.

Основні положення Кодексу Туриста (1985) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
6 4279
Скачать документ

Реферат

на тему:

Основні положення Кодексу Туриста (1985)

У Софії в 1985 році відбулась VI сесія Генеральної асамблеї Всесвітньої
туристичної Організації, на якій було прийнято Хартію туризму і при ній
Кодекс туриста, в який увійшли з 10 по 14 статті, в яких визначаються
основні принципи та засади поведінки туристів будь-якої країни.

Зокрема в статті Х наголошується на тому, що туристи повинні своїм
поводженням сприяти взаєморозумінню і дружнім відносинам між народами як
на національному, так і на міжнародному рівні й у такий спосіб сприяти
збереженню світу.

В статті ХІ йдеться про дотримання певних етичних положень. Зокрема, у
місцях транзиту і тимчасового перебування туристи повинні поважати
сталий політичний, соціальний, моральний і релігійний уклад і
підкорятися діючим законам і правилам.

У цих же місцях туристи також повинні:

а) виявляти саме велике розуміння у відношенні звичаїв, вірувань і
вчинків місцевого населення і найбільша повага у відношенні природного і
культурного надбання останнього;

б) утримуватися від підкреслення економічних, соціальних і культурних
розходжень, що існують між ними і місцевим населенням;

в) бути сприйнятливими до культури місцевого населення, що приймає
туристів, що є невід’ємною частиною загального надбання людства;

г) перешкоджати експлуатації інших з метою проституції;

д) утримуватися від торгівлі, провозу і вживання наркотиків і (чи) інших
заборонених препаратів.

У статті ХІІ і ХІІІ Кодексу туриста йдеться про пропозиції для держав і
туроператорів. Так, у даній станні зазначено, що під час подорожі з
однієї країни в іншу й у межах приймаючої країни туристи повинні через
відповідні урядові міри мати можливість для свого блага користатися:

а) зм’якшенням адміністративного і фінансового контролю;

б) можливо кращими умовами на транспорті і протягом тимчасового
перебування, що можуть бути надані постачальниками туристських послуг.

Туристам варто надавати вільний доступ як усередині, так і за межами
своїх країн до місць і окремих районів туристського інтересу і волю
пересування, з огляду на при цьому існуючі правила й обмеження.

Після прибуття до місць і окремих районів туристського інтересу, а також
протягом усього їхнього транзиту і тимчасового перебування туристи для
свого блага повинні розташовувати:

об’єктивною, точною і вичерпною інформацією про умови і можливості,
наданих протягом їхньої подорожі і тимчасового перебування офіційними
туристськими організаціями і постачальниками туристських послуг;

особистою безпекою, безпекою свого майна, а також захистом своїх прав як
споживачів;

відповідною суспільною гігієною, особливо в засобах розміщення,
суспільного харчування і на транспорті; інформацією про ефективні заходи
по попередженню інфекційних захворювань і нещасливих випадків, а також
безперешкодним доступом до служб охорони здоров’я;

доступом до швидкого й ефективного суспільного зв’язку усередині країни,
а також із зовнішнім світом;

адміністративними і юридичними процедурами і гарантіями, необхідними для
захисту їхніх прав;

можливістю сповідання своєї власної релігії і відповідними умовами для
цієї мети.

Стаття ХІV стосується більше загальних прав і свобод людини: кожна
людина має право доводити до відома представників законодавчих органів і
громадських організацій про свої потреби, щоб повною мірою здійснювати
своє право на відпочинок і проведення дозвілля для того, щоб користатися
перевагами туризму в найбільш вигідних умовах, і там, де це доречно і
відповідно до закону, поєднуватися з іншими для цієї мети.

Багато інших положень стосовно міжнародного туризму визначені в Хартії
туризму. Основними моментами зазначені, що право кожної людини на
відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня
і на оплачувану періодичну відпустку, а також право вільне пересуватися
без обмежень, крім тих, котрі передбачені законом, визнається в усьому
світі. Використання цього права складає фактор соціальної рівноваги і
підвищення національної і загальної свідомості. Як наслідок цього права
держави повинні розробляти і проводити політику, спрямовану на
забезпечення гармонічного розвитку внутрішнього і міжнародного туризму,
а також займатися організацією відпочинку на благо всіх тих, хто їм
користається.

З цією метою державам випливає:

сприяти упорядкованому і гармонічному росту як внутрішнього, так і
міжнародного туризму;

приводити туристську політику у відповідність з політикою загального
розвитку, проведеної на різних рівнях – місцевому, регіональному,
національному і міжнародному – і розширювати співробітництво в області
туризму як на двосторонньої, так і на багатобічній основі, включаючи для
цієї мети також можливості Всесвітньої туристської організації;

сприяти вживанню заходів, що дозволяють кожному брати участь у
внутрішньому і міжнародному туризмі, особливо за допомогою регулювання
робочого часу і дозвілля, чи встановлення поліпшення системи щорічних
оплачуваних відпусток і рівномірного розподілу днів таких відпусток
протягом року, а також приділення особливої уваги молодіжному туризму,
туризму людей похилого віку і людей з фізичними недоліками;

захищати в інтересах сьогодення і майбутніх поколінь туристське
середовище, що, включаючи в себе людини, природу, суспільні відносини і
культуру, є надбанням усього людства.

Використана література:

Хартія туризму і кодекс туриста. – Софія, 1985.

Світовий туризм: вчора, сьогодні і завтра. – М., 2000.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019