Реферат на тему:
Роль вищої освіти у функціонуванні ринку праці в Україні
Однією з основних проблем розвитку держави і суспільства є реалізація
державної кадрової політики, яка формується під впливом зовнішніх та
внутрішніх факторів, характерних для сучасного і майбутнього. До
зовнішніх факторів відносяться: національне трудове законодавство;
соціальні зв’язки; стан економічної кон’юнктури; стан і перспективи
розвитку ринку праці тощо. До внутрішніх факторів належать: структура,
цілі і стратегія системи (організації); територіальне розміщення;
технології виробництва; організаційна та корпоративна культура;
кількісний і якісний склад наявного персоналу і можливі його зміни в
перспективі; фінансові можливості, які визначають допустимий рівень
витрат на управління персоналом; існуючий рівень оплати праці. В
реалізації кадрової політики можливі альтернативи з урахуванням
реального стану економіки. Тому вибір її пов’язаний не тільки з
визначенням основної мети, але й із застосуванням засобів, методів,
прийомів та пріоритетів розвитку суспільства, організації.
Державна кадрова політика будучи важливою складовою загальної стратегії
розвитку держави (забезпечення реалізації пріоритетних напрямів)
одночасно є і похідною від загальної стратегії (мусить коригуватися
відповідно до змін, що відбуваються). Крім того, ефективна кадрова
політика має бути:
– складовою частиною стратегічної програми розвитку держави, тобто
сприяти реалізації стратегії через кадрове забезпечення;
– гнучкою, тобто з одного боку стабільною, оскільки із стабільністю
пов’язані певні плани персоналу. А з іншого – динамічною, тобто
корегуватися відповідно до змін тактики, економічної ринкової ситуації,
зовнішніх впливів;
– економічно обґрунтованою виходячи з реальних фінансових можливостей,
що забезпечить індивідуальний підхід до персоналу.
Вища освіта вже на початку ХХІ століття починає змінювати модель свого
розвитку від елітарної до майже загальної і перетворюватися на
модернізаційний фактор розвитку суспільства, виконуючи функцію
акумуляції та передачі знань, які є запорукою розвитку економіки.
Євроітеграційні процеси та відкритість соціально-економічної системи
України, що вплинули на потребу внутрішнього ринку праці і викликали
позитивні зміни в структурі спеціальностей системи вищої освіти, в
обсягах підготовки фахівців вищої кваліфікації тощо, мають і негативний
вплив на її розвиток. Небезпеку тут становить еміграція осіб вищої
кваліфікації, що призводить до погіршення кадрового потенціалу вищої
школи. Окрім того, процес міграції “інтелекту” посилюється внутрішніми
економічними умовами, для яких характерні безробіття серед
висококваліфікованих спеціалістів, низька оплата праці, високий рівень
майнового розшарування.
Незважаючи на те що протягом останніх п’яти років спостерігається
зменшення чисельності фахівців вищої кваліфікації, які виїхали за межі
України (за офіційною статистикою, у 2000 році виїхали 151 доктор і
кандидат наук, а у 2004 році ця кількість становила 87 осіб), відтік
“інтелекту” знижує конкурентоспроможність власної економіки, обмежує
перспективи розвитку інтелектуального і фізичного потенціалу суспільства
та свідчить про неефективне використання державних коштів, витрачених на
освіту. Продовж 2007 року залишили батьківщину 4 доктори та 48
кандидатів наук, проти відповідно 6 і 37 – за попередній період.
Із загальної чисельності фахівців, які емігрували, 14 працювали у м.
Києві, 8 – у Львівській, по 6 – у Сумській і Харківській областях, по 3
– у Волинській і Донецькій областях, по 2 – в Автономній республіці
Крим, Луганській і Одеській областях, інші – у Дніпропетровській,
Закарпатській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Хмельницькій та
Чернівецькій областях. З них 9 осіб мали вчене звання доцент, а
1—професора і 4 – старшого наукового співробітника.
c
Із загального числа спеціалістів, які виїхали за кордон, понад три
чверті складали вчені, які відносяться до групи найбільш творчо
активних, а саме: 24 кандидати наук у віці до 40 років, 16 – віком 41-50
років. Середній вік кандидатів наук, які виїхали за межі країни, менший
за середній в Україні і склав 43,5 року. В той час як доктори наук, які
емігрували, досягли, в основному, пенсійного віку.
Як і в попередні роки, найпривабливішими для вітчизняних науковців
залишаються такі країни, як США, Німеччина та Росія, до яких за цей
період виїхало 32 фахівці вищої кваліфікації, або майже дві третини
загальної чисельності тих, які виїхали за кордон. [1] .
Вирішення питання реформування вітчизняної системи вищої освіти на
сучасному етапі ускладнюється впливом трансформаційних процесів, що
відбуваються в Україні, усієї сукупності політичних, правових,
національних, культурних, соціальних, економічних, міжнародних умов, які
відповідним чином змінюють її внутрішнє середовище. Найвагомішими для
системи вищої освіти та найбільш залежними від неї є економічні. Адже, з
одного боку, економічні умови можуть прискорювати або гальмувати
розвиток вищої освіти, а з іншого – система вищої освіти може
прискорювати або гальмувати трансформацію економіки.
При дослідженні економічних умов реформування системи вищої освіти можна
визначити комплексне поняття “економічні умови реформування системи
вищої освіти” як сукупність параметрів, які характеризують якість і
спосіб існування економічних відносин для системи певного рівня (вищий
навчальний заклад, вища освіта регіону, держави тощо) і зумовлюють
необхідність прогресивних перетворень, нововведень шляхом державного
регулювання внутрішніх процесів цієї системи з метою її ефективного
функціонування.
Економічні умови реформування системи вищої освіти можуть бути зовнішні
і внутрішні: у свою чергу, внутрішні економічні умови системи вищої
освіти поділяються на економічні умови на рівні держави та внутрішньо
системні. Для поглибленого наукового аналізу економічних умов економічні
фактори функціонування системи вищої освіти можна структурувати та
класифікувати за наступними ознаками:
– макроекономічні (на рівні держави) державне управління системою вищої
освіти – валовий внутрішній продукт ВВП, структурна перебудова
економіки, розвиненість ринкової інфраструктури, загальний рівень науки
і технології, розвиток підприємницької діяльності, загальний рівень
доходів населення, формування державного бюджету та податкова система,
демографічна структура населення, інновації, економічна глобалізація;
– мезоекономічні (на рівні системи вищої освіти) – маркетингова політика
вищих навчальних закладів, конкуренція вищих навчальних закладів,
розвиток ринку освітніх послуг;
– мікроекономічні (на рівні вищого навчального закладу);
– рівень державного фінансування вищого навчального закладу та додаткові
джерела фінансування, матеріально-технічний стан вищого навчального
закладу, рівень професійної підготовки професорсько-викладацького
складу, структура спеціальностей вищого навчального закладу,
суб’єктивний фактор керівника закладу;
– індивідуальний рівень (особистісні) – рівень власного доходу
(заробітна плата, трансфертні платежі), очікування зростання доходів від
підвищення освітнього рівня, власна конкурентоспроможність на ринку
праці.
Література:
1. Статист. бюлетень за січень 2008 р. № 2.- київ, 2008, с. 112-115.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
