HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Підприємницьке право»

на тему:

«Проблеми відповідальності

за порушення договірних зобов’язань»

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………. 3

1. Загальні положення про зобов’язання, сутність договірних
зобов’язань.. 5

2. Загальні положення щодо відповідальності за порушення
господарсько-договірних зобов’язань…………………………………………………………. 8

3. Різновиди господарських санкції, їх характеристика……………………… 11

4. Юридичні наслідки невиконання зобов’язання чи виконання його

з порушенням умов згідно чинного та зарубіжного законодавства………… 19

Висновки………………………………………………………………………… 26

Список використаних джерел …………………………………………………. 32

Додатки…………………………………………………………………………… 35

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що найпоширенішим видом
цивільних правових відносин є договірні зобов’язання, адже саме за їх
допомогою врегульовуються суспільні відносини з виробництва й реалізації
продукції, виконання робіт та надання послуг. Книжка висвітлює основні
правові засади, порядок укладання, виконання та припинення договорів
підряду, перевезення, страхування комісії, позики тощо, а також правові
наслідки порушення зобов’язань і відповідальність сторін за їх
невиконання.

При укладанні договорів у суб’єктів підприємницької діяльності часто
виникає питання: як правильно записати в договорі відповідальність
сторін за невиконання договору? В багатьох випадках, намагаючись
уберегти себе від несумлінного партнера, сторона пише максимальну
відповідальність, в той же час і не здогадуючись, що положення договору
щодо розмірів відповідальності протирічать чинному законодавству та є
недійсними. Тому вивчення проблеми відповідальності за порушення
договірних зобов’язань є важливим завданням національного
підприємницького права.

Значний внесок у розвиток теорії договірних зобов’язань, зокрема
дослідження питань відповідальності за порушення договірних зобов’язань,
зробили українські вчені: О.А.Беляневич, М.І.Карлін, О.В.Дзера,
О.О.Трофімова, С.Хом’як, В.Черешнюк, В.С.Щербина та ін.

Мета і задачі дослідження. Метою курсового дослідження є теоретичне
обгрунтування ролі і місця відповідальності за порушення договірних
зобов’язань.

Така цільова спрямованість обумовила постановку та вирішення наступних
задач:

а) обгрунтувати місце відповідальності за порушення договірних
зобов’язань як комплексного економіко-правового поняття;

б) розкрити особливості господарських санкції, їх місце у
відповідальності за порушення договірних зобов’язань тощо.

Об’єкт дослідження: відповідальність за порушення договірних
зобов’язань.

Предмет дослідження: сутність договірних зобов’язань, загальні положення
щодо відповідальності за порушення господарсько-договірних зобов’язань,
різновиди господарських санкцій, зарубіжний досвід юридичних наслідків
за невиконання зобов’язання чи виконання його з порушенням умов.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, в
яку входять чотири розділи, висновків, списку використаних джерел та
додатки.

Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
порівняння, графічний метод, метод узагальнення та ін.

Загальний обсяг роботи — 35 сторінок.

1. Загальні положення про зобов’язання, сутність договірних зобов’язань

Зобов’язання являє собою таке правовідношення, згідно з яким одна
сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші
тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від
боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язальні правовідносини характеризуються особливими, специфічними
ознаками, які дозволяють розглядати їх як окремий вид цивільних
правовідносин:

1) в зобов’язальних правовідносинах приймають участь дві або більше
визначених особи, з яких одна є управомоченою стороною, а інша —
зобов’язаною, а в правовідносинах, наприклад, власності власнику
(управомоченій особі) протистоїть невизначене коло осіб, тобто
зобов’язальні правовідносини належать до числа відносних, а не
абсолютних;

2) в зобов’язальних правовідносинах обов’язок, як правило, полягає у
виконанні певних позитивних дій (у правовідносинах власності від інших
осіб в першу чергу вимагається утримуватися від дій, які порушують право
.власності);

3) зобов’язальні правовідносини є правовою формою відносин по передачі
майна, виконанню робіт, наданню послуг, тобто вони в переважній
більшості виступають як майнові відносини що виражають динаміку
власності;

4) належне виконання зобов’язань забезпечується засобами державного
примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків стягується ще й
пеня, штраф, неустойка [10, c.58].

Норми, які регулюють зобов’язання, складають один з найважливіших
інститутів цивільного права — зобов’язальне право. Система
зобов’язального права складається із інститутів Загальної частини
(підстави виникнення зобов’язань, принципи виконання зобов’язань,
забезпечення зобов’язань, зміна суб’єктів зобов’язань, відповідальність
за порушення зобов’язань, припинення зобов’язань) та інститутів
Особливої частини, до яких відносяться 19 окремих видів зобов’язань
(купівля-продаж, міна, дарування та ін.) та три специфічних за змістом
зобов’язання, що виникають: із заподіяння шкоди, із рятування майна, із
безпідставного збагачення.

Як і будь-яке інше цивільне правовідношення, зобов’язання включає в себе
наступні елементи: суб’єкти, об’єкт, зміст.

Суб’єктами в зобов’язанні виступають його учасники, яких законодавець
називає кредитором і боржником. Кредитор — це особа, яка має право
вимагати або виконання певної дії, або утриматися від вчинення певних
дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і
називається «кредитором». Боржник — протилежна сторона зобов’язання —
повинен вчинити певні дії або утриматися від них. Ця особа має борг
перед кредитором, тому її звуть «боржником». Кредитора звичайно
називають активною стороною, боржника — пасивною.

Об’єкти зобов’язань — це те, на що спрямовані права та обов’язки
суб’єктів, тобто це певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть
полягати в: а) передачі речі у власність чи в користування; б) виконанні
певної роботи; в) сплаті грошей (відшкодування збитків) та ін.

Інколи говорять, що об’єктами зобов’язання є речі, гроші, послуги. Проте
варто пам’ятати, що власне дії зобов’язаної особи є юридичним об’єктом
зобов’язання, і речі, гроші, послуги — це матеріальні об’єкти
зобов’язання1.

Змістом зобов’язання є сукупність прав та обов’язків суб’єктів
зобов’язання. Зобов’язальне право поруч із правом власності є однією з
головних категорій майнового права. Більшість зобов’язань являють собою
майнові відносини. Разом з тим деякі зобов’язання можуть бути і
немайновими, наприклад, деякі зобов’язання, що виникають у галузі
авторського права, коли автор вимагає виправлення перекручень в своєму
творі, коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гонорар;
коли виконується доручення немайнового характеру [11, c.42].

Підставами виникнення зобов’язань є певні юридичні факти або їх
поєднання, з настанням яких закон пов’язує виникнення тих чи інших прав
та обов’язків. Сам закон не є підставою виникнення зобов’язань, він лише
зазначає, з яких саме юридичних фактів вони виникають.

Припинення зобов’язання означає, що учасники зобов’язання втратили свої
права та обов’язки за зобов’язанням, тобто кредитор вже не має права
вимагати, а боржник не має обов’язку виконувати. Основною підставою
припинення зобов’язання є його виконання.

Виконання зобов’язання — це вчинення боржником саме тих дій, які він
повинен виконати в силу договору чи закону, тобто — передати річ,
виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.

Строки виконання зобов’язання можуть бути визначені законом (термін
сплати за комунальні послуги), договором або моментом витребування. Якщо
строк виконання зобов’язання визначений моментом витребування, то, як
правило, боржнику надається пільговий семиденний строк для його
виконання, щоб він не опинився в скрутному становищі внаслідок вимоги
про негайне виконання. Пільговий строк не надається, якщо негайне
виконання передбачене законом, договором чи випливає із змісту
зобов’язання.

Для належного виконання суттєве значення має місце виконання
зобов’язання, яке, звичайно, визначається з договорів, випливає із
змісту зобов’язання або передбачене в законі. Так, зрозуміло, що місцем
виконання ремонту квартири є її місцезнаходження. Чинне законодавство
України визначає, що зобов’язанням є правовідношення, при якому одна
сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони
(кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має
право вимагати від боржника виконання ним його обов’язку [14, c.63].

Виходячи з вищевказаного визначення, договірними зобов’язаннями є
зобов’язання, що виникають з відповідного договору. Зміст договірних
зобов’язань визначається не тільки законом, а перш за все угодою їх
учасників.

Спори, що виникають із договірних або позадоговірних зобов’язань,
розглядаються загальними або господарськими судами в залежності від
суб’єктного складу учасників.

2. Загальні положення щодо відповідальності за порушення
господарсько-договірних зобов’язань

Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових
зобов’язань містяться у гл. 51 ЦК України. Розділом V ГК України
встановлені особливості відповідальності за правопорушення у сфері
господарювання; відповідно, відповідальність за такі правопорушення
вважається господарсько-правовою.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть
господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері
господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських
санкцій на підставах і в порядку, передбачених законодавством та
договором. Господарськими санкціями, у свою чергу, визнаються заходи
впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті
застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або
правові наслідки [2, cт.216].

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських
відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Він
відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського
зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності,
якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для
недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не
передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення
господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність,
якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим
внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних
обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Обставини непереборної сили і форс-мажорні обставини за законодавством є
випадками звільнення сторін від господарсько-правової відповідальності.
На практиці ці поняття почасти ототожнюються, проте в юридичній
літературі вже з’являються розробки, що їх розрізняють.

За змістом ст. 218 ГК України непереборною силою є надзвичайні і
невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської
діяльності. Виникнення цих явищ не залежить від волі, свідомості і
бажання як конкретного суб’єкта, так й інших людей. Враховуючи це, в
літературі висловлюється думка, що непереборною силою можуть бути лише
стихійні природні явища. Підтвердження цієї тези можна знайти в Правилах
надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення,
затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. №
1497, які визначають непереборну силу як наслідки надзвичайних ситуацій
техногенного, природного або екологічного характеру.

Проте вже Закон України від 6 квітня 2000 р. № 1641-III «Про майнову
відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про
виконання робіт на будівництві об’єктів» під непереборною силою розуміє
надзвичайні обставини та події (землетрус, ураган, шторм, повінь; війна
та воєнні події, зруйнування внаслідок дії вибухових приладів, що
знаходяться у землі; радіаційне, хімічне зараження, інші надзвичайні та
невідворотні події), які не можуть бути передбачені сторонами під час
укладення відповідного договору та в разі виникнення яких неможливо
вжити відповідних заходів. Тобто Закон до подій стихійного характеру
додає ще й події суспільного життя.

Деякі автори, не погоджуючись із таким підходом законодавця, вказують,
що суспільно-політичні явища є характерними не для обставин непереборної
сили, а для форс-мажорних обставин. Хоча, наприклад, ст. 7.1.7 Принципів
міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА (ІЖГОКОІТ) їх
фактично ототожнює. Проте поряд із різницею термінологічного характеру,
ці дві категорії різняться за своєю суттю [29, c.75].

По-перше, непереборна сила — це універсальна обставина, що звільняє від
відповідальності як у договірних, так і в деліктних зобов’язаннях;
форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за невиконання
або неналежне виконання лише договірних зобов’язань, суб’єктами яких є
сторони за договором. По-друге, непереборна сила визнається підставою
для звільнення від відповідальності незалежно від того, чи було
відповідне положення зазначене в договорі, чи ні; умовою ж застосування
форс-мажорних обставин є посилання на них у договорі.

Не вважаються обставинами, що звільняють сторону від відповідальності,
зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність
на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, відсутність у
боржника необхідних коштів [2, ч.2 ст.218].

3. Різновиди господарських санкції, їх характеристика

Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання за ініціативою
учасників господарських відносин застосовуються такі види господарських
санкцій:

— відшкодування збитків;

— штрафні санкції;

— оперативно-господарські санкції [2, ч.2 ст.217].

Відшкодування збитків. Відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України під
збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або
пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена
сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або
додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною
[2].

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила
господарське правопорушення, включаються:

— вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена
відповідно до вимог законодавства;

— додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість
додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені
стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою
стороною;

— неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала
збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання
зобов’язання другою стороною;

— матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених
законом [6, с.81].

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або
договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання
зобов’язання на день задоволення боржником у добровільному порядку
вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено
у добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову
про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може
задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на
день винесення рішення суду.

ГК України дозволяє сторонам господарського зобов’язання за взаємною
згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають
відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно
від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання
сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов’язання щодо
обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного
виду зобов’язань визначений законом.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення,
зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у
господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо
зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб’єктам, —
зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному
порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не
передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить
його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про
це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права
посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам
та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона
господарського зобов’язання позбавляється права на відшкодування збитків
у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе
невиконання нею зобов’язання і могла запобігти виникненню збитків своїми
діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором
не передбачено інше.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов’язання, не
звільняє зобов’язану сторону від виконання зобов’язання в натурі, крім
випадків, зазначених у ч.3 ст. 193 ГК України.

Штрафні санкції. Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями
визнаються господарські санкції у вигляді неустойки, яку учасник
господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил
здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного
виконання господарського зобов’язання (інститут неустойки розглядався
нами в попередньому параграфі). Сплата штрафних санкцій за невиконання
або неналежне виконання господарського зобов’язання, так само як і
відшкодування збитків, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в
натурі, крім випадків, передбачених у ч.3 ст.193 ГК України [2].

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума
або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі
порушення боржником зобов’язання.

Неустойка є засобом цивільно-правової відповідальності. Виконуючи
функцію майнового стимулювання, неустойка надає стороні за договором
(кредитору) можливість стягнення з боржника визначених сум (штрафу,
пені) без необхідності надання доказів про завдані збитки і втрачену
(упущену) вигоду [3, ст.355]. Зважаючи на це, неустойка є найпростішим і
найзручнішим способом визначеної (гарантованої) компенсації втрат
кредитора при невиконанні або неналежному виконанні стороною за
договором (боржником) взятих на себе зобов’язань.

Неустойка виступає в формах штрафу і пені. Ці різновиди неустойки мають
істотні особливості.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного
або неналежно виконаного зобов’язання. Маючи стимулюючу функцію, штраф
застосовується як при простроченні виконання зобов’язання, так і з інших
підстав: невідповідність якості, кількості, стандартам та іншим умовам
договору. Розмір штрафу встановлюється у вигляді відсотка або в
обумовленій сторонами сумі.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно
виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка у вигляді пені характеризується «нарощуванням» свого розміру,
оскільки вона стягується за кожний наступний проміжок часу при
невиконанні зобов’язання, що триває [13, с.105].

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова
сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного
законодавства. Так, Законом України рід 22 листопада 1996 р. № 543/96-ВР
«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»
встановлено положення, відповідно до якого за несвоєчасне виконання
грошових зобов’язань платники грошових коштів сплачують на користь
одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що
встановлюється за згодою сторін, проте який не може перевищувати
подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у
період, за який сплачується пеня.

Іншим прикладом визначення неустойки в законі є положення ч. 2 ст. 231
ГК України, згідно з яким у разі якщо порушено господарське
зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що
належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з
виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується
за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту,
штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи
договором, у таких розмірах:

— за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів
(робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20% вартості неякісних
(некомплектних) товарів (робіт, послуг);

— за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі
0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення
виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів
додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості

— Відповідно до ч. 5 ст. 29 Закону України від 4 березня 1992 р. №
2163-ХП «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону від 19
лютого 1997 р.) у разі порушення встановлених умовами договору
купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі
покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1% вартості не внесених
інвестицій за кожний день прострочення; в разі ж розірвання договору
купівлі-продажу у зв’язку з невиконанням умов договору щодо внесення
інвестицій внесені частково інвестиції не повертаються, а в разі
невнесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору
покупець сплачує штраф у розмірі 10% загального обсягу інвестицій. А за
ст. 14 Закону України від 24 січня 1997 р. № 51/97-ВР «Про державний
матеріальний резерв» за прострочення поставки, недопоставку (неповне
закладення) матеріальних цінностей до державного резерву постачальник
(виготовлювач) сплачує неустойку в розмірі 50% вартості недопоставлених
(незакладених) матеріальних цінностей; за поставку (закладення) до
державного резерву матеріальних цінностей, не придатних для тривалого
зберігання, некомплектних або таких, що не відповідають умовам контракту
(договору) щодо їх якості та асортименту, постачальник (виготовлювач)
сплачує штраф у розмірі 20% вартості забракованих або таких, що не
відповідають умовам державного контракту (договору), матеріальних
цінностей [32, с.177].

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого
актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Також розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він
значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які
мають істотне значення.

3. Боржник повинен передати кредиторові неустойку в разі порушення
боржником зобов’язання.

Згідно зі ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від
наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним
виконанням зобов’язання. При цьому кредитор не має права на неустойку в
разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов’язання [3, ст.617].

На відміну від боржника, який зобов’язаний сплатити кредиторові
неустойку, стягнення неустойки для кредитора є його правом. В разі, якщо
сторони домовилися про несплату або про зменшення суми неустойки, таку
домовленість необхідно оформити шляхом внесення змін до угоди про
неустойку або до основного договору, якщо останній містить відповідні
положення про встановлення неустойки. Інакше кажучи, відповідно до п.
1.22 Закону України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування
прибутку підприємств» (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.)
несплачена сума як «сума заборгованості платника податку перед іншою
юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення
строку позовної давності», вважатиметься безповоротною фінансовою
допомогою і, відповідно, валовим доходом кредитора (підпункт 4.1.6 п.
4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») із
можливими санкціями в разі неврахування цього моменту і відповідного
заниження об’єкта оподаткування.

Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого
обов’язку в натурі; також за загальними правилами ч. 2 ст. 552 ЦК
України вона не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків,
завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Проте вже
за ст. 232 ГК України якщо за невиконання або неналежне виконання
зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в
частині, не покритій цими санкціями. Також передбачається можливість
встановлення законом або договором випадків, коли:

— допускається стягнення тільки штрафних санкцій;

— збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;

— за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні
санкції.

Оперативно-господарські санкції. Згідно зі ст. 235 ГК України
оперативно-господарськими санкціями є заходи оперативного впливу на
правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень
зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в
односторонньому порядку. При цьому до суб’єкта, який порушив
господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті
оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено
договором. Тобто для можливості застосування оперативно-господарських
санкцій необхідне їх пряме передбачення у договорі [2].

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання,
зокрема, таких видів оперативно-господарських санкцій:

— одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою
стороною, із звільненням її від відповідальності за це — у разі
порушення зобов’язання другою стороною;

— відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або
достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

-відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок
прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі
банківських позичок тощо;

— відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого
виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в
односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання
з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну
продукцію, тощо);

— встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій
належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання:
зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на
попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки
їх якості тощо;

— відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із
стороною, яка порушує зобов’язання [35, с.184].

Наведений перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у
частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у
договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 237 ГК України підставою для застосування
оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського
зобов’язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції
застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у
позасудовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії
порушнику зобов’язання [2].

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських
санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням
оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися
до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків,
завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть
застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням
штрафних санкцій.

3/4

F E R

c

?

F AE E &

P

R

iBlzp|roooooooooooooooaeUUUUUUUUU

?’¤/iaaaa*aaaaaaaaaa/*******

4. Юридичні наслідки невиконання зобов’язання чи виконання його з
порушенням умов згідно чинного та зарубіжного законодавства

У разі невиконання своїх обов’язків, визначених у законі або договорі,
або іншого порушення боржником умов договору настають невигідні для
нього наслідки, що виражаються у примушенні його виконати покладені на
нього обов’язки в натурі та (або) стягненні з нього певної грошової
компенсації.

Виконання обов’язку в натурі означає вчинення саме тих дій, які боржник
зобов’язаний був виконати на основі договору або внаслідок заподіяння
шкоди: передати майно, сплатити гроші, надати послугу, відновити
ушкоджене майно, замінити річ і т.ін. Безумовно, такий спосіб захисту
інтересів кредитора може застосовуватися у випадках, коли обов’язком
боржника є вчинення позитивних дій, і неприйнятний для зобов’язань,
змістом яких є утримання від певної дії.

У доктрині та судовій практиці зарубіжних країн щодо вирішення проблеми
юридичних наслідків невиконання чи неналежного виконання зобов’язання
сформувалися протилежні підходи HYPERLINK «http://buklib.net/» \l
«_ftn1» . За правом країн континентальної правової сім’ї обов’язок
виконати зобов’язання в натурі є основним, а вимога щодо грошової
компенсації збитків, як суто майнова санкція, розглядається як
другорядна.

Принцип виконання зобов’язання в натурі знайшов досить категоричне
закріплення в нормах НЦК стосовно договірних і деліктних зобов’язань,
які розглядають відшкодування збитків як винятковий захід, встановлений
на випадок, якщо виконання в натурі виявиться неможливим або недостатнім
для повного відновлення інтересів кредитора [40, с.196].

У французькому праві розроблено судовою практикою, а в подальшому
закріплено в процесуальному законодавстві так званий інститут примушення
до виконання зобов’язання в натурі, який застосовується багатьма
країнами цієї цивільно-правової системи: якщо боржник ухиляється від
виконання дій, до яких його зобов’язує судове рішення, то він
присуджується до сплати на користь кредитора певної грошової суми —
штрафу за кожен день прострочення виконання (astreinte). Розмір штрафу
встановлюється на розсуд суду й не обмежується; він може зростати
довільно та ніяк не залежить від розмірів завданих збитків, понесених
кредитором, що може призвести до істотних некомпенсованих втрат
боржника.

Якщо виконання зобов’язання в натурі фізично можливе та на цьому
наполягає кредитор, то за романо-германським правом суд зобов’язаний
винести рішення про примусове виконання боржником обов’язку в натурі.

Присудження грошового відшкодування, як вже зазначалося, у
континентальному праві розглядається як другорядна санкція у
відповідальності за невиконання зобов’язання, що встановлена на випадок,
якщо виконання в натурі виявляється неможливим або ж кредитор втратив
інтерес до такого виконання. Хоча в торгових (комерційних) угодах така
форма є найпоширенішою.

В англо-американському праві склався протилежний континентальному праву
принцип, згідно з яким основним у цивільно-правовій відповідальності за
невиконання зобов’язання є спосіб грошового відшкодування, який
передбачено нормами загального права. Відшкодування збитків
розглядається тут як основний засіб захисту інтересів кредитора, який у
разі невиконання договору боржником завжди має право претендувати на
грошову компенсацію.

Примусове виконання зобов’язання в натурі як додатковий захід
відповідальності склалося в англо-американській правовій системі в
практиці судів справедливості. Новітня судова практика застосовує його
більш широко, особливо щодо торгових (підприємницьких) угод, і в тому
числі, примусове виконання поширилося на угоди, щодо яких не
застосовувалося раніше: будівельний підряд, трудовий найм (виявляється в
поновленні на роботі), угоди не лише з нерухомістю, але й з іншими
речами, які віднесено до унікальних (антикварні, дорогоцінні, інші
товари, які неможливо придбати на доступному для покупця ринку) і т.ін.
HYPERLINK «http://buklib.net/» \l «_ftn2» Однак, примусове виконання
все ж розцінюється як винятковий захід, який застосовується судом у тому
разі, коли грошова компенсація не може бути адекватним засобом, і за
умови, що відсутня вина потерпілої сторони й договір укладено на умовах
адекватного зустрічного надання (винагороди). Рішення про примусове
виконання зобов’язання в натурі може бути винесено залежно від змісту
порушеного боржником обов’язку або у вигляді покладення обов’язку
виконання певних дій в натурі (specific performance), або у вигляді
заборонного наказу суду (injunction), який забороняє боржнику вчиняти
певні дії, які порушують його обов’язки за договором.

Відшкодування боржником, який не виконав або неналежно виконав
зобов’язання, шкоди, що виникла у зв’язку з цим у кредитора, у всіх
правових системах розглядається як засіб цивільно-правової
відповідальності, що має суто майновий характер. Загальними для всіх
країн є принципи відшкодування збитків: відшкодування має бути повним,
тобто відшкодовується як позитивна шкода (реальні витрати й втрати
кредитора), так і неодержані ним доходи (які він міг би отримати, якби
зобов’язання було виконане боржником належно); грошове відшкодування має
суто компенсаційний характер, тобто воно повинно відновити становище
кредитора і поставити його у таке положення, в якому б він знаходився,
якби зобов’язання було виконане, але цим і обмежується обсяг
відповідальності боржника. Існують окремі винятки з цих загальних
правил.

Умовами настання цивільно-правової відповідальності для всіх країн є
наявність таких елементів: шкода, протиправність діяння, яке спричинило
шкоду, причинний зв’язок між діянням і шкодою, вина заподіювача шкоди.

Протиправним за правом усіх країн є діяння, яким порушено умови
договірного зобов’язання або суб’єктивне право іншої особи.
Відповідальність настає за умови, що шкода є прямим наслідком такого
діяння; доктрина розглядає теорії прямого та непрямого
причинного-наслідкового зв’язку як умови цивільно-правової
відповідальності.

Єдиним для всіх країн є поняття шкоди, яке охоплює витрати, понесені
кредитором та втрату, пошкодження (зменшення вартості) його майна
(пряма, позитивна шкода), а також неотримані кредитором доходи, які він
міг би отримати, якби боржник належно виконав зобов’язання (упущена
вигода).

У доктрині розроблено класифікацію збитків та шкоди за різними
підставами HYPERLINK «http://buklib.net/» \l «_ftn3» :

— за змістом втрат: майнова шкода — виявляється в зменшенні майна
кредитора; немайнова (моральна) шкода — виявляється в ушкодженні
психологічного (душевного) статусу особи, спричиненні страждань,
переживань, утрат немайнового характеру (у договірних відносинах, як
правило, не відшкодовуються, а лише в деліктних);

— за способом виникнення: прямі збитки — є наслідком безпосередніх дій
боржника; непрямі або «віддалені» збитки — є наслідком складних
юридичних фактів (дій боржника та третіх осіб або зовсім інших обставин)
і не підлягають відшкодуванню;

— за характером порушення зобов’язань: компенсаторні збитки — стягуються
натомість виконання зобов’язання й виключають примусове його виконання в
натурі; мораторні збитки — стягуються за прострочення виконання;
присуджуються поряд із примусовим виконанням зобов’язання в натурі;

— за способом обчислення: конкретні збитки — дійсні збитки, яких зазнала
сторона за договором, розмір яких слід довести; абстрактні збитки —
стягуються незалежно від фактичних збитків і обчислюються як різниця між
договірною та ринковою ціною товару [22, с.99-100].

У німецькій доктрині розрізняють також шкоду, завдану інтересам
виконання, яка виникає внаслідок невиконання зобов’язання, і шкоду,
завдану довірі, тобто шкоду, яка виникає у майбутньому.

У праві Франції, Англії та США виділяють так звані передбачувані збитки,
які були чи могли бути передбачені в момент укладення договору. За
винятком випадків навмисного порушення договору боржником, відшкодуванню
підлягають тільки такі збитки; вони ж включають реальні збитки та
упущену вигоду.

В англо-американському праві існують також такі види

збитків:

номінальні збитки (номінальна шкода) — це символічна сума, яка
стягується з боржника на користь кредитора для підтвердження формального
права останнього у випадках, коли фактичних збитків не настало;

збитки на підставі «оманливої» довіри (reliance damages) — сума, яку
кредитор розумно витратив, сподіваючись на належне виконання договору;
вони не можуть перевищувати передбачуваних збитків; як правило,
застосовуються, якщо позивач не в змозі довести розмір передбачуваних
збитків;

каральні збитки (punitive damages, exemplary damages) — обчислюються
виходячи не з обсягу завданих кредиторові збитків, а з необхідності
покарати за порушення договору у випадках, коли поведінка боржника
містить обман (fraud) або злий умисел (malice), або якщо порушення
договору становить самостійний делікт;

загальні збитки (general damages) — які є природним наслідком порушення
даного договору та не потребують доказів від позивача;

особливі збитки (special damages) — які випливають з особливих фактів чи
ситуацій і потребують достовірних доказів; щодо упущеної вигоди позивач
повинен довести, що вона передбачалася.

У вирішенні проблеми вини як підстави відповідальності в договірних
зобов’язальних відносинах у континентальній та англо-американській
правових системах також склалися дещо різні підходи. У
романо-германському праві вина боржника є обов’язковою умовою
відповідальності; її наявність припускається, а обов’язок спростовувати
цей факт покладається на боржника. Принцип презумпції вини боржника
закріплено у відповідних нормах ФЦК (ст.1147) і НЦК (пар.282) [41,
с.22-23].

