HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

ПЛАН

1. Особливості здійснення розрахунків з використанням платіжних доручень

2. Види податків та джерела їхньої сплати

Список використаної літератури

1. Особливості здійснення розрахунків з використанням платіжних доручень

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової
форми. Безготівковим грошовим розрахункам, як правило, віддають
перевагу. Це пояснюється тим, що за використання безготівкових
розрахунків досягають значної економії витрат на їх здійснення. Широкому
застосуванню безготівкових розрахунків сприя-ють банківські установи, у
них також заінтересована держава — не тільки з погляду економного
витрачання коштів, а й з погляду вивчення, регулювання і контролю
грошового обороту.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати
відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також
міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують
максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей
і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів;
запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними
операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі
кредитним установам, за банківськими позичками.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою (рис.).

Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на розрахунковому
рахунку, крім доручень на перерахування до бюджету сум податків, зборів,
обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.

Рис. Розрахунки платіжними дорученнями

1 — постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, послуги);

2 — постачальник виставляє рахунок-фактуру за продукцію, роботи,
послуги;

3 — покупець подає до банку, то його обслуговує, платіжне доручення;

4 — банк покупця списує з його рахунка кошти;

5 — банк покупця повідомляє покупця — власника рахунка про списання
коштів;

6 — банк покупця передає електронним зв’язком або надсилає платіжне
доручення на відповідну суму до банку постачальника;

7 — банк постачальника (отримувача коштів) зараховує кошти на рахунок
постачальника;

8 — банк постачальника повідомляє постачальника про надходження коштів
на розрахунковий рахунок випискою з розрахункового рахунка.

Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або
розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі,
підприємство може виконати розрахунок гарантованім платіжним дорученням
через підприємства зв’язку. Гарантовані платіжні доручення
застосовуються у разі переказу коштів на виплату і робітної плати
працівникам, що заготовляють сільськогосподарську і редукцію в населених
пунктах, де відсутні банківські установи.

Так само переказують окремим громадянам пенсії, заробітну плату,
авторський гонорар, витрати, пов’язані з відрядженням тощо. У таких
випадках підприємство-платник виписує платіжне дорученні. де визначено
призначення вказаної суми, на підприємство зв’язку і передає його в
банк. До доручення додаються бланки заповне-их грошових переказів на
отримувачів і загальний список отримувачів грошей.

Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд позитивних сторін у
порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:

— відносно простий і швидкий документооборот;

— прискорення руху коштів;

— можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних
платежів.

Ефективність функціонування економіки в цілому і кожного окремого
підприємства залежить значною мірою від організації розрахунків.

Перший принцип безготівкових розрахунків стосується обов’язкового
зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в
установах банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою
для реалізації цього принципу є угода між підприємством і банком щодо
розрахунково-касового обслуговування.

Другий принцип полягає в тім, що підприємствам надано право вибору
установи банку для відкриття рахунків усіх видів (основного й
додаткового) за згодою банку.

Третій принцип — принцип самостійного (без участі банків) вибору
підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та
угодах. Установи банків можуть тільки пропонувати своїм клієнтам
застосовувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку
діяльності та конкретні умови, які можуть скластися в процесі
розрахунків.

Четвертий принцип — кошти з рахунка підприємства списуються за
розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість відкриття кількох
рахунків, суб’єкт підприємницької діяльності визначає один з рахунків як
основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка списується
безспірно.

П’ятий принцип стосується відкриття рахунків. Поточні рахунки
підприємствам — суб’єктам підприємницької діяльності відкривають
установи банків тільки за умови повідомлення про це податкового органу.

Шостий принцип полягає в терміновому здійсненні платежів. Момент
здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу відвантаження
товарів, виконання робіт, надання послуг.

Сьомий принцип: платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунках
платника або в межах наданого банківського кредиту.

Восьмий принцип: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності
можуть здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів
повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути
її в повному обсязі на свій рахунок у банк. Використання готівки,
пов’язане з виплатою заробітної плати, премій, винагород, матеріальної
допомоги, дивідендів, провадиться тільки через її отримання з кас
банків. Такий порядок дає змогу контролювати своєчасну сплату податків,
внесків та інших обов’язкових платежів, розмір яких залежить від фонду
оплати праці.

2. Види податків та джерела їхньої сплати

До категорій, які доповнюють або тісно пов’язані з об’єктом
оподаткування, належить і поняття джерела податку.

У деяких випадках джерело податку може збігатися з об’єктом
оподаткування (доход при розрахунку податку на прибуток), але в
більшості випадків — це два різних поняття. Джерелом сплати основної
маси податків є доходи платника. Причому якщо для фізичних осіб можна
дійсно говорити про доходи, куди увійдуть заробітна плата, пенсії,
доходи від підприємницької діяльності тощо, то для юридичних осіб в
основному йдеться про чистий доход — прибуток. Адже із загальної суми
виторгу необхідно відновити засоби виробництва (матеріальні витрати) і
витрати робочої сили (фонд заробітної плати), і тільки після цього
залишається прибуток.

Іноді як джерело податку розглядають капітал платника податків, що
вимагає додаткової аргументації. По-перше, доходи вже є елементом
капіталу платника. По-друге, якщо мати на увазі майно платника, а
точніше — кошти, отримані за його рахунок (суми від реалізації
нерухомості, накопичені кошти), то в цьому разі — ситуація
екстраординарна, оскільки часто для сплати податку реалізують об’єкт
оподаткування (продають земельну ділянку для перерахування плати за
землю) або здійснюють процеси, які в результаті все одно призводять до
втрати права власності на об’єкт (податкові платежі за рахунок коштів,
призначених для розширення, реконструкції; позикових коштів).

Наприклад, об’єктом земельного податку є земельна ділянка, а предметом —
конкретна ділянка землі. Джерелом цього податку може бути або доход,
отриманий від використання цієї ділянки (чи інший доход платника
податків), або кошти, виручені від продажу цієї земельної ділянки (його
частини) та іншого майна. Податок може бути сплачений і з позикових
коштів, однак позика погашається також за рахунок або доходу, або
виторгу від реалізації цього майна.

??????? коли виникає погроза існуванню виробничої бази як такої, сплата
податку за рахунок капіталу обґрунтована. Наприклад, в умовах стихійного
лиха чи війни з метою збереження частини майна, що приносить доход, може
бути продано частину цього майна. У протилежному разі втрата може
загрожувати всьому капіталу, а, отже, і можливості одержання доходів у
майбутньому.

Отже, основним джерелом, за рахунок якого виплачується основна маса
податків, є доход. Існує також певний порядок сплати податків за рахунок
доходу.

Спочатку оподаткований доход зменшується на майнові податки, мито та
інші платежі.

На другому етапі перераховуються місцеві податки, ви трати по сплаті
яких відносять на фінансові результати діяльності платника.

На третьому етапі виплачуються всі податки, що залишилися, з тих, котрі
сплачуються за рахунок доходу.

Специфічні особливості має внесення страхових внесків за рахунок доходу.
Головне тут полягає в тому, що вони складають частину собівартості й
обчислюються за встановленими ставками фактичних витрат на оплату праці.
Таким чином реалізуються грошові нагромадження, з допомогою яких частина
чистого доходу спрямовується на різні види обов’язкового державного
страхування.

Отже, джерело податку — кошти платника (переважно — доход), що вій
використовує для сплати податку. Виключними джерелами сплати податку є:

будь-які грошові суми, що надійшли платнику податку;

доходи й інші кошти, отримані платно чи безоплатно платником податку, в
тому числі придбані за рахунок доходу;

позикові кошти і кошти цільового фінансування.

Деталізований механізм, що регулює джерела сплати податків, закріплений
ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня
2000 раку. Згідно з цією статтею, джерелами самостійної оплати
податкових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків
є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів
(робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у
тому числі корпоративних прав, отримані в позику (кредит), а також з
інших джерел.

За рішенням платника податків оплату його податкових зобов’язань або
погашення податкового боргу може бути здійснено шляхом проведення
взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань певного
бюджету перед таким платником податків, що виникли відповідно до норм
податкового чи бюджетного законодавства або цивільно-правових угод,
строк погашення яких настав до моменту виникнення податкових зобов’язань
платника податків. Порядок проведення заліку визначається центральним
податковим органом за погодженням з Державним казначейством України.

За податками, зборами (обов’язковими платежами), які відповідно до
закону стягуються з об’єктів нерухомості, джерелом їх самостійної оплати
можуть бути активи як власника таких об’єктів нерухомої власності, так і
будь-якої іншої особи, на яку покладений обов’язок сплати, яка
здійснюється виключно у грошовій формі. При цьому якщо особу,
відповідальну за сплату податків або зборів (обов’язкових платежів), не
виявлено, податкові процедури застосовуються безпосередньо до об’єктів
такої власності, які підпадають під податкову заставу та підлягають
продажу.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням
органу стягнення є будь-які активи платника податків.

Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу
платника податків за його самостійним рішенням чи за рішенням органу
стягнення:

а) майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам, якщо
таку заставу було належним чином зареєстровано у державних реєстрах
застав рухомого або нерухомого майна до моменту виникнення права
податкової застави;

б) активи, що належать на праві власності іншим особам і перебувають у
тимчасовому розпорядженні або користуванні платника податків;

в) майнові права інших осіб, надані платнику податків у тимчасове
користування або розпорядження, а також немайнові права інших осіб, у
тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в
користування такому платникові податків без права їх відчуження;

г) кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або
довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що
використовувалися для виплат заборгованості з основної заробітної плати
за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у
трудових відносинах з та кою юридичною особою, у розмірах та порядку,
встановлених Кабінетом Міністрів України;

ґ) кошти кредитів або позик, наданих платнику податків
кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках,
відкритих на користь такого платника податків;

д) майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів
державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі
казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається
до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства,
встановлюється Фондом державного Майна України;

е) активи, вільний обіг яких заборонений чи обмежений відповідно до
законодавства. Якщо підприємницька діяльність з активами, що продаються,
підлягає ліцензуванню відповідно до закону, то покупцями таких активів
можуть бути тільки особи, які отримали відповідну ліцензію.

У разі якщо заходи з продажу активів платника податків за рішенцям
органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу,
додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено
продаж активів платника податків, попередньо переданих ним у тимчасове
користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм
цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед
платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган
стягнення, включаючи право на отримання основної суми депозиту або
кредиту, а також доходу за ними. Продаж або стягнення таких активів не
зупиняє дію таких цивільно-правових договорів до кінця строків їх дії
(крім депозитних договорів), а покупець таких активів набуває прав та
обов’язків платника податків за такими договорами, у тому числі права на
отримання доходу за ними. Якщо норми зазначеного цивільно-правового
договору передбачають право кредитора на його дострокове припинення або
збільшення розміру доходів за ним чи прийняття інших рішень, які
приводять до швидшого повернення суми основного боргу та/або доходу за
ним, орган стягнення зобов’язаний прийняти рішення про такі дії.

Якщо у платника податків, який є філією або відособленим підрозділом
юридичної особи, немає активів, достатніх для погашення його податкового
обов’язку чи податкового боргу, додатковим джерелом погашення
податкового обов’язку чи податкового боргу такого платника можуть стати
активи юридичної особи, на які може бути звернене стягнення.

Якщо платник податків має податковий борг перед різними бюджетами або
державними цільовими фондами, погашення такого боргу здійснюється в
порядку черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення
— у рівних пропорціях.

Отже, джерелами сплати податків підприємства можуть бути: прибуток (за
стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові
державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від
реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану
вартість).

Список використаної літератури

ПанасюкВ. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч.
посіб. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 260

Облік у селянському (фермерському) господарстві: Посібник / За ред. М.
Я. Дем’яненка. — К.: ІАЕ, 2001. — 403 с

Сук Л. К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: Інститут
після-дипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. —
2001. — 339 с.

Покупець (платник коштів)

Постачальник отримувач коштів)

Банк покупця

Банк постачальника

1

2

3

4

6

8

7

Похожие записи