.

Охарактеризувати управління ризиком лізингових операцій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
341 5450
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Охарактеризувати управління ризиком лізингових операцій

ПЛАН

Вступ

1. Принципи управління фінансовими ризиками

2. Поняття лізингу та ризику при лізингових операціях

3. Управління фінансовим лізингом

4. Методи управління ризиками в лізингових операціях

5. Практичні підходи для управління ризиком лізингових операцій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Якщо в країнах з розвинутою економікою управління ризиками вважається
наукою, то в Україні управління ризиками багато в чому ґрунтується на
звичаях ділового обороту. Більшість лізингових угод виникає через
особливі трактування існуючих податкових, грошово-кредитних або
заставних умов. Вони дарують не лише вигоди кожній із сторін лізингової
угоди, а й несуть ризики для обох сторін.

Лізингові операції мають підвищений ступінь ризику — майновий і
фінансовий, хоча останній для лізингоотримувача подібний до ризику,
пов’язаного з утворенням будь-якого боргу, все ж він істотно менший
внаслідок існування безпосереднього зв’язку між кредитом і активами, що
фінансуються. Якщо немає інших гарантій щодо фінансування, тоді ризик
для лізингоотримувача обмежений ризиком втрати права використання
певного активу.

У Законі про лізинг введено нову норму, що захищає лізингодавача. Вона
передбачає у випадку несплати платежів лізингоотримувачем повну передачу
лізингодавачу взаємної угоди, скріпленої підписом нотаріуса. Оскільки ця
процедура ще не врегульована, породжується ціла низка фінансових
проблем, які слід вирішувати тільки з нотаріатом.

Крім того, з точки зору розвитку лізингових відносин, важливого значення
набуває використання вторинного устаткування. Оскільки в Україні
відсутній ринок вторинного устаткування, виникає проблема викупу майна
лізингоотримувачем. Це питання набагато ускладнюється, коли йдеться про
оперативний лізинг. Безперечно, що створення вторинного ринку дозволить
зробити лізингові угоди мобільнішими і привабливішими у фінансовому
плані.

Як правило, українські лізингові компанії змушені покривати абсолютно
всі ризики по лізинговій угоді. Якщо ж вони зможуть акуратно й
об’єктивно виявити ризики, пов’язані з конкретним лізингоотримувачем, то
вони зможуть і точніше визначити відповідну премію за лізинговим
договором. Це поліпшить якість кредитного портфелю лізинготримувача,
знизить вартість угоди, і буде сприяти більш активному використанню
фінансової оренди лізингоотримувачами і розвитку лізингового сектора в
цілому. Для цього лізинговим компаніям необхідно вміти правильно
оцінювати ризики і керувати ними.

1. Принципи управління фінансовими ризиками

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою процес
передбачення і нейтралізації їх негативних фінансових наслідків,
пов’язаних з їх індентифікацією, оцінкою, профілактикою і страхуванням.

Управління фінансовими ризиками підприємства засноване на певних
принципах, основними із яких є:

1. Усвідомлення прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен
усвідомленно іти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний
дохід від здійснення фінансової операції.

2. Управління ризиками, що приймаються. До складу портфеля фінансових
ризиків повинні включатися переважно ті з них, що піддаються
нейтралізації в процесі управління незалежно від їх суб’єктивної чи
об’єктивної природи. А такі ризики, що не підлягають управлінню,
наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна лише передати страховику.

3. Незалежність управління окремими ризиками. Ризики є незалежними один
від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не
обов’язково збільшить ймовірність настання ризикового випадку по іншим
фінансовим ризикам, тобто фінансові втрати по різним видам ризиків є
незалежними один від одного і в процесі управління ними вони повинні
нейтралізуватися індивідуально.

4. Співставлення рівня ризиків, що приймаються з рівнем доходності
фінансових операцій. Підприємство повинно приймати в процесі здійснення
фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не
перевищує відповідного рівня доходності по шкалі “доходність-ризик”.
Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної
доходності (з включенням до неї премії за ризик ) повинен бути
підприємством відхилений (або повинні бути переглянути розмір премії за
даний ризик ).

