HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Психологічні особливості взаємин батьків і дітей» ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ У РОДИНІ…. 5

1.1. Функції родини для
дитини…………………………………………………………
……. 5

1.2. Розуміння у контексті батьківського ставлення до
дитини…………………. 6

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ У ВЗАЄМИНАХ БАТЬКІВ ТА
ДІТЕЙ………………………………………………………….
……………………. 16

2.1. Психологічні складові взаємин між батьками і
дітьми……………………….. 16

2.2. Стилі батьківської поведінки у стосунках з
дітьми…………………………….. 19

РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СТОСУНКІВ МІЖ БАТЬКАМИ

ТА ДІТЬМИ, ШЛЯХИ ЇХ
ВИРІШЕННЯ…………………………………………………….
21

3.1. Причини ускладнень взаємовідносин дітей і
батьків……………………………. 21

3.2. Види проблем між батьками та
дітьми………………………………………………… 23

3.3. Проблеми кризи розвитку та батьківськi
директиви…………………………….. 32

3.4. Шляхи вирішення проблем взаємовідносин між батьками та
дітьми…….. 37

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………… 40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………… 43

ДОДАТОК………………………………………………………..
…………………………………….. 45

ВСТУП

Актуальність дослідження. Останнім часом все більшої уваги приділяється
дослідженням сім’ї особливо в контексті сімейних взаємин взагалі і
дитячо-батьківських зокрема. Проблема вивчення особливостей взаємин
батьків з дітьми юнацького віку заслуговує особливого інтересу саме на
сучасному етапі розвитку суспільства. Сучасна українська молодь у
пошуках особистої віри та ідеї позбавлена чітких, визначених орієнтирів
з боку суспільства і держави; залишається лише сім’я, значущість якої
для дитини важко недооцінювати. І якщо вона не здатна запропонувати
життєві орієнтири, то молода людина покладається на свої відчуття і
відносно невеликий досвід власного життя.

Сьогодні спостерігається трансформація інституту сім’ї: змінюються,
іноді радикально, сімейні ролі, плюралізм світоглядів в суспільстві на
проблеми сім’ї та шлюбу покладає вибір значущих цінностей на батьків та
їх дітей, що зумовлює підвищення ступеню батьківської відповідальності.

Психологічний аналіз показує, що діти, представляючи невід’ємну частину
суспільства, молодших його членів, прагнуть жити загальним життям із
дорослими. Як інструмент виховань дитячий колектив організується
дорослими.

Формування людини як особистості жадає від суспільства постійного і
свідомо організованого удосконалювання системи суспільного виховання,
подолання застійних, традиційних, стихійно сформованих форм.

У даній роботі буде досліджено психологічні аспекти взаємодії дітей і
батьків у сім’ї.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є розглянути
психологічні аспекти взаємин батьків і дітей.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

розглянути значення сім’ї для дитини;

визначити психологічні складові у взаєминах між батьками та дітьми;

розкрити психологічні причини ускладнень взаємовідносин дітей і батьків
та розкрити продуктивні шляхи їх вирішення.

Об’єкт дослідження: взаємини батьків і дітей.

Предмет дослідження: психологічні особливості взаємодії дітей з батьками
у родині, проблемні моменти та шляхи їх вирішення.

Методи дослідження: методи аналізу, синтезу, порівняння, класифікації,
літературний метод, узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить три розділи з підрозділами, висновків та списку використаних
джерел, додатку.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ У РОДИНІ

1.1. Функції родини для дитини

Основні функції родини – репродуктивна, виховна, економічна,
комунікативна, організаційна (щодо дозвілля й відпочинку), валеологічна.
Найбільше на становлення і розвиток психічного здоров’я дитини, а отже,
і на розвиток її творчих здібностей впливають комунікативна та
валеологічна функції, тож зупинимося на них.

Комунікативна функція – це організація внутрішнього родинного
спілкування та зв’язку членів родини з суспільством, встановлення
зворотних зв’язків із навколишнім середовищем. Валеологічна стосується
створення оптимальних умов для фізичного, психічного, соціального і
духовного розвитку кожного члена родини задля формування, збереження,
зміцнення, відновлення і передачі в спадок здоров’я [6, c.104].

Дитині родина дає відчуття приналежності до певної групи (без чого
людина почувається самотньою), реалізує її потребу в безпеці, комфорті;
дарує відчуття й реальні докази її значущості для інших (без чого в неї
розвивається почуття неповноцінності); змогу відчути взаємне тепло і
любов; формує в неї почуття своєї неповторності та індивідуальності;
подає зразки для наслідування. Все це життєво важливо для кожної дитини
незалежно від віку. Тому важливим фактором психічного здоров’я дитини є
психологічний клімат родини, який викликає в неї відчуття комфорту або ж
дискомфорту.

Часом батьки через свою недисциплінованість не можуть слугувати для
власних чад прикладом, негативно впливаючи на їхній психічний стан.
Вивчення дитячих неврозів, як, до речі, і функціональних розладів у
мовленні дітей (заїкання), показало тісний їхній зв’язок із психогенною
дією сварок між батьками в присутності дітей. Між тим, варто пам’ятати,
що стиль поведінки батьків здійснює суттєвий, а іноді й вирішальний
вплив на становлення творчих здібностей дитини. Тому важливо знати стилі
батьківської поведінки.

Відомий американський психолог Діане Бомрінд виділяє авторитетних,
авторитарних та ліберальних батьків. Його колеги Маккобі та Мартін – ще
й індиферентних батьків. Отже, можна говорити про відповідні стилі
поведінки: авторитетний, авторитарний, ліберальний та індиферентний.
Подаємо стислу характеристику цих чотирьох стилів батьківської
поведінки, виділених на підгрунті співвідношення двох параметрів:
батьківського контролю й теплоти стосунків [8, c.45].

1.2. Розуміння у контексті батьківського ставлення до дитини

Кожна людина хоче, щоб її розуміли. Особливо це потрібно дітям, навіть
якщо ця потреба ними ще не усвідомлюється. Без уміння батьків розуміти
своїх дітей неможливо уявити успішність міжособистісного спілкування,
повноцінний психічний розвиток дітей, розкриття і збагачення їхнього
інтелектуального, духовного і творчого потенціалу, особистісне
становлення. Ефективна спільна діяльність неможлива без взаєморозуміння,
яке вимагає від суб’єктів здатності ідентифікуватися, високого рівня
емпатійності, рефлективності, вміння долати стереотипи сприйняття,
мислення, поведінки тощо. Зразок розуміючого ставлення людини до людини
мали б подавати дітям батьки (щоб, крім всього іншого, з часом
розраховувати на взаємність). Однак реалії батьківсько-дитячих стосунків
засвідчують їх доволі високу проблемність.

Основи наукової теорії розуміння людини людиною у вітчизняній психології
найбільш повно розроблені в дослідженнях О.О. Бодальова і його
співробітників. Встановлено, що розуміння іншої людини полягає в
розв’язанні складної мислительної задачі, спрямованої на виявлення її
індивідуальності, індивідуально-неповторної своєрідності її особистості.

Процес пізнання індивідуальності дуже складний. Глибина, повнота,
адекватність проникнення у внутрішній світ іншої людини залежить перш за
все від рівня сформованості людини як особистості, як суб’єкта праці,
пізнання, спілкування, від установок, еталонів, стереотипів та інших
чинників.

Батьківські ставлення до дітей мають багату палітру проявів, а отже, і
глосарій цієї проблеми теж чималий. Найчастіше використовуються поняття
“виховання”, “сімейне виховання”, “батьківське виховання”, “тип
виховання”, “стиль виховання”, “батьківська позиція”, “батьківсько-
дитячі стосунки” тощо. Виховання трактується як діяльність з передачі
новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і
цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою
формування певних установок, понять принципів, ціннісних орієнтацій, які
забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного
життя і виробничої праці [7, с.65].

Основна мета виховання – допомогти дітям стати повноправними членами
свого суспільства, носіями його культури – однакова у всьому світі, тим
не менше в різних культурах абсолютно різні уявлення про те, як найкраще
її досягнути. Але і в рамках однієї культури сім’ї не завжди складаються
із матері, батька і дітей, а отже, різні структури сім’ї можуть впливати
на сімейну динаміку.

Не завжди однаково розуміюче батьки ставляться до дітей. Сімейне
виховання розглядається в літературі не лише як цілеспрямована система
впливів батьків на дитину, але і як характер поводження з нею. Як
правило, поняття “сімейне виховання” “батьківське виховання” вживаються
як синоніми. Хоча поняття “сімейне виховання” ширше, оскільки може
передбачати, крім впливу батьків, виховні впливи інших членів сім’ї:
бабусь, дідусів, братів, сестер і ін. Оскільки виховання, в тому числі
сімейне, здійснюється через спілкування, психологи вбачають можливим
перенесення структури спілкування на структуру виховання.

Зауважимо, що вслід за В.М.М’ясищевим, всередині спілкування прийнято
виділяти три основні компоненти: когнітивний, емоційний і поведінковий
[21, с.119]. О.О. Бодальов у своїх роботах виділяє ці ж складові в
структурі міжособистісних стосунків. Таким чином, в структурі виховання
також виділяють три компоненти: когнітивний – уявлення батьків про
дитину, емоційний – ставлення до неї і поведінковий – характер
поводження з дитиною [21, с.123].

Як варіанти когнітивного компонента в структурі батьківського виховання
ряд авторів (А.І. Захаров, А.Я. Варга, А.С. Співаковська, В.В.Столін та
ін.) виділяють адекватне і неадекватне уявлення про дитину. Адекватне
уявлення про дитину – найбільш повне і об’єктивне знання психічних і
характерологічних особливостей дитини, її інтересів, захоплень, нахилів,
врахування індивідуальної своєрідності дитини. До неадекватних уявлень
належить інвалідизація (приписування хворобливості), інфантилізація
(нав’язування дитині уявлень про її безпорадність, залежність),
соціальна інвалідизація (приписування соціальної неуспішності).

В емоційному компоненті батьківського ставлення також виділяють
складові. В.В. Столін виділив три основи емоційно-ціннісного ставлення
людини до людини: “симпатія – антипатія”, “повага – неповага ”,
“близькість – віддаленість”. А.С. Співаковська описує вісім типів
батьківської любові: дієва любов, відсторонена любов, дієва жалість,
любов за типом поблажливого відсторонення, відкинутість, презирство,
переслідування, відмова [24, с.18].

Багато дослідників виділяють такі виховні впливи, як контроль,
покарання, заохочення. Є. Маккобі включає до батьківського контролю такі
моменти: обмеження, вимогливість, довільний прояв влади, послідовність.

Поєднання батьківського контролю, емпатії, доброзичливості, підтримки
самостійності у дітей Д. Баумунд називає моделлю авторитетного
батьківського контролю. Друга виділена нею модель – владна –
характеризується жорстким контролем, строгістю, меншою теплотою,
розумінням і співчуттям, зменшенням часу спілкування з дітьми. І третя
модель – поблажливої поведінки – властива невимогливим, неорганізованим
батькам, які мало уваги звертають на розвиток незалежності дитини і її
впевненості в собі. Автор прийшла до висновку, що діти авторитетних
батьків мають найвищий рівень незалежності, зрілості, впевненості у
собі, стриманості, активності і допитливості, тоді як у поблажливих
батьків діти зовсім не допитливі і не вміють стримувати себе.

Г.А. Стадник (1992) експериментально виявила кілька модифікацій способу
впливу батьків на розвиток пізнавальної активності дошкільників:
конструктивний, імперативний, індиферентний [21, с.125].

Конструктивний спосіб впливу характеризується емоційно позитивним,
зацікавленим ставленням дорослого до дитини, стимуляцією її пошукових
дій, заохочувальними та конструктивними оцінними судженнями, створенням
у дитини впевненості у досягненні успіху при розв’язуванні пізнавальних
задач.

Імперативний спосіб впливу на дитину характеризується вказівками
дорослого, які жорстко регламентують дії дитини та пригнічують її
ініціативу і самостійний пошук, відсутністю заохочувальних і
конструктивних оцінних суджень.

Індиферентний спосіб впливу відзначається байдужим ставленням дорослих
до пізнавальної діяльності дитини; відсутністю вказівок і звертань, що
стимулюють самостійний пошук нового; надмірним застосуванням зауважень
деструктивного характеру, які констатують невдалі дії дитини. Дослідниця
робить висновок, що тільки в атмосфері любові і взаєморозуміння дитина
може повністю розкритися, проявити свої індивідуальні особливості, тобто
повноцінно розвиватися. Уявлення про дитину і ставлення до неї – це
внутрішня основа типу виховання.

Таким чином, під типом (стилем) сімейного виховання розуміють різні
системи впливів і способів поводження батьків з дитиною, види ставлення
до неї, а також уявлення про неї. У психології існує велика кількість
класифікацій типів сімейного виховання, хоча єдиної основи класифікації
немає. Іноді за основу брався емоційний компонент виховання, іноді
способи впливу на дитину і ін.

Е.Г. Ейдеміллєр виділив основні характеристики типів виховання дитини:
рівень гіперпротекції; задоволеність потреб; вимоги, які висуваються до
дитини; санкції, які накладаються на неї; виховна невпевненість батьків.
На основі цих характеристик подається опис типів виховання.

Розглянемо класифікацію стилів виховання підлітків, запропоновану
Є.А.Личком і Е.Г. Ейдеміллєром.

1. Гіпопротекція. Характеризується нестачею опіки і контролю. Дитина
залишається без нагляду. До підлітка проявляють мало уваги, немає
зацікавленості у його справах, часто мають місце фізична занедбаність і
недоглянутість. При прихованій гіпопротекції контроль і турбота мають
формальний характер, батьки не включаються у життя дитини. Невключеність
дитини в життя сім’ї призводить до асоціальної поведінки через
незадоволеність потреби в любові і прихильності.

2. Домінуюча гіперпротекція. Проявляється у підвищеній, загостреній
увазі і турботі про дитину, надмірній опіці і дріб’язковому контролі
поведінки, стеженні, заборонах і обмеженнях. Дитину не привчають до
самостійності, подавлюють розвиток її почуття самостійності і
відповідальності. Це призводить або до реакції емансипації, або до
безініціативності, невміння постояти за себе.

3. Спотворююча гіперепротекція. Так називають виховання “кумира сім’ї”.
Батьки прагнуть звільнити дитину від найменших труднощів, задовольняють
всі її бажання, надмірно обожнюють і опікують, захоплюються її
мінімальними успіхами і вимагають такого ж захоплення від інших.
Результат такого виховання проявляється у високому рівні домагань,
прагненні до лідерства при недостатній наполегливості і опорі на власні
сили.

4. Емоційне відторгнення. Дитина є для батьків тягарем. Її потреби
ігноруються. Деколи з нею поводяться жорстоко. Батьки (чи ті, хто їх
заміняє: мачуха, вітчим та ін.) вважають дитину тягарем і проявляють
загальну незадоволеність нею. Часто зустрічається приховане емоційне
відторгнення: батьки прагнуть завуалювати реальне ставлення до дитини
підвищеною турботою і увагою до неї. Цей стиль виховання найбільш
негативно впливає на розвиток дитини.

5. Жорсткі взаємини. Можуть проявлятися відкрито, коли на дитині
зривають злість, застосовуючи насилля, або бути прихованими, коли між
батьками і дитиною стоїть стіна емоційної холодності і ворожості.

6. Підвищена моральна відповідальність. Від дитини вимагають чесності,
порядності, почуття відповідальності, не відповідно до віку. Ігноруючи
інтереси і можливості підлітка, покладають на нього відповідальність за
благополуччя близьких. Йому насильно приписують роль голови сім’ї.
Батьки сподіваються на особливе майбутнє своєї дитини, а дитина боїться
їх розчарувати. Часто їй доручають доглядати за молодшими дітьми чи
престарілими.

В.М. Дружинін вважає, що запропонована Є.А. Личком і Е.Г.Ейдеміллєром
класифікація швидше засвідчує аномалії стилів виховання [3]. На думку
В.І. Гарбузова, існує три типи “неправильного виховання”: тип А –
неприйняття, емоційне відторгнення; тип Б – гіперсоціалізація; тип В –
егоцентричне виховання (“кумир сім’ї”) [6, с.75].

Наукові дослідження А.І. Захарова (1982) і ін. показали, що авторитарний
тип батьківського виховання , “умовна любов”, гіперопіка, гіпоопіка або
зневажання, непослідовний тип батьківського виховання несприятливі для
розвитку особистості дитини.

Вважається, що сприятливим типом сімейного виховання є прийняття і
любов. Батьки з теплом ставляться до дитини, стараються допомогти їй в
її проблемах, але не нав’язливі, віддають перевагу поясненню, а не
наказу. Схвалюють незалежність дитини, приймають її індивідуальність.

Найбільш сприятливим способом організації виховання в сім’ї, на думку
А.В. Петровського, є співробітництво. Співробітництво завжди
вибудовується за принципом діалогу, діалогічного спілкування, основними
характеристиками якого, за Г.А. Ковальовим, є “емоційне і особистісне
розкриття партнерів зі спілкування, психологічна спрямованість на
актуальний стан один одного, безоціночність, довірливість і щирість у
вираженні почуттів і станів” [28, с.142].

Таким чином, “дитина навіть в найменшому віці стає не об’єктом виховних
виливів, а союзником в сімейному житті, в певному сенсі її творцем” [8,
с.31]. Рівність позицій означає визнання активної ролі дитини в процесі
виховання, її виховного впливу на батьків.

Під “батьківською позицією” мається на увазі установка батьків на той чи
інший тип виховання. Як синонім до поняття “батьківська позиція”
вживається поняття “ставлення батьків до дитини” чи “батьківське
ставлення”: “ставлення батьків до дитини або батьківська позиція –
реальна спрямованість виховної діяльності, сукупність установок батьків”
[1].

А.Я. Варга (1987) батьківське ставлення визначає як цілісну систему
різноманітних почуттів до дитини, поведінкових стереотипів, що
практикуються у спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння
характеру дитини, її вчинків [13, с.37]. Дослідниця зазначає, що
батьківське ставлення є багатомірним утворенням, у структурі якого
виділяються три складові:

1) інтегральне емоційне прийняття або неприйняття дитини;

2) міжособистісна дистанція у спілкуванні з дитиною;

3) форма і спрямованість контролю за поведінкою дитини.

У батьківських позиціях або установках виділяють мотиваційний і
ціннісно-орієнтаційний компоненти. Батьківські позиції вивчаються також
у декількох планах: реальна взаємодія батьків з дитиною; відрефлексоване
батьками ставлення до дитини і взаємодія з нею; ставлення батьків до
дитини, підпорядковане впливу неусвідомлюваної мотивації батьків.

Реалізуються батьківські позиції у трьох аспектах: емоційному,
когнітивному і поведінковому. Основними властивостями батьківської
позиції, сприятливими для розвитку дитини, на думку А.С. Співаковської
[14, с.34], є :

— Адекватність – рівень орієнтації батьків у сприйнятті індивідуальних
особливостей дитини, її розвитку, співвідношення якостей, об’єктивно
притаманних дитині, і якостей, помічених і усвідомлених батьками. Це
найбільш близька до об’єктивної оцінка психічних і характерологічних
особливостей дитини. Адекватність описує когнітивний компонент
батьківської позиції.

— Динамічність (гнучкість) – рівень рухливості батьківських позицій,
здатних до змін. Динамічність може проявлятися у декількох аспектах:

1) у сприйнятті дитини, здатності до вимальовування все більш
поглиблених і змінних портретів дитини;

2) в гнучкості у взаєминах з дитиною, здатності змінювати форми і методи
впливів у зв’язку з віковими змінами дитини;

3) у мінливості впливів на дитину відповідно до різних ситуацій.
Динамічність або гнучкість описує поведінковий когнітивний компоненти
батьківської позиції.

— Прогностичність – властивість, яка тісно пов’язана з гнучкістю. Це
здатність батьків передбачити перспективи подальшого розвитку дитини і
здібність до побудови взаємодії з дитиною із врахуванням цього
передбачення. Прогностичність описує як когнітивний компонент
батьківської позиції, так і її поведінковий компонент.

Емоційний компонент пронизує всі три прояви батьківської позиції. Він
виражається в емоційному забарвленні образу дитини, в домінуванні того
чи іншого фону у взаємодії з нею, в емоційній реакції стосовно всіх
виховних дій. Дане уявлення про батьківську позицію вважаємо особливо
цінним у контексті розуміння батьками обдарованої дитини.

Поєднання в батьківській позиції високого рівня адекватності,
динамічності і прогностичності дозволяє, на нашу думку, назвати таку
позицію розуміючою і розглядати її як еталонну модель. Дуже важливо
бачити в дитині не себе і можливість здійснити свої нереалізовані мрії,
а її саму – з її внутрішнім світом, потенціалом, бажаннями.

І.Д. Бех [9, с.28], розкриваючи наукову сутність нової освітньої
філософії – особистісно зорієнтованого виховання, – виділяє такі виховні
позиції, як розуміння дитини, визнання дитини, прийняття дитини.
Гадаємо, про них доцільно говорити і в площині батьківських позицій.
Зупинимося на їхній характеристиці більш детально.

1. Виховна позиція – розуміння дитини. Автор відзначає, що “одна з
найгостріших людських потреб – бути зрозумілим, прийнятим, визнаним.
Людина бажає, щоб її розуміли і приймали у кожному своєму стані, у
кожному своєму прояві, з визнанням усіх наявних переваг і поблажливості
до наявних недоліків. Тому позиція, що враховує ці потреби, має бути
домінантою особистісно зорієнтованого виховання” [9, с.31].

І.Д. Бех пише про необхідність розвивати соціальний інтелект як
здатність розуміти стан інших людей і передбачати розвиток різних
соціальних ситуацій. Якості, якими, на думку вченого, повинен володіти
вихователь для результативного розуміння вихованців, вкрай необхідні,
вважаємо, також і батькам: здатність сприймати і адекватно психологічно
інтерпретувати поведінку дитини безпосередньо в кожен момент
спілкування, фіксувати зміни в почуттях і вчинках, визначати причини,
які ці зміни викликають; сформованість широкого набору оцінних
критеріїв, які б дозволили порівнювати характер змін, у вербальній і
невербальній поведінці вихованців, і своєчасно робити з цього приводу
правильні висновки; уміння постійно усвідомлювати і правильно реагувати
на те, як сприймають і психологічно інтерпретують його образ і поведінку
діти; глибокі знання про типові помилки типу “стереотипізації”,
“нав’язування суб’єктивного бачення” тощо.

2. Виховна позиція – визнання дитини. “Визнання – це передусім право
дитини бути самою собою, індивідуальністю, яка має свою позицію щодо тих
чи інших явищ, ситуацій, проблем. Вимога пізнання дитини ґрунтується на
вірі в її можливості, а значить – у самовдосконалення, на розумінні
безкінечності пізнання людини, навіть коли вона ще зовсім мала” [9,
с.42]. Вчений звертає увагу на те, що завдання вихователя полягає не в
стиранні дитячої індивідуальності, а в доцільному її формуванні.

3. Виховна позиція – прийняття дитини. “Прийняття означає безумовне
позитивне ставлення до дитини незалежно від того, тішить вона дорослих в
даний момент чи ні. Прийняття – це не позитивна оцінка, це визнання
того, що інший має право бути таким, яким він є” [9, с.46]. Прийняття
дитини передбачає поблажливе, терпляче, доброзичливе, співчутливе,
“тепле”, поважне і, разом з тим, принципове і вимогливе ставлення. Тобто
“любов мусить бути розумною”.

Таким чином, батьківське ставлення є багатогранним утворенням , в
структурі якого містяться такі складові: інтегральне емоційне прийняття
або неприйняття дитини; міжособистісна дистанція; форма і напрямок
контролю за поведінкою дитини.

Кожна складова батьківського ставлення поєднує у собі в різній пропорції
емоційний, когнітивний і поведінковий компоненти. На успішність процесу
розуміння дітей впливають особистісні позиції батьків. Моделлю
розуміючого ставлення можна вважати таку батьківську позицію, яка
поєднує в собі адекватність, динамічність і прогностичність. Критерієм
розуміння може виступати успішність спілкування батьків і дітей та
ефективність їхньої спільної діяльності.

РОЗДІЛ 2

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНИХ АСПЕКТІВ

У ВЗАЄМИНАХ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

2.1. Психологічні складові взаємин між батьками і дітьми

Сімейні умови, зокрема соціальний стан, рід занять, матеріальний рівень
і рівень освіти батьків, значною мірою визначають життєвий шлях дитини.
Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, яке дають дитині батьки, на
неї впливає вся внутрішньо-сімейна атмосфера. Існує декілька відносно
автономних психологічних механізмів, за допомогою яких батьки впливають
на своїх дітей.

Серед них виділяють наступні:

1. Підкріплення: заохочуючи поведінку ,яку дорослі виажають правильною
,і покаранням за порушення встановлених правил,батьки укорінюють у
свідомость дитини певну систему норм,дотримання яких поступово стає для
дитини звичкою і внутрішньою потребою.

2. Розуміння: знаючи внутрішній світ дитини і відгукуючись на її
проблеми,батьки формують її самосвідомість і комунікативні якості.Дуже
важливим є і емоційний тон, тип контролю в сім`ї, тип дисципліни.

Емоційний тон стосунків між батьками і дітьми психологи представляють у
вигляді шкали, на одному полюсі якої стоять максимально близькі, теплі
стосунки (батьківська любов), а на іншому далекі, холодні й ворожі. У
першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення, у
другому-суворість і покарання.

За цими типами відносин стоїть не тільки розподіл влади, а й різний
напрям внутрішньо-сімейної комунікації в одних випадках комунікація
спрямована переважно від батьків до дитини, в інших- від дитини до
батьків. Зрозуміло, що способом прийняття рішень у більшості сімей
розглядаються залежно від предмета в одних питаннях підлітки мають повну
самостійність, в інших (наприклад фінансові) право вирішувати
залишається за батьками.

Крім того, батьки не завжди практикують один і той самий
стиль,дисципліни. Не секрет, що в багатьох сім`ях „виховні різки” все ще
є. І сьогодні можна зустріти батьків, які не тільки б`ють своїх дітей, а
й намагаються „теоретично обгрунтувати” необхідність фізичного
покарання.

Відомо, що процес входження дитини в соціальне середовище під
керівництвом дорослого називається вихованням. Здебільшого батько і
матір усвідомлюють відповідальність, яку нестимуть після народження
дитини, передаючи їй ті моральні цінності і норми поведінки, що
відповідають потребам суспільства. Але, прищеплюючи ці цінності в сім`ї,
батьки навряд чи задумуються про суспільство — вони просто вчать,
виховують, як вважають за потрібне так, як їх навчали батьки. І часто у
вихованні керуються, по-перше, такими фізичними потребами дитини, як
їжа, сон, почуття безпеки, захищеності. По-друге, тим, що дитина має
бути прийнята найблищим оточенням, має визна-ватися іншим, щоб
самоактуалізуватися в житті. Сьогодні вже не доводимо, а сприймаємо як
неспростований факт важливість емоційного досвіду у формуванні
особистості дитини. Ще в утробі матері дитина відчуває, чи ба-жана вона.
Жінка, яка свідомо ставиться до материнства, плекатиме дитину у
внутрішньому спокої, а сім`я сприятиме її розвитку завдяки „спілкуванню”
тілесному контакту, позбавленню негативних впливів.

Відчуття себе бажаним, захищеним і очікуваним — фундамент розвитку
повноцінної особистості. Материнська ласка і тепло, помножені на
постійне спілкування з дитиною, котра росте і розвивається, спільні
форми корисної діяльності забезпечують нормальне входження дитини в
соціум.

Незважаючи на те, що дитина визначається батьками як найвища цінність у
їхньому житті, вона традиційно сприймається об`єктом впливу, сценарного
програмування батьків ( Е. Берн.) або ж осередком їхніх нереалізованих
чес-толюбивих прагнень (С. Дворяк, Б. Херсонський), або можливістю
виправити помилки минулого та майбутнього (А.Баркан), засобом вирішення
особистісних проблем ( І. Добряков, І.Нікольська, Е. Ейдеміллер),
об`єктом маніпуляцій. Який слід підігнати під певний батьківський
„стандарт”.

Окрім цього, не завжди чітким є розмежування понять виховання та
научіння. Можна навчити дитину тримати виделку або вимовляти правильно
слова, але це ще не виховання хороших манер чи культури мови. Означене
обумовлює не лише конфлікти батьків і дітей, а й конфліктогенність,
відсутність комунікативної толерантності у суспільстві в цілому.

Аналізуючи дитячо-батьківські стосунки з позиції суб`єкт-суб`єктного
підходу, звернімося до класичних напрацювань у психології
міжособистісної взаємодії, К. Вітакер (2004) в основу здорових стосунків
батьків і дітей кладе безумовне прийняття дитиною батьків. І хоч це
прийняття, на думку автора, триває лише дев`ять місяців від народження,
воно є наружним каменем і визначає у подальшому ставлення зростаючої
особистості до себе, до оточуючих, до світу. Ще одним цікавим відкриттям
вченого є зумовленість суб`єкт-суб`єктної взаємодії досвідом таких
стосунків у трьох поколіннях сім`ї (соціальний спадок). Формування,
фіксація і передача партнерів емоційно — поведінкового реагування від
представників одного покоління представникам іншого стало предметом
вивчення багатьох вчених у галузі сімейної психології та психотерапії,
зокрема В. Юстіцкіса, Е.Ейдеміллера та співробітників очолюваної ним
кафедри дитячої психіатрії і психотерапії СПб МАПО.

Перелічені чинники створюють необхідні передумови для формування
суб`єкт-суб`єктних стосунків у сім`ї, в яких діти зазнають виховних
впливів і водночас реагують на такі впливи як самооцінні, самодостатні,
самоактив-ні суб`єкти. Відтак у символічному полі взаємодії поєднуються
вияви цілес-прямованого впливу дорослих і власних намагань та прагнень
дитини. Стратегія діалогічної взаємодії дає всі шанси вирішити
споконвічний конф-лікт батьків і дітей. Проте, щоб досягти успіху, як і
у будь-якій іншій спра-ві, необхідно докласти деяких вольових зусиль.

По-друге, бути психологічно компетентними у даній проблемі і відкритими
до змін, до розумових нововведень.

По-третє, звільнитися від „влади міфів” (К.Вітакер, Е. Ейдеміллер)
,стерео- типів як у стратегії виховання, так і у власній світобудові.

По-четверте, намагаючись налагодити суб`єкт- суб`єктну взаємодію, варто
спробувати стати особистим прикладом для дитини. Саме на цьому
побудований принцип „кожний один одному вчитель” на прикладі
життєдіяльності (В.Семиченко).

По-п`яте, визначити правильні орієнтири у самовихованні дітей, і більше
того, самому правильно визначитись у поняттях та цінностях, оскільки
вони формують світогляд не лише скремої особистості, але й сімейної
системи в цілому.

В умовах наявної в Україні кризи сімейних та подружніх взаємин (великої
кількості розлучень, негативних тенденцій у розвитку процесів
народжуваності і смертності, малодітності сімей, їх конфліктогенності
тощо ) проблема гендерної соціалізації дитини набуває особливого
значення.

2.2. Стилі батьківської поведінки у стосунках з дітьми

Авторитетний стиль передбачає високий рівень контролю. У таких родинах
визнають та заохочують зростання автономії дітей. Стосунки тут теплі,
батьки відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених у
родині правил поведінки; у розумних межах допускають зміну своїх вимог;
діти дуже добре адаптовані: упевнені в собі, у них розвинений
самоконтроль і соціальні навички, вони добре навчаються в школі та мають
високу самооцінку.

Авторитарний стиль також характеризується високим рівнем контролю. Але
тут віддають накази та чекають їх точного виконання. Стосунки в таких
родинах холодні, батьки закриті для постійного спілкування з дітьми,
встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускаючи їхнього
обговорення; дітям дозволяють бути від них незалежними лише незначною
мірою; їхні діти, як правило, відлюдкуваті, боязкі та похмурі,
невибагливі та дратівливі; дівчатка найчастіше залишаються пасивними й
залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопці можуть стати
некерованими й агресивними.

Ліберальний стиль передбачає низький рівень контролю. У таких сім’ях
слабко або й зовсім не регламентують поведінку дитини; тут панують
безумовна батьківська любов, теплі стосунки, дорослі відкриті до
спілкування з дітьми, але домінуюча спрямованість комунікації – від
дитини до батьків; дітям надано необмежену свободу за умови незначного
керівництва з боку батьків; батьки не встановлюють будь-яких обмежень;
діти схильні до неслухняності та агресивності, у присутності чужих людей
поводять себе неадекватно та імпульсивно, некритичні до себе; проте в
деяких випадках стають активними, рішучими та творчими людьми.

Індиферентний тип характеризується низьким рівнем контролю. Дітям не
встановлюють жодних обмежень; батьки байдужі до власних чад, стосунки –
холодні, батьки закриті до спілкування; через обтяженість власними
проблемами в них не залишається сил на виховання дітей. Якщо байдужість
батьків поєднується з ворожістю до дітей, і батьки нехтують ними, дитину
ніщо не утримує від вивільнення найбільш руйнівних імпульсів та від
прояву схильності до асоціальної поведінки [10, c.63-64].

Виходячи зі сказаного вище, можна констатувати: найкраще адаптуються
діти авторитетних батьків. Тому важливо, щоб саме цей стиль батьківської
поведінки як найбільш ефективний та продуктивний для реалізації таланту
дитини, практикувався в родині. Саме ця модель закладає в дитині
найбільш гармонійну систему соціальної поведінки, яка дає їй можливість
реалізувати себе.

Як зазначають деякі психологи, стилі батьківської поведінки залежать від
розподілу влади. Як у країнах з різним політичним укладом – монархією,
демократією, тиранією, так і в кожній родині існують різні варіанти
стосунків її членів.

РОЗДІЛ 3

ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СТОСУНКІВ

МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ, ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

3.1. Причини ускладнень взаємовідносин дітей і батьків

Вражаюче, до чого в різних вимірах живуть дорослі і їх діти. І справа не
в тому, що 15-річні юнаки і дівчата надто легковажні й безвідповідальні,
як часто скаржаться батьки, і не в тому, що дорослі надто прагнуть
контролювати своїх чад, як вважають діти. Просто кожен з них виступає в
заздалегідь прописаної, «затвердженої» ролі, не вміючи відійти від
незрозуміло ким придуманого сценарію.

Подібне «спілкування» те саме що переживань героїв відомої казки, довго
дивилися на світ крізь зелені окуляри й свято вірили, що стіни будинків
прикрашені справжніми смарагдами. Чи треба нагадувати, що першою
реакцією на зустріч героїв з реальністю в цій казці було обурення: «Але
ж це ж обман!».

Ось так і в дітей з батьками: або дитина втомився від нерозуміння
батьків, або батьки, стурбовані відчуженістю дитини. Думаю, кожному з
батьків знайома ситуація, коли, щиро піклуючись про свою дитину, він
багато і правильно говорить про необхідність вчитися, про труднощі
сучасного життя і т.д., але ці слова «йдуть у пустоту». І майже кожна
дитина може пригадати, як, розповідаючи про свої радості і перемоги,
бурхливо і захоплено, чує від батьків про оцінки, замість того, щоб
порадіти разом з ним. Дійсно, як тут радіти, якщо ТАКІ оцінки! Іншими
словами, Реальність Батьки абсолютно не співпадає з Реальністю Підлітка.
І цілком зрозуміло, що в Реальності Підлітка відповідь почуття коханого
хлопця, або сварка з близьким другом, або не розуміння оточуючих значно
важливіше якийсь оцінки. Просто в 15-16 років людина так влаштована. І
якщо мудра мама або тато згадають себе в цьому віці, то найімовірніше
виявиться, що і з ними відбувалося щось подібне [12].

На жаль, часто замість того, щоб зрозуміти і прийняти, що інша людина і
влаштований по-іншому, його починають переробляти. Мені здається, якщо б
діти і батьки помінялися місцями, то вони могли б зрозуміти один одного.
На цю ідею навіть було знято фільм «Чумова п’ятниця», в якому
розповідалося про те, як мати і її п’ятнадцятирічна дочка не можуть
дійти згоди ні в чому — одяг, зачіски, музика ну і, звичайно ж, чоловіки
— все стає предметом їх нескінченних суперечок. Але два печива з
китайського ресторану магічним чином змушують їх прокинутися п’ятничним
вранці і виявити, що вони помінялися тілами. Ось тільки після цього
кожна зрозуміла принади життя

Кожна сім’я рано чи пізно стикається з труднощами, що стосуються
виховання дітей. Проблеми у стосунках між батьками і нащадками бувають і
в щасливих, і в нещасних сім’ях. Деякі з них неминучі, тому що пов’язані
з кризами дитячого розвитку, а більшість з них можна запросто уникнути,
якщо задатися такою метою [8, c.74].

У цьому вам допоможе терпіння, спостережливість і бажання краще пізнати
психологію дитячо-батьківських відносин.

3.2. Види проблем між батьками та дітьми

В усі часи сім’я була і залишається найважливішим інститутом
суспільства. Зміни, які відбуваються у сім’ї, змінюють її роль у
суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство
зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім’ї. Найважливішими
об’єктами вивчення соціології сім’ї є шлюб і сім’я. Сім’я є більш
складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило,
об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та
близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є
дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона
функціонує.

Зміцнення устроїв сім’ї шлюбно-сімейних відносин тісно пов’язане з
оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації,
державотворенням, економічним і духовним поступом України.

На першій стадії соціалізації дитина стикається із зовнішнім світом,
починає пізнавати суспільні відносини за допомогою батьків і такого
соціального інституту, як дитячі дошкільні заходи. Далека від
оптимального і система виховання дітей в них через низьку кваліфікацію
вихователів, погану матеріальну базу, примітивне медичне обслуговування
і незацікавленість персоналу у високоефективній роботі.

Вчених все більше цікавить проблема психологічної одинокості і її вплив
на формування і життєдіяльність особистості. Соціологічні дані показали,
що рівень емоційного і в цілому інтелектуального розвитку в дітей які
виховуються у дитячих будинках значно нижчий, ніж у тих, що виховуються
у сім’ях. Звичайно, і сім’ї бувають різними. Не випадково багато
підлітків висловлюють думку, що сім’я здебільшого займається їх
матеріальним забезпеченням: одягом, харчуванням і т.д., що дорослим
ніколи спілкуватись з дітьми, а то і бажання такого у них досить часто
немає. В результаті саме не формальні групи служать тим психологічним
“сховком”, якого не вистачає дитині в сім’ї. Особливо актуальною є ця
проблема в умовах міста, де соціальний контроль майже не бере участі у
вихованні молоді, хоча громадська думка могла б бути сьогодні одним із
ефективних засобів соціалізації, в тому числі і допомоги сім’ї.

В передпідлітковий і підлітковий періоди в життя молоді входять так
звані неформальні групи ровесників з їх специфікою “субкультур”,
груповими цінностями, суворо регламентованим лідерством. Нерідко ці
групи успішно конкурують із сім’єю, чому можна радіти, коли група
соціально здорова, а сім’я неблагонадійна, але що не може не викликати
тривоги, так це, коли моральна перевага на боці негативної групи чи
деформованої сім’ї. Їх поведінка в подібній ситуації залежить від
закладеного в дітях в їх морального становлення певного “запасу
міцності”, який може будуватися в першу чергу на моральному авторитеті
батька і матері.

Значимість цього фактору в тому, що неформальні групи є основним
“каналом впливу” морально нечистих, але багатих сімей на інших
підлітків. Ряд дослідників, говорячи про властиву таким сім’ям корисливу
орієнтацію, відзначають, що це — результат деформації не лише потреб,
але й уявлень про можливості і шляхи їх задоволення, наслідок
переконання, що здобути матеріальні блага можна без особливих труднощів,
не працюючи. Приводами для таких настроїв є факти безгосподарності,
розбазарювання народного добра, безвідповідального ставлення до техніки,
матеріалів, природи. Все це, по-перше, знецінює в очах молоді значення
праці та її результатів, по-друге, формує байдуже ставлення до крадіїв,
підриває віру в справедливість і непорушність права і законності.

Зрозуміло, що приклади безкарності, навіть процвітання аморальності —
хай і в сусідських сім’ях — знецінюють потенціал виховання навіть в
морально здоровій сім’ї, зводить в деякий закон “подвійну” мораль,
невідповідність слова і діла, створюють іноді незаперечні в очах
підлітків аргументи на користь цинічного і діляцького ставлення до
людей, до життя . Елементи соціальної корозії непомітно підточують
моральні цінності — переконаність, трудову мораль, патріотизм. Неминучим
наслідком цього є падіння інтересу до суспільних справ, бездуховність,
скептицизм. Зростає прошарок людей, для яких ціль життя зводиться до
матеріального достатку, до наживи будь-якими способами та шляхами.

Нерідко спотворені явища породжують і такі ж спотворені форми реакції на
них. Коли з напругою над мораллю, яка публічно проповідується,
цінностями життя зустрічається не борець, а натура слабка, або не
привчені до активної боротьби індивіди (що також є серйозною прогалиною
морального виховання), виникають “позиви” до алкоголізму, наркоманії і
т.д.

Останнім часом загострилася проблема наркоманії серед молоді, яка
охопила не тільки традиційно занепалі деформовані сім’ї, але й повністю
благополучні, особливо коли їх розглядати з точки зору матеріального
достатку.

Руйнування моральних устроїв веде і до вседозволеності, розпусти в сфері
статевих відносин, причому ці відхилення є результатом пияцтва не лише
самих підлітків але і їх батьків. До пияцтва, наркоманії, статевої
розпусти досить часто спонукає рання міграція молоді, особливо жіночої,
її відрив від звичного соціального середовища сім’ї, анонімність і
фактична безконтрольність міського спілкування, безкарність і
безтурботність тих, хто будучи відповідальним за інтеграцію молодих
мігрантів в трудові колективи, фактично не виконують своїх обов’язків,
пускають роботу в молодіжних гуртожитках на самовплив, підміняють її
набором формальних “заходів”.

На поведінку дитини, підлітка впливає і зростання кількості неповних
сімей, в яких навіть за інших сприятливих умов знижуються і економічні,
і виховні можливості, так як найчастіше після розлучення дитина
залишається з матір’ю, в якої обмаль і сил, і часу для спілкування з
нею. Вікова психологія підлітка така, що втрата одного із батьків,
навіть і поганого, досить часто негативно відбивається на моральному
формуванні його особистості.

A

j 1/4

(

~

3/4

8 h ue ?

?

dha$gd?9

&

h?9

h?9

h?9

Вивчення причин аморальності, аналіз факторів, які сприяють її росту
дали можливість зробити висновки, що протистояти їй може тільки морально
зріла, педагогічно грамотна сім’я, згрунтована на основі гуманних
цінностей та інтересів. Адже не можна обійти увагою той факт, що із
кожних 10 дітей, що перебувають в дитячих будинках, лише двоє не мають
батьків.

Причому педагогічно активною, згуртованою може бути і сім’я,
зорієнтована на антисоціальні за своєю сутністю цінності. Тому на перше
місце виходить формування соціально-моральної дієздатності сім’ї,
засвоєння її членами цінностей, які відіб’ються на її способі життя,
орієнтаціях і будуть надійною основою міцної громадянської позиції
особистості.

Ріст кількості факторів, що впливають на людину (як позитивних так і
негативних), особливо в умовах великих міст, масова міграція населення,
зростання темпів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого,
що аж ніяк не хоче здавати своїх позицій, з новим, прогресивним
передбачають активізацію діяльності всіх ланок соціалізації людини, в
тому числі і сім’ї. При цьому найбільш високим морально-виховним
потенціалом володіє повна сім’я, максимально реалізуюча свої можливості
не лише як соціального інституту, але і як морально-психологічної групи.
Це розмежування двох сторін шлюбно-сімейних відносин, їх взаємодія з
соціальними процесами, нормами, установками внутрішнього змісту,
допомагає визначити основні показники творчого потенціалу сім’ї: рівень
врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб,
характер розподілу побутових обов’язків між членами сім’ї, інтенсивність
спілкування між батьками та дітьми, рівень вимогливості до себе та
інших, принципи на яких будуються зв’язки з родичами і соціальним
середовищем.

Можна гіпотетично передбачити, що, чим оптимальніші ці показники, тим
сильніший позитивний вплив сім’ї на становлення особистості дитини, тим
ефективніша її соціально-моральна виховна дієздатність.

Перебуваючи в тісному взаємозв’язку із соціальним організмом, будучи
його невід’ємною частиною, сім’я неминуче реагує на будь-які позитивні і
негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив.
Водночас вона сама впливає на її функціональний розвиток. Спад
виробництва, інфляція, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, що
стали прикметами нашого життя, сприяють виникнення деяких негативних
моментів у функціонуванні і розвитку сім’ї, послабленню її стабільності.
Радикальні умови щодо оздоровлення економічного, соціально-політичного
та духовного життя нашого суспільства позитивно впливатимуть на
зміцнення сім’ї, збагачення її соціальних функцій. Формування людини як
особистості жадає від суспільства постійного і свідомо організованого
удосконалювання системи суспільного виховання, подолання застійних,
традиційних, стихійно сформованих форм.

Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожної дитини як
неповторної людської індивідуальності, забезпечення росту й
удосконалення моральних і творчих її сил. «Виховувати — це значить
направляти розвиток суб’єктивного світу дитини», з одного боку, діючи
відповідно до того морального зразка, ідеалом, що утілює вимоги
суспільства до зростаючої дитини, а з іншого боку, переслідуючи мету
максимального розвитку індивідуальних особливостей кожної дитини.

Психологічний аналіз показує, що діти, представляючи невід’ємну частину
суспільства, молодших його членів, прагнуть жити загальним життям із
дорослими. Як інструмент виховань дитячий колектив організується
дорослими.

Сім’я, як відомо, має виховну функцію — це здійснення соціалізації
дитини і виховання дітей і виховання дітей аж до досягнення ними
соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого
впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і
зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних
якостей. Соціалізація — явище більш широке, яке включає також всю
сукупність обставин і факторів, що стихійно складаються і припливають на
стан та розвиток особистості. Внаслідок соціалізації особа засвоює
певний рівень соціальних норм і цінностей, включається в суспільне
життя.

В сучасних умовах відбувається поступовий перехід до такої форми сім’ї,
яка інтегрує інтереси її членів. Важливого значення набувають функції,
пов’язані із спілкуванням, взаємодопомогою, емоційними відносинами
подружжя, батьків і дітей. Створення умов для розвитку особистостей і
щастя кожного із подружжя, емоційна підтримка старих батьків і у випадку
необхідності догляд за ними, виховання дітей і підлітків — ці функції є
однаково важливими як для суспільства, так і для членів сім’ї.
Батьківські обов’язки полягають в вихованні дітей, зміцненні
психологічної і педагогічної допомоги.

Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові
відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права
і обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного. Між батьками і
дітьми виникають відносини, які бувають особистими і майновими. До
особистих відносин відносяться: право дитини на ім’я, по батькові і
прізвищі, відповідно право й обов’язок батьків дати дитині ім’я, по
батькові і прізвищі; право й обов’язок батьків виховувати своїх
неповнолітніх дітей і право дітей на одержання виховання від батьків,
право й обов’язок батьків на здійснення представництва від імені дітей і
право дітей на захист своїх прав і інтересів. Батьки рівні в правах і
обов’язках у відношенні дітей.

Серед обов’язків батьків перше місце займає їхній обов’язок виховувати
дітей. Цей обов’язок є одночасно і правом батьків. Тому батьки не можуть
передати своє право на виховання дитини іншому обличчю (діду, бабусі,
родичам). Щоб виховувати дітей, треба проживати з ними разом,
спілкуватися з дітьми, робити на них особистий вплив. На жаль, далеко не
у всіх сім’ях справа з вихованням дітей обстоїть благополучно. Щорічно в
ОВД за різні злочини доставляється понад 900 тис. дітей, 50 тис. хлопців
ідуть з сімей і попадають у приймачі-розподільники. Батьки зобов’язані
робити нагляд за неповнолітніми дітьми. Нагляд — елемент виховання. Його
обсяг і форма залежать від віку дітей, від їхніх індивідуальних
особливостей. В основі нагляду повинне лежати взаємна довіра дітей і
батьків. Крім того, батьки залучаються до відповідальності за шкоду,
заподіяна їхніми неповнолітніми дітьми.

Батьки є представниками своїх неповнолітніх дітей. Представництво
здійснюється в області сімейного права (стягнення аліментів на дітей),
цивільного права (при здійсненні цивільно-правових угод), цивільного
процесу (судове представництво). Батьки представляють і охороняють
інтереси своїх дітей.

За загальним правилом батьки відповідально відносяться до виховання
своїх дітей. Але буває й інакше. Якщо батьки не виконують своїх
обов’язків, здійснюють батьківські обов’язки в протиріччі інтересам
дітей, то таке поводження батьків може привести до застосування санкції,
що виражається в позбавленні їхніх батьківських прав. Звичайно, ця міра
крайня, виняткова. Вона застосовується тоді, коли інші способи впливу не
дали результатів. Позбавлення батьківських прав батьків чи одного з них
допускається тільки у випадках, установлених законом: при відхиленні від
виконання обов’язків по вихованню дітей; зловживанні батьківськими
правами; жорстокому звертанні з дітьми; шкідливому впливі на дітей
аморального поводження батьків; при наявності в них такого захворювання,
як хронічний алкоголізм чи наркоманія. Позбавлення батьківських прав
переслідує кілька мір: уберегти здоров’я і психіку дитини і створити
йому нормальні умови життя; покарати батьків за їхнє поводження, зробити
виховний вплив на інших хитливим у сім’ї і побуті громадян. Батьки,
позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, засновані на факті
споріднення з дитиною, у відношенні якого вони позбавлені батьківських
прав. Вони втрачають насамперед право на виховання дітей, а також на
проживання з дитиною, на захист прав і інтересів дітей і ін. Однак
позбавлення батьківських прав не звільняє батьків по змісту дітей.
Позбавлення батьківських прав є безстроковим. Але якщо батьки,
позбавлені батьківських прав, докорінно змінюють своє поводження,
відношення до дітей, весь спосіб життя, вони можуть у судовому порядку
бути відновлені в батьківських правах.

У сім’ї між батьками і дітьми виникають ще і майнові відносини з приводу
приналежного їм майна, що регулюються нормами цивільного права, а також
аліментні правовідносини, урегульовані сімейним законодавством. Майно
батьків і дітей роздільне. При житті батьків діти не мають прав на їхнє
майно. Батьки також не мають права на майно своїх дітей, хоча взаємно
вони і користаються речами один одного. Здобуті батьками одяг, взуття,
книги й інші речі для дітей належать останнім. Батьки і діти можуть
вступати між собою в усі дозволені законом угоди (купівлі-продажу,
позики і т.д.). Якщо у відносинах з неповнолітніми дітьми найпоширенішим
є договір дарування, то з повнолітніми дітьми полягають і інші договори.
Наприклад, за договором позики батько може надати сину грошову суму для
покупки автомашини. Батьки і діти можуть бути учасниками загальної
часткової власності. На часткових початках ними можуть здобуватися чи
будуватися будинки, дачі і т.д. Відповідно до закону батьки зобов’язані
підтримувати своїх неповнолітніх дітей. Звичайно цей обов’язок
виконується батьками добровільно. Батьки забезпечують дітей усім
необхідним для життя, навчання, розвитку. Якщо ж батьки не надають кошти
на забезпечення дітей добровільно, вони притягуються до сплати аліментів
на підставі судового рішення. Обов’язок по змісту дітей покладається на
обох батьків. Коли діти проживають з матір’ю, чек про стягнення
аліментів пред’являється до батька. На дітей, що виховуються батьком,
аліменти стягуються з їхньої матері. У випадку передачі дітей на
виховання іншим обличчям (діду, бабусі, тітці й ін.) ці обличчя можуть
стягнути аліменти з обох батьків. Аліменти на користь неповнолітніх
дітей з їхніх батьків стягуються в процентному численні від заробітку
(доходу) останніх. Батьки, що злісно ухиляються від виплати аліментів
своїм неповнолітнім дітям, можуть бути притягнуті до кримінальної
відповідальності.

Отже, суд захищає права й інтереси всіх членів сім’ї, забезпечує
дотримання прав і обов’язків батьків і дітей.

До категорії подружньо-сімейних відносин відносяться також справи про
розірвання шлюбу; справи про стягнення аліментів; справи про стягнення
аліментів; справи про позбавлення батьківських прав; справи про
встановлення батьківства.

Сімейне законодавство надає можливість звертання в суд для запобігання
порушення прав і інтересів дітей. Але звертання в суд, на мій погляд, —
це крайня міра, що свідчить про те, що сім’я розпадається, або
знаходиться на грані розпаду. Тому головна задача, що постає перед
подружжям, так само як і перед суспільством і державою, зробити все
можливе, щоб ця проблема була дозволена як можна безболісно і були
враховані інтереси всіх сторін учасників правовідносин. Важливим зрізом
структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш
важливим вважається встановлення міжособистісних каналів комунікації і
характеру їх функціонування. Структура комунікації суттєво впливає на
всі сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що
обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між
подружжям як на стадії формування сім’ї , так і на більш пізніх етапах
сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість
сімейної групи і задоволення шлюбом, а адекватна структура комунікацій
між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю
її виховних функцій.

Таким чином, сім’я одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає
велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний характер і
пов’язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя і
шлюбу. Однак це не означає загибелі сім’ї як такої. Нові часи
відкривають нові незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і
дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно
помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи,
нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної
сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної
соціології це — одне з нових і важливих завдань.

3.3. Проблеми кризи розвитку та батьківськi директиви

Навіть в ідеальній сім’ї часом штормить. Щось відбувається з дитиною, що
ставить на вуха весь будинок. У певні періоди і з досить чітко описаної
в дитячій психології закономірністю діти стають колючими, зухвалими,
неслухняними, примхливими. Зазвичай це пов’язано з тим, що дитина
переживає кризу розвитку. Криза дитячого розвитку — це така точка, в
якій дитина не хоче жити по-старому, а по-новому не може. І тоді він
висловлює своє незадоволення через протести і капризи. Якщо батьки не
знають, як правильно реагувати на дитячі вікові кризи, серйозні проблеми
і непорозуміння у відносинах з дітьми їм практично гарантовані.

Виділяють кілька криз дитячого розвитку: криза першого року, криза трьох
років, криза п’ять років, криза семи років (перший похід до школи) та
підлітковий криза. Варто зазначити, що протягом всього життя людини
вивчені ще кілька криз, і підліткова криза — не останній в його історії
особистого існування. Проте ми зупинимося тільки на дитячих кризах [13,
c.149].

Кризи розвитку у дорослих додають проблем у відносинах батьків і дітей
додаткових складнощів. І якщо один з батьків переживає кризу розвитку в
той же час, що й дитина, зрозуміло, що ситуація в сім’ї може бути вкрай
напруженою. І все-таки знання природи і особливостей протікання дитячих
криз достатньо для того, щоб батьки змогли уникнути найбільш гострих
кутів типових проблем у відносинах з дітьми.

Чи можна уникнути проблем у відносинах батьків і дітей в період дитячих
криз розвитку ? Звичайно, можна. Вивчіть детально особливості протікання
і психологічну суть кожного дитячого кризи, і ви зможете реагувати
грамотно на всі його забаганки. Правильна реакція на дитячі кризи
дозволяє їм протікати майже безсимптомно і без проблем, от чому знання
психології дитячого розвитку так важливо для сучасних батьків.

Якщо дитині в дитинстві батьки постійно вселяли, що вона телепень,
тюфяк, нехлюй, то, рано чи пізно, дитина в це починає вірити. Але
спочатку усередині відбувається конфлікт, тому що дитина знає, що вона
не така погана, що намагається радувати своїх батьків, а вони цього не
зауважують, намагаючись підігнати дитину під свої мірки. З цього
конфлікту випливає нервове напруження, з яким дитина під час не може
впоратися.

Можливi два варіанти рішення дитиною цієї проблеми: або вона зможе
пристосуватися під непомірні вимоги дорослих і сховає свої особистісні
якості, але буде змушена шукати механізм захисту власного «Я» доступними
для неї способами, або буде пручатися, що породить безліч конфліктів з
батьками. І те, й інше неминуче приведе до підвищеної нервової напруги,
а якщо батьки не змінять свою виховну політику, то у дитини виникне
нервовий розлад, невроз, що підростаюча людина понесе з собою у доросле
життя. Невирішені психологічні проблеми батьків, проектуючись на дитину,
можуть повторитися в неї в збільшеному вигляді.

Дітям часто доводиться чути від батьків фрази типу: «Коли ж ти нарешті
порозумнішаєш?», «Та що ти б’єшся, у тебе все одно не вийде, давай краще
я» або «Ех ти, моє горе». Все це і багато інших батьківських навіювань,
програмування прийнято називати батьківськими директивами. Термін
введений Р. і М. Гулдингами в книзі «Психотерапія нового рішення» і
означає прихований наказ, неявно сформульований словами чи діями
батькiв, за невиконання якого дитина не буде покарана явно, але буде
покарана побічно — власним почуттям провини перед батьками, що дали цю
директиву. Справжні причини своєї провини дитина (і навіть дорослий) не
може усвідомити без сторонньої допомоги. Саме директиви відповідальні за
живучу вже в дорослих людях залежність від когось з батьків, що неявно
навчили дитину поводитися помилковим, непродуктивним, невротичним чином
[4, c.99].

Р. і М. Гулдинги вивели цілий перелік батьківських директив:

1. «Не живи» («Мені не потрібна така погана», «Оскільки я всі свої сили
і здоров’я віддала, щоб тебе виховати, я так і не змогла…» ).
Прихованим сенсом передачі такої директиви є полегшення управління
дитиною за допомогою збудження в неї хронічного почуття провини,
пов’язаного з фактом самої її присутності в житті батькiв. Дорослий як
би змушує дитину повірити в її (дитини) відповідальність за невирішені
завдання дорослого. Відомо, що покарання пом’якшує почуття провини, тому
такі діти можуть шукати ситуації, де вони можуть бути покарані, при тому
за щось реальне (типу бійки або розбитого вікна), а не за фікцію.

2. «Не будь дитиною» («Пора тобі думати своєю головою», «Ну ти ж не
маленький, щоб …»). Така директива дістається єдиним чи старшим дітям
і з’єднана з придушенням дитячих, безневинних бажань, які самі пов’язані
зі здатністю до творчості, самовияву.

3. «Не рости» («Ти ще мала, щоб фарбуватися», «Мама тебе ніколи не
кине», «Не поспішай дорослішати»). Найчастіше дістається молодшим чи
єдиним дітям. Таку директиву дитині дають батьки, що бояться
дорослішання своєї дитини і настання того моменту, коли вона, залишивши
родину, залишить їх знову обличчям до обличчя один з одним, як на
початку подружжя.

4. «Не думай» (виражається у вимогах не мудрувати, не міркувати).
Наприклад, бажаючи відвернути дитину від травмуючої ситуації, мама
відповідає на питання так: «Не думай про це, забудь», тим самим
позбавляючи її можливості вирішити поставлену перед нею проблему
раціональними засобами.

5. «Не відчувай» (тобто «Як ти смієш злитися на вчительку, вона ж тобі
годиться в матері», «Не цукровий — не станеш»). Дитина з такою
директивою, яка забороняє їй виявляти агресивність по відношенню до
вчительки, може почати розряджатися на молодших чи більш слабких
стосовно неї дітях. Дитина, яка навчилася ігнорувати тілесні відчуття,
легко може втратити почуття фізичної безпеки і стати схильною до
травматизму.

6. «Не досягай успіху» («Я сам не зміг закінчити інститут, але відмовляю
собі в усьому, щоб ти змогла здобути освіту»). На жаль, в основі
подібних директив лежить несвідома заздрість батька до успіху дитини.

7. «Не будь лідером» («Будь як усі», «Навіщо ти висувався, вийшло гірше
для тебе»). Батьки, що дають дитині таку директиву з кращих спонукань,
можуть бути стурбовані почуттям заздрості, яке вони, на їхнє глибоке
переконання, приречені викликати в інших людей.

8. «Не належ» — її передають дітям батьки, що самі мають проблеми у
спілкуванні і бачать в дитині «єдиного друга». У спілкуванні з дитиною
такі батьки можуть всіляко підкреслювати її винятковість, несхожість на
інших (у позитивному сенсі).

9. «Не будь близьким». Ця директива за змістом нагадує попередню, але
якщо та виявляється в групі, то ця — у відносинах з однією близькою
людиною. Батьки, що передають цю директиву, вселяють тим самим дитині,
що нікому (крім них) довіряти не можна. Шкода такої прихованої вказівки
в несвідомому переконанні, що будь-яка близькість небезпечна.

10. «Не роби» — тобто не роби сам, я буду робити це за тебе. Батьки
дають її дитині, кажучи: «Не роби сам, почекай мене». Виростаючи, ці
діти будуть відкладати початок своїх дій, потрапляти в цейтнот, не
здогадуючись, що діють за інерцією батьківської директиви.

11. «Не будь самим собою». Виражається у виразах типу «Чому хтось це
може, а ти ні?», «Прагни до ідеалу»; буває також, що батьки хотіли
дівчинку, а вийшов хлопчик. Прихований зміст даної директиви — викликати
незадоволеність своїм нинішнім станом і пустити його в безперервну
біганину по замкнутому колу. Будучи постійно незадоволеною і
вмотивованою заздрістю, людина тікає від самої себе.

12. «Не відчувай себе добре» («Хоч у нього була висока температура, він
написав контрольну на 5»). Дитина, що отримала таку директиву,
привчається, з одного боку, до думки, що хвороба залучає до неї загальну
увагу, а з іншого — до очікування, що погане самопочуття підвищить
цінність будь-якого її дії.

Проходження директив допомагає маленькій і залежнiй дитині
пристосуватися до вимог великих і вільних людей (які вирішують свої
власні проблеми). Практично виховувати дитину, уникаючи директив, не
дуже-то і можливо. Для цього потрібно, як мінімум принципово інший
рівень психологічної та педагогічної грамотності, ніж наявний у
середнього обивателя, а як максимум — сімейна пара, яка вирішила свої
особисті проблеми і вільна від створення нових [5, c.206].

Таким чином, для того, щоб максимізувати позитивний і звести до мінімуму
негативний вплив сім’ї на виховання дитини і подолати типові помилки
сімейного виховання, необхідно пам’ятати загальні внутрісімейні
психологічні чинники, що мають виховне значення:

— Брати активну участь в житті сім’ї;

— Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною;

— Цікавитися проблемами дитини, вникати у всі виникаючі в її житті
складності і допомагати розвивати свої вміння і таланти;

— Не чинити на дитину натиску, допомагаючи їй, тим самим, самостійно
приймати рішення;

— Мати уявлення про різні етапи в житті дитини;

— Поважати право дитини на власну думку;

— Вміти стримувати власницькі інстинкти і ставитися до дитини, як до
рівноправного партнера, який просто поки що володіє меншим життєвим
досвідом;

— З повагою ставитися до прагнення всіх інших членів родини, робити
кар’єру і самовдосконалюватися.

3.4. Шляхи вирішення проблем взаємовідносин між батьками та дітьми

Сучасна сім’я виступає сферою формування і ареною практичного прояву
ідеалів, світогляду, інтересів людини. Через сім’ю формуються первинні
цінності орієнтації і соціальні рекомендації дитини.

Вивчення і аналіз виховного процесу показали, що багато проблем
виховання морально, естетично зрілої людини вирішується з великими
труднощами тому, що батьки часто не володіють ефективними засобами і
методами розвитку свідомості і поведінки особи, що формується. Саме тому
цілеспрямоване, активне виховання і освіта дітей в сім’ї мінімальні,
основні сили батьки віддають матеріальному забезпеченню, а не духовному
формуванню і розвитку дітей. За даними досліджень в Україні в середньому
працююча жінка за добу приділяє для виховання дітей 16-18 хвилин, а у
вихідні дні 30-35 хвилин. Духовне спілкування батьків з дітьми, їх
спільні заняття, на жаль, залишаються недозволеною розкішшю. В сім’ї
духовне спілкування батьків і дітей зводиться до контролю за навчанням
дитини у школі, за з’ясовуванням того, які оцінки одержують діти.

Існує багато причин недостатнього рівня виховання в сім’ї. В сучасних
умовах низького економічного рівня розвитку України, основна маса часу
батьків втрачається на існування. Низька культура суспільного життя і
подвійна мораль, демографічність суспільства пагубне відбуваються на
сімейному вихованні дітей, на зміцненні самих сімей.

Відомо, що контакти між батьками і дітьми в сім’ї є одним із важливих
напрямків, що потребує уваги діяльності будь-якого спеціаліста, що
працює у сфері психологічної допомоги особистості. Існують різні моделі
допомоги сім’ї, які може використати спеціалісти у роботі з сім’єю. В
залежності від обраної моделі будуються програми корекції стосунків між
батьками і дітьми. Домінують 5 моделей допомоги сім’ї.

Педагогічна модель.

Психологічна модель

Діагностична модель

Соціальна модель.

Медична модель.

Спеціаліст може використовувати різні моделі допомоги сім’ї залежно від
характеру причин, що викликають проблему дитячо-батьківських стосунків.

Оскільки сім’я являє собою цілісну систему, тому проблеми «батьки-діти»
не можуть бути вирішені за допомогою психокорекції тільки дітей, або
тільки батьків.

Причини неефективного батьківського ставлення можуть бути
різноманітними. Психологічна корекція дозволяє виправити більшість з
них. З цією метою використовуються батьківські групи. Паралельна робота
(тобто із дітьми, із батьками) дозволяє підвищити ефективність занять
батьківської групи.

Цілі і форми групової роботи обмежені батьківською темою. Група
передусім звертається до проблем виховання молодого покоління і
спілкування. Особистісні проблеми учасників обговорюються лише у той
мірі, в якій це необхідно для вирішення батьківських проблем.

За стилем проведення корекції групи структуровані (тобто теми для
обговорення, ігрові і домашні завдання пропонує ведучий).

Основний метод корекції батьківських ставлень є когнітивно-поведінковий
тренінг. Основним змістом занять корекційних батьківських груп є
обговорення і психодраматичне програвання внутришньосімейного
спілкування і особливостей взаємодії х підростаючою дитиною. Заняття
включають тільки психогімнастичні прийоми і різноманітні варіанти
соціометрічних методик. В батьківських групах використовують також
різноманітні допоміжні методи психокорекції.

Метод групової дискусії підвищує психолого-педагогічну грамотність
батьків, дозволяє виявити індивідуальні стереотипи виховання.

Метод вербальної дискусії навчає культурі діалогу в сім’ї, вироблює
вміння аргументувати свої доводи і уважно розглядати думки іншої людини,
в тому числі і власної дитини.

Удосконалення психолого-педагогічної культури батьків є важливою
передумовою правильного виховання дітей, оскільки первинна соціалізація,
прищеплення культури взаємостосунків і розвиток гармонійної особистості
належить сім’ї. Саме в сім’ї дитина набуває життєвого досвіду, вчиться
культурі спілкування, засвоює норми поведінки. Вирішальний позитивний
вплив на виховання дітей має почуття взаємної любові і поваги матері і
батька, їхнє гуманне ставлення до інших людей. В.О. Сухомлинський
справедливо затверджував, що людину ми творимо любов’ю – любов’ю батька
до матері і матері до батька, любов матері і батька до людей, глибокою
вірою в гідність і красу людини. Таким чином, прекрасні діти виростають
у тих сім’ях, де мати і батьки по-справжньому люблять одне-одного і
разом з тим люблять і поважають людей. У таких дітей – мир і спокій у
душі, стійке моральне здоров’я, щиросердечна віра в добро, віра в
людську красу.

ВИСНОВКИ

Отже, батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості.
Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда.
Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться
до їхньої простої сукупності.

Причину конфліктності у родинах викликає вікова різниця між батьками і
дітьми, відмінність характерів, що утруднює взаєморозуміння. Причина
непорозумінь лежить у площині цінностей, стандартів поведінки, адже діти
сьогодення ростуть в умовах, відмінних від тих, в яких їхні батьки.
Нерідко батьки трактують своє ставлення до дітей так, ніби існує якийсь
договір між ними і їхньою дитиною.

Батьківське ставлення розглядається як система різноманітних почуттів
стосовно дитини, поведінкових стереотипів, що практикуються у
спілкуванні з нею, особливостей сприйняття і розуміння характеру та
особистості дитини, її вчинків.

Психологічна робота з батьками – досить складний напрямок. Нерідко
батьки не сумніваються у своїй компетентності, обвинувачуючи у випадку
виникнення труднощів у дитячо-батьківських відносинах школу,
суспільство. Часто батькам складно визнати помилковість своїх думок,
почуттів, дій. На тлі цього усередині родини між батьком і матір’ю
нерівномірно розподіляється виховна активність. У більшості випадків,
вихованням, емоційним спілкуванням з дітьми займається мати, батько ж
робить це «за настроєм». У підсумку, у родині не спостерігається
системності впливів. Батьки для дитини рідко виступають єдиним цілим.

Конфліктні ситуації у взаєминах дітей з батьками виникають у сім’ях, де
переважають такі типи батьківського ставлення, як «відторгнення»,
«авторитарна гіперпротекція» та «маленький невдаха». Способи поведінки
батьків щодо дітей у конфліктних ситуаціях мають переважно
неконструктивний характер. У кожній другій сім’ї батьківсько-дитячі
взаємини не є гармонійними, що обумовлює потребу у створенні
педагогічних умов формування гармонійних взаємин батьків і дітей
старшого дошкільного віку.

Конфліктологи виділяють 4 причини неефективності батьківського
відношення до дитини:

– педагогічна і психологічна несумісність батьків (незнання батьками
психологічних особливостей дітей певного віку);

– некритично засвоєні стереотипи виховання дітей (авторитарний базується
на заборонах; ліберальний – роби, що хочеш);

– особисті проблеми і особливості батьків;

– особливості спілкування з іншими членами сім’ї.

Основою побудови сприятливих дитячих та батьківських взаємовідносин є
правильне виховання дитини з перших років її життя, і саме таким
способом ми маємо можливість попередити формування значної частини
кризових ситуації взаємовідносин.

Виховувати — не означає говорити дітям гарні слова, наставляти і повчати
їх, а,насамперед, самому жити по-людськи. Хто хоче виконати свій
обов’язок щодо дітей, залишити в них про себе добру пам’ять, що служила
б потомству заповітом, як жити, той повинен почати виховання із самого
себе. Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і
щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя.

Ціль виховання — сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю
мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов’ю. Необхідно
пам’ятати, що не можна дитину зробити людиною, а можна тільки цьому
сприяти і не заважати, щоб вона сама у собі сформувала людину.

Головні підстави, яких необхідно дотримуватися при вихованні дитини під
час її сімейного життя: чистота, послідовність у відношенні слова і
справи при поводженні з дитиною, відсутність сваволі в діях батьків чи
обумовленість цих дій і визнання особистості дитини постійним
поводженням з нею як з людиною і повним визнанням за нею права особистої
недоторканності. Уся таємниця сімейного виховання в тому і полягає, щоб
дати дитині можливість самій розвиватися, робити все самостійно; дорослі
повинні завжди відноситися до дитини, з першого дня появи її на світ, як
до людини, з повним визнанням її особистості і недоторканності цієї
особистості.

Різні заняття, особливо ігри, зміцнюють відносини між дитиною і
батьками. Однак важливо усвідомлювати переваги усного спілкування з
дітьми. Батькам, які бажають, щоб підлітки ділилися з ними у важкі
моменти життя своїми переживаннями, потрібно починати спілкування з
дитиною, коли вона ще не вміє розмовляти. І ще один важливий момент:
батькам необхідно поважати себе. Нікому не приходиться працювати над цим
так багато і завзято, як батькам, і ніхто не здатний внести в справу
виховання дитини настільки ж коштовний і діючий внесок. Родина повинна
зрозуміти дитину, її бажання й інтереси, терпляче допомагаючи здійсненню
одних і настільки ж терпляче відтинаючи інші. Потрібно спробувати бути
як можна чеснішим перед собою і перед дитиною.

Бути батьком — важка праця. Батьки теж відчувають гнів і провину, їм
також потрібно переборювати всі складності дорослішання і зростання
дитини. Батьківські здібності також виявляються не відразу — трапляються
періоди дезорганізації і регресії — це складова частина розвитку.
Потрібно вчитися на цих труднощах та помилках, коли ви розумієте, що як
батьки повелися не найкращим чином. Дитина зрозуміє і оцінить щирі
спроби зрозуміти її і допомогти, навіть якщо те, що роблять батьки, — не
найкраще, що в даний момент можна зробити. Необхідно довіряти почуттям і
відчуттям, відзначати і радіти всім успіхам батьків і успіхам дитини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Барсукова І. Батьки і діти: як порозумітися? / І.Барсукова // Уряд,
кур’єр. — 2004. — Жовт. (№ 188). — С. 12.

Вікова та педагогічна психологія: навч.посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В.
Долинська та ін. — К.: Каравела, 2006. — 344 с

Гончаренко І. Порадник батькам, як виховувати дітей. — Скратон, 1962. —
44 с.

Дмитренко А. Психологія сімейного виховання /Дмитренко А., Мамазинська
П., Тарновська О. — Чернівці: Прут, 2001. — 208 с.

Єрофєєва Л. Надання допомоги батькам у сімейному вихованні / Л.Єрофєєва
// Почат. освіта. — 2004. — Трав. (№ 20). — С. 18-26.

Зайченко А. Батьки і діти, або Подорож у світ дитини і сім’ї /
А.Зайченко // Шкіл.світ. — 2003. — Верес. (№ 34).- С. 1-2.

Ільченко І. Дружба з батьками /1. Ільченко // Сільська шк. України.—
2004. — Трав. (№ 15). —C. 21-23.

Карабанова О. А. Психология семейных отношений и основ семейного
консультирования. — М.: Гардарики, 2005. — 320 с.

Кожухарь Г. Как влиять на детей // СиШ. – 2001. – № 6.

Кон И. С. Психология ранней юности: кн. для учителя. / И. С. Кон. — М.:
Образование, 1989. — 254 с.

Крайг Г. Психология развития. — СПб.: Питер, — 2002. — 987 с.

Крушельницкая О., Третьякова А. Отцы и дочери // СиШ. – 2000. – № 11.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17
лет): Учебное пособие. 5-е изд. – М.: Изд-во УРАО, 1999. – 176с.

Литвин-Кіндратюк С.Д. Вплив сім`ї на розвиток стресостійкості дитини /
Родинні взаємини і проблеми виховання дітей : Збірник статей // За ред.
В. Костіва. — Івано-Франківськ, 1995.

Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Рад. шк., 1975

Макаренко А.С. Лекции о воспитании детей. – М. 1947.

Москаленко В. В. Соціальна психологія: підручник. / В. В. Москаленко. —
К.: Центр навч. літер. — 2005. — 624 с.

Основи практичної психології: Підручник для студентів вищих навчальних
закладів. За ред. В.Панка. – К. – 1999.

Семиченко В.А., Заслуженюк В.С. Мистецтво взаєморозуміння. Психологія та
педагогіка сімейного спілкування: Навч. Посібник.-К.:”Веселка”, 1998.

Сім’я і діти. Програма родинно-національного виховання та
навчально-тематичний план педагогічної освіти батьків / В.Г.Постовий та
ін. — К.: ІЗМН, 1997. — 56 с. / Мін-во освіти України. Ін-т змісту і
методів навчання.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996. – 305с.

Харан О. Стосунки батьків і дітей та їхній вплив на віктимність
поведінки підлітків//Соціальна психологія.-2005.

Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. – М., 2007. – 119с.

Шакуров Р.Х. Человек формируется с детства. — М. 1972.

Швейцар М. Воспитание ребенка / Роди тели и дети/ Под. Ред.
Д.Я.Райгородського.- Самара:Изд.дом БАХРАХ-М, 2003.

Шипицина Л.М., Защиринская О.В. Азбука общения. — С-П., 2003.

Шнейдер Л..Б. Психология семейних отношений: Курс лекцій.-М.:
Апрель-Пресс.2000.

Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В.В. Психология и психотерапія семьи.-СПб:
„Питер”,2002.

ДОДАТОК

Додаток А

Тест-опитувальник батьківського відношення

(А. Я. Варга, В. В. Столін)

Методика роботи

Тест-опитувальник батьківського відношення (ОРО) являє собою
психодиагностичний інструмент, орієнтований на виявлення батьківського
відношення в осіб, що звертаються за психологічною допомогою з питань
виховання дітей і спілкування з ними.

Батьківське відношення розуміється як система різноманітних почуттів
стосовно дитини, поведінкових стереотипів, практикуємих у спілкуванні з
ним, особливостей сприйняття й розуміння характеру й особистості дитини,
його вчинків.

Структура опитувальника була побудована на основі математичного
виявлення значимих факторів. У результаті факторизації даних загальної
вибірки випробуваних було отримано 4 значимих фактори:
«прийняття-відкидання», «кооперація», «симбіоз», «авторитарна
гіперсоціалізація».

Зміст матеріалу:

1. Я завжди співчуваю своїй дитині.

2. Я вважаю своїм обов’язком знати все, що думає моя дитина.

3. Я поважаю своєї дитини.

4. Мені здається, що поводження моєї дитини значно відхиляється від
норми.

5. Потрібно довше тримати дитину осторонь від реальних життєвих проблем,
якщо вони його травмують.

6. Я випробовую до дитини почуття розташування.

7. Гарні батьки обгороджують дитину від труднощів життя.

8. Моя дитина часто неприємна мені.

9. Я завжди намагаюся допомогти своїй дитині.

10. Бувають випадки, коли знущальне відношення до дитини приносить йому
більшу користь.

11. Я випробовую досаду стосовно своєї дитини.

12. Моя дитина нічого не доможеться в житті.

13. Мені здається, що діти потішаються над моєю дитиною.

14. Моя дитина часто робить такі вчинки, які, крім презирства, нічого не
коштують.

15. Для свого віку моя дитина трошки незрілий.

16. Моя дитина поводиться погано спеціально, щоб досадити мені.

17. Моя дитина усмоктує в себе все дурне як «губка».

18. Моєї дитини важко навчити гарних манер при всьому старанні.

19. Дитини варто тримати у твердих рамках, тоді з нього виросте чимала
людина.

20. Я люблю, коли друзі моєї дитини приходять до нас.

21. Я беру участь у своїй дитині.

22. До моєї дитини «липне» все дурне.

23. Моя дитина не доможеться успіху в житті.

24. Коли в компанії знайомих говорять про дітей, мені небагато соромно,
що моя дитина не така розумна і здатна, як мені б хотілося.

25. Я жалую своєї дитини.

26. Коли я порівнюю свою дитину з однолітками, вони здається мені
доросліше й по поводженню, і по судженнях.

27. Я із задоволенням проводжу з дитиною весь свій вільний час.

28. Я часто жалую про те, що моя дитина росте й взрослішає, і з ніжністю
згадую його маленьким.

29. Я часто ловлю себе на ворожому відношенні до дитини.

30. Я мрію про те, щоб моя дитина досягла всього того, що мені не
вдалося в житті.

31. Батьки повинні пристосовуватися до дитини, а не тільки вимагати
цього від нього.

32. Я намагаюся виконувати всі прохання моєї дитини.

33. При прийнятті сімейних рішень варто враховувати думку дитини.

34. Я дуже цікавлюся життям своєї дитини.

35. У конфлікті з дитиною я часто можу визнати, що він по-своєму прав.

36. Діти рано довідаються, що батьки можуть помилятися.

37. Я завжди зважаю на дитину.

38. Я випробовую до дитини дружні почуття.

39. Основна причина капризів мій дитину-егоїзм, упертість і лінь.

40. Неможливо нормально відпочити, якщо проводити відпустку з дитиною.

41. Саме головне, щоб у дитини було спокійне й безтурботне дитинство.

42. Іноді мені здається, що моя дитина не здатна ні на що гарне.

43. Я розділяю захоплення своєї дитини.

44. Моя дитина може вивести із себе кого завгодно.

45. Я розумію прикрості своєї дитини.

46. Моя дитина часто дратує мене.

47. Виховання дитини — суцільне нервування.

48. Стругаючи дисципліна в дитинстві розвиває сильний характер.

49. Я не довіряю своїй дитині.

50. За строге виховання діти дякують потім.

51. Іноді мені здається, що я ненавиджу свою дитину.

52. У моїй дитині більше недоліків, чим достоїнств.

53. Я розділяю інтереси своєї дитини.

54. Моя дитина не в змозі що-небудь робити самостійно, а якщо й зробить,
то обов’язково не так.

55. Моя дитина виросте не пристосованим до життя.

56. Моя дитина подобається мені таким, який він є.

57. Я ретельно стежу за станом здоров’я моєї дитини.

58. Нерідко я захоплююся своєю дитиною.

59. Дитина не повинен мати секретів від батьків.

60. Я невисокої думки про здатності моєї дитини й не приховую цього від
неї.

61. Дуже бажано, щоб дитина дружила з тими дітьми, які подобаються його
батькам.

Ключі до опитувальника.

Прийняття-відкидання: 3, 4, 8, 10, 12, 14, 15, 16, 18, 20, 24, 26, 27,
29, 37, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 52, 53, 55, 56, 60.

Образ соціальної бажаності поводження: 6, 9, 21, 25,31,34,35,36.

Симбіоз: 1, 5, 7, 28, 32, 41, 58.

Авторитарна гіперсоціалізація: 2,19, 30,48, 50,57,59.

«Маленький невдаха»: 9,11,13,17,22,28, 54, 61.

Порядок підрахунку тестових балів.

При підрахунку тестових балів по всіх шкалах ураховується відповідь
«вірно».

Високий тестовий бал по відповідних шкалах інтерпретується як:

??відкидання,

??соціальна бажаність,

??симбіоз,

??гіперсоціалізація,

???інфантилізація (інвалідизація). Тестові норми приводяться у вигляді
таблиць процентильных рангів тестових балів по відповідних шкалах.

Інтерпретація основних шкал опитувальника:

1. «Прийняття-відкидання».

Шкала відбиває інтегральне емоційне відношення до дитини. Зміст одного
полюса шкали: батькові подобається дитина таким, який він є. Батько
поважає індивідуальність дитини, симпатизує йому. Батько прагне
проводити багато часу разом з дитиною, схвалює його інтереси й плани. На
іншому полюсі шкали: батько сприймає своєї дитини поганим,
непристосованим, невдачливим. Йому здається, що дитина не доможеться
успіху в житті через низькі здатності, невеликого розуму, поганих
нахилів. По більшій частині батько випробовує до дитини злість, досаду,
роздратування, образу. Він не довіряє дитині й не поважає його.

2. «Кооперація».

Шкала відбиває соціально бажаний образ батьківського відношення.
Змістовно ця шкала розкривається так: батько зацікавлений у справах і
планах дитини, намагається у всьому допомогти дитині, співчуває йому.
Батько високо оцінює інтелектуальні й творчі здатності дитини,
випробовує почуття гордості за нього. Він заохочує ініціативу й
самостійність дитини, намагається бути з ним на рівні. Батько довіряє
дитині, намагається встати на його точку зору в спірних питаннях.

3. «Симбіоз».

Шкала відбиває міжособистісну дистанцію в спілкуванні з дитиною. При
високих балах по цій шкалі можна вважати, що батько прагне до
симбіотичних відносин з дитиною. Змістовно ця тенденція описується так —
батько відчуває себе з дитиною єдиним цілим, прагне задовольнити всі
потреби дитини, відгородити його від труднощів і неприємностей життя.
Батько постійно відчуває тривогу за дитину, дитина йому здається
маленьким і беззахисним.

Тривога батька підвищується, коли дитина починає автономізуватися в силу
обставин, тому що по своїй волі батько не надає дитині самостійності
ніколи.

4. «Авторитарна гіперсоціалізація».

Шкала відбиває форму й напрямок контролю за поводженням дитини. При
високому балі по цій шкалі в батьківському відношенні даного батька
чітко проглядається авторитаризм. Батько жадає від дитини беззастережної
слухняності й дисципліни. Він намагається нав’язати дитині у всьому свою
волю, не в змозі встати на його точку зору. За прояв свавілля дитину
суворо карають. Батько пильно стежить за соціальними досягненнями
дитини, її індивідуальними особливостями, звичками, думками, почуттями.

5. «Маленький невдаха».

Шкала відбиває особливості сприйняття й розуміння дитини батьком. При
високих значеннях по цій шкалі в батьківському відношенні даного батька
є прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту й соціальну
неспроможність. Батько бачить дитину молодшим у порівнянні з реальним
віком. Інтереси, захоплення, думки й почуття дитини здаються батькові
дитячими, несерйозними. Дитина представляється не пристосованим, не
успішним, відкритим для дурних впливів. Батько не довіряє своїй дитині,
досадує на його неуспішність і недотепність. У зв’язку із цим батько
намагається відгородити дитину від труднощів життя й строго контролювати
її дії.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи