HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Самовиховання учнів молодшого шкільного віку”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості формування навичок самовиховання у молодшому шкільному
віці

2. Умови, які потрібні для самовиховання

3. Основні етапи самовиховання

4. Методи самовиховання

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У кожному віковому періоді існують особливості й можливості
самовиховання, знання яких необхідні для педагогічного керівництва цим
процесом Уже в дошкільному віці проходить активна соціалізація
особистості, формується ставлення до себе, самостійність, наслідування
стає більш усвідомленим, створюючи передумови для переходу до
елементарного самовиховання.

Самовиховання — процес, в якому взаємопов’язано проявляється весь
духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й
емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому
світі і своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб
життя; це стан, надзвичайно насичений емоціями, у якому людина чогось
пристрасно прагне, чимось азартно захоплена. Емоційно-моральний характер
самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи
складну картину самозміни особистості.

Самовиховання — це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами
змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це
свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або
зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними
цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов
життя і виховання.

1. Особливості формування навичок самовиховання

у молодшому шкільному віці

Педагогічне “відкриття” молодшим школярам ідеї самовиховання зводиться,
в основному, до доступного пояснення і показу їхньої позитивної
поведінки та до ознайомлення з найпростішими засобами набуття потрібних
навичок.

Властивість молодших школярів наслідувати старших ставить на перше місце
роль особистого прикладу вчителя в їх самовихованні. Вчитель для них —
вищий авторитет. Він займає в житті малюка виняткове місце: “Так нам
сказала вчителька!” Авторитет учителя є одним з найважливіших факторів
самовиховання.

Ось чому велике значення для усвідомлення дітьми своєї поведінки має
оцінка педагогом їх вчинків і дій.

Висловлена вчителем думка про поведінку дитини сприяє закріпленню
позитивних рис, підсилює бажання учня виправити свої недоліки. Як ніхто,
малюки відчувають потребу в заохоченні з боку вчителя. Воно посилює їх
упевненість у собі, в своїх силах, має велике значення у самовихованні.

Великий вплив на молодшого учня мають і ровесники Малюки швидко
сприймають кращі якості товаришів — витриманість, наполегливість,
сміливість і т. п. Так само значна частина порушень дисципліни в
молодших класах є результатом сліпого наслідування товаришам —
зачинателям порушень.

У формуванні особистості учня особливу роль відіграє дитячий колектив,
правильно керований учителем. Спілкування в колективі дає змогу дитині
оцінювати не тільки поведінку товаришів, а й свої вчинки, порівнювати
себе з товаришами.

Колективна оцінка поведінки найсправедливіша в очах учня. Вже в молодших
класах школи вона є дійовим стимулом самовиховання. Проте важливо, щоб
під час таких громадських оглядів критика була тактовною, дружньою, щоб
в учня не вбити віри в себе, не принизити його, а викликати активне
прагнення до самовдосконалення.

У колективі малюків завжди палко обговорюється все, що стосується
кожного з них. З колективної оцінки починається самопізнання дитиною
власних дій, а усвідомлення власних вчинків допомагає дитині керувати
своєю поведінкою. Приклад інших допомагає їй зрозуміти хибність
поганого, активніше прагнути до самовдосконалення.

Завдяки об’єктивній оцінці особистості учня педагогом і правильному
спрямуванню ним громадської думки колективу діти дістають уявлення про
свою поведінку.

Авторитет дорогої людини набуває у свідомості малюка величезного
значення. Такий дорослий може багато зробити для самовиховання свого
молодшого друга: навчити володіти собою, на власному прикладі показати,
що і як треба виховувати в собі.

У молодшому шкільному віці, порівняно з дошкільним, виховний вплив
примушування набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, поряд з
вимогливістю до дітей, дбають про розвиток у них самосвідомості,
допомагають учням самостійно розбиратись у хороших і поганих вчинках,
діях.

Корисними щодо цього є індивідуальні бесіди, під час яких педагог
спонукає дитину замислитись над собою, вчить стримувати себе, долати
свої недоліки.

Важливу .роль у самовихованні молодших школярів відіграє трудова
діяльність. Самостійне виконання першого, навіть найпростішого
доручення, викликає в учня впевненість у собі, сприяє дальшому розвитку
самостійності.

В процесі праці виробляється відповідальність за доручену справу, її
результати, змінюється ставлення до себе.

Виховання звички працювати починається з елементарного
самообслуговування.

Зважаючи на фізіологічні та психологічні особливості дітей молодшого
шкільного віку, елементи самовиховання доцільно пов’язувати з рухливими
іграми. Ні в якому іншому виді діяльності не проявляється стільки
самостійності, невтомності, товариськості й самовизначення, як у грі.

А. С. Макаренко неодноразово підкреслював значення гри у формуванні
особистості дитини. “Гра,— говорив він, — має важливе значення в житті
дитини, має те ‘ саме значення, яке у дорослого має діяльність, робота,
служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона буде в роботі,
коли виросте”’. К. Д. Ушинський зазначав, що “для дитини гра — дійсність
.”, під час гри дитина “ .пробує свої сили і самостійно розпоряджається
своїми ж творіннями”

Для формування елементарних навичок самовиховання в учнів молодшого
шкільного віку гра має неоціненне значення. Неухильне підкорення
правилам гри вже є самовихованням. Для самовиховання молодших школярів
не менш важливим є емоційність гри. У більшості справ, якими вони
займаються завжди є елементи гри, і це цілком природно, у цьому
знаходить своє відображення особливість психіки дітей.

У стимулюванні молодших школярів до самовдосконалення дійовим засобом є
змагання: “хто краще? хто спритніше? хто швидше?” Таке змагання повинно
сприяти вихованню товариської взаємодопомоги, колективізму, розвиткові
почуття відповідальності за честь колективу.

У молодших школярів дуже розвинене прагнення до особистої перемоги, що
може негативно позначатися на їх характері, тому педагогові,
підсумовуючи гру чи змагання, слід вдаватися до оцінки колективу в
цілому. Важливо, зокрема, оцінювати колектив за суспільно корисну працю.

Всі види діяльності молодших школярів — навчання, праця, ігри, виконання
громадських доручень, спостереження за природою, ведення календаря
погоди тощо — при вмілому педагогічному керівництві стають засобами
самовиховання дітей.

Знаючи позитивні риси і недоліки кожного учня, вчитель допомагає учням
відповідно розподіляти свої громадські доручення. Водночас він спрямовує
діяльність кожного учня на виховання в собі тих рис, яких йому не
вистарчає, спостерігає за самовихованням, дає поради.

Колективна оцінка має великий вплив на кожного. Малюки — завжди щирі, не
скривджуючи когось, вони висловлюються на чистоту. Така громадська
оцінка вчинків окремих учнів не викликає в них образи.

Прямо чи опосередковано оцінка товаришів переходить у самооцінку і,
таким чином, позитивно впливає на всю діяльність школяра. Та цим справа
не обмежується. Адже вдруге і втретє вчитель порадить Колі, як стати
чесним, Сашку — що треба зробити для подолання боягузства, як стати
хоробрим, Петру — як виробити працьовитість, перебороти лінощі.

Учитель слідкує за тим, як виконують діти його поради, активно спрямовує
їх поведінку. Діти й самі добирають для себе засоби самовиховання.

Самовиховання молодших школярів, отже, обмеженої віковими та
індивідуальними особливостями, воно має елементарний характер. Проте
правильне педагогічне спрямування роботи дітей над собою набагато
підсилює виховний вплив педагогів, створює в дітей моральну перспективу
повсякчасного самоконтролю. Надалі, в підлітковому та юнацькому віці,
елементи роботи над собою переростають в усвідомлену систему
самовиховання, самовдосконалення.

2. Умови, які потрібні для самовиховання

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно
потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні
й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями,
проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю,
почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби,
темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і
прийоми роботи над собою.

Важливий аспект самовиховання — логічне мислення, вміння проаналізувати
кожен свій вчинок, що сприяє виробленню вимогливості до себе як
постійної риси характеру, без якої неможливо досягти успіху в цій
справі. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально
аналізують порушення правил поведінки, їх причини, привчають учнів до
самоаналізу.

Самовиховання потребує тривалих вольових зусиль, уміння керувати собою,
досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Тому слід
залучати школярів до видів діяльності, які передбачають зібраність,
організованість, відповідальність. Долаючи труднощі, вони загартовують
волю, доводять розпочату справу до кінця і таким чином переконуються, що
навіть невеликі успіхи роблять їх сильнішими.

.

»

.

oe

o

??????????.

o

???????¤?¤?$??????, до якого прагне учень. Спостереження переконують, що
до самовиховання байдужі переважно ті, хто не має життєвої мети, ідеалу.
Тому важливо знати ідеали учнів, допомогти сформувати ідеали тим, хто їх
не має.

Успішність процесу самовиховання значною мірою залежить від рівня
розвитку колективу взагалі. У згуртованому колективі, де панує здорова
громадська думка, атмосфера доброзичливості, розвинута
взаємовимогливість, самовиховання відбувається, як правило, успішно.

3. Основні етапи самовиховання

Процес самовиховання тривалий і охоплює кілька етапів.

Перший етап. Педагоги передусім виявляють ставлення учнів до процесу
самовиховання, проводячи анкетування за такими запитаннями: Чи займаєшся
самовихованням? Що спонукає тебе працювати над собою? Яких головних
цілей ти прагнеш досягти самовихованням? Які прийоми використовуєш у
роботі над собою? У чому відчуваєш труднощі в цій роботі і як їх долаєш?
Якої допомоги потребуєш від дорослих у процесі самовиховання?

На цьому етапі в учнів формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до
самовиховання. Насамперед домагаються, щоб вихованець усвідомив, що його
доля залежить не лише від виховної роботи школи, а й від самостійної
роботи над собою. Він також повинен збагнути, що самовиховання — і його
особиста справа, і справа суспільства.

Другий етап починається з появою в учня бажання самовдосконалення.
Педагог на цьому етапі повинен допомогти сформувати ідеал, до якого слід
прагнути, виробити в учня стійке бажання наслідувати його. З’ясувавши
відмінність між собою і своїм ідеалом, вихованець бачить, які риси він
має виробити для його досягнення, яких недоліків слід позбутися. У
процесі самовиховання учень порівнює себе з ідеалом. Оскільки він сам
постійно змінюється на краще, ідеал також потребує вдосконалення,
збагачення. Ідеал допомагає йому скласти програму самовиховання. На
цьому етапі варто обговорити з учнями окремі фрагменти індивідуальних
програм самоосвіти та самовиховання видатних осіб.

Третій етап. Учень починає систематично працювати над собою,
реалізовуючи програму самовиховання. Цей процес здійснюється в
різноманітних видах діяльності: навчанні, праці, самообслуговуванні,
виконанні громадських доручень, участі в роботі гуртків тощо. Педагог
допомагає учневі контролювати результати втілених рішень. Згодом
зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають
самостійність та ініціатива самого вихованця.

4. Методи самовиховання

Процес виховання людини можна вважати ефективним тоді, коли в нього
з’явиться потреба в самовихованні — у свідомій, планомірній роботі над
собою. Ця робота спрямована на формування таких властивостей
особистості, що відповідають вимогам суспільства й особистої програмі
розвитку.

Самовиховання виникає тоді, коли людина підготовлена до нього, коли вона
починає усвідомлювати себе особистістю, замислюватися над своїм
майбутнім, виявляти відому самостійність у практичному житті. Найбільше
сприятливі умови для самовиховання створюються в колективі, коли людина
навчиться коректувати свою поведінку з його вимогами.

Самовиховання може здійснюватися в різноманітних сферах розвитку —
морального, фізичного, емоційно-вольового, естетичного й
інтелектуального. Зміст і спрямованість самовиховання залежать від ряду
обставин: від особливостей життєвого складу, від ідеалів людини, від
усвідомлення тих об’єктивних і суб’єктивних труднощів, із якими вона
зштовхується.

До самовиховання людини спонукають як зовнішні впливи (ідеологічні і
моральні вимоги суспільства, вимоги колективу й окремої особистості),
так і внутрішні (матеріальні і духовні потреби, інтереси людини).
Процесу самовиховання сприяють змагання, прагнення бути кращим, критика
і самокритика, приклад авторитетної людини.

Елементи самовиховання виникають вже в дошкільника: він вчиться
правильно говорити, додержується правил гігієни. У молодшого школяра
цих елементів стає більше. У цьому віці дитина займається
загартовуванням свого організму, фізичним самовихованням, працює над
виправленням свого почерку, навчається стримуватися і т.д. Більш
усвідомлено займатися самовихованням починають підлітки і старші
школярі. Людина займається самовихованням протягом усього свого життя,
досягає на кожному його етапі певні поставлені перед собою цілі і
задачі.

Підводячи результати, варто підкреслити, що схарактеризовані вище
загальні методи виховання не вичерпують усього багатства засобів
педагогічного впливу на людину. Педагогічна наука і практика,
відповідаючи на запити життя, шукають і знаходять шляхи досконалості
виховного процесу. При цьому жодне, навіть самий досконалий засіб не
може дати гарних результатів, якщо не враховувати індивідуальних
особливостей людини, його віку, рівня вихованості, конкретної
обстановки, якщо його застосовувати відокремлено від усієї системи
впливу, на людину навколишнім середовищем.

Успіх виховання залежить від того, наскільки педагогічно доцільно
вчитель застосовує той або інший засіб, метод або прийом впливу на
учнів, наскільки цей засіб включений у систему виховання даного
колективу, наскільки застосовувані засоби і методи виховання
відповідають поставленим задачам і цілям виховання.

Висновки

Отже, самовиховання — найбільш інтенсивний розвиток сил і здібностей
особистості, тому його успішний перебіг вимагає від неї відповідного
рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня
самосвідомості, здатності до саморегуляції (волі) і потреби в розвитку.
А.І.Кочетов вважає, що самовиховання містить три компоненти: активне
осмислення себе та оточуючого світу, зорієнтована діяльність і пов’язана
з нею здатність до саморегуляції поведінки залежно від обставин, потреба
у розвитку. Усі зазначені компоненти належать до внутрішніх передумов
самовиховання. Усвідомлена потреба в розвитку створює підставу для
потреби у самовихованні.

«Самовиховання потребує, — писав В. Сухомлинський, — дуже важливого,
могутнього стимулу — почуття власної гідності, поваги до самого себе,
бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе
тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто
людських засобів впливу — доброго слова, поради, ласкавого чи
докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина
звикла до грубості й реагує тільки на «сильне» слово, окрик, примус. За
самою суттю своєю самовиховання передбачає віру людини в людину,
звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво
самовихованням — це насамперед відносини між педагогом і вихованцем,
пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри».

Педагогічне “відкриття” молодшим школярам ідеї самовиховання зводиться,
в основному, до доступного пояснення і показу їхньої позитивної
поведінки та до ознайомлення з найпростішими засобами набуття потрібних
навичок.

Великий вплив на молодшого учня мають і ровесники Малюки швидко
сприймають кращі якості товаришів — витриманість, наполегливість,
сміливість і т. п. Так само значна частина порушень дисципліни в
молодших класах є результатом сліпого наслідування товаришам —
зачинателям порушень.

У формуванні особистості учня особливу роль відіграє дитячий колектив,
правильно керований учителем. Спілкування в колективі дає змогу дитині
оцінювати не тільки поведінку товаришів, а й свої вчинки, порівнювати
себе з товаришами.

Колективна оцінка поведінки найсправедливіша в очах учня. Вже в молодших
класах школи вона є дійовим стимулом самовиховання. Проте важливо, щоб
під час таких громадських оглядів критика була тактовною, дружньою, щоб
в учня не вбити віри в себе, не принизити його, а викликати активне
прагнення до самовдосконалення.

У молодшому шкільному віці, порівняно з дошкільним, виховний вплив
примушування набагато зменшується. Тому вмілі педагоги, поряд з
вимогливістю до дітей, дбають про розвиток у них самосвідомості,
допомагають учням самостійно розбиратись у хороших і поганих вчинках,
діях.

Список використаної літератури

Журавченко В.М. Проблеми самовиховання. – К., 2001.

Кравець В.П. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. — Тернопіль,
1996.

Педагогика /Под ред. Пидкасистого. – М, 1998. – с.95 –98.

Петровский А. В. , Ярошевский М. Г. “ Психологія: Підручник для
студентів вищих педагогічних навчальних закладів “ – 2-і изд. ,
стереотип . – М.; издат. центр “ Академія “ ; Вища школа , 2001.

Столяренко Л. Д. “ Основи психології “ – Ростов – на – Дону ;
видавництво “ Фенікс “, 1997.

Психологія. Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 1999.

Петровский А. В. , Брушлинский А. В. , Зинченко В. П. та ін. “ Загальна
психологія “ , підручник для студентів педагогічних інститутів під ред.
Петровского А. В. – 3-і изд. , перераб. і доп. – М.; Освіта , 1986.

Педагогический словарь / под ред. Кирова И.А., Гончарова Н.К. – М, 1997.

Погрібний А. Освіта в Україні: час демократизації, час реформ:
Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні. —
К., 1997.

Рогов Е. І. “ Психологія людини “ – М.; Гуманит. Вид. Центр ВЛАДОС ,
1999. — 320 с.

Столяренко Л. Д. , Самигин С. И. “ Психологія і педагогіка в питаннях і
відповідях “ – Ростов – на Дону: “ Фенікс “ , 1999. – 576 с.

Цукерман Г.А., Мастеров Б.М. Психология саморазвития. – М., 1995.

Фолкен Чак Т. “ Психологія – це просто “ Перекл. з англ. Р. Муртазина –
М.; ФАИР – ПРЕСС , 2000. – 640 с.

Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти. –- К.: Видавничий центр «Академія», 2001.

PAGE

PAGE

PAGE 2

Похожие записи