5.Співставлення рівня ризиків, що приймаються з фінансовими можливостями
підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, що
відповідає тому чи іншому рівню фінансового ризику, повинен відповідати
тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішне страхування ризиків.
Інакше настання ризикового випадку призведе до втрати певної частини
активів, що забезпечує інвестиційну або операційну діяльність
підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи
майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і
відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений наперед
підприємством і повинен слугувати рубежем прийняття тих видів фінансових
ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому
страховику.

6. Економічність управління ризиками. Витрати підприємства на
нейтралізацію відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати
суму можливих фінансових збитків по ньому навіть при найвищьому степені
ймовірності настання ризикового випадку.

7. Врахування факторного часу в управлінні ризиками.Чим довший період
здійснення фінансових операцій, тим ширший діапазон супутніх їй ризиків,
тим менша можливість забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових
наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При
необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно
забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не
лише за рахунок премій за ризик, але й премій за ліквідність (так як
період здійснення фінансових операцій являє собою період “замороженої
ліквідності” вкладеної в неї капіталу ).

8. Врахування фінансової стратегії підприємства в процесі управління
ризиками. Система управління фінансовими ризиками повинна базуватися на
загальних критеріях вибраної підприємством фінансової стратегії (що
відображає його фінансову ідеологію по відношенню до рівня допустимих
ризиків), а також фінансової політики по окремих напрямах фінансової
діяльності. Управління ризиками окремих фінансових операцій повинно
виходити із відповідних параметрів ризику, що знаходяться в цих планових
документах.

9. Врахування можливості передачі ризиків. Прийняття ряду фінансових
ризиків є неспівставним з фінансовими можливостями підприємства по
нейтралізації їх негативних наслідків при ймовірносному настанні
ризикового випадку. Включення таких ризиків в портфель сукупних
фінансових ризиків можливо лише у випадку їх часткової чи повної
передачі партнерам по фінансовій операції чи страховику.

З врахуванням розглянутих принципів на підприємстві формується
спеціальна політика управління фінансовими ризиками.

Політика управління фінансовими ризиками являє собою частину загальної
фінансової стратегії підприємства, яка полягає в розробці системи
міроприємств по нейтралізації можливих фінансових наслідків ризиків
пов’язаних із здійсненням різноманітних аспектів фінансової діяльності. 

2. Поняття лізингу та ризику при лізингових операціях

Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за
належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її
оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів.

Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його
суб’єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням
інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось
чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних
засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для
оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі
методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й
нерухомого майна).

Згідно із Законом України «Про лізинг», який набрав чинності 10 січня
1998 року, лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на
інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в
наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем,
які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на
визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за
договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається
ним у власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у
продавця (поста-чальника-виробника майна), за умови сплати
лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить
до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні
засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо,
стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг (оренду). Не
можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти
(мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо).

Дуже важливим є усвідомлення сутності та дії економічного механізму
лізингових операцій. За сучасних умов господарювання головною вимогою до
розробки й реалізації проектів лізингу необхідних засобів праці є швидка
окупність інвестиційних ресурсів. Як підтверджує зарубіжна практика
господарювання, окупність таких фінансових коштів не повинна
перевищувати три роки.

Загальновідомо, що віднесення лізингових платежів на собівартість
продукції, з одного боку, скорочує оподатковувану базу, а з іншого —
збільшує валові витрати виробництва і може призвести до зростання ціни
продукованих виробів. Ось чому, оцінюючи ефективність лізингових
операцій, передусім (з допомогою економічного аналізу) необхідно
встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що
виготовляється.

Оскільки кожне підприємство (організація) за умов ринкових
взаємовідносин має можливість придбати виробничо-господарське майно за
рахунок банківської позики або взяти його в лізинг, необхідно порівняти
загальні витрати за можливими варіантами й визначити ефективність
лізингових операцій. Тому в процесі економічного аналізу насамперед
треба порівняти обсяг витрат на продукування товарів (послуг) за умови
використання лізингу (з урахуванням плати за банківський кредит) з
витратами на придбання майна на підставі звичайної операції
купівлі-продажу.

Більшість лізингових угод виникає через особливі трактування існуючих
податкових, грошово-кредитних або заставних умов. Вони дарують не лише
вигоди кожній із сторін лізингової угоди, а й несуть ризики для обох
сторін.

Лізингові операції мають підвищений ступінь ризику — майновий і
фі-нансовий, хоча останній для лізингоотримувача подібний до ризику,
пов’я-заного з утворенням будь-якого боргу, все ж він істотно менший
внаслідок існування безпосереднього зв’язку між кредитом і активами, що
фінансуються.

Якщо немає інших гарантій щодо фінансування, тоді ризик для
лізингоотримувача обмежений ризиком втрати права використання певного
активу.

У Законі про лізинг введено нову норму, що захищає лізингодавача. Вона
передбачає у випадку несплати платежів лізингоотримувачем повну передачу
лізингодавачу взаємної угоди, скріпленої підписом нотаріуса. Оскільки ця
процедура ще не врегульована, породжується ціла низка фінансових
проблем, які слід вирішувати тільки з нотаріатом.

Крім того, з точки зору розвитку лізингових відносин, важливого
зна-чення набуває використання вторинного устаткування.

Оскільки в Україні відсутній ринок вторинного устаткування, виникає
проблема викупу майна лізингоотримувачем. Це питання набагато
ускладнюється, коли йдеться про оперативний лізинг. Безперечно, що
створення вторинного ринку дозволить зробити лізингові угоди
мобільнішими і привабливішими у фінансовому плані.

3. Управління фінансовим лізингом

Фінансовий лізинг характеризується складною системою економічних
відношень – орендних, торгових, кредитних тощо. Особливості фінансового
лізингу є однією з форм фінансового кредиту.

Управління фінансовим лізингом на підприємстві пов’язано з використанням
різних його видів. Класифікація видів фінансового лізингу за основними
класифікаційними ознаками приведена в таблиці 1.

Таблиця 1

Класифікація видів фінансового лізингу за основними ознаками

№ з/п Ознаки Види фінансового лізингу

1 За складом учасників лізингової операції 1. Прямий лізинг.

2. Непрямий лізинг

2 За регіональною належністю учасників лізингової операції 1.
Внутрішній лізинг.

2. Зовнішній (міжнародний лізинг)

3 За лізинговим об’єктом 1. Лізинг рухомого майна.

2. Лізинг нерухомого майна

4 За формами лізингових платежів 1. Грошовий лізинг.

2. Компенсаційний лізинг.

3. Змішаний лізинг

5 За характером фінансування обсягу лізингу 1. Індивідуальний лізинг.

2. Роздільний лізинг (леверидж-лізинг)

1. За складом учасників лізингової операції розділяють прямий і непрямий
види фінансового лізингу.

Прямий лізинг має дві форми. Перша форма прямого лізінгу здійснюється
між лізингодателем і лізингоотримувачем без посередників, що значно
знижує витрати на здійснення лізингової операції і спрощує процедуру
укладання лізингової угоди. Другою формою прямого лізингу є так названий
поворотний лізинг, при якому підприємство продає відповідний свій актив
майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей актив. При обох формах
прямого лізингу участь третіх осіб у лізинговій операції не
передбачається.

Непрямий лізинг характеризує лізингову операцію, при якій передача
арендованого майна лізингоотримувачу здійснюється через посередників, як
правило, лізингову компанію. У вигляді непрямого лізингу здійснюється в
даний час переважна частина операцій фінансового лізингу.

2. За регіональною належністю учасників лізингової операції виділяють
внутрішній і зовнішній (міжнародний) лізинг.

Внутрішній лізинг характеризує лізингову операцію, всі учасники якої є
резидентами даної країни.

Зовнішній (міжнародний) лізинг пов’язаний з лізинговими операціями, що
здійснюються учасниками з різних країн. На сучасному етапі зовнішній
фінансовий лізинг використовується, як правило, при вдосконаленні
лізингових операцій спільними підприємствами за участю іноземного
капіталу.

3. За лізинговим об’єктом виділяють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Лізинг рухомого майна є основною формою лізингових операцій, законодавчо
регульованих у нашій країні. Як правило, об’єктом такого виду
фінансового лізингу є машини й устаткування, що входить до складу
операційних основних засобів.

Лізинг нерухомого майна полягає в покупці або будівництві з доручення
лізингоотримувача окремих об’єктів нерухомості виробничого, соціального
або іншого призначення з їх передачею йому на умовах фінансового
лізингу. Цей вид лізингу поки що не одержав поширення в нашій країні.

4. За формами лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і
змішаний види лізингу.

Грошовий лізинг характеризує платежі за лізинговою угодою винятково в
грошовій формі. Даний вид лізингу є найбільш поширеним у системі
здійснення підприємством фінансового лізингу.

Компенсаційний лізинг передбачає можливість здійснення лізингових
платежів підприємством у формі постачань продукції (товарів, послуг),
виробленої при використанні лізингуємих активів.

Змішаний лізинг характеризується сполученням платежів за лізинговою
угодою як у грошової, так і в товарній формі.

5. За складом лізингодавців (ліссорів) виділяють індивідуальний і
роздільний лізинг.

Індивідуальний лізинг характеризує лізингову операцію, у якій
лізингодавець цілком фінансує виробництво або покупку переданого в
оренду майна.

Роздільний лізинг (леверидж-лізинг) характеризує лізингову угоду, у якій
лізингодавець придбає об’єкт оренди частково за рахунок власного
капіталу, а частково – за рахунок позикового. Такий вид лізингу
притаманний значним капіталоємким лізинговим операціям зі складним
багатоканальним фінансуванням переданого в оренду майна.

З урахуванням викладених основних видів фінансового лізингу
організовується процес управління їм на підприємстві. Основною метою
управління фінансовим лізингом із позицій залучення підприємством
позикового капіталу є мінімізація потоку платежів щодо обслуговування
кожної лізингової операції.

Процес управління фінансовим лізингом на підприємстві здійснюється за
такими основними етапами:

1. Вибір об’єкта фінансового лізингу.

2. Вибір виду фінансового лізингу.

3. Узгодження з лізингодавцем умов здійснення лізингової операції.

4. Оцінка ефективності лізингової операції.

5. Організація контролю за своєчасним здійсненням лізингових платежів.

1. Вибір об’єкта фінансового лізингу. 

Такий вибір визначається необхідністю відновлення або розширення складу
операційних позаоборотних активів підприємства з урахуванням оцінки
інноваційних якостей окремих альтернативних їх видів.

2. Вибір виду фінансового лізингу. 

В основі такого вибору лежить класифікація видів фінансового лізингу й
оцінка таких основних факторів:

· країна-виробник продукції, що є об’єктом фінансового лізингу;

· ринкова вартість об’єкта фінансового лізингу;

· розвиненість інфраструктури регіонального лізингового ринку;

· сформована практика здійснення лізингових операцій за аналогічними
об’єктами лізингу;

· можливості ефективного використання лізингоотримувачем активу, що є
об’єктом лізингу.

У процесі вибору виду фінансового лізингу враховується механізм
придбання лізингуємого активу, що зводиться до трьох альтернативних
варіантів:

а) підприємство-лізингоотримувач самостійно здійснює добір необхідного
йому об’єкта лізингу і конкретного виробника-продавця майна, а
лізингодавець оплативши його вартість, передає це майно в користування
лізингоотримувача на умовах фінансового лізингу. Ця схема застосовується
і до поворотного лізингу;

б) підприємство-лізингоотримувач доручає добір необхідного йому об’єкта
лізингу своєму потенційному лізингодавцю, що після його придбання
передає його підприємству на умовах фінансового лізингу. Така схема
найчастіше використовується при зовнішньому лізингу;

в) лізингодавець наділяє підприємство-лізингоотримувача повноваженнями
свого агента за замовленням передбаченого об’єкта лізингу в його
виробника і після його оплати передає придбане їм майно
лізингоотримувачу на умовах фінансового лізингу. Така схема найчастіше
використовується при внутрішньому лізингу.

Таким чином, процес вибору виду фінансового лізингу сполучається з
процесом вибору і потенційного лізингодавця.

3. Узгодження з лізингодавцем умов здійснення лізингової угоди.

