HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Природні ресурси Верховинського району” ПЛАН

Вступ

1. Геологія, рельєф та корисні копалини

2. Клімат

3. Ріки та озера

4. Грунти та рослинність

5. Тваринний світ

6. Охорона природи

Список використаної літератури

Вступ

Верхови?нський райо?н утворено у 1966 році.

Районний центр — смт. Верховина (до 1962 р. — село Жаб’є).

Верховинський район розташований у південній частині Івано-Франківської
області, у найвищій частині Українських Карпат, в межах Гуцульських
Карпат (Чивчини, Чорногора, Гринява). По Чивчинському хребту на протязі
45 км проходить державний кордон з Румунією.

На заході район межує із Закарпатською областю, на північному заході із
Надвірнянським, на півночі із Косовським районами Івано-Франківської
області, на сході із Чернівецькою областю, на півдні та на південному
заході з Румунією. Територія району становить 126,3 тис. гектарів.

Населення 32,2 тис чоловік. На території району знаходяться ряд найвищих
вершин Східних Карпат, в тому числі й друга за висотою нашої країни гора
Піп Іван — 2020 м. Майже вся територія вкрита лісом.

Досить насиченою є гідросистема району. Найбільшою річкою є Черемош,
загальна площа водозабору якої на території району становить 2565 кв.
км.

Саме Верховинщина є одним з найбільших багатих на мінеральні води
регіонів держави. Тут знаходиться понад 100 джерел мінеральних вод. Лише
в селищі Верховина та селі Буркут знаходиться 10 досліджених джерел
мінеральної води.

Крім того, Верховинський район — визначний лікувально-оздоровчий центр.
Завдяки недоступності гір, протягом багатьох віків на територію, де
проживають гуцули, не змогла вплинути цивілізація з її урбанізованим
суспільством. Тут зберігається багато цікавих звичаїв, традицій, легенд,
ремесел, які в інших регіонах повністю зникли.

1. Геологія, рельєф та корисні копалини

Живописність природи в першу чергу завдячує гірському рельєфу території
району. На його території виділяють п’ять орографічних областей: 
Чорногірський хребет, Чивчинський масив, Гринявські гори, хребет
Кострича та Покутсько-Буковинські Карпати.

Найвище і найпривабливіше гірське пасмо – це звичайно Чорногора. Це про
неї відомий фольклорист і етнограф Гнат Хоткевич у  повісті “Камінна
душа” загадково писав, що вона є “таємницею всіх річок і потоків, і всіх
народних казок, страшних переказів, легенд і ідеалів. Ось гніздо дощів.
Хранилище снігу. Віковічне притулисько всіх озимнених і надто гарячих!..
От де всі оті “Нечисті місця”, “Прокляті озера”, “Чортівські доли” ,
“Дідчі верхи”, всі зарослі непроходимим жерепом страшні полонини, зі
схованками для  ведмедів, диких кабанів і опришків”. На території району
розташувалися тільки її південно-східні схили з вищими вершинами:
г.Бребенескул (2036м.) – друга за висоті вершина Українських Карпат, г.
Піп Іван (2022м.) –третя по висоті в Карпатах і на Україні, г.Ребра
(2001м.) та Менчул (1999м.) – відповідно шостою і сьомою вершинами
України в висотній ієрархії. Крім них увагу привертають г. Смотрич
(1894м.) , г. Вухатий Камінь (1858м.)г. Дземброня (1887м.) та г. Шпиці
(1864м.)

Головний хребет Чорногори складений глибоководними осадковими породами
крейдового і палеогенового періодів – так званим флішем, до складу якого
входять аргеліти, алевроліти, пісчаники; рідше мергелі, гравіліти і
конгломерати, що рівномірно перешаровуються. Чорногірські пісчаники при
вивітрюванні утворюють кам’янисті, іноді глибові розсипи. Вони
зустрічаються на вершинах Піп Іван (2022м.), Шурин (1772м),
Шпиці(1864м.)

Живописність Чорногори обумовлюється справжнім альпійським рельєфом:
збереженими тут ще з дольодовикових часів формами плейстоценового
зледеніння, які зараз красуються на наших схилах в формі своєрідних ,
моренних валів, висячих долин, цирків, карів, трогів, амфітеатрів,
котлів та інших польодовикових форм рельєфу.

Другим по висоті і гірським пасмом району є Чивчинський кристалічний
масив, що розташувався на стику Верховинського району і Румунії і є
північно-західним продовженням Мармароського масиву Східних Карпат.
Чивчини складаються з кристалічних сланців, гнейсів, кварцитів,
вапняків, доломітів  мармуру та інших гірських порід не осадкового
походження. Це єдиний в Українських Карпатах (крім Рахівських гір)
масив, який ніколи не був дном океану ще задовго до формування
Карпатської гірської системи.

Вищою вершиною цього хребта є гора з такою ж назвою – Чивчин, висотою в
1766 м. над рівнем світового океану. Не відстають в своїй індивідуальній
красі і висоті і інші вершини Чивчинського хребта: г. Коман(1723м.),
Велика Будашевська(1677м.),г. Лустун (1626м.) та г. Стіг(1654м.)

Третім за висотою гірським пасмом Верховинщини є Гринявські гори. Вони
розташувалися симетрично Чивчинам відносно долини Чорного Черемоша і
простягаються від його правих берегів (від села Красник) до витоків
Чорного і Білого Черемоша в тому ж південно-східному напрямі, який
характерний для всіх східно-карпатських хребтів. Спочатку хребет
вимальовується своїми вершинами Крента (1359м.), Змієнська (1356м.).,
Ростіцка (1513м.) та Скупова (1579м), далі йде незначне зниження хребта
після чого він знову піднімається до такої ж висоти : г. Тарниця (1553м)
та г. Баба Лудова( 1586м), яка і є найвищою в Гринявських горах.

Паралельно Чорногорі на північному сході від неї простягнувся на  12-13
кілометрів невеличкий гірський хребет, який наче відділяє її від
Покутсько- Буковинських Карпат. Це Кострича з однойменними вищими
вершинами – Кострича (1585м.) та Кострич (1544м.) Даний масив хоч і
займає невеличку територію району – проте є четвертим по висоті його
масивом. А все ж таки більшу частину території Верховинського району
займають Покутські гори, які є складовою частиною Покутсько-Буковинських
Карпат.

Свідками складного тектонічного і морфологічного розвитку території
Покутських Карпат є ступінчатість і ярусність рельєфу. Всі паралельні і
витягнуті в традиційному для Східних Карпат південно-східному напрямку
хребти представляють собою порівняно правильні антикліналі, ядро яких
складається з ямнецьких пісковиків і інших міцних порід, які утворюють
на вершинах чи не всіх хребтів великі куполоподібні  плити
казково-красивих форм. Такими живописними валунами з ямнецького
пісковику прикрашені і г. Писаний Камінь (1221м.), і г. Синиці (1186м.),
і г. Біла Кобила (1477м.), і г. Безвідне (987м.) А в цілому хребти мають
порівняно спокійну лінію поверхні.

Покутські Карпати це перш за все система паралельних невисоких хребтів з
широкими гребенями і крутими схилами.

Північно-східною межею району є Буковецький хребет з його двома
невеличкими масивами. Північний масив представлений вершинами Чорний
Грунь (1385м.) та Ігрець (1311м.), а південний – вершинами Писаний
Камінь (1221м.) та Копілаш(1150м.) Та найвищі вершини
Покутсько-Буковинських Карпат зосереджені не тут а в хребті, що
простягся поруч параленьно. Це вершини г. Біла Кобила (1477м.), Хега
Габорянська (1444м.), г. Грибкова (1287м.) та інші. Гора Біла Кобила є
другою вершиною по висоті в усіх Покутсько-Буковинських Карпатах.

На відміну від інших гірських і рівнинних районів області Верховинський
район не багатий на корисні копалини. Це в першу чергу пояснюється
відсутністю розвіданих тут запасів нафти і попутного природного газу,
які є основними викопними природними ресурсами Українських Карпат. Однак
деякі ресурси частково задовільняють місцеві потреби.

Основою підземних запасів є мінеральні води, на які так багаті надра
району. Тут виявлено більш ніж 100 джерел мінеральних вод, більшість з
яких безумовно мають унікальні лікувальні властивості. На жаль
досліджена з них тільки десята частина, але це дає можливість говорити
при цілющі властивості мінеральних джерел в передгір’ях Чивчиських гір.
Перший так званий купелевий заклад в селі Буркут був відкритий ще за
часів Австро-Угорщини ще в позаминулому столітті. Дослідники
стверджують, що мінеральна вода “Буркут” за своїми властивостями нічим
не поступається славнозвісному “Боржомі”. Не менш унікальним є джерело
природно-столової мінеральної води “Верховинська”, яке експлуатується
вже майже 40 років. Чекають на дослідження і десятки сірководневих
джерел розкиданих по всій території району.

Не менш важливим ресурсом серед корисних копалин є будівельні матеріали,
більшість з яких зосереджена в долинах Чорного та Білого Черемошів. Це
вапняки, пісчаники, гіпси, мергелі, гравій, галька, глини, піски і т.п.
Наявні запаси повністю забезпечують місцеві потреби в них для
будівництва доріг, мостів, житла та інших споруд.

В верхів’ях Чорного Черемошу на поверхню виходять сильно графітизовані
сланці, серед яких місцями зустрічаються зразки з великою місткістю
графіту.

А справжньою коморою підземних корисних копалин є Чивчинські гори, де
вже давно геологами були відкриті великі запаси родоніту, мармуру та
золотомістських гірських порід.

2. Клімат

Клімат території Верховинського району як і всіх гірських районів Карпат
є помірно-континентальним і характеризується надмірним зволоженням і
досить великим запасом тепла. Формується він під дією трьох основних
факторів: географічного положення, циркуляції атмосфери та рельєфу.
Річна сума сонячної радіації для району складає 102 ккал. на 1 см. кв.
Характер атмосферної циркуляції в районі, як і в цілому в Карпатах
залежить від положення району відносно азорського, ісландського і
сибірського центрів активності атмосфери і переважаючого західного
переносу повітряних мас в середній частині тропосфери. Тут переважають
вологі (в 60 % випадків) вологі західні полярно-морські повітряні маси.
В 25% випадків над територією району знаходяться достатньо сухі
полярно-континентальні сибірські повітряні маси, які зазвичай зимою
холодні а влітку сухі. В 8% річних випадків спостерігається тропічне
(азорське) і в 7% — арктичне повітря.

Але все ж важливим кліматоутворюючим фактором Верховинщини є рельєф.
Клімат різних місцевостей залежить від висоти їх над рівнем моря.,
експозації схилів і різних форм рельєфу. В селищі Верховина (абсолютна
висота 620-640 м. над рівнем моря) середньорічна температура дорівнює 5
С, середня температура найтеплішого місяця  — липня +16 С, а самого
холодного – січня  -6 С. Для середніх висот (1429м. над рівнем моря)
середньорічна температура дорівнює +3 С, середня теппература липня  +12
С, січня  -7 С. Повітряна ізотерма 0 С проходить по високогірних
ландшафтах, які розташовані вище 1850 метрів над рівнем моря.
Середньорічна температура на вершинах карпатських “двохтисячників”
очевидно в межах -2  -4 С.

Вертикальний температурний градієнт в Карпатах (зміна температури
повітря на 1000 м.) для південно-західних схилів – 8 С, для східних – 5
С.

На клімат району впливає не тільки абсолютна висота і експозиція схилів,
але й форма самої поверхні. Витягнуті в південно-східному напрямі хребти
є перепоною на шляху руху повітряних мас. При перевалюванні холодного
повітря з північного сходу спостерігаються фенові явища, які сприяють
підвищенню температури в міжгірних котловинах.

Рельєф є основним фактором, який впливає на розприділення атмосферних
опадів в районі. Збільшення опадів з висотою проходить стрибкоподібно.
Південно-західні схили одержують вологи значно більше ніж
північно-східні. Крім того приріст опадів на кожні 100 метрів підняття
складає 11% від кількості опадів на висоті 300 метрів. Найбільш дощовими
є літні місяці (особливо червень – липень) на які приходиться від 33 до
44 %% річної кількості опадів. Максимальну кількість вологи одержує
високогір’я головного хребта Чорногори. – більше 1400 мм. на рік,
мінімальну – міжгірні котловини 720-740 мм. на рік.

В Чорногорі літо коротке, холодне і дощове. На відміну від міжгірних
котловин, де зосереджені більшість населених пунктів дощі тут не
інтенсивні, але затяжні. Майже щоліта на висотах вище 1850 метрів
випадає сніг і утримується на грунті по декілька діб.

Весна в горах на висотах 600-800 метрів наступає всередині березня і
триває до кінця червня. Літо дощове (особливо його перша половина),
опади випадають головним чином проливними дощами, нерідко з грозами. В
високогір’ї  —  грози з градом. Встановлено, що в теплу пору року 
випадає біля 80 % річної суми опадів.

На початку серпня зазвичай встановлюється суха погода, але в середині
місяця вже наявні перші ознаки осені – холодні ранкові тумани, а в
остаенніх числах серпня в Чорногорі випадає перший сніг. Гуцули кажуть:
“В Чорні гори зима впала”, але згодом сніг тане і стабільний сніговий
покрив в високогір’ї встановлюється тільки по Покрові – в кінці жовтня.
Осінь в міжгірних котловинах починається в кінці серпня. З її настанням
спостерігається часте вторгнення на територію району теплих повітряних
мас з півдня і південного сходу, тому більша частина осені тепла і суха.

В першій половині грудня тут з’являється сніжний покрив і затримується
інколи до середини березня, хоча протягом зими він є нестабільним.
Висота снігового покриву досягає  в середньому10-15 см., хоча в деякі
зими буває і по 40-50 см. Морози в Верховині рідко коли перевищують
20-ти градусну позначку, хоча за останні два десятиріччя ртутний
стовпчик термометра інколи опускався і до -33 С. Зима в високогір’ї
набагато суворіша. Тут тріскучі морози в 25-30 градусів супроводжуються
ураганними вітрами, швидкість яких на гребенях хребтів може досягати
35-40 метрів за секунду. Саме ці західні вітри в Чорногорі надувають в
прикарпатські цирки і кари велику кількість снігу, що завжди створює
підвищену лавинну небезпеку. В суворі зими в цих цирках глибина сніжного
покриву досягає 30-40 метрів, і саме в цих місцях він інколи не встигає
розтанути впродовж літа, залишаючись на слідуючу зиму.

3. Ріки та озера

В умовах надто зволоженого клімату формується густа  гідрографічна сітка
району (до 1,5 км/ км.кв.)

Водні ресурси району представлені в основному ріками. Тут їх налічується
більше десятка і всі вони відносяться до басейнів Чорного і Білого
Черемошів.

Центральною водною артерією району є Чорний Черемош. Ріка як і всі її
притоки повністю протікає по території Верховинського району. Бере свій
початок Чорний Черемош як і Білий на північно-східних схилах Чивчинських
гір на висоті понад 1680 метрів над рівнем моря. Загальна довжина річки
86 кілометрів, площа басейну 856 км. кв., загальний похил – 14 метрів на
1 км. кв. Найбільші праві притоки рр. Жаб’євський потік, Слупійка,
Річка;  ліві: рр.Шибний, Дземброня, Бистрець, Ільця та Бережниця. Чорний
Черемош мов би розділяє територію району на дві рівні частини. На його
берегах в Верховинському тектонічному зниженні і розташований районний
центр – смт. Верховина.

Білий Черемош – менш повноводна ріка, та і довжина її всього 54
кілометри. Від самого витоку до устя Білий Черемош розділяє два райони:
Верховинський Івано-Франківської області та Путильський Чернівецької і
тільки його ліві притоки, найбільшою з яких є Пробійна, належать
Верховинщині.

Всі ріки району, як і всі гірські ріки Карпат відносяться до
карпатського типу .

Живлення всіх річок мішане, з переважанням снігового і дощового,
грунтове є додатковим. Льодостав триває три місяці з кінця грудня до
другої половини березня, хоча з-за частих відлиг він нестійкий. Верхов’я
рік сильно розчленовані, їх долини вузькі, глибокі і кам’янисті, покриті
щебенем і великими валунами. Швидкість течії рік викликана нахилом
поверхні місцевості. В верхів’ях вона досягає 1-2 м/сек., а під час
повеней 3-4 м/сек.

Гідрологічний режим карпатських рік дуже складний, що завдає багато
клопотів як людям так і району вцілому. Річний стік і рівень
характеризуються різкими коливаннями та частими повенями. Стік по
сезонах характеризується так: весна – 45%, літо – 22%, осінь – 17% та
зима – 16%. Підняття рівня води буває частим (10-15 повеней на рік) у
всі пори року. Весною це стається внаслідок інтенсивного танення снігу в
горах, влітку і восени внаслідок частих проливних або затяжних дощів,
зимою – внаслідок раптових відлиг. Підняття рівня води Чорного Черемоша
в смт. Верховина на 1,5-2 метри не є рідкістю. Один раз в 50 – 75 років
бувають катастрофічні повені. Старожили часто згадують стихію 1927 року,
яка була руйнівною і забрала багато людських життів. Остання така повінь
на Верховинщині сталася влітку 1969 року і теж принесла чимало горя
горянам та лиха народному господарству.

Інших природних водоймищ на Верховинщині немає. Вірніше є одне озеро з
поетичною назвою  — Марічейка.

Воно розта розташоване в великому льодовиковому цирку під горою
Шуринсеред приполонинського  первовічного лісу на висоті 1510 метрів над
рівнем моря. Простягнулося на 200 метрів у довжину і на 100 метрів у
ширину. Площа водного дзеркала більше 10 тисяч квадратних метрів, а
глибина не перевищує восьмидесяти сантиметрів. З його глибини б’ють
підводні джерела і вода в ньому дуже холодна навіть влітку. З озера
витікає єдиний струмок, що є правим притоком Погорільця.

4. Грунти та рослинність

Для грунтового і рослинного покриву Верховинського району характерна
висотна ландшафтна диференціація. Материнськими породами грунтоутворення
району слугують елювіальні продукти вивітрювання пісчаників і аргелітів.
Вздовж річкових долин грунти формуються на алювіальних і делювіальних
відкладах в умовах вологого помірного клімату і лісової рослинності.
Поскільки основні грунтоутворюючі фактори – клімат і рослинність –
підпорядковуються закону вертикальної зональності, грунтовий покрив теж
міняється зі зміною висоти.

На території району виділяють три типи грунтів:

бурі гірсько-лісові грунти, що сформувалися під пологом ялиново-букових
та чистих ялинових лісів на висотах від 600 до 1350 метрів над рівнем
моря. Вони характеризуються великим вмістом органічних речовин (гумусу)
та великою кислотністю;

????¤?¤?$??????гірсько-підзолисті, що є продуктами вивітрювання
осадкових порід, а також продуктів руйнування льодовикових відкладів,
які представлені нагромадженням каміння (моренного матеріалу). Вони
найбільш характерні для абсолютних висот від 1350 до 1850 метрів;

гірсько-лукові грунти, які займають високогір’я Чорногори в межах
альпійського поясу від 1850 метрів над рівнем моря і вище;

Відповідно до такого розприділення грунтів сформований і рослинний
покрив території району, строкатість, якого обумовлена ще й рельєфом і
кліматичними особливостями. Він визначається слідуючими поясами в
залежності від розташування місцевості над рівнем моря: лісовим,
субальпійським і альпійським.

Найбільш розповсюдженим серед них – лісовий – охоплює більше 90 %
території району. На Верховинщині, як і в Українських Карпатах вцілому
ліси покривають дві третини території району. На висотах від 450 до 600
метрів над рівнем моря переважають широколистяні букові та частково
мішані буково-ялинові ліси. Вони характерні для найнизькогірнішої
частини району, що простягнулася смужкою від с. Розтоки долиною
Черемошів  в різних напрямків до с. Стебні (по Білому Черемошу) та смт.
Верховина (по Чорному Черемошу). Головними лісоутворюючими породами
цього поясу крім бука лісового є граб, в’яз, клен, вільха, явір, липа,
береза та інші широколистяні породи дерев. Вище, на висотах від 600 до
1350 метрів вже переважають мішані смереково-букові та
ялицево-смереково-букові ліси (на нижньому рівні) та чисті ялинові (в
верхній частині). Тут повсюдно переважає ялина європейська, вона займає
майже половину всіх площ в Карпатах, які зайняті лісом, що складає
півмільйона гектарів. З кущів в лісах зустрічаються вовчі ягоди, малина,
жимолость, шипшина, а з ліан тільки плющ. Трав’янистий покрив в лісах,
де переважає смерека та ялиця представлений слабо з-за великої
затіненості. Тут зустрічаються черемша (ведмежа цибуля), підсніжник,
вівсянниця та деякі інші види.

Унікальним для Верховинщини є те, що в одному з урочищ Чорногори можна
помилуватись справжніми карпатськими кедрами. Саме так в народі
називають сосну кедрову європейську. Це дуже рідкісний вид сосни, який в
Карпатах можна зустріти тільки в деяких місцях. Одне з таких місць – це
і є урочище Кедроватий, що на північно-східних схилах славнозвісної
Чорногори. Це дерево доживає до 700 років і в Європі зустрічається крім
Карпат хіба що в Альпах.

На абсолютних висотах 1300-1400 метрів проходить верхня межа лісу, після
якої починається субальпійський рослинний пояс. З-за суворих кліматичних
умов, які є крайніми для деревостанів тут сформувалась перехідна зона
між лісовим і альпійським поясами. Субальпійський пояс представлений на
території району тільки в Чорногорі та Чивчинах. В ньому переважають
чотири представники флори: це гірська сосна (сосна муго) або як ще її
назавають місцеві жителі жереп, вільха зелена (лелеч) , ялівець
сибірський та балкано-карпатський ендемік рододендрон східнокарпатський.
Разом з приполонинськими лісами ці рослини виконують надзвичайно важливу
захисну роль водорегуляції, захисту ґрунтів від ерозії, а ліси захищають
від сніговалів, обвалів та зсувів. Зокрема гірська сосна насуваючись на
скельно-кам’янисті розсипи, сприяє формуванню грунтів. Чагарники
полосами простягаються на висотах 1400-1700 метрів. Вище цієї висоти
сосна муго створює невеличкі окремі острівки серед просторих альпійських
лук які починаються на цих висотах і займають все високогір’я аж до
вершин двохтисячників. Над криволіссям гірської сосни і на крутих схилах
північної експозиції сконцентровані угрупування рододендрона
східнокарпатського і аркто-альпійської формації наскельниці лежачої.
Блискучі темно-зелені листочки рододендрона створюють в зарослях
суцільний килим. Особливо живописний він в червні, коли рододендрон
цвіте яскраво пурпуровими квітами. В районі гори Піп Іван (2026м)
угрупування цього ендеміка займають величезні площі, що робить гору
надзвичайно привабливою в першій половині літа. Завдяки
рожево-пурпуровим, надзвичайно красивим квітам цей вид рододендрону
називають альпійською трояндою. Його угрупування підлягають охороні як
релікти третинного періоду. Поряд з рододендроном зустрічаються зарослі
чорниці (афин) та брусниці (гогідз). Ягоди цих рослин є чи не
найулюбленішим десертом для місцевих жителів.

Нерідко в субальпійському поясі можна зустріти рідкісні родіолу рожеву
(золотий корінь), тирлич жовтий та тирлич крапчастий. Ці рослини мають
унікальні лікувальні властивості. Першу з них називають ще карпатським
жень-шенем за чудодійні властивості відновлення функцій людського
організму при перевтомі та упадку сил. Тирлич, який гуцули називають
джінджурою, допомагає при хворобах шлунку і травних шляхів як сильний
глікозид.

Від висоти 1850 метрів в Чорногорі починається альпійський пояс
рослинності. Ні дерев ні кущів тут вже немає. Тут панують представники
аркто-альпійської флори: наскельниця лежача, вівсянниця приземиста,
ситник трьохроздільний, осока вічнозелена, ломикамінь живучий, зарослі
брусниці та інші альпійські види.

На одній з чорногірських вершин в межах Верховинського району в червні
можна зустрітися з дивною рідкісною і унікальною квіткою, яку французи
називають альпійською зіркою, італійці – срібною квіткою скель, українці
– шовковою косицею, а австрійці – едельвейсом. Так, це білотка
альпійська. Щоправда, побачити едельвейс, що зростає на урвищах, та й то
дуже рідко, щастить далеко не кожному.

Ось такий дивовижний і унікальний рослинний світ Верховинщини.

5. Тваринний світ

Українські Карпати  неповторна за своїми природними особливостями
гірська країна, тому її фауна – також особлива сукупність тварин, яка
має свій специфічний колорит. Тваринний світ Верховинщини належить до
Карпатського гірсько-лісового зоогеографічного округу, в який виділена
вся Карпатська гірська країна, і є його невід’ємною частиною. Головними
ознаками фауни Карпат є наявність як тайгових так і гірських її видів і
частково все та ж вертикальна зональність поширення видів.

Клас ссавців представлений такими цікавими видами тварин як сірий вовк і
лисиця звичайна, бурий ведмідь і дикий кабан, рись лісова і кіт
європейський, благородний карпатський олень і європейська косуля,
карпатська білка і заєць-русак, лісова куниця і норка європейська, тхір
чорний і видра річкова, борсук, горностай та багато  інших. А всього в 
Українських Карпатах і майже стільки на Верховинщині зареєстровано 60
видів цих високоорганізованих тварин.

Значно багатша фауна птахів Українських Карпат. Вона нараховує близько
250 видів, або майже 80% орнітофауни України.

Великий інтерес представляють представники соколоподібних: гірський орел
беркут, малий підорлик, канюк, тетеревятник, червоний і чорний коршуни,
сапсан, змієїд. Всі вони крім канюка та тетеревятника зустрічаються дуже
рідко, а такі як орлан-білохвостий, бородач, чорний гриф та білоголовий
сич взагалі зникли в з Карпатах за останнє сторіччя внаслідок зміни
ландшафтів. Куркоподібні представлені такими видами як тетерев, глухар ,
рябчик, сіра куропатка , перепел та фазан. Регулярно з’являється в
Карпатах під час осінніх та весняних перельотів сірий журавель, сіра
чапля та лунь польовий. В Чорногірському та Високогірниму лісництвах
зустрічаються поодинокі особини дуже рідкісного птаха – чорного лелеки,
а в високогір’ї Чорногори серед кам’яних розсипів і скель невеличкими
колоніями гніздиться альпійська завірюшка.

Дуже обмеженим числом видів представлений в Карпатах клас плазунів.
Всього їх відомо 7 видів. Це безнога ящірка — ломка веретінниця, яка
росповсюджена від  низькогір’я до полонин, прудка, живородяща та зелена
ящірки – типічні представники високогір’я, три представниками вужових:
звичайний і водяний вужі, мідянка та єдина в Карпатах отруйна змія –
гадюка звичайна, яка зустрічається скрізь від міжгірних долин до
найвищих вершин. На території району зустрічаються три її варіаціїї, які
вирізняються кольором: найбільш розповсюджена сіра з чорним ромбічним
узором на спині вздовж хребта, досить часто попадаються суцільно чорні і
рідше мідно-коричневі (інколи з червонуватим відтінком), яких місцеві
жителі вважають особливо отруйними.

Трохи більше видів налічують земноводні. Це звичайний, гребінчатий,
карпатський і альпійський (гірський) тритони, плямиста ящірка –
саламандра, та декілька видів жаб. Всі ці види земноводних карпатської
фауни корисні, так як знищують шкідливих комах, а карпатський і
альпійський тритони,  саламандра та жаба прудка занесені до Червоної
книги України.

Іхтіофауна теж представлена обмеженою кількістю видів, але більшість їх
є унікальними, рідкісними і підлягають охороні як і інші види ссавців,
птахів, земноводних та плазунів. Гордістю приток Чорного та Білого
Черемошів є так звана царська риба – струмкова та озерна форель (місцева
назва струг) та дунайський лосось (головач) – ендемічний вид риби
дунайського басейну. Частіше зустрічаються підуства, марена, клень,
налим та інші види.

Крім вищезгаданих класів тваринного світу особливе місце займають
молюски та комахи, без яких не було би  досягнуто тієї гармонії, яка
панує в природньому середовищі такої гірської країни, як Українські
Карпати.

6. Охорона природи

Навряд чи знайдеться хоча б одна людина в світі, яка б ніколи не
милувалась природним краєвидом, не бажала б поринути у затишну прохолоду
лісу, різнобарв’я лук, прозорість озер і річок, не згадувала і не носила
в собі протягом всього життя відчуття прекрасного від спілкування з
природою.

Але як не безмежні Карпати так і не безмежні їх природні ресурси.

Унікальні природні багатства району і всіх Українських Карпат потребують
охорони. Найбільше це стосується флори і фауни.І держави, яким колись
належали ці прекрасні гори завжди піклувались про збереження їх природи.

Ще в 1968 році три масиви Українських Карпат були взяті під охорону. Тут
був створений Карпатський державний заповідник, один з лісництв якого —
Високогірненалежало Верховинського району. А в 1980 році з метою
збереження унікальних для Центральної Європи природніх ландшафтів, що
відзначаються багатим генофондом, наявністю рідкісних пралісових
екосистем і значним рекреаційним потенціалом, а також сприяння
підтриманню екологічного балансу в регіоні на площі 50,3 тисячі гектарів
був створений перший на той час в Україні Карпатський національний
природний парк. У Верховинському районі до нього ввійшли Чорногірське та
Бистрецьке лісництва, площею відповідно 2366 та 2641 гектарів а
Високогірне, яке зараз охоплює площу 2063 га.,набуло статусу заповідного
в КНПП. Таким чином загальна площа територій Карпатського КНПП на
території району становить 7 тис.га., що складаємайже 14% від загальних
площ КНПП.

Територія парку охоплює надзвичайно цінні з ландшафтно-екологічної,
ботаніко- і зоогеографічної та природоохоронної точок зору гірської
екосистеми в найвищому секторі Українських Карпат. Тут зосереджено 240
ендемічних видів і підвидів рослин, тобто 6,5 % усієї карпатської флори,
яка нараховує близько 2700 видів.А 72 види представників рослинного
світу Верховинського району занесенні до Червоної книги України.
Наведемо перелік тільки двох десятків цих, які найбільш відомі в народі.
Це:

сосна кедрова європейська, карпатський кедр (Pinus cembra L.)

модрина польська (Larix polonica Racib.)

білотка альпійська, шовкова косиця (Leontopodium alpinum Cass.)

сон білий (Pulsatilla alba Reichenb)

родіола рожева, золотий корінь (Rhodiola rosea L.)

всі види тирличу (Gentiana): жовтий (lutea L.), крапчастий (punctata
L.), роздільний (laciniata Kit.), безстебловий (acaulis L.), весняний
(verna L.),вирізаний (excisa C.)

арніка гірська (Arnica montana L.)

рододендрон східнокарпатський (Rododendron kotschyi Simonk)

дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala L.)

дзвоники карпатські (Campanula carpatica Jacg.)

айстра альпійська (Aster alpinus L.)

цибуля ведмежа, черемша (Allium ursinum L.)

білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.)

підсніжник звичайний (Galanthus nivalis L.)

шафран Гайфеля, крокус (Crocus heuffelianus Herb.)

любка дволиста (Platanthera bifolia L. Rich)

перстач прямостоячий, калган (Potentilla erecta L.)

Багато з цих рідкісних представників рослинного світу Карпат мають
унікальні лікувальні властивості. Це і родіола рожева, і тирличі: жовтий
та крапчастий, і арніка гірська, і калган. Деякі – є дуже
рідкісними:білотка альпійська (едельвейс), кедрова сосна європейська,
дріада восьмипелюсткова і ін. І майже всі види є ендемічними.

Не менше потребує охорони і тваринний світ Українських Карпат. Близько
тридцяти видів карпатської фауни вже опинились під загрозою зникнення і
теж занесені до Червоної книги України. Тільки короткий перелік деяких
видів здивує читача тим, що ці тварини ще водяться в карпатських лісах
високогірних луках.

Це серед ссавців: рись лісова (Lynx lynx Linnaeus, 1758), кіт
європейський (Felis silvestri Schreber, 1777), видра річкова (Lutra
lutra Linnaeus, 1758), борсук (Meles meles Linnaeus,1758),норка
європейська (Mustela lutreola Linnaeus,1758) та горностай (Mustela
erminea Linnaeus,1758); серед земноводних і плазунів: тритон карпатський
(Triturus montandoni Boulender, 1880), тритон гірський (Triturus
alpestris Laurenti, 1768), саламандра плямиста (Salamandra salamandra
Linnaeus,1758), та мідянка (Coronella austriaca Laurenti, 1768);

серед риб: форель струмкова (Salmo trutta morpha fario), та дунайський
лосось (Hucho hucho hucho Linnaeus,1758).

А найбільша  кількість в Червоній книзі представників класу птахів.
Надзвичайно рідко зустрічаються на території причорногірських лісництв:
чорний лелека (Ciconia nigra Laurenti,1768), беркут (Aguila chrysaetos
Linnaeus,1758), сокіл-сапсан (Falco peregrinus Tunstall, 1771), малий
підорлик (Aguila pomarina C. L. Bregm, 1831), глухар (Tetrao urogalus
Linnaeus,1758), пугач (Bubo bubo Linnaeus,1758), волохатий сич (Aegolius
funereus Linnaeus,1758), сова довгохвоста (Strix uralensis Pallas, 1771)
та інші зникаючі птахи.

Але зберегти дивовижну природу цього незвичайного гірського куточка в
самому центрі надто цивілізованої Європи можна буде тільки тоді – коли
будуть зламані старі стереотипи мислення по відношенню до природи як
місцевих жителів цього чудового краю так і туристів, потік яких в
Українські Карпати з кожним роком неупинно зростає.

Висновки

На відміну від інших гірських і рівнинних районів області Верховинський
район не багатий на корисні копалини. Це в першу чергу пояснюється
відсутністю розвіданих тут запасів нафти і попутного природного газу,
які є основними викопними природними ресурсами Українських Карпат. Однак
деякі ресурси частково задовільняють місцеві потреби.

Основою підземних запасів є мінеральні води, на які так багаті надра
району. Тут виявлено більш ніж 100 джерел мінеральних вод, більшість з
яких безумовно мають унікальні лікувальні властивості. Клімат території
Верховинського району як і всіх гірських районів Карпат є
помірно-континентальним і характеризується надмірним зволоженням і
досить великим запасом тепла. В умовах надто зволоженого клімату
формується густа  гідрографічна сітка району (до 1,5 км/ км.кв.)

Водні ресурси району представлені в основному ріками. Тут їх налічується
більше десятка і всі вони відносяться до басейнів Чорного і Білого
Черемошів.

Центральною водною артерією району є Чорний Черемош. Ріка як і всі її
притоки повністю протікає по території Верховинського району. Бере свій
початок Чорний Черемош як і Білий на північно-східних схилах Чивчинських
гір на висоті понад 1680 метрів над рівнем моря. Загальна довжина річки
86 кілометрів, площа басейну 856 км. кв., загальний похил – 14 метрів на
1 км. кв. Найбільші праві притоки рр. Жаб’євський потік, Слупійка,
Річка;  ліві: рр.Шибний, Дземброня, Бистрець, Ільця та Бережниця. Чорний
Черемош мов би розділяє територію району на дві рівні частини. На його
берегах в Верховинському тектонічному зниженні і розташований районний
центр – смт. Верховина.

Для грунтового і рослинного покриву Верховинського району характерна
висотна ландшафтна диференціація. Материнськими породами грунтоутворення
району слугують елювіальні продукти вивітрювання пісчаників і аргелітів.
Вздовж річкових долин грунти формуються на алювіальних і делювіальних
відкладах в умовах вологого помірного клімату і лісової рослинності.

Тваринний світ Верховинщини належить до Карпатського гірсько-лісового
зоогеографічного округу, в який виділена вся Карпатська гірська країна,
і є його невід’ємною частиною. Головними ознаками фауни Карпат є
наявність як тайгових так і гірських її видів і частково все та ж
вертикальна зональність поширення видів.Клас ссавців представлений
такими цікавими видами тварин як сірий вовк і лисиця звичайна, бурий
ведмідь і дикий кабан, рись лісова і кіт європейський, благородний
карпатський олень і європейська косуля, карпатська білка і заєць-русак,
лісова куниця і норка європейська, тхір чорний і видра річкова, борсук,
горностай та багато  інших. А всього в  Українських Карпатах і майже
стільки на Верховинщині зареєстровано 60 видів цих високоорганізованих
тварин.

Значно багатша фауна птахів Українських Карпат. Вона нараховує близько
250 видів, або майже 80% орнітофауни України.

Список використаної літератури

Географічна енциклопедія. В 6 тт. – К., 1994-1996.

Природно-ресурсний потенція. – К., 2002.

Словник-довідник з фізичної географії України. – К., 2001.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи