Поняття та види тілесних ушкоджень

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Кримінальне право”

на тему:

“Поняття та види тілесних ушкоджень”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття тілесних ушкоджень, об’єктивна і суб’єктивна сторона злочину

2. Види тілесних ушкоджень, їх характеристика

умисне тяжке тілесне ушкодження;

умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного
хвилювання;

умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж
необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця;

умисне легке тілесне ушкодження;

необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України проголосила життя, здоров’я, честь і гідність людини
найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть
кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну –
відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності.

Злочинами проти здоров’я називають суспільно-небезпечні навмисні чи
необережні діяння у формі дій або бездіяльності, спрямовані на завдання
шкоди іншій особі.

Кримінально-правова охорона життя і здоров’я має універсальних характер,
вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний
закон однаковою мірою охороняє здоров’я як юнака, так і безнадійно
хворого, героя і завзятого злочинця.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що тілесні ушкодження різного
ступеня тяжкості завдаються споконвіку, за різних умов і обставин. У
нашому житті вони неодмінно присутні в побуті, неодмінно супроводжують
різноманітні злочини і правопорушення, завдаються умисно чи з
необережності. Головне покликання кримінального закону – виправдати
правомірне заподіяння ушкоджень і покарати злочинця згідно почуття
справедливості.

В рефераті планую розкрити сутність поняття тілесних ушкоджень,
обєктивну та субєктивну сторону злочину, різновиди тілесних ушкоджень,
їх кримінальна характеристика та покарання за злочин.

1. Поняття тілесних ушкоджень,

об’єктивна і суб’єктивна сторона злочину

Одним з найважливіших особистих благ є здоров’я людини. Тілесне
ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини, що
виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів
і тканин тіла людини.

Об’єктом тілесного ушкодження є здоров’я людини. Будь-яке тілесне
ушкодження заподіює певну шкоду здоров’ю людини. У випадках, якщо
заподіяння шкоди здоров’ю виступає як засіб заподіяння суспільно
небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам,
відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК
(наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при здійсненні
розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187).

Здоров’я людини як об’єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту
початку родового процесу. Закон охороняє здоров’я кожної людини,
незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий,
божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок
травми і т. д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового
положення тощо.

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров’я іншої людини. Заподіяння
самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом
не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо
воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової
служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного
ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409.

З об’єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або
бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення
удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що
спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні
знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про
нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому
здоров’ю, за умови, якщо він був зобов’язаний і мав можливість здійснити
їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона
покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання
злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров’ю людині різної тяжкості. При
цьому необхідно встановити причинний зв’язок між діянням винного і
шкідливими наслідками для здоров’я потерпілого, які настали.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння
шкоди здоров’ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за
обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані
необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти
відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння
йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх
заподіяла, якщо згода була дана для досягнення суспільно небезпечних і,
тим більше, злочинних цілей.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і
необережній вині.

Якщо умисел винного був спрямований на заподіяння невизна-ченої шкоди
здоров’ю, відповідальність настає за фактично заподіяне тілесне
ушкодження. Фактичне заподіяння більш легкого тілесного ушкодження, ніж
те, на яке був спрямований умисел винного, тягне відповідальність за
замах на заподіяння тілесного ушкодження, яке винний бажав спричинити.

Суб’єктом злочинів, передбачених статтями 121 і 122, може бути особа,
яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність
настає з 16-ти років.

2. Види тілесних ушкоджень, їх характеристика

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі,
середньої тяжкості і легкі. Міністерством охорони здоров’я України 17
січня 1995 р. затверджені Правила судово-медичного визначення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень (Правила).

Згідно зі ст. 76 КПК проведення експертизи за цими справами є
обов’язковим. Правила передбачають, що судово-медичне визначення ступеня
тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Кримінальним і
Кримінально-процесуальним кодексами України та Правилами
судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121). У частині 1 ст. 121 під
умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне
ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що
спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу
або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності
не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне
знівечення обличчя.

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя
в момент заподіяння. Правила до небезпечних для життя відносять
ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого в момент
нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються смертю. Наслідок
заподіяного ушкодження не може впливати на визнання його тяжким. Так,
своєчасна медична допомога, що привела до швидкого і повного видужання
потерпілого, не виключає відповідальності за ст. 121, якщо ушкодження
були небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для І життя, за
наявності умислу, спрямованого на позбавлення життя, кваліфікується як
замах на вбивство. Так само судова практика кваліфікує і випадки
умисного нанесення ушкоджень життєво важливим органам тіла, що, як
правило, спричиняють загибель потерпілого, і не призвели до смерті лише
внаслідок випадкового збігу обставин, які не залежали від винного.

Тяжким визнається тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого
органу або до втрати його функцій. Правила відносять до таких ушкоджень
втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху,
репродуктивної здатності.

Втрата руки, ноги — це відокремлення їх від тулуба (як усієї і руки або
ноги, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового чи колінного
суглобів) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що виключає їх
діяльність). Усі інші випадки мають розглядатись як втрата частини
кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.
Наприклад, втрата стопи призводить до втрати загальної працездатності
більш ніж на одну третину і за цією ознакою є тяжким тілесним
ушкодженням.

Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи
такий стан, при якому має місце зниження зору до підрахунку пальців на
відстані 2 метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче).
Втрата зору на одне око тягне за собою стійку втрату працездатності
понад однієї третини і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних
ушкоджень.

Втрата слуху — це повна стійка глухота на обидва вуха або такий
незворотний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5
см від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку
втрату працездатності менше як на одну третину і за цією ознакою
відноситься до середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Під втратою язика (мовлення) розуміють невиліковну втрату здатності
висловлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Втрата репродуктивної здатності означає втрату здатності до злягання,
запліднення, зачаття та дітородіння.

До тяжких тілесних ушкоджень відноситься також ушкодження, що призвело
до психічної хвороби — будь-яке психічне захворювання, незалежно від
його тяжкості, тривалості і ступеня виліковності. Не відносяться до
тяжких тілесних ушкоджень розлади нервової діяльності, що не є
психічними захворюваннями.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно спричинило інший розлад
здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на
одну третину. Під іншим розладом здоров’я мається на увазі ушкодження,
що не підпадає ні під одну з інших ознак тяжкого тілесного ушкодження,
перерахованих у ст. 121. Вирішальне значення для цього має стійка втрата
працездатності не менш ніж на одну третину, яку законодавець пов’язує
лише з «іншим розладом здоров’я».

Йдеться про загальну працездатність. Втрата професійної працездатності
може братися до уваги, якщо умисел винного був спрямований спеціально на
позбавлення її потерпілого.

Для визнання тілесного ушкодження тяжким необхідна стійка втрата
працездатності (постійна, незворотна), причому не менше ніж на одну
третину.

До числа тяжких відноситься тілесне ушкодження, що призвело До
переривання вагітності. Відповідно до Правил йдеться про ушкодження,
внаслідок яких сталося переривання вагітності, незалежно від строку
останньої, за відсутності її патології. Таким чином, необхідна наявність
причинного зв’язку між заподіяним тілесним ушкодженням і перериванням
вагітності. Для кваліфікації таких діянь за ст. 121 необхідно, щоб
винний усвідомлював факт вагітності потерпілої та бажав або свідомо
допускав її переривання.

Тяжке тілесне ушкодження, що виразилося в непоправному знівеченні
обличчя, має місце, якщо ушкодження обличчя, будучи неусувним, додає
йому відразливий, потворний зовнішній вигляд.

Знівечення є непоправним, якщо його не можна усунути за допомогою
звичайних методів лікування або воно може бути усунено лише завдяки
пластичній операції. Тимчасове знівечення обличчя тяжким тілесним
ушкодженням не визнається.

Для встановлення факту непоправності ушкодження призначається
судово-медична експертиза, а наявність знівечення визначається слідчими
та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент
судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський
вигляд. Особистість потерпілого (стать, вік, професія, національність
тощо) при вирішенні цього питання значення не має.

Випадки знівечення інших частин людського тіла поняттям, що
розглядається, не охоплюються.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121, характеризується
умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю
потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди.

Відповідальність за ст. 121 настає також у разі, коли умисел винного був
спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю, а фактично було
заподіяно тяжке тілесне ушкодження.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тягне відповідальність за
ч. 2 ст. 121 за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо воно було
вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою
осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або
вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до Правил під мученням слід розуміти дії, що заподіяли
потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла,
залишення його в шкідливих для здоров’я умовах та інші подібні дії.

Сюди ж відносяться дії, пов’язані з багаторазовим або тривалим
спричиненням особливого болю (шмагання, щипання, застосування термічних
факторів тощо).

Мучення викликають не просто больові відчуття, що мають місце при
кожному тяжкому тілесному ушкодженні, а заподіюють особливо сильний
фізичний біль і страждання. Слід мати на увазі, що мучення самі по собі
не є видом тяжкого тілесного ушкодження і можуть тягти відповідальність
за ч. 2 ст. 121 лише за наявності однієї з ознак, перерахованих у ч. 1
цієї статті. Наявність мучення встановлюється судом за допомогою
судово-медичної експертизи.

??????????????????Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження групою осіб
передбачає його вчинення двома або більше особами, які діють як
виконавці. Попередня змова не обов’язкова.

Вчинення тяжкого тілесного ушкодження з метою залякування має місце,
якщо особа вчиняє злочин, прагнучи залякати потерпілого або інших осіб
(наприклад, родичів, товаришів по службі).

Вчинення тяжкого тілесного ушкодження на замовлення має ті самі ознаки,
що розглядалися при аналізі п. 11 ч. 2 ст. 115.

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, передбачає,
що причиною смерті було ушкодження, вказане в ч. 1 ст. 121. Для
застосування ч. 2 ст. 121 в цьому випадку слід встановити наявність
умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережної вини
стосовно смерті потерпілого. Якщо смерть потерпілого була результатом
тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого через необережність,
відповідальність за ч. 2 ст. 121 наставати не може. У цьому випадку
особа може нести відповідальність за вбивство через необережність.

Частина 2 ст. 121 не застосовується також у разі, якщо винний в умисному
заподіянні тяжкого тілесного ушкодження не передбачав можливості
настання смерті та за обставинами справи не повинен був або не міг її
передбачити. Випадкове заподіяння смерті у вину не ставиться.

Для відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого
настала смерть потерпілого, від умисного вбивства, слід ретельно
дослідити всі обставини, що мають значення для встановлення
спрямованості умислу винного. Слід виходити з сукупності всіх обставин
вчиненого злочину і враховувати, зокрема, попередню поведінку винного і
потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, а також
характер і локалізацію поранень (наприклад, в життєво важливі органи
людини). Якщо суд визнає доведеним, що підсудний передбачав можливість
заподіяння смерті та байдуже ставився до цих наслідків (непрямий
умисел), дії винного кваліфікуються як умисне вбивство.

Умисне поранення життєво важливих органів, внаслідок якого настала
смерть, свідчить про наявність прямого чи непрямого умислу винного на
вбивство. Тому такі дії кваліфікуються як умисне вбивство, а не як
умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала
смерть.

Оскільки ч. 2 ст. 121 передбачає щодо смерті потерпілого необережну
вину, кваліфікація вчиненого як замах на тяжке тілесне ушкодження, що
спричинило смерть, неможлива.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 — позбавлення волі на строк від
п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від
семи до десяти років.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122). Середньої
тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для
життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному
ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку
втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров’я
виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. Правила відносять до
такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги,
руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності
функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 кваліфікуватися
не можуть. Разом з тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце
й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого
органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти
розлад здоров’я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти
втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

З суб’єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений з
прямим або непрямим умислом.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого настала
смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, має тягти
відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 122 і 119.

Частина 2 ст. 122 встановлює відповідальність за середньої тяжкості
тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його
родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу
тощо).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 — виправні роботи на строк до двох
років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі
на той самий строк; за ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від
трьох до п’яти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного
хвилювання (ст. 123), є тілесним ушкодженням за пом’якшуючих обставин.

Поняття сильного душевного хвилювання та інші умови застосування ст. 123
аналогічні таким самим ознакам, висвітленим при аналізі складу умисного
вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується як
прямим, так і непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного
ушкодження в стані сильного душевного хвилювання тягне відповідальність
за ст. 128, причому такий стан має розглядатися як обставина, що
пом’якшує відповідальність (п. 7 ст. 66).

Якщо в діях винного поряд з ознаками, передбаченими ст. 123, є така
кваліфікуюча ознака, як настання смерті потерпілого, відповідальність
все одно настає за ст. 123.

Протизаконне насильство може за своїм характером створювати право особи
на необхідну оборону. Тому умисне заподіяння тяжкого тілесного
ушкодження, хоча і в стані сильного душевного хвилювання, але якщо воно
було результатом перевищення меж необхідної оборони, слід кваліфікувати
не за ст. 123, а за ст. 124.

За ст. 123 заподіяння середньої тяжкості або легкого тілесного
ушкодження не є злочинним.

Покарання за злочин: за ст. 123 — громадські роботи на строк від ста
п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох
років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі
на строк до двох років.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж
необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для
затримання злочинця (ст. 124). Відповідальність за цей злочин настає за
наявності наслідків, зазначених у ст. 121. Умови, за яких тяжке тілесне
ушкодження вважається вчиненим при перевищенні меж необхідної оборони
або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умисному
вбивстві, передбаченому ст. 118.

Якщо цей злочин вчинений у стані сильного душевного хвилювання,
викликаного протиправними діями потерпілого, відповідальність настає не
за ст. 123, а за ст. 124.

Заподіяння середньої тяжкості і легкого тілесного ушкодження за
обставин, зазначених у ст. 124, не тягне за собою кримінальної
відповідальності.

Покарання за злочин: за ст. 124 — громадські роботи на строк від ста
п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох
років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк
до двох років.

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125). У частині 1 ст. 125
встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження. Це таке
тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров’я чи
незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять
ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше
як шість днів (садна, синці тощо).

Суб’єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується тільки
умисною виною. Відповідальність за ст. 125 настає і в тих випадках, коли
умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди
здоров’ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Суб’єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне
ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я чи незначну
стійку втрату працездатності. Відповідно до Правил короткочасним є
розлад здоров’я тривалістю понад шести днів, але не більше ніж 21 день
(три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти
втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 — штраф до п’ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на
строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за
ч. 2 ст. 125 — громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот
сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на
строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128).
Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за
умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні
ушкодження. Заподіяння через необережність легких тілесних ушкоджень не
є злочином.

Суб’єктивна сторона при вчиненні передбаченого ст. 128 злочину може бути
у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що призвело до смерті
потерпілого, стосовно якої має місце необережна вина, кваліфікується як
необережне вбивство.

Суб’єктом злочину, передбаченого ст. 128, може бути особа, якій
виповнилось 16 років.

Покарання за злочин: за ст. 128 — громадські роботи на строк від ста
п’ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох
років, або обмеження волі на строк до двох років.

Висновки

Тілесне ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров’ю іншої
людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної
функції органів і тканин тіла людини.

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров’я іншої людини. Заподіяння
самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом
не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо
воно є засобом здійснення іншого злочину. Склад тілесного ушкодження
вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді
шкоди здоров’ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити
причинний зв’язок між діянням винного і шкідливими наслідками для
здоров’я потерпілого, які настали.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і
необережній вині.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі,
середньої тяжкості і легкі, зокрема, по статтях КК України:

умисне тяжке тілесне ушкодження;

умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного
хвилювання;

умисне легке тілесне ушкодження;

необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Список використаної літератури

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —
Ст. 141.

Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради
України) від 5 квітня 2001 року.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Затверджені наказом МОВ № 6 від 17 січня 1995 р.

Постанова Пленуму Верховного Суду “Про судову практику в справах про
злочини проти життя і здоров’я людини” № 1 від 1 квітня 1994 р.

Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина Особлива. Курс
лекцій. – К., 2003.

Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К., 2002.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. – К.,
Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

Кримінальне право і законодавство України. Частина Особлива. Курс лекцій
/ За ред. М. Й. Коржанського. – К.: Атіка, 2001.

Кримінальне право України: Особлива частина / М. І. Бажанов, Ю. В.
Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В.
Сташиса, В. Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право, 2001.

Кримінальне право. Особлива частина. Підручник / За ред. Шакун В.І. –
К.: НАВСУ — Правові джерела, 2003.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, 2001.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter