HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат

на тему:

“Нова українська література Галичини”

Юрій Андрухович. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ).
Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у
Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в
Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював
відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991 – 1995).
Співредактор часопису тексту і візії «Четвер» (1991 – 1996).

Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні
річища: поетичне і прозове.

Поетичний дебют Ю.Андруховича відбувся в першій половині 80-х рр., і
завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом
прихильно зустрінутої критикою. Того ж таки року А. разом із В.Небораком
та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу (скорочення від «бурлеск
– балаган – буфонада»), значення якої для кожного з трьох її учасників з
роками змінювалося – від чогось на кшталт «внутрішнього таємного ордена»
до «прикладної квазіфілософії життя». Проте друга поетична збірка
Андруховича («Середмістя», 1989) носить швидше не «бубабістський», а
«елегійно-класицистичний» характер. Вповні «балаганно-ярмарковою» можна
вважати натомість третю збірку – «Екзотичні птахи і рослини» (1991), яка
волею автора мала б носити підзаголовок «Колекція потвор».

Поетичне річище Андруховича вичерпується десь наприкінці 1990р. і
завершується друкованими поза збірками циклами «Листи в Україну»
(«Четвер», №4) та «Індія» («Сучасність», 1994, №5). Домінантою поетичної
картини А. в усі періоди його творчості видається напружене шукання
«духовної вертикалі буття», суттєво занижене тенденцією до примирення
«вертикального з горизонтальним». Звідси – стале поєднання патетики з
іронією, нахил до стилізаторства і заміна «ліричного героя» щоразу новою
«маскою».

З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань
«Зліва, де серце» («Прапор», 1989) – майже фактографія служби автора у
війську, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань
у вартівні. 1991р. з’являється друком параісторичне оповідання «Самійло
з Немирова, прекрасний розбишака» («Перевал», №1), що ніби заповідає
характерні для подальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з
текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою, достатньо прозоре),
колажність, еротизм, любов до маґічного і надзвичайного. Романи
«Рекреації» (1992), «Московіада» (1993) та «Перверзія» (1996) при
бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них
є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень
«фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи являють собою доволі
відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, «чорний реалізм», тріллер,
ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і
сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п’ять
днів і ночей у «Перверзії».

Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших
країн і поступово складається в майбутню «книгу спостережень» над
нинішніми особливостями європейського культурно-історичного ландшафту.

Поезія Юрія Андруховича представлена збірками Небо і площі (1985),
Середмістя (1989), Екзотичні птахи та рослини (1991) та циклами віршів
«Листи в Україну» (Четвер, № 4), «Індія» (Сучасність, 1994, №5). З
прозових творів найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де
серце» (Прапор, 1989) — майже фактографія служби автора у війську. 1991
року з’являється друком параісторичне оповідання «Самійло з Немирова,
прекрасний розбишака» (Перевал, №1), що ніби заповідає характерні для
дальшої прози Андруховича риси: схильність до гри з текстом і читачем,
містификаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і
надзвичайного (романи Рекреації 1992, Московіада 1993, та Перверзія
1996).

Есеїстика Андруховича виникає внаслідок його частих подорожей до інших
країн і поступово складається в майбутню «книгу спостережень» над
особливостями європейського культурно-історичного ландшафту. Остання
публікація – «Центрально-східна ревізія» у книзі Моя Європа: Два есеї
про найдивнішу частину світу («Класика», 2001).

Твори Юрія Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді
окремими книжками, а в США, Швеції, Росії, Австрії, Фінляндії окремими
публікаціями. Він є також автором перекладів із польської
(Т.Конвіцький), німецької (Р.М.Рільке, Ф.Голер, Ф.фон
Герцмановскі-Орландо), російської (Б.Пастернак, О.Мандельштам, А.Кім) та
англійської (Шекспірів «Гамлет»).

F H J L P ? N

2001 року Юрій Андрухович став лауреатом міжнародних премій Гердера та
Фундації Антоновичів.

Твори А. перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині,
Фінляндії (окремими книжками), США, Швеції, Росії‚ Австрії (окремими
публікаціями).

Поезія Андруховича займає чільне місце у творчості легендарних
українських рок груп «Плач Єремії» та «Мертвий півень».

Степан Григорович Пушик народився 26 січня 1944 р. в с.Вікторові,
Галицького району, Івано-Франківській області в селянській родині.
Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській
середніх школах , спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському
технікумі та літературному інституті в Москві.

Трудову і творчу діяльність почав з п’ятнадцяти років. Працював
рахівником і плановиком-економістом в колгоспах косівського та
Верховинського районів Івано-Франківської обл. Служив у армії — після на
журналістській роботі. Був головою клубу творчої інтелігенції,
керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем. Доцентом
Київського та Прикарпатського університетів. Степан Пушик обирався
Народним депутатом України (1990-1994 рр.). Належав до Народної Ради та
Демблоку, голосував за суверенітет на за Акт про проголошення незалежної
України. У Верховній раді був членом Комісії культури й духовного
відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Спілки письменників України, українського
ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президент Фонду культури, Головної
Ради Всеукраїнського Товариства пам’яток історії та культури. Був
головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови
імені Т.Г.Шевченка, яке очолював. Член редколегії часописів «Дзвін»,
«Березіль», лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка в галузі
літератури, також премій М.Ірчана, О.Копиленка, ряду
літературно-мистецьких конкурсів.

Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець, кандидат
філологічних наук, доцент Прикарпатського університету імені
В.Стефаника.

Автор поетичних збірок «Молоді громи», «Золотий Тік», «Писаний камінь»,
«Задума Гір», «Головиця», «Луни», «Галич», «Заплаканий промінь», книжки
вибраних віршів, поем і пісень «Хмаролом». Для дітей випустив
збірки»Маленьке шпаченя», «Золотий човник».

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями. Їх поклали на
музику композитор А.Кос-Анатольський, В.Івасюк, О.Білаш, А.Пашкевич,
Б.Шиптур, Б.Юрків та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень,
буклети «Співають гори», «Любисток», «Над горою місяць повен», «Козак
гуляє», аудіо і грамзаписи.

Степан Пушик також автор романів. Повістей, оповідань, нарисів. Есе,
літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства.
Окремими книжками побачили світ «Страж-гора», «Галицька брама»,
«Ключ-зілля», «Перо Золотого птаха», «Дараби пливуть у легенду»,
«Івано-Франківщина», «Землі нев’януча краса». Цей перелік буде не
повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд,
переказів, тостів, а саме: «Казки Підгір’я». «Золота вежа», «Срібні
воли», «Українські тости» та багато книжок виданих у співтоваристві.

У співавторстві із В.Смоляком С.Пушик створив п’єсу за новелами
В.Стефаника «Земле моя», яка з успіхом йшла на сцені Івано-Франківського
обласного музично-драматичного театру імені Івана-Франка.

Цінним здобутком митця є його переклад, реконструція та розшифрування
багатьох темних місць «Слово о полку Ігоревім».

Поет брав участь в створенні телесеріалів «Тарасові шляхи», «Карпатське
літо», «Живе джерело». Він упорядкував і видав посмертні твори Ольги
Стрілець.

Побував у багатьох країнах світу.

Твори Степана Пушика перекладені на російську, китайську , румунську,
молдавську, білоруську, литовську, киргизьку, словацьку та інші мови.

Андрухович Ю. Можливо, я дочекаюся вже завтра? // “Літературна
Україна”. – 1998. – 29 жовтня.

Андрухович Ю. Рекреації. Романи. – К., 1996.

Медвідь В. Збагнувши, що належите до великої культури, не захочете
дивувати світ “карнавалами” // “Літературна Україна”. – 1993. – 6
травня.

Москалець К. Незадоволення твором // “Сучасність”. – 1993. — №9.

Павлишин М. Що перетворюється в “Рекреаціях” Юрія Андруховича? //
“Сучасність”. – 1993. – №5.

Сєдакова О. Постмодернізм: засвоєння відчуження // Дух і літера. – К.,
1997. — № 1-2.

Степан Пушик – поет чи політик? // Галичина. – 2006. — №110.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи