HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Правління та реформи О.Стамболійського

в Болгарії”

ПЛАН

Вступ

1. Революційний рух 1918-1919 pp. Прихід до влади О.Стамболійського

2. Політика уряду О. Стамболійського, основні реформи

3. Червневі та вересневі події 1923 р.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Болгарія вийшла з Першої світової війни із значними людськими,
територіальними та матеріальними втратами, із виснаженою економікою та
дезорієнтованим суспільством. Загрозливо небезпечне становище в країні
диктувало необхідність пошуку нестандартних виходів з кризи.

Змінити таке становище можна було за допомогою розвитку кооперації.
Ініціатором здійснення програми модернізації в аграрній сфері виступила
БЗНС, лідер якої А.Стамболійський як голова коаліційного уряду ініціював
прийняття відповідних законів.

Народні збори ухвалили закон «Про консорціум», за допомогою якого до
серпня 1920 р. планувалось передати державному консорціуму монополії на
експорт зернопродуктів. Консорціум мав забезпечити закупівлю збіжжя за
твердими цінами безпосередньо у виробників та кооператорів. Левова
частка (90 %) доходів консорціуму надходила до фонду підтримки розвитку
сільського господарства.

В умовах, коли болгарське суспільство болісно переживало наслідки
«другої національної катастрофи», проект виводу країни з кризи
запропонувала аграрна партія — БЗНС. Агра-ристи виступали за створення
«егалітарного суспільства», яке буде ґрунтуватися на приватній власності
на засоби виробництва, а експлуатація людини праці буде заборонена. XV
з’їзд БЗНС (1919) затвердив програму радикальних реформ, для здійснення
яких пропонувалася ціла низка заходів на підтримку та захист з боку
держави сільгоспвиробників.

Коаліційний уряд А. Стамболійського прагнув запровадити прогресивний
податок на доходи, заохочувати розвиток кооперації, ввести трудову
повинність, здійснити адміністративну реформу. Для зміцнення своїх
позицій БЗНС запропонувала внести до виборчого закону ряд поправок, які
перетворювали право участі у виборах на обов’язок. Згідно із законом
«Про подолання житлової кризи» (1920) передбачалося створити спеціальні
комісії, яким надавалось право виселяти «антисоціальні» елементи та
регулювати розмір орендної плати в житловій сфері.

Водночас у діях керівництва БЗНС стало проявлятися прагнення позбутися
своїх коаліційних партнерів. Цьому сприяла переконлива перемога
землеробів на виборах місцевих органів влади у січні 1920 р. Підсумки
виборів стали однією з причин ініціювання А. Стамболійським розпуску
Народних зборів, що у свою чергу обґрунтовувалося необхідністю створення
сильної влади для подолання наслідків «національної катастрофи».

За підсумками парламентських виборів у березні 1920 р. БЗНС отримала 39
% голосів (110 місць з 240), а БКП — 20 %. Однак перевірка результатів
виборів дозволила БЗНС за рахунок скорочення фракції комуністів та
демократів досягти такої чисельності мандатів, що забезпечила їм
більшість. У травні 1920 р. був створений однопартійний уряд А.
Стамболійського, який терміново приступив до виконання програми партії з
кардинального реформування суспільства.

1. Революційний рух 1918-1919 pp. Прихід до влади О.Стамболійського

Вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького блоку,
Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні ресурси.
Затяжна війна вимагала мобілізації майже всього працездатного чоловічого
населення, завдала значних збитків промисловості, сільському
господарству, ремеслам. 70% підприємств, не пов’язаних з військовими
постачаннями, припинили зовсім або скоротили до мінімуму свою
діяльність.

Площа земель, що оброблялися, в аграрній Болгарії скоротилася на 25-30%,
країна змушена була закуповувати борошно та інші види продовольства за
кордоном.

Увесь тягар війни правлячі кола Болгарії на чолі з царем Фердинандом
переклали на трудящих. Через величезні витрати на армію стрімко зростали
податки, спекулянти підвищували ціни на продукти харчування. В багатьох
районах країни розпочався голод. На голодному пайку перебувала й армія:
солдати отримували всього по 250 грамів сурогатного хліба, не вистачало
обмундирування, спорядження.

1918р. активізувалися антивоєнний та демократичний рухи. Революційна
ситуація перейшла у революційний вибух, коли у вересні 1918 р. війська
Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. У військах,
що відступали, розпочалося стихійне повстання солдатів під гаслами «На
багнет винуватців війни!», «На Софію!». Повстанці зайняли головний штаб
болгарської армії й заарештували офіцерів. 26 вересня вони знаходились
вже за 30 км від Софії. Уряд, не маючи сил для придушення повстання,
направив для переговорів делегацію, до якої входили популярні діячі
Болгарського хліборобського народного союзу (БХНС) Олександр
Стамболійський і Райко Даскалов. Іншу делегацію було послано до
командування Антанти з проханням про перемир’я.

Стамболійський запропонував лідерові «тесняків» (так називали членів
Болгарської робітничої соціал-демократичної партії) Дімітру Благоєву
діяти спільно для встановлення в Болгарії республіки, але партія
«тісних» соціалістів відхилила пропозицію.

Даскалов не виправдав довіри уряду — він приєднався до повстанців і 27
вересня в Радомирі проголосив республіку на чолі зі Стамболійським. Під
керівництвом Даскалова повстанці вирушили до Софії, зайняли село Владай
за 15 км від столиці.

Повстанське командування в ультимативній формі зажадало від уряду здати
столицю без бою. Однак уряд перегрупував вірні йому сили, які за
допомогою німецької дивізії, що була перекинута під Софію, у кривавому
бойовищі 30 вересня завдали повстанцям поразки.

За один день до бою Антанта підписала перемир’я з Болгарією, що дало
можливість болгарській владі зосередити зусилля на боротьбі з
«внутрішньою небезпекою».

Владайське повстання кардинально змінило ситуацію в країні. Болгарія
першою з країн Четвертного союзу вийшла з війни, а цар Фердинанд зрікся
престолу на користь свого 24-річного сина, що був проголошений царем під
ім’ям Борис III.

Сам же Фердинанд втік до Німеччини. Становище уряду залишалося
нетривким. У країні зростав вплив лівих партій, головним чином БХНС, що
висували вимоги проведення реформ. Значно активізувалася партія «тісних»
соціалістів, але її курс на збройне повстання й вимоги встановлення
радянської соціалістичної республіки не дістали симпатій селянства.
«Тесняцтво» фактично було різновидом більшовизму на болгарському грунті.

2. Політика уряду О. Стамболійського, основні реформи

Після виборів до Народних зборів у серпні 1919р. лідер БХНС Олександр
Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та
Прогресивно-ліберальної партій. Діяльність уряду Стамболійського
розпочалася в складній внутрішній та міжнародній обстановці.

27 листопада 1919 р. держави Антанти підписали в Нейї-Сюр-Сен (поблизу
Парижа) мирний договір з Болгарією (Нейїський договір), за яким Болгарія
була відрізана від Егейського моря й втратила значну частину своєї
території. Болгарії заборонялося мати армію чисельністю понад 20 тис.
чол., авіацію, військово-морський флот тощо.

Впродовж 37 років країна повинна була сплатити 2250 млн золотих франків
репарацій. Нейїський договір поглибив і без того важке економічне
становище Болгарії. Через два дні після підписання договору в Софії
відбулася масова демонстрація проти його грабіжницьких умов, зростання
податків, дорожнечі. 27 грудня 1919 р. почали страйкувати залізничники й
робітники зв’язку, а 23 грудня розпочався загальний політичний страйк.

З ініціативи уряду Народні збори прийняли закон про покарання винуватців
національної катастрофи, було віддано до суду ряд міністрів колишніх
кабінетів.

Після поразки страйку залізничників Стамболійський, вирішив сформувати
однопартійний уряд БХНС. Виникла ситуація, коли селянська партія
перетворилася на одноосібно правлячу політичну силу. На думку
Стамболійського, народовладдя у вигляді селянської демократії мало
призвести до ліквідації вад капіталізму при збереженні його основ.

Цій меті було підпорядковано соціально-економічні реформи. Закон про
загальну трудову повинність для всіх громадян мав ліквідувати наслідки
економічної розрухи. Аграрна реформа передбачала відчуження на користь
держави земельних володінь площею понад 30 га та їхній розподіл між
безземельними та малоземельними селянами.

»

?????$

»

?????? ??H?H?????»

8

иств (банків, торговельних, промислових та інших підприємств) — зачепив
інтереси буржуазії. Багато з реформ Стамболійського не було здійснено,
але уряд одержав широку популярність. За короткий час чисельність БХНС
зросла до 150 тис. чол.

У зовнішньополітичній сфері уряд провадив курс на встановлення лояльних
стосунків із сусідами й державами Антанти, але не зміг добитися
перегляду Нейїського договору.

Правлячі кола Антанти з підозрою спостерігали за розвитком реформ у
Болгарії й намагалися впливати на події, що відбувалися в країні.

3. Червневі та вересневі події 1923 р.

Наприкінці 1920 р. праві партії розпочали боротьбу проти
«хліборобського» уряду, але процес консолідації йшов поволі через
традиційні протиріччя між ними. Навесні 1922 р. сформувалася «Народна
змова» — невелика організація, яка об’єднала групу правих елементів
болгарського суспільства, що поставили на меті повалення уряду БХНС й
встановлення авторитарного режиму.

Завдяки зусиллям «Народної змови» влітку 1922 р. три провідні праві
партії створили «Конституційний блок», який проголосив метою відновлення
«зневажених конституційних прав і свобод». Підпору вони вбачали у
Військовій лізі, що була створена 1919 р. й об’єднала невдоволених
своїми матеріальним і суспільним становищем офіцерів, яких звільнили зі
служби за умовами Нейїського договору. На чолі Військової ліги стояв
генерал І. Вилков, якого підтримував цар Борис III. Фактично він
виконував функції головнокомандувача болгарської армії. Цар, залишаючись
осторонь, уміло спрямовував дії супротивників уряду БХНС. Вважаючи
ситуацію сприятливою для здійснення змови, керівництво «Народної змови»
та Військової ліги, яким таємно керував Борис III, вночі з 8 на 9 червня
1923 р. вчинило державний заколот. Міністрів і депутатів БХНС було
заарештовано змовниками, а О. Стамболійського, що намагався організувати
опір, по-звірячому вбито. Народне протистояння змові було придушене.

Внаслідок перевороту до влади прийшов уряд на чолі з одним із лідерів
«Народної змови» Олександром Цанковим. Провідні пости в ньому обіймали
військові. В їхніх руках були армія, поліція, місцева адміністрація, а
політичні партії відігравали другорядну роль. Новий режим мав
військово-фашистський характер. Це була відверта диктатура реакційних
сил суспільства. Репресії та переслідування були спрямовані проти БХНС,
БКП та інших лівих партій.

Вересневе повстання 1923 р. було прямою відповіддю лівих сил на
встановлення військово-фашистської диктатури. Під час перевороту БКП
зайняла позицію нейтралітету, що спричинило критику керівництва партії з
боку як Комінтерну, так і рядових комуністів.

Під впливом цієї критики ЦК БКП на засіданні 5-7 серпня 1923 р. прийняв
рішення про збройне повстання. Було розпочато переговори з керівництвом
лівих партій.

Соціалісти відкинули пропозиції про співробітництво, сповідуючи тактику
ненасильницьких дій, а з БХНС було підписано угоду про спільні дії проти
диктаторського режиму. В керівництві БКП точилися серйозні суперечки
відносно питання про збройне повстання. Г. Димитров і В. Коларов
відстоювали тактику спільного фронту боротьби з фашистською диктатурою,
а секретар ЦК Т. Луканов виступав проти повстання. Уряд, діставши
звістку про підготовку повстання, розпочав превентивні репресії. Але ЦК
БКП приймає рішення розпочати повстання вночі з 22 на 23 вересня з метою
встановлення влади робітничо-селянського уряду.

Повстання було недостатньо підготоване й спиралося великою мірою на
ентузіазм і рішучість народу вести боротьбу проти влади. Політична
орієнтація його учасників не завжди була чіткою, лави повстанців
розривали внутрішні протиріччя.

До складу Головного революційного комітету ввійшли Г.Димитров, В.Коларов
і Г.Генов. Перші збройні бої почалися 13 вересня під Казанликом, а 19
вересня спалахнуло повстання у Південній Болгарії, в Старозагорському
окрузі.

Масового характеру набуло повстання у Північно-Західній Болгарії.
Розпочавши його у встановлений строк, тобто вночі з 22 на 23 вересня,
повстанцям вдалося захопити м. Фердинанд (нині Міхайловград) і ряд інших
населених пунктів.

Кілька днів точилися запеклі бої з урядовими військами, але 27 вересня
повстанці мусили залишити Фердинанд, а після цього відступити до
Югославії. В Софії, де влада заарештувала ряд керівників ГВРК, повстання
не вдалося здійняти.

Вересневе повстання 1923 p., незважаючи на прагнення народу скинути
військову диктатуру, показало, що лідери БКП і БХНС у боротьбі за
встановлення своєї влади в країні не мали міцної підтримки народу,
оскільки багато положень програм лівих партій були дуже далекі від його
докорінних інтересів.

Висновки

Отже, вступивши в жовтні 1915 р. у війну на боці австро-німецького
блоку, Болгарія 1918 р. повністю вичерпала свої людські та економічні
ресурси.

Після виборів до Народних зборів у серпні 1919р. лідер БХНС Олександр
Стамболійський сформував новий уряд разом з представниками Народної та
Прогресивно-ліберальної партій. Діяльність уряду Стамболійського
розпочалася в складній внутрішній та міжнародній обстановці.

Стамболійський Александр Стоїменов (1879-1923). Народився в селянській
родині. Навчався в Німеччині. З 1902 р. — лідер БЗНС та головний
редактор газети «Земеделско знаме». У 1908-1915 pp. — депутат Народних
зборів. У 1915-1918 pp. — арешт та ув’язнення. З жовтня 1919 р. —
міністр, з травня 1920 р. — голова коаліційного уряду. У 1920-1923 pp. —
голова однопартійного уряду.

Сформувавши однопартійний уряд у квітні 1920 р., селянська спілка на
чолі з А.Стамболійським отримала реальну можливість втілити свою
ідеологічну концепцію у життя, тобто провести своєрідний соціальний
експеримент. Однак впровадження станових реформ показало, що вони хоч
мали демократичний характер, проте ігнорували інтереси багатьох верств
населення і впроваджувались шляхом примусу і терору.

Уряд землеробів у Болгарії — це не єдиний випадок у Європі, коли влада
опинилася в руках аграристів. Як політична структура БЗНС була
надзвичайно суперечливою і неоднорідною, оскільки об’єднувала як дрібних
і середніх, так і великих землевласників. І хоча БЗНС намагалася
виражати інтереси «середняка», його політика не могла бути достатньо
послідовною, оскільки ґрунтувалася виключно на вузькостановому критерії.
Певна аморфність аграристської ідеології БЗНС вороже сприймалася в
підприємницько-фінансових колах, робітниками й навіть певною частиною
селян. Усе це вело до поступової ізоляції партії та створювало умови для
проявів політичного екстремізму з боку ліворадикальних та
правонаціоналістичних угруповань.

Політичний режим, який існував у часи правління БЗНС, головні свої
зусилля зосереджував на регулюванні соціально-економічного життя країни,
і в першу чергу аграрної сфери. Так, лише за рік свого перебування при
владі уряд А. Стамболійського ініціював прийняття понад сто законів, які
торкалися різних боків життя болгарського суспільства і здебільшого мали
загальнодемократичну спрямованість. Водночас усі законодавчі акти не
зачіпали основ державно-політичного ладу країни, а від ідеї здійснення
децентралізації системи державного управління землероби невдовзі
відмовилися взагалі. У здійсненні своєї програми уряд БЗНС спирався як
на інституції виконавчої влади, так і на власну досить розгалужену
партійну мережу.

Більшість ініційованих урядом А. Стамболійського заходів адресувалася
селянам і в цілому відповідала інтересам останніх. Водночас широкого
розголосу набули рішення про притягнення до відповідальності винуватців
«другої національної катастрофи», про здійснення земельної реформи та
обмеження великого землеволодіння, про державну монополізацію експорту
зерна, про націоналізацію майна, придбаного незаконним і спекулятивним
шляхом, про підвищення податків на доходи й капітал тощо. Не випадково
противники реформ називали землеробів «помаранчевими більшовиками».
Однак переважна більшість законів так і залишилася невиконаною.

Список використаної літератури

Болгария в международной политике (1918-1939 г.) // Історичні і
політологічні дослідження. – Донецьк, 2003. – №5/6(17/18). – С.221-225.

Болгарія: історія та культура. – М., 1996.

Внешняя политика Болгарии в период обострения борьбы за власть и
свержения правительства Земледельческого союза // Вступ до міжнародних
відносин. – Вип.3. – Донецьк, 2003. – С.118-125.

Всесвітня історія. 1918-1939 рр. Посібник. – К., 2000.

Парижская мирная конференция и принятие Болгарии в Лигу Наций // Грані.
– Дніпропетровськ, 2003. – №5(31) Вересень-жовтень. – С.26-29.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи