HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Сім’я як чинник формування відхилень поведінки»

ПЛАН

Вступ

1. Проблемні сім’ї як потенційний чинник формування відхилень поведінки
дітей

2. Види та фактори виникнення девіантної поведінки у підлітків, роль
неблагополучних сімей

3. Вплив сім’ї на особливості особистості неповнолітніх правопорушників

4. Специфіка реалізації соціалізаційних функцій сім’ї на сучасному
етапі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Останнє десятиліття характеризується підвищенням напруженості
криміногенної обстановки, зростанням злочинності, особливо, злочинності
серед неповнолітніх. Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою
ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14
до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж
кількість дорослих — 90 злочинів. Але найбільш небезпечною і такою, що
потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих
резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і
жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і
психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові
відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і
соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у
суспільстві.

Останніми роками фахівці почали звертати увагу на педагогічно
неспроможні і конфліктні сім’ї, підкреслюючи, що всі виділені види
неблагополучних сімей об’єднує те, що вони так чи інакше сприяють
протиправній поведінці неповнолітніх. Проте, підлітки-правопорушники
бувають і вихідцями із цілком благополучних, на перший погляд, сімей.
Таким чином, зовнішнє або формальне благополуччя ще не гарантує
адекватного вимогам суспільства виконання родиною своїх функцій. Сімейне
неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним та змістовним. У
формально неблагополучних сім’ях всі негативні явища гасяться за
допомогою внутрішньої компенсації, що не створює соціально небезпечних
наслідків. У випадку змістовного неблагополуччя має місце яскраво
виражена дисфункційність сім’ї, яка породжує різні види девіантної
поведінки у її членів, в першу чергу, дітей. Отже існує необхідність
виділяти і вивчати дисфункціональну сім’ю. При цьому дослідження
зосереджується не на певному виді неблагополуччя, а на комплексі
чинників, які призводять до невиконання або неефективного виконання
сім’єю низки функцій на рівні групи і суспільства, що зумовлює
дестабілізацію останнього.

Таким чином, ми маємо проблемну ситуацію, сутність якої полягає у тому,
що, з одного боку, суспільство потребує відтворення не тільки фізично та
інтелектуально розвинутого, але й соціально спрямованого молодого
покоління, а з іншого боку, зростає кількість сімей, які в силу своєї
дисфункціональності не спроможні репродукувати його.

1. Проблемні сім’ї як потенційний чинник формування відхилень поведінки
дітей

Аналіз наукової літератури свідчить, що під неблагополучною сім’єю
розуміється така, де дитина не одержує адекватних уваги, підтримки,
догляду і виховання. Увага дослідників до неблагополучних сімей
зумовлена тим, що у дітей із таких сімей частіше, ніж в інших,
зустрічається:

порушення нормального спілкування з однолітками;

неадекватність самооцінки, зниження спроможності до самоаналізу і
соціально-психологічної адаптованості;

нерозвиненість почуття емпатії;

потрапляння до групи важких дітей;

виникнення різного роду девіацій.

Аналіз соціологічної, психологічної та педагогічної літератури свідчить
про відсутність єдиного підходу до типологізації неблагополучних сімей.
Більш того, відсутня розгорнута характеристика благополучних сімей і
навіть визначення сімейного благополуччя як такого. Найчастіше фахівці
виділяють:

проблемні сім’ї, де немає порозуміння, співробітництва між членами
сім’ї;

конфліктні сім’ї, де члени сім’ї незадоволені своїм сімейним життям і
тому ці сім’ї є нестабільними і педагогічно дуже слабкими;

соціально неблагополучні сім’ї, у котрих зазвичай культурний рівень
подружжя є достатньо низьким, поширене пияцтво, діти-вихідці із цих
сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних,
педагогічно запущених підлітків;

дезорганізовані сім’ї, де процвітає культ сили, пануючим є почуття
страху, кожний член сім’ї живе сам по собі, нормальних людських
контактів між ними майже немає;

сім’ї з низьким матеріальним рівнем і поганими житловими умовами;

сім’ї з поганими медико-санітарними умовами;

неповні сім’ї;

сім’ї, де один із батьків хворий або інвалід. У таких сім’ях, як
правило, зовнішні конфлікти не спостерігаються, але поступово
відбувається фактична втрата впливу батьків на підлітка.

Характеристика неблагополучних сімей як фактора девіантної поведінки
неповнолітніх та їх типологізація не можлива без побудови логічного
переходу від сім’ї благополучної до неблагополучної. За ознаками
“благополуччя – неблагополуччя” можна виділити сім’ї благополучні та
неблагополучні. Благополучні сім’ї забезпечують задоволення всього
комплексу потреб (згідно з А.Маслоу) кожного члена сім’ї. Фактично це є
ідеальний тип сім’ї. Найбільш наближається до нього так звана “нормальна
сім’я”. В ній основні характеристики ідеальної сім’ї переломлюються
через призму реальних соціальних умов її існування. Всі інші сім’ї можна
віднести до неблагополучних.

Неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним і змістовним. Це
дослідники пов’язують з особливостями реалізації сім’єю своїх функцій.
Формально неблагополучні сім’ї компенсують неповноту виконання функцій
за рахунок власних можливостей. Такі сім’ї ми запропонували назвати
маргінально-функціональними. Саме вони являють собою своєрідну “зону
ризику” для переходу до змістовного неблагополуччя. Таке неблагополуччя
притаманне так званій “дисфункціональній сім’ї”. Вона є кінцевою,
кризовою точкою в існуванні сім’ї як малої групи. В ній порушується як
ендолокальний (спрямований на внутрішню взаємодію), так і екзолокальний
(спрямований на зовнішню взаємодію) механізм існування, тобто руйнується
система цінностей, які визначають зв’язки між членами сім’ї та
суспільством.

Таким чином, дисфункціональна сім’я є сім’єю, в якій функції, що
покладені на неї, не виконуються або виконуються неефективно. До даного
стану веде не якийсь певний вид неблагополуччя, а саме порушення
функції, яке є результатом дії багатьох чинників.

Серед основних чинників, котрі сприяють появі різного роду дисфункцій,
виділено:

Наявність постійних конфліктів у сім’ї як між батьками і дітьми, так і
між подружжям та несприятливий клімат стосунків.

Відсутність одного з батьків.

Аморальна або асоціальна поведінка батьків.

Недостатня матеріальна забезпеченість сім’ї.

Педагогічна безграмотність батьків.

Несприятливі психологічні особливості батьків (наявність виражених
акцентуацій характеру, невротичні прояви, внутрішня конфліктність та
ін.).

2. Види та фактори виникнення девіантної поведінки у підлітків, роль
неблагополучних сімей

Основою аналізу девіантної та делінквентної поведінки має бути
співвідношення їх із категорією «норма». Поняття «норма» в соціології
містить у собі, по суті, два розуміння: «соціальна норма» та «норма, що
соціально схвалюється». Якщо при визначенні девіантної поведінки
спиратись на перший варіант, то відхилення від норми можуть бути як
негативними, так і позитивними. Другий варіант припускає тільки
негативну форму девіантної поведінки, в тому числі делінкветної.

Серед чинників, що зумовлюють виникнення девіантної поведінки підлітків,
можна виділити біологічні та соціально-психологічні (А.Є.Лічко, 1983).
До біологічних чинників відносяться генетичні відхилення, органічні
ураження головного мозку, явища акселерації та інфантилізму.
Психологічні особливості підліткового віку та соціальне середовище
складають соціально-психологічні чинники девіації.

Соціально-психологічні особливості перехідного періоду справляють вплив
на поведінку підлітка, створюють своєрідні вікові поведінкові моделі,
формують специфічно-підліткові поведінкові реакції на вплив
навколишнього соціального середовища. Серед них — соціальна незрілість,
яка контрастує з фізіологічним бурхливим дозріванням, прагненням
скуштувати нові відчуття; нездатність прогнозувати наслідки
різноманітних дій, сильне прагнення до незалежності. Підліток не завжди
відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство, проте сам він
вважає, що суспільство його надто обмежує.

Аналіз соціального середовища як чинника виникнення девіантної поведінки
підлітків свідчить про провідну роль сім’ї в цьому процесі. У результаті
розгляду психодинамічних, когнітивістських, поведінкових, гуманістичних
теорій, діяльнісного і системного підходів до соціалізації особистості
(З.Фрейд, У.Шутц, Е.Еріксон, Ж.Піаже, А.Валлон, Дж. Мід, Скіннер,
А.Бандура, А.Маслоу, Л.С. Виготський, А.В.Петровський та ін.) можна
зробити висновок, що соціалізаційні функції сім’ї спрямовані на
формування у дитини ціннісного ставлення до соціальної дійсності та
реалізуються, головним чином, через тип виховання. Останній визначається
певними ціннісними орієнтаціями і стереотипами поведінки батьків і
проявляється у загальному кліматі стосунків у сім’ї. Девіації у
виконанні сім’єю своїх функцій обумовлюють виникнення девіацій у
поведінці дітей в цих сім’ях, тобто деформоване сприймання соціальної
дійсності батьками призводить до відчуження норм, які соціально
схвалюються.

Таким чином, існує однозначний взаємозв’язок між
соціально-психологічними особливостями підлітків і виникненням у них
різних форм девіантної поведінки. При цьому виникнення девіацій тим
вірогідніше, чим більш дисгармонійним є навколишнє макро- і
мікросередовище — суспільство в цілому і безпосереднє соціальне
оточення, в першу чергу, сім’я.

3. Вплив сім’ї на особливості особистості

неповнолітніх правопорушників

Серед учнів шкіл набагато більше тих, хто живе в повних сім’ях. Рівень
матеріального забезпечення у їхніх сім’ях є вищим, ніж у сім’ях
підлітків — злочинців. У неповнолітніх правопорушників тільки 20%
батьків мають вищу освіту, тоді як у школярів таких в три рази більше
(60%).

^

o

»

E

I

&

&

&

&

поняттям “мати”. Поняття «батько» половиною опитаних правопорушників
(52%) сприймається негативно. Аналогічне ставлення зафіксоване у 33 %
школярів. Це свідчить, що майже третину благополучних, з першого
погляду, сімей можна віднести до маргінально-функціональних.

У сім’ях правопорушників частіше відбуваються сварки. Причому,
стратегією поведінки батьків правослухняних дітей у конфліктних
ситуаціях є прагнення порадити, зрозуміти своїх дітей. Щодо батьків
підлітків – девіантів, то вони частіше застосовують фізичний вплив,
навіть можуть вигнати з дому. Особливо це стосується стратегій поведінки
не матерів, а батьків девіантних підлітків, які у сім разів частіше
б’ють і в дев’ять разів частіше виганяють із дому своїх дітей, ніж
батьки правослухняних школярів.

Очевидно, що діти не можуть сприймати таке ставлення до себе як
адекватне і демонструють такі форми психологічного захисту, які часто
виражаються в делінквентній поведінці. Крім того, поведінка батьків у
конфліктних ситуаціях копіюється дітьми.

Порівняння стратегій поведінки школярів і вихованців колонії у
конфліктних ситуаціях показує, що для школярів характерною є єдина
стратегія як у стосунках із батьками, так і з однолітками, а саме:
вербальна агресія і бажання поступитись. Підлітки-правопорушники в
аналогічних ситуаціях демонструють різні моделі поведінки: фізична
агресія або бажання прийти до згоди у відносинах з однолітками й
уникання конфлікту (за будь-яку ціну аж до суїциду) – з батьками. Таким
чином, підліткам-правопорушникам дуже важко узгоджувати свої інтереси з
інтересами інших людей, особливо якщо це стосується їхніх батьків.

Як правило, у неповнолітніх правопорушників відсутня необхідність
задоволення найвищих потреб (саморозвитку, самоактуалізації) і вся
діяльність зводиться до задоволення нижчих потреб (поїсти, одягнутися).
Поряд із цим у даної категорії виражена потреба в спілкуванні з
однолітками і бажання бути потрібним людям.

Негативні стратегії взаємодії і розв’язання проблем у взаємовідносинах,
котрі діти засвоюють у сім’ї, переносяться в сферу спілкування з
однолітками й інші сфери, що часто призводить до соціальної
дезадаптації. Крім того, в умовах негативної сімейної атмосфери у
девіантних підлітків виникають специфічні реакції, які знижують емоційну
напругу: вживання наркотиків, алкоголю. Часто, вони призводять до
делінквентної поведінки.

4. Специфіка реалізації соціалізаційних функцій сім’ї

на сучасному етапі

Виховання неповнолітніх правопорушників зводиться до того, що батьки їх
сварять, забороняють гуляти, а іноді б’ють. Важливо те, що в сім’ях
девіантних підлітків саме поняття “виховання” однозначно асоціюється з
поняттям “покарання”. Використання більш м’яких засобів виховання в
сім’ях цих підлітків або відсутність виховання взагалі з боку обох
батьків призводить до позитивного емоційного сприйняття батьків і самого
себе. Використання ж батьками насильства призводить до негативного
емоційного прийняття представників чоловічої статі, яке переноситься в
середовище однолітків.

Методи покарання, які використовують батьки, є для дітей своєрідним
зразком для імітації в майбутньому. При чому використання методів
покарання дітьми в майбутньому залежить від частоти застосування цих
методів їхніми батьками (насамперед матерями, що в основному виконують у
сім’ї виховну функцію).

У результаті факторного аналізу вченими було виділено 5 основних типів
виховання, що використовуються батьками девіантних і правослухняних
дітей. До кожного із факторів увійшли ознаки, навантаження яких склало
не менше 0,6.

У групі школярів основним типом виховання, який охоплює 32% опитаних, є
взаємодія, в основі якої лежить хороший емоційний контакт і високий
рівень довіри дітей і батьків. Він може вважатися адекватним. Другий за
значущістю стиль виховання, що охоплює 21%, заснований на
дистанційованих взаємовідносинах батьків і дітей, коли кожен живе своїм
життям. Третя група респондентів (18%) відзначає різноманітний виховний
вплив батьків, без відповідного відгуку в дітей. Четвертий чинник
включає контроль і допомогу у навчальній діяльності з боку батьків
(14%). П’ятий стиль виховання (10%) являє собою формальний контроль
дітей, який обмежується лише відвідуванням батьківських зборів.

Що стосується сімей девіантних підлітків, то тільки у 8% опитаних був
виявлений адекватний тип виховання, що містить у собі як контроль
навчання і вільного часу, так і допомогу у навчанні, бесіди на різні
теми. В інших випадках основними типами виховання є здійснення контролю
вільного часу дітей і їхнього спілкування з однолітками (29%);
дистанціювання стосунків дітей і батьків (34%), відсутність бажання
батьків контактувати з дітьми на фоні наявності такого бажання у дітей
(20 %).

Висновки

Отже, дослідження причин правопорушень і злочинів, вчинених
неповнолітніми, свідчать, що в 90-97% випадках механізм протиправної
поведінки був запущений недоліками сімейного виховання, при чому
неповнолітні приходять до протиправної поведінки під безпосереднім
впливом або за участю батьків.

Сім’я займає головне місце в моральному формуванні особистості, вона
бере з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров’я і
виховання, сім’я дає дітям початкові знання про навколишній світ,
виробляє певні уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з
багатьма іншими людьми тощо. Конкурувати із сім’єю, особливо на
початковому етапі розвитку особистості, не може жодна громадська або
державна виховна установа. Відсутність батьківської сім’ї або сімейне
неблагополуччя, навпаки, майже завжди створює реальні труднощі у
формуванні дітей і підлітків, перебороти котрі повністю суспільству до
сьогоднішнього дня не вдається.

Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння
переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості
дорослих членів сім’ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує
матеріальні можливості сім’ї. Наслідком усього цього є падіння рівня
життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у
взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей.

У нових суспільних умовах склад правопорушників змінився. Тепер їх
доповнили діти з об’єктивно нормальних, але зі складним економічним
станом сімей. Так, частка правопорушень, які відбуваються під впливом
незадовільних умов життя, в Україні підвищилася з 2-3% у 80-і роки до
18% наприкінці 2011 року. Крім того, значна кількість соціально
дезадаптованих підлітків виховується в сім’ях із несприятливим емоційним
кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньосімейних стосунків. Сім’я
перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві.
Все це зумовлює необхідність вивчення особливостей дисфункцій сім’ї в
Україні на сучасному етапі та їхній вплив на девіантну поведінку
неповнолітніх.

Поведінка дітей значною мірою визначається рівнем сімейного
благополуччя, яке характеризується можливістю задоволення всього
комплексу потреб кожного члена сім’ї. Показником благополуччя є якість
виконання сім’єю її функцій. За цим показником можна виділити нормальні,
маргінально-функціональні та дисфункціональні сім’ї. Дисфункціональна
сім’я є кризовою точкою в існуванні сім’ї як малої групи. Така сім’я
свої функції або не виконує, або виконує неефективно.

На якість соціалізаційних процесів впливає тип виховання, який
характеризується певними ціннісними орієнтаціями і стереотипами
поведінки батьків, загальним кліматом стосунків у сім’ї. При
несприятливих типах виховання виникає таке явище, як відчуженість
особистості від нормативного соціального середовища, що веде до
засвоєння дітьми асоціальних норм поведінки.

Різноманітні дослідження показують специфічні розходження в типах
виховання, що використовуються батьками девіантних і правослухняних
дітей. У групі правослухняних школярів переважає тип виховання, в основі
якого лежить хороший емоційний контакт і високий рівень довіри дітей і
батьків. У сім’ях правослухняних дітей батьки частіше піклуються про
дітей, надають їм діяльну підтримку. Для сімей девіантних підлітків
характерним є обмеження виховання здійсненням контролю вільного часу
дітей і спілкування з однолітками, дистанціювання у стосунках дітей і
батьків. При цьому діти частіше тягнуться до батьків, ніж батьки до них,
але не одержують відповідної реакції. Таким чином, в основній частині
сімей підлітків-девіантів використовується неконструктивний стиль
взаємодії з дітьми.

Виконання сім’ями девіантних підлітків соціалізаційних функцій має
яскраво виражену негативну специфіку. У цих сім’ях значно частіше
застосовуються насильницькі форми покарання; контроль носить більш
формалізований характер; спілкування характеризується фрагментарністю,
що обумовлюється низьким соціальним статусом батьків. У таких сім’ях
діти засвоюють агресивні форми поведінки і відтворюють їх в іншому
середовищі спілкування. Описані особливості соціалізації призводять до
формування у дітей дезадаптивних для нашого суспільства життєвих
стратегій (психологічного сценарію життя), які, в кінцевому підсумку,
призводять до девіацій.

Список використаної літератури

Беседин А.А. Неблагоприятные семейные стереотипы как фактор формирования
девиантного поведения подростка // Вестник международного славянского
университета. Серия “Социология”.- Т. 4. — 2001. — № 4.- С. 40-43.

Бесєдін А.А. Тип виховання в родині та його вплив на виникнення девіацій
// Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 16. –
Харьков, 2001. – 0,4 др.ар.

Бесєдін А.А. Типи дисфункцій сім’ї і їхній взаємозв’язок з девіантною
поведінкою дітей і підлітків// Вісник Харківського національного
університету ім. В.Н.Каразіна. “Соціологічні дослідження сучасного
суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2001. — № 527. – С.
109-113.

Вплив сім’ї на поведінку й особливості особистості
підлітків–правопорушників // Вісник Національного університету
внутрішніх справ. Вип.15. – Харьков, 2001. – С. 39-47.

Семья как фактор формирования агрессии подростков// Методологія, теорія
та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник
наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного
університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. – С.372-378.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи