HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Курсова робота

на тему:

«Сортова агротехніка озимого ріпаку

в Івано-Франківській області»

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОРТОВОЇ АГРОТЕХНІКИ ОЗИМОГО
РІПАКУ………………………………………………………………………….. 5

1.1. Головні переваги ріпаку озимого як культури…………………………… 5

1.2. Морфологічні ознаки……………………………………………………… 5

1.3. Продуктивність озимого ріпаку залежно від умов вирощування……….. 7

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З ТОЧКИ ЗОРУ СОРТОВОЇ АГРОТЕХНІКИ ОЗИМОГО РІПАКУ………… 15

2.1. Ґрунтово-кліматичні умови ……………………………………………….. 15

2.2. Умови та методи проведення досліджень………………………………… 18

РОЗДІЛ 3. ВПЛИВ РІЗНИХ АГРОТЕХНІК НА УРОЖАЙНІСТЬ ОЗИМОГО
РІПАКУ………………………………………………………………………….. 20

3.1. Урожайність ріпаку озимого в залежності від різних технологій
вирощування…………………………………………………………………….. 20

3.2. Вплив різних технологій вирощування на структуру врожаю………….. 25

3.3. Якість насіння ріпаку озимого залежно від технологій вирощування…..
28

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… 31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….. 32

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. 35

ВСТУП

Актуальність дослідження. На сьогодні Україна вийшла в лідери серед
виробників Європи за посівними площами ріпаку. Площі посівів ріпаку
досягли 1706 тис.га.

Як свідчать наукові дослідження, вирощувати ріпак можна у всіх
ґрунтово-кліматичних зонах України. В районах Лісостепу і Полісся ця
культура може і вже стала основною олійною культурою, а Україна – однією
з провідних ріпакосіючих країн світу. Зокрема, в нашій
Івано-Франківській області за минулий рік було посіяно озимого і ярого
ріпаку майже 10 тис.га (9850 га), валовий збір становив 21453 тонн,
врожайність — 21,8/га. Але, для одержання високих і сталих врожаїв на
рівні 35-45 ц/га треба впроваджувати сучасні технології вирощування
ріпаку та новітні засоби виробництва. Впровадження нових прогресивних
технологій вирощування, зокрема сортової агротехніки, та технічних
засобів дасть можливість в майбутньому довести валовий збір ріпакового
насіння до світового рівня, переробляти його на вітчизняних заводах,
створюючи нові робочі місця та підвищуючи конкурентну здатність
українського виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках. [9]

Сьогодні в Україні різко підвищився інтерес сільськогосподарських
виробників до вирощування ріпаку. Причиною цього є підвищена
рентабельність при вирощуванні цієї сільськогосподарської культури, яка
зумовлена потребами світового ринку, та широкий спектр застосування
продуктів переробки ріпакового насіння.

Ріпак озимий – є однією із найважливіших сільськогосподарських культур
зони Лісостепу України. Це важливий компонент ланки сівозміни, як
попередник озимих зернових. Продукт переробки озимого ріпаку є однією з
найдешевших рослинних олій, що використовується в багатьох галузях
народного господарства і має великий попит на світовому ринку. Все це
стимулює до збільшення посівних площ під цією сільськогосподарською
культурою та удосконалення технології вирощування на екологічних
принципах з високим рівнем рентабельності. [20]

Вагомий внесок у дослідження загальнотеоретичних і практичних аспектів
даної проблеми зробили українські учені: П.І. Гайдуцький, Т.Г. Дудар,
С.Л. Дусановський, Ю.С. Коваленко, М.Ю. Коденська, П.Т. Саблук, А.М.
Стельмащук, Р.І. Тринько, О.М. Шпичак та інші. Проблеми формування і
функціонування олієпродуктового ринку взагалі та ринку ріпаку і
продуктів його переробки зокрема досліджувались у працях вітчизняних та
зарубіжних учених: Ф.Ф. Адаменя, В.І. Бойка, П.С. Вишнівського, В.Д.
Гречкосія, О.ГДерев’янка, М.В. Калінчика, В.В. Лазні, О.О. Митченка,
Д.І. Нікітчина, А.А.Побережної, С.А. Середи та ін.

Мета роботи:

— вивчити сортові агротехніки ріпаку озимого;

— провести оцінку зимостійкості, фітосанітарного стану, продуктивності,
якісних показників отриманого врожаю та визначити економічну
ефективність різних технологій вирощування ріпаку озимого;

Для досягнення зазначеної мети було поставлено наступні завдання:

— дати порівняльну характеристику різним технологіям вирощування ріпаку
озимого;

— виявити вплив технології вирощування на продуктивність ріпаку озимого;

— визначити урожайність ріпаку озимого за різних технологій вирощування;

Об’єкт дослідження: сортова агротехніка озимого ріпаку в
Івано-Франківській області.

Предмет дослідження: технологія вирощування озимого ріпаку та її
оптимізація за рахунок сортових особливостей культури, кращого способу
сівби і доцільної норми добрив та специфічність впливу зазначених
елементів технології на продуктивність і економіко-енергетичну
ефективність.

Методи дослідження. Польовий і лабораторний з використанням: вагового –
для визначення врожайності ріпаку озимого; хімічного – для встановлення
агрохімічних та фізико-хімічних властивостей ґрунту; статистичного – для
оцінки достовірності результатів досліджень; розрахунково-порівняльного
– для економічної оцінки агротехнічних елементів вирощування ріпаку
озимого.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить три розділи з підрозділами, висновків, списку використаних
джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СОРТОВОЇ АГРОТЕХНІКИ ОЗИМОГО РІПАКУ

1.1. Головні переваги ріпаку озимого як культури

1. Економічні:

прийнятні ціни — 220-240$ США за 1 т, що дає можливість уже при
врожайності 8-10 ц/га повністю окупити всі витрати пов’язані з
вирощуванням насіння ріпаку:

стійкий попит на насіння ріпаку і швидкий розрахунок грішми;

виробництво високоякісної харчової олії і рослинних жирів;

виробництво технічної олії широкого спектру застосування;

виробництво біопалива (біодизель), технічних мастил;

виробництво високобілкових кормів (шротів);

на вирощуванні використовується та сама техніка, що і на зернових.

2. Агрономічні:

сприятливий вплив на екологічну ситуацію — 1 га посіву виділяє 10,6 млн.
л кисню і за цим показником займає друге місце після цукрового буряку
(15 млн. л), тоді як 1 га лісу виділяє лише 4 млн. л;

поліпшує структуру ґрунту і запобігає його ерозії;

зменшує насичення сівозміни зерновими культурами і є добрим попередником
для інших культур;

не потребує спеціальних машин;

3. Фітосанітарні:

висока здатність до пригнічення бур’янів;

відсутність патогенів, специфічних для зернових. [18]

1.2. Морфологічні ознаки

Рiпак озимий (Brassica napus L. — var. oleifera beinnis Koch)
однорiчна трав’яниста рослина, яка характеризується такими
морфологiчними ознаками. При появі сходів нерозгорнуті сiм’ядолi мають
синьо-зелений колір, на зворотнiй сторонi синьофiолетовi, розгорнутi —
несиметричнi, розмiщенi в рiзних площинах, сім’ядольне колiно
блiдо-зелене. Першi листки розетки сiро-зеленi, круглi, злегка ворсистi
або неопушенi, з’являються поодинці. Розетка прикореневих листкiв злегка
припiднята або компактна. Точка росту розетки припiднята над ґрунтом в
залежностi вiд сорту i густоти стояння від 2-3 до 5-6 см.

Прикореневі листки черешковi, лiровидно-перисто-надрiзанi з овальною або
округлою тупою верхньою частиною. По краях з широкими виїмками або
нерiвнозубчатi, слабохвилястi, у молодих рослин синьо-зеленi, нерiдко з
антоцiаном i восковим нальотом; середнi — видовженосписовиднi; верхнi —
суцiльнi, видовженоланцетнi. Всi листки охоплюють стебло на 1/3 — 2/3.
Загальна їх кiлькiсть вiд 16-18 до 23.

Стебло цилiндричне, розгалужене, висотою 130-190 см, голе, середнiй
дiаметр при основi 14-18 мм. Бокових пагонiв першого порядку в
середньому 9-10, розмiщенi вiд половини рослини до верху рiвномiрно.
Восени рiпак утворює вкорочене стебло з 5-10 листками, складеними в
розетку, в стані якої рослина зимує. Осiннi листки черешковi, за формою
лiроподiбно-перистонадрiзанi з хвилястими зазубреними краями, верхня
частина їх велика, округла, бiчних частинок — двi-чотири пари. Листки
зелено-сизi, з нижнього боку опушенi.

Корiнь стержневий, потужний, веретеновидний, проникає глибоко в
пiдґрунтя. Найбiльшi боковi розгалуження проникають на глибину вiд 25-30
до 40-50 см, досягають в діаметрi 60-80 мм. За даними В.П.Оробченко
коренева система рiпака озимого не припиняє росту до дозрiвання i
досягає в глибину: в фазi двох листкiв — 30-40 см; в мiсячному вiцi, при
наявностi 4-5 листкiв — 60-70; на кiнець осiнньої вегетацiї — 150-180
см; а на час дозрівання — до 300 см.

Суцвiття — нещiльна китиця. Бутони рiзного ступеню розвитку розмiщенi
вище квіток. Середня кiлькiсть квiток у китицi — 20-40, на головному
стеблi їх буває до 70-80 шт. Чашолистики елiптично-яйцеподiбнi, довжиною
6-8 мм, спрямованi косо вверх. Пелюстки заокругленi або з виїмками, за
кольором золотистi, свiтло-оранжевi, світло-оранжево-жовтi, нерiдко з
лимонним вiдтiнком, довжиною 9-11 мм. Тичинки внутрiшнi довгi — 7-10,
зовнiшнi — 5-8 мм. Пиляки висотою до 3 мм, зрiдка з червонувато
коричневими плямами.

Рослина починає цвісти з головної китиці. Кожна квiтка цвiте протягом
2-2.5 днiв, а вся рослина — 20-30 днiв. Тривалiсть цвiтiння залежить
вiд клiматичних умов, сортових особливостей, строків сівби,
забезпеченості рослин азотними добривами. Рiпак перехреснозапильна
рослина. Проте, як показали дослідження, бiльшiсть квіток ріпаку
самозапилюються. Від 4 до 20 відсотків квіток запилюються за допомогою
комах.

Плiд у рiпаку — стручок, довжиною 6-12 см. Кiлькiсть стручкiв на
рослинi коливається вiд 40-50 до 500-800 штук. По вiдношенню до стебла
стручки розмiщенi пiд прямим або тупим кутом, вони гладенькi, рiдше
слабогорбкуваті. Розмiри плодiв, їх кількість коливаються в залежностi
вiд умов вирощування та сорту.

Насiння кругле, за кольором чорно-синє, сiрувато-чорне,
червонувато-коричневе, темно-коричневе. Дiаметр 1.7-2.5 мм. Маса 1000
насiнин — 3-5 грам. Середня кiлькiсть насінин в стручку 20-30 штук. [11]

1.3. Продуктивність озимого ріпаку залежно від умов вирощування

Біологічною особливістю ріпаку є те, що він здатний формувати на
зріджених посівах багато бічних пагонів, а на загущених – підвищену
кількість стручків у верхній частині рослини. Зважаючи на це спосіб
сівби може бути вирішальним фактором в технології вирощування ріпаку.
Проте, одним з найважливіших факторів, що визначає майбутню
продуктивність є густота рослин, яка формується під впливом
морозостійкості та зимостійкості культури. Так як вони можуть бути
лімітуючими для сортів та гібридів. Тому їх вивчали залежно від способу
сівби та добрив, які вносили в якості основного удобрення.

Норма впливу у першу чергу залежить від ґрунтово-кліматичних умов,
родючості ґрунту, біологічних особливостей сорту, способу посіву. Норми
висіву впливають на засміченість посіву ріпаку озимого бур`янами

Основою формування високої насіннєвої продуктивності ріпаку озимого є
створення умов для підвищення морозо-, зимо- та посухостійкості рослин.
Серед агрозаходів, які спроможні регулювати ці умови, важливе значення
має вибір оптимального строку сівби й визначення оптимальної площі
живлення рослин та її конфігурації. До того ж, ці заходи впливають на
якісні показники олійної сировини. [21]

Що стосується норм висіву, то ріпак вважається пластичною культурою,
тобто за умови надмірного загущення, культура здатна до самозрідження.
Однак, проходження життєдіяльності в таких умовах може впливати на
формування параметрів розвитку рослин, вегетативної маси, а також на
елементи продукційного процесу.

Із збільшенням норми висіву розвиток рослин пригнічується. Головною
причиною цьому є, насамперед, конкуренція всередині агрофітоценозу.

Галуження рослин ріпаку – це той біологічний механізм, при допомозі
якого рослина адаптується до різних умов вирощування. Гілки стебел у
ріпаку добре облистяні та формують генеративні органи, за рахунок чого
вони є важливим морфологічним елементом продуктивності.

Надмірно загущені посіви формують рослини з тонким, добре облистяним
стеблом і невеликою кількістю бічних гілок, доля яких в загальній
біомасі зменшується.

Культивування ріпаку озимого обмежується певними абіотичними факторами,
насамперед, умовами перезимівлі та періоду відновлення вегетації. Через
недостатню зимостійкість ріпак озимий добре перезимовує за умов м’яких
зим, слабких морозів, постійного снігового покриву. Весною для нього
згубні повернення холодів, заморозки. [22]

Завдяки біологічній особливості ріпаку — формувати на зріджених посівах
багато бічних пагонів, а на загущених — підвищену кількість стручків у
верхній частині рослини — норми висіву його значно менше, ніж в інших
культур, впливають на врожайність. Канадські вчені встановили, що
збільшення норми висіву насіння майже вп’ятеро (з 2 до 11,2 ц/га) не
мало істотного впливу на врожайність посівів. Вона коливалася в межах
від 12,4 до 13,7 ц/га. Шведські дослідники, висіявши від 5 до 20 кг/га
насіння, отримали майже однакову кількість олії. Оптимальною в цій
країні вважається густота 200–300 рослин на 1 м2. За 90% схожості та за
ширини міжрядь 12–24 см норма висіву становить 9–12 кг/га. Але за
несприятливих умов її можна дещо збільшити. У Данії, Франції, Англії на
сівбу витрачають 5–7 кг/га насіння, що відповідає 120–150 рослинам на 1
м2. За технологією фірми “Лембке” при вузькорядній сівбі рекомендовано
висівати 80–120 рослин на 1 м2. Внесення 80–120 кг/га азоту, 30–60 —
фосфору, 90–190 — калію та 25–55 — магнію є гарантією отримання 25 ц/га
насіння. Попередній досвід як учених, так і виробничників колишнього
Союзу, свідчить, що це — досить реальні цифри. В умовах Московської
області при вузькорядній сівбі і за норми висіву 12 кг/га отримали від
16,8 до 23,4 ц/га насіння. У Білорусі за норми висіву 12 кг/га отримали
20 ц/га насіння ярого ріпаку сорту Ольга. У Липецькій області той самий
сорт за тієї самої норми висіву і за додаткового запилення бджолами (3
бджолосім’ї на 1 га) забезпечив збір насіння 25 ц/га. Оптимальна норма
висіву становить 2,5 млн насінин на 1 га. Збільшення чи зменшення її
призводить до втрат 1–1,4 ц насіння з одиниці площі. У НВО “Ріпак” за
такої ж норми і ширини міжрядь 12,5–15 см отримали до 20,1 ц/га насіння.
А.В.Шевченко (1993) встановив математичну залежність формування врожаю
насіння від норм азотних добрив та густоти посівів: У густота = 1,42 —
0,04N, де N — норма азотних добрив. Колектив Інституту хрестоцвітих
культур — провідної установи з питань ріпаківництва — вважає, що за
міжряддя 15 см оптимальним є висів 4–6 кг/га насіння для отримання
120–140 шт. сходів на 1 м2. Це те, що стосується норми висіву ріпаку
озимого. Водночас не рекомендовано висівати більш як 5–5,5 кг/га
насіння, через те що у разі раннього висівання посилюється загроза
передчасного стеблування, а пізнього — виникає ризик зниження
зимостійкості рослин. Якщо господарство використовує гібридне насіння
фірми “Лембке”, то достатньо висівати 40–60 насінин на 1 м2. Отже, для
підрахунку норми висіву треба встановити схожість 100 насінин, а потім
за формулою, наведеною нижче, розрахувати необхідну кількість насіння:
Проте у виробничих умовах треба зважати не тільки на цей показник, а й
на загальну культуру землеробства, стан ґрунту та ретельність дотримання
технологічних вимог у процесі підготовки посівних площ. Ріпаківництво —
це передусім точний розрахунок та спроможність оцінити всі умови
навколишнього середовища одночасно: й агрометеорологічні умови місяця, і
стан ґрунту та запаси вологи в орному шарі, і забезпечення елементами
живлення, і засміченість насінням бур’янів тощо. [19]

Ріпак озимий є досить вимогливою культурою до умов живлення і технології
вирощування. Із олійних культур родини капустяних ця культура найбільш
чутлива до добрив. Високі і сталі врожаї він забезпечує за умови, коли
ґрунт добре забезпечений органічними і мінеральними добривами.

За результатами польових досліджень встановлено, що застосування добрив
сприяє збільшенню врожайності в середньому до 70%, решту приросту
отримують за рахунок інших агротехнічних засобів. Елементи живлення
добрив надходять в ґрунт, потім в рослини і використовуються паралельно
з продуктами фотосинтезу, в процесах обміну речовин, тим самим
визначаючи умови формування майбутнього врожаю маючи вплив на його
якість.

Обробіток ґрунту. Традиційний включає – лущення стерні, оранку на
глибину 25- 27 см, вирівнювання ґрунту, пошарову культивацію в двох
напрямках з боронуванням, або обробіток Європак, Компактор, Синхрожер та
іншими. Передпосівний обробіток в день посіву включає культивацію на
глибину 3- 5 см, шлейфування, боронування коткування.

Раціональний спосіб обробітку ґрунту — це такий при якому після посіву
поверхність ґрунту покрите щонайменше на 30% рослинними рештками – це
безорний спосіб обробки ґрунту. При якому ґрунт залишається недоторканим
від жнив до посіву і від посіву до жнив. Єдиним втручанням в стан ґрунту
є прорізання вузької борозки дисковими ножами диском або сошниками та
культиваторами прикріпленими до сівалки, при цьому залишається велика
кількість рослинних рештків, які обробляють “Фурором” (5-10л/га).
Знищення бур’янів базується на використанні гербіцидів в період,
передуючий посіву або після нього. Різновидність і число використаня
гербіцидів залежить від кліматичних умов і щільності бур’янів.

Посів. Дуже важливо вірно вибрати насіння. Неправильна сівба, вільний
вибір насіння може призвести до значних збитків – необхідно провести
вибір сортів з характеристиками, які дозволяли б рослинам добре
пристосовуватися до оточуючого середовища і до даної технології
вирощування культури. Як для безорного обробітку ґрунту так і
традиційного, сорти повинні мати відповідні характеристики:

добре проростати в холодному мокрому ґрунті;

дружні сходи;

стійкість до існуючих захворювань кореневої системи;

тенденція росту з показниками по висоті або швидкості.

Всі ці складові є однаковими як для традиційної технології вирощування
так і раціональної. [26]

Розроблені технології ріпаку озимого на насіння характеризуються:

Врахуванням рівня ресурсного забезпечення виробника продукції
рослинництва;

можливістю отримання запрограмованих врожаїв у визначених межах
потенціалу рослин рекомендованих сортів;

визначенням норм внесення мінеральних добрив за виносом поживних
речовин, запланованим урожаєм та вмістом поживних речовин в верхньому
шарі ґрунту;

запровадженням інтегрованої системи хімічного захисту рослин;

використанням комбінованих, широкозахватних та високопродуктивних
агрегатів для проведення комплексу технологічних операції з обробітку
ґрунту, догляду за посівами та збирання врожаю;

забезпеченням мінімального рівня втрат врожаю при збиранні та
післяжнивній обробці насіння ріпаку.

Система удобрення ріпаку

Забезпечення поживними речовинами є визначальним фактором доброго
розвитку рослин ріпаку та його продуктивності. Ця культура потребує
більшої кількості поживних речовин, ніж, наприклад, озимі зернові. Так,
з одиницею врожаю насіння і соломи ріпак виносить з ґрунту: азоту на 62
%, калію на 66 %, фосфору на 100 %, а кальцію в чотири рази більше, ніж
озима пшениця. Проведеними в інституті хрестоцвітих культур
дослідженнями підтверджено високу вибагливість ріпаку до забезпечення
елементами мінерального живлення. Для створення однієї тонни насіння —
він виносить з ґрунту: азоту 45-80 кг, фосфору 18-40 кг, калію — 25-100
кг, кальцію — 30-150 кг, магнію 5-15 кг, сірки — 30-45 кг.

Азотне удобрення. Як усі хрестоцвіті, ріпак має високу потребу в азоті.
Ефективне його застосування важливе як з економічних, так і з
екологічних міркувань. Тому, проведення підживлень азотними добривами,
особливо навесні, необхідно оптимізувати в залежності від запланованого
врожаю. Дозу азотного добрива можна розрахувати, виходячи з оптимальної
потреби — 6-6.5 кг на утворення центнера насіння. Для досягнення
урожайності від 30 до 40 ц/га потрібно внести на гектар під 180-240
кілограмів азоту. З сумарної потреби озимого ріпаку в азоті восени під
посів вносять, як правило, його не більше 25 відсотків (25-30 кг/га).
Решту дози використовують для весняного підживлення рослин, бажано в два
прийоми. В міру генеративної диференціації у рослин потреба в азоті
наростає. Вона перекривається за рахунок внесення другої дози азоту —
60-80 кг/га.

Фосфорне удобрення. Забезпечення рослин фосфором проходить переважно за
рахунок його ґрунтових запасів (70-80 %). Добре, якщо в 100 г ґрунту є
не менше 6-8 мг P2O5. При цьому важливо підтримувати показник pH ґрунту.
Якщо вміст фосфору нижче зазначеної норми, виникає потреба в його
додатковому внесенні. При цьому слід мати на увазі, що для нагромадження
1 мг фосфору в 100 г ґрунту, необхідно внести зверх встановленої норми
100-120 кг фосфору на гектар. На ґрунтах з pH вище 7 перевага
віддається легкорозчинним формам. Сірковмісні фосфорні добрива (на базі
суперфосфату) мають перевагу на ділянках з нестачею сірки. При
використанні суперфосфату томасфосфату на кислих ґрунтах при розрахунках
необхідних доз слід врахувати вплив вапна в цих добривах.

Калійне удобрення. Рослини ріпаку можуть засвоїти до 300 кг K2O на
гектарі, в тому числі протягом осіннього періоду — до 70 кг. Найвища
потреба в калії відмічається у період осіннього розвитку і до цвітіння,
його нестача затримує ріст рослин, розвиток кореневої системи, знижує
морозостійкість посівів, олійність насіння, підвищує схильність до
вилягання, на листках утворюються червонувато-коричневі плями (симптом
дефіциту калію).

На ґрунтах, багатих на K2O і при внесенні гною достатньою нормою калію
буде 70-100 кг/га на бідних ґрунтах і без гною — 150-170 кг/га. За
нашими дослідженнями на дерново-опідзолених поверхнево слабооглеєних
ґрунтах, при середньому забезпеченні їх обмінним калієм, достатньо
внести К20 — 120-150 кг/га без гною. З добрив під ріпак придатні
хлористий калій, калійна сіль, калімагнезія, каїніт, нітроамофоска,
амофоска. Вносять їх під основний або передпосівний обробіток ґрунту.

Мікроелементи. Для збалансованого живлення рослинам необхідні
мікроелементи. Проте, до недавнього часу даних про чутливість ріпаку на
окремі мікроелементи в наших умовах дози, способи і строки застосування,
а також їх диференційоване використання під ріпак в залежності від
ґрунтів не було. Тому інститутом хрестоцвітих культур вивчено
ефективність бору, молібдену, міді, цинку, кобальту і марганцю.

Кальцій. На утворення одиниці урожаю ріпак витрачає досить багато
кальцію. Тому він краще росте на ґрунтах, з pH сольового розчину
6.6-7.2, але непогано розвивається і при дещо вищих та менших значеннях
pH. На дуже кислих ґрунтах ріпак нерідко не дає задовільних врожаїв, бо
стримується ріст кореневої системи рослин. Тому такі ґрунти підлягають
вапнуванню. Наші досліди показали, що вапнування збільшує урожай насіння
ріпаку на 20-25 %. При вапнуванні в ґрунт надходять іони кальцію, які з
однієї сторони служать для живлення рослин, з другої — проявляють лужну
дію.

Сірка. Рослини ріпаку потребують достатньої кількості сірки, яка суттєво
впливає на ріст, урожайність культури та якість продукції. Для одержання
30-35 ц/га насіння гектар посівів ріпаку засвоює не менше 50 кг сірки.
Значна частина її поступає в ґрунт з повітря, але це джерело поступлення
SO4 в зв’язку з проведенням природоохоронних заходів з часом має
знизитися. Типові симптоми нестачі сірки характеризуються появою жовтих
плям на листках між жилками, ослабленням рослин, блідістю їх
забарвлення, слабким цвітінням, утворенням дрібних стручків і насіння.
Ріпак добре засвоює сірку з гною, суперфосфату, сульфату амонію або
вапнякового борошна.

Магній. Недостатнє забезпечення ріпаку магнієм спостерігається на
ґрунтах з низькою поглинаючою здатністю з пониженою часткою
магнієвмісних мінералів. Посилюється вона за рахунок закислення ґрунту
(підвищення концентрації іонів алюмінію, марганцю і водню). Тому
досягнення оптимального показника pH є основною запорукою ефективного
застосування магнієвих добрив. Для нагромадження 1 мг/100 г ґрунту слід
внести 100-120 кг/га Mg. Як центральний атом хлорофілу, магній займає
ключове місце в процесі фотосинтезу. Симптоми його нестачі
характеризується жилковими хлорозами (мармуровістю) листків. В більш
пізні фази розвитку листки набувають червонуватого аж до коричневого
забарвлення, передчасно відмирають. Для одержання 10 ц насіння ріпаку
потрібно 5-8 кг/га магнію. При середній забезпеченості ґрунту магнієм
можна очікувати додаткового одержання 2.0-2.5 ц/га насіння. Внесення
магнієвих добрив підвищує врожайність насіння на 3.0-3.5 ц/га, впливає
на збільшення вмісту сирого протеїну. В осінній період ріпак засвоює
азоту близько 20 % від річної потреби, калію — 20 %, фосфору та сірки по
10 %. Максимальна кількість поживних речовин використовується під час
весняної вегетації, досягаючи максимуму в період від початку фази
галуження до кінця цвітіння. За цей час рослини засвоюють азоту 67 %,
фосфору — 70 %, калію — 80 %, сірки — 65 %. Найбільше калію витрачається
на початку цвітіння, а фосфору, кальцію, магнію — перед цвітінням.
Конкретні норми внесення добрив для кожного поля залежать від родючості
ґрунту, умов зволоження, попередника, технології вирощування, рівня
загального землеробства.

Вплив гною на врожай насіння ріпаку після різних попередників
характеризується такими даними: внесення 25 т/га гною на фоні N60 P30
K80 після бобового попередника дало приріст урожаю насіння в середньому
2.2 ц/га, після ярих і озимих трав’яних сумішок — 2.6, озимого
ячменю — 2.5, після жита — 3.1 ц/га.

Бор. Серед мікроелементів, що вивчалися найбільш впливовим виявився
бор. Потреба в ньому у ріпаку майже у 8 разів більша, ніж зернових
культур. На кожні 10 центнерів урожаю насіння з ґрунту поглинається
0.25-0.30 кг/га бору. Відсутність його в ґрунті викликає всихання
листків, відмирання точки росту, недорозвинення генеративних органів.

При недостачі бору зниження насіневої продуктивності може проявитися і
без зовнішніх симптомів. Зменшується число стручків на рослині і
кількість насіння в стручках, що веде до недобору урожаю. Бор не
замінюється іншими елементами живлення і необхідний рослинам на протязі
всього вегетаційного періоду.

При запасах бору в межах 0.23 мг/кг сухого ґрунту його внесення під час
передпосівного обробітку ґрунту в дозі 0.8 кг/га (по елементу) та під
час весняного підживлення в дозі 0.5 кг/га забезпечило прибавку насіння
по 3.4-2.9 ц/га, або на 9-13 % до контролю. Прибавка урожаю формувалася
головним чином за рахунок збільшення стручків на рослині, кількістю
насінин в стручках, а також підвищенням маси насіння.

Застосування борних мікродобрив впливає на якість насіння ріпаку. Вміст
сирого протеїну в насінні при проведенні весняного позакореневого
підживлення зростає до 22.1 %, що на 1.5-1.8 % вище контрольного
варіанту. Внесення бору особливо ефективне на ґрунтах, де його вміст
менше 0.30 мг/кг. Наші дані свідчать, що на ґрунтах легкого механічного
складу внесення бору доцільне в межах 0.30-0.60 мг/кг, важкого
механічного складу 0.40-0.80 мг/кг.

Молібден. При його нестачі рослини погано ростуть, листки деформуються,
товстіють. Дефіцит молібдену мають ґрунти з кислою реакцією.
Застосування цього добрива під ріпак є необхідним за умови коли запаси
молібдену складають від 0.15 і менше мг/кг сухого ґрунту. В ґрунт восени
вносять від 1 до 5 кг/га у вигляді молібденово-кислого амонію (молібдату
амонію), який містить 52 % молібдену. Застосовують також молібдат амонію
натрію (35 %), або молібденізований суперфосфат, в якому міститься від
0.1 до 0.2 % молібдену. [24]

РОЗДІЛ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ З ТОЧКИ ЗОРУ СОРТОВОЇ
АГРОТЕХНІКИ ОЗИМОГО РІПАКУ

2.1. Ґрунтово-кліматичні умови

Територія Івано-Франківської області розташована на заході України і
знаходиться в трьох різних за своєю природою ландшафтних зонах.
Північно-східна частина території – лісостепова, характеризується
інтенсивним веденням сільського господарства, високим ступенем
розораності земель. Природна лучна рослинність збереглася на крутих
схилах, у долинах річок, по ярах і балках. Заплавні луки відіграють
значну роль у кормовому балансі тваринництва. Масиви широколистяних
лісів розміщені переважно на непридатних для сільськогосподарського
використання землях.

Середня частина області розташована в межах Передкарпаття з піднятим і
розчленованим рельєфом. Тут переважають лісолучні ландшафти. Ліси
займають високі межиріччя та їх схили. На понижених рівнинах в структурі
земель переважають сільськогосподарські угіддя.

Південно-західна частина області заходить в Українські Карпати, які
складаються з серії хребтів, витягнутих у південно-східному напрямі.
Значна висота гір (1000–2000 м над рівнем моря) зумовлює сильне
зволоження цієї частини області. Більшість гір вкрита лісами. Вище 1500
м над рівнем моря виділяється субальпійський пояс з лучною рослинністю.

Природнокліматичні умови сприяють розвитку сільського і лісового
господарства, вирощуванню основних сільськогосподарських культур.

Сучасний ґрунтовий покрив області сформувався на стику лісової та
степової рослинності, що вплинуло на їх формування і різноманітність.
Але значна роль відводиться кліматичним умовам, геологічній будові
рельєфу материнської породи. Ґрунти успадковують властивості
ґрунтоутворюючих порід, а саме: гранулометричний, мінеральний та
хімічний склад, фізичні властивості тощо.

Особливістю ґрунтоутворення в Передкарпатті є інтенсивний розвиток
підзолистого і глеєвого процесів. Підзолистий процес сприяв утворенню в
ґрунтах щільного, майже водонепроникного ілювіального горизонту. Під
впливом надмірного поверхневого зволоження і слабкої дренованості
території розвивався глеєвий процес, який охоплює не тільки весь
ґрунтовий профіль, але й верхній шар материнської породи.

,

?

*

,

^

?

?

AE

ae

„ † ae o oe 4

b

d

?

O

oe d

U

&

&

&

&

&

§

h|#g@?

§

&

§

родючими ґрунтами, ніж зона Лісостепу. Основний фон тут складають
дернові опідзолені ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах і
дерново-підзолисті та буроземно-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти на
делювіальних та алювіальних відкладах.

Дернові опідзолені ґрунти на делювіальних та алювіальних відкладах
поширені на вододільних просторах, їх схилах і терасах річок. За своєю
будовою вони подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів. Глибина
гумусового горизонту 40 см, а дернових глибоких опідзолених до 60 см.
За гранулометричним складом верхнього горизонту ґрунти
грубопилувато-середньосуглинкові, зустрічаються пилувато- та
піщано-легкосуглинкові, а також піщані. Структура орного шару розпилена
(грудкувато-пилувата). Тому після випадання дощів ці ґрунти можуть
запливати і на них утворюється кірка.

Ґрунти добре гумусовані. Вміст гумусу в орному шарі складає 2,8 %, а з
глибиною він поступово зменшується. Сума ввібраних основ становить в
середньому 11–12 мг-екв. на 100 г ґрунту, ступінь насичення основами –
85 %, реакція слабокисла (сольової витяжки рН – 4,6–5,6, гідролітична
кислотність незначна). Ґрунти слабо забезпечені рухомим фосфором та
обмінним калієм.

Серед опідзолених дернових зустрічаються значні площі оглеєних ґрунтів,
які мають явно погіршений водно-повітряний режим і потребують його
регулювання.

Одним із факторів, які впливають на процес ґрунтоутворення і його хід
має клімат.

За даними Івано-Франківської метеостанції кліматичні умови
Івано-Франківщини відносяться до помірно континентального типу.

Температура повітря. Зима на Івано-Франківщині відносно тепла, з частими
відлигами. Середня температура найхолоднішого місяця (січня) становить
мінус 5-6, абсолютний мінімум температури – мінус 32–36°С. Майже щороку
мінімальна температура буває мінус 21–26°С. Середня температура лютого
наближається до середньої січневої.

Починаючи з березня температура підвищується спочатку на 4–5°С, а влітку
– на 1–2° С за місяць. Найтеплішим місяцем є липень. Середня його
температура становить 18–19°С. Абсолютний максимум температури
спостерігається в липні і сягає 35–38°С. У липні можлива максимальна
температура близько 30°С. За багаторічними даними, перехід середньої
добової температури через 0°С, навесні на території області припадає на
кінець першої – початок другої декади березня.

Восени стійкий перехід температури через 0°С від плюсових до мінусових
температур спостерігається в кінці листопада. Отже, період з середніми
плюсовими температурами триває в середньому 240–260 днів.

Найхолоднішими є січень-лютий. Так, середньомісячна температура в січні
опускається до –5°С. У вказані місяці зафіксовано і абсолютні
максимум-плюс 17°С і мінімум-мінус 34°С. На території області мінімальна
температура ґрунту верхніх горизонтів дорівнює переважно 5–7°С морозу.
Повторення температури ґрунту, за якої можливе пошкодження посівів,
становить 5–21 %, тобто 1–2 рази на десятиріччя. Відлига та льодова
кірка є типовими явищами.

Початок безморозного періоду в повітрі настає в останній п’ятиденці
квітня, а кінець – у першій п’ятиденці жовтня. Але в окремі роки останні
весняні приморозки в повітрі спостерігаються в травні, а перші осінні
– у вересні. Ймовірність приморозків у травні та вересні невелика.
Середня тривалість безморозного періоду становить 150–170 днів.

Сума активних температур з 1 липня до переходу середньодобової
температури повітря восени нижче плюс 10°С становить 1500–1600°С.

Період з температурами вище 10°С на Передкарпатті починається в кінці
квітня і триває майже до середини першої декади жовтня. Проте приморозки
на поверхні ґрунту в цей період можливі. Середньодобова температура
вище 15°С настає в кінці травня і утримується до початку вересня, а
тривалість цього періоду становить 90–100 днів.

У Передкарпатській зоні середня багаторічна сума температур становить
1900–2200°С. Середня тривалість вегетаційного періоду 200–210,
безморозного – 160–170 днів.

Режим опадів. Кількість опадів за рік, (за даними Івано-Франківської
метеостанції) становить 570–700 мм. У холодний період року
(листопад-березень) опадів випадає лише 25–30 % річної суми, що
становить близько 140 мм. Починаючи з квітня, місячна кількість опадів
істотно зростає. У теплий період року (квітень-жовтень) на рівнині їх
випадає 450–500 мм. Максимум опадів припадає на літній період: червень,
липень – 90–100 мм. У Передкарпатті буває від 90 до 115 днів на рік з
опадами 1 мм за добу. Надходження вологи в ґрунт залежить від
інтенсивності дощів. Опади інтенсивністю 5 мм засвоюється ґрунтом
повністю; 6–10 мм – на 80 %; 11–15 мм – на 60 %; 16–20 мм – на 40
%; понад 20 мм – на 30 %. Для сільського господарства зливи
інтенсивністю 30 мм і більше за 12 годин і менше є шкідливими.

Значної шкоди сільському господарству завдає град, який часто
супроводжується сильними зливами та грозою. Середня кількість днів з
градом становить 1–2, максимум 4–6 на рік.

У Передкарпатті сталий сніговий покрив у середньому буває в 8 роках із
10. Він утворюється в кінці грудня, а на початку березня або навіть в
кінці лютого тане. Взимку часто бувають відлиги, під час яких сніг
розтає. Висота снігового покриву переважно становить 11–20 см.
Найбільшою вона є в другій половині зими. В окремі роки в лютому висота
снігового покриву сягає 50 см. Кількість днів зі сталим сніговим
покривом становить 60–80 днів.[16]

2.2. Умови та методи проведення досліджень

Дослідження проводились на дослідному полі технологічної сівозміни
Івано-Франківського інституту агропромислового виробництва УААН.

Агровиробнича група ґрунтів: дернові глибокі опідзолені глеюваті,
механічний склад: крупнопилувато-важкосуглинкові. Потужність гумусового
горизонту – 75 см.

Агрохімічна характеристика:

кислотність, рН – 5,5;

вміст гумусу, % — 2,96;

забезпеченість ґрунту, мг/кг:

азоту – 73;

фосфору – 105;

калію – 94.

Попередник ріпаку озимого – озима пшениця. Для посіву використовували
сорт Свєта (озимий). Повторність досліду трьохкратна. Посівна площа
однієї ділянки – 75 м?, облікової — 45 м?. Розміщення ділянок –
систематичне. Посів проводили в оптимальні для нашої зони строки.

На всіх варіантах дослідів проводились фенологічні спостереження по
методиці Є.В.Бочкарьової (1979). Перезимівля та густота стояння рослин —
методом облікових площадок. Обліки забур’яненості і ентомологічну оцінку
– по методиці І.Л. Маркова (1991).

Врожай насіння обліковувався методом суцільного обмолоту з кожної
ділянки і його зважуванням. Аналіз насіння на вміст олії по методу
С.В.Рушковського.

Вміст глюкозинолатів (кількісно) – паладійовим методом (Дем’янчук.Г.Т.
та ін, 1987); ерукової кислоти – методом газорідинної хроматографії, а
сирого протеїну в насінні – фотоколориметричним методом (ДСТУ
13496.4-93).

Погодні умови в рік проведення досліджень за вегетаційний період озимого
ріпаку помітно відрізнялись від середніх багаторічних даних, як за
температурним режимом, так і кількістю опадів. Температура повітря була
вищою у порівнянні з середньобагаторічною: у березні – на 2,7?С, у
квітні на 2,1 ?С, у червні – на 1,1?С. Сума опадів за вегетаційний
період озимого ріпаку становила 608,5 мм, що на 25,50% більша за
середньобагаторічну.

В дослідженнях вивчалися різні технології вирощування озимого і ярого
ріпаку – невисокого рівня, раціональна та інтенсивна. Для контролю була
взята мінімальна технологія.

Вивчення технологій вирощування озимого ріпаку ґрунтується на обробітку
ґрунту: основного – дискування стерні попередника, оранка – (15-20 днів
до посіву) культивації (після проростання бур’янів) і передпосівного
обробітку – культивація з ущільненням ґрунту агрегатом РВК-3.6, внесення
різних норм макро- і мікроелементів, пестицидів і регуляторів росту.

Інтенсивна технологія передбачає максимально оправдане комплексне
застосування елементів живлення, захисту рослин і регуляторів росту для
досягнення врожайності, яка забезпечує отримання найвищого прибутку.

Раціональна технологія виходить з оптимальних параметрів застосування
мінеральних добрив, мікроелементів, пестицидів для досягнення
максимально можливої продуктивності насіння і високої рентабельності
вирощування ріпаку.

Технологія невисокого рівня передбачає мінімальне застосування
матеріальних і технічних засобів для досягнення врожайності, яка буде
забезпечувати рентабельність вирощування культур.

В мінімальній технології вирощування передбачається мінімальний захист
посівів від бур’янів і шкідників. [6]

Норми висівання, застосування добрив, засобів захисту, мікроелементів,
регуляторів росту рослин в досліджуваних варіантах показані в додатку А.

РОЗДІЛ 3

ВПЛИВ РІЗНИХ АГРОТЕХНІК НА УРОЖАЙНІСТЬ ОЗИМОГО РІПАКУ

3.1. Урожайність ріпаку озимого в залежності від різних технологій
вирощування

Основним критерієм застосування складових технологій вирощування
сільськогосподарських культур є рівень врожайності. При вирощуванні
насіння ріпаку найперше йдеться про максимально можливе підвищення
продуктивності культури. Розробка і вдосконалення елементів технології –
єдиний засіб, що дозволяє цього досягнути. Вплив технології вирощування
на врожайність польових культур носить різнобічний, складний характер.
Обумовлюється це біологічними, агротехнічними, агрофізичними умовами
ґрунту, біологічними особливостями вирощування культур тощо. [1]

На продуктивність перш за все впливають: якість підготовки ґрунту, норми
висіву насіння, кількість добрив (макро і мікроелементи), застосування
регуляторів росту, проведення системи заходів боротьби зі шкідниками і
бур’янами. Правильне поєднання цих елементів дозволяє підвищити врожай
насіння ріпаку озимого до 45 ц/га і більше [4].

Проведені нами дослідження свідчать, що продуктивність ріпаку озимого
залежить як від технологій вирощування, так і від сортових особливостей
культури.

Завданням дослідної роботи було вивчення різних технологій вирощування
ріпаку: невисокого рівня, раціональну і інтенсивну. За контроль було
взято мінімальну технологію. Всі технології включали однаковий основний
і передпосівний обробіток ґрунту, внесення різних норм мінеральних
добрив, мікроелементів, застосування пестицидів, регуляторів росту.

Результати досліджень показують, що серед варіантів технологій, які
вивчалися, найбільший врожай насіння – 47,5 ц/га отримано на 4-му
варіанті (інтенсивна технологія) при нормі висівання 1.2 млн. схожих
насінин на 1 га, що становить 154,0% до контролю.

Результат став реальним завдяки вдалому поєднанню і застосуванню
комплексу агрозаходів, які наведені в схемі досліду (додаток А).

Дещо нижча врожайність – 44,5 ц/га була по цій же технології (4 варіант)
при нормі висівання 0.9 млн. схожих насінин, що становить 165,0% до
контролю.

По раціональній технології вирощування (3 варіант) найвищу врожайність
38,9 ц/га (108,0% до контролю) було досягнуто при нормі висівання 1.2
млн. схожих насінин. Найменшу врожайність 14,1 ц/га отримали на 1
варіанті (мінімальна технологія) при нормі висівання 0.6 млн. схожих
насінин.

Необґрунтоване зменшення або збільшення норми висівання насіння, як
показали дослідження, приводить до зменшення врожаю. Завищена густота
рослин в посівах, спричиняє біологічну конкуренцію рослин при їх рості і
розвитку внаслідок чого рослини витягуються, знижується їх перезимівля.
Зима 2008-2009рр. була сприятливою для перезимівлі рослин, процент
перезимівлі становив 97,5-99,4 (табл. 3.1.). На загущених посівах
знижується біологічний потенціал продуктивності рослин, спостерігається
вища на 12-28% урожайність шкідниками і хворобами.

В результаті проведених досліджень встановлено, що оптимальною нормою
висівання озимого ріпаку є 1.2 млн. схожих насінин на 1 гектар.
Урожайність при цій нормі була найвищою на всіх досліджуваних варіантах
(табл. 3.2).

Обробка результатів дисперсійного математичного аналізу свідчить, що
врожайність ріпаку озимого в найбільшій мірі залежить від впливу
варіантів, а також вибору технологій вирощування, зокрема правильного
підбору норм мінерального живлення. Також урожайність значною мірою
залежить від норми висіву культури, погодніх умов, які склалися протягом
періоду вирощування, а також сортів.

Дисперсійний математичний аналіз проводився по типу 2-х факторного
досліду. Досліджувані варіанти мали вплив на врожай насіння на 99,8%,
повторення – на 0,01%, випадкові фактори на 0,19% (табл.3.3.).

Таблиця 3.1

Вплив норм висіву насіння, мінерального живлення на перезимівлю озимого
ріпаку

Варіанти 0,6 млн. сх. н. % перезимівлі рослин 0,9 млн. сх. н. %
перезимівлі рослин 1,2 млн. сх. н. % перезимівлі рослин 1,5 млн. сх. н.
% перезимівлі рослин

к-сть росл. на 1 м?

к-сть росл. на 1 м?

к-сть росл. на 1 м?

к-сть росл. на 1 м?

восени весною

восени весною

восени весною

восени весною

Повторності І ІІ І ІІ сер. І ІІ І ІІ сер. І ІІ І ІІ сер. І ІІ І ІІ сер.

1 38 37 38 36 98,6 58 57 57 56 98,0 87 80 86 79 98,8 78 77 76 75 97,5

2 40 40 40 39 98,6 59 54 58 54 99,1 89 88 88 87 98,8 79 78 78 76 98,0

3 46 45 46 44 98,8 60 59 60 58 99,1 88 89 87 87 98,2 83 85 81 83 97,5

4 51 50 50 49 98,0 66 64 65 63 98,0 90 91 89 91 99,4 86 82 85 81 98,8

Таблиця 3.2

Врожайність насіння озимого ріпаку

Варіант

Врожай насіння, ц/га

0.6 млн. сх. н. на 1 га

0.9 млн. сх. н. на 1 га 1.2 млн. сх. н. на 1 га 1.5 млн. сх. н. на 1 га

ц/га + до контролю в % до контролю ц/га + до контролю в % до контролю
ц/га + до контролю в % до контролю ц/га + до контролю в % до контролю

1 14,1 — — 16,8 — — 18,7 — — 16,2 — —

2 23,6 9,5 67,3 27,3 10,5 62,5 27,8 9,1 49,0 24,5 8,3 51,2

3 32,0 17,9 127,0 36,2 19,4 115,4 38,9 20,2 108,0 35,4 19,2 118,5

4 39,4 25,3 179,4 44,5 27,7 165,0 47,5 28,8 154,0 43,0 26,8 165,4

Встановлено, що в умовах Передкарпаття на дерновому опідзоленому ґрунті
за вирощування ріпаку озимого після пшениці озимої найдоцільніше
висівати сорт ріпаку озимого Свєта та вносити мінеральні добрива в дозі
N150P80K150, що забезпечує одержання високих і сталих врожаїв.

Таблиця 3.3

Результати дисперсійного математичного аналізу врожайності

озимого ріпаку

№ п/п Показники Ріпак озимий

1 2 3

1. Вплив варіантів, % 99,8

2. Вплив норм висіву, А % 4,20

3. Вплив технологій, В % 95,32

4. Вплив взаємодії, АВ % 0,38

5. Вплив повторень, % 0,01

6. Вплив випадкових факторів, % 0,19

7. HIP, ц 0,70

8. HIP05, % 2,3

Точність досліду, % 1,0

3.2. Вплив різних технологій вирощування на структуру врожаю

Різні технології вирощування ріпаку озимого і мінеральне живлення,
впливаючи на продуктивність посівів, змінюють і структуру врожаю.

Найважливішими критеріями сучасної технології вирощування ріпаку озимого
є підвищена продуктивність культури та поліпшена якість насіння. Серед
агротехнічних заходів, які мають суттєвий вплив на підвищення
урожайності є оптимальна площа живлення та густота рослин на одиниці
площі в період збирання. Для озимих культур цей показник є особливо
актуальним тому, що погодно-кліматичні умови, які складаються в зимовий
та ранньовесняний періоди, мають суттєвий вплив на формування густоти
стояння рослин озимих культур. Проте, ріпак озимий є досить пластичною
культурою, тому що за біологічними особливостями він здатний формувати
на зріджених посівах багато бічних пагонів, а на загущених – підвищену
кількість стручків у верхній частині рослини. Саме тому і виникла
необхідність оцінки способів сівби ріпаку озимого. [40]

Із результатів досліджень видно, що врожай насіння знаходиться в прямій
залежності від густоти посівів, кількості утворених стручків на рослині,
кількості насінин в стручках, маси 1000 насінин.

Аналіз структури врожаю, наведений в таблиці 3.4, свідчить, що майже за
усіма показниками структури рослини ріпаку озимого сорту Свєта у
четвертому варіанті мінерального живлення (інтенсивна технологія)
переважають інші варіанти.

Оптимальна густота рослин в посівах озимого ріпаку 90-92 шт/м2 була
отримана при вирощуванні озимого ріпаку за інтенсивною технологією
(табл. 3.4). Дана густота рослин дає змогу рослинам правильно
розвиватись. Завищена густота рослин сприяє зменшенню стійкості рослин
ріпаку проти ушкоджень хворобами та шкідниками, а також зменшує
здатність протидіяти несприятливим ґрунтово-кліматичним умовам.

Таблиця 3.4

Вплив норм висіву насіння на густоту рослин

в посівах озимого ріпаку, шт./м?

Варіанти Норма висіву насіння, млн. шт/га

0.6 0.9 1.2 1.5

1 46 77 91 105

2 47 77 90 107

3 46 78 90 106

4 48 77 92 107

Найбільша кількість стручків – 139,8 штук на 1 рослині відмічалася по
інтенсивній технології (4 варіант) при нормі висівання 0.6 млн. схожих
насінин на 1 гектар. Дещо нижчу кількість стручків було одержано при
вирощуванні ріпаку озимого за цією ж технологією, але при зміні норми
висіву. Найменша кількість стручків (53,2 штук на 1 рослині) була
отримана за вирощування ріпаку озимого за мінімальної технології
вирощування (контроль) при нормі висівання 1,5 млн. схожих насінин на 1
гектар. (табл.3.5).

Таблиця 3.5

Вплив норм висіву насіння, мінерального живлення, регуляторів росту на
кількість стручків на рослинах озимого ріпаку, шт.

Варіанти Норма висіву насіння, млн. шт/га

0.6 0.9 1.2 1.5

1 74,5 61,2 65,0 53,2

2 92,4 73,5 80,5 58,3

3 120,6 94,3 104,5 82,5

4 139,8 111,2 116,0 94,2

Норма висіву насіння 0,6 млн. сх. н. на 1 га є найоптимальнішою для
отримання найбільшої кількості насінин в стручках ріпаку озимого (24,4
шт) при вирощуванні за інтенсивною технологією. При вирощуванні ріпаку
за раціональною технологією (3 варіант досліду) була отримана кількість
насінин в стручках 24,0 шт. (табл. 3.6)

Таблиця 3.6

Вплив норм висіву насіння, мінерального живлення, регуляторів росту
рослин на кількість насінин в стручках озимого ріпаку, шт.

Варіанти Норма висіву насіння, млн. шт/га

0.6 0.9 1.2 1.5

1 22,5 18,2 19,1 18,0

2 23,2 19,4 21,0 19,2

3 24,0 20,5 22,0 20,4

4 24,4 21,0 22,5 21,1

При нормі висіву 0,6 млн. сх. н. на 1 га. (раціональна технологія
вирощування) була отримана також найбільша маса 1000 насінин озимого
ріпаку – 3,88 г. Маса 1000 насінин 3,82 була отримана за вирощування за
цією ж технологію, але при зміні норми висіву насіння на 0,9 млн. сх. н.
на 1 га. (табл. 3.7)

Таблиця 3.7

Вплив норм висіву насіння, мінерального живлення,

регуляторів росту рослин на масу 1000 насінин озимого ріпаку, г

Варіанти Норма висіву насіння, млн. шт/га

0.6 0.9 1.2 1.5

1 3,65 3,5 3,5 3,4

2 3,74 3,69 3,58 3,56

3 3,8 3,78 3,72 3,68

4 3,88 3,82 3,81 3,72

Отже, можна зробити висновок, що інтенсивна технологія вирощування
ріпаку озимого при нормі висіву 0,6 млн. сх. н. на 1 га є
найраціональнішою при вирощуванні даної культури, оскільки сприяє
отриманню найвищої урожайності і якості насіння.

Структурні показники врожаю формуються залежно від умов росту та
розвитку ріпаку озимого, які складаються під впливом біологічних
особливостей рослин ріпаку озимого та мінерального живлення.

3.3. Якість насіння ріпаку озимого залежно від технологій вирощування

Найважливішими критеріями сучасної технології вирощування озимого ріпаку
є підвищена продуктивність культури та поліпшена якість насіння. Серед
агротехнічних заходів, які мають суттєвий вплив на підвищення
урожайності є оптимальна площа живлення та густота рослин на одиниці
площі в період збирання. Стосовно якості насіння, яке використовується
на виробництво харчової олії, тут важливою є проблема вмісту ерукової
кислоти та глюкозинолатів, що є сортовими ознаками ріпака. Створенні
безерукові та низькоглюкозинолатні сорти озимого ріпака, потребують
комплексної оцінки формування продуктивності відповідно до певних
ґрунтово-кліматичних зон України. Інша проблема якості насіння озимого
ріпаку є одержання екологічно чистої продукції за рахунок зменшення
використання неприродних хімічно синтезованих засобів, якими є
мінеральні добрива.

Олія – основна мета вирощування озимого ріпака. Проте, наявність в
насінні ріпаку шкідливих речовин (ерукова кислота, глюкозинолати)
ускладнюють можливість його вирощування на харчові та кормові цілі. З
1979 року харчову олію виробляють лише з тих сортів, що містять не
більше 5 % ерукової кислоти від загальної кількості жирних кислот. У
більшості європейських країн цей показник знижений навіть до 2 %.
Глюкозинолати – це сполуки тіоглікозидів, що є сірковмісними
речовинами, які шкідливі при згодовуванні ріпакової макухи домашнім
тваринам. Верхньою межею вмісту глюкозинолатів в насінні ріпака,
придатного для безпечного згодовування худобі, свиням та птиці, є 30
мікромолей в 1 г, або 0,4 – 1,0 %.

Посівне насіння має містити: ерукової кислоти — до 0,2%, глюкозинолатів
— до 18 мкмоль/г; товарне насіння: ерукової кислоти — до 1%,
глюкозинолатів — до 25 мкмоль/г. Такої якості насіння можна досягти,
лише висіваючи високі репродукції. Висівання насіння нижче 1-ї
репродукції не допускається. [18]

Вибір технології вирощування, а також рівня мінерального живлення
позитивно позначається на вмісті олії і протеїну в насінні ріпаку
озимого, тобто на його якісній оцінці.

Правильний вибір технології вирощування дасть змогу підвищити рівень
олії і протеїну в насінні, тобто збільшити харчові, промислові якості
насіння ріпаку.

При вирощуванні ріпаку за інтенсивною технологією при збільшенні
кількості внесення азотних добрив спостерігався вищий вміст протеїну в
насінні, проте кількість олії в ньому зменшувалася.

При вирощуванні за технологією невисокого рівня при нормі висіву 0,9
млн. сх.. н. на 1 га спостерігався найвищий вміст олії (45,74 %), що
дозволяє використовувати його на харчові цілі. Найвищий вміст протеїну
спостерігався при вирощуванні за інтенсивною технологією при нормі
висіву 0,9 млн. сх.. н. на 1 га.

Вміст олії і протеїну в насінні ріпаку озимого знаходиться в прямій
залежності від вибору технологій вирощування і правильного вибору
системи мінерального живлення. Співвідношення вмісту олії і протеїну і
визначає якість насіння ріпаку, його сортові особливості, а також
призначення ріпаку для використання.

Позитивна дія комплексу агрозаходів проявилася в покращенні якості
насіння. З підвищенням доз азотного живлення збільшувалась кількість
протеїну в насінні, але знижувався вміст олії (табл. 3.8.)

Інтенсивна технологія вирощування ріпаку передбачає комплекс заходів,
спрямованих на своєчасне та повне надання рослинам потрібної для їхнього
розвитку поживи. Тільки за такої умови можна сподіватися на успішну
перезимівлю озимого ріпаку, високий врожай насіння та високу його якість
і досягнення значного економічного ефекту.

Таблиця 3.8

Вміст олії і протеїну в насінні озимого ріпаку в залежності від
технологій вирощування, %

Варіанти Норми висіву насіння, млн. сх н. на 1 га

0.6 0.9 1.2 1.5

олія протеїн олія протеїн олія протеїн олія протеїн

1 2 3 4 5 6 7 8 9

1 45,17 20,64 45,36 21,0 45,21 20,65 43,19 20,24

2 44,36 21,15 45,74 21,80 42,91 20,93 43,15 20,73

3 43,76 22,0 42,34 22,91 40,79 21,75 40,35 21,68

4 43,28 22,5 41,12 23,64 40,06 22,43 40,27 22,25

ВИСНОВКИ

На основі опрацьованих літературних джерел і проведених досліджень можна
зробити наступні висновки:

Внесення комплексу пестицидів та регуляторів росту, десикантів,
мікроелементів та вищих норм мінеральних добрив, що передбачає
інтенсивна технологія вирощування ріпаку, створює самі сприятливі умови
для росту та розвитку рослин і в кінцевому результаті забезпечує
отримання максимального врожаю насіння озимого ріпаку – 47,3 ц/га.

Оптимальна норма висівання озимого ріпаку — 1,2 схожих насінин на 1 га.

Внесення ґрунтових гербіцидів Дуал Голд, 96% к.е. (1.0 л/га) + Комманд,
48% к.е. (0.15 л/га) знижували забур’яненість посівів озимого ріпаку на
85,0%.

Комплексне застосування гербіцидів Лонтрел Гранд, 75% в.г. (0.2 кг/га) з
селективним грамініцидом Зелек Супер, 10,4% к.е. по вегетуючих рослинах
зменшувала забур’яненість на 87,2%.

Пошкодженість посівів ріпаку шкідниками знаходиться в прямій залежності
від різних технологій вирощування. Ураженість хворобами знижується при
зменшенні норми висівання насіння.

Врожайність насіння знаходилася в прямій залежності від кількості
стручків на рослині, насінин в стручках, густоти посіву на 1 га, маси
1000 насінин.

Обробка посівів Реглоном Супер 150 SL. в.р.к. – (3.0 л/га) + Ню-Фільм 17
(1.0 л/га) знижували втрати врожаю на 10-15%.

Найвищий чистий дохід отримано по інтенсивній технології вирощування
озимого ріпаку – 6650 грн.

Рентабельність по цих технологіях становила відповідно 162,0%.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Абрамик М.І. Ріпак / Абрамик М.І., Гайдаш В.Д., Гуринович С.Й. –
Івано-Франківськ, 2003. – 82 с.

Бабич А.О. Світові земельні, продовольчі і кормові ресурси / Бабич А. –
К.: Аграрна наука, 1996. – 572 с.

Бардин Я.Б. Ріпак: від сівби до переробки / Бардин Я.Б – Київ, «Світ»,
2000, 106 с.

Бочкарёва Э.Б. Селекция рапса на качество щрота / Бочкарёва Э.Б.
(Селекция и семеноводство.) – 1980. – №8. – C. 22-24.

Гайдаш В.Д. Рiпак — культура великих можливостей / Гайдаш В.Д.,
Ковальчук Г.Т., Дем’янчук Г.Т. – В-во «Карпати», 1986. – 62c.

Гайдаш В.Д. Рiпак стратегiчна технiчна культура / Василь Дмитрович
Гайдаш. – Вiсн. агр. науки. – 1994. – № 7. – C. 100 – 104.

Гайдаш В.Д., Мiкшiк В. Удобрення озимого рiпака
мiкроелементами.//Матерiали 12-го щорічного семiнару Союзу виробникiв
олiйних культур. Прага, 1995. – C. 214-220.

Гайдаш В.Д. Ріпак. – Івано-Франківськ, Сіверсія ЛТД, 1998. – 223 с.

Гайдаш В.Д., Юхимчук Г.В., Мельничук Т.В. Совершенствуем технологию
выращивания озимого рапса //Технические культуры, 1991. – №3. – C.18-20.

Гайдаш В.Д., Юхимчук Г.В., Мельничук Т.В. Микроудобрения для озимого
рапса // Технические культуры, 1988. – № 1. – C. 20-22.

Гайдаш В.Д., Демьянчук Г.Т. Как повысить качество кормов
//Кормопроизводство, 1986. – № 3. – C. 36-37.

Гайдаш В.Д., Ковальчук А.М. Влияние норм высева и ширины междурядий на
урожайность озимого рапса.//Масличные культуры,- 1985. – № 1. – C.4-7.

Гайдаш В.Д., Мельничук Т.В. Рапсу — высокий уровень механизации
возделывания.// Техника в сельском хозяйстве, 1984. – № 9. – C. 2.

Досвід освоєння і експлуатації автоматизованої установки для
безперервної дезодорації олії і жирів. (Аскіназі А.І., Затуловська К.Ф.,
Азнаурян М.П. та інші). М.: ЦНІІТЄІ Харчопром., 1986.- вип.4. – 28с.

Івченко С.М. та інші. Кавітація і її застосування в технологічних
процесах. Красноярськ, Вид-во університету, 1987. – 147c.

Интенсивная технология производства рапса. Под общ. редакцией
Ю.П.Бурякова. М.:Росагропромиздат, 1990.

Ковальчук Г.М. Рiпак озимий — цiнна олiйна i кормова культура. К.:
Урожай, 1987. – 112 c.

Лінія для безперервної дезодорації жирів.(Кулієв Ю.Ш. та інші).//Харчова
промисловість. – 1991. – № 9. – C. 39-41.

Мельничук Т.В. Технологія вирощування та використання ріпаку
(рекомендації). Ів.-Франківськ, ІХК, НВѻгпак», 1996. – 35 c.

Рекомендації по використанню кормів з ріпаку в годівлі ВРХ. Кучер М.С.,
Дем’янчук Г.Т. та інші. К.: Урожай, 1990. – 28 c.

Рубцов М. Н. Создание крестоцветных кормовых культур при межвидовой и
межродовой гибридизации.//Селекция и семеноводство, 1981. – №8. –
C.18-21.

Рекомендації з вирощування озимого ріпаку. / [Абрамик М.І., Коржан С.І.,
Кифорук І.М., Стельмах О.М., Чорний Г.Д.].– Івано-Франківськ, 2004. – 14
с.

Синская Е.Н. Учение о видах и таксонах. конспект лекций. ВИР. – 1989. –
9 c.

Технические культуры. Под редакцией Губанова С.С. М., 1986. – 287 c.

Утеуш Ю.А., Лобаc М.Г. Кормові ресурси флори України. К., 1997. – 218c.

Фисюнов А.В. Сорные растения. М., Колос, 1984.

Химическая защита растений. Под редакцией Г.С. Груздева. М.,
Агропромиздат, 1987.

Лазар Т.І. та. ін. Інтенсивна технологія вирощування ріпаку озимого.–
Київ: Мін. АПК, 1999. – 32 с.

Сайко В.Ф., Малієнко А.М., Мазур Г.А. и др. Устойчивость земледелия:
Проблемы и пути решения. – К., «Урожай», 1993. – С. 162-163.

Николаева Н.Г., Ладан С.С. Вредоносность сорняков // Земледелие. – 1998.
– № 1. – С. 20–23.

Манько Ю.П. Зниження потенційної засміченості ріллі // Вісник аграрної
науки. – 1991. – № 8. – С. 20–23.

Гойсюк С.О. Біологічні властивості озимого ріпаку та його продуктивність
при застосуванні екологічно чистих добрив // Праці науково-виробничої
конференції „Оптимізація структури агроландшафтів і раціональне
використання ґрунтових ресурсів”. – К.: 2000. – С. 84 – 85.

Бахмат М.І., Гойсюк С.О. Зимостійкість озимого ріпаку в умовах південної
частини Західного Лісостепу України // Зб. наук. пр. Подільської
державної аграрно-технічної академії. – Кам’янець-Подільський: Абетка,
2001. – Вип. 9, — С. 7 – 9. (автором одержано та узагальнено результати
досліджень і підготовлено статтю до друку).

ДОДАТКИ

Додаток А

Схема досліду (озимий ріпак)

Показники Термін виконання Варіанти технологій

1 (к) 2 3 4

Основний обробіток ґрунту Після збирання попередника (зернові)
Дискування: МТЗ-80 БДТ-3,0

За три тижні до сівби Оранка МТЗ-80 ПН-3-35

Удобрення:

— основне

Під оранку —

N0P20K40

N0P45K80

N30P80K150

— підживлення По мерзло-талому ґрунті — N60 N60 N70

Період збільшення бутонів — — N30 N50

Передпосівний обробіток ґрунту При проростанні бур’янів ЮМЗ-6 КПС-4

МТЗ-80 РВК-3.6

Перед посівом

Посів Третя декада серпня Т-40 СН-16; н.в. –0.6, 0.9, 1.2, 1.5
млн.сх.нас/га

Гербіциди Після посіву (до 2 днів) Дуал голд, 96 % к.е. л/га – 1,0 л/га
+ комманд, 48% к.е. – 0,15 л/га

Інсектициди При досягненні ЕПШ Децис Форте, 12,5% к.е., л/га

— ріпаковий квіткоїд 0.05 0.06 0.075 0.1

— ріпаковий квіткоїд — 0.06 0.075 0.1

Мікроелементи При обробці проти ріпакового квіткоїда — — В – 0.5 кг/га В
– 0.5 кг/га

Мо – 0.2 кг/га

Регулятори росту рослин При обробці проти ріпакового квіткоїда — — —
Марс-У, 77% р- 300 гр/га

За три тижні до збирання — — — Реглон Супер 150 SL в.р.к. – 3,0 л/га +
Ню-Фільм 17-1,0 л/га

Додаток Б

PAGE

PAGE

PAGE 31

Похожие записи