.

Роман про Лиса в французькій міській літературі

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
158 8522
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Роман про Лиса в французькій міській літературі»

ПЛАН

Вступ

1. Джерела, автори та структура твору

2. Тваринний епос за «Романом про Лиса»

3. Сатиричні напрямки роману про лиса

4. Образ лиса Ренара

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 “Роман про Лисицю” – пам’ятник французької міської літератури, яка
набула поширення в XII-XIII століттях.

Твір складається з 27 гілок, або незалежних розповідей, написаний
віршами, що попарно римуються. Об’єднуючим сюжетом є боротьба лиса
Ренара з його заклятим ворогом, вовком Ізенгріном (тріумф хитрості над
силою)

«Роман про Лисицю» мав великий успіх і за межами Франції. У 1180 Генріх
Ліцемер (Heinrich der Glichesare) переклав німецькою мовою одну з
французьких версій романe.

У XIII столітті з’явилася його фламандська обробка (Van den vos
Reynaerde). До цієї версії сходять всі пізніші німецькі редакції «Роману
про Лисицю», зокрема «Reineke de Vos» (1498), яким в 1793 р. скористався
Гете для написання своєї знаменитої поеми в гекзаметрах «Рейнеке-лис».

Популярність “Роману про Лисицю” була такою в середні віки, що трувер
XIII століття Гот’є де Куенси дорікав ченцям за те, що читанням святих
текстів вони віддають перевагу над пригодам хитрого лиса, сценами з
життя якого вони розмальовують стіни своїх келій.

1. Джерела, автори та структура твору

Оповідання про Лиса походять одночасно до усної народної традиції та
літературних джерел.

Народні традиції – багато епізодів “Роману” зустрічаються у фольклорі
індо-європейських народів (лисиця виманює сир у гави, краде рибу,
прикинувшись мертвою; вовк позбавляється хвоста, вудить рибу і так
далі).

Література клерикалізму на латинській мові: Romulus – середньовічні
збірки байок; Ecbasis captivi – тваринний епос (X-XI ст.ст.), в якому
домашні тварини рятують теля, викрадене вовком; Gallus et Vulpes (XI
ст.) – розповідь про те, як півень намагався врятуватися від лиса.
Disciplina clericalis (кін. XII століття; автор – Пьер Альфонс) – сюжет
цього твору лежить в основі четвертої і дев’ятої гілок “Романа”.
Ysengrinus (XII століття; автор – фламандський чернець Нівард) – головні
герої носять імена Рейнард і Ізенгрін (як в “Романі”); основні епізоди
“Роману” також багато в чому перекликаються з сюжетом цього твору.

Світська література – багато епізодів “Романа про Лисицю” є пародією
наступних творів: артурівських романів, античних романів (“Роман про
Фіві” і ін.), ле Марії Французькою, французьких епосів різних циклів.

“Роман про Лиса” не є творінням одного автора. Над ним працювало багато
поетів, але сучасникам відомі тільки троє:

П’єр з Сен-клу (Pierre de Saint-Cloud) – автор найдавніших гілок (II, V)

Священик з Croix-en-Brie – автор дев’ятої гілки

Рішар де Лізон (Richard de Lison) – автор дванадцятої гілки

Всього лису Ренату і його пригодам присвячено понад 100 000 рядків.
Гілки «Роману про Лиса» умовно можна поділити на дві головні групи:

Перша об’єднує якнайдавніші гілки, написані між 1174 і 1205 роками. Ці
гілки носять, головним чином, розважальний характер. У пізніших гілках,
створених в XIII ст., відчувається гостра сатирична спрямованість.
Всього – 34 тисяч рядків.

У XIV ст. Джекемар Джіелі (Jakemars Gielee) пише продовження “Роману” –
Renart le Nouvel, а якийсь клерк з Туру – Renart le Contrefait (50 000
рядків). У кінці XIV ст. поет Есташ Дешан створює останню поему про Лиса
(3000 рядків).

2. Тваринний епос за «Романом про Лиса»

Головне місце відведене відношенням між тваринами, хоча діючи особи
бувають і люди. В центрі – лис Ренар: його часто обманюють звірі, більш
слабші, ніж він, але він завжди торжествує над сильнішими.

Суспільство тварин є паралеллю суспільства людей:

У кожного звіра є ім’я:

власне – лис Ренар, лисиця Ермеліна, вовк Ізенгрін, вовчиха Ерсан,
ведмідь Брен, осер Бернар, борсук Грім бер,

або таке ім’я, що відображає основну рису – лев Нобль (благородний), лев
Фьер (горда), півень Шантеклер(дзвінкоголосий), заєць Куар (боязкий),
бик Брюян (галасливий), баран Біленій (що бекає), равлик Тардіф
(повільний).

У кожного звіра є сім’я:

Ренар одружений на Ермеліне і ростить трьох синів

Ізенгрін – чоловік Ерсан і брат Прімо

Шантеклер – чоловік курки Пінті і отець чисельного сімейства

Кожний персонаж належить до певного прошарку феодального суспільства:

на чолі соціальної піраміди стоїть король, лев Нобль і його дружина,
Ф’єра;

великими феодалами є вовк Ізенгрін, лис Ренар, ведмідь Брен.

нижче за феодалів в ієрархії знаходяться півень Шантеклер, кіт Тібер,
борсук Грімбер;

у низу соціальних сходинок – равлик Тардіф, заєць Куар, цвіркун Фробер.

Деякі звірі займають певну посаду:

король Нобль командує військом і вершить правосуддя

вовк Ізенгрін – коннетабль короля

ведмідь Брен – королівський гінець

віслюк Бернар – архієпископ

лань Брішмер – сенешаль

равлик Тардіф – прапороносець королівської армії

Не дивлячись на тем, що звірі нерідко ведуть себе, як люди (скачуть на
конях, б’ються на мечах тощо), вони не втрачають і характерних для них,
повадок:

кіт Тібер гріється на сонці, грає хвостом, дряпається, наїжачується…

ворон Тьеслін любитm пригладжувати дзьобом пір’я

лис Ренар, лягаючи спати, згортається в клубочок

півень Шантеклер скребе землю кігтями, спить, розплющивши одне око і
підібгавши лапу

 Лише у пізніших гілках звірі починають у всьому бути схожим на людей

3. Сатиричні напрямки роману про лиса

Пародія на благородні літературні жанри (епос і куртуазний роман): 

життя при дворі: звіри-барони збираються в тронному залі, щоб судити
винного, готуватися до війни або святкувати

порушення святкової атмосфери королівського двору якою-небудь подією, як
в бретонських романах

відозва до читача/слухача, як в епосі (Seignor, or escotez merveillez –
Панове, послухайте чудову історію)

ясновидні сни Шантеклера і Ренара, що нагадують сни Карла Великого перед
Ронсевальськой битвою

нескінченні облоги, битви і поєдинки (Ренара з Ізенгріном, Шантеклера з
Ренаром), як в епосі

голосіння дружин і сестер, які оплакують смерть близьких (курка Пінта
оплакує сестру Пінту на її могилі)

схожість королеви, лева Фьер, з Гіневрою, дружиною Артура: Ф’єр не
любить чоловіка, відчуває схильність до Ренару (Гіневра-Ланселот) і
навіть зраджує з ним чоловікові, призначає йому побачення, дарує кільця
(як Лодіна в “Івейне” Кретьена де Труа)

Критика середньовічного суспільства:

автори критикують зображення світу, який ідеалізується, у куртуазних
романах і показують справжнє обличчя суспільства, в якому правити
хитрість, дурість, жадність, егоїзм, жорстокість і страх

j

p

?

?

A

A

f

A

h

???????¤?¤?$???????i?f

h

$ hI

$ hI

hI

‘ hI

hI

$ hI

hI

$ hI

:. Так, Ренар, складаючи заповіт, не будує особливих ілюзій щодо
вірності своєї дружини Ермеліні. Насправді, в одній з гілок, Ермеліна,
вважаючи свого чоловіка мертвим, готова узяти собі нового. Ермеліна,
дружина Ізенгріна, символізує собою чуттєвість, подвійність і жіноче
непостояноство. Всі “жінки” показують себе з кращого боку (курка Пінта
часто виявляється розумнішою за свого упертого чоловіка Шантеклера;
навіть невірна Ермеліна поспішає принести викуп, коли Ренару загрожує
страта і ніжно залицяється з ним, коли він повертається додому в
жалюгідному вигляді).

селяни, які іноді з’являються в “Романі”, зображені грубими нечемами; їх
жадність вражає авторів. Селяни не уміють поводитися із зброєю. З
великим задоволенням поети показують селян в справжньому рабстві у
Ренара, який наказує їм убити своїх собак і спустошує їх курник.

критиці піддається і феодальне суспільство. Ренар стверджує, наприклад,
що королі погано поводяться з бідними васалами, слідують поганим радам,
душать податками бідних, невдячні, привласнюють собі чуже добро. Лев
Нобль (як і король Людовик VIII) то деспотичний, то слабовільний, любить
золото, прощає небезпечних васалів.

передставники церкви також не уникають критики. Деякі церковники,
звичайно, заслуговують пошану (один такий церковник рознімає Ермеліну і
Ер сану, які б’ються, і радить їм повернутися додому, до чоловіків). Але
велика частина церковників – це сільські священики, які мало чим
відрізняються від селян. Вони живуть з коханками, пасуть худину, орють
землю і так далі. Їм не чужа пожадливість. Ось як Рішар де Лізон, в
дванадцятій гілці, зображає священика, що заміщає свого “колегу”, який
відправився на ярмарок, щоб купити плаття своїй коханці (robe va querre
а sa putain): він уміє читати тільки молитвеники, не знає латині, не
слідує християнським заповідям, любить полювати. Критики не уникають і
ченці. Автор четвертої гілки звинувачує їх у ліні, жадності і
віроломстві.

сатирі піддаються і релігійні обряди. Так, Тібер і Ренар святкують
вечерню; зі всіма подробицями відбуваються поховання курки Пінті. П’яний
вовк Прімо, брат Ізенгріна, обстрижений Ренаром і одягнений в церковне
одіяння у все горло співає месу: очевидно, автор хотів показати, що
часто священик відрізняється від прихожан одним одіянням і поголеною
головою, а насправді такі жалюгідні, що їх могли б замінити й звірі.

у “Романі” присутня і критика сповіді. Кілька разів Ренар сповідається в
своїх гріхах, але найчастіше його розкаяння удаване і відразу після
сповіді Ренар береться за своє (так, в сьомій гілці він з’їдає свого
сповідувача). Навіть відлучення від церкви не особливо лякає Ренара.

більшість персонажів відправляються в паломництва з вигоди, а не з
релігійного відчуття: Ренар стає паломником, щоб уникнути страти; баран
Блекоті відправляється в шлях, оскільки його господар хоче зробити з
його шкури чоботи; осів Бернар відправитися в паломництво, статут тягати
мішки з вугіллям. Ніхто так і не доходити до кінцевої мети.

навіть чудеса беруться під сумнів: на могилі святої мучениці, курки
Купе, заєць Куар виліковується від лихоманки, а Ізенгрін – від болю у
вухах. Автор додає: якби мова йшла не про святиню, придворні порахували
б, що вся ці чудові лікування – брехня. Відмітімо, що в епоху створення
“Романа про Лісицю” почали викривати культ фальшивих реліквій.

4. Образ лиса Ренара

Ренар (фр. Renard, Рейнеке)  герой французької середньовічної сатиричної
епопеї  «Романа про Лисицю» («Roman de Renard»), пам’ятника французької
міської літератури кінця XII—XIV ст.ст.

Слово Renart, людське ім’я, завдяки винятковій популярності книг про
нього поступово витіснило старофр. goupil («лис»), звичайне позначення
цієї тварини.

Головними рисами лиса Рената є:

виверткий і мстивий хитрун

його ніколи не можна застати зненацька

невтомний хвалько (він із задоволенням складає всякі небилиці: описує
Ізенгріну радості раю і солодкості чернечого життя, приносить синиці
новину про настання вселенського миру…)

уміє лестити і знає слабкості кожного (пропонує мед ведмедеві, мишей
котові, угрів вовкові)

постійно грає різні ролі (красильник, бретонський жонглер, побожний
чернець, лікар, що здобув освіту в Салерно і Монпелье…)

розумний, хитрий, майстерний і злий, він славиться втіленням Диявола

рухомий жаданням влади, він переслідує інших, одурює, спотворює,
принижує, позбавляє честь

мучить свої жертви насмішками

його не зупиняє ні релігія, ні клятви, ні закони, хороший чоловік і
отець

не залежить ні від кого.

Висновки

Отже, так званий «Роман про Лисицю» є двома дюжинами казок, або «гілок»,
які виникали в різний час між 1175 і 1250 рр. і були штучно зведені
воєдино переписувачами, ймовірно, лише з тієї причини, що в більшості з
них діють одні і ті ж головні «персонажі»  лисиць, вовк, лев і деякі
інші.

Об’єднана версія містить близько 35 000 віршів, що парно римуються, і
ділиться на окремі «гілки», яких налічується в різних редакціях близько
25. Найстародавніша з відомих гілок датується 1175 роком і приписується
Пьеру Сен-клу.

Ренар — фігура алегорична: він втілює різні види людської поведінки
(пізніше — недоліки, які вони мають на увазі).

У пролозі до III Гілці «Ренара» комічно описана міфологічна історія
створення тварин: помахом руки Єва породжує Вовка і Лисицю (Goupil);
автор розкриває перед нами «сенс» цього факту: «Цей лис іносказання
означає Ренара, великого пройдисвіта. З тих пір всіх, хто хитрий і
спритний, називають Ренаром. Знайте ж, що Ізенгрін, дядько Ренара, був
великий злодій. Він іносказання означає вовка, який вкрав овець Адама.
Всіх, хто добре уміє красти, по праву називають Ізенгріном».

Основною сюжетною лінією твору є звитяжна боротьба розумного Ренара з
грубим і кровожерним вовком Ізенгріном і з сильним і дурним ведмедем
Бреном. Лис обводить навколо пальця Льва Нобля (короля), постійно глузує
з дурості Осла Бодуена (священика). У останніх гілках романа, що
відносяться до XIII в., а також в написаній пародії Рютбефом
розважальний, комічний елемент змінявся гострою сатирою на королівську
владу, феодальну знати і духівництво. Слід звернути увагу на німецьке, а
не романське походження імен деяких героїв “Ренара”, що говорять, – вовк
Ysengrim (“залізний оскал”), ведмідь Bruin (“бурий”) і так далі Таким
чином, можна припустити, що перші французькі пам’ятники циклу «Роман про
Лисицю» спираються на раніше німецьке (можливо, фламандський або
нідерландський) джерело.

Список використаної літератури

Роман про Лисицю. Переклад із старофранцузского А.  Р.  Наймана.
Передмова А.  Д.  Міхайлова. – М.,. 1987.

Літературна енциклопедія. – К., 1996.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020