HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Предмет і метод регулювання конституційного права

§ 1. Конституційне право – провідна галузь права України.

У системі національного права України провідною галуззю є конституційне
право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи
права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на
досягнення певного правового результату, можливість захисту правових
приписів засобами державного впливу тощо.

Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших
підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки
виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод
правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного
права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції
конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової)
відповідальності.

Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в
сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити
її від інших підрозділів системи права, визначити її “обличчя”.

Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену
характеристику конституційного права як галузі права.

Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними
факторами, які визначаються характером предмета його регулювання.
Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин,
які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні,
що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької
демократії.

Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим
відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві
і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці
питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського
суспільства – Конституція України.

2. Поняття і предмет конституційного права України.

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є
суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади
народом України.

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки)
суспільних відносин.

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя,
суверенітету народу.

Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і
повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і
реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос,
незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку
історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями
чи ні.

Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його
волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу
України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім
у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.

2. Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави
як організації влади народу і для народу.

Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що
відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які
передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в
разі потреби примусу.

3. Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування
держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є
механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.

Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість
функціонування держави, її соціальний характер.

4. Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною
особою. Це:

а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний
правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й
покладає певні обов’язки;

б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних,
політичних, соціальних, культурних, екологічних;

в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;

г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед
особою і навпаки.

3. Роль конституційного права України в системі права України.

Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення
повновладдя народу України в політичній, економічній і
соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь
права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя
народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.

Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі
національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного
права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає
в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за
допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права,
яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного
права України.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права
ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах
цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках
публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне,
фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші
галузі законодавства.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві,
конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює
відносини між індивідами.

Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом,
яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і
методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних
відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи
системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в
тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу
органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист
норм конституційного права.

Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є
регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових
фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного
права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні
інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового
права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної
Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування.

Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного
права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми
містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування
репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи
кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу,
кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно
правових норм.

Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними
галузями права розширюється і змінюється.

§ 4. Основні принципи та система конституційного права України.

Система конституційного права – є системою інститутів і норм
конституційного права. Це складна, структурована, динамічна система, з
притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У
загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що
складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно
взаємозв’язаних блоків (елементів): принципів конституційного права,
його інститутів і норм.

Принципи конституційного права – це фундаментальні засади, в яких
втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її
основного джерела – Конституції України.

Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи –
загальні і спеціальні.

У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її
призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в
Конституції України. Серед них – державний суверенітет, розподіл влад,
непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні
конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну
природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності
держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної влади,
виборності місцевого самоврядування тощо.

Конституційне право України орієнтовано на інші пріоритети, тому
розташування його інститутів повинно мати принципово новий вигляд:

основи конституційного ладу України;

права, свободи й обов’язки людини і громадянина;

форми безпосереднього народовладдя: вибори, референдуми та ін.;

законодавча влада;

Президент України;

виконавча влада;

територіальний устрій;

місцеве самоврядування.

Така й система Конституції України – основного джерела конституційного
права України.

Конституційне право – відкрита система, яка постійно втягує в орбіту
свого регулювання нові елементи, звільняючись від “спрацьованих”,
“віджилих” елементів. Цим забезпечується стабільність та її
правоохоронний вплив на суспільні відносини.

§ 5. Поняття і система інститутів конституційного права України.

Інститут права – це сукупність норм права, які регулюють певне коло
однорідних, однопорядкових відносин і утворюють однорідну групу. Це
повною мірою стосується і конституційно-правового інституту, норми якого
відзначаються певною автономією, об’єднуються на основі певних принципів
і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання.

ьо стабільна підсистема взаємозв’язаних правових норм. Це – головний
підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і
охоплює не один, а декілька різновидів правовідносин, однорідних за
своїм змістом і методами правового впливу.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему,
яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному
порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне
уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це –
інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод
людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути
законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального
устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок
змін і доповнень Конституції.

Можна запропонувати й іншу класифікацію конституційних інститутів
залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного
права.

І. Інститут народовладдя, який включає:

1) безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

2) представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників
народу);

3) місцеве самоврядування.

ІІ. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

1) конституційний лад;

2) юридична конституція;

3) конституційні закони;

4) конституційна законність;

5) конституційні звичаї, традиції.

ІІІ. Інститут правового статусу людини і громадянина:

1) громадянство (постійний зв’язок особи і держави);

2) система основних прав і свобод людини та громадянина;

3) гарантії основних прав і свобод.

ІV. Інститут державного будівництва:

1) форма держави;

2) територіальна організація України;

3) механізм держави.

2.1.2. Метод і режим регулювання конституційних відносин

§ 8. Поняття і види конституційно-правових відносин.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права,
хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з
цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність
суб’єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак,
які відрізняють їх від відносин інших галузей права.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі
особливості:

Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері
здійснення влади народом країни.

Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового
регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка
зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій,
соціальних груп за завоювання і здійснення влади.

Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація
державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі.

Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків
учасників відносин.

Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і
реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

Види конституційно-правових відносин. Класифікація
конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх
суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в
правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і
закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти
правовідносин.

Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами
адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні
обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або
деєздатність.

Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар
конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в
даних відносинах.

§ 9. Суб’єкти і об’єкти конституційних відносин.

Суб’єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить
різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають
багато спільного з суб’єктами інших відносин: володіють певним статусом,
наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх
повноважень тощо.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому
належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і
національні меншини.

Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

Українська держава (Україна як держава).

Органи державної влади України.

Народні депутати та посадові і службові особи.

Політичні партії і громадські організації.

Територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і
законами.

Державні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші
державні, комунальні і приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо.
Суб’єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати
виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних
рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії
місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

Об’єкти конституційно-правових відносин.

Під об’єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії,
особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють
інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники
вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні
права і обов’язки.

Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Матеріальними видами об’єктів конституційно-правових відносин є:

політичні блага – конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу,
державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна
цілісність тощо;

дії уповноваженого суб’єкта;

дії зобов’язаних суб’єктів;

речі та інші майнові і духовні блага;

поведінка суб’єктів конституційно-правових відносин;

результати поведінки суб’єктів таких відносин;

природні об’єкти.

Видами об’єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:

особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров’я,
честь, гідність);

певні соціальні властивості і риси об’єднань, спільностей;

духовні цінності.

§ 10. Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з
якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових
відносин.

При розгляді юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що
правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких
наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними
відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права.
Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин,
які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є
класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:

наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі,
правоприпиняючі;

форма юридичних фактів: позитивні й негативні;

характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і
факти-стани;

характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події,
юридичні дії.

Прикладом правоутворюючого факту є утворення Президентом України
Кабінету Міністрів, на основі чого між урядом та міністерствами і
відомствами виникають різноманітні адміністративно-правові та інші
відносини.

Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та
повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові
відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними
державами. Типовим у цьому відношенні є один Договір про основи
міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та
республікою Узбекистан від 26 серпня 1992 р.

Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини одного
порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку. Так,
припинення депутатських повноважень тягне за собою виникнення безлічі
різноманітних відносин. Те ж саме – при достроковому припиненні
повноважень органу державної влади, народного депутата або посадової чи
службової особи.

§ 11. Структура конституційно-правових норм.

Характер суспільних відносин, врегульованих нормами конституційного
права, визначає їх композицію, тобто структуру. Внутрішня форма
організації і побудови приписів конституційно-правової норми не є, як
правло, традиційною. Звичайно, класична модель правової норми передбачає
обов’язкову наявність трьох взаємозв’язаних ланок: гіпотези, диспозиції
й санкції. Для конституційного права такі норми скоріш виняток, ніж
правило. Більшість з них містять лише саме правило поведінки –
диспозицію. Надзвичайно рідко трапляються в них гіпотеза й санкція.

Елементи конституційно-правової норми нерідко переплітаються між собою,
і на практиці досить непросто виділити їх у чистому вигляді.

Санкціям конституційного права властивий цілий ряд особливостей, що
визначаються характером суспільних конституційних відносин. Найважливіша
з них – профілактичне, організуюче та виховне призначення таких санкцій.

Специфічне коло суб’єктів, які уповноважені застосовувати
конституційно-правової санкції. Це, насамперед, народ, територіальні
громади (населення адміністративно-територіальних одиниць), органи
державної влади та органи місцевого самоврядування.

Похожие записи