Доктрина розглядає такі форми вини боржника: умисел, який, безумовно,
спричиняє відповідальність, зокрема можливість стягнення непрямих
збитків; недбалість (вважається грубою виною), за якої боржник не
виявляє звичайної обережності, притаманної поміркованій людині;
необережність (вважається легкою виною; термін застосовується в
безоплатних угодах) — боржник не виявляє турботливості, яка властива
йому в особистих справах HYPERLINK «http://buklib.net/» \l «_ftn4» .

Якщо відповідач доведе відсутність своєї вини, то він звільняється від
відповідальності. До обставин, що звільняють боржника від
відповідальності, належать також невідворотні й непередбачувані
обставини: непереборна сила як природного, так і суспільного характеру;
випадок (обставини, за які не відповідає жодна зі сторін); економічна
неможливість виконання зобов’язання внаслідок різкої зміни кон’юнктури
ринку, підвищення цін, девальвації та інших обставин, які неможливо було
передбачити. В окремих видах договірних відносин відповідальність може
наставати, проте, і в разі дії непереборної сили чи випадку (повітряні
перевезення, схов тощо).

В англо-американському праві встановлено принцип безвинної (абсолютної)
договірної відповідальності боржника за порушення зобов’язання, тобто
незалежно від вини. До того ж, такі обставини, як непереборна сила та
випадок, за загальним правилом не звільняють боржника від
відповідальності.

Основним (практично єдиним) засобом такої відповідальності за нормами
загального права є грошове відшкодування, яке завжди можна отримати та
яке за англо-американською доктриною договору вважається адекватним
реальному виконанню. Отже, боржник у жодному разі не може відмовитися
від виконання (виплати компенсації), посилаючись на неможливість цього.
Однак судовою практикою встановлено винятки з цього правила — обставини,
за яких боржник звільняється від відповідальності:

випадкова загибель предмета договору, що є індивідуально-визначеною
річчю;

смерть чи хвороба боржника за договором, в якому його особистість має
істотне значення;

зміни в праві (законодавстві), що створюють неможливість виконання;

суттєві зміни зовнішніх економічних обставин, що роблять виконання вкрай
невигідним для боржника;

втрата сенсу договору («даремність» договору) — радикальні зміни
обставин, які скасовують саму основу договору та які сталися незалежно
від волі сторін після укладення договору;

(у праві США прийнято вужче тлумачення теорії «даремності» договору як
втрати цілі, задля якої він укладався);

нездійсненність виконання — настання обставин, відсутність яких була
основною передумовою укладення договору (розглядається в праві США).

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

В ст. 610 ЦК міститься визначення порушення зобов’язання, згідно якого
порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням
умов, визначених змістом зобов’язання. Отже, спрощено, в договірних
зобов’язаннях порушенням є невиконання або неналежне виконання стороною
своїх обов’язків, визначених чинним законодавством та договором.

Ст. 612 ЦК визначає один з основних видів порушення зобов’язання:
прострочення боржника. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він
не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк,
встановлений договором або законом. Як правило, кожна з сторін у
зобов’язанні має певні права і обов’язки, а не тільки права або тільки
обов’язки, а отже кожна сторона є боржником у тому, що вона зобов’язана
вчинити на користь іншої сторони. В той же час так сторона одночасно є
кредитором у тому, що вона має право вимагати від боржника. Наведемо
простий приклад: покупець є кредитором щодо обов’язку продавця передати
товар, і боржником щодо обов’язку його прийняти і оплатити. Порушити
зобов’язання може не тільки боржник, але й кредитор. Згідно зі ст. 613
ЦК кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився
прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій,
що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають
із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких
боржник не міг виконати свого обов’язку. Для факту настання
відповідальності не має значення термін прострочення: 10 хвилин чи 2
роки. В будь-якому разі сторона, яка допустила прострочення, повинна
відповідати за прострочення. В той же час обсяг такої відповідальності
для боржника значно більший, ніж для кредитора.

Однією з основних вимог виникнення відповідальності за порушення
зобов’язання є вина (у формі умислу або необережності). Договором або
законом може бути встановлена відповідальність особи, що допустила
порушення, незалежно від наявності вини. Прикладом встановлення законом
відповідальності незалежно від вини є ст. 625 ЦК, згідно з якою боржник
не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним
грошового зобов’язання (тобто обов’язку заплатити гроші).

Сторона у зобов’язанні може бути звільнена від відповідальності за
порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося
внаслідок випадку або непереборної сили. Непереборною силою, яку часто
називають форс-мажорними обставинами, є надзвичайна або невідворотна за
даних умов подія. Закон не дає переліку обставин непереборної сили, і,
як правило, сторони самі в договорі визначають орієнтовний перелік
обставин непереборної сили. В той же час, боржник не звільняється від
відповідальності за невиконання грошового зобов’язання в будь-якому
разі, навіть у разі наявності обставин непереборної сили.

Ст. 611 ЦК встановлює наступний невичерпний перелік правових наслідків
порушення зобов’язання:

припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від
зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання
договору;

зміна умов зобов’язання;

сплата неустойки;

відшкодування збитків та моральної шкоди.

Законом або договором можуть бути встановлені і інші правові наслідки
порушення зобов’язання.

Розглянемо можливі наслідки порушення зобов’язання.

Зобов’язання може припинитись або можуть змінитися його умови. Якщо
сторони бажають, щоб зобов’язання було припинено або були змінені його
умови, про це треба зазначити в договорі. Прикладом може бути умова
договору поставки, за якою зобов’язання з передачі товару припиняється у
разі непоставки в зазначений термін. В тому ж договорі може бути
зазначено, що у разі прострочення поставка здійснюється, але вже на
інших умовах або за іншою ціною.

Як і за попереднім ЦК, неустойка може бути 2 видів — штраф і пеня (ст.
549 ЦК). В той же час новим в цивільному законодавстві є наступне:

дане визначення штрафу як неустойки, що обчислюється у відсотках від
суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Тобто, згідно
ЦК штраф не може бути встановлений у фіксованому розмірі, а тільки у
відсотках;

обмежено використання пені тільки грошовими зобов’язаннями;

розширена форма неустойки. Якщо раніш неустойка стягувалась в грошовій
формі, то зараз вона може мати і негрошову форму. В той же час неустойка
розраховується від суми, тобто повинна мати все одно грошове вираження.
Приклад: пеня в розмірі 0,1% за кожен день з оплатою пені у формі
певного товару.

Цінність таких положень в ЦК, враховуючи обмеження щодо застосування
неустойки, є сумнівною. В той же час договором або законом можуть бути
встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання (ст. 546), що
дозволяє сторонам придумати свій вид відповідальності, який буде
відрізнятися від штрафу чи неустойки.

Суб’єктам господарювання необхідно звертатись також до положень ГК, який
місцями по-іншому регулює питання стягнення неустойки. Ця немаленька
різниця полягає в наступному:

трафні санкції стягуються в грошовій формі (ст. 230 ГК);

трафні санкції застосовуються незалежно від форми невиконаних
зобов’язань (грошова чи інші);

розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотках до
суми невиконаного зобов’язання, або у певній, визначеній грошовій сумі,
або у відсотковому відношенні від суми зобов’язання незалежно від
ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів
(робіт, послуг).

В той же час ГК, як і ЦК обмежує застосування пені тільки до грошових
зобов’язань. При цьому відповідно до ст. 343 ГК розмір пені, які і
раніше, обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, можна зробити наступні висновки щодо неустойки при порівнянні цих
двох кодексів з урахуванням переважаючої дії Господарського кодексу в
господарських відносинах:

пеня не застосовується до негрошових зобов’язань;

трафні санкції при укладанні господарських договорів можуть бути
встановлені в грошовій формі з різними способами розрахунку, в тому
числі і у фіксованому розмірі. При цьому не теба використовувати слово
„штраф”, щоб не порушити вимоги ЦК;

сторони можуть встановити в договорі свої штрафні санкції, відмінні від
штрафу чи пені.

І за всі ці складності і суперечності ми повинні подякувати
законодавцеві.

Особливо уважними суб’єкти господарювання повинні бути при укладанні
договорів з державними підприємствами та організаціями, що фінансуються
за рахунок державного бюджету України, тому що, якщо не зазначити в
договорі всі штрафні санкції, можуть бути застосовані штрафні санкції,
передбачені ст. 231 ГК, а саме:

штраф стягується у розмірі 20% вартості неякісних (некомплектних)
товарів (робіт, послуг);

пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено
прострочення виконання за кожний день прострочення;

штраф у розмірі 7% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено
прострочення виконання, за прострочення понад тридцять днів.

Термін позовної давності при стягненні неустойки становить 1 рік.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК правила ЦК про
позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких,
встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до 1.01.2004 р.,
а отже розрахунок пені при поданні позову можна здійснювати з 1.07.2003
р., а вимоги щодо стягнення штрафу будуть задоволені в судовому порядку
тільки у разі, якщо порушення зобов’язання відбулося до 1.07.2003 р.

Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані
цим збитки (ст. 623 ЦК, ст. 224 ГК).

Згідно з ГК збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними
санкціями (ст. 23, а згідно ст. 624 ЦК збитки стягуються понад
неустойку, якщо інше не встановлено законом або договором. До
господарських відносин ми застосовуємо ГК, отже збитки стягуються в
частині, не покритій штрафними санкціями, якщо договором не передбачено
інше.

Договором може бути встановлено одне з наступних співвідношень збитків
та штрафних санкцій (ст. 232 ГК, ст. 624 ЦК):

стягуються тільки штрафні санкції;

збитки стягуються понад штрафні санкції;

стягуються або збитки, або штрафні санкції.

ГК надає наступний перелік того, що може бути включено до збитків:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість
додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо);

неодержаний прибуток (втрачена вигода);

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених
законом. Такий випадок компенсації моральної шкоди щодо договірних
відносин передбачений ст. 23 ЦК, яка передбачає, що моральна шкода може
полягати у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації
фізичної або юридичної особи.

Мабуть для полегшення долі кредитора у грошовому зобов’язанні, пеня в
якому обмежена подвійною обліковою ставкою НБУ, в ЦК міститься правило
про стягнення з боржника, що прострочив виконання грошового
зобов’язання, суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період
прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо
інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Цей інший
розмір відсотків передбачено п. 6 ст. 231 ГК, і він дорівнює обліковій
ставці НБУ.

Питання щодо поширення ЦК і ГК в частині відповідальності за порушення
зобов’язань на раніш укладені договори вирішено в прикінцевих та
перехідних положеннях кожного з цих кодексів. Положення нових кодексів
щодо відповідальності за порушення зобов’язань застосовуються у разі,
якщо ці порушення були вчинені після 1.01.2004 р., крім випадків, коли
за порушення зобов’язань була встановлена інша відповідальність
договором, укладеним до 1.01.2004 р. в пункті 1 цього розділу строку.
Отже:

якщо порушення зобов’язання вчинено до 1.01.2004 р., повинен
застосовуватись Цивільний кодекс 1963 року;

якщо договір укладено до 1.01.2004 р., а зобов’язання порушено після
цієї дати, то повинні застосовуватися нові ЦК і ГК, крім випадків, якщо
договором була встановлена інша відповідальність на підставі Цивільного
кодексу 1963 р.

Список використаних джерел

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
// ВВР України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-IV // Офіційний
вісник України, 2003, №11 (28.03.2003), ст. 462 (зі змінами та
доповненнями).

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 №435-IV // Офіційний вісник
України, 2003, №11 (28.03.2003), ст. 461 (зі змінами та доповненнями)

Баляневич О. Деонтичні характеристики господарського договірного права
України як нормативної підсистеми // Підприємництво, господарство і
право.- 2005.- № 12.- C.70-74.

Безсмертна Н. В., Кашинцева О. Ю., Іолкін Я. О., Коломацька С. П.,
Ніколаєва Л. В. Підприємницьке право: Кн. 2. — К.: Істина, 2005. —
448 с.

Беляневич О. А. Господарське договірне право України (теоретичні
аспекти). — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 592 с.

Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання. — К.:
Наукова думка, 2002. — 278 с.

Беляневич О. Дія в часі норм про господарські договори //
Підприємництво, господарство і право.- 2006.- № 3.- C.24-28.

Беляневич О.А. До питання про недійсність господарських договорів //
Вісник господарського судочинства.- 2004.- № 2.- C.200-207.

Бервено С. М. Проблеми договірного права України. — К. : Юрінком Інтер,
2006. — 392 с.

Берестова І. Е., Бичкова С. С., Бірюков І. А., Бобрик В. І., Братель О.
Г. Цивільне право України. Особлива частина. Договірні зобов’язання. —
К., 2005. — 348с.

Варналій З. С., Волянська Г. М., Кампо В. М., Ковтунець В. В.,
Копченко І.М. Політико-правове регулювання підприємництва в Україні:
теорія і практика. — К.: Знання України, 2005. — 379 с.

Вінник О. М. Господарське право. — К.: Атіка, 2005. — 623 с.

Віхров О. П. Правове регулювання функціональних видів господарської
діяльності.— Чернігів: ЧДІЕУ, 2006. — 172 с.

Гайворонський В. М. Господарське право України. — Х.: Право, 2005. — 384
с.

Галянтич М. К. Господарське право України. — К.: МАУП, 2005. — 424 с.

Гладков Е. Договірні зобов’язання та їх окремі види. — К.: МедіаПро,
2005. — 120 с.

Господарські договори // Податки та бухгалтерський облік. Спеціальний
випуск..- 2006.- № 9.

Дзера О. В. Цивільне право України. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — 736с.

Договори в підприємницькій діяльності. Ч. 2 // Дебет-Кредит.- 2004.- №
43

Доліненко Л. О., Доліненко В. О., Сарновська С. О. Цивільне право
України. — К.: Кондор, 2006. — 356 с.

Єсіпов І. Договір як юридичний факт // Юридичний журнал.- 2005.- № 2.-
C.99-104.

Заіка Ю. О. Українське цивільне право. — К.: Істина, 2005. — 312с.

Карлін М. І., Носалюк А. В. Підприємницьке право у запитаннях і
відповідях. Навчальний посібник -К.: Кондор, 2008 — 244с.

Карлін М. І., Носалюк А. В. Костенко Л. Узгодження умов господарського
договору // Юридичний журнал.- 2006.- № 4.- C.107-110.

Мазур О. С. Цивільне право України. — К.: Університет «Україна», 2005. —
288с.

Мамутов В.К., Дутов М.М. Господарський кодекс: процес освоєння // Вісник
господарського судочинства.- 2005.- № 5.- C.119-125.

Мельник О. О. Господарське право. — К.: КНЕУ, 2005. — 212 с.

Мілаш В. С. Підприємницькі комерційні договори в господарській
діяльності. — Полтава: АСМІ, 2005. — 450 с.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України – у 2 т. – 2-ге
вид. // ред. О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В. Луць – К.: Юрінком Інтер,
2006 – т. 1 – 1088 ст. 3.

Пономаренко О. Обов’язкове забезпечення виконання договору // Податки та
бухгалтерський облік.- 2006.- № 32.- C.16-18.

Потопальський С.С. Правові проблеми розмежування недійсних та
неукладених договорів // Вісник господарського судочинства.- 2005.- №4.-
C.176-181.

Потопальський С.С. Проблеми правового регулювання недійсності договорів
за законодавством України // Вісник господарського судочинства.- 2005.-
№ 6.- C.160-168.

Сисуєв С.Ю. До проблеми визначення поняття «господарський договір» //
Юриспруденція: теорія і практика.- 2006.- № 8.- C.49-53.

Старцев О. Підприємницьке право. Підручник. — Істина , 2005. — 600 с.

Трофімова О.О. Підприємницьке право. — К: Юридична література, 2006. —
393с.

Харитонов Є. О. Вступ до цивільного права України. — К.: Істина, 2006. —
288 с.

Харитонов Є.О., Старцев О.В. Цивільне право України. — К.: Істина, 2007.
– 816 ст.

Хом’як С., Ноур Т., Василенко В., Бабак Є., Геоня Л. Господарські
договори у світлі нового законодавства: консультації, нормативна база. —
Д.: Баланс-Клуб, 2004. — 128 с.

Цивільне право України (в запитаннях та відповідях) / За ред.
Є.О. Харитонова.— Х.: ТОВ «Одіссей», 2005. — 576 с.

Черешнюк В. Укладення попереднього господарського договору та його
правові наслідки // Підприємництво, господарство і право.- 2006.- № 1.-
C.22-26.

Черешнюк В. Штрафні санкції за порушення господарських договорів //
Підприємництво, господарство і право.- 2006.- № 7.- C.83-88.

Щербина В. С. Господарське право.— К.: Юрінком Інтер, 2006. — 653 с.

Додатки

Додаток А

Рис. 1. Зміст договору як комплексного поняття

Додаток Б

Рис.2. Види господарських санкцій

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 37

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Види

господарських санкцій

відшкодування збитків

штрафні санкції

оперативно-господарські санкції

Похожие записи