HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Сім’я як соціальний психологічний феномен”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ СІМ’Ї ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ ТА ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ СІМ’Ї

1.1. Сім’я — соціальний інститут формування особистості

1.2. Матеріально-економічна та репродуктивна функція сім’ї

1.3. Комунікативна, виховна та інші функції сім’ї

2. СІМЕЙНІ ВІДНОСИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЇ СІМ’Ї

2.1. Психологія сімейного спілкування

2.2. Поняття сумісності та конфліктності у сімейних відносинах

3. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження теми курсової роботи зумовлена тим, що сім’я –
це соціальне утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту, взаємною
моральної відповідальністю і взаємодопомогою. Сім’я – це своєрідний
соціальний психологічний феномен, суспільство в суспільстві, де існують
свої правила і обов’язки. Держава, яка складається з повноцінних,
розвинутих і культурноосвічених сімей, багата держава, у неї є майбутнє.

Сім’я несе окрім найрізноманітніших функцій – соціальні функції. До
найголовніших можна віднести такі як:

репродуктивну (продовження роду);

виховну функцію;

організація і використання вільного часу;

взаємне піклування і взаємодопомога членів сім’ї.

Сім’я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних
ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім’ї і через сім’ю формуються
первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини, підлітка. Не
потрібно забувати і про те, що сім’я закладає основи відносин між
близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне
життя людини.

Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з
великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними
засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка
формується. У цьому розрізі стає зрозумілим уся складність і трагічність
наявності в суспільстві неповних сімей, які так чи інакше впливають на
суспільно-політичне життя держави.

Що слід розуміти під широковживаними поняттями “родина”, “сім’я”?
Історії суспільства, за словами учених, уже нараховується не менше
чотирьох тисяч років. На всьому її протязі серце людини не втомлювалося
збагачувати людські відносини й удосконалювати їх.

Однієї з найбільших цінностей людини є любов. Саме в ній відкривається
нескінченна цінність людської особистості, радість применшення себе
заради того, кого любиш, радість продовження себе. Усе це виразилося в
такому соціальному інституті як родина, сім’я.

У різні часи в різних народів існували різні погляди на родину, своє
місце в ній, місце родини в суспільстві, з’являлося щось нове, але разом
з цим залишалося, по суті, унікальним збагаченням людської душі –
живої, шукаючої, що розвивається. Ідеальна родина немислима без любові.
Любов – це тепло, ніжність, радість. Це головна рушійна сила розвитку
людства, то заради чого існуємо всі ми, те що посуває людини до
нерозважливо- героїчних учинків.

Не варто виробляти загальних канонів сімейного благополуччя: є різні
типи людей, різні традиції і вдачі, і те, що підходить одним, зовсім не
підходить іншим. Але кожна людина чекає від свого шлюбу якихось
позитивні зміни у своєму житті. І якщо людині чомусь почуття «любов»
виявилося недоступним, те це зовсім не виходить, що вона буде не
щасливою і духовно обмеженою у своєму житті. Можливо, що люди, що
поженилися по розуму чи з розрахунку, більш уживуться разом, і менш
будуть душевно вимогливі один до одного. Доля шлюбу – і це винятково
важливо – куди більше залежить не від почуттів, з якими люди женяться, а
від їхнього характеру – чи доброти (недоброти), чи егоїзму (неегоїзму),
чи привітності (байдужості). Саме від цього залежить доля їхніх
почуттів, їхньої родини, їхня власна доля. Єдине, що, напевно, є свідомо
нещасливим шлюбом – шлюб насильницький. У деяких країнах існує традиція,
де родина складається за розпорядженням батьків. Так, і в нас у
визначених соціальних шарах населення така ж ситуація має місце.

Що таке родина? По-перше, родина — це соціально-правовий інститут, що
знаходиться під захистом держави. Штамп у паспорті, спільна особиста
власність, право на спадкування, роздягнув майна при розводі, і все таке
інше.

Ясно, що багато сторін цього інституту зникнуть разом із усіма
державно-правовими інститутами, коли відімре держава, і утратять усякий
зміст поняття «власність», «спадкування», «майно» і ін. По-друге, родина
– це соціально-культурний інститут. Родина створена для дуже важливої
потреби людини в самоствердженні, тобто в повазі з боку навколишніх.
По-третє, родина – це особлива мала соціальна група, основний соціальний
психологічний осередок суспільства. Особлива форма співдружності
чоловіка і жінки для повноцінного відтворення наступного покоління.

Сім’я виступає складним соціальним і психологічним феноменом. Держава
повинна створювати умови для повноцінного розвитку сімей. В сучасних
умовах охорона благополуччя сім’ї повинна вводитися в ранг державної
політики і, насамперед – через гарантоване право на працю кожної людини,
кожної сім’ї, впровадження в життя програм, пов’язаних з підтримкою
молодих сімей тощо.

Сім’я – це держава в державі, не варто забувати про це. Тим то і
важливі здорові сім’ї, здорові відносини у них, для того, щоб в державі
суспільство відчувало родинне тепло і затишок.

1. ПОНЯТТЯ СІМ’Ї ЯК СОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНУ

ТА ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ СІМ’Ї

1.1. Сім’я — соціальний інститут формування особистості

Є десятки, сотні професій, спеціальностей, робіт: один будує залізницю,
інший зводить житло, третій вирощує хліб, четвертий лікує людей, п’ятий
шиє одяг. Але є сама універсальна — сама складна і найблагородніша
робота, єдина для всіх і в той же час своєрідна і неповторна в кожній
родині, — це створення людини.

Відмітною рисою цієї роботи є те, що людина знаходить у ній ні з чим не
порівнянне щастя. Продовжуючи рід людський, батько, мати повторюють у
дитині самих себе, і від того, наскільки свідомим є це повторення,
залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє. Кожна мить
тієї роботи, що називається вихованням, — це утворення майбутнього і
погляд у майбутнє.

Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми
створюємо любов’ю — любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю
батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.
Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один
одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Навряд чи людина криком сповіщає світ про своє народження, починаються
її вчинки, починається її поведінка. Людина поступово відкриває світ,
пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, посміхається їй і її
перша неясна думка, якщо тільки можна її назвати думкою, — це відчуття
того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його
щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає
над ним, бачить яскраву іграшку — і мама, і тато тішаться, коли він,
син, тішиться… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо
поведінка, вчинки маленької людини продовжують диктуватися тільки його
потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні,
підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.

Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до
потреб — перших, елементарних і навіть у якійсь мері примітивному
побуднику людських учинків, людської поведінки — приєднується більш
сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник – обов’язок. Власне,
людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те,
що хочеться, а те, що треба робити в ім’я загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато
одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття
подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір’ю. Не тільки
сам по собі догляд, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх
грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, позбавилися матері чи
батька, часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від
відсутності в їхніх спогадах пам’яті про батьківську ласку, сімейні
радощі, невипробувані почуттях і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя,
яке дається яким-небудь гарним сімейним життям, згадують, що вони,
дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним,
вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть уже
сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не
більш як недурна людина. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього
віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в тому, хто їм у цей час
усіх дорожче, різноманітні цінності, які пропонує їм уява. Вони завжди
люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків. І коли батьки дійсно
мають великі достоїнства і дітям приходиться бачити вираження подяки чи
поваги до їх батьків, це майже завжди робить на них вплив, що
залишається на все життя і нерідко визначальний характер життя і
діяльності дитини.

Сім’я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку
суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні
суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні
проблеми, криза в політиці, культурі — все це відбивається на
життєдіяльності сучасної сім’ї, при цьому поглиблюється її
дезорганізація.

Розглянемо кожну функцію сім’ї та визначимо, як сучасна сім’я
справляється з її виконанням.

1.2. Матеріально-економічна та репродуктивна функція cім’ї

Матеріально-економічну функцію сім’ї становлять її бюджет, організація
споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, здобуття
професії, відновлення втрачених на виробництві сил. Сім’я повинна брати
участь у суспільному виробництві, здобувати професію, заробляти собі на
життя, на відновлення втрачених на виробництві сил. Чи може сучасна
сім’я ефективно виконувати цю функцію?

Як свідчать дані соціологічних досліджень [4, c.10] , переважна
більшість сімей має життєвий рівень нижче прожиткового мінімуму; більше
50 відсотків цих сімей перебувають за межею бідності, а прибуток молодої
сім’ї удвічі нижчий за необхідні потреби. Крім того, чимало молодих
людей не зайнято або не повністю зайнято у системі суспільного
виробництва внаслідок його кризового стану, скорочень, має нестабільні
заробітки. Тому, щоб утримувати сім’ю, люди змушені займатися так званою
комерційною діяльністю. Особливо важко сім’ям, які виховують малих
дітей, неповним, багатодітним сім’ям. Ці явища стають причиною зубожіння
сімей, що позначається на здоров’ї членів сім’ї, їх інтелектуальному
розвитку, а в майбутньому -на розвитку суспільства, генофонді країни.

Житлово-побутова функція — це забезпечення сім’ї житлом, ведення
домашнього господарства, організація домашнього побуту. Ця функція тісно
пов’язана з попередньою. За даними соціологічних досліджень (4), лише
5-7 відсотків молодих сімей, що беруть шлюб, забезпеченні власним
житлом. Через 5 років спільного проживання власне житло мають 23
відсотки молодих сімей, інші або проживають з батьками, або наймають
(48,5 відсотка) окрему квартиру чи кімнату в гуртожитках (особливо це
стосується студентської сім’ї). Молоді сім’ї навіть не мають чітких
перспектив щодо одержання житла. Усі ці негаразди негативно позначаються
на організації домашнього побуту і загалом — на мікрокліматі сім’ї.

Отже, в активний період життя, сприятливий для здобуття професії,
вдосконалення професійних якостей, народження та виховання дітей, молода
сім’я не має належних економічних та побутових умов для свого
становлення, нормального розвитку та виховання здорового покоління.

Репродуктивна (демографічна) функція сім’і полягає у відтворенні життя,
продовженні людського роду, тобто в народженні дітей. Мається на увазі
відтворення не тільки кількісне, а й якісне (народження фізично і
психічно здорового покоління, без біологічних і психічних аномалій). Як
відомо, для відтворення населення та його природного приросту кожна сім
я повинна мати двох-трьох дітей. Статистичні дані свідчать про те, що
особливістю сучасної молодої сім’ї є її малодітність (більшість сімей,
десь біля 52 відсотків, має одну дитину), бездітність, відкладання
народження дітей на невизначений період. У результаті з 1991 р. в
Україні кількість померлих щороку перевищує кількість народжуваних.
Наприклад, у 1992 р. кількість народжених в Україні становила 596785, а
померлих — 697110. Отже, природний приріст дорівнював — 100325 (3).
Тобто населення України має тенденцію до старіння та вимирання. Цей
процес торкнувся й сільської місцевості, де раніше в сім’ях налічувалося
двоє-троє, а то й більше дітей. Нині більшість сільських сімей також має
лише одну дитину.

Отже, скрутні матеріально-економічні та житлово-побутові умови існування
молодої сім’ї негативно відбиваються на відтворенні населення України,
що в свою чергу через певний час справлятиме негативний вплив на
загальний розвиток суспільства: не вистачатиме робочих рук,
спостерігатиметься недостатній розвиток науки, подальше зменшення
кількості населення тощо. Складність ситуації, у якій перебуває зараз
молода сім’я, негативні явища, що мають місце в молодіжному середовищі
(алкоголізм, наркоманія, захворювання, що передаються статевим шляхом)
позначаться і на якісному відтворенні населення [1, c.56-57].

1.3. Комунікативна, виховна та інші функції сім’ї

Комунікативна функція сім’ї передбачає створення сприятливого сімейного
мікроклімату, необхідного для психічно-емоційного відтворення сил членів
сім’ї, внутрісімейного спілкування подружжя, батьків і дітей, сім’ї та
оточуючого мікро- і макросередовища, а також її спілкування з духовними
та інтелектуальними надбаннями суспільства (засоби масової інформації,
література, мистецтво тощо).

Психологічний клімат сім’ї — це стійкий емоційний настрій, результат
особливостей і якості взаємостосунків членів сім’ї. Психологічний клімат
сім’ї може змінюватись і залежати від самих членів сім’ї. Він може бути
сприятливим, несприятливим (конфлікти, сварки, знервованість),
суперечливим (чи то повна злагода, чи то сварки). Характерні ознаки
сприятливого сімейного мікроклімату — згуртованість членів сім’ї,
доброзичливість, почуття захищеності, терпимість, взаємна повага,
взаємодопомога, чуйність, співчуття, прагнення допомагати один одному,
співпереживання, відповідальність за сім’ю та кожного її члена. Велике
значення для психологічного клімату сім’ї має внутрісімейне спілкування.
Сімейний мікроклімат, на який впливають стійкий позитивний емоційний
настрій, взаєморозуміння, доброзичливість, позначається на настрої
членів сім’ї, загальному стилі їхнього життя. У такій сім’ї наявне
бажання разом проводити вільний час, віхідні дні, відпустку. Вона
відкрита як для внутрісімейного (між подружжям, подружжям і дітьми,
подружжям і батьками), так і для позасімейного (з друзями, сусідами,
знайомими) спілкування, створює душевний комфорт, рятує від нервових
перевантажень.

Знервованість, відсутність побутових вигод, постійна роздратованість,
грубість, сварки, чвари, піклування лише про власний комфорт,
відсутність милосердя у членів сім’ї призводять до негативного
емоційно-психологічного мікроклімату. Такі життєві умови подружжя, а
також дітей зумовлюють депресивні стани, емоційне перенапруження,
дефіцит позитивних емоцій, стресові ситуації. До останніх можуть
призводити невміння раціонально вирішувати матеріально-економічні та
житлово-побутові проблеми, сексуальна дисгармонія, конфліктність, що
прогресує на основі алкоголізму, аморальної поведінки, наявності у
членів сім’ї таких якостей особистості, як ревнощі, надмірна
образливість, егоїзм, небажання поступатись власними інтересами,
зручностями заради ближнього.

Останнім часом у сім’ях, особливо молодих, спостерігається багато
розлучень. В умовах соціально-психологічного стресу молодь по суті не
підготовлена ні морально, ні матеріально до створення сім’ї, не бажає
мати дітей. За статистичними даними, в Україні розпадається кожний
другий-третій шлюб. Проте в окремих регіонах процес розлучень має свою
специфіку. Наприклад, у Житомирській області у 1-4 місцях 1994 р.
розпалося 80 відсотків шлюбів, у Криму — 65,5 відсотка, на
Кіровоградщині розпадається третина молодих сімей, які живуть разом до
п’яти років; у Донецькій області за останні 2 роки зареєстровано 82298
шлюбів, а розпалося за цей період — 54193. Така ж картина
спостерігається на Полтавщині та в інших регіонах України, причому цифри
постійно зростають.

Крім того, стали поширеними деформовані шлюбно-сімейні процеси: молодь
не хоче офіційно реєструвати шлюб, народжувати дітей, відкладаючи це до
кращих часів. Усі ці явища призводять до зростання кількості позашлюбних
дітей серед дуже молодих матерів. Їх в Україні народилося у 1993 р. 13,0
відсотків у містах і 12,8 відсотка — у селах. Отже, зростає кількість
дітей народжених поза шлюбом, в тому числі у неповнолітніх матерів.

Збільшується кількість неповних сімей, діти у таких сім’ях не мають
належного матеріального забезпечення. Крім того, виховання дитини одним
з батьків, переважно матір’ю, негативно відбивається на формуванні
особистості як хлопчика, так і дівчинки [2, c.78].

У нормальній, благополучній сім’ї всі проблеми, як правило, мають
раціональні способи розв’язання, не зачіпаючи інтереси будь-кого з її
членів: кожний має свої свободи, можливості задовольняти власні потреби.
Дезорганізація шлюбно-сімейних відносин призводить до зниження
соціальної активності людини, позначається на її працездатності,
погіршує стан психічного та фізичного здоров’я, негативно впливає на
процес сімейного виховання, збільшує кількість дитячих захворювань,
сприяє появі важковиховуваності, формуванню ранньої девіантної
поведінки, невротичних, психосоматичних розладів, збільшенню суїцидних
вчинків.

Розпаданню шлюбів сприяють не тільки складні матеріально-економічні та
житлово-побудові умови сім’ї, а й медично- соціальна,
соціально-психологічна і психолого-педагогічна непідготовленість молоді
до сімейного життя, невміння раціонально розв’язувати сімейні проблеми і
запобігати конфліктним ситуаціям, відсутність правових, юридичних,
медичних, економічних, сексологічних, наркологічних і
психолого-педагогічних знань, необхідних для молодого подружжя.

Виховна функція полягає у передачі дітям дорослими членами сім’ї
соціального досвіду. Правильне сімейне виховання розвиває здібності,
здрові інтереси та потреби дитини, формує правильний світогляд,
позитивне ставлення до праці, сприяє прищепленню гуманних моральних
якостей, розумінню необхідності дотримуватися правових і моральних норм
життя, поведінки, що сприяє розвитку фізичної досконалості дітей,
зміцненню їхнього психічного здоров’я, виробленню навичок
санітарно-гігієнічної культури. Ця функція — одна з найважливіших. Її
мета — передати підростаючим поколінням у процесі входження в систему
суспільних відносин соціального досвіду, знань, орієнтацій, норм і
ролей, умінь і навичок, необхідних для моральної життєдіяльності. Успіх
виховання залежить від виховного потенціалу сім’ї, який у свою чергу
залежить від її матеріальних і побутових умов, чисельності та структури
сім’ї, взаємостосунків, які складаються між всіма членами родини,
особистого прикладу батьків, їх педагогічної культури, специфіки самого
процесу сімейного виховання.

Соціальна ситуація, у якій перебуває сучасна молода сім’я, призводить до
того, що, виховуючи дітей, батьки стикаються з цілим рядом проблем.
Зважаючи на те, що суспільством ставиться завдання посилити сімейне
виховання, школа та соціальні служби мають допомагати сім’ї у створенні
нормальних психолого-педагогічних та емоційно-моральних умов для
повноцінного виховання дітей, розвитку їхніх пізнавальних інтересів,
фізичного удосконалення, нормального спілкування з батьками та іншими
членами сім’ї, у набутті батьками умінь, необхідних для вирішення
складних проблем сімейного виховання. Вимога сучасного суспільства
поліпшити якість сімейного виховання та підвищити відповідальність
батьків за виховання дітей часто стикається з проблемою матеріальної
незабезпеченості сім’ї, зосередженості батьків на пошуках коштів для
того, щоб, насамперед, забезпечити їх нормальним харчуванням, одягом,
тобто задовольнити фізичні потреби дитини. Внаслідок цього духовний
розвиток дитини залишається часто поза увагою батьків, на нього не
вистачає вже ні сил, ні часу.

Крім того, сім’я потребує допомоги і в питаннях спілкування з батьками,
родичами, особливо з тими, з якими вона разом проживає. Внаслідок
зростання кількості розлучень, нестабільності та деформації шлюбу
соціальної допомоги потребують сім’ї, які не в змозі забезпечувати
належний рівень сімейного виховання і в яких створюються передумови для
негативного напрямку у формуванні особистості дитини. Це так звані
неблагополучні сім’ї, де батьки зловживають спиртним, ведуть аморальний
спосіб життя; неповні сім’ї; сім’ї, де між батьками, батьками й дітьми
мають місце постійні конфлікти; сім’ї з низьким морально-культурним
рівнем батьків; зовні благополучні сім’ї, тобто сім’ї, де за нормальних
економічно-побутових умов і наявності обох батьків складаються
несприятливі умови для виховання дітей внаслідок педагогічної
неосвіченості та низької педагогічної культури батьків, причому,
педагогічні помилки батьків носять стабільний характер. Тому постає
завдання про підготовку батьків до якісного виконання батьківських
обов’язків.

Соціальної, педагогічної та психологічної допомоги потребують також
сім’ї групи ризику, до яких на даному етапі розвитку суспільства ми
відносимо багатодітні сім’ї, одиноких матерів, неповнолітніх матерів,
сім’ї з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, малозабезпечені сім’ї.

Рекреативна функція сім’ї — це організація вільного часу та відпочинку
сім’ї. Рекреативна діяльність сім’ї здійснюється в будні й вихідні дні,
а також під час відпустки. Вона виконує роль збереження сім’ї як
цілісної одиниці, зміцнює сім’ю, закріплює кращі традиції, має велике
значення у вихованні дітей, емоційному єднанні подружжя. Крім того, ця
функція має значення для розвитку інтересів і потреб особистості,
виконує культурну роль, формуючи, розвиваючи та виховуючи культурні,
моральні й ,гг’ховні цінності та норми. У стабільній сім’ї ця функція
постійно трансформується й розвивається. У дезорганізованих сім’ях ця
функція по суті руйнується або виконується частково. Це спостерігається
і в повсякденному житті, коли члени сім’ї повертаються додому з роботи.
У цей період вільний час сім’ї призначений для відновлення фізичних,
моральних та емоційних сил, витрачених протягом трудового дня. Крім
відновлення витрачених сил, людина мусить подбати про свій духовний та
інтелектуальний розвиток. І дуже важливо, щоб це стосувалося кожного з
членів подружжя і дітей. Під час відпустки майже весь час можна
присвятити дозвіллю, що може найбільше сприяти розвитку особистості [12,
c.68].

Проблема реалізації рекреативної функції молодої сім’ї полягає в тому,
що зараз обмежені умови для раціонального проведення вільного часу. Адже
фінансові проблеми, про що ми вже згадували, не дають можливості
відвідувати кіно, театри, концерти, виставки, музеї, кафе і ресторани,
реалізовувати свої потреби у відпочинку, оздоровлювати сім’ю в
санаторії, будинках відпочинку, на морі, відправляти дітей у літній
табір, мандрувати. Найреальніший спосіб відпочинку — поїхати до батьків
у село, родичів або знайомих. Отже, сім’я має дуже обмежені можливості
для духовного розвитку своїх членів. Незадовільні житлові умови сучасної
молодої сім’ї і вимушеність проводити своє дозвілля здебільшого вдома
можуть призводити до роздратованості, негативного стереотипу поведінки в
сім’ї.

Отже, ми розглянули основні форми життєдіяльності сім’ї-її функції. Як
видно із зробленого аналізу, всі функції між собою тісно пов’язані.
Неможливість виконання сім’єю однієї функції веде за собою прорахунки у
виконанні іншої функції. Тому для підтримки та розвитку нормальної
життєдіяльності сім’ї необхідна державна політика, яка має бути
спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та
духовного потенціалу сім’ї і має прагнути до того, щоб найменша
кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо.
Для цього слід постійно стимулювати внутрішні резерви сім’ї (економічні,
демографічні, виховні, рекреативні), а також допомагати реалізувати їх
[1, c.45].

2. СІМЕЙНІ ВІДНОСИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПСИХОЛОГІЇ СІМ’Ї

2.1. Психологія сімейного спілкування

Життя в сім’ї неможлива без спілкування в ній, спілкування між чоловіком
і дружиною, між родителями і дітьми в процесі повсякденних відносин.
Спілкування в сім’ї являє собою відношення членів сім’ї друг до друга і
їхня взаємодія, обмін інформацією між ними, їхній духовний контакт.
Спектр спілкування в сім’ї може бути дуже різноманітним. Крім бесід про
роботу, домашнє господарство, здоров’я, житті друзів і знайомих воно
містить у собі обговорення питань, зв’язаних з вихованням дітей,
мистецтвом, політикою, і так далі.

Задоволеність чоловіків спілкуванням залежить від ступеня сумісності
їхніх поглядів, цінностей. Не викликає сумніву той факт, що нервозність,
неврівноваженість, замкнутість і інші негативні риси характеру є
поганими супутниками сімейного спілкування.

Соціологічні дослідження показують, що при нормальних взаєминах у сім’ї
дружини звичайно завжди поділяються між собою своїми засмученнями й
одержують при цьому морально психологічну підтримку, чого не скажеш про
неблагополучні сім’ї.

Однак не буває ідеального спілкування в сім’ї, тобто спілкування, що
складає тільки зі згоди. Подружні відносини неминуче проходять через
протиріччя: сварки, конфлікти, і так далі. У цих випадках дуже важливо
зрозуміти дружинам позицію один одного, поставити себе на його місце. Я
вважаю, що в процесі суперечки варто говорити тільки про предмет
суперечки і не слід нагадувати про минулі промахи іншого, не робити
випадів: «А ти сам…».

У сімейному спілкуванні дуже важливі моральні принципи, головним з який
є — повага іншого, його «я». Нерідко, після важкого трудового дня
дружини прагнуть зірвати свій поганий настрій на близьких, дати вихід
озлобленості, що нагромадилася. Вони починають гарчати, дорікати, робити
зауваження, кричати. У результаті такої розрядки людина може одержати
тимчасове полегшення, хоча наслідки можуть виявитися важкими. Одних
починають мучити каяття совісті за власну неправоту і нестриманість.
Інших — образа за несправедливі обвинувачення і докори. У результаті це
сприяє руйнуванню сім’ї.

Іноді корисно робити компроміси, тобто йти на поступки один одному.
Також дуже важливо уміти визнавати свої помилки, як право інших
помилятися.

Дуже важливо частіше поділятися своїми думками, не скупитися на похвалу,
добрі слова.

У сім’ї, крім дорослих, у неповноцінному спілкуванні бідують також і
діти. Спілкування є одним з основних факторів формування особистості
дитини. Потреба в спілкуванні з’являється в дитини із самого народження.
Вже у віці 2-х місяців побачивши матері його особа опромінюється
посмішкою.

Спілкування батьків з дітьми має величезне значення для їхнього
повноцінного розвитку. Доведено, що діти, позбавлений можливості
спілкуватися з родителями, характеризуються низьким рівнем саморегуляції
поводження, мають підвищену чутливість до звертання до них дорослого,
випробують труднощі в спілкуванні з однолітками [5, c.91].

У багатьох сім’ях здебільшого діти частіше спілкуються з матір’ю, чим з
батьком. Бесіди ж з батьком мають короткочасний характер. У деяких дітей
узагалі відсутні довірчі відносини як з батьком, так і з матір’ю.
Найчастіше це буває в сім’ях, де не установилися близькі духовні
контакти як між чоловіками, так і між родителями і дітьми. У таких
сім’ях головної є воля одного з чоловіків, а взаємини з іншими членами
сім’ї ґрунтується на наказах, підпорядкуванні, образах. Це впливає на
формування в дітей здатності до повноцінного спілкування.

Таким чином, на батьках лежить відповідальність за виховання в дітей
здатності до людського спілкування, тому що саме в сім’ї діти засвоюють
характер спілкування. Крім того, від уміння чоловіків спілкуватися
багато в чому залежить і морально-психологічне благополуччя всіх членів
сім’ї.

Сьогодні мало хто заперечує той факт, що ключова роль у сім’ї належить
жінці. Саме її свідомість, поводження, її роль як чоловіки, матері,
робітниці пред’являють до неї високі вимоги.

N

A

J

X

? o oe J

L

X

&

t

ooooooooeessssssssssssssssssssssssssssssss

Ця подвійність впливу професійної зайнятості жінок безпосередньо
переноситься і на процес виховання. Однак позитивні і негативні моменти
даного впливу залежать як від морально-психологічного клімату в сім’ї,
так і від особистості матері, рівня її освіченості, загальної культури,
авторитету в дитини. Отже, є сім’ї і професії, де зазначене вплив є
позитивним, але чимало і таких (мова йде про малокваліфіковану працю),
де професійна робота матері приносить більше шкоди, чим користі [14,
c.52].

Величезна роль жінки як організатора сім’ї, як охоронниці сімейного
вогнища в найкращому змісті цього слова. «Не слід забувати тієї
обставини,— відзначає В.А. Сысенко,— що юнаки і дівчини успадковують від
батьків не тільки темперамент, характер, але також стиль поводження,
спілкування, форми відповідних реакцій. Тут діють закони соціального
спадкування» [12, c.100].

Уміння будувати сім’ю — особливий дарунок жінки. В даний час, як
показують дослідження, ніколи не свариться приблизно тільки чверть
сімей. Але порівняно широка поширеність сварок і конфліктів говорить про
тім, як велико для функціонування сім’ї уміння не загострювати, а
переборювати сварки, тобто творити, формувати культуру подружніх
взаємин, яку треба цілеспрямовано виховувати й у сім’ї, і в школі.
Культурою же визначається і відношення чоловіків до самого виховання
дітей, зокрема розуміння змісту і значення морального виховання у
формуванні особистості.

В даний час для того, щоб забезпечити раціональне сполучення ролей
матері, робітниці, господарки, у країні здійснений ряд мір, спрямованих
на полегшення положення жінок, що сполучають професійну працю і
материнство, на допомогу у вихованні дітей і виконанні батьківських
обов’язків, посилення психологічної і педагогічної допомоги. Це привело
до деяких позитивних зрушень. Однак дотепер не вирішене питання про
неповний робочий день для чи матерів про скорочений робочий тиждень,
слабко розвита допомога вдома. Усе ще дебатується можливість оплачуваної
відпустки жінкам-матерям по відходу за дитиною до досягнення їм
двох-трьох років, а також число оплачуваних днів при хворобі дитини.
Дотепер цілком не задоволена потреба населення в дитячих дошкільних
установах. Разом з тим як світовий, так і вітчизняний досвід переконує,
що ріст добробуту не веде до автоматичного росту ефективності сімейного
виховання. Більш того, що покращилися матеріальні можливості сім’ї
нерідко використовуються, і особливо матір’ю, на шкоду моральному
розвитку дітей, підсилюючи в них утриманські настрої, формуючи зневагу
до праці — головній сфері зв’язку людини із суспільством, а отже, і
головному джерелу трудової моралі, що визначає весь спосіб життя людини.
Інакше кажучи, і матері повинні одержувати підготовку до самостійному
життю.

Мова йде про те, щоб перетворити сім’ю з об’єкта постійної турботи
тільки однієї жінки в тісний союз людей, кожний з який вносить свою
лепту в будівництво сімейного вогнища.

2.2. Поняття сумісності та конфліктності у сімейних відносинах

Психологічна сумісність являє собою досить ефективне співробітництво
шлюбних партнерів у різноманітних видах сімейної діяльності, погоджене
поділ праці, прав, обов’язків. Психологічна сумісність шлюбних партнерів
заснована на взаємному позитивному психологічному сприйнятті якостей
характеру, темпераменту, розуму, звичок і потреб. Психологічна
сумісність також заснована на взаємній повазі, симпатії, дружбі, любові,
на єдності поглядів і представлень. Це поняття містить у собі взаємне
прийняття, взаємна згода щодо внеску кожного з учасників сімейної
кооперації. Психологічна сумісність — сукупність позитивних емоцій і
позитивних взаємних оцінок шлюбних партнерів. Психологічна сумісність
заснована на взаємній комплексній оцінці напряму думок, поводження,
намірів і бажань шлюбних партнерів.

Єдність поглядів, емоційного настрою, досягнення взаєморозуміння,
приблизно однакова оцінка життєвих ситуацій, вимоги до співробітництва —
усе це якоюсь мірою входить у поняття психологічної сумісності. Вона
насамперед припускає, що інша людина принаймні не викликає негативних
емоцій при спілкуванні, співробітництві, кооперації. Психологічна
сумістно-інтегральна психологічна категорія, тому що вона синтезує цілий
ряд якостей, властивостей характеру, темпераменту, розуму людини, його
погляди і т.д. і т.п. Поняття психологічної сумісності містить у собі і
здатність до психологічної адаптації до іншого людині.

Можливо, психологічна сумісність зв’язана охоче особистості йти на
багато поступок з метою досягнення визначених цілей і результатів
спільної діяльності.

При аналізі подружніх взаємин на перший план виступають ті якості і
властивості характеру чоловіків, що перешкоджають установленню
нормальних взаємин у родині і є провокуючими умовами конфліктів і
сварок. Такими рисами характеру, як правило, є сварливість,
дріб’язковість, злостивість, злопам’ятство, егоїзм, егоцентризм,
жорстокість, підозрілість, залежність, ворожість до людей,
недовірливість, відсутність чуйності і теплоти, надмірна гордість і
марнославство, надмірне хворобливе самолюбство, похмурість, владність,
емоційна холодність.

Наявність сукупності перерахованих вище чорт і якостей характеру, як
правило, свідчить про те, що в психологічній біографії людини (починаючи
з дитинства) було багато випадків порушення міжособистісних відносин із
близькими людьми (матір’ю, батьком, братами, сестрами, іншими родичами),
а також конфліктів з товаришами, друзями, вихователями в дитячому саду,
вчителями в школі. Ці випадки породжували негативні емоції, що
закріплювалися в психіці особистості в період формування і становлення.
Подібне часто случається, у результаті відсутності в родині справжньої
любові до дитини, дійсної турботи про нього, розуміння його специфічних
проблем, жорстокість батьків, їхня холодність, несправедливість,
надмірні і суперечливі вимоги.

Суперечки з приводу виховання дітей, сексу, відносин з родичами,
бюджету, а також релігійні і політичні розрізняючи можуть послужити
іншими можливими причинами невдач у подружнім житті [7, c.84].

На думку Блада і Вольфі, шлюби виявляються хитливими, якщо відносини
чоловіків з родичами стають головною проблемою, що руйнує їхнє життя.
Самі серйозні конфлікти виникають між чоловіками з приводу виховання
дітей. Безліч розбіжностей може бути зв’язане з рольовими конфліктами,
але вони в меншій мері сприяють нестійкості шлюбу, чим інші проблеми.
(Рольові конфлікти виникають із приводу роботи дружини і поділи
домашньої праці. Дружини часто скаржаться, що їхні чоловіки мало
одержують у той час як чоловіки дорікають дружин за недотепне ведення
домашнього господарства).

Очевидно, найбільш небезпечні конфлікти, обумовлені особистісними
розходженнями між чоловіками. Звички, що засуджує один з партнерів,
наприклад чи пияцтво паління, часто приводить до зіткнень. Вони можуть
стати причиною важкого стресу в подружнім житті.

Через що ж бувають конфлікти в сімейних відносинах?

А. І. Кочетов називає сімох основних причин, перелічуючи їх відповідно
до частоти зустрічальності:

порушення етики подружніх відносин (зрада, ревнощі);

біологічна несумісність;

неправильні взаємини чоловіків (одного з них) з навколишніми їхніми
людьми — родичами, знайомими, товаришами по службі і т.д.;

несумісність інтересів і потреб;

різні педагогічні позиції стосовно дитини;

наявність особистісних чи недоліків негативних

якостей в одного, а часом і в обох чоловіків; відсутність
взаєморозуміння між батьками і дітьми.

3. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ У СІМЕЙНОМУ ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми
створюємо любов’ю — любов’ю батька до матері і матері до батька, любов’ю
батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини.
Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько люблять один
одного і разом з тим люблять і поважають людей.

Навряд чи людина криком сповіщає світ про своє народження, починаються
її вчинки, починається її поведінка. Людина поступово відкриває світ,
пізнає його розумом і серцем. Вона бачить матір, посміхається їй і її
перша неясна думка, якщо тільки можна її назвати думкою, — це відчуття
того, що мати (а потім і батько) існують для його радості, для його
щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку і метелика, що пурхає
над ним, бачить яскраву іграшку — і мама, і тато тішаться, коли він,
син, тішиться… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщо
поведінка, вчинки маленької людини продовжують диктуватися тільки його
потребами, людина виростає виродком. У нього розвиваються ненормальні,
підвищені вимоги до життя і майже усяка відсутність вимог до себе.

Гармонічне виховання особистості можливо тільки при тій умові, коли до
потреб — перших, елементарних і навіть у якійсь мері примітивному
побуднику людських учинків, людської поведінки — приєднується більш
сильний, більш тонкий, більш мудрий побудник – обов’язок. Власне,
людське життя починається з того моменту, коли дитина вже робить не те,
що хочеться, а те, що треба робити в ім’я загального блага.

Діти, почавши своє життя цілком безпомічними істотами, так багато
одержують від батьків, що останні природно породжують у них почуття
подяки, любові і свого роду гордості своїми батьком і матір’ю. Не тільки
сам по собі догляд, допомога, турбота батьків, але й участь, і ласка їх
грають у цьому роль. Діти, що рано осиротіли, позбавилися матері чи
батька, часто пізніше, у зрілі роки, почувають гіркоту, тугу від
відсутності в їхніх спогадах пам’яті про батьківську ласку, сімейні
радощі, невипробувані почуттях і т.п. Навпаки, ті, що випробували щастя,
яке дається яким-небудь гарним сімейним життям, згадують, що вони,
дітьми, вважали мати красунею, незвичайно доброю, а батька — розумним,
вмілим і т.п., хоча в той час, коли згадують це, вони можуть уже
сказати, що в дійсності мати зовсім не була красунею, а батько був не
більш як недурна людина. Ця ілюзія дитинства свідчить про потребу цього
віку, що виявляється притім дуже рано, бачити в тому, хто їм у цей час
усіх дорожче, різноманітні цінності, які пропонує їм уява. Вони завжди
люблять тих, хто любить і поважає їхніх батьків. І коли батьки дійсно
мають великі достоїнства і дітям приходиться бачити вираження подяки чи
поваги до їх батьків, це майже завжди робить на них вплив, що
залишається на все життя і нерідко визначальний характер життя і
діяльності дитини [7, c.136].

У батьківській праці, як у всякому іншому, можливі і помилки, і сумніви,
і тимчасові невдачі, поразки, що змінюються перемогами. Виховання в
родині — це те ж життя, і наша поведінка і навіть наші почуття до дітей
складні, мінливі і суперечливі. До того ж батьки не схожі один на
одного, як не схожі один на іншого діти. Відносини з дитиною, так само
як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні і неповторні.

Наприклад, якщо батьки в усьому досконалі, знають правильну відповідь на
будь-яке питання, то в цьому випадку вони навряд чи зможуть здійснити
саму головну батьківську задачу — виховати в дитині потребу до
самостійного пошуку, до пізнання нового.

Формування особистості людини відбувається не в ідеальних умовах. Якими
б гарними людьми не були батьки, вони мають ті чи інші недоліки
характеру і стилю поводження, що так чи інакше можуть передаватися дітям
у процесі сімейного спілкування, впливу, наслідування, тобто не шляхом
генетичної спадковості, а через механізми соціального спадкування.
Соціалізація і виховання в родині розуміються нами як стихійне і часто
неусвідомлене наслідування чи запозичення манер, поглядів, установок
батьків.

На виробництві діяльність батьків підкоряється системі формальних і
неформальних групових норм, правил пристойності, етикету і т.д. Зовні
поведінка батьків може бути цілком соціально прийнятною, тому що вона
підкоряється існуючій моралі, правилам і нормам взаємин. Однак зовнішня
соціальна форма поведінки батьків може різко розходитися з дійсними
їхніми якостями і властивостями. Вона, тобто форма поведінки, є
рольовою, заданою поведінкою у тому чи іншому колективі чи малій групі.
Службові ролі й обов’язки задають визначений стандарт поведінки.
Множинність ролей, що виконують батьки в суспільстві (керівник групи,
член партбюро, болільник, рибалка, керівник семінару, командировочний,
глядач, учасник спортивних змагань і т.д. і т.п.), накладають на їх
поведінку особливі риси. Однак сімейна поведінка батьків значно
відрізняється від всіх інших ролей і типів поведінки в інших ситуаціях.
Ця поведінка найменш задана зовнішніми стандартами, зразками, моделями,
обов’язковими нормами і правилами поведінки і найбільше адекватно
психологічної сутності батьків.

Тому поведінка батьків у родині іноді виходить з-під самоконтролю і
тоді, коли поруч з ними знаходяться діти. І ці дефекти поведінки
батьків, дефекти їх власного виховання, недоліки характеру так чи інакше
будуть уловлюватися і сприйматися дітьми. Досвід сімейних взаємовідносин
позитивні, і негативні моменти — стає вирішальним для людини, коли вона
починає будувати свою родину. Тому не випадково, за спостереженнями
деяких психологів, велика частина щасливих шлюбів полягає вихідцями з
благополучних, щасливих родин.

Значний вплив на особистість дитини робить стиль її взаємин з батькаи,
що лише частково обумовлений їх соціальним станом.

Існує декілька автономних психологічних механізмів, за допомогою яких
батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення: заохочуючи
поводження, що дорослі вважають правильним, і караючи за порушення
встановлених правил, батьки впроваджують у свідомість дитини визначену
систему норм, дотримання яких поступово ставати для дитини звичкою і
внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація: дитина наслідує батьків,
орієнтується на їхній приклад, намагається стати таким же, як вони.
По-третє, розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись
на його проблеми, батьки тим самим формують його самосвідомість і
комунікативні якості.

Сімейна соціалізація не зводитися до безпосереднього «парному» взаємодії
дитині з родителями. Так, ефект ідентифікації може бути нейтралізований
зустрічної рольовий взаимодополнительностью: наприклад, у родині, де
обоє батька вміють дуже добре господарювати, дитина може і не виробити
цих здібностей, тому що, хоча в нього перед очима гарний зразок, родина
не має потребу в прояві цих якостей; навпроти, у родині, де мати
безгосподарна, цю роль може взяти на себе старша дочка. Не менш важливий
механізм психологічної протидії: юнак, волю якого жорстко обмежують,
може виробити підвищену тягу до самостійності, а той, кому усі
дозволяють, вирости залежним. Тому конкретні властивості особистості
дитини в принципі невиведені ні з властивостей його батьків (ні по
подібності, ні по контрасту), ні з окремо узятих методів виховання

Разом з тим дуже важливі емоційний тон сімейних взаємин і переважний у
родині тип контролю і дисципліни.

Емоційний тон відносин між родителями і дітьми психологи представляють у
виді шкали, на одному полюсі якої коштують максимально близькі, теплі,
доброзичливі відносини (батьківська любов), а на іншому — далекі,
холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага
і заохочення, у другому — строгість і покарання. Безліч досліджень
доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і
недвозначних доказів батьківської любові, має менше шансів на високу
самоповагу, теплі і дружні відносини з іншими людьми і стійкий
позитивний образ «Я». Вивчення юнаків і дорослих, страждаючих
психофізіологічними і психосоматическими порушеннями, невротичними
розладами, труднощями в спілкуванні, розумовій чи діяльності навчанні,
показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в
дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Чи недоброзичливість
неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену взаємну ворожість у
дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, стосовно самих батьків, так
і потай.

Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі, а в зв’язку з
визначеним типом контролю і дисципліни, спрямованих на формування
відповідних рис характеру. Різні способи батьківського контролю також
можна представити у виді шкали, на одному полюсі якої висока
активність, самостійність і ініціатива дитини, а на іншому — пасивність,
залежність, сліпу слухняність.

За цими типами відносин коштує не тільки розподіл влади , але і різний
напрямок внутрісімейної комунікації: в одних випадках комунікація
спрямована чи переважно винятково від батьків до дитини, в інші — від
дитини до батьків.

Зрозуміло, способи прийняття рішень у більшості родин варіюють у
залежності від предмета: в одних питаннях старшокласники мають майже
повну самостійність, в інші (наприклад, у фінансових) — право вирішувати
залишається за родителями. Крім того, батьки не завжди практикують той
самий стиль дисципліни: батьки, як правило, сприймаються юнаками і
насправді бувають більш твердими й авторитарними, чим матері, так що
загальний сімейний стиль у відомій мері компромісний. Батько і мати
можуть взаємно доповнювати, а можуть і підривати вплив один одного.

Найкращі взаємини старшокласників з родителями складаються звичайно
тоді, коли батьки дотримують демократичного стилю виховання. Цей стиль
найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи
і соціальної відповідальності. Поводження дитини направляється в цьому
випадку послідовно і разом з тим гнучко і раціонально: батько завжди
пояснює мотиви своїх вимог і заохочує їхнє обговорення підлітком; влада
використовується лише в міру необхідності; у дитині цінуватися як
слухняність, так і незалежність; батько встановлює правила і твердо
проводить їх у життя, але не вважає себе непогрішним; він прислухається
до думок дитини, але не виходить тільки з його бажань.

Крайні типи відносин, усе рівно, чи йдуть вони убік чи авторитарності
ліберальної всетерпимості, дають погані результати. Авторитарний стиль
викликає в дітей відчуження від батьків, почуття своєї незначності і
нежеланности в родині. Батьківські вимоги, якщо вони здаються
необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію
і пасивність. Перегин убік усетерпимості викликає в підлітка відчуття,
що батькам немає до нього справи. Крім того, пасивні, незацікавлені
батьки не можуть бути предметом наслідування й ідентифікації , а інші
впливи — школи, однолітків, засобів масової комунікації — часто не
можуть заповнити цей пробіл, залишаючи дитини без належного керівництва
й орієнтації в складному і мінливому світі. Ослаблення батьківського
початку, як і його гіпертрофія, сприяє формуванню особистості зі слабким
«Я» .

Чому так живучі авторитарні методи? По-перше, така традиція. Ставши
дорослим, люди часто відтворюють те, що з ними самими проробляли батьки,
навіть якщо вони пам’ятають, як важко їм приходилося. По-друге, характер
сімейного виховання дуже тісно зв’язаний зі стилем суспільних відносин
узагалі: сімейний авторитаризм відбиває і підкріплює
командно-адміністративний стиль, що укоренився на виробництві й у
суспільному житті. По-третє, люди несвідомо зганяють на дітях свої
службові неприємності, роздратування, що виникає в чергах, переповненому
транспорті і т.п. По-четверте, низький рівень педагогічної культури,
переконаність у тім, що кращий спосіб дозволу будь-яких конфліктних
ситуацій — сила.

Але якщо з маленькими дітьми авторитарність ще «проходить», те тепер
вона неминуче породжує конфлікти, причому приходиться платити і по
старим, давно забутим рахункам.

Як ні великий вплив батьків на формування особистості, пік його
приходиться не на перехідний вік, а на перші роки життя. До старших
класів стиль взаємин з родителями давно вже склався, і «скасувати» ефект
минулого досвіду неможливо.

Щоб зрозуміти взаємини старшокласника з родителями, необхідно знати, як
міняються з віком функції цих відносин і зв’язані з ними
представленнями. В очах дитини мати і батько виступають у декількох
«іпостасях»: як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина
почуває себе беззахисним і безпомічної; як влада, директивна інстанція,
розпорядник благ, покарань і заохочень; як зразок , приклад для
наслідування, утілення мудрості і кращих людських якостей; як старший
друг і порадник, якому можна довірити усі.

Співвідношення цих функцій і психологічна значимість кожної з них з
віком міняється.

В основі емоційної прихильності дитини до батьків спочатку лежить
залежність від них. В міру росту самостійності, особливо в перехідному
віці, така залежність починає дитину обтяжувати. Дуже погано, коли йому
не вистачає батьківської любові. Але є цілком достовірні психологічні
дані про те, що надлишок емоційного тепла теж шкідливий як для
хлопчиків, так і для дівчинок. Він утрудняє формування в них внутрішньої
анатомії і породжує стійку потребу в опіці, залежність як чорту
характеру. Занадто затишне батьківське гніздо не стимулює вирослого
пташеняти до вильоту в суперечливий і складний дорослий світ.

ВИСНОВКИ

На основі дослідженого можна зробити наступні висновки:

Суспільство складається з людей, що є батьками і матерями у своїх
сім’ях, а також їхніх дітей. У цьому зв’язку дуже важливі ролі батька і
матері в сім’ї, а зокрема виховна функція сім’ї. Адже від того, як
батьки привчають своїх дітей до праці, повазі до старших, любові до
навколишнього природі і людям, залежить те, якої буде суспільство, у
якому будуть жити наші діти. Чи буде це суспільство, побудоване на
принципах добра і чи справедливості ж навпаки? У цьому випадку дуже
важливе спілкування в сім’ї. Адже спілкування є одним з основних
факторів формування особистості дитини, члена суспільства. І тому в
сімейному спілкуванні дуже важливі моральні принципи, головним з який є
— повага іншого.

Наслідками дурного спілкування в сім’ї можуть бути конфлікти і розводи,
що наносять велику соціальну шкоду суспільству. Чим менше розводів у
сім’ях, тим здоровее суспільство.

Таким чином, суспільство (а його теж можна назвати великою сімейою)
прямо пропорційно залежить від здоров’я сім’ї, так само як і здоров’я
сім’ї від суспільства.

Сім’я це один з механізмів самоорганізації суспільства, з роботою якого
зв’язане твердження цілого ряду загальнолюдських цінностей. Тому сім’я
сама має ціннісне значення й убудована в суспільний прогрес. Звичайно ж,
кризи суспільств, цивілізацій не можуть не деформувати сім’ю: ціннісний
вакуум, соціальна апатія, нігілізм і інші соціальні розлади показують
нам, що саморуйнування суспільства неминуче стосується сім’ї. Але в
суспільства немає майбутнього поза прогресом, а прогресу немає без
сім’ї.

Сім’я дає укорінення в соціумі: самотня людина або замикається в собі,
або розчиняється в суспільстві, у роботі, у виконанні суспільних справ
(при цьому, як правило, відчуття непотрібності самому собі не
проходить), а сім’я робить людину носієм інтересів багатьох
половозрастных груп населення і навіть повноцінним споживачем.

Сім’я — оплот і возжигатель людської любові, так необхідної кожному і
всім. Прав був Э. Фромм, коли затверджував, що усвідомлення людської
окремості без возз’єднання в любові це джерело сорому й у той же час
провини і тривоги. За всіх часів, у всіх культурах перед людиною коштує
той самий питання: як вийти за межі свого індивідуального життя і знайти
єднання. Любов дозволяє відповісти на це питання позитивно: «Нерідко
можна знайти двох людей, закоханих друг у друга і не випробують любов
більше ні до кого. Насправді їхня любов це егоїзм двох… Любов робить
перевага, але в іншій людині вона любить усе людство, усе, що є живого».
У цих ідеях немає новизни. Ще В.Соловйов думав, що зміст любові у
виправданні і порятунку людської індивідуальності через жертву егоїзму,
але аргументація Фромма краще орієнтована на сучасного читача.

Не має досвіду любові в сім’ї не в змозі возлюбить ближнього свого.
Любов являє собою унікальний рід пізнання, проникнення в таємницю
особистості. «Єдиний шлях повного знання, це акт любові: цей акт
виходить за межі думки, виходить за межі слова. Це сміливе занурення в
переживання єдності». Прекрасно сказав про цьому і С. Франк: «Любов є
безпосереднє сприйняття абсолютної цінності улюбленого; у якості такого
вона є побожне відношення до нього, радісне прийняття його істоти
усупереч усім його недолікам, переміщення на улюблену суть центра ваги
особистого буття люблячого, свідомість потреби й обов’язку служити
улюбленому, чого б це ні коштувало нам самим. Любов є щастя служіння
іншому, що осмислює для нас і всі страждання і хвилювання, що нам
заподіює це служіння».

Сім’я допомагає розкритися творчому потенціалу особистості, сприяє її
творчої самореалізації. Вона не дозволяє людині забути про цінності
іншого роду. І природно, що «у цілому люди, що складаються в шлюбі,
счастливее тих, хто не одружений (незаміжня), розведений чи самотній у
результаті смерті одного з чоловіків» [1, c.34] .

Сказаного досить для основного висновку: неминуща значимість сім’ї як
завоювання суспільного прогресу, її головне призначення укладається в
наділенні людей повноцінністю як соціальної, так і психологічної.
Цінність сім’ї укладається в тім, що тільки вона здатна поставляти
суспільству людей, у яких воно так гостро бідує, людей, здатних на
дійсну любов, а також «добудовувати» чоловіків і жінок до якісно нових,
гармонічних соціальних суб’єктів. Адже тільки закоханий має право на
звання людини. До речі говорячи, для кого «ценностно-лирическая» за
формою аргументація здається недоречної, або непереконливої, може
скористатися термінологією системних досліджень. Кожний має право на
прийнятний для нього мова — аби не на шкоду змісту.

Як загальний висновок залишається внести уточнення в теоретично важливе
питання про причини невідповідності реальної сучасної сім’ї покладеним
на неї соціальним чеканням: або ця невідповідність є свідченням розпаду
сім’ї як зжила себе форми, або показником провини суспільства в тім, що
воно поставляє негідний вихідний «матеріал» для сімейного будівництва.
Але адже і сам «матеріал» родом з сім’ї. У такій постановці питання
нагадує схоластичну проблему курки і яйця. Вирватися з порочного кола
нам допоможуть результати застосованого ціннісного розгляду сімейних
відносин.

У принципі сім’я як соціальний інститут досягла вершини свого розвитку,
у доступному для огляду майбутньому сучасний стан є для неї межа. Цим
почасти порозуміваються і більш повільні зміни в структурі сімейних
відносин у порівнянні з іншими соціальними реаліями. Почасти можна
послатися і на людську природу. Як відзначає американський дослідник
сім’ї В. Клайн: «На відміну від людської культури, що розвивається і
змінюється циклично, варіюючи стилі, особливості і пристрасті, основи
нейрофізіології людини і структура його психіки залишаються стабільними.
З обліком цього можна зрозуміти, чому в сімейних відносинах 50-х і 80-х
років так багато подібного».

Але сучасна сім’я як зроблена форма завжди наповнена тим змістом, що
надає йому дане суспільство, соціальні інститути якого далекі від
досконалості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андрійченко К.В. Психологія сім’ї. – Харків, 1999.

Батіщева Г. О., Зайцева 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з
молодою сім’єю. Методичні рекомендації. — К.:А.Л.Д., 1996.

Буянов М. Й. Ребенок из неблагополучной семьи. Записки
детскогопсихиатра.-М.: Просвещение, 1998.

Гурко Т. А. Трансформация института современной семьи // Социальные
исследования. — 1995. — №10.

Дементьева Й. Первые годы брака. Проблемы становлення молодой семьи. —
М.: Наука, 1991.

Зайцева З. Г. Неблагополучна сім’я та її вплив на формування особистості
дитини // Соціальна підтримка молодої сім’ї. — К.:Академпрес, 1994.

Нефьодов В.І, Щербань Ю.Ю. Мистецтво виховання в родині. — Мінськ, 1991.

Проблеми і перспективи української сім’ї // Галицькі контракти. – 2001.
— №11.

Соціальна робота з молоддю в Україні (Збірник інформаційно-методичних
матеріалів). — К.: Столиця, 1997.

Соціальна робота з молодою сім’єю. Збірник теоретичних і методичних
матеріалів для працівників соціальних служб для молоді. Вип. 2. -К.:
А.Л.Д., 1995.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К.: Твори в 5-ти томах. —
Радянська школа, 1989.

Сухомлинський В. О. Мікроклімат вашого дому // Твори. В 5-ти томах. —
К.: Радянська школа, 1987.

Сысенко В.А. Отцы и дети // Социологические исследования. — 1996. — №2.

Соціальні та психологічні особливості сучасної сім’ї. – К., 2000.

Харчев А.Г., Голод С.И. Профессиональная работа женщин и семья. –
С.-Пб., 1994.

Хромишенко Г.С. Сім’я – держава в державі. – К., 1996.

PAGE

PAGE 2

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи