HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Психофізіологічні кризи зрілості» ПЛАН

Вступ

1. Загальна характеристика зрілого дорослого віку

2. Особливості життєдіяльності у зрілому дорослому віці

3. Поняття психологічної кризи у зрілому віці

4. Проблеми зрілого дорослого віку, їх місце у психологічній кризі

5. Відмінності психофізіологічних криз у зрілому віці у чоловіків та
жінок

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що у зрілому дорослому віці
людина набуває життєвого досвіду, реалізовує життєві плани, формуються
нові аспекти її Я-концепції, стабілізуються основні інтереси й емоційна
сфера. На цьому етапі її життя погіршуються психофізіологічні функції і
здоров’я, часто непростим випробуванням стає неминучість виходу на
пенсію. Тому вивчення особливостей вікової кризи у зрілому віці є вкрай
цікавим.

Криза як роздоріжжя на життєвому шляху. Людина має свій неповторний
світ, який формується, змінюється, вдосконалюється протягом усього
життя. Вона долає життєвий шлях від дитинства до юнацтва, від зрілого до
старечого віку, неодноразово починаючи все спочатку, шукаючи нову
траєкторію руху, зміцнюючи життєвий задум.

Кризи особистості у психології розглядають давно, однак вони ще не стали
предметом глибоких і тривалих досліджень. Унаслідок цього у психології є
різні погляди на кризи, властиві життєвому шляху особистості. У
психологічній науці представлено різні підходи і погляди на розуміння
сутності кризових явищ та їхні типологізації.

1. Загальна характеристика зрілого дорослого віку

Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період
життя людини приблизно від 40 до 60 років. Однак ці межі досить умовні,
адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії
залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття,
професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого дорослого віку у
різних людей буває різною.

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не
тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона
починає відчувати, що від стану здоров’я залежать професійні успіхи.

Психологічні ознаки зрілого дорослого віку пов’язані з проблемами
наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона
вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар’єри та сімейного
життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не
таїть у собі безмежних можливостей для неї [11, c.92].

Настання зрілого дорослого віку людина фіксує тоді, коли діти починають
залишати рідний дім. Воно може бути пов’язане і з професійною кар’єрою,
тобто зайняттям вищої посади чи здобуттям певного статусу, або з
усвідомленням нереалізованості життєвих планів.

Подолання вікових меж молодості індивіди переживають по-різному. Одні
розглядають цей життєвий етап як нову можливість у реалізації свого
потенціалу, інші відчувають незадоволеність, внутрішнє збентеження і
депресію. Погляд людини на свою зрілу дорослість може бути зумовлений
економічними умовами життя, соціальними обставинами та особливостями
часу, в якому вона живе. Загалом, більшість дорослих без особливих
проблем усвідомлюють, що вони вже немолоді, оскільки вважають, що
перебувають у розквіті сил. А деяке зниження фізичної активності вони
успішно компенсують набутими досвідом і знанням своїх можливостей, що
забезпечує їм успіх у житті. Тому на етапі зрілої дорослості людина
впевнена у своїх силах, легко приймає рішення. Очевидно, з огляду на це
категорію людей 40—60 років називають поколінням керівників. Більшість
осіб, відповідальних за прийняття рішень в уряді, промислових
корпораціях, належать до цієї вікової категорії. Правда, немало їх
ровесників починають відчувати, що їм важко розпорядитися власним
життям, деякі після 40 років починають втрачати життєву енергію [12,
c.208].

2. Особливості життєдіяльності у зрілому дорослому віці

Життєдіяльність людей у 40-60 років значною мірою залежить від
сприйняття ними свого віку, а також від соціальних умов. У 40-42 роки
дорослий відчуває вибух неприємних переживань, думок стосовно марної
плинності часу, зауважує перші ознаки і симптоми втрати молодості,
послаблення здоров’я. У 43—50 років настає рівновага, свідченням якої є
значно сильніша прив’язаність до сім’ї, водночас зберігається відчуття
потенціалу для особистісного розвитку. Після 50 років домінує
переживання зрілості, джерелом задоволення стають сімейне життя та
успіхи дітей. Людина все частіше задумується над сенсом життя, цінністю
здійсненого та досягнутого.

