.

Постмодернізм як один із провідних напрямів мистецтва кінця 20 ст.

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
107 6761
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Постмодернізм як один із провідних напрямів

мистецтва кінця 20 ст.»

ПЛАН

Вступ

1. Особливості мистецтва постмодернізму

2. Головні прояви постмодернізму в мистецтві

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. post “після” і
модернізм), сукупна назва художніх тенденцій, що особливо чітко
позначилися в 1960-і роки й характеризуючи радикальний перегляд позиції
модернізму й авангарду. У другій половині двадцятого століття
новаторський дух модернізму й інтернаціонального стилю себе вичерпав.
Міське середовище стало дискомфортної у зв’язку з дешевою забудовою
будинками, витриманими в дусі чистого раціонального функціоналізму, що
створюють відчуття зневіри, монотонності й одноманітності.

Виникнення і поширення постмодернізму науковці пов’язують з певним
невдоволенням становищем, що склалося в культурі, мистецтві, філософії
другої половини XX століття.

У 1969 році Леслі Фідлер у своїй статті «Перетинайте кордони, засипайте
рови» застосував термін «постмодерн» саме для новітніх тенденцій, що
з’явилися в художній літературі. Він визначив, що найважливішими
надбаннями сучасної культури є знищення кордонів між «елітарністю», яка
була характерною ознакою модернізму, та «масовістю», поява
багаторівневого письма та текстів, що вбирають в себе декілька історій.
Саме Фідлер один з перших назвав постмодерністського митця «подвійним
агентом», оскільки у «масовому» він представляє «елітарне», а в
«елітарному» – «масове». Постмодерністський митець завжди перебуває у
двох «площинах», він не має чітко визначеної точки опори, його
свідомість завжди певною мірою роздвоєна. Деякі з дослідників вважають,
що своїм виникненням постмодернізм багато в чому зобов’язаний розвитку
новітніх засобів масових комунікацій – телебаченню, відеотехніці,
інформатиці, комп’ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура
візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі
зосередився не на відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом
експериментування зі штучною реальністю – відеокліпи, комп’ютерні ігри,
діснеївські атракціони.

1. Особливості мистецтва постмодернізму

Друга половина ХХ сторіччя характеризується як доба постмодернізму –
нового періоду в розвитку культурно-історичного процесу. Стосовно самого
терміна “постмодернізм”, його тлумачення, історії виникнення та
відношення до попередньої модерністської культури досі немає чітких і
загальноприйнятних визначень. Існує безліч різноманітних концепцій
стосовно характеристик та хронологічних рамок визначення та описання
постмодернізму, що іноді висловлюють прямо протилежні точки зору.

Саме плюралізм і визначає принципову відмінність постмодернової культури
від попередніх. Плюралістична позиція, що полягає не лише в множинності
думок, точок зору, наукових концепцій, а і в рівноправності їх
існування, означає відмову від пошуку істини та спроб її відображення,
що було характерно для культури модернізму. При ситуації множинності та
відносності світоглядів та картин світу знімається проблема реальності,
вона зникає. Це дає підставу відомому російському дослідникові
постмодернізму М.Н. Епштейну стверджувати, що поняття “реальність” у
сучасних наукових концепціях є настільки умовним, що навіть не
використовується без лапок. Тому сформулювати загальне всеохоплююче
уявлення про культуру постмодернізму надто складно. Дослідники
постмодернізму, хоча й використовують відносно єдиний понятійний апарат
і аналітичний інструментарій, але в загальному постмодерністському
комплексі існують окремі течії чи групи критиків з ідейно-теоретичними
та естетичними орієнтаціями, які суттєво відрізняються один від одного.

Постмодернізм сформувався як теорія мистецтва та літератури в ході спроб
освоїти досвід різноманітних неоавангардистських течій за весь період
після Другої світової війни. Виникнення постмодернізму як умонастрою
людини останньої чверті ХХ століття пов’язане з розвитком технічних
засобів масових комунікацій і несе на собі відбиток розчарування в
ідеалах і цінностях доби Відродження і Просвітництва з їх вірою в
прогрес, панування розуму, безмежність людських можливостей.

Термін “постмодернізм” вперше було застосовано в 1917 році в праці
Р.Паннвіца “Кризис европейской культуры”, а в 1934 році
літературознавець Ф. Де Оніс використовує його для означення реакції на
модернізм. У 1947 році А. Тойнбі в праці “Осягнення історії” надає
терміну “постмодернізм” культурологічного значення, вживаючи його як
символ кінця західного панування в релігії та культурі. Статус поняття
постмодернізм набуває у 80-і роки завдяки працям Ж.-Ф. Ліотара, який
розповсюдив дискусію про нього на сферу філософії.

На сьогоднішній день існує ряд підходів до сутності постмодерну.
Зокрема, М. Н. Епштейн головним чинником виникнення постмодерністської
культури розглядає безперервне зростання кількості циркулюючої в
суспільстві інформації. Людина на рубежі XX-XXІ сторіччя має сприйняти в
десятки тисяч раз більше інформації, ніж це було 300-400 років тому.
Саме це надає постмодерністській культурі травматичного характеру, бо
індивід відчуває себе здебільшого калікою, що нездатна співвідносити
себе з навколишнім середовищем. Виникає новий тип чуттєвості, що
характеризується байдужим, притупленим відношенням до існуючого.
Постмодерний індивід відкритий до всього, але ж він сприймає все як
знаки, навіть не намагаючись осягнути сутність явищ. Тому постмодернізм
– культура швидких і легких дотиків, коли все сприймається як цитата,
умовність, за якою неможливо знайти основу. Свідома орієнтація на
компіляцію та цитування мистецьких творів минулих століть – одна з
характерних рис постмодернізму. З цим пов’язані такі риси, як: зміщення
уваги з породження нового на гру з уже створеним; відмова від уявлення
про митця як творця; скепсис по відношенню до оригінальності твору;
стирання відмінностей між “високою” і “масовою” культурою;

Xудожні устремління постмодерну характеризуються як пошук альтернатив
модернізму, що призвели до створення нових образів, нових засобів і
матеріалів зображення. Так, у художній практиці відбувся перехід від
зацікавленості об’єктами зображення до самого процесу їх створення.
Посилюється соціальна спрямованість мистецтва (фемінізм у мистецтві,
“мистецтво аутсайдерів” – етнічних меншин). Активно розвиваються
напрямки, що використовують образи масової культури; розквітає
фотомистецтво; великий вплив на творчість митців має розвиток технологій
(відео, комп’ютерів, Інтернету).

2. Головні прояви постмодернізму в мистецтві

Уособленням постмодернізму у сфері художньої творчості можна вважати
концептуальне мистецтво (від лат. соnceptus – ідея, думка, уявлення), що
вимагає не емоційної реакції при його сприйнятті, а інтелектуального
осмислення. Композиції в його творах складаються з “концептів” –
предметів, що символізують атрибути сучасної цивілізації і виступають
засобами її філософського осягнення. Перша презентація творів цього
напрямку відбулася у 1969 році (США). Основні представники: Дж. Кошут,
Д.Хюблер, Р.Беррі, Я.Вільсон. Програмним твором концептуального
мистецтва була стаття Дж.Кошута “Мистецтво після філософії”, в якій він
обґрунтовує виняткову роль мистецтва в сучасній культурі, але
трактованого не у традиційному сенсі. Художня творчість має виступати
генерацією концептуальних моделей. Кредо концептуалістів – мистецтво не
повинно мати нічого спільного з конкретними об’єктами, фізична оболонка
творів має бути зруйновна, оскільки головним є “сила ідеї, а не
матеріалу” (Дж.Кошут). Концепти можуть бути представлені через фрагменти
текстової інформації, схеми чи візуально-логічні структури.
Концептуальне мистецтво репрезентує себе в таких формах, як відео-арт,
інсталяція та перформанс.

???????¤?¤?$?????????інгах. Воно виникло як заперечення засилля масової
культури, уособленням чого стало телебачення. Відео-арт можна не лише,
але і діяти в ньому.

Інсталяція (від англ. installation – установка, монтаж) -формування
просторових композицій з побутових предметів, промислових матеріалів.
Головна мета інсталяції – створення художньо-смислового простору, що
дозволяє актуалізувати смисли та почуття, недоступні у буденності;
глядач стає активним учасником, а не спостерігачем.

Перформанс (від англ. performance – вистава, виступ, спектакль) –
напрямок сучасного мистецтва, в основі якого уявлення про творчість як
спосіб життя. В перформансі твором вважаються самі дії митця, за якими
спостерігають глядачі у режимі реального часу. Суттєва відмінність
перформансу від театру полягає у тому, що у театрі актори представляють
персонажів, а у перформансі творці дій не представляють нікого, окрім
самих себе. Піонерами перформансу вважають югославську художницю Марину
Абрамович та німецького художника Йозефа Бойса, найбільш масштабною
акцією якого була “7000 дубів” (1982 р.), під час якої поступово
розбиралися базальтові блоки і висаджувались дерева.

Також в рамках постмодерністського мистецтва формуються інші напрямки:
хеппенінг, граффітізм, мінімалізм, соц-арт, опарт, поп-арт.

Хеппенінг (від англ. to happen – відбуватися, траплятися) –
театралізована акція за участю самого митця і глядача, що долає межу між
ними. На відміну від перформансу, він не має чіткого сценарію, самим
автором цілком не контролюються і ґрунтується на імпровізаціях, включає
випадковості. Засновник цього напрямку – Джон Кейдж, котрий здійснив
перший хеппенінг у 1952 році; основні представники – Дж. Дайн,
К.Ольденбург та інші. Ідея хеп-пенінгу виступає одним з проявів
постмодерністської концепції події як унікальної неповторності. Цей вид
мистецтва інколи називають “спонтанною безсюжетною театральною подією”.

Граффітізм (від італ. graffiti – зображення, малюнки чи написи на стінах
чи інших поверхнях) – течія в американському живопису, що
характеризується переносом прийомів та образів граффіті в станковий
живопис і графіку. Відмінні риси граффітизму – фантазія і яскрава
самобутність у сполученні з елементами міської субкультури та мистецтвом
етнічних груп. Представники граффі-тізму: Креш (Джон Матос), Дейз (Кріс
Еліс), Футура 2000 (Лео-нар Макгар) та інші.

Мінімалізм (від. англ. minimal art) або АВС-art – художня течія, що
виходить з необхідності мінімізувати трансформацію матеріалів у творчому
процесі, орієнтується на антидекоративність і відмову від
зображувальності. Мистецтво мінімал-арту відзначається простотою та
одноманітністю. Мінімалісти використовують прості геометричні форми,
очищені від усякого символізму, смислового навантаження, промислові
матеріали, нейтральні кольори. Мета творчості мінімалістів – вираження
первинних об’єктивних структур світобудови. Продукт творчості не повинен
мати навіть мінімальної художньої цінності, в ньому не повинно бути
ніякої суб’єктивності, особливо чуттєвості; тому мінімалістське
мистецтво ще характеризують як “холодне мистецтво”. Представники
мінімал-арту: Карл Андре, Ден Флавін, Роберт Моріс та інші.

Соц-арт виникає як пародія (іронія знайшла свій прояв у назві самого
напрямку) на офіційне радянське мистецтво та образи сучасної масової
культури, хоча в ньому інколи і проявляються елементи ностальгії.
Представники цього напрямку прагнули позбавити глядача від ідеологічних
стереотипів. Соц-арт об’єднує два поняття: соцреалізм та поп-арт.
Винахідниками соц-арту вважаються московські митці Віталій Комар та
Олександр Меламід.

Оп-арт (скорочено від англ. optical art) – оптичне, або візуальне
мистецтво, орієнтоване на моделювання простору і руху нетрадиційними для
мистецтва засобами і розраховане на оптичний ефект. Теоретик цього
художнього напрямку С.Тіллім вважає його основною метою створення
оптичної ілюзії одночасного наближення і віддалення планів динамічного
простору за рахунок особливої організації кольорових фігур. В ідеалі при
тривалому розгляді творів оп-арту має виникати особливий візуальний
ефект руху елементів композиції, динаміки, хоч сам твір залишається
статичним. Художник ніби бавиться з глядачем, змушуючи свої образи
мерехтіти й пульсувати. Основні представники опт-арту: В. Вазарелі,
Б.Райлі, Р. Анушкевич.

Поп-арт (від англ. popular – популярний, народний) – напрямок, що прагне
до подолання дистанції між елітарною і масовою культурою. Його
представники: ДжДжонс, Р.Раушенберг, Р.Гамільтон, Дж.Дайн та ін. Поп-арт
виступив своєрідною реакцією на класичний елітарний абстракціонізм,
розуміння якого потребувало від глядача значного рівня підготовки.
Поп-арт критикує відмову від фігуративності, безпредметність, вимагаючи
повернення до об’єкту, реальності – але вже не абстрактної, не
стилізованої, а до конкретного предмету. Представники поп-арту вважали,
що художню цінність можна знайти у будь-якому предметі, використовуючи і
комбінуючи у своїх композиціях об’єкти різного плану.

Висновок

Отже, поняття «постмодернізм» у сучасному значенні охоплює передовсім
тенденції або явища у мистецтві, які з’явилися в останній третині XX ст.
і на початку XXI ст. Латинське розі- префікс, що означає наступність,
французьке тодегп – сучасний, найновіший. Тобто у самій назві терміна
підкреслюється, що постмодернізм з’являється після модернізму. Однак
 точніше було б сказати, не після модернізму, а він просто не такий, як
модернізм. Це вже щось інше.

Слово «постмодернізм» означає і загальні тенденції у сучасному
мистецтві, і різноманітні школи й течії, що виникають на межі XX-XXI
століть, і художній напрям (розвиток культури дає підстави стверджувати,
що постмодернізму вже притаманні всі ознаки мистецького напряму).
Водночас поняття «постмодернізм» використовується і як характеристика
світовідчуття кризової епохи, і як особливий спосіб організації
художньої реальності, що може виявлятися за різних періодів розвитку
культури. І вже настає час, коли поняття «постмодернізм» означає і певну
добу в історії світового мистецтва.

Постмодернізм розповсюджується на архітектуру й мистецтво другої
половини 1970 – 1980-х років, він протиставляє себе модернізму.
Відображає розчарування художньої інтелігенції в ідеалах, догмах та
ідеях модернізму, у програмному елітаризмі, самоізоляції від
навколишнього середовища, у заглиблюванні у внутрішній світ художника.

Постмодернізм був реакцією не лише на модернізм, але й на крайності
контркультури 1960-их років, що поєднувала як критику буржуазного
суспільства, так і закликала до саморуйнування мистецтва. Постмодернізм
проголосив ідею повернення мистецтва у «межі мистецтва», пропагував
повернення до традиційних художніх форм.

Яскраво виразив себе постмодернізм в архітектурі: колишні форми були
поновлені і переосмислені, введені нові, нетрадиційні матеріали (Ле
Корбюзьє, Л.Роє, Я.Бакем, П.Нерві, Й.Баншафт).

Поняття «постмодернізм» багатозначне й умовне, однак це не заважає його
глибокому вивченню й визначенню характерних ознак, які, звісно, не є
остаточними, оскйіьки це явище надзвичайно динамічне й не застигле у
своїх формах.

Андреев Л. Художественный синтез и постмодернизм // Вопросы литературы.
– 2001. – № 1. – C. 3-29.

Багацький В.В. Культурологія: Історія і теорія світової культури ХХ ст.
: Для студентів вищих навчальних закладів – К.: Кондар, 2004. – 304 с.

Бегун Б. Феномен постмодернізму // Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2002. – № 3. – С. 3-9.

Бокань В.А. Культурологія: Навчальний посібник для студентів вищих
навчальних закладів /МАУП. – К., 2000. – 136 с.

Власов В.Г. Стили в искусстве. – СПб., 1995. – Т.1.

Енциклопедія модернізму. – К.: “Український видавничий центр”, – 2003. –
503 с.

Затонский Д. Модернизм и постмодернизм: Мысли об извечном коловращении
изящных и неизящных искусств. – Харьков: Фолио; М.: ООО “Издательство
АСТ”, 2000.-256 с.

Козуб Г. Постмодернізм как явление современной культуры // Всесвітня
література та культура в навчальних закладах України. – 2002. – № 14. –
С. 48-50.

Хассан І. Культура постмодернізму // Вікно в світ. – 1999. – №5. – С.
99-111.

Штонь. Г. Художня реальність і постмодерн // Слово і час. – 2002. – № 4.
– С. 63-64.

PAGE

PAGE 12

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020