HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Розрахунково-касові операції»

ПЛАН

Вступ

Основи організації грошових розрахунків

Порядок оформлення розрахункових документів та їх приймання установами
банків

Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика

Організація готівкових грошових розрахунків

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розрахунково-касове обслуговування — послуги, пов’язані зі здійсненням
безготівкових розрахунків, а також прийманням і видачею готівки.

Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування
своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з
рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної
винагороди.

Коло клієнтів досить велике: підприємства, установи, організації,
благодійні фонди, партії, громадські об’єднання, фізичні особи, які
відкривають у банку рахунки для зберігання належних їм грошових коштів.

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових
коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці
операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють
важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на
мікро- та макрорівнях.

1. Основи організації грошових розрахунків

Грошові розрахунки здійснюються за допомогою готівкових грошей і в
безготівковому порядку.

Готівкові розрахунки застосовуються в основному у взаємовідносинах
підприємств і організацій з населенням, тобто обслуговують рух грошових
доходів і витрат населення.

У розрахунках між підприємствами та організаціями майже всі господарські
платежі (крім дрібних) здійснюються шляхом безготівкових перерахувань.

Сукупність усіх грошових розрахунків незалежно від форми їх здійснення
являє собою грошовий обіг.

Основну частину сукупного грошового обігу (понад 80%) складає
безготівковий обіг. Сфери застосування готівкових грошей і безготівкових
розрахунків розмежовані між собою, в той же час вони органічно
взаємопов’язані.

Організаторами та основними виконавцями розрахункових операцій є банки.
Деякі безготівкові платежі, переважно дрібні, проводяться підприємствами
та організаціями за допомогою поштово-телеграфних переказів через
відділення зв’язку.

Безготівкові розрахунки поділяються на дві групи — іногородні та
місцеві.

Також безготівкові розрахунки розрізняються за способом платежу і
формою.

Основний спосіб платежу — це перерахування грошових коштів з рахунку
платника на рахунок постачальника шляхом відповідних записів по них. У
залежності від характеру платежу, порядку кредитування та інших умов
кошти перераховуються по різних рахунках підприємств — поточних,
позичкових, рахунках фінансування капітальних вкладень. Різновидом цього
способу платежу є планові платежі, при яких розрахунки проводяться не по
кожній окремій поставці матеріальних цінностей, а за певний період,
виходячи з плану поставки.

Другий спосіб платежу — залік взаємних вимог, при якому взаємні борги
підприємств зараховуються і тільки різниця перераховується шляхом
записів по рахунках.

Залежно від розрахункового документа, що використовується у розрахунках,
та його обігу розрізняють такі форми розрахунків:

• платіжними дорученнями;

• вимогами-дорученнями;

• за допомогою акредитивів;

• чеками та інші.

Застосування тієї чи іншої форми розрахунків визначається особливостями
господарських взаємовідносин підприємств та організацій і спрямовано на
зміцнення договірної дисципліни, забезпечення безперебійних платежів і
прискорення оборотності грошових коштів у розрахунках.

Підприємства, а також установи банків здійснюють розрахунки при
дотриманні таких умов:

1. Кошти підприємств підлягають обов’язковому зберіганню в банках, за
винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту
та норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ведення
касових операцій у народному господарстві України.

2. Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються у
національній валюті України через банк шляхом перерахування коштів з
рахунку платника на рахунок одержувача коштів.

3. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженнями його власника
крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне
стягнення та безакцептне списання коштів. У безакцептному порядку
проводиться списання:

• за виконавчим листом суду та арбітражу;

• недоїмок по податках, недоплат у державні цільові фонди, позабюджетні
фонди;

• платежів за розпорядженням державних податкових адміністрацій;

• платежів державного обов’язкового і державного соціального
страхування, до Пенсійного фонду;

• за розпорядженням Антимонопольного комітету і КРУ;

• за розпорядженням підприємств по результатах розгляду претензій, що
стосуються доарбітражного врегулювання господарських спорів у тому
випадку, якщо боржник визнав претензію.

4. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах
наявних коштів на рахунку клієнта.

5. Платежі проводяться, як правило, після відвантаження
товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт чи надання послуг або
одночасно з ними. В окремих випадках може бути проведена попередня
оплата. Платежі проводяться за рахунок власних коштів платника, а в
окремих випадках за рахунок кредиту банку.

6. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускаються, за
винятком випадків уступки вимоги і переведення боргу відповідно до
Цивільного Кодексу України та в інших випадках, передбачених чинним
законодавством.

7. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування
своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перерахування коштів з
рахунків.

8. Підприємства самостійно обирають форми розрахунків, передбачені
інструкцією № 7 «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті
України» та вказують їх при укладенні між собою договорів.

9. Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів
розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі
банку.

2. Порядок оформлення розрахункових документів та їх приймання
установами банків

Клієнт, виходячи із своїх технічних можливостей, може подавати до банку
розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних
розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв’язку.
Спосіб подання ним документів до банку передбачається в договорі на
розрахунково-касове обслуговування.

Розрахункові документи приймаються банками до виконання без обмеження їх
максимального або мінімального розміру суми. Платежі з рахунків клієнтів
виконуються банками у межах залишків коштів на початок операційного дня.

Розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій
формі, повинні мати такі реквізити:

а) назву документа;

б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;

в) назви платника та одержувача коштів;

г) назви банків платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні
номери за МФО;

д) суму платежу цифрами та літерами;

е) призначення платежу;

є) на першому примірнику — відбиток печатки та підписи відповідальних
осіб платника або (та) одержувача коштів;

ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі
перерахування коштів до бюджету);

з) суму податку на добавлену вартість або напис «без податку на
добавлену вартість».

У разі, якщо хоча б один з вищезазначених реквізитів (якщо вони
передбачені формою документа) не заповнений або заповнений неправильно,
банк такий документ до виконання не приймає.

На всіх примірниках паперових розрахункових документів банк в
обов’язковому порядку в правому верхньому куті проставляє дату
надходження цих документів. Якщо документи надійшли після закінчення
регламентованого банком часу роботи з клієнтами, на них, крім того,
проставляється штамп «Вечірня». Дата виконання розрахункового документа
проставляється в правому нижньому куті.

У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проводки
його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не
проставляється.

Банк одержувача зобов’язаний зарахувати кошти на рахунки клієнтів не
пізніше наступного робочого дня після отримання інформації від
розрахункової палати.

3. Форми безготівкових розрахунків та їх характеристика

Безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахунків:

платіжними дорученнями;

платіжними вимогами-дорученнями;

чеками;

акредитивами;

векселями;

в порядку планових платежів;

заліку взаємних вимог.

1. Розрахунки платіжними дорученнями. Платіжне доручення являє собою
доручення підприємства обслуговуючому його банку про перерахування
певної суми зі свого рахунку на рахунок іншого підприємства.

Платіжні доручення застосовуються як при місцевих, так й іногородніх
розрахунках.

Дорученнями можуть проводитися:

• розрахунки за отримані товари та надані послуги;

• авансові платежі;

• розрахунки по нетоварних операціях;

• попередня оплата товарів і послуг та інші.

Під попередньою оплатою слід розуміти оплату товарів чи послуг, готових
до відвантаження покупцям зразу ж після отримання платежу і
відвантажених (вивезених) не пізніше терміну, зазначеного в договорі (як
правило, трьох робочих днів з дня отримання платежу).

Платіжне доручення приймається банком до виконання тільки за наявності
коштів на поточному рахунку або права на отримання кредиту.

Доручення на перерахування коштів у дохід бюджету, державні цільові
фонди та інші платежі безспірного характеру приймаються банком незалежно
від наявності коштів на поточному рахунку. У випадку відсутності коштів
доручення розміщується в картотеку № 2, тобто обліковується на
позабалансовому рахунку.

Платіжне доручення дійсне 10 календарних днів.

Окрім звичайних платіжних доручень, у розрахунках використовуються
гарантовані банком платіжні доручення. Вони застосовуються:

при перерахуванні окремим громадянам пенсій, аліментів, зарплати,
авторського гонорару;

при перерахуванні підприємствам у регіони, де немає банків, коштів на
виплату зарплати, набір робочої сили, заготівлю сільгосппродукції у
населення тощо;

при зарахуванні на рахунки в банках торговельної виручки, податків.

Інакше кажучи, гарантовані платіжні доручення застосовуються в тому
випадку, коли розрахунки проводяться через підприємство зв’язку. Суть
такої гарантії полягає в тому, що банк, гарантуючи своєчасність платежу
по такому дорученню, робить відповідний напис на дорученні, а гарантія
забезпечується коштами, які банк списує з рахунку платника і депонує їх
на окремому рахунку «Гарантовані платіжні доручення». Це платіжне
доручення з відміткою банку передається відділенню зв’язку. До
платіжного доручення додається список одержувачів коштів і запевнені
бланки повідомлень на їх переказ. Потім підприємство зв’язку платіжне
доручення разом з реєстром здає в банк, який зараховує кошти
підприємству зв’язку, одночасно списуючи їх з рахунку, де вони були
задепоновані (рахунок «Гарантовані платіжні доручення»).

Якщо підприємство зв’язку і платник обслуговуються різними банками, то
банк, що обслуговує підприємство зв’язку, направляє до банку, що
обслуговує платника, дебетове повідомлення. Банк платника, отримавши
дебетове повідомлення і реєстр з гарантованими дорученнями, списує кошти
з рахунку «Гарантовані платіжні доручення» і перераховує їх підприємству
зв’язку.

Сума втраченого гарантованого платіжного доручення може бути відновлена
на рахунку через 15 днів після депонування коштів за заявою платника.

Техніка розрахунків за допомогою звичайних платіжних доручень проста:
банк платника списує зазначену в дорученні суму з рахунку платника і
зараховує на рахунок одержувача коштів. Якщо одержувач коштів
обслуговується іншою установою банку, то кошти перераховуються через
коррахунки.

2. Розрахунки вимогами-дорученнями. Ці розрахунки використовуються як у
місцевих, так й іногородніх розрахунках за поставлені
товарно-матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги.

Платіжна вимога-доручення являє собою вимогу постачальника до покупця
оплатити на підставі направлених йому поза банком розрахункових і
відвантажувальних документів вартість поставленої за договором
продукції, виконаних робіт і наданих послуг.

Платник, вирішивши оплатити платіжну вимогу-доручення, здає його до
свого банку, оформивши його своїми підписами та відбитком печатки. Строк
здачі вимоги-доручення до банку платника передбачається в договорі, але
не повинен перевищувати 20 днів.

Про відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу-доручення
платник повідомляє безпосередньо постачальника в порядку і строки,
передбачені договором.

Платник може відмовитися від акцепту в повній сумі, якщо:

• постачальник пред’явив вимогу за незамовлені, не передбачені договором
товари та послуги;

• товари відвантажені не за належною адресою або достроково без згоди
покупця;

• до закінчення строку акцепту документально встановлено, що товари, які
надійшли, недоброякісні, некомплектні, нестандартні, пониженої
сортності;

• товари оплачені раніше та інше.

Часткова відмова від оплати може бути заявлена, коли згадані причини
стосуються лише частини суми вимоги, а саме:

• поряд із замовленими товарами постачальник відвантажив незамовлені;

• допущена арифметична помилка в рахунку;

• частина товарів виявилася недоброякісною та інше.

У заяві про відмову від акцепту через недоброякісність, некомплектність,
понижену сортність товарів зазначаються номер і дата акта прийняття
товару за якістю чи комплектністю. Один примірник акта прийняття товару
за якістю платник зобов’язаний вислати постачальнику не пізніше дня
заявлення відмови від акцепту.

3. Розрахунки чеками. Розрахунковий чек — це письмове доручення банку
провести перерахування коштів з рахунку чекодателя (платника) на рахунок
чекодержателя (отримувача коштів).

Чеки поділяються на два види:

чеки для розрахунків між юридичними особами;

чеки для розрахунків між фізичними та юридичними особами.

Чеки формуються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів. Строк дії чекової
книжки, що застосовується в розрахунках між юридичними особами, один
рік. За погодженням з банком строк дії невикористаної чекової книжки
може подовжуватися. Строк дії чека з такої книжки — 10 днів, не
враховуючи дня його виписки. Строк дії розрахункового чека, виданого
фізичній особі для розрахунків з юридичною, — три місяці.

У розрахунках фізичної особи з підприємствами чеком дозволяється
отримувати чекодателем здачу готівкою, але не більше 20 % від суми чека.
Якщо сума здачі більша, то чек потрібно переоформити. Невикористаний чек
його власник може здати в банк для зарахування грошей на рахунок або
отримання готівки. На юридичних осіб це не поширюється.

Ліміт чекової книжки — це максимальна сума, на яку платник може виписати
чек (чеки) з цієї книжки.

Банк видає чекову книжку клієнту на підставі його заяви. Для
забезпечення платежів по чеках грошові кошти в сумі ліміту чекової
книжки на основі платіжного доручення депонуються на окремому рахунку
«Розрахункові чекові книжки і розрахункові чеки». Депоновану суму банк
списує з рахунку підприємства або видає на цю ціль кредит. Власник
книжки повинен вести облік залишку вільного ліміту по ній і не має права
виписувати чеки на суму, яка перевищує цей залишок. Чеки, виписані після
граничного строку, є недійсними.

Розрахунки чеками за матеріальні цінності і послуги проводяться таким
чином. Покупець, отримавши від постачальника рахунок за товар чи
послугу, виписує на відповідну суму чек і вручає його постачальнику.
Останній здає чеки разом з їх реєстром до свого банку. Якщо і покупець
обслуговується цим самим банком, гроші списуються з рахунку, де вони
були задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові
чеки», і зараховуються на рахунок постачальника.

Якщо ж постачальник і покупець обслуговується різними банками, то після
перевірки правильності заповнення реквізитів чеків і реєстру банк на
підставі першого примірника, тобто оригінала реєстру, прибутковує суму
чеків на позабалансовому рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату», а
самі чеки разом з другим і третім примірниками реєстру направляються до
банку покупця. На основі цих документів гроші списуються з рахунку, де
вони задепоновані на рахунку «Розрахункові чекові книжки і розрахункові
чеки». В цьому випадку гроші зараховуються на рахунок постачальника
тільки після надходження їх від банку покупця. Останній примірник
реєстру (четвертий) повертається постачальнику з відміткою банку про
інкасування чеків. Оплачені чеки разом з одним примірником реєстру
залишаються в банку платника; один примірник реєстру видається платнику.

При надходженні до банку постачальника грошей по оплачених чеках
одночасно із зарахуванням їх на рахунок постачальника проводиться
списання з рахунку «Реєстри чеків, що очікують оплату».

У випадку надходження грошей протягом 10 календарних днів з моменту
інкасації чека робиться запит банку платника, на що той не пізніше
наступного дня повинен дати відповідь.

Якщо в чековій книжці після закінчення строку її дії залишились
невикористані чеки, то вони повертаються до банку і погашаються ним. За
бажанням клієнта можна подовжити термін дії книжки.

Якщо чеки з чекової книжки використані, а ліміт залишився
невикористаним, банк може видати нову книжку на цю суму.

4. Розрахунки з використанням акредитивів. Акредитиви використовуються
тільки в іногородніх розрахунках за матеріальні цінності і послуги.
Особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух грошових
коштів випереджає рух матеріальних цінностей.

Акредитивна форма розрахунків застосовується тоді, коли ця форма
розрахунків передбачена договором. Відкриття (виставлення) акредитива
проводиться за рахунок власних коштів покупця або кредиту банку.
Дозволяється також виставлення акредитива частково за рахунок власних
коштів і кредиту банку.

Кожний акредитив призначений для розрахунків тільки з одним
постачальником і не може бути переадресованим.

Строк дії акредитива встановлюється у договорі між постачальником і
покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи термін
проходження документів спецзв’язком між банками. У зв’язку зі змінами
умов поставки і відвантаження продукції строк може бути подовжений на 10
днів.

Акредитиви можуть відкриватися в банку покупця або постачальника. Вони
бувають таких видів:

• покриті (депоновані) і непокриті (гарантовані);

• відзивні і безвідзивні.

Покритими (депонованими) вважаються акредитиви, відкриття яких банк
покупця перераховує кошти платника на окремий рахунок «Акредитиви», що
відкривається в банку постачальника або покупця.

Непокриті акредитиви — це акредитиви, які виставлені без депонування
коштів. Такі акредитиви можуть виставлятися в банку покупця. В банку
постачальника вони можуть відкриватися тільки при наявності
кореспондентських відносин між банками.

Відзивний акредитив — це акредитив, який може бути змінений або
анульований банком покупця без попереднього погодження з постачальником
(наприклад, у випадку недотримання умов, передбачених договором,
дострокової відмови банку-покупця гарантувати платежі по акредитиву).
Всі розпорядження про зміну умов відзивного акредитива платник
повідомляє своєму банку, який повідомляє банк постачальника, а останній
— самого постачальника.

Безвідзивний акредитив може бути змінений або анульований тільки за
згодою постачальника, на користь якого він відкритий.

Строк дії і порядок розрахунків по акредитиву встановлюється в договорі
між платником і постачальником, в якому слід вказати:

— найменування банку покупця;

— вид акредитива і спосіб його виконання;

— перелік документів, які повинні бути подані постачальником для
отримання коштів по акредитиву;

— строк подання документів після відвантаження товару.

Для відкриття акредитива платник подає обслуговуючому банку заяву, в
якій вказує:

номер договору, за яким відкривається акредитив;

строк дії акредитива;

найменування постачальника;

найменування банку-постачальника;

місце виконання акредитива;

повне і точне найменування документів, проти яких проводяться виплати
по акредитиву, строк їх подання;

вид акредитива;

для відвантаження яких товарів відкривається акредитив;

строк відвантаження;

сума акредитива;

спосіб реалізації акредитива.

Порядок розрахунків з використанням акредитивів такий:

Якщо платник виставив покритий акредитив у банку постачальника, то за
заявою покупця на виставлення акредитива і його платіжного доручення
гроші перераховуються до банку постачальника на рахунок «Акредитиви». В
банку платника цей акредитив обліковується на позабалансовому рахунку
«Акредитиви до оплати».

При виставленні покритого акредитива в банку платника сума акредитива
депонується в банку платника на рахунку «Акредитиви», а прийняті до
оплати акредитиви в банку постачальника обліковуються на позабалансовому
рахунку «Акредитиви до оплати».

????????????

X

Z

\

j

l

X

Z

h

j

l

«»$?$O&<(th)R*?*r+0,?,ue-O.ooooocccco*oooCCCCC»o gd-no gd-no >P>?>`?2@Ue@FB4EtF?Goooooeaoooo*********oooo

gd-no

MvM|O‚PUeRiaUIAeAeAeAeAeAeAe??????????

gd-no

&

gd-no

gd-no

gd-no

gd-no

&

gd-no

“6•i•R–ooooeeoooooooooOEoooo3/4

gd-no

gd-no

&

gd-no

!o!»c\cccUec¬F?FB¤p¤”¤O¤occccccccUU???????????

&

gd-no

gd-no

gd-no

exiiaaaaaaaaaaaaaOEEaaaaaa

&

gd-no

gd-no

Для отримання коштів по акредитиву в тому випадку, коли акредитив
покритий і виставлений в банку постачальника, постачальник,
відвантаживши товари, подає реєстр рахунків, відвантажувальні та інші,
передбачені умовами акредитива, документи в обслуговуючий банк.

Реєстр рахунків подається постачальником банку в чотирьох примірниках.
Перший використовується як меморіальний ордер, другий повертається
постачальнику як розписка в прийнятті реєстру рахунків, третій та
четвертий з доданими товарно-транспортними документами і відміткою банку
відсилаються банку покупця для вручення платнику (четвертий примірник) і
для відображення операцій по рахунку «Акредитиви до оплати» (третій
примірник).

Якщо гроші в сумі виставленого акредитива задепоновані в банку покупця
на рахунку «Акредитиви», то розрахунки проводяться таким чином. По мірі
відвантаження товарів постачальник подає своєму банку реєстри рахунків
(у трьох примірниках) та інші документи, передбачені умовами акредитива.
Третій примірник реєстру банк постачальника повертає постачальнику, а
перший та другий — разом з документами направляються спецзв’язком банку
покупця. На основі першого примірника банк списує гроші з рахунку
«Акредитиви» і перераховує їх постачальнику. Другий примірник реєстру з
іншими документами передається платнику. Банк постачальника після
отримання грошей від банку покупця списує кошти з рахунку «Акредитиви до
сплати».

Непокритий акредитив. При виставленні такого акредитива депонування
коштів не проводиться, але гарантія платежу при цьому акредитиві є і
досягається за рахунок банківської гарантії.

При отриманні заяви на виставлення такого акредитива банк покупця суму
непокритого акредитива оприбутковує на позабалансовому рахунку «Гарантії
і поручительства, видані банком». Якщо такий акредитив виставлений в
банку постачальника, то банк покупця дає дозвіл банку постачальника, де
відкритий коррахунок банку покупця, освоюючи акредитив, відповідні суми
списувати зі свого коррахунку.

Зарахування грошей постачальнику при непокритому (гарантованому)
акредитиві здійснюється банком постачальника після перевірки отриманого
реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару, та
після списання коштів з коррахунку банку покупця. При цьому два
примірники реєстру і доданих до нього документів по виконаному
акредитиву банк постачальника направляє спецзв’язком банку покупця, де
перший примірник слугує підставою для списання грошей з покупця, а
другий разом з оплаченими з акредитива документами передається покупцю.

Після перевірки дотримання умов акредитива банк покупця повертає банку
постачальника витрати, пов’язані з виконанням акредитива. Ці витрати
відшкодовуються на умовах, передбачених міжбанківським договором.

Якщо банк покупця не може списати кошти з рахунку покупця, за умови, що
виконання акредитива здійснювалось за рахунок кредиту, банк до вирішення
питання згідно з договором відносить заборгованість на рахунок «Суми
нестягнені по банківських гарантіях, наданих підприємствам і
організаціям». Одночасно на суму виплачених постачальнику коштів
проводиться списання з рахунку «Гарантії і поручительства, видані
банком».

При виставленні непокритого акредитива в банку покупця списання коштів
на суму відвантажених товарів проводиться з рахунку покупця, а у разі
відсутності на ньому грошей операції здійснюються в порядку, викладеному
для непокритого акредитива, виставленого в банку постачальника.

Платежі з акредитива проводяться в межах строку його дії повною сумою
акредитива або частинами. Видача з акредитива готівки не допускається.

Акредитив може закриватися достроково за згодою постачальника і покупця,
якщо акредитив безвідзивний, або однією стороною, якщо він відзивний.

5. Розрахунки векселями. Розрахункова діяльність комерційного банку
полягає також у виконанні доручень клієнтів по оплаті векселів. При
цьому банки здійснюють такі операції:

інкасування векселів (послуга, що надається векселедержателю).

доміциляція векселів (послуга, що надається векселедавцю).

Інкасування векселя — це виконання банком доручення векселедержателя на
стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує плату. Прийнявши
на інкасо вексель, комерційний банк повинен своєчасно переслати його до
комерційного банку за місцем платежу і повідомити платника про
інкасування векселя.

Сплативши вексель, комерційний банк платника письмово повідомляє про це
банк векселедержателя, а сам вексель вручає платнику.

Якщо вексель не оплачений у день настання строку платежу, комерційний
банк повинен на наступний день передати його нотаріусу для протесту.
Комерційний банк несе відповідальність за наслідки непред’явлення
векселя до протесту.

Неоплачений вексель разом з актом протесту повертається банком
векселедержателю на його вимогу.

Усі витрати по пересилці, протесту, зберіганню векселів відшкодовуються
банку векселедержателем понад комісійних винагород.

Доміциляція векселя полягає в дорученні векселедавця комерційному банку
сплатити по векселю в установлений строк за рахунок завчасно внесеної в
банк суми або стабільного залишку грошей, що повинні бути на рахунку.
Свою згоду бути доміциліатом банк висловлює на лицьовому боці векселя
відповідним написом.

Для більш широкого використання векселів у розрахунках необхідні
стабільність економічних відносин, довіра суб’єктів один одному та
високий рівень розвитку вексельного права, які в Україні ще не створені
достатньою мірою.

6. Розрахунки в порядку планових платежів. У разі рівномірних і
постійних поставок товарів і наданих послуг покупці можуть
розраховуватися з постачальниками в порядку планових платежів, при яких
розрахунки здійснюються періодично за домовленістю сторін.

Перерахування планових платежів проводиться платіжними дорученнями.

Планові платежі можуть виконуватися щоденно або періодично, в строки,
погоджені між постачальником і покупцем. Строк укрупненого планового
платежу призначається, як правило, на середній робочий день
розрахункового періоду.

Суми кожного планового платежу встановлюються сторонами на наступний
місяць (квартал), виходячи з періодичності платежів і обсягу поставок чи
надання послуг.

При щоденних планових платежах їх розміри визначаються діленням суми
поставок за місяць на кількість робочих днів банку в цьому періоді. При
безперервному циклі виробництва і реалізації продукції сума планового
платежу може розраховуватися, виходячи з числа календарних днів у
місяці.

На кожний плановий платіж банку подається окремий документ.

Періодично, але не рідше одного разу на місяць покупець і постачальник
уточнюють свої розрахунки на основі фактичного відпуску товару чи
надання послуг і проводять перерахунки в порядку, обумовленому в угоді.
При цьому різниця, яка виникла, може перераховуватися окремим дорученням
або враховуватися при черговому плановому платежі. Уточнення розрахунків
доцільно прилучати до останнього платежу місяця з тим, щоб на звітну
дату взаємна заборгованість сторін була мінімальною.

7. Розрахунки, основані на заліку взаємних вимог.

При цій формі розрахунків кожне підприємство є одночасно і покупцем, і
постачальником різних видів товарів чи послуг.

За даних умов доцільно використовувати такий спосіб розрахунків, як
залік взаємних боргів, після чого кожне підприємство отримує або сплачує
тільки різницю (сальдо). Переваги подібних розрахунків полягають в тому,
що вони скорочують потребу в грошових коштах на суму зарахованих боргів.

Розрахунки по сальдо між двома підприємствами проводяться на основі
угоди.

Особливості таких постійно діючих розрахунків полягають в тому, що її
учасники направляють розрахункові документи за відпущені товари чи
надані послуги не в банк, а один одному.

Ці документи не підлягають негайній оплаті. По закінченні строку,
обумовленого договором, складається акт звірки розрахунків і в порядку,
передбаченому договором, проводяться розрахунки шляхом виписки платіжних
доручень, вимог-доручень, векселів.

Договірні відносини між платником та одержувачем коштів регулюються
Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових
зобов’язань» від 16.01.97 та постановою Верховної Ради України від
25.06.93 «Про норматив обігу платіжних документів в Україні».

Відповідно до цих документів за несвоєчасне виконання та порушення
правил виконання грошових зобов’язань застосовуються такі санкції:

за затримку платежу стягується пеня в розмірі, передбаченому договором;

у випадку затримки зарахування коштів на рахунок клієнта банк сплачує
на користь одержувача коштів пеню в розмірі, передбаченому договором на
розрахунково-касове обслуговування клієнтів. Розмір передбаченої пені
визначається від суми простроченого платежу і не може перевищувати
подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується
пеня;

у випадку перевищення банком, що обслуговує відправника коштів,
нормативного строку проходження платежів з нього (банку) в безакцептному
порядку стягується пеня Державною податковою адміністрацією і
відправниками грошей з розрахунку 120% облікової ставки НБУ від суми
недоплати, розрахованої за кожний день затримки платежу. Нормативний
строк проходження документів — три дні в межах одного регіону і сім днів
— між регіонами;

за необґрунтованість безакцептного і безспірного списання коштів,
недостовірність даних, зазначених у розрахункових документах, згідно з
цивільним законодавством повинна застосовуватися санкція у вигляді
відшкодування заподіяних збитків від безакцептного, безспірного
списання.

Крім того, в договорах між підприємствами може передбачатися
відповідальність у вигляді штрафів на випадок необґрунтованого списання
коштів на користь суб’єктів господарської діяльності.

4. Організація готівкових грошових розрахунків

Касові операції банку полягають в тому, що вони здійснюють прийом від
клієнтів готівки, її видачу з кас банків, а також організацію обігу
готівки між клієнтом і банком.

Комерційні банки виконують касові операції, додержуючись таких
принципів:

усі суб’єкти господарської діяльності зобов’язані зберігати свої кошти
на рахунках у банку;

суб’єкти господарської діяльності, які мають готівкові кошти,
зберігають їх у касі в межах ліміту, встановленого комерційним банком.
Сума готівки, що перевищує ліміт, повинна бути здана в банк і зарахована
на поточний рахунок протягом трьох днів, враховуючи день отримання;

витрачання готівки суб’єктами господарювання здійснюється за цільовим
призначенням.

Касові операції регламентуються Інструкціями НБУ № 1, № 4, а також
Положенням про порядок ведення касових операцій у національній валюті в
Україні (затверджено постановою НБУ 13.10.97 № 334).

Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні
поширюється на підприємства незалежно від форм власності і виду
діяльності та їх відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб —
суб’єктів підприємницької діяльності. Це Положення стосується як
резидентів, так і нерезидентів за деяким винятком. Підприємства та
індивідуальні підприємці, що мають поточні рахунки в банку, зобов’язані
зберігати свої кошти в установах банку. Готівка може бути одержана ними
з власних рахунків у межах наявних на них коштів та на цілі, визначені у
грошовому чеку.

Кошти на виплати, пов’язані з оплатою праці та виплатою дивідендів
(доходу), всі підприємства та індивідуальні підприємці мають одержувати
виключно з кас банків. При цьому ними повинна забезпечуватись
систематична і повна сплата податків та обов’язкових платежів до
державних цільових фондів. Підприємства, що мають готівкову виручку,
зобов’язані здавати її до банку для зарахування на їх рахунки.

Здавання виручки може здійснюватися шляхом:

а) безпосередньої передачі коштів самим клієнтом до кас установ банку,
які можуть бути денними і вечірніми;

б) інкасації виручки інкасаторським апаратом НБУ або комерційних банків;

в) здачі готівки на підприємство зв’язку і подальшим переказом її на
поточні рахунки підприємств.

Як було зазначено вище, підприємствам дозволяється тримати готівку у
своїй касі в межах встановлених лімітів залишку готівки. Такі ліміти
встановлюються банком усім підприємствам, які мають рахунки в банку і
здійснюють операції з готівкою, щорічно протягом першого кварталу. Ліміт
регламентує залишки готівки в касі на кінець робочого дня.

Колективні сільськогосподарські підприємства, колгоспи, селянські спілки
самостійно визначають розміри готівки, що може постійно знаходитися в їх
касах, з відповідним повідомленням банку, що їх обслуговує.

Готівка, видана під звіт на відрядження, але не витрачена, має бути
повернена до каси підприємства не пізніше трьох робочих днів після
закінчення відрядження, а готівка, видана на будь-які інші цілі, —
десяти робочих днів з дня видачі її під звіт і здана до каси банку не
пізніше наступного дня.

У разі неповернення у зазначений строк готівка, починаючи з наступного
дня, включається до суми фактичного залишку готівки в касі на кінець
дня, і одержана сума порівнюється із встановленим лімітом залишку
готівки в касі.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими
касовими ордерами, видача — за видатковими касовими ордерами або належно
оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями.

Прибуткові касові ордери або видаткові документи реєструються
бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових
документів. Усі надходження і видачі готівки в національній валюті
підприємства обліковують у касовій книзі, відділення зв’язку — у
касовому щоденнику. Підприємства торгівлі, громадського харчування та
сфери послуг здійснення розрахунків з населенням проводять із
застосуванням електронних контрольно-касових апаратів або
товарно-касових книг.

Кожне підприємство, що має касу, веде одну касову книгу, аркуші якої
мають бути пронумеровані, прошнуровані й опечатані сургучною або
мастиковою печаткою.

Записи в касову книгу виконуються касиром відразу після одержання або
видачі грошей за кожним прибутковим касовим ордером чи видатковим
документом. В кінці кожного робочого дня касир підбиває підсумки
операцій за день, виводить залишок грошей у касі на наступне число і
передає до бухгалтерії другий відривний аркуш (копію записів у касовій
книзі за день) з прибутковими і видатковими документами під розписку в
касовій книзі. Контроль за правильним веденням касової книги
покладається на головного бухгалтера підприємства.

Видача грошей з каси, не підтверджена розпискою одержувача у видатковому
документі, як вмотивування залишку готівки в касі не приймається. Ця
сума вважається нестачею і стягується з касира. Готівка, не виправдана
прибутковими касовими ордерами, вважається надлишком каси і
зараховується у дохід підприємства.

Підприємства торгівлі та сфери обслуговування населення при здійсненні
касових операцій з готівкою для нормальної роботи (видачі здачі
громадянам) повинні забезпечувати постійну наявність у своїх касах
розмінної монети різних номіналів (у розмірі не менше 10% від суми
встановленого ліміту залишку готівки в касі).

За порушення діючої практики обігу готівки застосовуються санкції,
визначені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій
за порушення норм з регулювання обігу готівки»:

• для підприємств — за перевищення встановлених лімітів залишку готівки
в касах стягується штраф у двократному розмірі сум, що перевищують ліміт
каси;

• за неоприбуткування або неповне оприбуткування — у п’ятикратному
розмірі неоприбуткованої суми;

• для комерційних банків — за невстановлення лімітів залишків кас у
п’ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
за кожний випадок.

Комерційні банки займаються прогнозуванням касових оборотів готівки, яка
проходить через каси банку. З цією метою всі підприємства подають до
комерційного банку, як правило, за 60 днів до початку планового кварталу
заявку-розрахунок. У цій заявці показуються касові обороти підприємства
по надходженню і видатках готівки з кас підприємств на плановий квартал,
а також фактичні дані за відповідний квартал минулого року.

Відомості подаються в розрізі встановлених НБУ джерел надходжень
готівки, а також напрямів її витрачання.

Щоб задовольнити потреби клієнтів у готівкових грошах, у касі банку
повинна підтримуватися оптимальна сума готівки. Коли сума готівки
завищена, банк несе додаткові витрати, тому що ці кошти не працюють і не
приносять прибутку. Якщо ж сума готівки менша за потрібну, то це
позначається на ліквідності банку.

Основні джерела надходження готівки в касу банку — це торгова виручка.

Основне джерело відтоку готівки з каси банку — це видача грошей на
заробітну плату.

Приплив і відтік готівки здійснюються нерівномірно, що змушує банки
прогнозувати ці процеси.

Якщо очікується перевищення витоку готівки над її надходженням, то
комерційний банк може отримати готівку від НБУ. Для цього він подає
заявку в НБУ за три дні. Дозвіл на підкріплення операційної каси, який
дає регіональне управління НБУ, дійсний чотири дні. Банки отримують
готівку по чеку. Сума готівки, отримана комерційним банком по чеку,
списується з його коррахунку. НБУ стягує плату за касове обслуговування
комерційних банків у розмірі 1%.

Якщо в комерційному банку є надлишок готівки, то він з дозволу НБУ може
реалізувати її іншому банку. Операція з продажу готівки проходить по
коррахунках обох банків у НБУ. В інших випадках надлишок готівки
зараховується на коррахунок комерційного банку в НБУ.

Касові операції банків трудомісткі і витратні, тому за надання послуг,
пов’язаних з касовим обслуговуванням, банки, як правило, стягують плату
зі своїх клієнтів згідно з договором на розрахунково-касове
обслуговування клієнтів.

Висновок

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових
операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що
називаються банками. Тому ці операції тісно пов’язані з усіма іншими
банківськими операціями. Будь-яка операція банків — і пасивна, і
активна, і надання послуг — неминуче супроводжується здійсненням
платежу, отже — розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного
клієнта. Причому для виконання таких операцій банкам не потрібні
додаткові резерви, оскільки необхідні кошти мають бути у тих клієнтів,
за дорученням яких банки здійснюють платежі чи касові операції.

За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки
стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не
процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і
без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів
розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення
доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання
грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату
необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної
плати працівникам, оплату зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними
фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. Тому чим швидше та
надійніше банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх
клієнтів, тим кращі умови створюються в останніх для відтворювального
процесу, зміцнення платіжної дисципліни, оздоровлення фінансового стану,
а в кінцевому підсумку — для підвищення життєвого рівня населення.

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину
потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в
розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування
грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно
впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та
послуг.

Список використаної літератури

1. Банківська справа / За ред. Р. І. Тиркала. — Тернопіль: Карт-бланш,
2001. -316с.

2. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф.
Пуховкіна та ін.; За ред. А. М. Мороза. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.:
КНЕУ, 2002. -476 с.

3. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній
валюті: Затверджено постановою № 22 Правління НБУ від 21.01.2004 р. (із
змінами і доповненнями).

4. Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній
валюті: Затверджено постановою № 110 Правління НБУ від 17.03.2004 р.

5. Операції комерційних банків: Навч. посібник / Р. Коцовська, В.
Ричаківська, Г. Табачук, Я. Грудзевич, М. Вознюк: — К.: Алерта; Львів:
ЛБІ НБУ, 2003. — 500с.

6. Положення про організацію операційної діяльності в банках України:
Затверджено постановою № 254 Правління НБУ від 18.06.2003 р.

7. Ринок фінансових послуг теорія і практика: Навч. посібник. — К.: ЦУЛ,
2002.-616 с.

PAGE

PAGE 19

Похожие записи