HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Псевдотуберкульоз і кишковий єрсиніоз

та їх збудники”

ПЛАН

Вступ

1. Збудники псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиміозу

2. Епідеміологія та клінічні прояви

3. Діагностика та диференціальний діагноз

4. Лікування та профілактика псевдотуберкульозу та кишкового єрсиніозу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

До єрсиніозів належить 2 зоонозні інфекції — псевдотуберкульоз і
кишковий єрсиніоз, що супроводжуються бактеріемією з інтоксикацією та
ознаками переважного ураження травного каналу, печінки, опорно-рухового
апарату, шкіри. Збудником псевдотуберкульозу є Y. pseudotuberculosis,
кишкового єрсиніозу — Y. enterocolitica.

1. Збудники псевдотуберкульозу та кишкового ієрсиміозу

Збудник псевдотуберкульозу Yersinia pseudotuberculosis належить до роду
Yersinia родини Enterobacteriaceae. Це грамнегативна паличка овальної
форми, довжиною 0.6-2 мжщ. товщиною 0,4-0,8 мкм. яка добре забарвлюється
всіма аніліновими барвниками. Мікроб спор не утворює, має капсулу, шість
джгутиків, мшорухдивий.

Псевдетуберкутозний мікроб є факультативним анаеробом. Він добре росте
на звичайних щільних і рідких живильних середовищах при рН 7,4-7,8. Ріст
мікроба спостерігається в температурних межах 2-45°С. Мікроби не
втрачають здатності розмножуватися і зберігають свої біологічні
властивості при низьких температурах впрошування (2-8 °С), що дозволяє
віднести їх до патогенних мікроорганізмів. які характеризуються
психрофільними властивостями.

За допомогою спеціальних дослідженнь встановлено, що мікроб має
«холодові» ізоферменти, які забезпечують підтримку необхідного рівня
обміну при низькій температурі. Бактерії псевдотуберкульозу, які
культивовані при: біологічно низькій температурі (4-5оC). є більш
вірулентними у порівнянні з ієрсиніями. вирощеними при 37°С. Ієрсинії
псевдотуберкульозу достатньо стійкі в зовнішньому середовищі, але
чутливі до висихання, дії сонячних, променів, фізичних впливів, дії
дезінфекційних засобів (при температурі 60°С гинуть протягом 30 хв, при
100:С — через 10-30 с у 3% розчині хлораміну. 3-5% розчинах карболової
кислоти і лізолу, і також у розчинах сулеми (1:100) гинуть через 0.5-1
хв. Мікроби зберігаються у воді протягом 2 — 8 міс, у маслі — 5 міс,
цукрі — до: 3 міс.., хлібі — до 150 дн., молоці — 30 днів, у ґрунті при
сприятливих умовах— близько року.

Останнім часом виділений особливий термостабільний токсин, загальний для
всіх серологічних варіантів збудника, продукція якого посилюється при
культивуванні бактерій в умовах біологічно низьких температур. Нові
дані, що стосуються морфології мікроба і ного функцій, дозволили
створити діагностичні препарати, а також, зрозуміти сутність цієї
інфекції, закономірності її розвитку і поширення,

2. Епідеміологія та клінічні прояви

Джерела інфекції — гризуни (полівки, миші, щурі, зайці, кролики), а
також коти, собаки, рогата худоба, свині, птахи (кури, індики, голуби),
прісноводні риби, які заражаються один від одного в основному
аліментарним шляхом. Важливою умовою підтримання епізоотичного процесу є
здатність єрсиній до сапрофітного існування, що можна пояснити їх
психрофільністю і високою стійкістю у зовнішньому середовищі.

Єрсинії не тільки зберігаються довго, а й розмножуються в холодильних
камерах і в складських приміщеннях. Людина заражується найчастіше при
вживанні інфікованих харчових продуктів (овочів, коренеплодів, фруктів,
молока, м’яса тощо), які не пройшли термічної обробки. Водний шлях
зараження має другорядне значення. Єрсиніози реєструються на всіх
територіях.

Псевдотуберкульоз має зимово-весняну сезонність, а кишковий єрсиніоз —
осінньо-зимову. Відмічається чітке зростання захворюваності в багатьох
країнах. Поряд зі спорадичними захворюваннями частіше виникають спалахи
єрсиніозів у сім’ях та організованих колективах.

Інкубаційний період може тривати від 2-3 до 18 днів, при
псевдотуберкульозі — 7-10 днів, при кишковому єрсиніозі — 2-3 дні.

Псевдотуберкульоз. Після короткого початкового періоду, який
характеризується загальною слабкістю, ознобом, головним болем, болем у
м’язах і животі, нудотою, катаральними явищами, настає період розпалу.
Температура тіла протягом 2-3 днів підвищується до 38-39 °С і вище, далі
має ремітуючий, інтермітуючий, неправильний, рідше постійний характер.
При легкому перебігу хвороби вона може бути субфебрильною або
нормальною. Гарячковий період триває від 7 днів до 3 міс, найчастіше 1-2
тиж.

На 2-4-й день хвороби на шкірі у місцях згинання (рук, з боків грудної
клітки, на стегнах, гомілках) з’являється висипка. Вона дрібно-плямиста,
папульозна, розеольозна або геморагічна, розташована на фоні
гіперемійованої або нормальної шкіри. Висипка значно густіша в природніх
складках і навколо суглобів, а на голові відсутня. Може супроводжуватись
свербінням. У більшості хворих спостерігається яскрава гіперемія
обличчя, шиї, долонь і стоп (симптоми “капюшона”, “рукавичок”,
“шкарпеток”). Висипка зберігається до 5 днів. Після неї залишаються
пігментація, пластинчасте лущення на підошвах і долонях.

Спостерігаються гіперемія і одутлість обличчя, блідість носогубного
трикутника, кон’юнктивіт, склерит, нерідко жовтяниця. Часто відмічаються
гіперемія і припухлість дрібних і великих суглобів, обмеження рухів у
них. Слизова зіву гіперемійована, спостерігаються явища тонзиліту з
підщелепним лімфаденітом. Язик вкритий білим нальотом; очищуючись до
4-5-го дня, він набирає вигляду “малинового”.

Пульс прискорений або сповільнений, тони серця приглушені. Зрідка
розвивається інфекційно-токсичний міокардит. Ураження органів дихання
проявляється кашлем, болем у грудях, рідко — вологими хрипами.

Хворі скаржаться на біль у животі, обумовлений розвитком термінального
ілеїту, мезентеріального лімфаденіту. Може турбувати пронос. Зрідка
приєднується картина гострого апендициту.

Розрізняють такі клінічні форми хвороби: генералізована, жовтянична,
гостра респіраторна, артралгічна, скарлатиноподібна, абдомінальна,
інтестинальна.

Псевдотуберкульоз може мати затяжний перебіг, супроводжуватись
загостреннями і рецидивами, при яких частіше виявляються симптоми
термінального ілеїту і мезаденіту, поліартриту, гепатиту. Поряд з
висипкою, яка характерна для періоду розпалу, можуть з’явитися вузлувата
еритема і уртикарна екзантема.

Для кишкового єрсиніозу в цілому характерним є важчий, ніж при
псевдотуберкульозі, перебіг, однак досить часто спостерігаються легкі й
стерті форми.

У більшості випадків хвороба розпочинається гостро з ознобу, головного
болю, ломоти в суглобах, відчуття болю і дряпання в горлі. Можуть
виникати біль у животі, нудота, блювання, пронос. Температура тіла
підвищується понад 38-39 °С, рідше — субфебрильна. Гарячкова реакція
ремітуючого або інтермітуючого типу, може затягуватись до 1 міс і довше.

У перші дні обличчя гіперемійоване або бліде. Судини склер розширені,
кон’юнктива запалена. У 1/3 хворих з’являється жовтяниця, у 1/4 —
висипка на шкірі (дрібноплямиста, папульозна, розеольозна, вузлувата або
геморагічна). Висипання поліморфні, частіше виникають на всьому тілі,
тримаються близько тижня. Слизова зіву гіперемійована, набрякла. Може
розвиватись гострий тонзиліт у поєднанні з шийним лімфаденітом.

Пульс сповільнений або прискорений, артеріальний тиск крові знижений.
Тони серця ослаблені. На ЕКГ — ознаки міокардіодистрофії або навіть
міокардиту. Часто виникають риніт, назофарингіт, бронхіт, рідше —
вогнищева пневмонія. Язик вкритий нальотом. Живіт при пальпації болючий.
У більшості хворих збільшена печінка, її край м’який, закруглений, у
кожного четвертого —- спленомегалія. Біохімічне дослідження крові
виявляє гипербілірубінемію, підвищену активність АлАТ, позитивні осадові
проби. Зрідка виникають ознаки токсичного нефриту або пієлонефриту.

Хвороба має схильність до хвилеподібного перебігу. Період
реконвалесценції без особливостей, але можливі рецидиви.

Залежно від переважання ураження тих чи інших органів можна виділити
такі клінічні форми кишкового єрсиніозу: гастроентероколіт
(ентероколіт), термінальний ілеїт, мезентеріальний лімфаденіт,
апендицит, сепсис, гепатит, поліартрит, синдром Рейтера (поєднання
увеїту, іридоцикліту з поліартритом і уретритом), нодозна еритема,
гломерулонефрит, плевропневмонія, менінгоенцефаліт.

3. Діагностика та диференціальний діагноз

Для розпізнавання єрсиніозів використовують у сукупності
епідеміологічні, клінічні та лабораторні дані. Діагноз легше встановити
при масових захворюваннях, зв’язаних спільним джерелом харчування і
води. Важливо відповідним чином оцінити такі характерні прояви хвороби,
як синдром інтоксикації і гарячки, катаральні явища, артралгії і
міалгії, висипка, поліаденіт, гіперемія обличчя, шиї, долонь і стоп,
блідий носогубний трикутник, “малиновий” язик, явища гастроентероколіту,
термінального ілеїту, мезаденіту, апендициту, гепатолієнальний синдром.

У діагностиці застосовують бактеріологічні та серологічні методи.
Збудника можна виділити протягом всього захворювання з калу, сечі,
жовчі, харкотиння, слизової оболонки носоглотки, а також з матеріалу,
отриманого під час операції. Забраний матеріал негайно висівають на
середовище підрощування — стандартний фосфатно-буферний розчин (рН
7,2-7,4) або 1 % пептонну воду з 0,5 % розчином глюкози і фенолом
червоним (рН 7,4-7,6). Посіви витримують протягом 2-3 тиж у холодильнику
при температурі 3-4 °С, роблячи кожні 3-5 днів пересіви на середовища
Ендо, Левіна з подальшим вирощуванням їх у термостаті при 25-26 °С.

Починаючи з 6-7-го дня хвороби, в сироватці крові хворого визначають
специфічні антитіла в РА або РНГА з типовим штамом чи автокультурою в
динаміці, краще на 1-му і 3-му тижні. Діагностичний титр 1:280 і більше.
Серологічний метод приблизно в 2 рази чутливіший, ніж бактеріологічний.

$

6

t

??$

??‚

th

???????¤?¤?$??????будника, її враховують через 24 год після
внутрішньошкірного введення 0,1 мл алергену в ділянці передпліччя. Проба
стає позитивною на 7-20-й день захворювання, позитивна реакція
зберігається до 2-5 років. Інколи ставлять біологічну пробу на білих
мишах або гвінейських свинках.

Аналіз крові показує нейтрофільний лейкоцитоз, паличкоядерний зсув,
збільшення ШОЕ.

Диференціальний діагноз. У початковий період ерсиніозів, до появи
висипки, необхідно виключити ГРВІ, ангіну, харчові токсикоінфекції,
токсичну диспепсію.

ГРВІ супроводжуються вираженішими катаральними явищами,
ларинготрахеїтом, бронхітом; долоні і стопи не гіперемійовані, немає
висипки, селезінка не збільшена. Ангіні передує простуда, є схильність
до повторних захворювань; язик вкритий густим нальотом, селезінка не
збільшена. Харчові токсикоінфекції виникають внаслідок вживання
недоброякісних продуктів або таких, що швидко псуються; перебіг по типу
гострого гастриту і гастроентероколіту, без гепатолієнального синдрому.
Для дизентерії характерні переймоподібні болі, переважно в лівій
здухвинній ділянці, тенезми, можливі несправжні поклики, сигмоподібна
кишка спазмована, болюча при пальпації. Кал містить велику кількість
слизу, прожилки крові. Катаральні явища, ломота в суглобах і біль в
горлі відсутні. Токсична диспепсія спостерігається у дітей раннього віку
і супроводжується зневодненням організму.

При абдомінальних формах інфекції необхідно виключити гострий апендицит,
при якому біль в животі виникає на початку хвороби і є провідною
ознакою. Позитивні симптоми подразнення очеревини, м’язи передньої
черевної стінки напружені. В сумнівних випадках необхідне спостереження
хірурга. Хвороба Крона має тривалий анамнез.

Поява висипки диктує необхідність виключити скарлатину і краснуху. Треба
враховувати, що у випадку скарлатини висипка з’являється вже у 1-й день
захворювання, вона крапчаста, виявляється на всьому тілі, в тому числі
на обличчі, на гіперемійованій шкірі, і концентрується в природних
складках. Немає абдомінальних явищ. Запідозрити краснуху можна на
підставі легкого перебігу хвороби, рівномірного розташування висипки без
злиття її елементів, збільшення задньошийних і потиличних лімфовузлів.
Але зміни з боку суглобів, печінки, кишок відсутні.

Для черевного тифу характерні поступовий початок, виражені симптоми
інтоксикації. Висипка з’являється пізніше, на 8-10-й день, розеольозна,
нерясна. Лице бліде. Язик потовщений, метеоризм значний. В крові —
лейкопенія, лімфомоноцитоз. Артралгії, блювання відсутні. Важче за
клінічними даними віддиференціювати паратифи А та В. Діагноз можна
підтвердити виділенням збудника з крові, сечі, калу, а також за
допомогою відповідних серологічних реакцій.

При геморагічних гарячках з нирковим синдромом висипка нерясна, частіше
петехіальна, розміщена на бокових поверхнях тулуба, можливі внутрішні
кровотечі, біль у попереку, позитивний симптом Пастернацького, олігурія.
При зниженні температури тіла стан не тільки не поліпшується, але може й
погіршитись, аж до розвитку уремічної коми. В сечі велика кількість
еритроцитів, лейкоцитів, гіалінових і фібринових циліндрів. Хвороба має
ендемічне поширення.

Лептоспіроз відрізняється наявністю болю в литкових м’язах,
геморагічного синдрому, розвитком ниркової недостатності. Допомагають в
діагностиці дані лабораторних досліджень — підвищення залишкового азоту,
сечовини, креатиніну в крові, позитивна РМА з лептоспірами, знаходження
лептоспір у крові та сечі.

При бруцельозі початок хвороби частіше поступовий. Екзантема
зустрічається рідше, без лущення шкіри. Виражений гепатолієнальний
синдром. Попри гарячку загальне самопочуття задовільне. В гемограмі
лейкопенія з нейтропенією і лімфоцитозом.

Вірусні гепатити відрізняються поступовим початком. Гарячка
спостерігається тільки в початковий період, частіше невисока. Жовтяниця
інтенсивніша і триваліша, печінка збільшена і дещо болюча. У крові
лейкопенія, лімфомоноцитоз. Однак не характерна діарея, немає змін у
суглобах, висипки на шкірі.

При ревматизмі, поряд з подібними симптомами, визначають ендоміокардит,
ураження клапанів серця, зміни на ЕКГ, кільцевидну еритему, в анамнезі —
ангіни. У крові та сечі знаходять стрептококовий антиген.

Ревматоїдний поліартрит характеризується ранковою скутістю уражених
суглобів, на їх розгинальних поверхнях знаходять ревматоїдні вузлики,
при тривалому перебігу розвиваються анкілози.

Особливі труднощі виникають при диференціації псевдотуберкульозу і
кишкового єрсиніозу, бо клінічна картина й епідеміологія цих хвороб дуже
подібні, а збудники належать до одного роду. Клініко-епідеміологічні
відмінності носять переважно кількісний характер. Тому диференціальна
діагностика проводиться в умовах стаціонару із застосуванням
мікробіологічних методів.

4. Лікування та профілактика

псевдотуберкульозу та кишкового єрсиніозу

Хворі на псевдотуберкульоз і кишковий єрсиніоз підлягають госпіталізації
в інфекційні відділення. У випадку легкого перебігу хороби, що частіше
спостерігається при гострій респіраторній і скарлатиноподібній формах,
лікування можна проводити вдома. Це не впливає на тривалість окремих
симптомів і терміни одужання.

Показана дієта № 4. З етіотропних засобів найефективніші левоміцетин або
тетрациклін, гентаміцин. Препаратами вибору можуть бути цефалоридин,
ампіцилін, карбеніцилін, бісептол. Курс лікування триває 2 тиж.

При легкому перебігу псевдотуберкульозу перорально застосовують
глюкозо-електролітні розчини: глюкосол, регідрон, при тяжкому —
внутрішньовенно 5 % розчин глюкози, гемодез, стандартні полііонні
розчини (Рингера, трисоль, лактосоль, ацесоль). При наявності артралгій
показані індометацин, ібупрофен , ацетилсаліцилова кислота. Важкий
затяжний перебіг хвороби, розвиток вузлуватої еритеми, синдрому Рейтера
диктують необхідність використовувати глюкокортикоїди. У випадку появи
ознак перитоніту і гострого апендициту виникає необхідність оперативного
втручання. За клінічними показаннями призначають десенсибілізуючі,
аналгезуючі, серцево-судинні, загальнозміцнюючі засоби.

Реконвалесцентів виписують не раніше, ніж на 20-й день від початку
захворювання, після клінічного одужання, нормалізації біохімічних
показників крові, при негативних даних бактеріологічних досліджень калу
і сечі.

Реконвалесценти підлягають диспансерному спостереженню протягом 3 міс з
проведенням через 1 і 3 міс клінічного обстеження, біохімічного
дослідження крові, бактеріологічного посіву калу.

Особи, які перенесли хворобу в легкій і середньоважкій формах,
звільняються від роботи на 10 днів, після важкої форми (із змінами
серця, печінки, суглобів) — на термін до 30 днів.

Необхідний систематичний контроль за санітарно-гігієнічним станом
продовольчих складів, холодильних камер, джерел водопостачання;
дотримання правил зберігання харчових продуктів, приготування і
реалізації їжі. Продукти слід зберігати у приміщеннях, які не доступні
для гризунів. Особливе значення надається запобіганню інфікуванню овочів
і коренеплодів (звільнення сховищ для городини від старих овочів перед
завантаженням, дезінфекція і побілка стін і підлоги, підсушування на
сонці тари, якісне сортування і переробка овочів і коренеплодів). У
процесі тривалого зберігання овочів і фруктів їх періодично перебирають,
гнилі викидають. Продукти, на яких знайдені сліди гризунів, перед
вживанням підлягають термічній обробці. Систематично проводять
дератизаційні заходи.

Реконвалесценти з числа працівників харчових підприємств і прирівнюваних
до них професій допускаються до роботи після триразового
бактеріологічного дослідження калу з негативними результатами.

В епідемічному осередку роблять заключну дезінфекцію. Протягом 18 днів
спостерігають за особами, які були в контакті з хворим і їли ті самі
продукти; проводять бактеріологічні дослідження відловлених гризунів,
овочесховищ та інших продовольчих складів, харчоблоків, джерел
водопостачання; здійснюють дезінфекцію і позапланову дератизацію;
систематично здійснюють ветеринарний нагляд за домашніми та
сільськогосподарськими тваринами з метою вилучення хворих, їх лікування
або відправки на санітарний забій. Слід проводити широку роз’яснювальну
роботу серед населення, радити вживати тільки термічне оброблену їжу і
переварену воду. Специфічну профілактику не розроблено.

Висновки

Отже, до роду ієрсиній належать також збудники псевдотуберкульозу — Y.
pseudotuberculosis та кишкового ієрсиніозу — Y. enterocolitica. Обидва
вони подібні за морфологією до чумних бактерій, але активно рухливі.
Невибагливі до живильних середовищ, краще ростуть при 20-26 °С, хоч
можуть активно розмножуватися і при 0-4 °С. Мають різні біохімічні
властивості, завдяки чому їх можна диференціювати один від одного і від
збудника чуми. Обидва вони розповсюджені в природі, зустрічаються в
диких і синатропних гризунів, а також у хворих людей і носіїв.

Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в кишечник, проникає в слизову
оболонку, зумовлює утворення специфічних гранулем і виникнення
крововиливів, бактеріємію, висипи на шкірі (скарлатиноподібна форма).
Часто зустрічаються абдомінальна та артралгічна форми.

Збудник кишкового ієрсиніозу проникає в організм таким же шляхом,
викликаючи запалення шлунка й кишечника, інколи гострий апендицит. Часто
уражаються шкіра, печінка, суглоби. В останні роки ієрсиніози
зустрічаються досить часто і відіграють важливу роль в інф. патології
кишкового тракту.

Для лабораторної діагностики використовують бактеріологічні, біологічні
й серологічні методи (реакцію аглютинації й непрямої гемаглютинації).

Список використаної літератури

Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.:
Либідь, 2001. – 312 с.

Вершигора А.Ю., Бранцевич Л.Г. и др. Общая микробиология. – К.: Вища
шк., 1998. – 342 с.

Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К.: УМК ВО, 1991. – 236 с.

Гусев М.В., Минева Л.А. Микробиология. – М.: Изд-во Моск. ун-та, ж1992.
– 448 с.

Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М.: Агропромиздат, 1987. –
368 с.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи