HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Організація – як відкрита система»
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………….
………………………………………….. 3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ВІДКРИТОЇ СИСТЕМИ…………….. 5
1.1. Поняття про організацію як відкриту
систему……………………………………… 5
1.2. Системний підхід в діяльності організації, види
систем……………………….. 8
РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ВІДКРИТОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ
СКЛАДОВІ……………………………………………………….
………………… 10
2.1. Компоненти
системи………………………………………………………..
………………….. 10
2.2. Властивості організації як відкритої
системи……………………………………….. 17
2.3. Загальні параметри, які визначають успішність діяльності
організації як відкритої
системи………………………………………………………..
…………………………….. 19
ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………….. 21
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
……………………………………………… 24
ВСТУП
Актуальність дослідження зумовлена тим, що управління персоналом
здійснюється в межах організаційних структур, через які реалізується
планомірний і систематичний вплив на поведінку членів колективу
організації та відносини між ними. Ці структури мають сприяти
цілеспрямованому й ефективному управлінню персоналом і всією
організацією через механізм взаємодії принципів і засобів управління.
Вибір управлінського стилю і методів менеджменту зумовлює певні
організаційні структури та форми, а організаційна форма, у свою чергу,
впливає на формування організаційної поведінки членів колективу.
Відсутність організації унеможливлює цілеспрямоване управління
виробничим процесом і персоналом. Однак організація — не самоціль, а
засіб, що допомагає управляти персоналом і розподілом праці.
В основу системного підходу до вивчення організації, що дав можливість
розглядати її в єдності всіх складових підсистем та процесів, покладена
загальна теорія систем (В. Афанасьєв, І. Блауберг, В. Дружинін, П.
Лоуренс, Б.Юдін). Спочатку організація досліджувалася як закрита
система, проте згодом виявилося, що в природі таких організацій немає.
Тому сьогодні визначальним є підхід до організації як до відкритої
системи, що робить актуальним дослідження організації з точки зору
системного підходу.
Серед дослідників системного підходу та організації як відкритої
системи також слід згадати В.А.Карташова, Л.І.Федулову, С.Янга та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розгляд особливостей
організації як відкритої системи.
Завдання дослідження випливають із загальної мети роботи:
розкрити сутність організації як відкритої системи;
визначити її головні елементи та дати їм характеристику;
проаналізувати головні особливості організації як відкритої системи.
Об’єкт дослідження: організаційні утворення як відкриті системи.
Предмет дослідження: системний підхід до управління організаціями,
складові та головні властивості організації як відкритої системи тощо.
Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
загальнонаукові методи дослідження як літературний метод, аналіз,
синтез, графічний метод, метод порівняння, класифікації та узагальнення.
Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку формують два розділи з підрозділами, висновків, списку використаних
джерел.
РОЗДІЛ 1
СУТНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ВІДКРИТОЇ СИСТЕМИ
1.1. Поняття про організацію як відкриту систему
Ще в глибокій давнині об’єктивні процеси розподілу праці викликали
формування двох груп учасників громадського виробництва. Перша група –
працівники, зайняті безпосередньо продуктивною працею. їх діяльність
пов’язана з виробництвом товарів, наданням послуг. Другу групу
становлять управлінські працівники. Хоча результатом їх праці є не
товари чи послуги, діяльність працівників управління суспільно
необхідна, оскільки дозволяє забезпечити ритмічність, узгодженість
процесів виробництва і, зрештою, його ефективність.
Для спільної діяльності люди об’єднуються в організації (підприємства)
різних форм власності. У ході спільної діяльності і управління нею
працівники вступають у певні стосунки, які звуться управлінськими.
Управлінські відносини і є предметом менеджменту. Управлінські відносини
виникають не тільки між керівниками та підлеглими.
Організація – це група людей (дві особи і більше), діяльність котрих
свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей [6, c.19].
Наведене вище визначення справедливе не просто для організації, а для
формальної організації. Існують також неформальні організації, групи, що
виникають спонтанно, але де люди вступають у взаємодію одне з одним
досить регулярно. Неформальні організації існують в усіх формальних
організаціях, за винятком, може бути, дуже маленьких. I хоча в них немає
керівників, неформальні організації дуже важливі.
Таким чином, коли вживається слово організація, мається на увазі
формальна організація.
З визначення випливає, що організація завжди має хоча б одну загальну
мету, що розділяється і визнана усіма її членами. Але формальне
управління рідко має справу з організаціями, у яких тільки одна мета.
Менеджмент – це керування складними організаціями. Складні організації
мають набір взаємозалежних цілей.
Усі складні організації є не тільки групами, цілеспрямованими у своїй
діяльності, що мають певний набір взаємозалежних цілей. Вони також мають
загальні для всіх складних організацій характеристики. Ці загальні риси,
коротко викладені нижче, допомагають зрозуміти, чому, щоб домогтися
успіху, організацією потрібно управляти.
В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної
особи, називають підприємствами. Тому в конкретних випадках можна
використовувати термін підприємства, фірма тощо.
Будь-яка організація становить соціальну систему, всередині якої можна
відокремити систему виробництва (товарів або послуг) і систему
управління або, відповідно, керовану і керуючу системи (суб’єкт та
об’єкт управління). Ці системи вступають між собою у певні стосунки,
тобто взаємодіють.
Вихідним моментом тут є ціль, для досягнення якої система управління
справляє вплив, спрямований на керовану систему. З іншого боку, існує
зворотний зв’язок, коли зміни в керованій системі потребують коригування
керуючого складу [11, c.32].
Внаслідок розподілу праці всі організації, крім найменших, мають
внутрішню структуру, що складається з цехів, відділів, секцій та ін.
Керівництво діяльністю підрозділів покладається на менеджерів. Природно,
що керівники і підлеглі вступають у певні стосунки. Розрізняють
відносини субординації і координації. У першому випадку йдеться про
відносини між підлеглими та керівниками, чиї вказівки обов’язкові для
виконання. Наприклад, відносини між головним бухгалтером і працівниками
бухгалтерії, між головним підприємством та філіалами. Відносини
координації виникають між представниками різних підрозділів внаслідок їх
спільної діяльності, між колегами в одному підрозділі. Учасники відносин
координації не знаходяться у прямому підпорядкуванні відносно один
одного, вони мають рівні права у здійсненні спільної діяльності.
Наприклад, у підготовці договору постачання беруть участь товарознавець,
юрист, економіст. Ці фахівці є рівноправними партнерами, колегами, які
вступають до відносин координації для вирішення загального завдання.
В організаціях виникають два види міжособистісних стосунків: формальні і
неформальні. Формальні відносини пов’язані з посадовим становищем
учасників, регламентуються відповідними документами – положеннями,
посадовими інструкціями. Наприклад, відносини між керівником і
підлеглими, бухгалтером і завідувачем складом, бухгалтером і податковим
інспектором.
Неформальні відносини нічим не регламентовані, ґрунтуються на особистих
симпатіях і антипатіях людей, не пов’язані з посадовим становищем їх
учасників.
Організація є основою світу менеджерів, вона є причиною, що зумовлює
існування менеджменту [13, c.52].
Деяка група повинна відповідати декільком обов’язковим вимогам, щоб
вважатися організацією. До них відносяться:
1. Наявність принаймні двох людей, що вважають себе частиною цієї
групи.
2. Наявність принаймні однієї мети (тобто бажаного кінцевого стану або
результату), що приймають як спільну всі члени даної групи.
3. Наявність членів групи, що свідомо працюють разом, щоб досягти
значимої для всіх мети.
1.2. Системний підхід в діяльності організації, види систем
Істотне проникнення у внутрішню будову організації забезпечується
використанням системного підходу.
Система – це набір взаємопов?язаних і взаємозв?язаних частин, складених
у такому порядку, що дозволяє відтворити ціле. Унікальною
характеристикою при розгляді систем є внутрішні відносини між частинами.
Кожна система характеризується як диференціацією, так і інтеграцією. У
системі використовуються різноманітні спеціалізовані функції. Кожна
частина організації виконує свої визначені функції. У той же час для
підтримування окремих частин в одному організмі і формування завершеного
цілого в кожній системі здійснюється процес інтеграції. В організаціях
ця інтеграція звичайно досягається координацією рівнів ієрархії, прямим
спостереженням, правилами, процедурами, курсом дій. Тому кожна система
вимагає поділу для того, щоб визначити її складові частини. Поряд з цим
є необхідність і в інтеграції, щоб створити умови, за яких система не
розпадеться на незалежні одиниці. Хоча організації, створені з частин чи
складених елементів, самі є підсистемами в рамках більш великої системи.
Існують не тільки системи, але й підсистеми і над-системи. Класифікація
цих понять залежить від особливостей предмета аналізу. При цьому ціле не
є простою сумою частин, оскільки систему варто розглядати як єдність.
Розрізняють системи відкриті та закриті. Поняття закритої системи
породжене фізичними науками, де розуміють, що система є самодостатньою.
її головна характеристика в тому, що вона істотно ігнорує ефект
зовнішнього впливу. Зробленою системою закритого типу була б та, котра
не приймає енергії від зовнішніх джерел і не віддає енергію своєму
зовнішньому оточенню. Закрита організаційна система мало застосовується
[14, c.48].
Відкрита система визнає динамічну взаємодію з навколишнім світом.
Організації одержують свою сировину і людські ресурси з навколишнього
світу. Вони залежать від клієнтів і замовників із зовнішнього світу, що
споживають їхню продукцію. Банки, які активно взаємодіють із навколишнім
світом, використовують депозити, обертають їх у кредити та інвестиції,
використовують отриманий прибуток для підтримки самих себе, розвитку,
виплати дивідендів і сплати податків.
Ступінь розмежування відкритої чи закритої систем змінюється в рамках
систем. Відкрита система може стати більш закритою, якщо контакти з
оточенням зменшуються згодом. У принципі можлива і зворотна ситуація.
Відкриті системи тяжіють до наростання ускладненості і диференціації.
Іншими словами, відкрита система буде в міру свого росту прагнути до
більшої спеціалізації своїх елементів і ускладненню структури, нерідко
розширюючи свої межі чи створюючи нову суперсистему з більш широкими
межами. Якщо ділове підприємство росте, то спостерігається значна його
диференціація й ускладнення. Створюються нові спеціалізовані відділи,
здобуваються сировина і матеріали, розширюється асортимент продукції, що
випускається, організовуються нові збутові контори [6, c.72].
РОЗДІЛ 2
ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ВІДКРИТОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ СКЛАДОВІ
2.1. Компоненти системи
У складі кожної системи можна розрізняти дві тісно взаємодіючі
підсистеми – керуючу і керовану. Керуюча підсистема – це “хто” керує, а
керована – “чим” чи “ким” керують. Аналогічними їм за змістом є поняття
“суб?єкт управління” і “об?єкт управління”.
У цьому розумінні будь-яку організовану соціально-економічну систему
можна уявити у вигляді сукупності керуючої підсистеми (суб?єкт
управління) і керованої підсистеми (об?єкт управління) (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Взаємодія керуючої та керованої системи в організації
До складу керованої підсистеми входять елементи, які забезпечують
безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших
видів діяльності. На рисунку 2.2. показаний процес функціонування
організації як відкритої системи.
Вхід Процес Вихід
перетворення
Рис. 2.2. Процес функціонування організації як відкритої системи
Суб?єкт і об?єкт управління взаємодіють за допомогою каналів зв?язку,
якими проходять потоки інформації. Ці потоки являють собою керуючі
впливи і повідомлення щодо стану керованого об?єкта. Управління можна
представити як процес обміну видами діяльності, в результаті якого
система нормалізується і приводиться в стан динамічної рівноваги.
Динамічна рівновага організації настає під впливом факторів зовнішнього
середовища. Впливи надходять у вигляді відхилень до норм у забезпеченні
ресурсами (несвоєчасне постачання матеріалів, сировини, що комплектують,
кредитів і т.д.), а також відхилень у процесі перетворення ресурсів у
готову продукцію [14, c.83-84].
Інформація про відповідні дії надходить каналами зворотного зв?язку.
Зв?язок, що обслуговує апарат управління (суб?єкта), який розробляє
управлінські рішення (вплив), і забезпечує передачу останніх на об?єкт
управління, називають прямим зв?язком. Зворотні зв?язки, що несуть
інформацію про стан об?єкта і його реакцію на управлінські рішення,
служать базою формування коригувального впливу на вхід динамічної
системи. Таким чином, здійснюється зв?язок між “входом” (цілями,
нормами, ресурсами) і “виходом” системи, що характеризує ступінь
досягнення заданої мети (результату).
Вхід системи – це потік ресурсів, що надходять до об?єкта управління, і
потоки інформації про ресурси, фактори зовнішнього середовища й
операції, які здійснюються в об?єкті. Ці потоки інформації надходять до
суб?єкта управління (апарат управління). Вхід (як самі ресурси, так і
інформація для управління) обробляється відповідно до встановленого
порядку здійснення операцій з метою одержання вихідних результатів.
Процес перетворення в керованій і керуючій підсистемах відрізняється не
тільки входами, але й елементами процесу перетворення і корисних
продуктів (виходом).
В об?єкті протікає цілеспрямований процес, завдяки якому відбувається
перетворення окремих елементів у корисну продукцію. Іншими словами, цей
процес є визначеною технологією, відповідно до якої завершується
трансформація витрат у продукцію.
Істотним компонентом у керуючій підсистемі, крім суб?єкта, є ті чи інші
засоби управління системою. Основне призначення керуючої підсистеми
полягає в стабілізації вихідних даних, системи у встановлених межах,
обумовлених цілями, нормами і цінностями. Така стабілізація може бути
досягнута тільки тоді, коли:
1) вихідні дані можуть бути порівняні з установленими цілями і нормами;
2) передбачений механізм зворотного зв?язку для видачі коригувальної
інформації у вигляді вхідних даних у систему, що відбиває відхилення в
процесі перетворення ресурсів.
Вихід системи представлений двома результатами:
1) управлінськими рішеннями, що є результатом обробки інформації;
2) корисними продуктами (товарами, знаннями, послугами), одержуваними в
результаті переробки ресурсів.
Для організації характерний циклічний характер функціонування. Вихідна
продукція системи забезпечує засоби для нового інвестування, що дозволяє
повторювати цикл. Доходи, які отримані замовниками промислових
організацій, повинні бути досить адекватними для оплати кредитів, праці
робітників і погашення позик, якщо циклічність стійка і забезпечує
життєздатність організації [20, c.75-76].
Варто підкреслити і те, що організаційні системи схильні до скорочення
чи розпад на частини. Якщо закрита система не одержує енергію і нові
вкладення зі свого зовнішнього оточення, вона може згодом скорочуватися.
На відміну від неї відкрита система характеризується негативною
ентропією, тобто вона може реконструювати сама себе, підтримати свою
структуру, уникнути ліквідації і навіть вирости, тому що має можливість
одержувати енергію ззовні в більшій мірі, ніж віддає назовні.
Приплив енергії для запобігання ентропії підтримує деяка сталість обміну
енергією, у результаті чого досягається відносно стабільне положення.
Навіть незважаючи на те, що існує постійний приплив нових вкладень у
систему і постійний відтік, забезпечується визначена збалансованість
системи. Коли відкрита система активно переробляє вкладення у вихідну
продукцію, вона виявляється здатною підтримувати себе протягом
визначеного часу.
Дослідження показують, що великі та складні організаційні системи мають
тенденцію до подальшого росту й розширення. Вони одержують визначений
запас міцності, що виходить за межі забезпечення тільки виживання.
Багато підсистем у рамках системи мають можливість одержувати енергії
більше, ніж потрібно для виробництва своєї продукції. Вважається, що
стабільне положення застосовується до простих систем, але на більш
складному рівні воно стає одним з факторів збереження системи через ріст
і розширення.
Розглянемо характеристики складових організації як відкритої системи:
Ресурси.. Загалом цілі всякої організації включають перетворення
ресурсів для досягнення результатів. Основні ресурси, що
використовуються організацією, – це люди (людські ресурси), капітал,
матеріали, технологія та інформація.
Процес перетворення ресурсів легше усього побачити у виробничих
організаціях, але й організації обслуговування і некомерційні
організації також використовують усі ці види ресурсів. «Еппл» і «Ай Бі
Ем» використовують фонди акціонерів і банків (капітал) для закупівлі
деталей (матеріали), будівництва складальних ліній (технологія) і оплати
заводським робітникам (люди), щоб робити комп’ютери, які воші змогли б
продати з прибутком (результати). Ресурси інформації використовуються
безупинно для зв’язку і координування кожної фази процесу перетворення.
Інформація, що стосується досліджень ринку, допомагає керівникам «Еппл»
і «Ай Бі Ем» вирішувати, якого типу продукція має велику імовірність
сподобатися публіці. Спілкування з робітниками дає їм інформацію,
необхідну для якісного виконання цього завдання. Швидкість і обсяг
реалізації продукції дає змогу керівництву вирішувати, наскільки успішно
йде компанія по шляху досягнення бажаних результатів [24, c.91-92].
®
d?
?
¬
`bd¬
°
&
&Однією з найзначиміших характеристик організації є її взаємозв’язок із
зовнішнім середовищем. Жодна організація не може бути «островом у собі».
Організації цілком залежні від навколишнього світу – зовнішнього
середовища – як стосовно своїх ресурсів, так і у відношенні споживачів,
користувачів їхніми результатами діяльності.
Термін зовнішнє середовище включає економічні умови, споживачів,
профспілки, урядові акти, законодавство, конкуруючі організації, систему
цінностей у суспільстві, суспільні погляди, техніку і технологію та інші
складові. Ці взаємозалежні чинники впливають на все, що відбувається
усередині організації. Наприклад, введення нової автоматизованої
технології може забезпечити організації перевагу в конкуренції.
Але щоб використовувати цю нову технологію, організації доведеться
знайти нових людей з певними навичками, а також визначеними поглядами,
що зроблять цю нову роботу привабливою для них. Якщо економічна
кон’юнктура підвищується або якщо існує конкуренція на ринку таких
фахівців, організації, можливо, доведеться підвищити заробітну плату,
щоб залучити цих фахівців на роботу. При їх найманні організації
прийдеться дотримувати державного законодавства, що забороняє
дискримінацію за віком, статтю, релігійними поглядами і расою. Усі ці
чинники змінюються постійно.
Велике значення має і той факт, що хоча організація і залежить цілком
від зовнішнього середовища, довкілля, це, як правило, знаходиться поза
межами впливу менеджерів.
З кожним роком керівництву доводиться враховувати все більшу кількість
чинників зовнішнього середовища, які набувають глобального характеру.
Щоб домогтися успіху, фірмам доводиться конкурувати на іноземних ринках
і протистояти конкуренції іноземних компанії у себе на батьківщині. Це
потребує опанування новою галуззю – юриспруденцією, усвідомити нові
культурні цінності [24, c.93].
Горизонтальний поділ праці. Мабуть, найочевиднішою характеристикою
організації є поділ праці. Якщо, принаймні, двоє людей працюють разом
для досягнення однієї мети, вони повинні розподіляти роботу між собою.
Поділ усієї роботи на складові компоненти звичайно називається
горизонтальним поділом праці. Поділ великого обсягу роботи на численні
невеликі спеціалізовані завдання дозволяє організації робити набагато
більше продукції, ніж якби та ж сама кількість людей працювала
самостійно. У дуже малих організаціях горизонтальний поділ праці може не
простежуватися досить чітко. Власники, що є одночасно і керуючими
маленьких ресторанів, можуть по черзі то готувати їжу, то обслуговувати
відвідувачів. Але більшість складних організацій мають такого роду
горизонтальний розподіл, так що можна чітко простежити їхні функції та
цілі діяльності. Класичним зразком горизонтального поділу праці на
виробничому підприємстві, наприклад, є постачання, виробництво,
маркетинг, збут, облік і фінанси. Вони являють собою основні види
діяльності, які повинні бути успішно виконані, щоб фірма домоглася
поставлених цілей.
Підрозділи. Складні організації здійснюють чіткий горизонтальний поділ
за рахунок створення підрозділів, що виконують специфічні конкретні
завдання і домагаються конкретних специфічних цілей. Такі підрозділи
часто називаються відділами або службами, але існують також численні
інші назви – сектори, департаменти, управління, ділянки, ланки, групи
тощо.
Як і ціла організація, частиною якої вони є, підрозділи являють собою
групи людей, діяльність котрих свідомо координується і направляється для
досягнення загальної мети. Таким чином, великі і складні організації
складаються з декількох спеціально створених для конкретних цілей
взаємозалежних організацій і численних неформальних груп, що виникають
спонтанно [24, c.95-96].
Вертикальний поділ праці. Оскільки робота в організації розділяється на
складові частини, хтось повинен координувати роботу групи, щоб вона була
успішною.
Отже, в організації існують дві внутрішні органічні форми поділу праці.
Перша – це поділ праці на компоненти, що є частинами загальної
діяльності, тобто горизонтальний поділ праці.
Друга, називається вертикальним поділом, відокремлює роботу з
координування дій від самих дій. Діяльність з координації роботи інших
людей і становить сутність управління.
Необхідність управління. Для того щоб організація змогла домогтися
реалізації своїх цілей, завдання повинні бути скоординовані за допомогою
вертикального поділу праці. Тому управління є істотно важливою
діяльністю для організації. Однак у малих організаціях часто немає чітко
виділеної групи керуючих. Але хоча управлінські функції в них і не
виділені чітко, основна функція – координування виконується. Навіть у
великих організаціях більшість керівників виконує часто роботу,
непов’язану з координуванням роботи інших. Однак, в усіх організаціях,
за винятком найменших, управління займає так багато часу, що стає усе
сутужніше здійснювати його мимохідь.
У міру розростання організації людям складніше орієнтуватися, від кого
вони повинні безпосередньо приймати вказівки. На цьому рівні, щоб
організація могла діяти успішно, робота з управління повинна бути чітко
відділена від неуправлінської роботи, тобто організації повинні
призначати керівників і визначати коло їхніх обов’язку і
відповідальності. Фактично, супервеликі організації сучасного
суспільства стали можливі тільки тоді, коли стала чітко відчуватися
необхідність відділення управління від комерційної або технічної
діяльності.
Усі організації мають деякі загальні характеристики, включаючи і
необхідність управління. Тому недивно тому, що управлінська робота також
має багато загальних характеристик. Керівник – це керівник, і хоча
організації, сфери і відповідальність можуть розрізнятися, робота
президента має багато загального з роботою майстра на складальному
конвеєрі.
2.2. Властивості організації як відкритої системи
Кожна організація виступає як відкрита система і характеризується
певними рисами і властивостями (таблиця 2.1).
Таблиця 2.1
Організація як відкрита система
Риси і властивості Характеристика, обґрунтування
Компоненти Система складається з деякої кількості частин, які
називаються елементами
Зв?язки Компоненти системи зв?язані між собою
Структура Форма зв?язку організаційно закріплена в структурі
Взаємодія Компоненти впливають один на одного своїм перебуванням у
системі і виходом з неї, що є результатом взаємного впливу і взаємодії з
навколишнім середовищем
Процес Зміни, що відбуваються в результаті взаємодій, називаються
процесами
Холізм і емерджентні властивості Система – цілісність (Holism – англ.
holos – греч. ціле), що виявляє властивості і виникає тільки в
результаті взаємодії її компонентів
Ідентифікація Властивості системи, на підставі яких її можна
ідентифікувати і відрізнити від інших явищ, що не входять у систему
Оточення Представлено явищами, утвореннями, що, не будучи частиною
системи, істотно впливають на неї. Це навколишнє середовище системи
Концептуалізм Система – це концепція, особлива форма якої відбиває цілі
та цінності індивідуума чи групи, що розробили цю концепцію
Відкриті системи домагаються примирення двох, часто конфліктуючих,
курсів дій. Дії з підтримки збалансованості системи забезпечують
погодженість і взаємодію з зовнішнім оточенням, що, у свою чергу,
запобігає дуже швидким змінам, які можуть розбалансувати систему.
Навпаки, дії з пристосованості системи до різних змін дозволяють
адаптуватися до динаміки внутрішнього і зовнішнього попиту. Один курс
дій, наприклад, орієнтований на стабільність і збереження досягнутого
положення шляхом покупки, підтримки, перевірки і ремонту устаткування,
набору і навчання працівників, використання правил процедур. Інший курс
зосереджується на змінах за допомогою планування, вивчення ринку,
розвитку виробництва нової продукції тощо. І те, й інше необхідно в
інтересах виживання організації. Стабільні та добре оснащені
організації, але не пристосовані до зміни умов, довго проіснувати не
зможуть. З іншого боку, ті що пристосовуються, але не стабільні
організації будуть не ефективними і також малоймовірно, що вони зможуть
довго існувати.
Організаційна система може досягти своїх цілей з різними вкладеннями і
трансформаційними процесами. От чому необхідно розглядати різноманітні
форми і способи вирішення виникаючих проблем, а не шукати який-небудь
один “оптимальний” вихід, що приводить до швидких результатів [28,
c.69].
Багато кількісних характеристик, які зв?язані з вхідними і вихідними
перемінними, вважаються постійними в заданий період часу чи стосовно
характеру функціонування організації.
Для кожної конкретної сукупності цих характеристик організація
знаходиться в деякому визначеному “стані”.
Такі характеристики, що визначають стан організації, називають
параметрами.
2.3. Загальні параметри, які визначають успішність діяльності
організації як відкритої системи
Кожен елемент і компонент визначається власними параметрами, що в
сукупності визначають успішне функціонування організації. Успішною можна
вважати організацію, яка при сформованих факторах зовнішнього середовища
забезпечує досягнення визначених цілей. Очевидно, що крім приватних
параметрів, які впливають на досягнення системою власних цілей, існують
узагальнюючі (загальні) параметри, що визначають успішну її діяльність.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоурі Ф., визначають їх так.
Виживання. Деякі організації планують свій розпуск після досягнення ними
ряду заздалегідь намічених цілей. Прикладом такої організації може
служити будь-яка урядова комісія, яка створюється для виконання
конкретної мети.
Але, в основному, виживання, можливість існувати якомога довше є
найпершим завданням більшості організацій. Це може тривати дуже довго,
тому що організації мають потенціал існувати нескінченно. Наприклад,
римська католицька церква діє майже 2000 років.
Однак для того, щоб залишатися сильними і щоб вижити, більшості
організацій приходиться періодично змінювати свої цілі, вибираючи їх
відповідно до змін і потреб зовнішнього середовища.
Результативність і ефективність. Щоб бути успішною протягом довгого
часу, щоб вижити і досягти своїх цілей, організація повинна бути як
ефективною, так і результативною. За словами класика сучасного
менеджменту Пітера Друкера, результативність є наслідком того, що
“робляться потрібні, правильні речі”. Ефективність є наслідком того, що
“правильно створюються ці самі речі”. І перше, і друге однаково важливо.
Продуктивність. Результативність, у тому значенні, що “робляться
правильні речі”, є чимось невловимим, що важко визначити, особливо якщо
організація внутрішньо неефективна. Але ефективність, звичайно, можна
виміряти і виразити кількісно, тому що можна визначити грошову оцінку її
входів і виходів, тобто ресурсів, які споживаються, і продуктів, що
випускаються. Відносна ефективність організації називається
продуктивністю.
Продуктивність виражається в кількісних показниках. Це відношення
кількості одиниць на виході до кількості одиниць на вході.
Чим більш ефективна організація, тим вище її продуктивність.
Наприклад, відділ маркетингу, що збільшує обсяг реалізації товару і
підвищує прибуток, не затрачаючи при цьому додаткових засобів, підвищує
тим самим свою продуктивність, або бригада, яка збільшує випуск
продукції за годину роботи і при цьому робить це без дефектів.
Досягнення цих показників організацією є результатом складної
управлінської і виробничої діяльності людей [24, c.117-118].
ВИСНОВКИ
Під організацією в теорії управління розуміють соціальне утворення,
об’єднання груп людей, які вступають у певні соціально-економічні та
організаційно-економічні відносини і взаємодіють.
Системний підхід грунтується на понятті системи. Система (від грец.
??????? — утворення, складання) — це організована множина
взаємопов’язаних компонентів та елементів, що взаємодіють між собою й
зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставленої мети.
Найскладніші системи — цілеспрямовані, поведінка яких підпорядковується
досягненню певної мети, і ті, що здатні до самоорганізації, тобто здатні
в процесі свого функціонування вдосконалюватися, реагуючи на зміни в
оточенні.
Системний підхід дав змогу зрозуміти, що ефективність будь-якої
організації забезпечується не якимось одним її елементом, а є
результатом, що залежить від багатьох факторів. У будь-якій системі
важлива робота цілого — як результат досягнутої динамічної рівноваги.
Системний підхід об’єднав внески різних управлінських шкіл, які в той чи
інший час домінували в теорії та практиці управління.
Будь-яка організація розглядається як відкрита система, що постійно
взаємодіє із зовнішнім середовищем. Вона складається із взаємозалежних
підсистем, які перебувають одна з одною в організаційних відносинах.
Діяльність людей, які перебувають у певних взаємовідносинах для
досягнення спільної мети, утворює організаційну структуру. Дії,
спрямовані на створення такої структури та передумов її функціонування,
називаються організаційним процесом, який має свої фази та особливості
розвитку.
На сучасному етапі всі організації розглядаються як відкриті системи —
системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із
зовнішнім середовищем. Відкритій системі притаманні такі елементи:
— цілісність (взаємозв’язок і взаємодія всіх складових та певна системна
якість, що характеризує цю цілісність):
— перспективність (розвиток у напрямі вдосконалення);
— незалежність (можливе відокремлення підприємств);
— спеціалізованість (здатність виконувати окремі функції);
— перетворення вхідних елементів на вихідні;
— централізація (одна зі складових стає домінуючою);
— зростання (тенденція до розширення);
— циклічність розвитку;
— рівновага;
— непередбачуваність порушення рівноваги.
Сучасна відкрита система має вхід і вихід. Входом для організації як
системи є всі види ресурсів (капітал, робоча сила, природні ресурси,
інформація тощо), виходом — продукція, послуги, прибуток, соціальна
відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.
Будь-яка організація як система складається з керуючої та керованої
підсистем.
Управління організацією повинно спиратися насамперед на основні
загальнометодологічні принципи системного підходу, який становить
стратегію наукового пізнання і практичної діяльності в різних сферах
дійсності, а також у сфері менеджменту.
Отже, системний підхід у менеджменті — це особливий спосіб мислення,
методологія розгляду різних соціально-економічних утворень, яка дає
змогу глибше і краще осмислити їх сутність (структуру, організацію,
функціонування) і знайти оптимальні шляхи і методи впливу на розвиток
таких комплексів і систем управління ними. Найбільш загальними
принципами системного підходу є:
— принцип цілісності, згідно з яким досліджуваний об’єкт є інтегрованою
в єдине ціле сукупністю окремих складових;
— принцип примату цілого над його складовими, за яким ціле визначає
функції як окремих компонентів, так і системи взагалі;
— принцип ієрархічності, який передбачає відносність у розрізненні
понять “система” та “елемент”, оскільки кожен елемент може також бути
складним об’єктом і системою нижчого рівня, тоді як кожна система —
елементом системи вищого рівня, внаслідок чого таке співвідношення
набуває вигляду певної ієрархії систем;
— принцип полісистемності, за яким кожен складний об’єкт може
розглядатися як деяка сукупність систем, що входять одна в одну.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Абчук А.И. Теория организации и основы менеджмента: Учеб. пособие.
—СПб.: РПГУ, 2001.
Бурганова Л.А. Теория управления: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 2005. —
139 с.
Виноградський М.Д., Виноградська А.М„ Шкапова О.М. Менеджмент в
організації: Навч. посіб. — К.: КОНДОР, 2002.— 654 с.
Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Доннелли Д.Х.-мл. Организации: поведение,
структура, процессы. — М.: ИНФРА-М, 2000.
Ермаков B.B. Менеджмент организации: Учеб. пособие.— М.: Изд-во МПСИ,
2005. — 208 с.
Карташов ВА. Система систем: Очерки общей теории и методологии. — М.,
2005. – 302 с.
Кожухар В.М. Основы теории организации: Учеб. пособие. — М.:
Изд.-торговая корпорация “Дашков и Ко”, 2006. — 184 с.
Коренченко Р.А. Общая теория организации: Учеб. для вузов. — М.:
ЮНИТИ-ДАНА, 2003. — 286 с.
Кредісов А.І. Менеджмент для керівників / А.І. Кредісов, Є.Г. Павленко,
В.А. Кредісов. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999.— 557 с.
Кузьмін O.E. Сучасний менеджмент: Навч. приклад, посіб. — Л.: Центр
Європи, 2007. — 176 с.
Латфуллин Г.Р., Райченко A.B. Теория организации. — СПб.: Питер, 2003. —
400 с.
Мардас А.Н., Мардас О А. Организационный менеджмент. — СПб.: Питер,
2003. — 336 с.
Менеджмент организаций: Учеб. пособие / Под ред. д-ра экон. наук, проф.
З.П. Румянцевой и д-ра экон. наук, проф. Н.А. Саламатина. — М.: ИНФРА-М,
2003. — 716 с.
Менеджмент організацій: Підручник / За заг. ред. Л.І. Федулової. — К.:
Либідь, 2004. — 448 с.
Менеджмент: Учеб. пособие для вузов / Под ред. Ю. В. Кузнецова, В.И.
Подлесных. — СПб.: Изд. дом “Бизнес-пресса”, 2001.
Мильнер Б.З. Теория организации: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 558 с.
Миронов М.Г., Жданова Т.С. Теория организации. — М.: Юрайт-Издат, 2005.
— 159 с.
Монастирський Г.Л. Теорія організації: Навч.-метод, комплекс. — Т.:
Екон. думка, 2007. — 84 с.
Немцов В. Менеджмент організацій: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / В.Д.
Немцов, Л.Є. Довгань, Г.Ф. Сініок. — К.: ТОВ “УВПК” ЕксОб, 2002. — 392
с.
Осовська Г.В., Осовський О.А. Менеджмент організацій: Навч. посіб. — К.:
Кондор, 2005. — 860 с.
Парахина В.Н., Федоренко Т.М. Теория организации: Учеб. пособие. — М.:
КНОРУС, 2006. — 296 с.
Подлесных В.Н. Теория организации: Учебник. — СПб.: Изд. дом
“Бизнес-пресса”, 2006. — 336 с.
Рогожин СВ., Рогожина Т.В. Теория организации: Учеб. пособие. — М.: 65.
Туровец О.Г., Родионова В.Н. Теория организации: Учеб. пособие. — М.:
ИНФРА-М, 2003. — 128 с.
Скібіцька Л. І. Менеджмент : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.
/ Л.І.Скібіцька, О.М.Скібіцький ; Мін-во освіти і науки України. – К. :
Центр учбової літератури, 2007. – 416 с.
Третьякова Е.П. Теория организации: учебное пособие / Е.П. Третьякова. –
М.: КНОРУС, 2009. – 224 с.
Управление организацией: Учебник / Под ред. А.Г. Поршнева, З.П.
Румянцевой, H.A. Саломатина. — М.: ИНФРА-М, 2003. — 716 с.
Храмов В.О. Основи управління персоналом: Навч.-метод. посіб. / Храмов
В.О., Бовтрук А.П. — К.: МАУП, 2001. — 112 с.
Янг С. Системное управление организацией. — М.: Дело, 1992. – 204 c.
PAGE
PAGE 25
Керуюча підсистема
Керована підсистема
Зворотний зв’язок
Прямий зв’язок
Продукція або послуги
Прибуток
Соціальна відповідальність
Освоєння ринку
Забезпечення працівників
Обробка та
перетворення входів
Матеріали
Капітал
Робоча сила
(трудові ресурси)
Інформація
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
