HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
Курсова робота
на тему:
“Підприємництво:
економічний зміст, ознаки, види”
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПІДПРИЄМНИЦТВА
1.1. Суть підприємництва, його форми і принципи
1.2. Еволюція підприємницької діяльності
1.3. Економічні та інші умови необхідні для підприємницької діяльності
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1. Фінансово-кредитне забезпечення підприємництва
2.2. Податкова система і підприємництво
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
3.1. Становлення підприємництва в Україні
3.2. Проблеми розвитку підприємництва в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТОК
ВСТУП
Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сьогоднішній день
підприємництво є провідним напрямком політики ринкової трансформації
економіки України є створення умов становлення та розвитку національного
підприємництва, що відіграє важливу роль у процесі формування ринкової
конкуренції рівноваги цін, забезпечення зайнятості населеня.
Тому вивчення підприємництва як економічного інституту, визначення його
економічного змісту, ознак та характеристика основних видів є вкрай
важливим завданням.
Історія підприємництва починається з середніх віків. Вже в той час
купці, торговці, ремісники, місіонери являли собою починаючих
підприємництв. З появленням капіталізму жага до збагачення призводить до
бажання отримувати необмежений прибуток. Дії підприємників приймають
спеціалізований характер, приймаючи цивілізований вигляд. Нерідко
підприємник, будучи власником засобів виробництва, і сам працює на своїй
фабриці, на своєму заводі.
З середини 16 століття з’являється акціонерний капітал, організовуються
акціонерні товариства. В кінці 17 століття виникають перці акціонерні
банки. В цей час власність раніше існуючих великих сімейних фірм
розпадається на сотні, тисячі, паїв вкладчиків-власників акцій. Все
більше розширюється прірва малими та великим бізнесом. В таких умовам
дрібним фірмам стає все важче існувати, їм стають не підсилу
нововведення, про те широкий розвиток одержують середні та великі фірми.
Все більшого розвитку набуває мотив одержання максимального прибутку. В
цей період з’являється нова професія – менеджер керівник та організатор
великого виробництва.
Підприємницькі функції, які раніше виконувались однією особою,
поділяються на спеціалізовані напрямки. З’являються фінансисти,
економісти, бухгалтера, юристи та ін. Над ними ніби менеджер, який
збільшився від багатьох функцій та займається лише керівництвом та
організацією виробництва.
7 лютого 1991 року було прийнято закон, тоді ще УРСР “Про
підприємництво”, який дозволив розвиток різних форм підприємницької
діяльності.
Підприємництво — це господарська діяльність громадян, які вільні у
виборі сфери прикладання своїх знань навиків та розумових здібностей.
Метою підприємницької діяльності є отримання прибутку, а він може бути
отриманий тільки у тому випадку, коли продукція або послуги стануть
потрібні людям, звичайно по доступним цінам.
Підприємництво характеризується, як вміння починати і вести справу і
піти на ризик.
Потрібно відмітити три показники підприємництва:
підприємництво означає наявність у суб’єкта певної сукупності свобод і
прав по вибору виду господарської діяльності, по вибору джерел
фінансування, доступ до ресурсів, по реалізації продукції;
підприємництво означає наявність прав власності на засоби виробництва;
необхідне повне економічне середовище і клімат, які б реально
забезпечували, а не просто декларували свободу господарського вибору
Отже, розуміння суті підприємництва, насамперед повинно виходити із
загальних закономірностей виробництва, а також із функціональної ролі
людини у його розвитку.
Підприємницька та інші діяльності відрізняються як різні економічні
поведінки, тому підприємництво можна визначити як
організаційно-господарське новаторство на основі використання нових
можливостей. Специфічні форми та види підприємництва виникають
відповідно до парламістичної структури власності. Важливим компонентом
господарського, життя і водночас підприємництва виступає економічна
культура.
Об’єкт дослідження: підприємництво.
Предмет дослідження: економічний зміст, ознаки, види, принципи та
чинники підприємницької діяльності тощо.
Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку складаються три розділі та підрозділи, висновків, списку
використаної літератури та додатку.
Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
узагальнення, часовий метод, методи порівняння та прогнозування тощо.
РОЗДІЛ 1. ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПІДПРИЄМНИЦТВА
1.1. Суть підприємництва, його форми і принципи
Підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний
ризик, діяльність по биробництву продукції, виконаню робіт, наданню
послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Підприємництво означає персональну економічну адміністративну
відповідальність за результати роботи. Воно не сумісне з витратами,
некомпетентністю, крадіжками на робочому місті [7, c.29].
Підприємництво в усіх формах власності — єдиний шлях подолання
відчуження людини від власності.
Поняття підприємець в буржуазній політекономії ще в XVIII ст. і фактично
з самого початку отримало звучання. За А.Смітом,
підприємець-власник-який йде на економічний ризик заради реалізації
якоїсь комерційної ідеї і отримання прибутку. Він сам планує і
організовує виробництво, розпоряджується його результатами.
В більш пізніших постаках австрійської школи підприємець практикується
вже як своєрідний соціально-психологічний тип господаря, для цього
головне – аналіз, використання різноманітних ринкових можливостей,
реалізація новаторських ідей.
Широко прийнятий нині в західній літературі поділ підприємницької
функції на ресурсну, організаторську і творчу.
Сучасний перехід визначає підприємця, як суб’єкта пошуку новаторських
ідей, розробки якісних продуктів і технологій, здійснення нововведень і
оволодіння перспективними факторами розвитку, знаходження нових шляхів
обслуговування споживачів, пошук нових сфер проникнення капіталу.
Підприємець — особа, яка вишукує кошти і використовує можливості для
організації і управління підприємством і тим самим бере на себе
підприємницький ризик [12, c.34].
Підприємництво заключає в себе широкий спектр суспільних відносин. Тут
поєднані юридичні, психологічні і історичні моменти. Підприємництво
постає перед ним як: економічна категорія, метод господарювання тип
економії.
Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути: громадяни України,
інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності,
юридичні особи всіх форм власності. Суб’єкти поділяються на номінальні і
реальні.
Номінальні — мають право займатися підприємництвом в країнах ринкової
економіки, сюди відноситься кожний. Реальні та група людей, яка має для
цього необхідні передумови, перш за все капітал.
Об’єкт підприємницької діяльності в рамках загального підходу – це
визначена діяльність, здійснення комбінації ресурсів, постійний пошук
нових способів діяльності.
Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати
самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству.
Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
– вільний вибір діяльності;
– залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
– самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів вироблюваної продукції; становлення цін відповідно до
законодавства;
– вільний працівник;
– залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових,
природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено;
– вільне розпорядження матеріально-технічним прибутком, що залишається
після внесення платежів, установлених законодавством;
– самостійне здійснення підприємцем-юридичною особою
зовнішньо-економічної діяльності, використання будь-яким підприємцем
належної йому частини валютної виручки за своїм розсудом [10, с.114].
Підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не
порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій
і держави, що охороняється законом.
Припинення підприємницької діяльності можливе лише:
– з власної ініціативи;
– на підставі рішення суду або арбітражу;
– в разі закінчення строку дії ліцензії;
– при банкротстві.
Потрібно відмітити, що в умовах ринкової економіки основним суб’єктом
підприємництва є підприємництво
Підприємництво — це самостійний господарський суб’єкт з правами
юридичної особи, який на основі використання трудовим колективом майна
виробляє і реалізує послуги.
Підприємництво не має в своєму складі інших юридичних осіб.
1.2. Еволюція підприємницької діяльності, її основні риси
Впритул до поняття “підприємець” стоїть поняття “підприємництво”. Під
підприємництвом розуміється діяльність що здійснюється приватними
особами, підприємствами та (чи) організаціями по виробництву, наданню
послуг чи купівлі або продажу товарів в обмін на інші товари чи гроші до
взаємної вигоди заінтересованих осіб чи підприємств, організацій.
Цікаво простежити еволюції терміна “підприємець” та “підприємство”:
1725 р. Річард Кантільон: підприємець людина, що діє в умовах ризику
1798 р. Бодо: особа, що несе відповідальність за почату справу; той, хто
планує, контролює організовує та є власником підприємства.
1876 р. Френсіс Уокер: потрібно розрізняти тих, хто надає капітал та
отримує за це процент, та тих, хто одержує прибуток завдяки своїм
підприємницьким здібностям.
1934 р. Йозеф Шулепетер: підприємець – новатор, розробник нових
технологій.
1964 р. Пітер Друкер: підприємець – людина, що використовує будь-яку
можливість з максимальною вигодою.
1975 р. Альберт Шапіро: підприємець – людина, що виявляє ініціативу,
організовуючи соціально-економічні механізми. Працює в умовах ризику,
він несе певну відповідальність за можливу невдачу.
1985 р. Роберт Хізріг: підприємство – процес створення чогось нового, що
має вартість, підприємець – людина, що витрачає на це увесь необхідний
час та сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний та соціальний
ризик одержуючи в нагороду гроші та задоволення досягнутим [14, с.98].
А так трактується поняття “підприємництво” в енциклопедичному словнику
підприємця:
“Підприємництво (англ. enterprise) ініціативна самостійна діяльність
громадян, спрямована на одержання прибутку чи особового збагачення, що
здійснюється від власного імені, під свою матеріальну відповідальність,
або від імені юридичної особи під юридичну відповідальність.”
“Підприємець (англ. enterpreneur) може здійснювати будь які види
господарчої діяльності, які не заборонені законом, включаючи комерційне
посередництво, торгівельно-закупочну консультативну та іншу діяльність,
а також операції з цінними паперами.”
Також цікавим є характеристика підприємництва, приведена в книзі
“Рыночное предпринимательство”.
Підприємець в своїй діяльності має забезпечити необхідну комбінацію
особистої вигоди з принесенням користі суспільству з ціллю одержання
прибутку.
“Підприємництво… являє собою діяльність, яка зв’язана вкладенням коштів
в цілях одержання прибутку на основі поєднання особової вигоди з користю
для суспільства”.
Таке формулювання підприємництва на мою думку, являється одним з вдалих.
В ній підкреслено, що підприємництво – це безпосередня діяльність, але
лише здатність займатися визначеною діяльністю. Це визначення
відрізняється і від тої, що дана в Законі України “Про підприємництво” –
“підприємницька діяльність – самостійна, систематична діяльність по
виготовленню продукції, наданню послуг і заняття торгівлею з ціллю
одержання прибутку”. Як бачимо, в цьому визначенні відсутній важливий
елемент визначення підприємництва – вказівка на необхідність поєднання
особової вигоди з користю для суспільства.
До найважливіших рис підприємництва, на мій погляд, потрібно віднести:
– самостійність та незалежність суб’єктів господарювання. Будь-який
підприємець вільний в прийнятті рішень по тому чи іншому питанню,
звичайно, у межах правових норм;
– економічна заінтересованість. Головна ціль підприємництва – одержання
максимально можливого прибутку;
– господарчий ризик та відповідальність. При будь-яких, навіть самих
прорахованих варіантах ризик завжди є.
Перераховані найважливіші ознаки підприємництва взаємопов’язані та діють
одночасно.
Підприємництво завжди пов’язане з нововведеннями. На цю сторону
економічної діяльності звернули увагу Й. Шумпетер та А. Маршал. Якщо Й.
Шумпетер показав тотожність підприємництва то нововведень, то А. Маршал
стверджував, що дійсно роль підприємців в житті суспільства пролягає в
тому, що своїми нововведеннями вони утворюють новий порядок, і, що дуже
важливо прискорюють процеси, які вже конструктивно дозрівають у
суспільстві. Більш правильною оцінкою є оцінка підприємця, яку дав Й.
Шумпетер, як фігуру яка рішучу руйнує старі форми виробництва та
організації життя суспільства, створюючи фундамент для соціальної та
політичної революції. За представленням Й.Шумпетера, підприємець
постійно здійснює “творче руйнування”, являючись головною фігурою в
економічному розвитку суспільства [18, с.4].
1.3. Економічні та інші умови необхідні для підприємницької діяльності
Для формування підприємництва необхідні визначені умови: економічні,
соціальні, правові та інші. Економічні умови – це в першу чергу,
пропозиція товарів та попит на них, види товарів, які можуть бути
куплені покупцем; об’єми грошових сум, які можуть бути витрачені на ці
покупки; надлишок чи нестача робочих місць, робочої сили, яка впливає на
рівень заробітної плати робітників, тобто на їх можливість купляти
товар.
На економічну ситуацію суттєво впливають наявність та доступність
грошових ресурсів, рівень доходів на інвестований капітал, а також
величина займаних сум, до яких готові звернутися підприємці для
фінансування своїх ділових операцій і які готові передати їм кредитні
установи.
Всім цим займається багато різних операцій, які складають інфраструктуру
ринку, за допомогою якої підприємці можуть встановлювати ділові
взаємовідносини, вести комерційні операції. Це банки, надання фінансових
послуг, постачальники – забезпечення сировиною, матеріалами,
напівфабрикати, комплектуючими виробами, пальним, енергією, машинами та
устаткуванням, інструментами та іншим; оптові та роздрібні продавці –
надання послуг по доведенню товарів до покупця; спеціалізовані фірми і
установи – надання професійних, юридичних, бухгалтерських, послуг
посередників; агентства по працевлаштуванню – надання допомоги в підборі
робочої сили, учбові заклади – навчання робочих та спеціалістів –
службовців; інші агентства – рекламні, транспортні, страхові та інші;
засоби зв’язку та передачі інформації [8, с.114].
Впритул до економічних підступають соціальні умови формування
підприємництва. Перед усе, це намагання покупців купляти товари, які
відповідають визначеному смаку покупця. На різних етапах ці потреби
можуть змінюватись.
Елементи процесу підприємництва подані в таблиці 1.
Таблиця 1. Елементи процесу підприємництва.
Визначення та оцінка можливості бізнесу Розробка бізнес плану Визначення
потреб в ресурсах Управління підприємством
Час можливості бізнесу Розділ 1
Вступ
Опис бізнесу
Зміст плану. Визначення необхідних ресурсів
Визначення наявних ресурсів
Ідентифікування ресурсних потреб Розробка стилю управління
Впровадження систем контролю
Розробка організаційних процедур
Ринок для можливої реалізації бізнесу Розділ 2.
Опис підприємства
Аналіз галузей
План виробництва
План маркетинга Визначення постачальників необхідних ресурсів
Розробка підхід по відношенню до постачальників Регулярне проведення
SWOT аналізу (сильні сторони, слабкі, можливості і погрози, їх оцінка)
Аналіз конкуренції Фінансовий план
Організаційний план
Визначення факторів успіху
Цінність можливостей бізнесу для ринку та підприємства
Ризик і прибуток, які містять у собі можливість бізнесу
Поєднання можливостей з підприємницькими знаннями, навиками, бажаннями
Досить важливу роль відіграють релігійні та моральні норми, що залежать
від соціально-культурного середовища. Ці норми оказують прямий вплив на
стиль життя споживачів та завдяки цьому – на відношення відокремленого
індивідуума до праці, що в свою чергу впливає на його відношення до
величини заробітної платні, до умов праці, які запропоновані бізнесом.
Від підприємницької діяльності підприємець повинен отримувати
задоволення. За його участю здійснюються рішення щодо соціальних питань
робочої діяльності своїх співробітників: охорони їхнього здоров’я,
збереження робочих місць та ін.
Важливу роль у формуванні підприємства грає підготовка та підвищення
кваліфікації кадрів підприємців: організація навчання сучасними методами
введення підприємницької діяльності, стажування кадрів у розвинутих
країнах, організування підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів
для навчання підприємців, створення мережі консультативних центрів,
проводячи професіональний відбір та орієнтацію кадрів підприємницького
сектору та ін.
Кожна підприємницька діяльність функціонує в межах правового середовища.
Тому більше значення має створення необхідних правових умов. Це в першу
чергу існування законів, регулюючих підприємницьку діяльність,створюючи
найбільш гарні умови для розвитку підприємництва: скорочена та
прискорена процедура відкриття та реєстрації підприємств, захист
підприємця від державного; досконалість налогового законодавства у
напрямку мотивації підприємницької виробничої діяльності, розвиток
суспільної діяльності підприємців України з закордонними країнами [6,
с.115].
Сюди входить і створювання регіональних центрів підтримки малого
підприємництва, удосконалення форми обліку і форми статистичної
звітності. Важливу роль відіграє також підготовка законодавчих
ініціатив з питань правової гарантії підприємницької діяльності,
враховуючи в першу чергу право на власність та дотримання договірних
обов’язків.
Обгрунтовуючи необхідність державного регулювання підприємницької
діяльності, Ф. Котлер вказує три головні причини, під силу яких
з’являється законодавчі акти [16]:
– необхідність захисту фірми одна від одної.
“Підприємці в один голос підносять конкуренцію, але коли річ йде за їх
власні інтереси, намагаються нейтралізувати її”.
Звідси прийняття законів,уникаючих з’явлення “недобросовісної
конкуренції”,
– необхідність захисту споживачів від недобросовісної ділової практики.
Звідси – направленість законів проти фірми, які, залишились без нагляду,
можуть почати виробляти погані товари, брехати у рекламі, вводити в
оману за допомогою обгортки та рівня цін.
Необхідність вищих інтересів суспільства від розвиненості підприємців.
Як вказує Ф. Котлер: “… підприємницька діяльність не завжди забезпечує
нам кращу якість життя” [16, с.168].
1.4. Види та організаційні форми підприємництва
Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскільки будь-який бізнес у
тім чи іншому ступені зв’язаний з основними фазами відтворювального
циклу — виробництвом продукції і послуг, обміном і розподілом товарів,
їхнім споживанням — можна виділити наступні види підприємницької
діяльності:
· виробниче підприємництво;
· комерційне;
· фінансове.
Крім цього, в останні десятиліття у всіх економічно розвитих країнах
світу виділяється, одокремлюється такий самостійний вид підприємництва,
як консультативний (консалтинг).
У той же час кожний з названих видів підприємництва розподіляється на
деяке число підвидів.
Схема 1.1. Види підприємницької діяльності
Спеціалізовані послуги
Виробниче підприємництво можна назвати ведучим видом підприємництва. Тут
здійснюється виробництво продукції, товарів, робіт, виявляються послуги,
створюються визначені духовні цінності. Однак саме ця сфера діяльності
при переході до ринкової економіки перетерпіла найбільші негативні
зміни: розпалися господарські зв’язки, порушилося матеріально-технічне
забезпечення, різко упав збут продукції, погіршилося фінансове положення
підприємств.
Найбільший розвиток у перші роки переходу до ринку в Україні одержало
комерційне підприємництво. Воно характеризується операціями й угодами по
купівлі і продажу товарів і послуг. Тут швидше можна одержати віддачу.
Ця сфера, багато в чому обмежена раніше, стала стрімко розвиватися
головним чином як частка, індивідуальне підприємництво. Сюди направили
свої зусилля багато енергійних, ініціативних людей. Нерідко серед них
маються і ті, кого раніш відносили до так називаного «тіньовій»
економіці. Якщо виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10—12%
рентабельності підприємства, фірми, то комерційна — 20—30%, а нерідко і
вище.
Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (чи
фінансово-кредитне). Сфера його діяльності — звертання, обмін вартостей.
Фінансова діяльність проникає й у виробничу, і в комерційну, однак вона
може бути і самостійної: банківську, страхову справу й ін.
Фінансова угода припускає не таку високу норму рентабельності, як
попередні види підприємницької діяльності: ця величина може скласти
5—10%.
В останні роки усе більший розвиток в Україні одержує така перспективна
форма, як консультативне підприємництво. Воно має безліч напрямків (див.
мал. 1) і, зіставляючи рівень його розвитку в нашій країні з іншими
розвитими країнами, можна зробити висновок, що в найближчі роки
консалтингу має бути стрімко розвиватися.
Сутність виробничого підприємництва
Будучи відносно самостійними, види підприємницької діяльності взаємно
переплітаються, доповнюють один одного. При цьому пріоритет треба
віддати виробничому підприємництву, що визначає усі види підприємницької
діяльності і найбільш складному.
Як видно з мал. 1, до виробничого підприємництва відноситься:
· інноваційна;
· науково-технічна діяльність;
· безпосереднє виробництво товарів і послуг;
· виробниче споживання товарів і послуг;
· інформаційна діяльність у цих областях.
Любою підприємець, бажаючий зайнятися виробничою діяльністю, насамперед,
повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види
послуг має намір робити. Далі цей підприємець приступає до маркетингової
діяльності. Для виявлення потреби в товарі, попиту на нього він вступає
в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи,
оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням
переговорів може служити контракт, укладений між підприємцем. І
майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму
підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає
виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість. В
умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як
правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може
бути оформлена у виді контракту, угоди. Значно складніше положення в
нашій країні. В умовах лише формуються ринкових відносин надійність
усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.
Комерційне підприємництво
Полем діяльності комерційного підприємництва служать товарні біржі і
торгові організації.
Товарна біржа — це різновид оптового товарного ринку без попереднього
огляду покупцем зразків і заздалегідь установлених мінімальних партій
товарів. На товарній біржі добровільно поєднуються комерційні
посередники і їхні службовці для проведення торгових операцій по спільно
розроблених і дотримування правил. Ціль такої біржі — створити механізм
керування вільною конкуренцією і з її допомогою з урахуванням зміни
попиту та пропозиції виявити реальні ринкові ціни. Товарна біржа —
найбільш розвита форма регулярно функціонуючого оптового ринку масових
замінників товарів (зерно, вугілля, метал, нафта, ліс і т.д.), що
продаються по стандартах. Подібні біржі багато років діють у всіх
економічно розвитих країнах. Класичними прикладами служать
спеціалізовані товарні біржі, такі, як Лондонська (кольорові метали),
Ліверпульская (бавовна), Сінгапурська (каучук) і ін.
Крім проведення звичайної торгівлі з фактичними постачальниками товарів,
на товарних біржах широко поширений закладення угод при так званих
ф’ючерсних угодах. Такі угоди припускають сплату грошової суми за товар
по ціні, встановленої в контракті, через визначений термін після
закладення угоди.
Товарні біржі виконують наступні основні функції:
· надання посередницьких послуг по виключенню торгових угод;
· упорядкування товарної торгівлі, регулювання торгових операцій
і вирішення торгових суперечок;
· збір і публікацію інформації про ціни, стан виробництва й інші
фактори, що впливають на ціни.
Велику частину обігу товарних бірж складають угоди не з наявним товаром
(так називані касові операції), а угоди з майбутнім товаром чи по
договорам постачання (термінові угоди). Товарні біржі можуть бути
закритими чи відкритими. У торгах на закритих біржах можуть брати участь
тільки брокери — біржові посередники, що виступають між покупцем і
продавцем, а в торгах на відкритих біржах — також відвідувачі. По
характеру біржових операцій товарні біржі підрозділяються на біржі
реального товару і ф’ючерсні, на яких здійснюються лише ф’ючерсні угоди.
Основний зміст комерційного підприємництва складають операції й угоди по
купівлі-продажу, іншими словами, по перепродажі товарів і послуг.
Загальна схема комерційного підприємництва у певній мірі подібна схемі
виробничо-підприємницької діяльності. Однак на відміну від її тут
замість матеріальних ресурсів здобувається готовий товар, що потім
реалізується споживачу. Таким чином, замість виробництва продукції тут
має місце одержання готового продукту.
Фінансове підприємництво
Вище ми говорили про те, що основним полем діяльності фінансового
підприємництва є комерційні банки і фондові біржі. Що ж являють собою ці
інститути ринку?
Комерційний банк — це фінансово-кредитна установа акціонерного типу, що
кредитує на платній основі переважно комерційні організації, що здійснює
прийом грошових внесків (депозитів) і інші розрахункові операції з
доручення клієнтів. Джерелом доходів комерційного банку є різниця між
процентними ставками депозитних (притягнутих) і позичкових засобів.
Операції комерційних банків поділяються на три групи: пасивні (залучення
засобів); активні (розміщення засобів); комісійно-посередницькі
(виконання різних операцій з доручення клієнтів зі сплатою комісії).
Особливість діяльності комерційних банків України полягає в тому, що
вони залучають засоби підприємств на значні терміни, а дають у кредит на
відносно короткий терміни. Ці банки піддаються ризику комерційного
характеру, тому що зобов’язані, виплатити своїм кредиторам гроші у
визначений заздалегідь термін із установленими відсотками. З огляду на
те, що надані комерційним банком кредити можуть бути по тим чи іншим
причинам не повернуті вчасно, банк повинний мати визначені резерви.
Інша особливість комерційних банків України в сучасний період полягає в
тім, що здебільшого вони не мають можливості надання довгострокових
кредитів у значних розмірах. Таких засобів у багатьох комерційних банках
України немає. Не випадково частка довгострокових кредитів, виданих
комерційними банками, складає 3% всіх активів. А головним джерелом
доходів у комерційних банках економічно розвитих країн служать
довгострокові кредити. Звідси і нестійкість доходів комерційних: банків,
нерідке їхнє банкрутство.
Ще одним інститутом ринку, елементом фінансового підприємництва
служить фондова біржа. Під фондовою біржею розуміється організаційно
оформлений, регулярно функціонуючий ринок цінних паперів, що сприяє
підвищенню мобільності капіталу і виявленню реальної вартості активів.
Принцип функціонування фондової біржі базується на оперативному
регулюванні і пропозиції. На фондовій біржі проводиться так назване
котирування цінних паперів. Воно складається з регулярної оцінці
фахівцями котирувального відділу біржі курсів покупців і курсів
продавців по всім цінним паперам, що проходять через біржу. При цьому
поточні курси постійно демонструються на світловому табло і регулярно
публікуються в спеціальних бюлетенях. Поточні курси показують, за якою
ціною в даний момент на даній біржі можна купити визначені акції. Ці
ціни, перелічені по спеціальній формулі, є основою для одержання
індексів біржової активності — своєрідних барометрів економічної
кон’юнктури.
За формами власності та організацією (рис. 1.1) можна виділити такі
основні види підприємництва:
• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її
праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);
• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї
сім’ї з можливістю використання найманої робочої сили;
• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної особи і обмеженою
відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як
правило, користуються найманою працею);
• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних
паперів — індивідуми, юридичні особи);
• орендне — береться за відповідну плату на певний час у користування,
що дає йому право бути власником результатів праці, добі ходів та
розпоряджатися майном;
• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на
майно, продукцію і доходи;
• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;
• спільне — створюється об’єднанням майна різних власників.
Рис. 1.1. Види підприємництва за формами власності та організації
Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за
контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адміністрації
в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об’єднати у три
групи: одноосібне володіння, товариство, корпорація.
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1. Фінансово-кредитне забезпечення підприємництва
Однією з найвагоміших перепон на шляху розвитку малого бізнесу є
відсутність фінансових ресурсів для інвестиційного розвитку, а значить і
сповільнений розвиток інвестиційних процесів, які є рушійною силою
економічного зростання.
В країнах з розвинутою економікою найбільш поширеною формою фінансової
підтримки малого бізнесу (70%) є кредитні ресурси банків. Кредити
видаються як для працюючих підприємців, так і для початківців. Держава
всіляко сприяє зацікавленості кредитним установам надавати пільгові
кредити початківцям і залучає до цієї справи різні верстви населення.
Для цього створюють спеціальні урядові програми для молоді, безробітних,
непрацюючих жінок, реалізація яких здійснюється через вибрані банки. З
метою заохочення виконання таких програм держава формує систему
мотивацій – виділення додаткових кредитних ресурсів, встановлення
пільгової системи оподаткування для кредитодавця тощо. Банківська
система є гнучкою, а тому має багато переваг. При банках видаються мікро
кредити, створюються лізингові фірми, венчурні та інвестиційні фонди,
які в різних формах також мають пряме чи опосередковане відношення до
реалізації подібних програм розвитку малого підприємництва. Однак в
Україні за умови обмеженості кредитних ресурсів, високі ціни на гроші та
великого ризику, процентні ставки є надто високими і не можуть бути
джерелом інвестицій для малого бізнесу.
В Україні існують спеціалізовані джерела підтримки малих підприємств –
це державна фінансова допомога та міжнародна донорська допомога.
Державна фінансова допомога реалізується через Український фонд
підтримки підприємництва, Український державний фонд підтримки
фермерських господарств та державний інноваційний фонд. Але ці фонди не
стали дійовим інструментом реалізації державної програми підтримки
бізнесу, так як формуються з тих же обмежених інвестиційних ресурсів,
які в державі відсутні.
Міжнародна донорська допомога здійснюється через міжнародні фінансові
організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський
фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд
сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Однак
кошти надто малі для масового розвитку підприємництва, та й не завжди
вони спрямовані на формування фінансової підтримки малого бізнесу.
:
?
lE-
~
?
a
i
?????$?E-
~
a
a
i
dha$
S SpTiU*X?XoZoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeiaaUUUUUUUUUUU
$Ifa$
dha$
j«
??ss??
e
??????Oe
?>???o???`1/2aeA>AA4EynnnnUUUUnnOennIIAAAAAA
&
gdQz©
Намагаючись якось вирішити проблему відсутності інвестиційних ресурсів,
підприємці утворюють громадські організації – кредитні спілки та
позичкові кола взаємного кредитування. Однак великого поширення такі
форми ще не отримали і основна причина криється в тих же мізерних
доходах, які утримують як підприємці, так і домогосподарства. Мова йде
про концепцію граничної схильності до споживання, згідно якої
експериментальні дослідження підтвердили, що кожна додатково отримана
одиниця доходу збільшує споживання на 0,7% та 0,3% направляється на
заощадження. Достатньо висока схильність до споживання в економіці
України є передумовою економічного росту, але сума самих витрат на
споживання та інвестиції залишається дуже незначною [2, с.73].
Звуження вказаних джерел інвестиційних ресурсів переносить центр ваги на
власні кошти, яких є надто мало і тому процеси розвитку малого
підприємництва протікають надто повільно. Але вихід є. Розмови про
відсутність в Українській державі інвестиційних ресурсів явно
некоректні. Адже в самому відтворювальному процесі закладено потенціал
достатнього інвестування. Його необхідно акумулювати, вміло
використовувати, скеровувати в найефективніше русло. Система регулювання
умов інвестиційної діяльності не є стабільною і коригується залежно від
економічної політики держави кожен конкретний період. Зараз такими
важелями для економіки взагалі і малого бізнесу зокрема можуть бути:
Вибір амортизаційної політики, направленої на формування фонду
відтворення;
Формування стимулюючої податкової політики для малих підприємств, з
диференціацією суб’єктів та об’єктів оподаткування;
Політика ціноутворення, з акцентом на оцінці відтворювальної вартості
робочої сили;
Реалізація регіональної політики самоврядування, з врахуванням
природного розміщення продуктивних сил.
Повної реорганізації потребує система мотивації і організації праці.
Оплата праці, як відомо, є потужним двигуном продуктивного розвитку.
Відсутність обґрунтованих методів оцінки вартості робочої сили привели
до того, що разом з появою ринкових цін сформувались популістські
підходи відносно розмірів та способів виплати заробітної плати. В
структурі доходів типового споживача відсутнім є місце для заощадження
(в 1988 році грошові заощадження громадян втричі перевищували розмір
бюджету, сьогодні вони складають 1% від бюджету). Наявність таких
заощаджень створює джерела для фінансових інвестицій – через купівлю
акцій, облігацій, сертифікатів та депозитів формуються кредитні ресурси
для малого бізнесу. Через зростання власних доходів домогосподарства
створюються власні джерела фінансування власної справи. А створення
нових робочих місць приводить до виникнення мультиплікаційного ефекту
економічного зростання [17, с.84].
2.2. Податкова система і підприємництво
Потужні можливості закладені в податковій політиці. Активна державна
підтримка малого бізнесу проявляється у встановлених законодавчо
податкових пільгах. Поширені твердження про надто великий податковий
пресинг є дещо перебільшені. Податкова система цілком підходить
середньому та великому бізнесу, але, безумовно, ускладнює започаткування
та розвиток малого. Система оподаткування повних і командних товариств,
приватних фірм малого підприємництва повинна бути наближена до
оподаткування підприємців, які працюють без створення юридичної особи.
Так працює весь світ. Маючи повну відповідальність перед кредиторами чи
інвесторами, вони отримують від держави пільги стосовно оподаткування.
Це дає змогу фірми-початківцю утвердитись на ринку, накопичити запас
капіталу, та захиститись від вимивання обігових коштів [13, с.51].
Податкова політика повинна включати перевірену досвідом країн розвинутої
економіки систему пільг: диференційована система оподаткування в
залежності від величини обороту, – “податкові інвестиційні кредити” на
засоби, що направляються на розширене виробництво за рахунок власних
ресурсів, податкові скидки на прибуток, пільгове формування спеціальних
цільових резервних фондів за рахунок неоподаткованого прибутку, пільгове
оподаткування оновленого асортименту продукції, система стимулюючих
заходів по потоку інвестицій в компанії, які спеціалізуються на
фінансуванні невеликих фірм з інноваційними технологіями. Останнє є
надзвичайно важливим для нашої економіки, так як може стати стимулом до
розвитку венчурного підприємництва в малому бізнесі та запровадження
вітчизняного “франчайзигну”. Наприклад, Японія застосовує податок на
прибуток в розмірі 42%, але для малого бізнесу – 30%. Англія відповідно
35% і 29%. В США використовують диференційований підхід до оподаткування
прибутку. Перші 50 тис. дол. прибутку обкладаються податком 15%,
прибуток від 50 тис. до 75 тис. дол. – за ставкою 25%, прибуток більше
75 тис. дол. – 34%. У Франції протягом перших 5 років роботи фірми
ставка податку зменшується на 50%. Вдвічі меншою є ставка податку для
підприємців Німеччини, щорічний прибуток яких не перевищує 3 млн. марок.
Уряд Японії і Швеції дозволяє компаніям створювати за рахунок
неоподаткованого прибутку фонд спеціального призначення для фінансування
майбутніх інвестицій. Шведські фірми мають змогу відкладати половину
прибутку в такі фонди, зберігаючи ці кошти у формі безпроцентних вкладів
в банку і використовуючи їх по мірі необхідності. Податкова політика
Японії передбачає пільги не тільки на затрати, але й на результати
виробництва. Така продукція, як математичне забезпечення ЕОМ цілком не
оподатковується. Товари-новинки впродовж трьох років після впровадження
в обсязі 20% також звільняються від податку [11, с.153].
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
3.1. Становлення підприємництва в Україні
У Конституції України визначено, що “кожен має право на підприємницьку
діяльність, яка не заборонена законом”.
У Законі України “Про підприємництво” зазначено, що це самостійна
ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність, спрямована на
виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг та здійснення
торгівлі з метою отримання прибутку. Залежно від форми власності
виділяють: приватне, колективне і державне підприємництво.
Підприємницьке господарювання передбачає наявність у суб’єкта певної
сукупності свобод і прав щодо вибору виду та планування господарської
діяльності, джерел фінансування, доступу до ресурсів, організації й
управління, збуту продукції, тобто економічну автономію підприємства.
Держава через систему законодавства, фінансово-кредитні важелі може
здійснювати лише економічне регулювання, а не втручатися в повсякденну
діяльність підприємств [5, с.92].
Підприємництво означає наявність у господарника прав власності на засоби
виробництва, продукт і доход. Отримання прибутку для підприємця є
важливою метою, але не самоціллю. Найважливіше для підприємця це
мотивація використання прибутку (розширення, модернізація, структурна
перебудова виробництва).
В умовах підприємництва змінюється співвідношення між матеріальною
зацікавленістю і мотивацією трудової діяльності: для підприємця на
перший план висувається мотивація діяльності, оскільки все, що
виробляється, це його власність.
Обов’язковою умовою розвитку підприємницької діяльності є певне
економічне середовище і клімат, які б реально забезпечували, а не просто
декларували самоуправління, свободу господарського вибору, можливість
інвестиціювання доходу. Іншими словами, потрібний ринково-конкурентний
режим господарювання. Конституція України констатує, що “держава
забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності”.
Перелічені умови підприємницької діяльності передбачені Законом України
“Про підприємництво”. У ньому, зокрема, зазначається, що підприємці
мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно
будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Тут же
сформульовані принципи підприємництва: вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької
діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне
формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів
виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;
вільне наймання працівників; залучення і використання
матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів
ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене
законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після
внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення
підприємцем юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності,
використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної
виручки на свій розсуд.
Досвід розвинених країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво
є найпрогресивнішою системою ведення господарства незалежно від
соціально-економічного устрою суспільства.
Можливості розвитку підприємництва відкриваються на основі Конституції
України, Законів України “Про власність”, “Про підприємства в Україні”,
“Про підприємництво України”, “Про форми власності на землю” тощо.
Законодавчими актами в Україні передбачені такі форми підприємництва:
індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств
(колективне, акціонерне товариство, кооператив тощо); державні
підприємства.
Створення індивідуального дрібного підприємства здійснюється на основі
права кожної людини займатись будь-якою економічною діяльністю у межах
законів. Нині це право забезпечується законодавче установленою приватною
власністю громадян на певні засоби виробництва [4, с.15].
Важливим елементом дрібної підприємницької діяльності є визначення її
сфери, яка має щонайповніше відповідати здібностям, знанням особи. Для
цього потрібні надійна інформація про майбутній предмет діяльності,
чітке знання відповідних законів, що регламентують підприємницьку
діяльність.
Для того щоб запобігти банкрутству, підприємець повинен навіть за
нормального стану справ постійно поліпшувати економічну діяльність. А
для цього треба бути не лише кваліфікованим спеціалістом у певній галузі
виробництва, а й економістом, щоб уміти розподіляти прибуток, враховуючи
як поточні, так і перспективні потреби, оскільки для підприємця
будь-якого рангу головною метою має бути прибуток не сам по собі, а його
примноження. Для чіткого визначення перспективи потрібні відповідні
попередні розрахунки, маркетингові дослідження тощо.
Особливе місце в підприємницькій діяльності належить державним
підприємствам. Державне підприємство це самостійна господарська одиниця
з правами юридичної особи, яка на основі державної форми власності
здійснює свою діяльність у промисловості, сільському господарстві,
будівництві, комунальному господарстві”, на транспорті, у зв’язку, науці
та науковому обслуговуванні, торгівлі, матеріально-технічному
постачанні, сфері послуг.
Діяльність державного підприємства ґрунтується на контрольних цифрах,
державних замовленнях, замовленнях споживачів, довгострокових
економічних нормативах та лімітах. Воно самостійно розробляє і
затверджує свої плани, укладає угоди.
В умовах переходу до ринкових відносин мають створюватися можливості для
розвитку всіх форм підприємницької діяльності та свободи у виборі
методів господарювання, напрямів використання доходу і здійснення
інвестицій. Такі можливості мають заохочувати конкуренцію та усувати
монополізм державних підприємств у виробництві товарів і наданні послуг.
Держава не відповідає за зобов’язання підприємства. Підприємство не
відповідає за зобов’язання держави, а також інших підприємств,
організацій, установ.Робота державних підприємств в умовах ринку
передбачає реалізацію таких основних принципів життєдіяльності: 1) право
власності або повного господарського ведення; продавати, передавати,
надавати в позику, безплатно, обмінювати, здавати в оренду засоби
виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, установам,
організаціям, громадянам (у тому числі іноземним), випускати і
реалізовувати цінні папери: акції, облігації та ін.; 2) самоокупність
витрат (беззбитковість) і доходність. Цей принцип вимагає точного обліку
і зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості
продукції; 3) самофінансування. Його сутність полягає у закріпленні
частини отриманого прибутку за підприємством у його повне розпорядження.
Джерелами фінансування підприємства є прибуток, амортизаційні
відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайових та
інших внесків громадян, трудового колективу; 4) матеріальна
заінтересованість у кінцевих результатах праці. Цей принцип забезпечує
подолання все ще не здоланої зрівнялівки в оплаті праці, створення умов
для заохочення ініціативи, підприємництва, досягнення найкращих
результатів; 5) фінансовий контроль за діяльністю підприємства. Банк
здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні та касові операції.
Підприємство застосовує у господарському обороті векселі. Якщо
підприємство систематично не виконує свої зобов’язання за розрахунками,
то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом; 6)
повна економічна відповідальність за кінцеві результати, виконання
договорів. Головною формою реалізації принципу є економічні санкції
вилучення незаконно отриманих доходів, відшкодування збитків, штрафи,
неустойки, пені, зменшення або позбавлення премій; 7) міжнародне
співробітництво, право виходу на світовий економічний простір; 8)
законність діяльності, не входження ніякими сегментами в “тіньову
економіку”.
Всі ці принципи застосовуються з метою забезпечення організаційних засад
інтенсивного характеру індивідуального відтворення. Головне і найбільш
складне завдання полягає в тому, щоб забезпечити їх взаємодію.
Реалізація цих принципів в умовах ринкових відносин зумовлює
необхідність розробки нової концепції державного (казенного)
підприємства. Зокрема, йдеться про орієнтацію діяльності підприємства на
покупця, на задоволення його потреб. На перший план висувається проблема
поліпшення якості продукції та послуг з урахуванням запитів, що
забезпечує конкурентоспроможність. Проте для того щоб у системах
“виробництво споживання”, “пропозиція попит” перейти від пріоритету
першої складової до другої, треба мати відповідний рівень виробництва та
організації всього економічного життя. Все це, як свідчить світовий
досвід, потребує значного часу і надійного державного регулювання [10,
с.135].
Одним з пріоритетних напрямків державної політики, як підкреслювалося в
докладі Президента України, повинна бути державна підтримка
підприємства, малого і середнього бізнесу, фермерських господарств.
Створення необхідних умов для становлення та подальшого розвитку
підприємництва пов’язане рішенням питань не тільки економічного
значення, а і соціального характеру, в тому числі створення додаткових
робочих місць, формування нового соціального прошарку підприємців –
власників, насичення ринку товарами, послугами, обмеження монополізму та
ін.
Про роль і місце підприємництва в національній економіці свідчить і той
факт, що вже сьогодні на частку недержавного сектора приходиться більше
40 % виробництва продукції. У 1995 р. на малих підприємствах середня
річна кількість робітників, згідно експертним оцінкам, рахуючи
підприємців, складало близько 2 млн. чоловік, чи 100 % зайнятого
населення.
З метою забезпечення розвитку державної підтримки підприємництва в
березні 1993 р. Кабінетом міністрів України була схвалена Програма
державної підтримки підприємництва в Україні. Фінансово – кредитна
підтримка підприємництва з боку держави здійснювалась через український
фонд підтримки підприємництва. Для створення належної правової бази
розвитку підприємництва було прийнято ряд законодавчих актів про
страхування, аудиторську діяльність, інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії та ін. Дало поштовх до формування в Україні ринкової
інфраструктури. На 1 грудня 1995 р. в Україні діяло 650 інвестиційних
компаній та фондів, 500 довірчих товариств, 20 страхових компаній по
страхуванню підприємницького ризику, 250 аудиторських фірм, 228
комерційних банків, 90 товарних бірж.
3.2. Проблеми розвитку підприємництва в Україні
Щоб підприємницька діяльність могла розвиватися цивілізовано, необхідно
певні умови. Соціально-економічні особливості налагодження
підприємництва можна об’єднувати в чотири основних групи: економічні,
політичні, психологічні і юридичні.
Підприємницька діяльність не може розвиватися без певних економічних
умов: вільних ринкових відносин.
Підприємництво передбачає повну екрнрмічну свободу, самостійність вибору
таких напрямків примінення праці, які диктуються умовами ринку, попиту і
пропозиції.
Підприємницька діяльність стає неможливою, коли держанвні органи
директивно динтують підприємством, що виробляти, скільки, за якими
цінами і як розподіляти отриманий прибуток. Вільний економічний вибір
замінюється економічним примусом.
Тому головним моментом відродження підприємницької діяльності в нашому
суспільстві є роздержавлення, особливо приватизація власності. В умовах
ринкового господарства кожна людина має право організовувати процес
виробництва любого продукту, якщо у неї для цього є бажання і кошти. В
такому господарстві вона знає де необхідні їй засоби і робочу силу.
На початковому етапі найбільш ефективне підприємництво буде розвиватися
в галузях з швидкою оборотністю капіталу: в торгівлі, в суспільному
харчуванні, сфері послуг.
Роздержавлення власності важливо здійснювати одночасно з мірами по
демонополізації державної діяльності. Прагнення до монополії, до
особливого положення характерне підприємництву. Монополіст диктує умови,
прагне нав’язати свою волю іншим. Але ринок не дозволяє на довго
закріплювати таке положення.
В ринковій економіці монополізм диктує умови, про породжений
конкуренцією в командній системі він базується на високій степені
централізації державного життя. Для порівняння потрібно замітити, що в
США –де ми бачили головну “цитадель” монополістичного капіталізму,
стопроцентна монополізація виробництва відсутня. Цілями антимонопольної
політики є міри не тільки по протидії їх створення, але й по усуненю
монополій. Та розрушення фундаменту монополізму повинна рахуватися з
економічними мірами і тут однію із задач є децентралізація управління,
чка повязана із необхідністю ліквідації галузевих міністерств. Проблема
постає не в самих міністерствах, а в її функціях. Тому необхідний
перехід до функціональної системи управління. В боротьбі з монополізмом
і створення умов для розвитку підприємництва особлива роль належить
конкуренції.
Господарювати для підприємця-значить конкурувати: організовуючи
виробництво, він повинен орієнтуватися на конкурентну боротьбу, на те,
що ринок відсікає все “лишнє”, яке не відповідає суспільним потребам.
Для розвитку конкуренції потрібні певні умови:однотипна продукція
повинна випускатися багатьма виробниками.По західних оцінках, оптимальне
число виробників продукції повинно бути 8-15, але не менше
4-5.Ефективним способом рішення цієї задачі є створеня різнотипних
виробництв.
Ця умова діє в сукупності з іншими: вільним ціноутворенням, правом
розпорядження отриманим рибутком, орієнтація його на задоволення
суспільних потреб.Кому потрібна і вигідна конкуренція, а кому ні? Вона
вигідна в першу чергу споживачу, який першим виграє від її розвитку.
Перш за все купують продукцію того підприємства, у якого ціна
встановлюється на рівні ціни виробництва, забезпечуючи кожному
конкуренту середню норму прибутку, починається змагання за якість
товару. Виграє виробник, випускаючий товар більш високої якості. Його
продукція користується попитом, швидко знаходить покупця. Це другий
результат конкуренції, від якого виграє споживач. А виробник? Виробнику
конкуренція не потрібна. Йому краще живеться в умовах монополії.
Монопольне становище підприємство на ринку окремого товару забезпечує
високі ціни, крім того, не потрібно піклуватися про якість товару,
оскільки даний товар на ринку один і його немає з чим порівнювати.
Відповідно виробник за своїм економічним становищем завжди буде
боротися проти конкуренції і намагатися до монополії.
Державні підприємства виступають проти створення кооперативів перш за
все в тих сферах, де у них на сьогоднішній день є абсолютна монополія,
тобто вони повністю контролюють ринок даного товару. В умовах ринку
державна власність перестає бути монопольною формою власності,
перетворюється в кооперативну та індивідуальну. Парадокс сучасної
економії ситуації заключається в тому, що від керівників підприємств
вимагається підприємницька діяльність, активність, хоч об’єктивно вони
поставлені в умови економічного диктату. Можна стверджувати, що
керівники державних підприємств тільки в тій мірі будуть дійсно
займатися підприємництвом, в якій вони орієнтовані на задоволення
ринкового попиту.
Ефективність і життєдіяльність колективних приватних підприємств не
гарантована на століття. Конкуренція може поставити їх перед можливістю
ліквідації.Однак, якщо підприємства виконують важливі
народногосподарські функції і без їх продукції порушується природний
відтворювальний цикл, то вони можть бути націоналізовані.
Потрібно відмітити, що починаючи свою діяльність, підприємниць повинен
знати:
де і як він буде брати матеріальні ресурси і техніку;
чи зможе він на кредити, де і як, на яких умовах їх можна отримати;
кому він буде продавати продукцію;
як налагодити рекламу свого виробництва
Щоб мати ясні відповіді на ці питання, необхідне існування ринкової
інфраструктури. Це інститути, які сприяють безперервному рухові ресурсів
і фондів—банки, біржі постачальницько-збутові організації, транспортна
система, складове ітоварне господарство.
Формування інфраструктури ринку проходить в двох напрямках і в рамках
державних структур і створенням недержавних організацій-біржових,
комерційних банків, страхових компаній, які є в якості конкурентів цим
структурам. Великий вплив на економічні процеси мають політичні
процеси.В реальності сьогодні політика опереджує економіку, все
економічне життя політизоване. З цим потрібно рахуватися, розробляючи
міри по розвитку підприємництва.
Найбільші політичні умови для розвитку підприємництва – стабільність в
країні, демократія, становлення тієї політичної системи, яка б
задовільняла умови ринкових відносин.
В ряді гострих проблем становлення підприємництва в Україні є створення
сприятливих психологічних факторів.Погляди і уяви, цінні орієнтації,які
складаються на протязі життя декількох поколінь, неможуть змінитися
одразу. Згідно із соціальними дослідженнями-відношення до підприємництва
в цілому позитивні. Але це в теорії, а на практиці розвиток
підприємництва зустрічає опір в наслідок сформованої за роки
адміністративно-командної системи, де тип мислення не мириться з чужим
багатством. Підприємцю, якщо він має високі доходи і відповідно високий
рівень життя, важко жити в такому середовищі.
Психологія підприємства може формуватися тільки одночасно із
становленням ринкового механізму.
Особливе значення має усунення тієї основи, на якій будувалися більшість
стереотипних поглядів соц.справедливості, тобто рівності в потребах.
Пенек допускає тільки один вид рівності-рівність можливості.
Початковий розмір капіталу вплиє на маштаби підприємнимцької діяльності,
а не на її можливість як таку. В той же час економіка відкидає рівність
в розподілі.
Оскільки створення підприємницької діяльності в нас приходиться починати
практично з нуля, то формування підприємців повинно пов’язуватися із
підвищенням їх професіоналізму і компетентності.
Велике значення у розвитку підприємницької діяльності відіграє власний
інтерес. Роль власного інтересу—головна сила ринкової економіки. Кожна
економічна одиниця робить те, що вигідно їй самій. Ціллю підприємців є
максимальний прибуток і мінімальні збитки. А власники ресурсів, які
постачають на підприємство ресурси, прагнуть отримати максимальний
дохід. В свою чергу, ті хто купують її-витрати мінімум коштів.Мотив
власного інтересу кидає направлення і уточнення функцій економіки, яка
без нього стала б хаотичною . Підприємницька діяльність не може успішно
розвиватись без авторитету закону.
Розробка ефективно діючого механізму, яка здійснюється в наш час,
дозволить зменшити негативну сторону проявів нинішніх підприємницьких
відносин.
За умов побудови планово-ринкової економіки в Україні важливі функції
повинна відігравати акціонерна власність.По-перше, воназначно розмірить
джерело нагромадження за рахунок вкладів в ощадних
касах.По-друге,акціонерне підприємство сприятиме демократизму управління
підприємствам,створення їх матеріально технічної бази посилення
зацікавленості трудящих у використанні факторів виробництва, поліпшенню
використання робочого часу, зростанню творчої ініціативи робітників і
службовців. Це сприятиме подоланню відродженості трудящих від засобів
виробництва та виробленого продукту, а отже від політичної влади.
У системі заходів виходу з економічної кризи, здійснення переходу до
ринку важливе значення має створення і розвиток малих підприємств. І в
минулому їхня роль переоцінювалася. Досвід функціонування таких
підприємств за кордоном показав доцільність їх існування. Малий бізнес
сприяє розвитку науки, технічному прогресі. Висока ефективність малого
бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки
мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень.
Важливо і те, що малі підприємства створюють необхідну для ринку
конкуренцію.Їх винекнення і розвиток сприятимуть виходу із кризи.Вони
стануть базою для формування самостійного ринкового середовища і
підприємництва.
ВИСНОВКИ
Отже, можна зробити наступні узагальнення:
На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення
підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає
“підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а
підприємця — як людини, що затрачає на цей весь необхідний час і сили,
бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик,
одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим”. В американській
навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що
характеризують підприємництво і підприємця з економічної,
політекономічної, психологічної, управлінської й інших точок зору.
Кэмпбелл Макконнелл і Стэнли Брю у своїй книзі розкривають значення
терміна підприємництво через чотири функції підприємця:
Підприємець бере на себе ініціативу з’єднання ресурсів землі, капіталу і
праці в єдиний процес виробництва чи товару послуги. Виконуючи роль
свічі запалювання і каталізатора, підприємець одночасно є рушійною силою
виробництва і посередником, що зводить разом інші ресурси для здійснення
процесу, що обіцяє бути прибутковою справою.
Підприємець бере на себе важку задачу прийняття основних рішень у
процесі ведення бізнесу, тобто ті нерутинні рішення, що і визначають
курс діяльності підприємства.
Підприємець – це новатор, особа, що прагне вводити в побут на
комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології і навіть
нові форми організації бізнесу.
Підприємець – це людин, що йде на ризик. Це випливає з ретельного
вивчення інших трьох його функцій. У капіталістичній системі підприємцю
прибуток не гарантований. Винагородою за витрачений час, зусилля і
здібності можуть виявитися привабливі прибутки або збитки і зрештою
банкрутство. Коротше кажучи, підприємець ризикує не тільки своїм часом,
працею і діловою репутацією, але і вкладеними коштами – своїми власними,
а також коштами компаньйонів чи акціонерів.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний
ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню
послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку. Це особливий вид
господарської діяльності, яка ґрунтується на організаційно –
господарському новаторстві на основі використання нових можливостей.
Невідмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не
колективна адміністративна відповідальність за результати роботи.
Підприємництво не сумісне з втратами, некомпетентністю, розгільдяйством,
крадіжками на робочому місці, які притаманні колективному
господарюванню.
Підприємництво в усіх формах власності – це в сучасних умовах
найефективніший шлях відходу від моновласності держави, її
роздержавленні, подолання відчуження людини від власності.
Країна досягає значних успіхів в економіці тоді, коли в ній достатнього
розвитку набуває підприємництво.
Суб’єктами підприємницької діяльності (підприємцями) є громадяни України
та інших держав, необмежені законом у правоздатності та дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, передбачених законом.
Головний суб’єкт – підприємець. Це той, хто займається підприємницькою
діяльністю з метою отримання прибутку. Справжній підприємець в своїй
діяльності має за мету не лише прибуток, а й засіб самоутвердження, само
визнання, задоволення своїх амбіцій тим, що сам веде власну справу.
Більшу частину прибутку він вкладає в розвиток найбільш перспективних
напрямків своєї господарської діяльності.
Підприємець – завжди самостійний товаровиробник, або той, хто надає
послуги. Він нікому не підлеглий, поняття “вищестоячий орган” зникає з
законодавчого обороту. Підприємець сам відповідає за кінцевий результат
своєї роботи.
Підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи,
спритності, вміння і в той же час забезпечує певну особисту свободу,
незалежність підприємця від будь яких вертикальних чи горизонтальних
економічних і політичних структур.
Підприємництво здійснюється у виробництві, торгівлі, фінансовій сфері та
комерції.
Як відмічалось вище, існує три форми організації підприємництва:
одноосібне володіння, партнерство та корпорація.
Основними умовами підприємницької діяльності є:
– стабільність державної економічної та соціальної політики, спрямованої
на підтримку підприємництва;
– позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців і
підприємництва;
– пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий стимул для
підприємництва;
– наявність розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва
(інноваційні центри, спеціалізовані фірми, бізнес – центри, бізнес –
інкубатори, консалтингові служби з питань управління, маркетингу,
реклами тощо);
– існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності;
– дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності з боку
державних органів;
– підприємницька етика;
– достатнє інформаційне забезпечення про становище на різних ринках
тощо.
Основними принципами підприємницької діяльності є:
1. Вільний вибір видів діяльності.
2. Залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і
громадян.
3. Самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і
споживачів.
4. Вільний найм працівників.
5. Вільне розпорядження прибутком після внесення платежів, встановлених
законодавством.
6. Самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності, використання
належної підприємцю валютної виручки на власний розсуд.
Основні функції підприємництва:
1) мобілізація капіталу та інших виробничих ресурсів для досягнення
найкращих результатів;
2) організація виробництва, збуту, реклами продукції, маркетингу,
управління ними;
3) новаторство, обґрунтування і впровадження нових ідей і творчої
ініціативи.
Окремо можна виділити те, що саме приватна власність найбільш повно
реалізує себе у підприємницькій діяльності, а прошарок підприємців
становить середній клас суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Абаджи А.Р., Черняк В.І, Жуковський А.Г. Підприємництво в Україні.
Юридичесий і економічний аспекти. Одеса, 2005.
Агєєв А. І. Підприємництво: проблеми власності і культури. – М., 2001.
Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.: Ніка
–Центр, 2000.
Бєленький П.Н.,Медведєв С.П. Формування механізму господарювання
підприємництва // Економіка України. – 2003. – №7. – С.14-18.
Бусигін А. Підприємництво: Основний курс – М., 2002
Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної
теорії.-К.: Вища школа, 2004.
Грузинов В., Грибів В. Підприємництво: форми і методи організації
підприємницької діяльності – М., 2003
Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 2003.
Енциклопедичний словник бізнесмена. – К: Техніка, 2005.
Клімко Г.Н., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – К.: Вища
школа, 2005.
Ковальчук В.М. // Основи ринкової економіки. – Тернопіль, 2004.
Королева В.Феномен предпринемательства. Российский экономический
журнал. – 2002. – №4. – С.34.
Котлер Ф. Предпринемательство: как оно есть. – М., 2001.
Кэмпбеш Р., Макконнели. Экономика, Т.2-М: Республыка, 2002.
Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – К.: Видавничий центр
“Академія”, 2003.
Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф.С.В.Мочерного.
-Тернопіль: А.Т. “Тарнекс”, 2005.
Основи підприємницької діяльності / За редакцією Осипова Ю.М. – М., 2002
Підприємницька діяльність // Урядовий кур’єр, 1991-№10-ст.4.
Предпринимательство на Украине // Посредник. – 2005. – №24. – С.15-16.
Термінологічний словник-довідник бізнесмена. -Тернопіль, 2005.
ДОДАТОК
PAGE 3
PAGE 1
PAGE 4
HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
ПІДПРИЄМНИЦТВО
Самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по
виробництву продукції, наданню послуг і зайняттю торгівлею з метою
одержання прибутку
ПРИНЦИПИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
вільний вибір видів діяльності;
залучення на добровільній основі до здійснення підприємницької
діяльності майна і засобів юридичних осіб та громадян;
самостійне формування програм діяльності і вибір постачальників і
споживачів виробленої продукції;
встановлення цін у відповідності із законодавством;
вільний найм робітників;
залучення до використання засобів виробництва, які не заборонені і не
обмежені законодавством.
УМОВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
створення необхідної законодавчої та нормативної бази;
конкурентний режим господарювання;
формування елементів ринкової інфраструктури;
заохочення і розвиток дрібного підприємництва, створення сприятливого
економічного середовища;
Основні форми організації підприємництва:
одноосібне володіння (приватне, сімейне);
товариство (партнерство);
корпорація.
ВИДИ ВИРОБНИЦТВА
виробниче;
комерційне;
фінансове.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
