HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Проза Євгенії Кононенко”

ПЛАН

Вступ

1. Коротка біографічна довідка

2. Головні прозові твори Є.Кононенко, їх особливості

3. Роман “Імітація” Є.Кононенко

4. Огляд дитячої прози Є.Кононенко

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В історії світової літератури є щасливчики, які на наступний ранок після
виходу першої книжки прокидалися знаменитими (інша річ, що після
запаморочливого дебюту подальша їхня людська й літературна доля могла
бути й не зовсім щасливою). Євгенія Кононенко — без сумніву, вже одна з
найпомітніших постатей української прози початку 2000-х — до названої
вище категорії не належить. Її входження в українську літературу
розтягнулося на добрий десяток років.

1. Коротка біографічна довідка

Євгенія Кононенко — поетеса, прозаїк, перекладач.

Народилася 17 лютого 1959 р. у Києві. Закінчила механіко-математичний
факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка (тепер —
Київський національний університет ім. Т.Шевченка) (1981) та французьку
філологію Київського інституту іноземних мов (тепер — Київський
лінгвістичний університет) (1994). Працює науковим співробітником
Українського центру культурних досліджень. За переклад антології
французького сонета стала лауреатом премії ім. М. Зерова (1993). Член
Національної спілки письменників України та Асоціації українських
письменників. Живе у Києві.

Автор поезій, багатьох новел, повістей, романів, кількох дитячих книжок,
есеїв, культурологічних розвідок і журналістських статей.

Зокрема, Євгенія Кононенко є автором:

повісті «Сестра» («Березіль», 1996)

поетичної збірки «Вальс першого снігу» (Спілка письменників України,
1997)

книги оповідань «Колосальний сюжет» («Задруга», 1998)

дитячої книги «Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа» (Факт, 2001)

роману «Імітація» («Сучасність», 2001; Кальварія, 2001, 2008)

роману «Зрада. ZRADA made in Ukraine» (Кальварія, 2002)

роману «Ностальгія» (Кальварія, 2003)

роману «Жертва забутого майстра» (Грані-Т, 2007)

дитячої книги «Неля, яка ходить по стелі» (Грані-Т, 2008)

збірок новел «Без мужика», «Новели для нецілованих дівчат», «Повії теж
виходять заміж» (Кальварія, 2005, 2006)

У своїх творах Автор найбільше уваги приділяє проблемам сучасних жінок.
Вводить у книги елементи детективу, вважаючи детектив метафорою таємниці
буття.

Новели Євгенії Кононенко включено до ряду збірок, зокрема до антологій
«Тексти», 1995; «Квіти у темній кімнаті», 1997; «Три світи», 2007.
Поетичні та прозові твори публікувалися у багатьох часописах
(«Березіль», «Сучасність» «Кур’єр Кривбасу», «Літературна Україна»,
«Критика» тощо).

Прозові твори Євгенії перекладені англійською («From Three Worlds»
(1996: оповідання «Три світи», назва якого трансформувалася у назву
антології), «Two Lands, New Visions» (1998: оповідання «Елегія про
старість»), німецькою («Die Kuerbisfuerstin» (2000 оповідання «На ліву
ногу», надруковане під назвою «Ein verhexter Tag»), французькою
(оповідання «Три світи», надруковане під назвою «Elegie Kievienne» у
часописі «Diagonales. Est-Ouest», 1999; новела «Втрачені стіни»),
хорватською (оповідання «Нові колготи», опубліковане у журналі «Коїо»,
2000 — Nr. 1), фінською (фрагмент есею «Без мужика», часопис «Kaltio»
N1, 2006), чеською (новела «Драні колготи», антологія «expres ukrajina»,
Книга Злін, 2008) російською (оповідання «Поцілунок у сідницю», «Півтора
Григорюка», «Колосальний сюжет», опубліковані в журналі: «Дружба
Народов» 2008, №3; готується до видання збірка новел «Без мужика»,
Флюїд, 2009), білоруською та японською мовами. Готуються переклади
польською мовою.

Євгенія Кононенко перекладає з французької та англійської мов поезію,
прозу та науково-популярну літературу. Зокрема, в її перекладах виходили
чи готуються до видання книжки: «Мала антологія французького сонету»,
Клод Руа «На захист крокодилів», Еміль Нелліган «Макабричний бенкет»,
Елі Візіль «Світанок», Жерар де Вільє «Убити Ющенка», Ані Ерно
«Пристрасть», Венера Курі-гата «Полонянки мису Тенеф», Луї Дюмона «Есе
про індивідуалізм», твори Даніели Стіл, Анни Гавальди, тощо.

Учасник багатьох міжнародних культурологічних і наукових форумів,
зокрема:

1999 – фестиваль української культури (Ді, Франція)

2003 – International Writing Program (Університет штату Айова, , США)

2004 – круглий стіл щодо проблем сучасної культури, зорганізований
часописом Пшекрой (Варшава, Польща)

2005 – учасник Lahti International Writers’ Reunion 2005 (Лахті,
Фінляндія)

2006 –симпозіум «Пострадянський дискурс російської культури» (Тарту,
Естонія)

2002-2008 – Форум видавців у Львові

Відзнаки

1993 – лауреат спільної премії імені Миколи Зерова Міністерства культури
України й посольства Франції книжку «Мала антологія французького сонету»
(переклад, упорядкування)

1997 – лауреат літературної премії «Гранослов» за поетичну збірку «Вальс
першого снігу»

2001 – лауреат Всеукраїнського рейтингу «Книжка року», Всеукраїнського
конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова», премії
часопису «Сучасність» за роман «Імітація»

2008 – лауреат Другого всеукраїнського конкурсу радіоп’єс «Відродимо
забутий жанр» Національної радіокомпанії України

2. Головні прозові твори Є.Кононенко, їх особливості

Дебютна добірка оповідань письменниці в квітневому числі «Сучасності»
1994 року була одностайно відзначена «вузьким колом обмежених людей»,
які читали тоді українські часописи.  Новели в жанрі «маленьких
трагедій» малювали безжально точну картину «трьох світів», що в них
оберталися кияни останніх років перед перебудовою й незалежністю
(люмпенського дна, обивательського загалу й «веж зі слонової кості»
високочолих інтелектуалів, — дарма, що за таку «вежу» часто правила
кімната в «комуналці»). За однойменним оповіданням Євгенії Кононенко
було названо репрезентативну англомовну антологію сучасної прози «З
трьох світів», яка вийшла у США 1996 року.

      Критики майже одностайно говорили про письменницю як про майстра
пружного й динамічного сюжету (це особливо помітно в час, коли яскраву
фабулу в багатьох авторів заступив безберегий «потік свідомості»).
Відзначали її схильність до іронії й до точної психологічної деталі.
Нарешті, писали про органічну «київськість» Євгенії Кононенко — чи не
єдиної з помітних українських письменниць покоління «вісімдесятників»,
яка справді є з діда-прадіда киянкою, а тому ніколи не мусила
адаптуватися в генетично чужому для неї мегаполісі.

      Відтак еркери старих наріжних київських будинків і трамвайні колії
під вікнами, освітлюваними зсередини м’яким світлом ламп під абажурами,
є окремими й повноправними героями прози Євгенії Кононенко. Цей
особливий світ еркерів і трамвайних колій виявився дуже вразливим перед
усепереможним наступом «дикого ринку» — і трамвай уже безповоротно зник
із київського середмістя, і багатьох старих будинків уже немає, а в тих,
що викуплені й відремонтовані, живуть зовсім не ті, що раніше. Тому й
настрій багатьох оповідань письменниці — ностальгійно-печальний.

      Перша збірка прози Євгенії Кононенко «Колосальний сюжет» побачила
світ 1998 року. То була ошатна книжечка з м’якою обкладинкою бузкового
кольору, з виразною графікою Владислава Шемотюка. Ті ж чорно-білі
рисунки з циклу «Київські сходи» прикрашали й сторінки збірки, не
кореспондуючи із сюжетом, проте бездоганно відповідаючи настроєві
оповідань. Проте наклад — 300 примірників — відразу ж зробив це видання
бібліографічним раритетом.

Справжня літературна слава (нехай у її сьогоднішньому специфічно
українському розумінні) прийшла до письменниці допіру 2001 року разом із
виходом її першого роману «Імітація». Євгенія Кононенко використала
безліч разів застосований у світовій літературі прийом
«нібито-детективу» (старші читачі згадають написаний саме за таким
рецептом призабутий дидактичний текст Чернишевського «Что дєлать?» із
його «снами Віри Павлівни», молодші — всі чотири романи Умберто Еко).
Отже, у Євгенії Кононенко троє «пізньої молодості» киян — жінка і двоє
чоловіків, зв’язаних вельми складними особистими стосунками, — беруться
розслідувати нібито випадкову смерть на рейках при розбитих платформах
станції Комбінатне Новожахівського району (десь на Богом забутому
українському Сході) блискучої представниці київського бомонду,
співробітниці однієї з відомих міжнародних доброчинних фундацій
мистецтвознавця Мар’яни Хрипович…

Прийом спрацював. Майстерно написаний детектив таки зажив скандальної
слави. Взялися шукати прототипів його героїв серед відомих постатей
нашої інтелектуальної еліти («еліти» в лапках чи без лапок — то вже як
кому до вподоби). Але детективна інтрига була для авторки лише
допоміжним тлом, аби написати на ньому безжальну й точну картину
пізньокучмівської доби, яку можна було б назвати й «добою імітації» —
імітації державотворення, імітації мистецької й творчої, імітації
інтелектуальних дискусій, імітації доброчинності, імітації розбудови
громадянського суспільства.

…Другий роман письменниці — «Зрада» — що вийшов через рік, лишився
майже непоміченим. Він мало чим поступався «Імітації»: та ж детективна
інтрига (навіть головна героїня, слідчий-аматор Лариса Лавріненко,
перекочувала до нового роману зі сторінок попереднього), такий самий
пружний і захопливий сюжет. Тільки підгрунтя вбивства не соціальне, а
особистісне, засноване (як виявиться на останніх сторінках) на бажанні
бальзаківського віку матусі захистити свого сина від небажаного, на її
думку, кохання.

Проте планка, яку встановила письменниця собі першим романом, виявилася
настільки високою, що перевершити її в другому не вдалося. А масовим
добротним чтивом у метро й маршрутках «Зрада» так і не стала (хоч і
могла б на це претендувати на тлі значно слабших текстів усіляких
дашкових і мариніних). Тут відіграла роль уже специфічна ситуація з
українською книгою в Україні — абсолютно позбавленою професійної реклами
й належної промоції.

У черговій книзі «Повії теж виходять заміж», що вийшла торік у
львівсько-київському видавництві «Кальварія» (воно надрукувало й два
попередні романи письменниці), Євгенія Кононенко повертається до жанру
оповідання, який зажив їй літературної слави (специфічно української й
тому негучної) ще в середині дев’яностих. Не говоритимемо поки про
відверто провокативну назву (нехитрий прийом змусити випадкового
відвідувача київської «Петрівки» взяти книжку до рук, погортати її й,
можливо, купити). Наголосимо натомість: 14 новел розбито на два
тематичні розділи: «Там» і «Тут».

Перший розділ присвячено долі українських олен, руслан, нель, які з волі
ситуації опинилися не лише «там», а й у ліжках із тамтешніми чоловіками.
Чоловіками назагал уважними, тактовними, хоча й трохи дивакуватими (за
винятком підтоптаного спокусника-афериста Антоніуса ван Ремера з «Нема
раю на всій землі»). Хіба що блискуча, але ще з радянського життя новела
«Земляки на чужині» з її зустріччю акцентуйованого патріота-киянина й
незакомплексованої киянки на квартирі знайомих під час стажування в
Москві радше мала б підстави ввійти до розділу «Тут».

h

h

h

???????????ценарієм, спільним для багатьох випускниць середніх шкіл, що
опинилися без роботи й перспектив у себе на батьківщині. Отже, з цього
міг би бути сюжет для різдвяного оповідання в жіночому журналі, але хист
Євгенії Кононенко робить історію Олени й Ремка справжньою доброю прозою.

В інших випадках про «трудову проституцію» аж ніяк не йдеться. Руслана
зустрічається з Ларсом на семінарі «Схід — Захід: діалоги та
непорозуміння»; Неля Тимченко хоча і знайомиться з данцем Юреном за
шлюбним оголошенням, але, їдучи до нього на тиждень (його, звісно ж,
коштом), має для рідних «легенду» — конференцію від Інституту
гуманітарних проблем сучасності; учителька музики Олеся натомість
знайомиться з Жан-Марком у Києві — і вже саме вона везе наприкінці
«Тридцять третьої сонати» виручені від продажу великої квартири в
середмісті готівку, аби порятувати свого раптово збанкрутілого друга.

Парадоксальність буття інтелігентної української жінки другої половини
1990-х чи не найкраще висловлено в характеристиці героїні Special woman:
«Нещасливою долю Нелі Тимченко не можна було назвати. Особливо за
критеріями країни, де відбувається дія. Жила у центрі міста в будинку,
де квартири дорожчі, ніж в Амстердамі. Працювала в установі з
хитромудрою назвою. Там хоча й не платили місяцями, проте співробітників
іноді запрошували до Європи. Неля вже двічі була на конференціях зі
входження Східної Європи до Європи правдивої. От тільки з мужем не
поталанило». Що й спонукало інтелігентну й освічену Нелю написати шлюбне
оголошення й податися на тиждень до Данії — до по-своєму милого, але
абсолютно прямолінійного у по-своєму непрагматичній прагматичності
Юрена.

Друга частина книги об’єднує переважно давніші новели, ще з радянського
життя. («Два квитки до опери» — знову-таки виняток, а «Дати» з вічною
проблемою родинної усталеності й позародинного кохання — текст радше
позачасовий). Для тих, кому «за сорок», ці новели звучатимуть із певними
ностальгійними нотками (де тепер пейзажі київської Щекавиці, куди
героїня «Поцілунку в сідницю» ходила вночі з художником Сюченком?); для
тих, кому «до тридцяти» — даватимуть і цікавий ракурс минулої вже доби,
де існували не лише плакати «Слава КПРС».

Новели Євгенії Кононенко рідко коли мають однозначну розв’язку: зло
подолане, герої щасливі. Заключне речення Special woman — «Навколо гули
й шаруділи вічні й невічні запитання, на які не існувало конкретних
відповідей» — пасувало б і до багатьох інших оповідань письменниці. Що,
зрештою, робить їх водночас і вишуканими текстами для найвимогливіших
літературних гурманів, і потенційним масовим чтивом для метро й
маршруток. Коли, звісно, люд у цих метро й маршрутках привчиться читати
українською мовою. І коли він отримуватиме з телебачення, радіо й газет
значно більше інформації про добрі українські книжки.

3. Роман “Імітація” Є.Кононенко

«Імітація» вчить: зустрічай життя не по одягу, а відразу шукай суть. Бо
невдовзі доведеться проводжати. Кожен – по-своєму. «Імітація – це не
просто підробка чи фальшивка. Це коли сірість «косить» під яскравий
талант» — цю думку Євгенії Кононенко несе кожна сторінка роману.

Знаходити юні обдарування – ціль Мар’яни Хрипович, співробітниці «Gifted
Children Interational». Дитячий стиль позбавлений манірності, а розум
меркантилізму – залишаються почуття, оголені на папері. Доросла людина
може творити так у важкі часи, як наприклад, Анатолій: у метро
відчайдушно грати на скрипці, не просячи нічого, не кажучи, що «відстав
від поїзда» чи ще бозна що. Тому він – єдине кохання злісної кар’єристка
Хрипович, але недовге: невдовзі обоє загинуть.

За що вбили гарну і успішну Мар’яну? Відповідь: за осуд імітації, за
ненависть до неї. Вульгарний плагіат наївно претендував на захопленого
глядача. Не вийшла завдяки Хрипович – і вона поплатилася, загинувши під
колесами товарняка.

Друзі і співробітники не вірячи, що це міг бути нещасний випадок,
починають розслідування. Захоплююче і містичне. Потоптаний поховальний
вінок, жахаючі звуки, пропалені цигарками картини, зарубаний музикант і
ще, і ще… Манера письма «життя – як воно є» характерна для початку
роману. Далі вона змінюється — ніби пише вже інша людина: таємничість,
моторошність, нервовість створює атмосферу містичного детективу. Вже
починає здаватися, що мова піде про темні сили.

Серія «Суничка» не солодка і приємна. Вона навіть гірка, бо виросла в
Києві, а не серед дикого лісу, де все природне. У столиці повно барв,
бруду, кохання, смерті, корисливості… Усього і багато: настільки, що
хочеться втікти, але нікуди, бо провінція зустріне своїми проблемами.

Письменниця наголошує на створеній ілюзії гарного життя, його імітації.
Остання ховається у всьому і є настільки явною, що засліплює: за
принципом «ховай на видному місці». Здається, Кононенко не прагне
акцентувати усю увагу на пошуку того, хто штовхнув героїню під поїзд.
Вона показує не злість і підлість, а безвихідь, не вбивцю, а людину, яка
прагне щастя за таких обставин, коли воно недосяжне. Воно є десь –
незімітоване, але й невловиме. Ти чекаєш зловмисника і заздрісника, а
бачиш лише його імітацію. Опускаються руки – «нехай живе, якщо зможе».
Ця книга, повна довершених і свіжих образів, варта екранізації.

Роман спонукає бути уважнішим для того, щоб бачити підробку. Хоча б
знати про неї, якщо не уникати. Звичайно, формується розумна недовіра до
зімітованого світу, але вона сприяє тому, щоб уникнути дитячої наївності
і не втратити бажання шукати справжнє серед підробок.

4. Огляд дитячої прози Є.Кононенко

Мимоволі чи абсолютно свідомо, але масова ширвжиткова культура чинить
вагомий вплив на людину. І письменники тут не є виключенням. Чи не після
навали голлівудських кінокоміксів і у вітчизняній сучасній прозі для
дітей з’явилися юні герої та героїні, котрі володіють надприродними
здібностями. Євгенія Кононенко спробувала розкрити це у своїй книзі для
дітей “Неля, яка ходить по стелі”.

Однією з таких, користуючись тією самою термінологією голлівудських
блокбастерів, «дітей-ікс» є четверокласниця Неля – головна героїня книги
Євгенії Кононенко «Неля, яка ходить по стелі». Мало того, що у дівчинки
в залежності від настрою може змінюватися колір волосся. Так ще вона
успадкувала від свого батька-програміста здатність підключатися до
таємничої і могутньої Великої Системи для того, щоб знайти відповідь на
якесь питання або допомогти другові.

Проте на відміну від тих самих кіноблокбастерів, такі паранормальні
властивості не є чинником, навколо якого і обертається увесь сюжет.
Подібна незвичайність і винятковість головної героїні це перш за все
засіб загострення уваги на особливостях і проблемах співжиття дітей у
класному колективі. Незалежно від того, чи володієш ти якимись
надприродними можливостями, а чи просто не хочеш бути, як всі.

У чийому класі, скажімо, не було дівчинки, котру вважали найкрасивішою,
і через це вона не вважала за ганебне керувати своїми однокласниками? Та
хіба важко знайти у будь-якому класі бодай одну ученицю чи учня, котрі б
самостверджувалися, доносячи на своїх приятелів класному керівникові або
іншим вчителям. До того ж ті самі вчителі іноді у своєму ставленні до
учнів виявляються «не на висоті».

Взагалі, як для дитячої книги, Євгенія Кононенко, на мій погляд, занадто
зосередилась на описі перипетій вчительської роботи. Якщо той, хто хоч
трохи попрацював у школі, посміхнеться при згадці, наприклад, про ті
самі «наради» при директорі, велика частина яких присвячена переказу
пліток, то не думаю, що дитячій аудиторії буде цікаво про це дізнатися.
А можливо, таким чином авторка намагається пояснити юним читачам, що
дорослі не завжди є всесильними й іноді, так само як школярі, змушені
поступатися під тиском авторитетного оточення.

Безперечно, заслугою Євгенії Кононенко є те, що у своїй порівняно
невеличкій за обсягом книзі вона встигає торкнутися багатьох проблем. І
не лише проблем міжособистісних відносин – дружби, взаємодопомоги,
сімейних цінностей. Авторка не втомлюється нібито мимохідь, але
закцентувати увагу читача на тому, що, наприклад, віртуальна реальність
ніколи не може замінити реального життя. Або якщо ти використаєш свій
особливий дар проти інших, він неодмінно і дуже скоро спрацює супроти
тебе. Сама ж письменниця і у прозі для дітей довела, що вона свій
літературний дар використовує за призначенням.

Висновки

Євгенія Кононенко — автор книги оповідань «Колосальний сюжет» (К.:
Тов-во «Задруга», 1998), романів «Імітація» (Львів: Кальварія, 2001),
«Зрада. ZRADA made in Ukraine» (Львів: Кальварія, 2002) та дитячої книги
«Інфантазії: За мотивами поезій Клода Руа» (К.: Факт, 2001), повісті для
нецілованих дівчат «Сестра» (Березіль. — 1996. — Ч.11-12), низки новел
та багатьох перекладів.

Її роман «Імітація» вперше опублікований у «Сучасності» (2001. — Ч.5,
6), а оповідання — також у «Сучасності» (1994. — Ч.4) та «Березолі»
(1995. — Ч.7/8: добірка оповідань з переднім словом Валерія Дяченка),
«Кур’єрі Кривбасу» (1997. — Ч.83-84; 2001. — Ч.142), «Літературній
Україні» (1997. — Ч.9, 43), «Дуклі» (1998. — Ч.6), «Критиці» (1998. —
Ч.6) та інші, увійшли в антології: «Тексти» (К.: Смолоскип, 1995:
оповідання «Земляки на чужині») та «Квіти у темній кімнаті» (1997:
оповіданная «Земляки на чужині» та «Нові колготи»).

Прозові твори Євгенії перекладені англійською («From Three Worlds»
(1996: оповідання «Три світи», назва якого трансформувалася у назву
антології), «Two Lands, New Visions» (1998: оповідання «Елегія про
старість»), німецькою («Die K?rbisf?rstin» (2000 оповідання «На ліву
ногу», надруковане під назвою «Ein verhexter Tag»), французькою
(оповідання «Три світи», надруковане під назвою «Elegie Kievienne» у
часописі «Diagonales — Est — Ouest», 1999) та хорватською (оповідання
«Нові колготи», опубліковане у журналі «Коїо», 2000 — Nr. 1) мовами.

Євгенія Кононенко перекладає з французької та англійської мов Переклади
з французької поезії друкувала у «Березолі» (1992 — Ч 3-4), «Всесвіті»
(1995 — Ч 2) та iн.

Уже прозовий дебют Євгенії Кононенко у «Сучасності» (1994 — Ч.4) дав
підстави говорити, що в українську літературу прийшов цікавий прозаїк із
оригінальним стилем. Багатьом оповіданням Євгенії притаманні передовсім
легкість і розкутість письма, динаміка та внутрішній аристократизм,
навіть тоді, коли вона описує нашу житейську дріб’язковість. У ранніх
творах Євгенії ще відчувався помітний влив французьких майстрів
(насамперед, Гі де Мопассана), однак це також додавало їм шарму А ще
вона добре володіє діалогом та вдало будує сюжети, а це допомагає
динамізувати оповідь.

Євгенія Кононенко пише про сучасну жінку та п проблеми і пише без зайвих
прикрас, тому й оповідання видаються наче вихопленими з життєвого виру.

Роман «Імітація» можна віднести до якісних творів популярної літератури,
але І в ньому авторка порушує складні І важливі питання людського буття.

Оповідання «Три світи» вперше надруковане у газеті «Просвіта» (1993 —
Вип. 28), відтак з оповіданням «Півтора Григорюка» — у «Сучасності»
(1994 — Ч.4).

Список використаної літератури

Дусова Ж. Література селяві // Слово і час. – 1994. – Ч.11/12,

Стріха М. Портрет покоління на тлі втрачених стін // Критика. – 1998. –
Ч.6.

Стріха М Дзеркало доби Імітації // Книжник review – 2001. – Ч.21.

Матвієнко С. Твір звичайний // Книжник review. – 2001. – Ч.21.

Грабовський М. Країна неполоханої Імітації (Євгенія Кононенко Імітація —
Львів Кальварія, 2001) // Книжник review. – 2001. – Ч 23.

Квітка В. Неімітована «локшина на ваших вухах» // Книжник review. –
2002. – Ч.3.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 15

Похожие записи