ТЕМА
ПУБЛІЧНИЙ ВИСТУП У ДІЛОВОМУ СПІЛКУВАННІ
1. Етапи підготовки і проведення публічного виступу
2. Установлення контакту з аудиторією
1. Етапи підготовки і проведення публічного виступу
Публічний виступ – це усне монологічне висловлення з метою
досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш
часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна,
привітальна і торгова промова.
В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів:
1) добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio –
«винахід»); 2) складання плану, розподіл зібраного матеріалу в
необхідній логічній послідовності (dispositio – «розташування»); 3)
”словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio); 4) завчання,
запам’ятовування тексту (memoria – «пам’ять»); 5) проголошення
(pronuntiatio).
Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи:
докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.
Таблиця 1.
Докомунікативний Комунікативний Посткомунікативний
1.Визначення теми і мети виступу Проголошення промови Аналіз промови
2.Оцінка аудиторії й обстановки Відповіді на запитання, ведення полеміки
3.Добір матеріалу
4.Створення тексту
5.Репетиція
Антична риторика винятково велике значення надавала підготовці
публічного виступу (це чотири з п’яти етапів приведеної схеми). Греки
говорили, що промови Демосфена промащені олією нічної лампади, при
світлі якої він їх складав.
Підготовка до будь – якого ораторського монологу починається з
визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто
запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою,
чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і
привертати увагу слухачів (Наприклад: « Чи потрібні нам атомні
електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки », «Про
підготовку до проведення сертифікації виробів»). При розробці порядку
денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тим
доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в
обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт
порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість заздалегідь
підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв:
привітальна, мітингова й інші.
Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу.
Оратор повинен ясно уявляти, якої реакції він домагається. Основні цілі
публічного монологу – повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу
інформувати слухачів, дати певні відомості. Чи він розраховує схвилювати
аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами
їхньої поведінки, тобто закликає до якихось дій. Часто ці завдання
перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої прагнення і задачі
варто повідомити слухачам.
Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман –
автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх
слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима».
Необхідні дані про тих, на кого розрахована промова – це: освітній
рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна …), пізнавальні
інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора.
Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного )
складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних
поглядів і т.д.). Що однорідніша аудиторія, то більш передбачена реакція
на виступ. Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати,
дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу,
ухилятися від гострих проблем і питань. Перед слухачами з високим рівнем
професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових
поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори,
тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами,
цитатами, ухилятися від суті проблеми.
У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову
сутужніше. Якщо публіка різна за складом, треба, по можливості,
адресувати якийсь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про
те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо
ви знаєте, що вони прийдуть.
Необхідно також з’ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю
слухачів складніше керувати. У переважній більщості людина легковірна,
схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно –
білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше,
наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна»
підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення
якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.
Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ – у
залі, у кабінеті, є чи там кафедра, стіл, мікрофон .
Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба
розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати
постійну відстань у 20 – 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.
Проксеміка – наука про тимчасову і просторову організацію
спілкування – описує наступні способи розміщення слухачів в аудиторії:
Треба з’ясувати також, після яких інших промов планується ваш
виступ. Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і
формою, ніж попередня.
Таблиця 15.2
1.Аудиторне розміщення
Офиційно. За субординацією. Може викликати конфронтацію, протистояння
думок
3. «Підкова»
6. «Кабаре»
Для роботи маленькими групами.
Наступна стадія докомунікативного етапу – « кодування » –
складання тексту – починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов
змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька. Джерела
матеріалу поділяються на групи:
1. Безпосередні – матеріали, здобуті автором з життя шляхом
спостережень, власного досвіду:
а) знання, практика;
б) особисті контакти, бесіди, інтерв’ю;
в) уява – уявне створення нових картин, образів, проектів на основі
минулого досвіду з елементами творчості.
2. Опосередковані:
а) офіційні документи:
б) наукова і науково – популярна література;
в) художня література;
г) статті газет і журналів;
д) передачі радіо і телебачення;
е) довідкова література: енциклопедії, словники;
ж) результати соціологічних опитувань.
«Живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він
переконливий і йому вірять.
Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним.
Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру.
Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести
положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути
достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат,
цитат, імен.
Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію,
логіку викладу, складає і редагує текст.
Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову
можна перевіряти, виправляти; вона легше запам’ятовується і довше
утримується в пам’яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній
стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту
розгорнутого плану виступу.
Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще
перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко
і зручно, і постаратися її запам’ятати; вивчити обличчя – розправити
нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести,
прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу
витрачається 20 – 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно
розроблений, то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися
впевнено.
Існує три способи виголошення промови: 1) Читання тексту,
2) Відтворення по пам’яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на
текст), 3) Вільна імпровізація (експромт).
h”~
h”~
x
z
F
H
N
R
U
Ue
o
h”~
h”~
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
h”~
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
”y}
e
e
e
Bмови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті,
доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило,
вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на
сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий
виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість
оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є
можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях,
зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна
велика мобілізація пам’яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки
на базі великих знань, володіння риторичними навичками.
Після виступу оратор часто відповідає на питання слухачів,
полемізує з ними. Така форма спілкування жадає від оратора швидкої
реакції, доброзичливості, володіння гумором. Відповідь доповідача
призначається не тільки опоненту але і всім присутнім.
Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з
відповіддю, а спочатку переконатися, что питання правильно зрозуміле;
відповідати лаконічно, ясно і не давати необґрунтованих чи сумнівних
відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче
одержати більш докладне обґрунтування ваших припущень.
15.2. Установлення контакту з аудиторією
Найвищий прояв майстерності публічного виступу – це контакт зі
слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії. Це
виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних
переживань. Ставлення оратора до предмета промови, його зацікавленість,
переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить
прислів’я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину
тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами –
позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у
слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, посмішки,
сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт – величина перемінна. Він
може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким в
різні фрагменти проголошення промови.
Щоб завоювати аудиторію, треба установити з нею і постійно
підтримувати, зоровий контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить
поглядом слухачів.
Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу – 5
– 7 секунд.
Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється.
Її необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:
прийом питання – відповіді. Оратор ставить питання і сам на них
відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з’ясовує їх і
доходить певних висновків.
Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до
процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній
інтерес.
Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що
викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.
Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати,
міркувати.
Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.
Показ практичної значущості інформації.
Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.
Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».
Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу
до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).
Діючим засобом контакту є спеціальні слова і вислови, що
забезпечують зворотний зв’язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я,
ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти,
обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте,
конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні
запитання (Ви хочете почути мою думку? ). Перераховані мовні засоби
контакту допомагають перебороти «бар’єр», служать об’єднанню оратора зі
слухачами.
Оратор повинен домогтися відчуття стійкості, рівноваги, легкості,
рухливості і природності на трибуні, перед аудиторією. Вигляд людини, що
тривалий час стоїть нерухомо, стомлює слухачів. Під час тривалої
доповіді досвідчений виступаючий змінює позу. Крок вперед у потрібний
момент підсилює значимість того чи іншого місця промови, допомагає
зосередити на ньому увага. Відступаючи назад, оратор ніби дає аудиторії
можливість «відпочити» і потім переходить до іншого положення промови.
Не варто ходити, пересуватися у різні боки під час виступу.
Майстерність оратора виявляється в посиленні впливу жестом,
мімікою. Зайва віртуозність не прикрашає мовця і викликає іронію,
ворожість. Від жестів значимих, котрі сприяють успіху промови, необхідно
відрізняти безглузді, механічні (струшування головою, поправлення
волосся, одягу, вертіння ручки й ін.). Стверджують, що кращий жест той,
на який не зважають слухачі, тобто який органічно зливається зі змістом
промови. В ораторському мистецтві використовуються:
Ритмічні жести. Вони підкреслюють логічний наголос, уповільнення і
прискорення промови, місце пауз. Наприклад, уповільнений рух вправо при
проголошенні фрази «Говорить, що воду цідить».
Емоційні передають відтінки почуттів (стиснутий клак, овальний рух
руки, « рука, що відрубує» фразу,).
Вказівні рекомендується використовувати в дуже рідких випадках,
коли є предмет, наочне приладдя, на які можна вказати.
Образотворчі наочно представляють предмет, показують його
(наприклад, кручені сходи).
Символічні несуть певну інформацію. До цієї групи відносяться жест
категоричності (шабельне відмахування пальцями правої руки), жест
протиставлення ( руки виконують в повітрі рух «там і тут»), жест
роз’єднання (долоні розкриваються в різні сторони), жест узагальнення
(овальний рух двома руками одночасно), жест об’єднання ( чипальці долоні
рук з’єднуються).
Вираз обличчя повинен відповідати характеру промови. У гарного
оратора «обличчя говорить разом з промовою». Обличчя і весь зовнішній
вигляд виступаючого повинні виражати доброзичливе і навіть дружнє
відношення. Аудиторія не любить сердитих чи байдужих.
Питання для розгляду та обговорення
1.Що треба враховувати при визначенні теми виступу?
2.Які функції назви ораторської промови?
3.Чим відрізняється виступ в однорідній, нечисленній аудиторії від
виступу у великій, неоднорідній аудиторії?
4.Як відповідати на питання слухачів?
5.Після скількох хвилин промови треба планувати риторичні прийоми
залучення уваги?
6.Як визначити, установлений контакт із аудиторією чи ні ?
7.Чи подобається аудиторії, коли її дякують за розуміння й
інтелектуальне співробітництво?
8.Як краще розмістити слухачів у приміщенні, якщо мають бути збори, прес
– конференція, презентація, «мозковий штурм»?
9.Що таке механічні жести?
10.Чи можна правило А. С. Макаренка: «Педагог повинен мати парад на
обличчі» застосувати до ораторської практики?
Список використаної літератури
1.Атватер Й. Я Вас слушаю… Советы руководителю, как правильно слу-шать
собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.
2.Вебер В. Важные шаги к помогающему диалогу. Программа тренинга,
основанная на практическом опыте/ Перевод с англ. С.М. Адамовой. Под
общей редакцией В.Е. Кагана и Е.С. Креславского. – СПб.: РАТЭПП, 1998. —
41 с.
3.Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312
с.
4.Гласс Л. Я читаю ваши мысли / Л. Гласс; Пер. с англ. Е.М. Пестеревой.
— М.: ООО «Издательство ACT»: ЗАО НПП «Ермак», 2003. — 251с.
5.Дик У. Эффективная коммуникация. Приемы и навыки /Пер. с нем. – X.:
Изд-во Гуман. Центр, 2007. – 188 с.
6.Кредісов А.І., Панченко Є.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників.
— К.: Знання, 1999. — 556 с.
7.Малімон В.І. Комунікаційна політика в діяльності державних службовців:
Навч. посібник. – Івано-Франківськ, 2007. – 112 с.
8.Мерманн Э. Коммуникация и коммуникабельность Пер. с нем. – X.: Изд-во
Гуман. Центр, 2007. – 296 с.
9.Панфилова А.П. Деловая коммуникация в профессиональной деятельности. —
СПб.: Знание, 1999. — 496 с.
10.Пиз А. Язык телодвижений: Пер. с англ. — Новгород, 1992. — 262 с.
11.Шапошникова І.В. Ділова риторика: Навчальний посібник для студентів
денної та заочної форм навчання напрямків: економічна, соціологічна,
юридична освіта; комерсантів, керівників установ та організацій. –
Херсон: видавництво ХДУ, 2004. – 78 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