Провідним видом діяльності протягом зрілого дорослого віку залишається
праця. Нагромаджений професійний досвід дає змогу людині компенсувати
вікові зміни в організмі. Основним чинником розвитку особистості в цьому
віці є успіхи на роботі, які сприяють її самоактуалізації.

Серйозною проблемою людей зрілого дорослого віку в Україні є зміна місця
роботи, професійної діяльності. Багато з них втрату роботи, проблеми
працевлаштування, перекваліфікації сприймають як життєву катастрофу, що
спричинює конфлікти у сім’ях та внутріособистісні конфлікти. Значну
частину вільного від основної роботи часу вони витрачають на додаткові
заробітки, забезпечення побуту та добробуту [16, c.104].

У більшості людей зрілого дорослого віку значних змін зазнає сімейне
життя. їхні думки і справи заполонює вирішення проблеми допомоги дітям,
які виходять на самостійну дорогу, а також батькам похилого віку.
Інтимнішими, теплішими стають подружні стосунки. Чоловік і дружина все
більше часу проводять разом, турбуються одне про одного.

Спосіб життя і поведінки людини у зрілому дорослому віці пов’язані з
типом акцентуації особистості.

Гіпертимному типу акцентуації особистості властиві оптимізм, підвищений
фон настрою, активність, комунікабельність, ініціативність, авантюризм,
соціальна гнучкість, легкість у спілкуванні, поверховість у
міжособистісних стосунках, необов’язковість, байдуже ставлення до питань
моралі. Такі люди важко переживають самотність, дисципліну та обмеження
їхньої активності.

Представники психастенічного типу акцентуації особистості проявляють
підвищену тривожність, невпевненість у собі, схильність до глибоких
сумнівів, нерішучість у прийнятті рішень, загострене почуття обов’язку і
відповідальності, тривожну метушливість у роботі, детальне продумування
своєї поведінки, боязнь невдачі.

Особливостями епілептоїдного типу акцентуації особистості є негнучкість
емоційної сфери та мислення, послідовність у поведінці, спрямування
інтересів на матеріальне благополуччя і власне здоров’я, акуратність,
бережливість, розрахунок, диференційоване ставлення до людей (до вищих
за статусом — запобігливість, до нижчих — жорсткість), напади
сентиментальності.

Ознаками нарцисичного типу акцентуації особистості є егоцентризм,
самозахоплення, завищена самооцінка, прагнення особистої вигоди і
благополуччя, експлуатація людей в особистих цілях, гіпертрофована
здатність до витіснення зі свідомості своїх негативних якостей, любов до
комфорту, байдуже ставлення до інших, нетерпимість до успішних людей,
заздрість, прагнення принизити гідність інших, нещирість у стосунках.

Тип акцентуації особистості зумовлює особливості пов’язаних зі старістю
індивідуальних установок, якими можуть бути страх перед старістю, бунт
проти старіння, емоційна і соціальна ізоляція, адекватне, раціональне
сприйняття старості, рефлексія стосовно життєвих надбань.

На індивідуальний спосіб життя людини зрілого дорослого віку впливають
також такі соціально-психологічні характеристики особистості, як
професійна активність, інтереси, фізична активність, яка відповідає
стану здоров’я, умовам і способу діяльності. Успішні у своїй справі
особистості легше переносять неминучі для зрілої дорослості різноманітні
вікові проблеми і труднощі, гармонійнішим є їх внутрішнє життя,
оптимістичнішим погляд у майбутнє [10, c.71].

3. Поняття психологічної кризи у зрілому віці

Внутрішній стан людини у зрілому дорослому віці може бути досить
суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар’єри чи
творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті,
швидкоплинності часу. Кожна значна подія — смерть близьких, зміна
роботи, розлучення — змушує подивитись на своє життя під новим кутом
зору, задуматися над його минущістю. Очевидно, тому серед психологів
побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть
важкої кризи.

Криза середини життя — психологічний феномен, що переживається людьми,
які досягли 40-45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці
досягнутого в житті.

Нерідко така переоцінка зумовлює усвідомлення того, що життя минуло
безглуздо і час уже втрачено. Внаслідок цього в настрої людини починають
домінувати депресивні стани, знижується ЇЇ життєдіяльність. Але криза
середини життя не є обов’язковою. У багатьох людей перехід до середнього
віку відбувається непомітно і плавно. Вони об’єктивно оцінюють свої
колишні плани й реальні можливості щодо їх втілення в життя,
переосмислюють цілі, яких необхідно досягнути [16, c.207].

Отже, у зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя,
відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період
життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної
активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням
незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

4. Проблеми зрілого дорослого віку, їх місце у психологічній кризі

У зрілому дорослому віці перед людиною постає багато проблем, від
вирішення яких залежить її розвиток. Основними з них є перехід до
генеративності, захопленості собою, стагнація.

Генеративність (лат. generativus — породжую) полягає в інтересі до
наступного покоління, різноманітних аспектів його виховання. На цій
стадії люди діють у проекреативній (породжують і задовольняють потреби
наступного покоління), продуктивній (поєднують роботу із сімейним життям
і вихованням нового покоління) і креативній (збільшують культурний
потенціал) сферах. У жінок генеративність здебільшого виражається в
просоціальних властивостях особистості (здатності допомагати іншим
людям, дбати про інтереси групи, суспільства), у заглибленні в процес
виховання дітей, турботі про близьких людей, відповідних настановах у
своїй роботі.

Захопленість собою виявляється в тому, що людина так перебудовує своє
життя, внаслідок чого в його центрі опиняється її Я. Вона не турбується
про інших, а дбає про своє здоров’я, має хобі, подорожує, відпочиває на
курортах, відвідує розважальні заходи, ходить у гості.

Стагнація полягає у відсутності життєвих перспектив, недостатньому
орієнтуванні людини в часі, втраті сенсу життя. Своїм настроєм,
поведінкою вона виражає втому від життя, пасивне очікування смерті.

Найвідчутнішими в житті дорослої людини є такі проблеми:

а) зниження життєвих сил, послаблення здоров’я, що змушує переключити
енергію з фізичної на розумову діяльність. У свідомості людини визнання
цінності фізичних сил змінюється визнанням цінності мудрості;

б) фізіологічні зміни, що спонукає людину до врівноваження соціального й
сексуального аспектів у стосунках. її спілкування з представником
протилежної статі розгортається на товариських засадах, а не на
сексуальній близькості чи конкуренції;

в) емоційне збіднення життєвих буднів, що потребує від особистості
неабиякої емоційної гнучкості. Причиною цього можуть бути руйнування
сім’ї, віддаленість від друзів, охолодження до того, що захоплювало на
попередніх етапах життя;

г) розумова ригідність (негнучкість), тобто схильність надто вперто
дотримуватися своїх життєвих правил, з недовірою ставитись до нових
ідей. Зумовлюють її попередній досвід, звички, усталений стиль
розмірковувань. Усе це актуалізує проблему розумової гнучкості
особистості [17, c.42].

У зрілому дорослому віці людина опиняється перед неминучістю вирішення
таких завдань:

?

1/4

ue

ue

, Я-сім’янин, Я-керівник, Я-зріла особистість та ін.), уникнення
надмірної захопленості своїми соціальними ролями. Якщо люди утверджують
себе тільки в межах своєї роботи чи сім’ї, то вихід на пенсію, зміна
роботи чи покидання дітьми батьківського дому зумовлюють такий наплив
негативних емоцій, з якими дорослий може не впоратися;

б) уникнення надмірного зосередження на хворобах, болях, якими
супроводжується старість;

в) трансцендентація Я (вихід за межі Я до вічного, космічного,
божественного), яка приходить на зміну захопленості Я. Особливе значення
вона має у старості, але і в ранньому дорослому віці багатьох людей
навідують думки про старість і смерть. Важливо, щоб вони зустрічали
старість без відчаю, долали страх від усвідомлення неминучості смерті
зацікавленою участю в долі молодого покоління.

Ці проблеми набувають особливого значення наприкінці зрілого дорослого
віку. Як свідчать дослідження, період від 50 до 60 років є сприятливим
для корекцій стилю життя, головних цілей та інтересів.

У зрілому дорослому віці людина переглядає свої цілі, задумується,
наскільки реалізовані поставлені перед собою завдання, часто по-новому
починає бачити свою роботу, усвідомлюючи, що професійний вибір уже
зроблено. Окремі з них, розчарувавшись у своїй роботі, втративши її чи
не досягнувши бажаного професійного статусу, відчувають гостре
невдоволення собою і своїм життям. Інші, збагнувши, що надто багато часу
було віддано професійним справам, зосереджуються на сім’ї,
міжособистісних стосунках, духовному, моральному вдосконаленні.

Нерідко на цьому віковому етапі людину переслідують не тільки
традиційні, а й специфічні проблеми (алкоголізм, самотність,
безпритульність, хронічні захворювання, інвалідність тощо), для
подолання яких необхідні додаткові психологічні, емоційні сили,
специфічні способи соціальної поведінки [5, c.90].

5. Відмінності психофізіологічних криз у зрілому віці у чоловіків та
жінок

Як вже було сказано вище, цю криза люди переживають десь у 40-45 років:
вона полягає в переоцінці всього, що було досягнуто в житті до цього
часу. Людина нерідко відкидає або руйнує те, чого добивалася роками, у
що вкладала немало сил. Або людина починає гостро переживати свою
неспроможність: як правило, в сорок років усвідомлюється розбіжність між
мріями, життєвими цілями людини і її реальним становищем.

Гострота цієї кризи залежить від декількох чинників. Люди амбітні, з
високим рівнем домагань переживають кризу середини життя гостріше ніж
інші. Але найважливіше те, як людина пережила попередню кризу —
тридцятиліття. Багато хто намагається перенести психологію фази
молодості через поріг зрілості — і саме це служить причиною неврозів.
Адже приблизно у сорок років фізичних сил меньшає, відчувається зниження
життєвої енергії, зменшення сексуальної привабливості.

Міняються соціальні ролі: якщо до певного моменту людина (при всій своїй
самостійності) усвідомлювала себе дитиною своїх батьків, то в цей час
батьки або помирають, або стають безпорадними [12, c.87].

Приходить усвідомлення того, що власне життя проходить: життя перестало
видавати кредити на майбутнє. Комусь важко усвідомлювати, що всі вершини
все одно не підкорити. Інші страждають від страху не проявити себе в
чомусь важливому, залишитися нереалізованими, вважають, що життя дає їм
останній шанс: саме під час кризи середини життя люди наважуються на
несподівані вчинки.

Успішне розв’язання кризи означає перехід до зрілості, до певної
життєвої мудрості. У людини формуються прагнення до продуктивності, до
турботи про наступне покоління, думки про свій внесок в те, що
відбувається на землі.

Якщо кризу не вдається подолати, відбувається застій, з’являється
відчуття спустошення. Людина може навіть повірити, що зростання і
розвиток припинилися, і уявляти решту життя як суцільну чорну смугу [11,
c.69].

Криза зрілого віку у чоловіків

Шлях розвитку чоловіка до 40 років залежить від його мотивації. Існує 4
основних моделі поведінки, які чоловіки наслідують при переживанні кризи
40-річчя.

Чоловік, що реалізувався, проходить кризу 40-річчя практично непомітно,
оскільки більшість його бажань і потреб вже втілилися в життя.

Псевдореалізований чоловік зовні справляється зі своїми проблемами і
вдає, що все, що відбувається, його задовольняє або знаходиться під його
контролем. Насправді він відчуває, що втратив курс, зайшов у безвихідь,
або що йому все остогидло.

Розгублений чоловік. Йому здається, що весь його світ рушиться. З одного
боку, він не може відповідати вимогам, що стоять перед ним, а з іншого —
його власні потреби також залишаються незадоволеними. Для одних
чоловіків ця криза може бути тимчасовим періодом невдач, а для інших —
стати початком безперервного падіння [3, c.70].

Знедолений. Такий чоловік був нещасливим або ігнорувався іншими більшу
частину свого життя. Зазвичай він не здатен справитися зі своїми
кризовими проблемами.

Успішне розв’язання кризи сорокаріччя зазвичай включає переформулювання
ідей в рамках реалістичнішої і стриманішої точки зору, а також
усвідомлення обмеженості часу життя кожної людини. Посилюється тенденція
задовольнятися тим, що є і менше думати про речі, яких швидше за все
ніколи не вдасться досягти.

Криза зрілого віку у жінок

Криза середини життя у жінок має свої особливості. Зміни у життєвих
цілях і цінностях у жінок пов’язані найчастішим з сімейним циклом і з
етапами професійного шляху, а не з віковими змінами. Жінка, яка
відкладає народження дитини до 40 років, часто робить це для того, щоб
досягти успіху в кар’єрі. Навпаки, жінка, яка рано створила сім’ю, і має
вже фактично дорослих дітей, отримує вільний час, щоб займатися собою,
своїм самовдосконаленням в особистому і професійному плані.

Втім, вікові зміни впливають на жінок сильніше, ніж на чоловіків: жінки
емоційніше реагують на фізичне старіння — тому збереження зовнішньої
привабливості і підтримка фізичної форми є величезною потребою жінок
після 40. Кризи середини життя (як, втім, і інші вікові кризи)
супроводжуються депресивними переживаннями. Це може виражатись зниженням
інтересу до всіх подій, апатією, відсутністю енергії. Часто
зустрічаються переживання з приводу власної нікчемності, безпорадності.
Особливе місце займає тривога з приводу власного майбутнього, яка часто
маскується тривогою за дітей або навіть за країну в цілому. Природньо,
що проекція кризи на своє оточення призводить до спроб змінити саме
оточення: роботу, країну, сім’ю.

Деякі жінки в цей період заповнюють внутрішню порожнечу народженням ще
однієї дитини.

Висновок

Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період
життя людини приблизно від 40 до 60 років. Однак ці межі досить умовні,
адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії
залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття,
професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого дорослого віку у
різних людей буває різною.

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не
тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона
починає відчувати, що від стану здоров’я залежать професійні успіхи.

Психологічні ознаки зрілого дорослого віку пов’язані з проблемами
наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона
вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар’єри та сімейного
життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не
таїть у собі безмежних можливостей для неї.

Криза середини життя — психологічний феномен, що переживається людьми,
які досягли 40—45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці
досягнутого в житті.

Отже, у зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя,
відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період
життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної
активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням
незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

Гострота цієї кризи залежить від декількох чинників. Люди амбітні, з
високим рівнем домагань переживають кризу середини життя гостріше ніж
інші. Але найважливіше те, як людина пережила попередню кризу —
тридцятиліття. Багато хто намагається перенести психологію фази
молодості через поріг зрілості — і саме це служить причиною неврозів.
Адже приблизно у сорок років фізичних сил меньшає, відчувається зниження
життєвої енергії, зменшення сексуальної привабливості.

Міняються соціальні ролі: якщо до певного моменту людина (при всій своїй
самостійності) усвідомлювала себе дитиною своїх батьків, то в цей час
батьки або помирають, або стають безпорадними.

Приходить усвідомлення того, що власне життя проходить: життя перестало
видавати кредити на майбутнє. Комусь важко усвідомлювати, що всі вершини
все одно не підкорити. Інші страждають від страху не проявити себе в
чомусь важливому, залишитися нереалізованими, вважають, що життя дає їм
останній шанс: саме під час кризи середини життя люди наважуються на
несподівані вчинки.

Успішне розв’язання кризи означає перехід до зрілості, до певної
життєвої мудрості. У людини формуються прагнення до продуктивності, до
турботи про наступне покоління, думки про свій внесок в те, що
відбувається на землі.

Якщо кризу не вдається подолати, відбувається застій, з’являється
відчуття спустошення. Людина може навіть повірити, що зростання і
розвиток припинилися, і уявляти решту життя як суцільну чорну смугу.

Криза середини життя легко може стати плацдармом для нового злету, так
званого другого піку життєвої активності.

Проте не обов’язково кардинальним чином міняти своє життя — можна
продовжувати йти своїм шляхом. Але при цьому оцінити прожиті роки,
зрозуміти, що потрібно, а що ні, прийняти і усвідомити свій колишній
шлях і продовжувати краще з вже досягнутого. Людина мусить свідомо
перейти в інше вікове покоління, визнати, що існують об’єктивні фізичні
вікові обмеження, що частина можливостей втрачена назавжди, багато чого
ніколи не повернути і багато чого вже ніколи не зробити. І до цього
«ніколи» ставитися як до суворої, але реальності. Проте при цьому
важливо не втратити і того цінного, що є в сьогоденні, у тому числі і
свої вікові переваги: ти багато чого досяг, багато знаєш і вмієш і ще
багато чого можеш.

Список використаної літератури

Биик Дж.У. Что такое социофобия / Тренинг преодоления социофобии .-
М.:Издательство Института психотерапии .- 2003 .- 225с.

Абрамова Г.С. Возрастная психология – М.: Академия пресс, 1998 – С.564

Бодалев А.А. Вершина в развитии взрослого человека. М.: Наука, 1998.

Виилма Л. Без зла в себе. — Екатеринбург: У- Фактория .-2002.-280с.

Возрастные аспекты онтопсихологии: Учеб. пособие / Под ред. А.П.Крылова,
Е. Ф. Рыбалко. СПб., 1993. – С.422

Выготский Л.С., Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.

Герриг Р., Зимбардо В. Психология и жизнь. – 16-е изд. СПб: Питер, 2004.
– 955с.

Захарова А.В. Структурно-динамическая модель самооценки // Вопросы
психологии. – 1989. – №1. – C.76-82

Корсини Р., Ауэрбах А. Психологическая энциклопедия. СПб.: Питер, 2002.

Крайг Дэвис. Психология развития. – СПб.: Питер, 2002. – 890 с.

Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология. Учебное пособие для
студентов вузов. – М.: ТЦ Сфера, при участии «Юрайт», 2002.

Малкина И.Г. Возрастные кризисы взрослости. Справочник практического
психолога. — М.:Изд-во Эксмо, 2005. – 416 с.

Маслоу А.Х.Дальние достижения человеческой природы / В кн 100 великих
психологов .- М.: Вече.- 2004.-С.292-296.

Платонов К.К. Краткий словарь системы психологических понятий. — М.:
Высшая школа.-1984.-С.144.

Психология человека: от рождения до смерти // Под ред. Реана А.А. –
СПб.: Прайм-Еврознак, 2002. – С.656.

Психология. Учебник / Под ред.А.А. Крылова. – М., 2000.

Тхостов А. Ш., Степанович Д. А. Влияние кризисной жизненной ситуации на
структуру самооценки // Вопросы психологии. – 2003. – № 2. – С.42-48.

Франкл В. Человек в поисках смысла – М.: Арктур, 1990 – С.324.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи