційного продукту.
Отже, суспільні витрати — це сума внутрішніх та зовнішніх витрат,
пов’язаних з інноваційним процесом. Відповідно до цього визначаються
граничні витрати. Граничні витрати — це така величина суспільних витрат,
яка характеризує приріст витрат (внутрішніх та зовнішніх) унаслідок
збільшення їх на одиницю виробництва інвестиційного продукту.

В оцінці ефективності інноваційного процесу, крім категорії витрат,
використовують категорії ефекту. Розрізняють приватні і зовнішні ефекти.
Приватний ефект — це ефект, який отримує безпосередньо суб’єкт
інноваційного процесу (такий ефект іще називають внутрішнім). Зовнішній
ефект — це ефект, який отримують інші юридичні чи фізичні особи в країні
у зв’язку з використанням інноваційного продукту. Суспільний ефект є
сумою перших двох. Це стосується і граничних їхніх характеристик, що
показують значення приросту цих ефектів на додаткову одиницю
інноваційного продукту під час його виробництва та споживання.

Суспільні витрати та ефекти є зовнішніми параметрами інноваційного
процесу, які відображають додаткові витрати та зиски суспільства.
Наслідком втручання держави в ринкові відносини між суб’єктами
інноваційної діяльності у зв’язку зі стимулюванням
підприємців-інноваторів буде перерозподіл таких зовнішніх ефектів на
користь останніх.

Зовнішні ефекти виникають у третіх осіб унаслідок того, що в ціні товару
через дифузію інновацій не відображено витрат, пов’язаних із
виготовленням цього товару, а також не відбувається перерозподілу ефекту
між виробником і споживачем. Такі зовнішні ефекти та витрати мають назву
екстерналій.

Позитивні екстерналії фактично означають наявність у товарі безкоштовних
ресурсів та споживчих якостей, що їх використовують треті особи, які не
беруть участі в інноваційному процесі. Наслідком позитивної екстерналії
є недовиробництво інноваційного товару, на який існує в суспільстві
ефективний попит.

Вирішення проблеми позитивної екстерналії в економіці відбувається
переведенням частини зовнішніх витрат та ефектів, які отримує
суспільство, у внутрішні (приватні), тобто через так звану
інтерналізацію. У процесах інтерналізації в розвинутих країнах бере
активну участь держава, яка за рахунок державних коштів компенсує
виробникам інноваційного продукту недоотриману частину ефекту.

Якщо держава бере на себе функцію інтерналізації позитивної екстерналії
у вигляді додаткових державних витрат на підтримку інноваційних
проектів, функція граничної приватної норми прибутку на капітал
зміститься вгору до лінії функції граничної суспільної норми прибутку на
капітал, а обсяг інвестування зросте, що матиме наслідком збільшення
виробництва інноваційних товарів. Відтак державна підтримка
інноваційного процесу сприяє максимізації національного доходу.

Список використаної літератури

Власова А. М., Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент. — К.: КНЕУ,
2001.

Гамидов Г. О., Колосов В. Г., Османов Н. О. Основы инноватики и
инновационной деятельности. — СПб.: Политехника, 2000.

Дойль П. Менеджмент. Стратегия и тактика. — СПб.: Питер, 1999.

Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. С. Д. Ильенковой. — М.:
Банки и биржи: ЮНИТИ: 2000.

Инновационная экономика / Под ред. Дынкина и Ивановой. — М.: Наука,
2001.

Ковалев Г. Д. Основы инновационного менеджмента: Учеб. для вузов / Под
ред. проф. В. А. Швандара. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ,
2003.

Основы инновационного менеджмента: теория и практика.: Учеб. пособие /
Под ред. П. Н. Завлина и др. — М.: Экономика, 2000.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 12

Похожие записи