HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Соціальний статус та соціальна роль особистості

З’ясування місця і ролі особистості в соціальній системі можливе через
розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі,
пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти,
сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Він охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в
суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці,
посаду, матеріальне становище, наявність влади, партійну і профспілкову
належність, ділові відносини, належність до демографічних або етнічних
груп (національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні
зв’язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні
статуси поділяються на привласнені, або одержані незалежно від суб’єкта,
найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і
досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище,
професійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють
інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємодія може спричиняти
внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним
статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей,
які утворюють, за термінологією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні
ролі можуть закріплюватися формально (через посередництво закону чи
іншого правового акту) або мати неформальний характер (моральні норми
поведінки в певному суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т.
Парсонсу, на думку якого їх характеризують:

— емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша —
цілковитої розкутості);

— спосіб одержання (одні ролі притаманні особистості органічно, інші
виборюються нею);

— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

— ступінь формалізації (дія за жорстко встановленими правилами і
приписами або довільна дія);

— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне
благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії
регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим
аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох
ролях. Суперечності між окремими соціальними ролями породжують рольові
конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як
боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування
ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний
вибір особою першочерговості реалізації певних мотивів є відносним,
оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і
ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти.
Сукупність соціальних ролей особистості відображає соціальні відносини в
суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є основними поняттями
рольових теорій особистості.

Рольові теорії особистості. Їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають
залежність соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань
інших людей, пов’язаних з їх розумінням соціального статусу конкретної
особистості. Розбіжність між уявленнями про соціальну роль тієї чи іншої
особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфліктів,
що мають міжособистісний характер. Внаслідок виконання людиною кількох
соціальних ролей, несумісних між собою, може виникнути внутрішній
конфлікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес. Саме у
виявленні передконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для
цього, а також у пошуках конкретних шляхів гармонізації соціальних ролей
і полягає роль соціології.

Теорії соціальної установки. Вони розглядають особистість як результат
дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя
різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути
особистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути
особистістю.

Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної поведінки особистості. У
ній знаходять подальший розвиток вихідні положення теорії соціальної
установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості».

Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов
діяльності та певної поведінки в цих умовах.

?

Wth середнього типу та нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальну
поведінку особистості, визначають її концепцію життя, ціннісні
орієнтації, узагальнені соціальні установки на типові соціальні об’єкти
і ситуації, а також ситуативні соціальні установки (схильність
особистості до конкретного типу поведінки у певній ситуації, у
конкретному предметному і соціальному середовищі). Диспозиції середнього
типу диференціюють сприйняття та реакцію особистості на різні групи і
сукупність об’єктів та явищ соціальної дійсності. Нижчі диспозиції — це
схильність до певної поведінки у конкретних сферах діяльності,
скерованість дій та вчинків у типових ситуаціях.

Структурно диспозиції містять три компоненти: когнітивний (усвідомлення
особистістю об’єкта установки на абстрактно-теоретичному рівні);
афективний (емоційна оцінка об’єкта); конативний, поведінковий (воля і
прагнення до дії, скерована на об’єкт переддія).

Теорії референтної групи. На думку їх прихильників, надширокі соціальні
утворення нездатні забезпечити комфортне самопочуття та існування
особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагненням,
інтересам і потребам, оскільки вона сама обирає їх, належить до них з
власної волі.

Референтна група — соціальна група, на яку індивід орієнтує свою
поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне
належати в майбутньому.

Референтними групами можуть бути різні соціальні спільноти: сім’я, клас,
релігійні громади, виробничі кооперативи, політичні партії тощо.

У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють норми
(правило, взірець) як засоби соціальної регуляції та контролю діяльності
суб’єктів. Вони безпосередньо впливають на процеси мислення і характер
дій особистості, визначають зміст установок, диспозицій, впливають на
процес соціалізації особистості.

На різноманітних проблемах розвитку особистості зосереджуються концепції
системного підходу, управління, теорії «людських стосунків» та ін. Однак
фрагментарність її методології не дає змоги розкривати всю повноту
механізмів життєдіяльності особистості.

Ще один напрям пов’язаний з вивченням феномену активності особистості,
тобто з аналізом особистості як суб’єкта власної життєдіяльності,
життєдіяльності соціальних груп і суспільства в цілому. Чільне місце в
ньому посідає дослідження життєвої позиції особистості. Наприклад, Ж.
Піаже та Р. Мертон, аналізуючи соціальну адаптацію особистості, дійшли
висновку, що це — двосторонній процес, результат зустрічної активності
суб’єкта і соціального середовища. Включаючись у суспільне життя,
особистість зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних
спільнот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свободи соціальної
активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному
обмежує свободу вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарних режимів
людина намагається виявляти активність у реалізації мети.

Соціальна активність особистості — системна соціальна якість, у якій
виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із
соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Основними критеріями активності особистості є спрямованість на певні
інтереси, потреби, цінності; особливості їх прийняття і реалізації.
Загалом життєва позиція особистості є багатомірною. Вона інтегрує всю
особистісну структуру, забезпечує людині певний рівень включеності в
життєдіяльність соціального середовища та її самовизначення як суб’єкта
власного життєвого шляху та способу життя. Об’єктом позиції особистості
є соціальний стан особистості, її життєвий шлях у суспільстві.

Показником активності особистості є життєвий контроль. Він є
характеристикою особистості як суб’єкта діяльності, її ролі у вирішенні
власних справ, проблем навколишнього світу.

Життєва позиція особистості як соціальний феномен характеризує людину як
суб’єкта певного способу життя, дає змогу зафіксувати специфічні
особливості й спрямованість діяльності окремої людини, певної спільноти
у різноманітних сферах життя — у сім’ї, на роботі, в громадській
діяльності, щодо використання вільного часу.

Життєвий шлях особистості є детермінованим суспільством і вільним
вибором людини, процесом поетапного залучення її до суспільних відносин,
послідовної зміни способів життєдіяльності, пов’язаних із
самореалізацією та самоутвердженням.

Проблематика людини є центральною у соціогуманітарних науках. У
соціології антропологічні проблеми тісно пов’язані з соціальною
практикою людини.

. Пилипенко В. Є., Вишняк О. І., Куценко О. Д.

Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2003. –
304 с.

ІІ. Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів \ За
ред. В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2002.– 560 с.

Похожие записи