Реферат на тему:
“Професійні межі соціального працівника”
ПЛАН
1. ЩО ТАКЕ СОЦІАЛЬНА РОБОТА І СОЦІАЛЬНА СФЕРА?
2. ХТО ТАКИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК І ЩО ЦЕ ЗА СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ?
ВИСНОВОК
ЛІТЕРАТУРА
1. ЩО ТАКЕ СОЦІАЛЬНА РОБОТА І СОЦІАЛЬНА СФЕРА?
Найкращі закони про права людини і допомогу не давали і не дають
потрібних результатів без впровадження в життя на особистісному рівні,
без індивідуального підходу до кожної людини, що є суттю соціальної
роботи.
Соціальна робота – це складний процес, що вимагає міцних знань з теорії
управління (менеджменту), психології, соціології, педагогіки, медицини
та ін. Це професія, що динамічно розвивається, являє собою соціальний
механізм, здатний реагувати і компетентно вирішувати соціальні проблеми
на всіх рівнях громадської структури і доходити до конкретного члена
суспільства.
Об’єктом соціальної роботи, її теорії і практики є соціальні стосунки,
багатогранні і складні як за структурою, так і за змістом.
Виділимо основні напрямки:
1. Індивідуальні, сімейні, організаційні проблеми, починаючи з індивіда
(слабке фізичне здоров’я та безпорадність, самотність, жорстоке
ставлення, пригнічений стан, непривабливість, соціальна ізоляція) і
закінчуючи організаційними проблемами (збільшення бідних, біженці,
бездомні).
2. Соціально-екологічні проблеми (охорона довкілля, екологічні
катастрофи, тощо).
3. Соціально-економічні (90% населення за межею злиднів, не мають
фізіологічного прожиткового мінімуму, тобто знаходяться на межі
виживання). Це – соціальні наслідки економічних реформ.
4. Проблеми соціальної стратифікації – соціального розшарування, що
призводить до розподілу суспільства на “вищі” та “нижчі” класи. 5.
Проблеми соціальної патології – злочинність, наркоманія, проституція,
суіцид, СПИД та ін.
6. Проблеми символізації та моделювання світу і людей у ньому –
відчуження, соціальні забобони, поява антилюдських цінностей, брак
честі, моралі, самоповаги та недосяжної життєвої мети.
7. Проблеми комунікації – нормативні оцінки та пізнавальні здібності.
8. Проблеми структур влади – їхні дії, що впливають на соціальну напругу
і стабільність, від чого залежить соціальна активність населення.
Соціальна робота, як вид професійної діяльності, почала формуватися з
кінця 19-го, початку 20-го сторіччя. У цивілізованих країнах ні програми
соціального розвитку, ні соціальна політика не обходяться без урахування
думки і результатів діяльності фахівців з соціальної роботи. У Великій
Британії, до речі, зараз таких фахівців з різних напрямів нараховується
більше 50 000. Жодне рішення на місцевому або законодавчому рівнях не
приймається без експертної оцінки соціальних наслідків.
Соціальна робота служить меті самоорганізації, самопізнання,
самоствердження тої чи іншої спільноти (територіальної громади),
утворенню сприятливіших умов життя і виживання, захисту прав та
інтересів. Це виявлення зв’язку і контактів між людьми, що посідають
різне становище у суспільстві та його соціальній структурі. Це формує
простір для соціального партнерства, життєзабезпечення соціальних груп,
колективу, сім’ї, індивіда. Звідси поняття “соціальна сфера” з її
функцією відтворення, розвитку суспільства і особистості, як творця
власного життя.
2. ХТО ТАКИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК І ЩО ЦЕ ЗА СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ?
Соціальний працівник – це посередник між суспільством, соціальною
групою, сім’єю та індивідом. Він має відповідну професійну підготовку
для надання соціальної допомоги для вирішення різного роду соціальних
проблем. Соціальний працівник працює на межі особистого і громадського
і, головним чином, там, де виникають ускладнення.
Поява потреби у професійних соціальних працівниках пов’язана зі зміною
поняття “допомога як розподіл матеріальних благ” і перехід до
мобілізації зусиль на самовиживання з адресною допомогою соціального
інституту
Головна задача соціального працівника – в тому, щоб допомогти
громадянам, сім’ї, соціальним групам, що опинилися у скрутному
становищі, розібратися в ситуації і знайти вихід, використовуючи
особисту ініціативу, власну працю та наявні ресурси. Виділимо ряд
етапів:
– допомога клієнту в раціональному вирішенні проблем; – допомога у
розвитку творчих здібностей, тобто у прийманні самостійного рішення; –
допомога у доступі до ресурсів, а саме поясненні існуючого порядку
отримання
В залежності від характеру та напрямку діяльності можна виділити такі
типи спеціалістів соціальної роботи:
– соціальний працівник консультант, психолог і експерт з соціальної
політики;
– соціальний працівник розробник документів для прийняття проблемних
рішень владою;
– координатор всіх видів допомоги;
– координатор у конкретній області (охорона здоров’я, соціальне
забезпечення, малий бізнес,);
– соціальний менеджер – організатор соціальної роботи та допомоги в
розвитку малого бізнесу, тобто працевлаштуванні населення;
– виконавець з певним колом обов’язків;
– виконавець для зв’язку громадян і установ;
– експерт з прийняття документів, що впливають на соціальні наслідки.
Соціальна робота на селі відрізняється тим, що вона пов’язана з
необхідністю відвідувати клієнтів вдома, адже сільські жителі, що
зайняті в сільськогосподарському виробництві, навряд чи знайдуть час для
того, щоб ходити до соціального центру. Прийом клієнтів повинен бути
організований у них вдома.
Нерозуміння в нашому суспільстві необхідності і важливості соціальної
роботи очевидне у порівнянні з кількістю фахівців, які працюють з
населенням у розвинутих країнах та у нас. Наприклад, у Швеції
нараховується близько 18 тисяч працівників з вищою освітою, зайнятих у
соціальних послугах та обслуговуванні населення. Щорічно вузи випускають
біля тисячі фахівців для роботи у місцевих органах влади. У нас в
місцевих органах влади навіть не сформована потреба в таких фахівцях,
тому що там не знають, що це таке і навіщо. Адже раніше якось жили – і
зараз проживемо…
В нашому контексті соціальне замовлення на соціальну роботу – це
замовлення місцевих органів влади і самоврядування (територіальних
громад) на організацію системи та цільову підготовку фахівців, що
направляються на перепідготовку.
Оскільки соціальна робота – це складний процес, який вимагає міцних
знань у галузі теорії управління, економіки, права, психології,
соціології, педагогіки, медицини тощо, її ефективність залежить від
якості роботи, а значить, від рівня підготовки фахівця.
В залежності від потреби в кадрах, що сформувалася, професійна
підготовка соціального працівника може бути орієнтована на такі види
діяльності:
– діагностична (вивчення особливості сім’ї);
– прогностична (прогноз розвитку подій, відпрацювання певних моделей
поведінки);
– правозахисна (використання Законів і правових актів при наданні
допомоги);
– менеджерська (організація соціальних послуг, розвиток малого бізнесу);
– попереджувальна – профілактична (попередження та подолання негативних
явищ, що стосуються соціальної патології);
– соціально-медична (організація роботи з профілактики здоров’я);
– соціально-педагогічна (з’ясування інтересів та потреб людей);
– психологічна (консультації з корекції міжособистісних стосунків);
– соціально-побутова (покращення житлово-побутових умов);
– комунікативна (встановлення контактів і обмін інформацією);
– виховна (роль вчителя, консультанта, експерта);
– фасилітативна (роль помічника, посередника у подоланні апатії);
– адвокатська (представлення інтересів клієнта від його імені);
Вивчаючи проблеми організації системи соціальної роботи, нам необхідно
постійно пам’ятати про три основоположні поняття:
– с і м ‘ я
– т е р и т о р і а л ь н а г р о м а д а (община)
– с у с п і л ь с т в о
Взаємозв’язок цих понять і утворює систему, в якій працює і розвивається
будь-яка людина.
Система соціальної роботи, її функціональна структура повинна працювати
на межі особистого і громадського, що дозволяє створити баланс інтересів
у прийнятті рішень і усунути соціальні конфлікти.
У колишньому СРСР і у спадок в Україні соціальна робота офіційно
закріплена в Основному Законі, але відсутня цілісна, єдина система її
організації і управління. Органи соціального захисту (цікаво, від якого
“нападу” передбачається такий “захист”?) ділять ресурси, паразитуючи і
звинувачуючи державу у постійній затримці та нестачі грошей, тому
проблеми залишаються в такому ж жалюгідному стані, як і сам “захист”.
Суспільству і народу потрібна копітка щоденна творча соціальна р о б о т
а з кожною сім’єю і конкретною людиною.
В багатьох розвинутих країнах світу за основу беруться
суспільно-державні системи соціальної роботи, де інтереси різних
соціальних груп з управлення державними ресурсами вирішуються Соціальною
Радою території. Існує також розвинута мережа приватних соціальних
установ, таких як сімейні дитячі будинки, притулки тощо, що фінансуються
з державного бюджету. Якість соціальних послуг приватних соціальних
установ контролюється Соціальною Радою території.
ВИСНОВОК
Отже, спеціаліст соціальної роботи наділений різноманітними посадови ми
обов’язками. Основні з них такі:
– володіти основами пенсійної справи, соціального захисту сімей з
дітьми, інвалідів, одиноких та інших соціальне незахищених громадян;
-виявляти на підприємствах, в мікрорайонах, селах сім’ї окремих осіб,
які потребують соціально-медичну, юридичну, психолого-педа гогічну,
матеріальну й іншу допомогу, охорону морального, фізичного і психічного
здоров’я;
– встановлювати причини виникаючих у них труднощів, конфліктних
ситуацій, в т.ч. за місцем роботи, навчання і т.д., допомагати їм у
розв`язанні існуючих проблем, працевлаштуванні, соціальному захисті;
– сприяти інтеграції діяльності різних державних і громадських
організацій та установ по наданню необхідної соціально-економічної
допомоги населенню;
– проводити психолого-педагогічні та юридичні консультації з питань
сім`ї і шлюбу, виховну роботу серед дітей, схильних до правопо рушень; –
надавати допомогу в укладанні угод про надомну працю батькам що мають
неповнолітніх дітей, інвалідам, пенсіонерам;
– виявляти і надавати підтримку дітям та дорослим, яким потрібна опіка і
піклування, влаштування в лікувальні й учбово-виховні заклади,
матеріальна, соціально-побутова та інша допомога;
– організовувати громадський захист неповнолітніх правопорушників при
необхідності – брати в ньому особисту участь тощо.
При розв’язанні соціальних проблем соціальний працівник має бути і
соціологом, і педагогом, і лікарем, і правознавцем. Можна виділити такі
три головні підходи, до яких він часто вдається. Виховний – виконання
ролі вчителя, консультанта, експерта. Соціальний працівник дає поради,
навчає вмінню, моделюванню і демонстрації правильної поведінки,
встановлює зворотний зв’язок, застосовує рольові ігри як метод навчання.
Наступний підхід зводиться до ролі помічника, прихильника або
посередника в подоланні апатії чи дезорганізації особи, коли їй це
зробити самій важко. Діяльність соціального працівника за такого підходу
спрямована на пояснення поведінки, обговорення альтернативних варіантів,
з’ясування ситуацій, підбадьорювання і мобілізацію внутрішніх ресурсів
клієнта. Адвокативний підхід застосовується тоді, коли треба юридичне
захистити громадянина чи групу людей (подання об’єктивної інформації,
співпраця з адвокатом, допомога клієнтові в усвідомленні прав і
обов’язків, добір документально обгрунтованих звинувачень і т.д.).
Соціальний працівник відіграє активну роль в плануванні, узгодженні дій
різних систем соціальної допомоги населенню. Він справляє безпосередній
вплив на особу чи групу людей. Це не стільки виховний, словесний, як
діяльний процес, створення умов для розвитку особи чи системи,
просування до наміченої мети з допомогою відповідних засобів і методів.
Цей процес – взаємодія (інтеракція), тобто вплив на свідомість клієнта
соціального працівника та інших факторів, його прихильне і правильне
сприймання і відповідне реагування, ставлення до суб’єктів впливу, тобто
зворотна дія, координування, коригування взаємних зусиль.
Джерелами впевненості соціального працівника у праві справляти такий
вплив є його знання та досвід, поінформованість, узаконені повноваження,
статус і репутація, харизматичні дані, особиста привабливість,
благородство та інші риси. Вони набуваються у процесі навчання,
самовиховання, життєвої практики. Фундаментальне значення мають знання і
досвід, на них грунтується вміння впливати на інших людей. Багато
важать, зокрема, здібності, навички інтерв’ювання, тактовного надання
підтримки, встановлення зворотного зв’язку, послідовність і
наполегливість, терпеливість і витримка, самоконтроль, щира
зацікавленість, спрямовані на досягнення перемін у поведінці та
стосунках між соціальним працівником і клієнтом.
Знання потрібні для забезпечення диференційованого підходу до людей,
вивчення і розуміння інтересів і потреб особи на різних етапах життєвого
шляху, кризових станів, наслідків фізичних і психічних розладів. Знання
і досвід важливі для спеціалізації соціального працівника, наприклад, в
наданні допомоги бідним і безпритульним, роботі з дітьми без батьків, у
профілактиці правопорушень і т.д. Така спеціалізація вимагає знань
відповідних теорій і концепцій, опори на емпіричні дослідження, вміння
проаналізувати конкретну ситуацію, розробити програму дій, вибрати
ефективні методи, врахувати існуючі закони і т.д.
Ці знання, вміння і досвід вкрай важливі в управлінні діяльністю
соціальних служб, доборі кадрів для них і застосуванні новітніх
технологій, про що буде конкретно йти мова у спеціальному розділі курсу.
Особлива сфера діяльності соціального працівника – орієнтація в
проблемах моделювання і прогнозування наступного розвитку і
функціонування соціальних систем: сім`ї, груп, спільностей. Тут потрібні
знання структур і процесів, що справляють вплив на процедуру прийняття
рішень, використання владних повноважень, а комунікативні функції,
рольові позиції, їх можна буде здобути у відповідних навчальних курсах
(з соціології, соціального управління). а також під час практики,
передусім виробничої.
ЛІТЕРАТУРА
Пейн М. Сообщество как основа социальной политики й социального действия
// Взаимосвязь социальной работьі й социальной политики.- М.: Аспект
Пресе, 1997.- С. 44-50.
Грига І., Іванова О. Досвід викладання соціальної політики і соціальної
Майо М. Работа в сообществе // Практика социальной работы/ под ред. К.
Ханвея и Т. Филпота.- К., 1996 – С. 96.
Професійне навчання соціальній роботі в Україні //Соц.політика і
соц.робота .-1998 .-№3 с.69-73
Стратегія підготовки персоналу соціальних служб // Проблеми соц.захисту
молоді .- К, 1993 с.225-243
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
