HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Система вищої освіти на сучасному етапі”

ПЛАН

Вступ

1. Структура сучаної вищої освіти України, її особливості

2. Управління вищою освітою в Україні

3. Досягнення та перешкоди вищої освітньої системи на шляху входження
України до європейського освітнього простору

4. Шляхи реформування вищої освіти в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Освітня політика України базується на принципах демократизації та
гуманізму, орієнтована на досягнення сучасного світового рівня,
відродження самобутнього національного характеру, докорінне покращення
змісту, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу
країни.

В умовах світової інформаційно-технологічної революції успішність і
конкурентоздатність країни великою мірою залежить від якості підготовки
кадрів у системі вищої освіти. В Україні, на жаль, система здобування
вищої освіти є неефективною, ретроградською і навіть реакційною.

Вища освіта — рівень освіти, який здобувається особою у вищому
навчальному закладі в результаті послідовного, системного та
цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який
грунтується на повній загальній середній освіті й завершується
здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Зміст вищої освіти — обумовлена цілями та потребами суспільства
система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і
громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з
урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій,
культури та мистецтва.

Зміст навчання — структура, зміст і обсяг навчальної
інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої
освіти і певної кваліфікації.

1. Структура сучаної вищої освіти України, її особливості

Структура сучасної вищої освіти України має національні особливості, але
вона побудована у певній відповідності до структури освіти розвинених
країн світу і включає: загальну, професійну освіту та післядипломну
освіту.

Виходячи з теми семінару, особливий інтерес становлять вища освіта,
післядипломна освіта та підготовка науково-педагогічних кадрів, які
забезпечують фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку,
одержання громадянами освіти відповідно до їхнього покликання, інтересів
і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки,
перепідготовку і підвищення кваліфікації.

Сьогодні мережа вищих навчальних закладів охоплює всю територію України
і включає 1009 вищих навчальних закладів, в тому числі сектор державної
форми власності включає 235 вищих навчальних закладів ІІІ–IV рівнів
акредитації та 586 І–ІІ рівнів. Серед них 121 університет, 56 академій,
58 інститутів і консерваторій, 122 коледжі, 276 технікумів і 188 училищ.

Сектор приватної форми власності включає 104 вищі навчальні заклади
ІІІ–IV рівнів акредитації та 84 І–ІІ рівнів.

Сьогодні в університетах, академіях, інститутах навчається 1 млн. 844
тис. студентів, а всього в системі вищої освіти навчається близько 2
млн. 437 тис. студентів. За роки незалежності України чисельність
студентів на 10 тис. населення зросла з 310 до 512 осіб.

Це сталося завдяки:

поступовому нарощуванню обсягів державного замовлення;

запровадження багатоканального фінансування вищої освіти, у тому числі і
розширення платного навчання;

створення вищих навчальних закладів недержавної форми власності та
збільшення кількості відокремлених підрозділів (філій університетів);

постійного оновлення спеціальностей і програм підготовки фахівців.

Сьогодні вища школа України готує фахівців за 76 напрямами та 584
спеціальностями (гуманітарні, природничі та технічні науки) і дозволяє
задовольнити потреби всіх галузей народного господарства країни.

У вищій школі України сьогодні зайнятий 95 тис. 761 викладач, з яких
більше 54% мають вчені ступені докторів та кандидатів наук.

Цей потужний потенціал України дозволяє готувати висококваліфікованих
фахівців з вищою освітою різних освітніх та освітньо-кваліфікаційних
рівнів.

Законодавчо в системі вищої освіти України встановлено три освітні рівні
як характеристика освіти за ознакою ступеня сформованості
інтелектуальних якостей особистості, достатніх для продовження освіти і
придбання відповідної кваліфікації. Це неповна вища освіта – 2–3 роки,
базова вища освіта – 3–4 роки, вища освіта – 5–6 років.

Освітньо-кваліфікаційні рівні кваліфікований робітник, молодший
спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр відповідають певним рівням
професійної діяльності.