Це найбільш відповідальний етап управління фінансовим лізингом, який
визначає ефективність майбутньої лізингової операції. У процесі даного
етапу управління погоджуються такі основні умови :

1. Термін лізингу.

2. Загальна сума лізингової операції.

3. Умови страхування.

4. Форма лізингових платежів.

5. Графік здійснення лізингових платежів.

6. Система штрафних санкцій за прострочений платіж.

7. Умови закриття угоди при фінансовій неспроможності лізингоотримувача.

Термін лізингу. 

Термін лізингу визначається загальним періодом амортизації лізингуємого
майна. За міжнародними стандартами він не може бути нижче періоду 75
%-ої амортизації об’єкта лізингу, з наступним його продажем
лізингоотримувачу за залишковою або ліквідаційною вартістю.

2. Загальна сума лізингової операції.

Розмір цієї суми повинен забезпечувати відшкодування лізингодавцю усіх
витрат щодо придбання об’єкта лізингу; кредитного відсотка за
відволікання на тривалий період грошових ресурсів; комісійної
винагороди, що покриває його операційні витрати щодо обслуговування
лізингової операції; податкові платежі, що забезпечують одержання
чистого прибутку.

3. Умови страхування лізингуємого майна.

Відповідно до діючої практики страхування майна – об’єкта лізингу
здійснює лізингоотримувач на користь лізингодавця. Окремі аспекти цього
страхування підлягають узгодженню сторін.

4. Форма лізингових платежів.

При непрямому фінансовому лізингу грошова форма лізингових платежів є,
як правило, обов’язковою умовою, а при прямому – за узгодженням сторін
можуть припускатися компенсаційні платежі у формі товарів і послуг.

5. Графік здійснення лізингових платежів. 

За термінами внесення цих платежів розрізняють:

· рівномірний потік лізингових платежів;

· прогресивний, наростаючий за розмірами, потік лізингових платежів;

· регресивний, знижується за розмірами потік лізингових платежів;

· нерівномірний потік лізингових платежів (із нерівномірними періодами і
розмірами їх виплат).

При узгодженні графіка здійснення лізингових платежів підприємство
повинно виходити зі своїх фінансових можливостей, розміру і
періодичності генеруючих грошових потоків із використанням лізингуємих
активів, а також прагнути до мінімізації загального розміру лізингових
платежів у діючій вартості. Така мінімізація забезпечується шляхом
порівняння дисконтуюємих потоків лізингових платежів різних видів.

Система штрафних санкцій за прострочення лізингових платежів.

Звичайно такі штрафні санкції використовуються у формі пені за кожний
день прострочення чергового платежу.

Умови закриття угоди при фінансовій неспроможності лізингоотримувача. За
умовами фінансового лізингу договір не може бути розірваний з ініціативи
лізингоотримувача, за винятком випадку, коли лізингодавцем не були
дотримані умови придбання і постачання лізингуємого майна. Якщо ж
лізингоотримувач у процесі дії договору в силу фінансової неспроможності
був оголошений банкрутом, то сума закриття угоди містить у собі
невиплачену частину загальної суми лізингових платежів, суму пені за
прострочення платежів, а також неустойку, визначену договором.
Відшкодування суми закриття лізингової угоди здійснюється страховою
компанією або за рахунок проданого майна підприємства-банкрута.

4. Оцінка ефективності лізингової операції.

Така оцінка проводиться шляхом порівняння дійсної вартості грошового
потоку при лізинговій операції з грошовим потоком за аналогічним видом
банківського кредитування.

5. Організація контролю за своєчасним здійсненням лізингових платежів.

Лізингові платежі включаються в розроблюваний підприємством платіжний
календар і контролюються в процесі моніторингу його поточної фінансової
діяльності.

4. Методи управління ризиками в лізингових операціях

Для України перспективними виглядає ціла низка методів управління
ризиками в лізингових операціях. До них входять:

Комплексний підхід у кредитному аналізі лізингової угоди. На практиці
банки застосовують різні методи оцінки лізингових проектів, однак,
закономірності в таких аналізах просліджуються досить чітко. Основним
положенням методики є розгляд орендаря як кінцевого позичальника засобів
банку. Вважається, що безпосередньо банківський позичальник – лізингова
фірма – є фінансовим посередником. Відмінністю лізингової схеми
фінансування від прямого кредитування є наявність фінансового
посередника між банком і орендарем, однак, загальноприйнята практика
кредитування тут цілком зберігається. Збільшення кредитного ризику у
виді присутності фінансового посередника висуває особливі вимоги до
забезпечення угоди.

Розподіл ризиків у лізингових операціях. Навіть якщо ризики по
лізинговій угоді правильно оцінені, то розвиток лізингу в України,
взагалі, багато в чому залежить від надійних гарантій, що скорочують
ризики, яким можуть бути піддані учасники лізингових операцій. Інтерес
кожного лізингодавця полягає в скороченні своїх ризиків по проектах.
Способи зниження ризиків прості для окремого учасника лізингових
відносин – зниження ступеня ризику здійснюється шляхом його розподілу
між учасниками проекту. У цілому ж ризик лізингової операції може бути
знижений для її учасників (розділений з господарськими суб’єктами
безпосередньо що не беруть участь у лізинговій операції) – за рахунок
залучення капіталу різних фінансових чи інститутів поділ ризиків, може
бути реалізоване за участю федерального і регіонального фондів
підтримки лізингу як гаранта лізингових операцій.

Формування лізингового портфеля і його секьюритизація. У той час як
обґрунтувати універсальну стратегію формування лізингового портфеля, що
сполучить у собі найменші ризики і високу прибутковість лізингової
компанії навряд чи можливо, якість активів, напевно, найбільше важливо в
змісті формування доходів і мінімізації ризиків у лізинговій діяльності.
Для перерозподілу ризиків, зв’язаних з якістю активів у лізинговому
портфелі, також використовується секьюритизація. Орендна секьюритизація
являє собою важливий механізм, який використовується для одержання
дешевих джерел фінансування лізингових операцій і мінімізації ризиків
лізингового портфеля PRIVATE “TYPE=PICT;ALT=” INCLUDEPICTURE
“A:\\russianleasing\\image\\num16.gif” \* MERGEFORMATINET \d” .

Керування ризиками, сполученими з лізинговим майном. Вид переданого в
лізинг майна важливий у змісті концентрації гарантій майновою заставою,
ризику старіння устаткування і попиту на вторинному ринку. У змісті
мінімізації ризиків, зв’язаних з лізинговим майном важливі взаємини
лізингових компаній і постачальників.

Наявна теоретична основа нових для України методів керування ризиками в
лізингових операціях, а також приведені факти застосування цих методів
на практиці дають можливість виробити методичні рекомендації.

5. Практичні підходи для управління ризиком

лізингових операцій

При вивченні кредитної структури і джерел повернення кредиту необхідно
розглядати як кредит лізинговій фірмі, так і лізинг орендарю. Основною
метою такого підходу є збереження відповідності лізингу прямому
кредитуванню.

Аналіз ризиків по проекту повинен виконуватися при тій умові, що маються
на увазі і лізинговій фірмі й орендар. Наприклад, у стадії
функціонування проекту фінансові й економічні ризики повинні
розглядатися з погляду й орендаря і лізингової фірми, у той час як мають
місце на цій же стадії технологічні й екологічні ризики, швидше за все,
варто оцінювати, маючи у виді тільки орендаря.

Лізингова компанія при формуванні портфеля лізингових угод може піти або
по шляху універсальності (тобто не зосереджуватися на роботі з
визначеною галуззю, чи типом майна), або в неї може скластися
спеціалізований підхід. Спеціалізація може піти по наступним напрямках:
робота з визначеною галуззю (галузевий підхід), з конкретним типом
майна, спеціалізація на визначеній території, спеціалізація по типі
клієнтів (малі і середні підприємства, або тільки великі підприємства).

Для перерозподілу ризиків, зв’язаних з якістю активів у лізинговому
портфелі, також використовується секьюритизація. В останні роки, багато
закордонних лізингових компаній шукали заміну джерел фінансування і
зміни якості активів з метою зменшення ризиків лізингового портфеля;
особливо через секьюритизацію активів. Незважаючи на те, що
секьюритизація є дуже складним механізмом, застосування якого почалося
лише недавно в країнах з розвитий лізинговою інфраструктурою, темпи
росту програм секьюритизації вражають. Секьюритизація може стати
особливо корисної в що розвиваються чи перехідних ринках, оскільки не
вимагає наявності внутрішнього фондового ринку. Інвестиції в
підприємство-власника секьюритизованого лізингового портфеля, може
здійснювати також і компанія-нерезидент.

У змісті мінімізації ризиків, зв’язаних з лізинговим майном важливі
взаємини лізингових компаній і постачальників, оскільки для
постачальників устаткування лізинг є ефективним способом збуту своєї
продукції.

Міжнародний досвід показує, що при підвищених комерційних ризиках
постачальник і лізингодавець переглядають свої взаємини в пошуку
найбільш оптимальних рішень мінімізації ризиків. Щоб не знизити обсяги
своєї діяльності постачальник і лізингодавець приходять до угоди про
розподіл комерційних ризиків між собою. Найбільш розповсюдженою
практикою є гарантії зворотного викупу (buy-back). Лізингодавці,
прагнучи одержати максимальні гарантії під свої інвестиції, часто
наполягають на включенні в договір з постачальником, як істотної умови,
можливість зворотного викупу майна. Лізингові компанії, що особливо
забезпечують лізингоотримувачів новим, технічно прогресивним
устаткуванням, несуть значні ризики по лізингових операціях.

Висновок

Таким чином, лізингові операції мають підвищений ступінь ризику —
майновий і фінансовий, хоча останній для лізингоотримувача подібний до
ризику, пов’язаного з утворенням будь-якого боргу, все ж він істотно
менший внаслідок існування безпосереднього зв’язку між кредитом і
активами, що фінансуються.

Для України перспективними виглядає ціла низка методів управління
ризиками в лізингових операціях.

До них входять: Комплексний підхід у кредитному аналізі лізингової
угоди. На практиці банки застосовують різні методи оцінки лізингових
проектів, однак, закономірності в таких аналізах просліджуються досить
чітко.Розподіл ризиків у лізингових операціях. Навіть якщо ризики по
лізинговій угоді правильно оцінені, то розвиток лізингу в України,
взагалі, багато в чому залежить від надійних гарантій, що скорочують
ризики, яким можуть бути піддані учасники лізингових операцій. Інтерес
кожного лізингодавця полягає в скороченні своїх ризиків по проектах.
Формування лізингового портфеля і його секьюритизація. У той час як
обґрунтувати універсальну стратегію формування лізингового портфеля, що
сполучить у собі найменші ризики і високу прибутковість лізингової
компанії навряд чи можливо, якість активів, напевно, найбільше важливо в
змісті формування доходів і мінімізації ризиків у лізинговій діяльності.
Керування ризиками, сполученими з лізинговим майном. Вид переданого в
лізинг майна важливий у змісті концентрації гарантій майновою заставою,
ризику старіння устаткування і попиту на вторинному ринку. У змісті
мінімізації ризиків, зв’язаних з лізинговим майном важливі взаємини
лізингових компаній і постачальників.

Список використаної літератури

Бланк И.А. Управление использованием капитала. – Киев: “Ника-Центр”,
2000. 

Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – Киев: МП “ИТЕМ
лтд”, СП ”АДЕФ”. – 1996.

Герасимчук М. Джерела і структура капітальних вкладень // Економіка
України. – № 12. – 1998. – С. 16 – 24.

Джеймс А.Ф., Стонер Едвін Г. Долан. Вступ у бізнес. – Київ, 2000. –
752с.

Костіна Н. І., Алєксєєва А. А., Василик О. Д. Фінанси: система моделей і
прогнозів: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 1998.

Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси України – № 7 –
1998.

Лизинг // Бизнес – № 12 – 1999.

Лобанов Е.М., Литовский М.А. Управление финансами. – М.: ИНФРА-М, 1998.
– 251 с.

Огородников И. Налогообложение прибыли при осуществлении лизинговых
операций // Навигатор бухгалтера – №33. – 1998.

Малышенко К. Проблемы эффективности лизинга в Украине // Хозяйственное
право – №5. – 1998.

Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О. И. Волкова –
М.:ИНФРА-М, 1997.

PAGE

PAGE 18

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020