HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

Роман «Дванадцять обручів»:

зміст, проблематика, стиль

ПЛАН

Вступ

1. Проблематика «Дванадцяти обручів»

2. Мотиви мандрування в романі Ю. Андруховича „Дванадцять обручів”,
стилістичні особливості твору

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В одному з інтерв’ю газеті „День” Ю. Андрухович зауважив: „Час – один
із моїх улюблених героїв. А оскільки я автор фікцій, то у цьому сенсі
час – фіктивна категорія також. Але час для мене також важлива система
координат. Єдине – я хочу деформувати його у своїй творчості. Я не
погоджуюся з тим, що він у нас лінійний і цілісний. Я відчуваю його і
хочу, щоб він з моїх творів все-таки вимальовувався не однозначно
лінійним, а швидше як певні закрути, кола, петлі”.

Якщо в перших романах Юрія Андруховича герої апелювали до вигаданих
королів на чужій землі („Московіада”), демонстративно тікали від
конкретності на гучних ушануваннях абстрактного Духу („Рекреації”), а то
й просто від’їжджали до карнавальної Венеції („Перверзія”), то в
„Дванадцяти обручах” письменник устромив своє перо в самісінький центр
сучасної України з усім набором ознак посткомунізму і вічними
запитаннями: звідки ми, хто ми й куди йдемо? Відповідь на ці запитання
буде іншою, ніж в Андруховича початку 90-х. Адже його герої вже досягли
першої поставленої мети – „дотягнути до станції Київ” („Московіада”). І
одне із завдань для письменника полягає в тому, щоб дати героям нову
мету, до якої прагнути. Для когось ця мета – написати „зовсім інший
роман”, у якому була б „можливість міфу й поезії”, змога „колажувати
час, а з ним і простір, перевернути гори й безодні” [1, с. 30] (Артур
Пепа); для когось іншого – розгадати значення символічних дванадцяти
обручів (Коля), а для третього – отримати жадану шенґенську візу (Ліля
та Марлена).

Щоб відповісти на запитання, поставлені новим часом, письменник
послуговується постмодерним методом, удаючись до мистецького аналізу
минулих історичних діб. Андруховича завжди цікавили історичні передумови
сучасності, і цей твір – спроба систематизувати нашарування кількох
історичних епох і логічно завершити мандри автора в часі: після аналізу
барокової та австро-угорської спадщин у „Рекреаціях”, після вичерпної
характеристики радянської культури в „Московіаді”, „Дванадцять обручів”
є антологією типів, давно визрілих (у попередніх прозових творах автора
– зокрема в есеїстиці), але художня обробка яких остаточно завершується
тільки в цій книзі.

1. Проблематика «Дванадцяти обручів»

У романі „Дванадцять обручів” Юрій Андрухович, як і в попередніх
прозових творах, актуалізує тип мандрівного поета, торкаючись
екзистенціальних проблем. У центрі роману людина, яка перебуває в
пошуках себе, кращого життя. Головний герой, „громадянин Австрійської
Республіки Карл-Йозеф Цумбруннен” [1, с. 12], тікає від своїх проблем,
від себе самого до України.

Письменник зосереджує увагу на внутрішньому конфлікті свого героя, який
вирушає в подорож для вирішення певних життєвих проблем. У мандрування
відправляється поет, творча та інтелектуальна людина, для якої подорож
стає порятунком від того маленького світу, в якому йому некомфортно. Він
залишає свою країну, „добре провітрювану, стерильну й ретельну,
бездоганно опалювану, але в той же час позбавлену справжнього людського
тепла атмосферу <...> стрімких евросіті з її поверховим ковзанням
усмішок і штучною тишею, порушуваною зрідка лише клацанням запальничок
чи шелестінням станіолю” [1, с. 6].

Для автора подорож є способом показати динаміку життя свого героя,
наскільки мандрівник протиставляється нерухомості, статичності,
незмінності суспільства. „Ми переважно боїмося майбутнього, боїмося
подорожей, дітей, боїмося змін. Я не вмію чинити цьому опору, але з
усієї сили вдаю, що чиню його”, – зізнається Карл-Йозеф [1, с. 2].

Навколишнє середовище є концептуально важливим фактором для розвитку
самосвідомості мандрівника, оскільки саме перехід від статичності до
динамічності призводить до трансформації світогляду. Проте, демонструючи
життя головного героя, Ю. Андрухович залишає невизначеність мотиву
мандрування. Мети подорожей Карла-Йозефа більшість друзів і знайомих не
знали: „Ніхто з найближчих приятелів так і не дочекався від нього
виразної відповіді на запитання, чого він туди їздить” [1, с. 2]. „Ми не
знаємо, навіщо мандруємо, – зауважив би з цього приводу сам Карл-Йозеф.
– Хіба нам і без мандрівок замало самотності? ” [1, с. 69].

2. Мотиви мандрування в романі Ю. Андруховича „Дванадцять обручів”,
стилістичні особливості твору

У різний час до вивчення мотиву зверталося багато дослідників (А. Бьом,
О. Веселовський, Б. Гаспаров, В. Пропп, І. Силантьєв, Б. Томашевський та
інші), тому існують різні дефініції та підходи до розуміння цього
терміна. Погоджуючись із поглядом Л. Целкової на мотив як на
„повторюваний комплекс почуттів та ідей” і думкою, що мотив – це
„рухомий компонент, що вплітається в тканину тексту та існує лише в
процесі злиття з іншими компонентами”, ми будемо користуватися
розширеним поняттям: мотив – повторюваний та варіативний компонент
літературних творів, який є комплексом почуттів та ідей або концентрує
уявлення про явище, дію. Зустрічаючись у тексті, мотив до загального
контексту твору додає певну суму значень, які апріорі вже містяться в
ньому.

Мотив як семантична одиниця тісно пов’язаний з тематикою літературного
твору, однак тема – набагато ширше поняття, а мотиви фактично реалізують
тему через певні складові. Порівняно з темою, що є відносно постійною
величиною, мотив є надзвичайно гнучкою в художньому смислі категорією,
адже він здатен видозмінюватися, трансформуватись, поєднуватися з іншими
мотивами твору. Мотив визначає сюжетні колізії, динамізує їх, зумовлює
розвиток подій. Разом з тим мотив організовує не тільки сюжет, а й усю
структуру художнього твору, поряд з іншими компонентами бере участь у
створенні цілісної картини художнього світу.

Питання про типологію мотивів у літературі є складним. На сьогодні існує
кілька різних класифікацій мотивів (Б. Путілов, Б. Гаспаров), ставлення
до яких у науці є неоднозначним. В основу типології мотивів покладені
такі параметри, як семантика, походження, засоби втілення, традиція,
ступінь повторюваності (мотиви і лейтмотиви), зв’язок із загальними
напрямами, течіями, стилями (класицистичні, барокові, романтичні,
імпресіоністичні, символістські, сюрреалістичні та ін.).

Для творчості кожного письменника характерне своє коло мотивів, які
відображають світобачення митця, особливості його художнього світу,
своєрідність творчого методу. Для Андруховича – це мотив мандруння, який
розгалужується на низку взаємопов’язаних мотивів. Ніла Зборовська пише,
що „мандрівний мотив як романтична пристрасть до невідомих світів
з’являється в Юрія Андруховича вже у перших його поетичних збірках. <…>
Ліричний герой ідентифікує себе з безтурботним блукальцем Енеєм. В
„Екзотичних птахах і рослинах” поет вакханалізує історичний „текст”,
мандруючи різними епохами, приводячи у рух застиглі культурні феномени”.
У поемі „Листи в Україну” Андрухович напише: „Україна – це країна
бароко, / Мандрувати нею для ока втіха”. Згодом свій перший роман
подасть як свого роду мандрівку екзотичним українським простором з його
потойбіччям, містичним задзеркаллям. Власне вся творчість Ю. Андруховича
– це розгортання географічного простору [8, с. 102].

Мотивна організація зумовлює особливості композиції, розвиток сюжету,
внутрішній зв’язок між образами роману Ю. Андруховича. Творові, як і
всій спадщині митця, притаманна двоплановість художнього зображення: за
кожним образом та ситуацією прихований глибинний план, який виводить
твір за межі злободенності, надаючи їм філософського змісту.
Двоплановість визначає й основні мотиви роману „Дванадцять обручів”.
Переміщення героїв, їх психологічний стан, сни, описи природи тощо,
тобто будь-який компонент твору може розгортатися до рівня мотиву, за
яким, крім суто конкретного плану, криються інші смисли.

Важливу роль в художньому світі Андруховича відіграє міф, який є у
письменника особливим засобом пізнання дійсності та людини. Міфологічні
мотиви значно розширюють хронотоп твору, дозволяють авторові порушувати
важливі проблеми повернення до духовних джерел, морального відродження
особистості. Неодноразово митець звертається до міфу про Орфея.
Заглиблення у художній простір тексту „Дванадцяти обручів”дає підстави
говорити про складну трансформацію сюжету цього міфу. Знаходимо часто
використані значущі пов’язаності із топологією міту (дако-фракійські
корені в назвах більшості тутешніх омонімів), із здатністю розуміти мову
тварин та рослин: „йому вдавалося чути і кожен листок на кожному дереві,
і як лускають бруньки, і дихає мох, і – що не вимагало особливого
вслухання – як під корою наростають річні кільця або як стукає серце в
їжака, не тільки у вовка” [1, с. 101], із відданістю Орфея музиці: „Пепа
не знав ані нотної грамоти, ані спеціальної термінології, проте музику
страшенно любив, а надто ту, що вчувалася у снах” [1, с. 66]; з епізодом
міту, згідно з яким голову Орфея море прибило до острова Лесбос, де він
і похований: „Але найкращою була голова — спонукувана невидними
механізмами впливу, тобто плину, тобто підкидувана силою течії, вона
ненастанно кивала, з усім погоджуючись. Так фізика переходила в
метафізику, а та в діалектику” [1, c. 72].

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

hU

,автор ніби дописує відомий фінал „Перверзії” і в той же час оприявлює
незнищенного Автора” [11, c. 94].

До екзистенціальних відносимо пошук головним героєм сенсу загального й
індивідуального існування, задля чого він і вирушає в подорож. Проте
йому не вдається знайти відповідей на болючі питання доби. У зв’язку з
цим особливого значення набувають мотиви сумніву, туги, відчуження,
виснаження, втрати сенсу життя й пошук втрачених духовних засад.

Філософського звучання набувають мандри до витоків буття, втраченої
істини, глибинних засад існування. Окремо окреслимо і мотив смерті, що
розпадається на дрібніші мотиви могили і домовини. Цей мотив
розкривається через образи Богдана-Ігоря Антонича і Карла-Йозефа
Цумбруннена, які під тиском зовнішніх обставин, загального хаосу й
абсурдності буття залишають цей грішний світ, щоб віднайти свою душевну
гармонію і спокій. Обидва прагнули смерті, бо розчарувалися в житті і не
бачили жодних райдужних перспектив. Але слід зауважити, що загинули вони
неоднаково: Антонич сам заподіяв собі смерть, а Карл-Йозеф помер від рук
колишніх в’язнів. І все ж таки смерть в Андруховича означає не тільки
кінець, а й початок. Тільки після смерті тіла душа Цумбруннена отримала
безмежний простір для самореалізації та втілення потаємних бажань, які
за життя так і не вдалося здійснити: „Цієї ночі настала мить його
вивільнення” [1, с. 98].

Соціально-історичні мотиви мандрів нерозривно пов’язані з тим, що
„домінантою поетичної картини Юрія Андруховича в усі періоди його
творчості є напружене шукання духовної вертикалі буття”. Герої
„Дванадцяти обручів” не стають винятком. Вони також перебувають у
пошуках власної ідентифікації. У цьому творі, на нашу думку, мотив
духовного опертя людини звучить цілком актуально, оскільки автор
зображує своїх героїв у час, коли руйнації зазнала тоталітарна
свідомість як окремої людини, так і суспільства в цілому.
90-ті рр. ХХ ст. були часом формування нової світоглядної концепції,
часом пошуків нових моральних засад цілого суспільства, що й знайшло
своє цілком логічне відображення в романі Ю.  Андруховича „Дванадцять
обручів”. Розповідаючи про кількох зовсім різних за соціальним статусом
і віком людей, які різними шляхами шукають свою душевну гармонію,
намагаються усвідомити своє призначення у світі, де вони живуть,
Андрухович приводить героїв (а разом з ними і читачів) до розуміння
того, що тільки внутрішня сутність, мораль і є духовною основою людини.

Варто зазначити, що окреслені мотиви мандрування в романі Ю. Андруховича
не існують у „чистому” вигляді, вони перехрещуються, видозмінюються,
накладаються, поєднуються, даючи нові мотивні утворення. 

У „Дванадцяти обручах” воєдино сплітаються сон і реальність, дійсне та
уявне. У зв’язку з цим актуального значення набувають оніричні мотиви
мандрування, які в особливому ракурсі висвітлюють ставлення до
сучасності. Герої нерідко опиняються у полоні сну, марень, а те, що
зображується у творі, часто перебуває на межі свідомого й підсвідомого.
Думка й почуття у снах героїв продовжують працювати й кружляють довкола
болючих питань, які лишаються без відповідей. Таким чином, оніричні
мотиви слугують виявленню гострих суперечностей буття, а також
екзистенціальних станів людини, які й приводять людину у мандри.

Серед мотивів-образів вартий уваги мотив міста, що є провідним у
попередніх творах Ю. Андруховича („Московіада”, „Рекреації”,
„Перверзія”). Розробляється він і в аналізованому романі, стаючи тлом
для подорожі героїв, сприяючи або заважаючи їх прагненню знайти своє
місце в епоху загальної кризи. Особливо важливим є мотив води. Вода як
міфологічний образ втілює першопочаток усього, поєднання різних начал –
життя й смерті. Вода несе смерть головному героєві, але вона ж і дає
надію на нове відродження. Провідний мотив мандрів розгалужується на
низку взаємопов’язаних мотивів-символів: дороги, потяга, замкненого кола
тощо. Останній має декілька виражень. По-перше, це життя після смерті,
або смерть як початок нового етапу життя. Антонич продовжує жити після
власної смерті у двох утіленнях – фізичному (старий професор) та
духовному (навіки двадцятисемирічний). По-друге, подорож у романі – це
одвічне ходіння за траєкторією нескінченного кола, кожне нове кільце
якого пов’язано з якісно новим сприйняттям минулого – мандрівник
наближається до свого коріння й водночас віддаляється від нього в часі.

Форми втілення мотивів у романі Ю. Андруховича „Дванадцять обручів”
різноманітні: елементи композиції, персонажі, пейзажі, символи, окремі
фрази, колористична палітра, музика, звуки тощо. Розмаїття формального
вираження мотивів свідчить про майстерність митця та самобутність його
творчого мислення.

Отже, найважливішим структуротвірним мотивом досліджуваного роману є
мотив мандрів, який пов’язаний з пошуками не тільки кращої долі, а й
сенсу життя, духовних засад суспільства. Тому мандри героїв відбуваються
не тільки в географічно окресленому просторі, а передусім у просторі
психологічному, стаючи мандрами духу людини. Художній світ „Дванадцяти
обручів” представлений різновекторними мотивами мандрування, які
дозволяють розглядати його у різних площинах: соціально-історичній,
екзистенціальній, філософській тощо. Роман наскрізь просякнутий мотивами
подорожі, пов’язаними з міфологічними і філософськими джерелами, а також
з особливостями світобачення самого митця. У художньому часопросторі
письменника органічно поєднані дійсне та уявне, історичне та міфічне,
свідоме та несвідоме, реальне та оніричне. У зв’язку з цим мотиви
набувають різноманітного забарвлення й функціональності, але всі вони
сфокусовані на характерній для письменника проблемі пошуку людиною
самоідентичності, втраченої в абсурдному світі. У зв’язку з цим можна
стверджувати, що мотивна організація роману „Дванадцять обручів” дає
можливість письменникові розкрити складність духовного світу сучасної
людини та її стосунків із природою, суспільством, історією, культурою,
собою.

Висновки

Отже, лейтмотивом творчості Ю. Андруховича є мотив мандрів, який стає
сюжетно-композиційною основою багатьох творів, зокрема й роману
„Дванадцять обручів”. Подорожі героїв мають не тільки географічний, а й
філософський план, реалізований через численні екзистенціальні мотиви,
пов’язані з осмисленням духовного стану людини в нову епоху та її
ставлення до світу (мотиви сумніву, томління, туги, відчуження,
самотності та ін.). Мотивна організація роману „Дванадцять обручів” дає
можливість письменникові розкрити складність духовного світу сучасної
людини та її стосунків із природою, суспільством, історією, культурою,
собою.

У результаті аналізу відзначили, що велику роль у зображувальному світі
твору відіграє художній простір у неподільній єдності із часом,
безпосередньо впливаючи на події, що відбуваються, надаючи героям
додаткових характеристик. Хронотопне мислення Ю.Андруховича має низку
концептуально значущих особливостей і виражається постмодерністським
зрушенням просторово-часового сприйняття. У романі „Дванадцять обручів”
знаходимо фрагментованість та ацентричність простору, рухливість меж.

Основними мотивами мандрування в аналізованому творі Ю. Андруховича
стали: самоідентифікація героя, намагання пізнати культурний код іншої
країни, прагнення творчої самореалізації, пошуки втраченої гармонії та
духовності, втеча й порятунок від проблем попереднього життя та власних
психологічних колізій, розчарування життям і спроба знайти щастя в
іншому середовищі, повернення до національно-духовних витоків,
переосмислення життєвих принципів і пріоритетів. Означені розгалуження
знайшли місце в типології мотивів мандрування, в основу якої покладено
групування за семантикою (екзистенціальні, філософські,
соціально-історичні), походженням (біблійні, міфологічні), відношенням
до реальності (реальні, оніричні) та засобом втілення (мотиви-образи,
мотиви-символи). Проте окреслені мотиви мандрування в романі
Ю. Андруховича не існують у „чистому” вигляді, а перехрещуються і
видозмінюються, накладаються і поєднуються, даючи нові мотивні
утворення.

Роман Ю. Андруховича „Дванадцять обручів” є яскравим зразком
постмодерністського твору-подорожі в українській літературі. Мандруючи,
герої твору задовольняють духовні потреби, оцінюють власну особистість,
аналізують свою роль у масштабах різних соціальних систем. Потреба
свободи та небуденності спонукає їх до розірвання кола нудьги
повсякденності, під час чого йде тимчасова руйнація усталеного життєвого
світу з його звичним хронотопом. Автор переосмислює традиційний мотив
мандрування, демонструючи трансформацію життєвих принципів головного
персонажа. Герой, що блукає у світі знецінених вартостей, прагне
оновлення, але зазнає руйнування внутрішнього світу, знищення
морального, а згодом і фізичного.

Список використаної літератури

Андрухович Ю. Дванадцять обручів. Роман / Ю. Андрухович. – К.: Критика,
2003. – 320 с.

Баліна К. Постмодерністський дискурс Юрія Андруховича / К. Баліна //
Українська література в ЗОШ. – 2007. – № 11. – С. 14–18.

Будний В. Порівняльне літературознавство: [підручник] / В. Будний,
М. Ільницький. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008. –
430 с.

Гундорова Т. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний
постмодерн / Т. Гундорова. – К.: Критика, 2005. – 265 с.

Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним
знаком питання / Т. Гундорова // Сучасність. – 1993. – № 9. – С. 79–83.

Зборовська Н. Завершальний карнавал Юрія Андруховича / Н. Зборовська //
Зборовська Н., Ільницька М. На карнавалі мертвих поцілунків.
Феміністичні роздуми. – Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛНУ ім.
І. Франка, 1999. – С. 99–108.

Ткачик Н. М. Ініціаційна парадигма міфологічної подорожі героя у
міському топосі (на матеріалі романістики Ю. Андруховича) / Н. М. Ткачик
// Слово і час. – 2008. – № 5. – С. 37–44.

Шевченко О. Образ людини в літературі доби постмодерну (на прикладі
творчості Х. Л. Борхеса та Ю. Андруховича) [Електронний ресурс] /
О. Шевченко // Вісник Нац. педагогічного ун-ту ім. М. П. Драгоманова. –
2011. – № 26. – Режим доступу: HYPERLINK
«http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Api/2011_26/30.pdf»
http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Api/2011_26/30.pdf .

PAGE

PAGE 13

Похожие записи