З погляду на подальші можливі траєкторії навчання і зайняття відповідних
посад, освітньо-кваліфікаційні рівні “спеціаліст” і “магістр”
еквівалентні, але ці рівні відрізняються направленістю підготовки
відповідно до їх освітньо-професійних програм.

Залежно від рівня цих програм в Україні визначено статус навчального
закладу за чотирма рівнями акредитації:

– заклади першого рівня акредитації (технікум, училище, вище
професійно-технічне училище) готують фахівців зі спеціальностей
освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

– заклади другого рівня акредитації (коледж) готують фахівців зі
спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

– заклади третього рівня акредитації (інститут, академія, університет)
готують фахівців зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів
бакалавра та спеціаліста. Освітньо-кваліфікаційні рівні “спеціаліст” і
“магістр” є еквівалентними освітніми рівнями, але до вищих навчальних
закладів, які готують магістрів, висуваються додаткові вимоги щодо
фундаментально-наукової компоненти освіти та якості науково-педагогічних
працівників;

– заклади четвертого рівня акредитації (університет, академія) готують
фахівців зі спеціальностей освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра,
спеціаліста і магістра.

Фінансування вищої освіти спрямоване на підвищення її якості й
адекватності сучасним вимогам і проводиться з різних джерел. Контингент
студентів за джерелами фінансування на сьогодні розподілено так, як
показано в таблиці.

Наукові і науково-педагогічні кадри вищої кваліфікації (кандидати і
доктори наук) готуються через аспірантуру (ад`юнктуру), докторантуру та
стажування зі спеціальностей творчих (мистецьких) напрямів у вищих
навчальних закладах III–IV рівнів акредитації, інститутах Національної
академії наук України і галузевих науково-дослідних установах.
Аспірантура у 116 вищих навчальних закладах готує кандидатів наук,
докторантура 88 університетів – докторів наук. В Україні щороку зростає
кількість нових кандидатів (з 3061 у 1999 р. до 4437 у 2007 р.) і
докторів наук (з 461 у 1999 р. до 674 у 2007 р.).

2. Управління вищою освітою в Україні

Управління вищою освітою здійснюється державними органами управління та
органами громадського самоврядування.

До державних органів управління вищою освітою належать:

• Міністерство освіти і науки України;

• центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані
навчальні заклади освіти;

• Вища атестаційна комісія України;

• Державна акредитаційна комісія.

Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної
виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.

Міністерство освіти і науки України:

— бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки та
професійної підготовки кадрів;

— розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;

— забезпечує зв’язок із закладами освіти, державними органами інших
країн з питань, які входять до його компетенції;

— проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних
закладів, видає їм ліцензії, сертифікати;

— організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників
щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених
звань.

Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію
наукових та науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження
наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового
співробітника.

За результатами акредитації вищих закладів освіти Міністерство освіти і
науки України разом з міністерствами й відомствами, яким підпорядковані
заклади освіти:

— визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного
освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі
документа про освіту державного зразка;

— встановлює рівень акредитації навчального закладу;

— інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності
вищих навчальних закладів.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

— Всеукраїнський з’їзд працівників освіти;

загальні збори колективу навчального закладу;

районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо
формування державної політики у сфері освіти.

3. Досягнення та перешкоди вищої освітньої системи на шляху входження
України до європейського освітнього простору

Висвітлюючи сучасний стан вищої освіти України, важливо вказати на її
досягнення та перешкоди на шляху входження нашої країни до європейського
освітнього простору.

Україна з її 48 млн. населення має один із найвищих у світі індексів
освіченості (98 %) і величезний людський інтелектуальний потенціал
(індекс освіченості – це кількість письменних громадян України у
відсотках). Вітчизняна вища освіта лише в інженерії виховала винахідника
вертольотів Ігоря Сікорського, конструкторів космічної техніки Сергія
Корольова і Володимира Чоломея, конструктора турбореактивних авіаційних
двигунів Архипа Люльку, фундатора твердотільної електроніки Бенціона
Вула, вона дала світові п`єзодвигун і високошвидкісний транспорт на
магнітній подушці. І цей перелік можна довго продовжувати. Але виклики
сьогодення вимагали певного реформування освіти, і ще 1991 року було
прийнято Закон “Про освіту”, яким вперше було введено ступені бакалавра
та магістра. Фактично Україна запровадила ступеневу освіту раніше
багатьох країн Європи, але при цьому не вирішила важливі структурні
проблеми, які залишилися від минулої централізованої економіки, і ті, що
виникли за час незалежності держави у зв`язку з особливостями
перехідного періоду.

Серед них варто зазначити такі:

1) в Україні є надлишкова і недостатньо збалансована з потребами
суспільства та ринку праці кількість напрямів (76) і спеціальностей
(584), за якими готують фахівців з вищою освітою. У кращих же світових
системах вищої освіти їх як мінімум удвічі менше, вони укрупнені й більш
універсальні;

2) має місце недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як
кваліфікаційного рівня;

3) не зменшується розрив між освітянами і роботодавцями, між сферою
освіти і ринком праці;

4) має місце недостатнє розуміння рівнів спеціаліста і магістра. З
одного боку, програми підготовки спеціаліста і магістра близькі, вони
вважаються еквівалентними за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з
іншого, їх акредитують за різними рівнями, відповідно за третім і
четвертим;

5) сектор вищої освіти не бере на себе роль лідера у проведенні
передових наукових досліджень у закладах освіти, які є основою елітної
університетської підготовки;

6) система наукових ступенів і структура наукових спеціальностей в
Україні не відповідає загальноєвропейській;

7) неадекватно до потреб суспільства у фахівцях з вищою освітою діє така
розповсюджена ланка освіти, як технікуми, коледжі і вищі
професійно-технічні училища, які на початку незалежності України штучно
було віднесено до системи вищої освіти;

8) ще не відбулося реформування для умов ринкової економіки системи
підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, що не дозволяє
реалізувати повною мірою принцип “освіта через усе життя”;

9) рівень автономії вищих навчальних закладів значно нижчий від
середньоєвропейського, зокрема, у питаннях фінансової самостійності,
структури і обсягів підготовки фахівців із вищою освітою.

Ці та інші перешкоди погіршують розпізнавання нашої системи вищої освіти
зовнішнім світом, погіршують мобільність наших студентів, викладачів і
науковців у межах європейського освітнього простору і ринку праці.

Зараз Міністерство освіти і науки України напружено працює над
структурним реформуванням й адаптацією вищої освіти України відповідно
до вимог Болонського процесу.

В першу чергу це стосується перегляду структури освітньо-кваліфікаційних
рівнів, упровадження кредитно-модульної системи навчання, підвищення
якості освіти та її відповідності європейським нормам на основі нових
державних стандартів освіти, створення умов для високої мобільності
студентів і викладачів в Україні та за її межами, узгодження вітчизняних
наукових ступенів з європейськими, створення дієвої системи отримання
освіти протягом усього життя.

З метою реалізації заходів, спрямованих на зазначене реформування вищої
освіти, Міністерство освіти і науки України своїми наказами від
23.01.2004 р. затвердило програму проведення педагогічного експерименту
щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального
процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації та
“Програму дій щодо реалізації положень Болонського процесу в системі
вищої освіти і науки України на 2008–2009 роки”.

4. Шляхи реформування вищої освіти в Україні

Головними складовими програми реформування вищої освіти України, яка
зараз активно обговорюється в нашому суспільстві, є такі:

1. Прийняття порівнюваної та легко зрозумілої системи ступенів.

Для вирішення проблеми, пов`язаної з низьким рівнем фундаментальної
підготовки бакалаврів закладами ІІ-го рівня акредитації (коледжами),
по-перше, доцільно їх включити до складу профільних вищих навчальних
закладів ІІІ–IV рівнів акредитації, які будуть відповідати за якість
навчання у підпорядкованих коледжах.

По-друге, враховуючи, що освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого
спеціаліста відповідає вимогам підготовки фахівців для виконання ними
виробничих і технологічних функцій в основному в промисловій сфері
діяльності, ця освіта не потребує університетської підготовки, і рівень
молодшого спеціаліста може бути винесений за рамки підготовки фахівців з
вищою освітою.

По-третє, констатуючи, що освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста є
традиційним і найбільш поширеним в економіці України, і фахівці цього
рівня можуть виконувати конструкторські, інженерні, дослідницькі,
експлуатаційні й інші функції в народному господарстві України, у
майбутньому рівень “спеціаліст” має бути трансформовано в
освітньо-кваліфікаційний рівень магістра за напрямом навчання та
практичної діяльності. Існуючий сьогодні освітньо-кваліфікаційний рівень
магістра фактично відповідає прийнятому країнами-учасницями Болонського
процесу рівню магістра наук, підготовка яких спрямована на виконання
завдань фундаментально-теоретичного, науково-практичного та
інноваційного характеру.

По-четверте, з метою адаптації української системи ступенів до вимог
Болонського процесу слід внести зміни до законів України “Про освіту”,
“Про вищу освіту” й інших нормативних документів щодо
освітньо-кваліфікаційних рівнів.

¬

????¤?¤?$??????2. Наступною складовою програми реформування є
запровадження кредитно-модульної системи (системи кредитних одиниць),
подібної до ECTS.

У педагогічному експерименті, в якому беруть участь 59 університетів,
кредити визначаються загальним числом годин за усіма видами навчання по
дисциплінах та враховують трудомісткість засвоєння навчального
матеріалу.

Сума обсягу обов`язкових і вибіркових змістових модулів, передбачених
для вивчення протягом навчального року, має становити не менше 45
кредитів.

Чотирирічна програма підготовки бакалавра розрахована на 245 кредитів
теоретичної підготовки або 8820 годин. Один кредит еквівалентний 36
годинам за усіма видами навчальної роботи (аудиторні заняття,
індивідуальна робота і практична підготовка, контрольні заходи тощо).
Засвоєння освітньо-професійної програми бакалавра забезпечує здобуття
базової вищої освіти за відповідним напрямом.

Програма підготовки магістрів, наприклад, з технічних спеціальностей на
базі програми підготовки бакалавра розрахована на 120 кредитів (4320
годин), а на базі програми підготовки спеціаліста – 60 кредитів (2160
годин).

Ця програма передбачає поглиблену фундаментальну, спеціальну та
науково-практичну підготовку. Вона спрямована на формування інноваційної
складової професійної діяльності, фундаментальність і сучасний рівень
знань у відповідній галузі науки, засвоєння знань і умінь щодо
проведення наукових досліджень та педагогічної діяльності.

Також важливим завданням є використання уніфікованих залікових одиниць
(кредитів), які широко розповсюджені у світі. З відомих 3-х систем: ECTS
(European Community Course Credit Transfer System) – європейської
системи, USCS (US Credit System) – американської системи, CATS (Credit
Accumulation and Transfer Scheme/System) – британської системи та інших,
– ми орієнтуємося на ECTS.

Вона повною мірою забезпечує вимірювання та порівняння результатів
навчання у разі переходу з одного вищого навчального закладу до іншого.

Щоб адаптувати вітчизняну систему організації навчального процесу до
європейської системи кредитного взаємовизнання в Україні необхідно
провести важливі заходи.

По-перше, на законодавчому рівні потрібно внести зміни до
нормативно-методичних документів: переглянути перелік напрямів і
спеціальностей, додатки до дипломів про вищу освіту, стандарти вищої
освіти та інше.

По-друге, необхідно здійснити ряд організаційних заходів, які мають
включати зміни в системі менеджменту університетів – появу менеджерів і
тьюторів (кураторів – розробників навчальних модулів), інформаційне
забезпечення академічної мобільності та ін.

По-третє, потрібно адаптувати існуючі навчальні програми і плани
відповідно до вимог ECTS, створення накопичувально-залікової кредитної
системи, розробки узгоджених змістовних модулів.

3. Наступним напрямком реформування є прийняття узгодженого з країнами –
членами Болонського процесу додатка до диплома

Чинний в Україні додаток до диплома, який є невід`ємною складовою
документа про вищу освіту, розроблено в 2000 році відповідно до
встановленої на той час Європейським центром вищої освіти форми та
рекомендацій ЮНЕСКО. Зі ставлення національного додатка до диплома та р
екомендованого ЮНЕСКО у рамках Болонського процесу дозволяє дійти
висновку, що, незважаючи на деякі розбіжності за формою, термінологією
та суттю, вони мають багато спільного.

Отже, Україна може без особливих ускладнень внести зміни до прийнятого
на національному рівні додатка до диплома і перейти до узгодженого в
Європі додатка.

4. Що ж стосується прийняття системи, яка визнає докторський рівень як
третій цикл навчання, то структура освітньо-кваліфікаційних рівнів, яка
існує в Україні, дозволяє легко перейти до третього ступеня доктора
філософії, який визначено Берлінською декларацією 2003 року як
невід`ємну складову триступеневої системи підготовки на європейському
просторі.

Порівняння українських наукових ступенів кандидата та доктора наук і
звань з відповідними європейськими показує, що в деяких випадках
еквівалентами наукового звання кандидата наук є доктор філософії з
відповідної спеціальності, а званню доктора наук відповідає звання
заслуженого доктора чи доктора наук, яке присвоюють у деяких країнах за
дослідження.

Вже зараз система наукових ступенів в Україні не суперечить прийнятому
країнами Європи науковому ступеню доктора філософії як третього циклу
навчання. На сьогодні переважна більшість кандидатів наук готуються в
аспірантурі, термін навчання в якій – 3 роки, а частина докторів наук –
у докторантурі протягом 2 років.

Програми підготовки кандидатів наук потребують узгодження з програмами
підготовки докторів філософії (PhD), які мають визначити учасники
Болонського процесу і, задовольнивши вимоги до PhD, Україна може ввести
освітньо-науковий ступінь доктора філософії. На даному етапі в Україні
ступінь доктора наук можна залишити як визнання більш високого рівня
наукових досягнень, як ступінь вищої наукової кваліфікації на теренах
України.

5. Наступний напрям реформування пов`язаний із забезпеченням освіти
протягом усього життя. Це вимагає сьогодні створення сучасної
розгалуженої системи підготовки та перепідготовки, основаної на
інтегрованих навчальних планах, і узгодженої системі кредитів з
визнанням дипломів і сертифікатів у системі
школа–університет–післядипломне навчання.

Існуюча система післядипломного навчання, яка включає навчальні заклади
відомчого підпорядкування (інститути, курси, центри підвищення
кваліфікації тощо) і підрозділи післядипломної освіти у вищих навчальних
закладах, має суттєві вади. Це вузькопрофільність навчання, відсутність
висококваліфікованих кадрів, неможливість впровадження у навчальний
процес останніх досягнень науки і техніки, неспроможність забезпечити
безперервну освіту, основану на системі кредитів, складнощі з визнанням
документів про післядипломне навчання.

Отже, для пристосування існуючої системи післядипломної освіти до потреб
суспільства та ринку праці, доцільно створити навчально-наукові
виробничі комплекси при вищих навчальних закладах, окремі складові яких
уже існують при деяких національних університетах і забезпечують
безперервну освіту. Таким комплексами слід здійснювати довузівську
підготовку, навчання для здобуття вищої освіти, післядипломне навчання.

6. Важливим напрямом реформування є сприяння європейській співпраці в
галузі гарантії якості освіти , якій в Болонському просторі приділяється
особлива увага.

В Україні створена й активно працює державна система акредитації,
ліцензування і атестації, яка включає державні інституції та
представників університетів, громадських організацій, а також замовників
на фахівців.

Важливим інструментом у державному контролі якості підготовки
випускників вищого навчального закладу є Державні екзаменаційні комісії,
на засіданнях яких студенти захищають випускні атестаційні роботи,
дипломні роботи та проекти. Склад цих комісій затверджує Міністерство
освіти і науки України, яке контролює якість через Державну інспекцію
навчальних закладів за критеріями і методиками, затвердженими Державною
акредитаційною комісією.

7. Дуже важливим в програмі реформування є підвищення мобільності
студентів, викладачів і науковців.

Сьогодні понад 10 тис. українських громадян навчаються за кордоном у
рамках міжуніверситетських, міждержавних програм з 64 державами.

Двадцять п`ять тис. іноземних студентів зі 110 країн отримують освіту в
Україні, серед них 28 країн Європи, 40 країн Азії, 30 країн Африки та 12
країн Латинської Америки.

Але в системі вищої освіти України є проблеми, які перешкоджають
підвищенню мобільності студентів і викладачів, про що вже сказано вище.

До цих перешкод треба додати слабку підготовку з іноземних мов у
середній та вищій школі, візовий режим, різницю в рівні життя населення
України порівняно з країнами Європи та ін.

Але привабливість університетів Європи для студентів – це комплексна
компонента значної ваги, яка включає перспективу для кар`єри, що надає
університет, якість і вартість навчання, вартість і умови проживання,
доступність побутових послуг, наявність стипендіальних програм,
відсутність міжнаціональних і релігійних конфліктів, відповідність
європейським освітнім стандартам тощо.

Все це ми маємо вирішувати в Україні, бо це основа забезпечення прав
молодої людини на транснаціональну освіту і подальше її
працевлаштування.

8. Вирішенню цих проблем сприяють міжнародні освітні проекти, які
виконуються в Україні.

Міжнародна інтеграція України у сфері освіти і науки сьогодні
характеризується 82 міжурядовими і 45 міжвідомчими угодами про співпрацю
з 56 країнами світу, 15 з яких – це міжурядові угоди про взаємне
визнання документів про освіту, наукові ступені і вчені звання.

Особливу роль у євроінтеграційних процесах відіграє укладання і
ратифікація угоди між Україною і ЄС про наукове і технологічне
співробітництво, що надасть можливість українським науковцям взяти
участь у реалізації проектів, які здійснюватимуться в масштабах Шостої
рамкової програми ЄС.

В Україні розширено вивчення європейських мов: англійської, німецької,
французької, іспанської, італійської, фінської та ін. До програми
підготовки магістрів включено вивчення двох іноземних мов, створено
мовні центри в декількох національних університетах.

Розвивається двостороння співпраця у сфері вищої освіти. Загалом
укладено вже 107 міждержавних, міжурядових і міжвідомчих угод у цій
галузі з 64 країнами світу.

Вищі навчальні заклади України співпрацюють з країнами ЄС на
двосторонній основі та в рамках різних наукових і освітніх програм.
Зокрема, за десять років в рамках виконання програми TEMPUS (TACIS)
здійснено 105 проектів у 37 вищих навчальних закладах. З 2003 року в
українських університетах реалізується ще 14 проектів. За 9 років
реалізації програми в Україні на конкурс було подано 500 заяв на
проекти, які включали понад 1000 вищих навчальних закладів України та
країн–членів ЄС.

9. Важливим аспектом європейської інтеграції України є співпраця в
інформаційній сфері.

Сучасна освіта неможлива без функціонування системи дистанційного
навчання, мережі електронних бібліотек, впровадження інформаційних
технологій у сферу наукових досліджень і навчання. Це спеціалізована
науково-освітня комп`ютерна мережа, яку розглядають як базову для
створення українського інформаційного науково-освітнього порталу, що
включає названі компоненти.

Європейська інтеграція України в інформаційній сфері значною мірою
пов`язана зі співпрацею з міжнародними організаціями, національними
науково-освітніми мережами: URAN – в Україні, DFN – у Німеччині, Surfnet
– у Голландії, Renater – у Франції, Janet – у Великій Британії, ACOnet –
в Австрії та ін., а також інтеграцією з трансєвропейською мережею GEANT.
Уже зараз відповідно до домовленостей з ACOnet користувачі URAN мають
доступ до GEANT по каналах передачі даних у м. Відні зі швидкістю
передачі 34 Мбіт/сек.

Ефективною сферою інтеграції на рівні університетів є об`єднання
електронних ресурсів науково-технічних бібліотек. В Україні ресурси
мережі електронних бібліотек включають ресурси наукових бібліотек
університетів, бібліотек Національної академії наук, публічних
бібліотек, бібліотек центрів дистанційного навчання.

Мережа електронних бібліотек інтегрує бібліотечні ресурси у сфері науки
і освіти. Система побудована на єдиних організаційних,
програмно-апаратних і технічних платформах. Крім цього, завданням
регіональних центрів URAN є інтеграція ресурсів електронних бібліотек
для створення єдиної національної мережі електронних бібліотек з
потужними довідково-інформаційними системами.

Масштабним за значенням є проект ЮНЕСКО зі створення Центрально-східного
європейського віртуального університету, в якому беруть участь
університети з Австрії, Болгарії, Угорщини, Литви, Польщі, Румунії,
Чехії, Естонії, Вірменії, Азербайджану.

Висновки

Отже, структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури
освіти розвинених країн світу, визначеної ООН, ЮНЕСКО та іншими
міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що регулюється Законами
України «Про освіту» та «Про вищу освіту». Вона забезпечує
фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку студентів.

Вища освіта України – це достатньо сформована система, яка певною мірою
відповідає структурі освіти розвинених країн світу. Функціонує
відпрацьована ступенева система вищої освіти, яка враховує світові
тенденції та національні особливості і традиції вищої школи України.

З метою адаптації освітньо-кваліфікаційних рівнів України до вимог
Болонського процесу передбачається змінити рівень спеціаліста на рівень
магістра за галузевою ознакою поряд з існуючим рівнем магістра, який
відповідатиме європейському рівню “master of science”, а рівень
молодшого спеціаліста вивести з системи вищої освіти.

Наявна в Україні система наукових ступенів кандидата наук і доктора наук
може бути адаптована до системи, прийнятій в Європі, після узгодження
структури спеціальностей і критеріїв якості підготовки PhD та кандидатів
наук.

З метою впровадження кредитно-модульної системи, подібної до ECTS, в
Україні зараз проводиться педагогічний експеримент щодо відпрацювання
кредитно-модульної системи у вищій освіті. Цей експеримент планується
завершити до 2005 року з подальшим розповсюдженням його результатів на
всі університети України.

Критерії визначення якості вищої освіти мають бути розроблені і
узгоджені для забезпечення контролю якості як для здійснення зовнішнього
контролю, так і для забезпечення якості на рівні вищого навчального
закладу, за участю роботодавців і міжнародних експертів.

Для реалізації принципу “освіта через усе життя” в Україні потрібно
удосконалити систему перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців
шляхом створення навчально-науково-виробничих комплексів при вищих
навчальних закладах, підсилення зв`язків університетів з підприємствами
та галузями економіки України.

Україна активно співпрацює з країнами ЄС щодо впровадження європейської
тематики у вищу освіту, яка відображена у спільних проектах і програмах.

Таким чином, Україна проводить активну роботу щодо адаптації вітчизняної
системи вищої освіти до умов Болонського процесу з наміром увійти до
Болонської співдружності в 2005 році і разом з європейськими країнами до
2010 року завершити загалом структурне реформування вищої освіти.

Міністерство освіти і науки визначило п’ять пріоритетних напрямів
діяльності у сфері вищої освіти і науки у найближчі роки: європейський
рівень якості і доступності освіти; духовна зорієнтованість освіти;
демократизація освіти; «щасливий учитель – щасливий учень»; розвиток
суспільства на основі нових знань.

Список використаної літератури

Закон України “Про вищу освіту” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002,
N 20, ст.134 (зі змінами і доповненнями)

Корнієнко В.С. Сучасний стан і проблеми вищої освіти в Україні. – К.,
2005.

Смірнов С.А. Університетські реалії // День. – 2005. — №104.

Юхновський І. Процес пішов… Болонський. А гарантії якості вищої
освіти? // Діалог. – 2006. — №5.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи