HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Основні етапи розвитку ринку”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ РИНКУ, ПЕРЕДУМОВИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

1.1. Поняття та функції ринку

1.2. Умови формування ринку

1.3. Становлення ринку в Україні

2. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОГО РИНКУ

2.1. Формування світового ринку в стародавні часи та середні віки

2.2. Подальші етапи формування світового ринку

2.3. Основні стадії розвитку світового ринку

2.4. Структура та типи сучасного світового ринку, особливості його
існування

2.5. Характерні риси сучасного світового капіталістичного ринку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що сьодні без ринку, ринкових
відносин практично не можна уявити сучасне економічне життя будь-якої
держави.

Ринок — це механізм координації різноманітної діяльності людей через
систему цін. Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням,
пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається
суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що
втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям
лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає
суспільне необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між
попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити
покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці.
У цьому разі ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде
до рівноваги.

Ринок — це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво
відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями
модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими
ознаками. «Ринок» для американця, західно-європейця, японця виглядає
по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська
«ринкова економіка» тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька
— до державного «дирижизму» західнонімецька — до «соціального ринкового
господарства», а японська — до «корпоративного патерналізму». Відповідно
до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним
особливостям, а не американський або корейський.

Оскільки в ринкові відносини вступають різні суб’єкти, а до сфери обміну
надходять різноманітні товари й послуги, то в країні формується досить
складна ринкова структура, яка включає найрізноманітніші види ринків. Їх
можна розглядати в різних аспектах.

Так, з точки зору об’єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів
виробництва, ринок товарів народного споживання, ринок послуг ринок
позичкових капіталів, ринок цінних паперів, ринок валюти, ринок
інформації, ринок науково-технічних розробок, ринок робочої сили, ринок
житла і т. д. У середині цієї структури можна говорити про продовольчий
ринок, ринок зерна, нафти, золота та ін. Тобто, ринкова економіка
складається з великої кількості окремих ринків. Кожний товар чи послуга
має свій ринок.

З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.
Внутрішній ринок у свою чергу може бути національним, регіональним і
локальним (місцевим). Національний — це весь внутрішній ринок даної
країни, обмежений рамками її кордонів.

Кожен вид ринку має свої особливості. Всі вони тісно пов’язані й
органічно взаємодіють: якщо відбувається порушення в одному з них, то це
викликає перебої в роботі інших і системи в цілому.

На сучасному етапі суспільного розвитку значну роль для економіки кожної
окремої країни і світу вцілому відіграє світове господарство, яке
поєднує національні господарства, що пов’язані і взаємодіють за законами
міжнародного поділу праці.

Економічні зв’язки між країнами мають багатовікову історію. Протягом
століть вони існували переважно як зовнішньоторгівельні, вирішуючи
проблему забезпечення населення товарами, які національна економіка
виробляла неефективно або не виробляла взагалі. З розвитком еволюції
зовнішньоекономічні зв’язки переросли межі зовнішньої торгівлі і
перетворились в складну сукупність міжнародних економічних відносин, що
стосуються інтересів всіх держав.

Існує судження, що становлення світового ринку пов’язане з
індустріальною цивілізацією. Так, звичайно, ми можемо говорити, що цілий
ряд явищ, які не мали прояву в попередні епохи, утверджують себе на
рівні індустріальної цивілізації. В той же час ми говоримо про
традиційні форми прояву міжнародних економічних відносин: спеціалізація,
поділ праці, торгівля, які створювали певні ознаки світового ринку
задовго до індустріальної цивілізації.

Міжнародні зв’язки виступають сьогодні найважливішим фактором
економічного зростання, структурних зрушень і підвищення ефективності
національного виробництва, одночасно є і каталізатором диференціації
країн, нерівномірності їх розвитку. Це можна довести тим, що сучасне
світове господарство як в політичному, так і в соціально-економічному
відношенні неоднорідне і характеризується великою кратністю. Як колись,
на світовій арені серед суб’єктів економічної діяльності країни з різним
рівнем промислового розвитку, умовами і стандартами життя суспільства.

Об’єкт дослідження: історія становлення та розвитку ринку.

Предмет дослідження: сутність ринку, його функції та умови виникнення,
головні етапи розвитку світового ринку та ринкових відносин в Україні
тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка включає в себе два розділи з підрозділами, висновків та списку
використаних джерел.

Методи дослідження: літературний, часовий, методи порівняння, аналізу,
синтезу та узагальнення.

Обсяг роботи – 43 сторінки.

1. ПОНЯТТЯ РИНКУ, ПЕРЕДУМОВИ

ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО РОЗВИТКУ

1.1. Поняття та функції ринку

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється
купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово «ринок»
асоціюється з базаром — місцем обміну вироблених благ. Це правильно лише
частково. Ринок — поняття більш широке і містке. Це і магазини,
універмаги, універсами, різні палатки, де продаються продукти
харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких
продаються і купуються цінні папери (акції, облігації). Це фондові
біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент)
за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у
конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні
зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та
інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та
потенційних товарів утворюють ринки. Як явище господарського життя ринок
з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного
розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства.
Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно
самостійних, юридичне незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від
натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до
товарного обміну та ринку [1, c.64].

У сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно
зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого —
розвиваються засоби зв’язку, купівля-продаж може здійснюватися за
допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для
цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а
отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити такий
висновок.

Ринок — це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і
обігу.

Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що
це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у не-ринковій формі —
наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за
суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за
допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що
лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага
попиту і пропозиції.

Як бачимо, ринок — це механізм координації різноманітної діяльності
людей через систему цін. Виникає запитання: як же діє ринковий механізм,
чому виробники, яких тисячі й мільйони, виробляють одяг, взуття,
продукти харчування, автомобілі, телевізори, верстати, книжки,
відтворюють економічний порядок, а не хаос, анархію?

Розглянемо, як функціонує ринок, який ніхто не створював (рис. 1).

Рис. 1. Схема функціонування ринку

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для
кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а
покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які
представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і
приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь товар, то на його
виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча
сила, а отже, і фірма чи виробник матимуть збитки. Ясно і те, що
покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець
віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головну роль
у вирішення питання, що виробляти, у ринковому механізмі належить ціні.

2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками.
Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва,
суб’єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати
виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продаватимуть свої
товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони
стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників
зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової
техніки, технології, організації виробництва тощо.

3. Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення отримує
високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі,
коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме
лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме
виробництво, а в другому — дестимулюватиме і зумовлюватиме його
згортання [4, c.71].

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства,
фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники
виробництва (матеріали, сировину, техніку, робочу силу), що сприяє
розвитку виробничого споживання. І, навпаки, при значній збитковості
підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.

Замовниками різних товарів можуть бути і уряд, і іноземні фірми, що
також визначає спрямованість виробництва.

Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність
процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне
визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється
в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її
реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільне
необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і
пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має
відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. У цьому разі
ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до
рівноваги.

Отже, ціна рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями
виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і
цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий
його важіль, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість
певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін
і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його
розгортання або скорочення [3, c.28].

Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу
обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють
збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує зв’язок міме
виробництвом і поживанням, безперервність процесу відтворення, його
цілісність

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які
він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та
інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними
галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в
економіці та безперервність процесу відтворення. Через конкуренцію
ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво
будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення
платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону
попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна
праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару.
Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена.
Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей
виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через
перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором
пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар
лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити
висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього
немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що
призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів,
виникнення дефіциту як загальноекономічного явища [7, c.36].

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати
її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також
державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть
бути також державними і недержавними.

До державних належать: а) економічні важелі — кредити, податки, ціни,
які встановлює держава; б) адміністративні важелі — державне замовлення,
державні програми, правила укладання господарських договорів.

Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни,
квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих,
хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання
найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки,
техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти
господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності
виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж
суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть
банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи
товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших
створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других
постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне
розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і
вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі
зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню
товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами
здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній
вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на
виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні
витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним [10, c.105].

З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового
механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній
системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з
принципом «невидимої руки». Сутність останнього полягає в тому, що кожна
особа виходить з власної вигоди, якою керує «невидима рука», мета якої —
досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою
непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою
і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну
конкуренцію шкідливим.

Історія спростувала таку категоричність, довівши, що «невидима рука»
призводить і до нераціональних витрат, неефективного ведення економіки,
соціальних суперечностей.

Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринкового механізму
небезмежні.

1.2. Умови формування ринку

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний
ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені
передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

• наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та
юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські
відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням
різноманітних форм власності — індивідуальної, приватної, акціонерної,
державної, кооперативної, змішаної;

• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної
допомоги, пільг не визнає;

• конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість
вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців,
постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців
застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню
витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм
контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів
економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи
виробництва;

• реальна інформація про ринок у його суб’єктів [6, c.72-73].

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є
псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок
нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Проте
суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для
його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є
середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

1.3. Становлення ринку в Україні

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням
ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має
відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та
психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених
товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочалося після
скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних
пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку
економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має
віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з
низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей,
загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою,
підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю
демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто
економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не
посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в
зовнішньоекономічних зв’язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна
самостійність господарюючих суб’єктів. Саме вона гарантує незалежність
суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого
ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі,
управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб’єктних власників відбувається через
роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну,
приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та
відтворенню конкурентного середовища.

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об’єктів,
у тому числі 15,7 тис. об’єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис,
(73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені
підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та
целюлозно-паперової промисловості (91,9 відсотка). Вони виробляють
близько 98 відсотків продукції кожної галузі [7, c.174].

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства
та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати
недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах
конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже,
реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в
економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за
наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу,
обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих,
середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а
самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в
розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до
обов’язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо
виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її
кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє
за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може
бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові
інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть
функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж,
інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій,
пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову
інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й
могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові
передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття
юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте
він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни,
відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові
перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя,
бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід
відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують
люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато.
Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не
формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому
напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить
складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й
вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір
моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її
реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом
перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов’язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для
перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в
умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість,
оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм
господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і
соціальному житті суспільства. У зв’язку з цим треба передбачати
альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр
перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної
системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової
економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем.
Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені
об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є
оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як
загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування
реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій,
географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну
стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки,
слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових
трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де
домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного
прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств,
які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не
є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить
господарюючим суб’єктом систему державних установ, а підприємства
виконують лише виробничі функції [4, c.235-236].

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що
її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також
відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій
промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях.
Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з
одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це
породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку,
а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на
внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували
конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням
існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає:
демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та
іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств;
диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та
середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для
створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих,
які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і
науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати
модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і
економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не
прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів
економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в
тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за
притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» —
не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку
країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в
економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше
реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні
бар’єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться
щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча
сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку,
зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки
знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця
робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні,
через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі
перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці
процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях
виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на
технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно
шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі
України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не
тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх
сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути
сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що
ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є
корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку
держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація
економічного розвитку [13, c.127].

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за
шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід’ємним
елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії,
Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока
організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій,
науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на
добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни
на це витратили весь повоєнний період (3—4 десятиліття); Південна Корея,
Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок
«маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч
і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і
американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої
ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше
відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному
положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який
у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних
структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах
економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступовому введенні
ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як
простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були
пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета
досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту
можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина
страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий.
Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та
послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням
граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим
елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор.
Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і
пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької
(монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі
вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією,
а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням
господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге,
всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої
власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у
його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у
суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного
ціноутворення. В наших умовах багаторівневого монополізму (власності,
технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки,
дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без
«шоку».

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість,
поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного
боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому
що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може
існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної
перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими
товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб
досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на
допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її
сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі
кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови
ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську
систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного
переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є
реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію
переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути
послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій
ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні
ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові
програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку
пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей
кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не
посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити
сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу,
передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що
виробляють товари споживання. Держава має регулювати випуск національної
грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати
взаємодію національного ринку з міжнародним. Регулююча роль держави має
полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення
від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах,
будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо
важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди [3, c.304].

2. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОГО РИНКУ

2.1. Формування світового ринку в стародавні часи

та середні віки

Світовий ринок проходить у своєму розвитку і становленні кілька етапів
(і лише завершальна частина цього процесу належить індустріальній
цивілізації). В історичному плані, світовий ринок, а точніше його
ознаки, виникає за стародавніх часів. Мова йде про те, що саме в цю
епоху міжнародна торгівля, торгівля між цивілізаціями, набирає вигляд
власне торгівлі, тобто обмін, опосередкований грошовими відносинами
починає переважати (хоча звичайно натуральний обмін залишається, як
допоміжний, додатковий тип господарських зв’язків). Але особливість
прояву світового ринку в стародавні часи полягає в тому, що він носив
внутріконтинентальний (локальний) характер: оскільки світовий ринок був
обмежений певним континентом (Азійський ринок, Європейський ринок).

Причому ці локальні ринки функціонували на рівні самодостатності.
Зв’язки між цими локальними ринками, як ознаки формування світового
ринку носили епізодичний характер. За стародавніх часів головними
суб’єктами торгівлі на рівні локального ринку виступали Фінікія,
Стародавній Єгипет, Індія, Греція, Рим, території Середземномор’я. За
соціально-економічною характеристикою світовий ринок за стародавніх
часів був ремеслено-рабовласницьким.

При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання
усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на
зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж
при рабовласницькому засобі виробництва виник світовий ринок.

I

O

e

p

I

( A B

T

 

?????????$??k?I e th 6

@

B

T

?

 

?

& h

J по своєму соціально-економічному характеру був ремісно-рабовласницьким
ринком.

Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого
поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне
господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції
сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація
суспільного виробництва майже була відсутня.

Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі
райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між
товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області.

Але в умовах їх політичної і виробничої роз’єднаності товарний обмін
носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок,
суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого
виробництва.

Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн
перешкоджало встановленню регулярних торгових зв’язків між ними.
Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного
значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок
переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не
тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя
вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і
державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з’єднала ці два
регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і
кругосвітня подорож Магелана об’єднала всі регіональні ринки в єдиний
ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше.
Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж
він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були
феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок
по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг
від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під
впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості
від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних
районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування
промислового виробництва на усе більше число галузей.

За феодального середньовіччя, особливо в період пізнього феодалізму,
стародавній світовий внутріконтинентальний ринок переростає в
міжконтинентальний. Досить активними стають торговельні зв’язки між
Китаєм, Індією, Аравійським півостровом, Північчю Африки. Ці зв’язки
проявляються через Левантійську торгівлю у взаємовідносинах між Західною
Європою і Сходом.

Новим і великим кроком до розвитку міжконтинентальної торгівлі стали
Великі географічні відкриття кінця 15 – початку 16 століття:

1497 – 1498 рр. — Подорож Васко да Гама – заверщилося відкриттям
морського шляху від Західної Європи до Індії, в результаті чого на
якісно новому рівні були об’єдані два регіональні ринки:
Західноєвропейський і Східний.

1492 — Перша подорож Колумба до Америки – завершилася відкриттям
Америки. Це спричинило до розвитку господарських і торговельних зв’язків
між Європою і Американськими континентами.

1519 – 1521 рр. — Кругосвітнє плавання Магеллана – призвело до
об’єднання всіх континентальних і локальних ринків в єдину систему
господарських і торговельних зв’язків.

Отже, великі географічні відкриття стали вирішальним кроком до
остаточного формування світового ринку.

За соціально-економічною оцінкою світовий ринок епохи феодалізму
визначався як ремеслено-феодальний.

На межі аграрної та індустріальної цивілізації на розвиток господарських
і торговельних зв’язків впливають такі фактори як:

виникнення капіталістичних (або капіталізованих) підприємств;

відокремлення промисловості від землеробства;

спеціалізація сільського господарства в різних районах світу на
виробництво певних видів товарної продукції. Наприклад, в Латинській
Америці формується господарство, яке грунтується на тропічному
рослинництві, в Америці та Австралії виникає спеціалізація на
вирощуванні цукрової тростини і відповідно експорті тростинового цукру;

диверсифікація промислового виробництва і виникнення на цій основі
багатогалузевості.

2.2. Подальші етапи формування світового ринку

Як було вже зазначено, в умовах 18-19 століття формування світового
ринку супроводжується виникненням нових міжнародних ринків (товарні
ринки, ринки капіталів, праці).

Розвиток світового ринку являється середовищем реалізації світової
торгівлі і нагромадження великих капіталів, причому, з одного боку це
нагромадження відбувається за рахунок рослих масштабів міжнародної
торгівлі, з іншого боку – за рахунок існування колоніальної системи і
прямого пограбування розвиненими країнами своїх колоній (закупка дешевої
сировини тощо).

Вирішальну роль в формуванні світового ринку і світової торгівлі
відіграє міжнародний поділ праці. З одного боку кожна країна, у
відповідності із міжнародним поділом праці визначає своє місце в системі
світогосподарських зв’язків (тут проявляється прагнення розвинений країн
закріпити і поширити власні досягнуті позиції, а також прагнення колоній
посісти вищий рівень в міжнародному поділі праці). По-друге, в межах
міжнародного поділу праці проявляється диференціація виробництва між
регіонами світу за певними галузями.

В період 19-початку 20 століття на формування світового ринку здійснює
вплив процес виходу спеціалізації індустріального (капіталістичного)
виробництва за межі національних економік (інтернаціоналізація
господарського життя). Свого завершення світовий ринок і світова
торгівля набирають в результаті повного розвитку капіталістичного
машинного виробництва.

В умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна
з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають
ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані
галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу
праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне
виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто
виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного
виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється
міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок.
Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн,
що пов’язані між собою товарообміном.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих
країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення
здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами
інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що
забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язку між
товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів,
розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Варто підкреслити, що вирішальний вплив на формування єдиних
національних ринків, а потім і подальший розвиток світового
міжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У
результаті промислового перевороту, що відбувся в Англії в останній
третині XVIII в., а потім протягом XIX в. і в інших країнах Європи й
Америки, стала швидко розвиватися значна промисловість, що і прискорило
формування національних ринків і призвело до утворення світового
капіталістичного ринку. Ця творча роль значної промисловості обумовлена
поруч обставин.

По-перше, капіталістичному виробництву властиво прагнення до одержання
високої норми прибутку. У погоні за ним підприємці не задовольняються
існуючим рівнем прибутку, а шукають оптимальних умов реалізації своєї
продукції за межами своєї країни. І не випадково XIX в. став часом
політичного поділу світу між значними промисловими державами. Крім
політичних інтересів уряду цих країн забезпечували своїм підприємцям
високоприбуткові ринки збуту їхньої продукції. Таким шляхом розширюються
економічні зв’язки одних країн з іншими.

По-друге, на відміну від ремесла і мануфактури значна машинна
промисловість дає можливість робити величезні партії товарів для
продажу. У погоні за масою прибутку підприємці ринуться розширити продаж
своїх товарів не тільки всередині країни, але і за рубежем. Це також
призводить до розширення зовнішньої торгівлі, тобто до розвитку ємкості
світового ринку.

По-третє, погоня за прибутком усередині країни відбувається в умовах
гострої конкурентної боротьби між підприємствами. З метою одержання
високих прибутків окремі галузі розширюють об’єм виробництва за межі
потреб інших національних галузей, службовців для них ринками збуту. Ця
нерівномірність росту різних національних галузей впливає на стан
внутрішнього ринку. Ті галузі, що у своєму розвитку випереджають
технологічні пов’язані з ними інші галузі, ринуться реалізувати свою
продукцію на зовнішніх ринках.

По-четверте, масове виробництво товарів на базі значної машинної
промисловості викликає величезний попит на сировинні товари. У процесі
розвитку промисловості головними постачальниками сировини стали країна,
що знаходилися в колоніальній залежності від більш розвинутих у
промисловому відношенні держав, що примушували їх економічними і
позаекономічними методами до спеціалізації економіки у визначеному
напрямку. Як бачимо, значна машинна промисловість із моменту свого
виникнення втягує у світовий ринок різноманітні країни не тільки як
покупців її продукції, але і як постачальників сировинних товарів.

Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише при
капіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому
міжнародному поділі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу
виробництва світовий ринок стає цілком розвинутою економічною
категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і
всебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масове
виробництво товарів для продажу на світових ринках, на розвиток мережі
міжнародних засобів транспорту і зв’язку.

2.3. Основні стадії розвитку світового ринку

Світовий капіталістичний ринок проходить у своєму розвитку три стадії,
обумовлені розвитком капіталістичного засобу виробництва: стадію
підготування капіталістичного засобу виробництва (епоха мануфактури),
стадію машинного виробництва окремих підприємств і корпоративної стадії
капіталізму. Кожна стадія розвитку світового капіталістичного ринку має
свої особливості, обумовлені самим капіталістичним засобом виробництва.

Світовий ринок на стадії підготування капіталістичного засобу
виробництва знаходився ще в зародковому, нерозвиненому стані.
Визначальною рисою зовнішньої торгівлі на цій стадії була переважна роль
купецького капіталу, що виступав у якості посередника в процесі
обертання товарів, вироблених переважно дрібними товаровиробниками і
частково капіталістичними мануфактурами.

Світовий ринок на другій стадії капіталізму охоплює період від
промислового перевороту в Англії наприкінці XVIII в. до кінця 70-х рр.
XIX в., коли світова капіталістична торгівля набула цілком розвинутих
рис.

Для цього етапу характерна перемога значної машинної промисловості в
Англії і встановлення нею промислової і торгової гегемонії. Світовий
ринок виходить із свого початкового стану і починає укладатися як
категорія капіталізму. Вирішальну роль на світовому ринку починає грати
промисловий капітал, що підкоряє собі торговий капітал. Основою
міжнародного товарообігу стає вивіз виробів значної капіталістичної
промисловості Англії і ввіз нею сировини і продовольства.

У 60-70-ті рр. XIX в. визначальною ознакою світового ринку є остаточне
закріплення пануючої ролі промислового капіталу в господарському житті
головних розвинутих капіталістичних країн, насамперед США і Німеччини,
промисловість яких за рівнем свого розвитку став наздоганяти Англію.

Корпоративна стадія капіталізму охоплює період із 80-х рр. XIX в. і до
наших днів. коли виявлявся перехід від капіталізму вільної конкуренції
окремих підприємств до різних форм панування корпорацій. На цьому етапі
завершилося формування світового ринку, на основі утворення єдиної
капіталістичної системи господарства і всесвітнього панування
фінансового капіталу.

Найбільше нас цікавить розвиток світового капіталістичного ринку в XX в.
Роздивимося найбільш характерні риси світового ринку на цьому етапі його
розвитки.

2.4. Структура та типи сучасного світового ринку,

особливості його існування

Ринок є невід’ємною частиною суспільного господарського відтворення і
формується в тісній взаємодії з усіма його елементами: виробництвом,
споживанням, розподілом.

Ринок являє собою сферу товарно-грошового обміну, розвитку торговельних
функцій між продавцем і покупцем.

Первісним елементом світового ринку є внутрішній ринок, який здійснює
торговельні операції з внутрішньої торгівлі.

Національний ринок поєднує внутрішню та зовнішню торгівлю даної країни.

Світовий ринок — це сукупність національних ринків, поєднаних між собою
всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу
праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту
товарів і послуг.

Внутрішній ринок

Світовий ринок

Національний ринок

Схема 1. Структура світового ринку.

До категорії світових належать усі товарні ринки, на яких виключно
велику частку складають зовнішні торговельні операції (наприклад,
світовий ринок олова, де експортна квота сягає 90% від його виробництва)
і ті, де вона помірна — 30-50% (наприклад, світовий ринок автомобілів) і
навіть незначна — 10-20%.

Структуру світового товарного ринку можна розглядати в трьох аспектах –
регіональному (або географічному), товарно-галузевому та
соціально-економічному.

Згідно з регіональною структурою світового ринку розрізняють ринки
окремих країн або їх угруповань (схема 2).

Cхема 2. Регіональна структура світового ринку.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють окремі
товарні ринки, які відповідають рівню ринку певного товару або його
частини. За основу цієї класифікації беруть Міжнародну класифікацію 00Н
— Стандартну Міжнародну торговельну класифікацію — СМТК, Брюссельську
митну номенклатуру, Гармонізовану систему опису товарів.

За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три
провідних групи товарів — готові вироби, сировину і напівфабрикати,
послуги (схема 3).

Кожну товарну групу складають підгрупи товарів, які можуть бути окремими
товарними ринками. Так, ринок промислової сировини поєднує ринки руд
чорних, кольорових металів, дорогоцінного каміння, діамантів, хімічної
сировини та ін.

За соціально-економічною структурою світового товарного ринку
розрізняють ринки промислово розвинутих країн (ПРК), країн, що
розвиваються (КР) та країн з перехідною економікою (КПЕ), країн
соціалістичної орієнтації (КСО).

За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому
ринку виділені такі типи його структури:

— монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів);

— олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти);

— атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції
товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна
боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін.).

За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців
розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та
пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних
елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать
внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та
дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; субпостачання товарів
малих та середніх фірм, які виступають підрядчиками великих монополій,
внутрішня торгівля регіональних інтеграційних об’єднань, постачання
товарів за програмами допомоги, за особливими міждержавними угодами,
зустрічна торгівля. На закритому ринку продавці та покупці взаємодіють
на підставі некомерційних відносин, бо вони пов’язані юридичною
залежністю, угодами про міжнародну спеціалізацію та кооперування,
системою часткової участі та фінансового контролю, преференційними та
спеціальними торговельно-економічними, валютно-кредитними,
військово-політичними та іншими специфічними договорами.

Закритий сектор світового товарного ринку підпорядковується обмеженому
впливу ринкових факторів, для нього характерна відносна усталеність
ринкових цін, які базуються на національних цінах і не відбивають
короткочасних коливань попиту і пропозиції та дійсних вартісних
показників збутових товарів.

Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної
комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців —
малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і
приватних підприємств. Незалежність торговельних контрактів відкритого
сектора світового товарного ринку зумовлює відносну нестабільність
взаємовідносин. У відкритому секторі товарного ринку здійснюються
короткострокові комерційні угоди та операції «вільного» ринку.

«Вільний» ринок — це сектор відкритого ринку вільної конкуренції
виробників та постачальників товарів. Цей ринок відживає, тому що його
витісняють сучасні механізми міжнародного регулювання світового
товарного ринку. «Вільний» ринок проявляється у біржовій торгівлі, на
ринку «спот» (з терміновим постачанням реального товару) та «чорному
ринку».

Умови формування кон’юнктури (УФК) — це зовнішнє середовище відносно
КФФ, яке здатне впливати на КФФ. УФК можна поділити на три групи:
економічні, соціально-політичні та міжнародні.

Схема 4. Умови формування кон’юнктури

Результатом взаємодії КФФ та УФК є різні форми прояву економічної
кон’юнктури (ФПК). Провідними ознаками, за якими їх відрізняють, є
співвідношення попиту і пропозиції, динаміка світових цін, ділова
активність на ринку (число укладених угод).

Схема 5. Форми прояву кон’юнктури

В умовах понижувальної кон’юнктури спостерігається стабільна перевага
пропозиції товару над попитом, падіння цін на товар, скорочення числа
укладених угод. Таке становище на ринку називають «ринком покупця».

Низька кон’юнктура відбиває панівну перевагу пропозиції товару над його
попитом до позиції їх урівноваження, коли число торговельних операцій та
ринкові ціни досягають свого мінімального значення, понижуються прибутки
фірм.

2.5. Характерні риси сучасного світового капіталістичного ринку

Сучасний світовий ринок має ряд рис, що розкривають особливості його
функціонування. Які ж вони? Перша характерна риса визначається товарною
природою капіталізму. Вона полягає в тому, що економічні зв’язки між
окремими країнами здійснюються за принципом вигідності, прибутковості.
Світовий капіталістичний ринок відіграє величезну роль у підвищенні
норми прибутку підприємств промислово розвинутих країн за рахунок
посилення експлуатації економічно відсталих країн.

Другою характерною рисою світового капіталістичного ринку є анархія
виробництва і конкуренції. Якщо в кожному окремому підприємстві
виробництво здійснюється планомірно, те в масштабі всієї капіталістичної
країни й у світі в цілому воно протікає анархічно. Розподіл засобів
виробництва між різноманітними галузями економіки відбувається стихійно.
Визначальним чинником галузевого розміщення товаровиробників є прагнення
кожного з них укласти капітал у ту сферу діяльності, де норма прибутку
вище. У результаті довільного розподілу засобів виробництва в країнах і
у світі в цілому між окремими сферами виробництва виникає диспропорція.
І хоча різноманітні виробничі сфери ринуться до рівноваги, тому що
кожний підприємець повинен робити таку споживчу вартість, яка
задовольняла б суспільну потребу, проте ця тенденція різноманітних
секторів економіки виявляється лише як реакція проти постійного
порушення цієї рівноваги. Анархія на світовому капіталістичному ринку і
його нестійкість ще більш посилюються в зв’язку з тим, що прагнення
капіталу до безупинного розширення виробництва зустрічає на своєму шляху
вузькі рамки платоспроможного попиту багатьох країн, що імпортують.

Світовому капіталістичному ринку завжди була властива гостра конкурентна
боротьба між підприємствами окремих країн. Зокрема, зараз боротьба йде
між США і Японією, країнами ЄС і іншими державами. В даний час, тобто в
епоху корпоративного капіталізму, на світовому капіталістичному ринку
практично безроздільно панують ТНК, підтримувані національними урядами
або блоками держав. Саме ці учасники міжнародних економічних відношень
здійснюють економічний поділ світу, змовившись про поділ світового ринку
різноманітних товарів і цінах на ці товари.

Істотною рисою сучасного світового ринку є також те, що в систему
зовнішньої торгівлі втягуються країни, що знаходяться на самих різних
щаблях розвитки товарного виробництва. У сумі держав, що беруть участь у
МРТ, надаються промислово розвинуті країни, що розвиваються держави, у
тому числі такі економічно відсталі з них, у яких збереглися
докапіталістичні виробничі відношення. Це обумовлено різноманітними
історичними термінами виникнення капіталізму в різних країнах і регіонах
і з нерівномірністю темпів його розвитки.

У XX в. світовий капіталістичний ринок пережив декілька глибоких криз.
Перший із них був пов’язаний із світовою війною 1914-1918 р., історичні
наслідки якої зробили величезний вплив на весь хід подальшого розвитку
світового господарства. Війна призвела до тривалого і глибокого
порушення міжнародного товарообміну. Лише до 1924 р. фізичний обсяг
товарообігу на світовому капіталістичному ринку досяг довоєнного рівня.
До цього треба додати, що в зв’язку з відпаданням революційної Росії від
світового ринку, сфера його діяльності була обмежена введенням
радянським урядом надзвичайних заходів по керуванню
зовнішньоекономічними зв’язками країни. У результаті цих акції додаток
інвестиційних засобів головних капіталістичних держав до російських
ресурсів було припинено, а умови збуту їхніх товарів введені в жорстке
річище державного імпорту.

Така глибока криза світового капіталістичного ринку вибухнув незабаром
після закінчення другої світової війни, що до підстави потрясла всю
структуру міжнародних економічних відношень капіталізму. Проте після
1945 р. відродження міжнародного товарообігу відбулося порівняно швидше,
чим після першої світової війни.

Нарешті, у повоєнний період світовий капіталістичний ринок стикнувся з
новими труднощами, пов’язаними з розпадом колоніальної системи
імперіалістичних держав. Підйом національно-визвольної боротьби призвів
до завоювання країнами Азії й Африки політичної незалежності, що
підірвало базу й економічне панування промислово розвинутих держав, що
наштовхнулися там на зростаючі трудності збуту своїх товарів і вивозу
капіталу.

Необхідно відзначити, що всі ці кризи в кінцевому рахунку були
переборені. У цілому відмітною рисою повоєнного періоду явилося помітне
прискорення темпів розвитку міжнародної торгівлі, що досягла самого
високого рівня за всю попередню історію капіталізму. У цей період
спостерігалося майже безупинне прискорення експорту. Так, середньорічні
темпи його приросту в 50-х рр. склали 69%, у 60-х рр. — 8,2%, а в 1970-
1973 р. — 9,4%. Навіть в умовах развинутої в 70-х рр. найгострішої
економічної кризи зовнішньоекономічна сфера капіталізму розвивалася
успішніше, ніж капіталістичне господарство в цілому.

Одна з відмітних рис сучасного світового ринку виявляється в тому, що
промислово розвинуті держави приймають усе більш серйозну участь у
проведенні заходів щодо захисту національних ринків від імпорту товарів
і форсуванні експорту своєї продукції. Мова йде про відродження політики
протекціонізму, що була властива мануфактурному періоду розвитку
капіталізму і ранньої стадії машинного періоду. Тепер у зв’язку з ростом
незбалансованості платіжних балансів багато країн знову обертаються до
політики протекціонізму.

Значні зміни, що пройшли в рамках світового капіталістичного ринку
пов’язані не стільки з безпосередніми результатами другої світової
війни, скільки з наступними особливостями розвитку міжнародних
економічних відношень. В другій половині XX в. виникають регіональні
економічні блоки промислово розвинутих країн, що вступили на шлях
створення інтеграційних угрупувань — ЄС, ЕАСТ, останнім часом
Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА). Держави, що
розвиваються, створюють свої економічні об’єднання. Наприклад, у 1975 р.
створена ЛАЄС — Латиноамериканська економічна система, регіональна
економічна організація країн Латинської Америки і басейну Карибського
моря, членами якої є 26 держав регіону. У 1967 р. із метою розвитку
взаємних економічних і соціальних зв’язків утворена АСЕАН — асоціація
держав Південно-Східної Азії. Її членами є Бруней, Індонезія, Малайзія,
Сінгапур, Таїланд і Філіппін. Інтеграційні об’єднання виникають і в
інших регіонах світу.

Між учасниками інтеграційних угруповань поступово ліквідуються всі
торгово-економічні перешкоди, але зато стосовно третіх країн
відбувається уніфікація мит і іншого роду перешкод. Ці заходи являють
собою новий тип монополізації світового капіталістичного ринку.
Економічною основою таких блоків є об’єктивне наростаюче прагнення
підвищити ефективність у різноманітних секторах світового господарства.
Результатом цієї тенденції стала подальша інтернаціоналізація
виробництва. У той же час виникнули монопольні угруповання особливого
роду, що монополізують не території своїх країн від проникнення
іноземних товарів, а виробництво і збут окремих товарів. Такою
організацією, наприклад, показала себе ОПЕК, що монополізувала збут
нафти.

Проте, незважаючи на ріст монополізації під прапором регіональної
лібералізації, характерним моментом у розвитку світового ринку є те, що
усе більший розвиток одержують міжнародні державні форми його
регулювання. До таких форм ставляться як загальні торгові спілки типу
Всесвітньої торгової організації, так і такі утворення, як Міжнародний
валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитки (МБРР),
Європейський банк реконструкції і розвитки (ЕБРР) і ін.

ВИСНОВКИ

Виникнення і становлення ринку обумовлено розвитком суспільного поділу
праці і товарного виробництва. З ростом товарного виробництва
розвивається і ринок — засіб обміну продуктів, що призначені для
продажу, а не споживання самими виробниками.

Ринкова економіка зародилася й довгий історичний період функціонувала
як саморегульована система. Проте можливості ринкового механізму
саморегулювання не безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх
соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку
дозволяє людям задовольнити лише ті потреби, які виражаються через
попит. Але ж є й інші потреби, які ніяк не можна виміряти в грошах і
перетворити на попит.

При рабовласницькому ладі товарне виробництво і товарне обертання
усередині окремих країн були розвинуті слабко. Відповідно до цого на
зовнішній ринок відправлялася лише незначна частина продукції. І усе ж
при рабовласницькому засобі виробництва виник світовий ринок.

У той час він носив переважно внутриконтинентальний масштаб. Фінікія,
Древній Єгипет, Греція, Рим вели торгівлю як між собою, так і з
численними містами Середземномор’я і Чорного моря. Але рабство по самій
своїй природі не було товарним виробництвом і тому лише частково могло
бути основою розвитку зовнішньої торгівлі. Його більш тривкою основою
було ремісниче виробництво. Тому сформований в епоху рабства світовий
товарний ринок по своєму соціально-економічному характеру був
ремісно-рабовласницьким ринком.

Протягом довгого часу і при феодалізмі також не спостерігалося широкого
поширення товарного виробництва, оскільки пануючим було натуральне
господарство. У силу цього в обмін надходила незначна частина продукції
сільського господарства і дрібних ремісничих підприємств. Диференціація
суспільного виробництва майже була відсутня.

Товарний обмін між окремими товаровиробниками охоплював лише невеличкі
райони. Купецький капітал, виступаючи посередником між
товаровиробниками, поступово втягував в обмін усі нові райони й області.

Але в умовах їх політичної і виробничої роз’єднаності товарний обмін
носив нерегулярний характер: був відсутнім єдиний національний ринок,
суспільні потреби задовольнялися переважно продукцією місцевого
виробництва.

Слабкий розвиток суспільного поділу праці усередині окремих країн
перешкоджало встановленню регулярних торгових зв’язків між ними.
Зовнішня торгівля ще не одержала значного розвитку і не мала істотного
значення в задоволенні потреб феодального товариства в цілому.

Проте саме при феодалізмі древній світовий внутриконтинентальний ринок
переріс у міжконтинентальний. Справді, середньовічний Китай торгував не
тільки в Індією, але і з Аравією і Південної Африкою. Венеція і Генуя
вели торгівлю як із феодальними країнами Європи, так і з Єгиптом і
державами Ближнього Сходу. Подорож Васко да Гама з’єднала ці два
регіональні міжнародних ринки, а відкриття Америки Колумбом і
кругосвітня подорож Магелана об’єднала всі регіональні ринки в єдиний
ланцюг. Так що світовий ринок виник не в XIX в., а значно раніше.
Звичайно, тривалість його була короткою, а масштаби невеликі. І усе ж
він існував. Основними постачальниками товарів на зовнішній ринок були
феодали і ремісники. Тому сформований в епоху феодалізму товарний ринок
по своєму соціально-економічному утриманню був ремісно-феодальним.

Засіб обміну продуктів праці як товарів, вироблених відособленими друг
від друга власниками, наприкінці епохи феодалізму став розвиватися під
впливом виникнення капіталістичних підприємств, відділення промисловості
від землеробства. в міру спеціалізації сільського господарства в різних
районах на виробництві визначених видів товарів, у силу розчленовування
промислового виробництва на усе більше число галузей.

В умовах капіталістичного товарного виробництва, що розвивається, кожна
з галузей промисловості і сільського господарства поступово стають
ринком один для одного. Диференціація виробництва на спеціалізовані
галузі являє собою процес поглиблення і розширення суспільного поділу
праці. Ніж глибше стає поділ праці, тим більше розвивається товарне
виробництво, тим усе більш розширюється сфера обміну товарів, тобто
виникає національний ринок. Коли ж процес спеціалізації капіталістичного
виробництва виходить за рамки окремих країн, тоді вона доповнюється
міжнародним обміном і на цій основі розвивається новий світовий ринок.
Таким чином, світовий ринок являє собою сукупність ринків окремих країн,
що пов’язані між собою товарообміном.

Ринок — це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво
відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями
модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціальними та іншими
ознаками. «Ринок» для американця, західно-європейця, японця виглядає
по-різному, й це цілком природно, якщо врахувати, що американська
«ринкова економіка» тяжіє до класичної моделі підприємництва, французька
— до державного «дирижизму» західнонімецька — до «соціального ринкового
господарства», а японська — до «корпоративного патерналізму». Відповідно
до цього Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним
особливостям, а не американський або корейський. У даній контрольній
роботі планую розглянути сутність ринку, механізми дії ринкової
економіки, проблеми становлення ринкової економіки в нашій країні.

Світовий ринок базується на міжнародній виробничій спеціалізації окремих
країн і є сферою, де з метою забезпечення розширеного відтворення
здійснюється заміщення виробів, зроблених одною країною, продуктами
інший. Обмін товарів на світовому ринку являє собою процес, що
забезпечує безперервність розширеного відтворення. Тому зв’язку між
товаровиробниками різних країн, здійснювані через обмін товарів,
розширюється в міру збільшення масштабів виробництва.

Варто підкреслити, що вирішальний вплив на формування єдиних
національних ринків, а потім і подальший розвиток світового
міжконтинентального ринку зробила значна капіталістична промисловість. У
результаті промислового перевороту, що відбувся в Англії в останній
третині XVIII в., а потім протягом XIX в. і в інших країнах Європи й
Америки, стала швидко розвиватися значна промисловість, що і прискорило
формування національних ринків і призвело до утворення світового
капіталістичного ринку.

Світовий ринок міг досягти свого повного розвитку лише при
капіталістичному машинному виробництві і викликаному їм широкому
міжнародному поділі праці. Тільки в умовах капіталістичного засобу
виробництва світовий ринок стає цілком розвинутою економічною
категорією, створюється грунт для широкого розвитку регулярного і
всебічного міжнародного товарообігу, що спирається на постійне і масове
виробництво товарів для продажу на світових ринках, на розвиток мережі
міжнародних засобів транспорту і зв’язку.

Хоча світовий ринок виник на основі розвитки національних ринків, проте
він не тотожний ім. Принаймні можна відзначити наявність таких відмітних
властивостей: деякі товари, що беруть участь в обертанні всередині
країн, зовсім не виходять на світовий ринок;прямування товарів на
національному ринку обумовлено економічними чинниками, тобто виробничими
зв’язками між підприємствами й іншими організаціями, а на світовий ринок
величезний вплив робить зовнішньоекономічна політика держав. Наприклад,
на шляху іноземних товарів держава споруджує високі бар’єри, а при
прямуванні національних товарів між своїми областями, провінціями,
штатами воно цього не робить; нарешті, на світовому ринку існує особлива
система цін — світові ціни.

Отже, ми можемо зробити висновок, що виникнення і становлення світового
ринку – це складний і довготривалий процес, що був обумовлений
міжнародним поділом праці і капіталістичним виробництвом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. –
528с.

Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 2003. – 478 с.

Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. –
Київ: Вища школа, 2001. – 471 с.

Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – Київ: Основи, 2004. –
336 с.

Добрынина А.И. Экономическая теория. – Санкт-Петербург: 1999. – 544с.

Журавлева Г.П. Теоретическая экономика. – Москва: Банки и биржи, ЮНИТИ,
1999. – 485 с.

Задоя А.О., Петруня Ю.Є. Основи економічної теорії. – Київ: “Знання”,
КОО, 2000. – 117 с.

Зубко Н.М. Экономическая теория. – Минск: НТЦ АПИ, 1998. – 311 с.

Камаев В.Д. Экономическая теория. – Москва: ИМПЭ, 1998. – 640

Климко Г.М., Нестеренко В.П. Основи економічної теорії. – Київ: Вища
школа, 1998. – 396 с.

Козик В. Міжнародні економічні відносини. – Львів, 1999 р.

Мазаракі А.А. Світовий ринок товарів та послуг: товарна структура– К.:
1996.

Макконел К.Р., Брю С.Л., Экономикс: принципы, проблемы и политика. – К.:
1999 г., 785 с.

Мамедов О.Ю. Современная экономика. – Ростов — на — Дону: Феникс, 1998.
– 672 с.

Мочерний С.В. Основи економічної теорії. – Київ: “Академія”, 1998. – 430
с.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. – Київ: Либідь, 2001. – 272с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.
Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н.Климк, В.П.
Нестеренко. – Київ: Вища школа, 1997. – 743 с.

Основы экономической теории: Учебник / Под ред. С.В.Мочерного. – Киев:
“Знання”, КОО, 2000. – 607 с.

Прусова Л.Г. Экономика. Тренинг курс. – К.: 1999.

Семенов Л.Д. Международные экономические отношения. – М.: 1998 .

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Див. минулу лекцію.

Джерело: Мазаракі А.А. та ін. “Світовий ринок товарів та послуг:
регіональна структура”: Навч. посібник. – К.: Видавн. центр КДТЕУ, 1998.

Див.: там же, стор. 6.

PAGE

PAGE 43

Світовий ринок товарів і послуг

Ринок Північної Америки НАФТА

Ринки Латинської Америки Андська група КАРІКОМ, МЕРКОСУР, ЦАОР

Західноєвропейський спільний ринок країнЄС

Ринок Центральної і Східної Європи CEFTA

Ринки Азії АСЕАН, АТР, САР, СААРК, АТЕС

Ринки Африки ЗАЕС, КОМЕСА, САДК, ТЕСЦА,ЮДЕАК

Ринок Австралії і Нової Зеландії АНСЕРТА

Ринок Євразійських країн СНД

Похожие записи