HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Німець-російські відносини на сучасному етапі”

ПЛАН

Вступ

1. Російсько-німецькі відносини у 90-их роках

2. Сучасний стан російсько-німецьких відносин

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поява в 1990 р. на політичній карті світу замість двох окремих німецьких
держав об’єднаної Німеччини спричинила зміни в міжнародних відносинах.
Це було обумовлено порушенням колишньої рівноваги в європейському
співтоваристві, утворенням політичного вакууму в Східній і Центральній
Європі, що призвело до переосмислення основних засад зовнішньої політики
Німеччини і Росії, пошуку свого місця на світовій арені в умовах
переходу від двополярного до однополярного світу. У результаті обидві
країни вийшли на усвідомлення необхідності формування нових пріоритетів
у зовнішній політиці, що згодом відобразилося на формулюванні головного
пріоритету — стратегічного партнерства двох країн. При цьому єдиного
погляду на основні засади нової зовнішньої політики Росії не було.
Представники різних політичних кіл коливалися між концепціями «чистого»
глобалізму, «євразійства», а то й збереження за Росією ролі однієї з
провідних держав світу. Проте всі сходилися в одному: саме нова
Німеччина може стати брамою до європейського співтовариства, до
створення нової системи стратегічної безпеки. Такому вибору сприяло й
те, що нова Німеччина успішно скористалася сприятливими для себе умовами
для переходу до нової зовні¬шньої політики, що відповідало її
еко¬номічній потужності і зростаючому міжнародно¬му політичному впливу.
Стратегічне партнерство теж сприймалося в обох країнах по-різному.
Німеччина на перший план ставила питання збереження безпеки і
стабільності в Європі, Росія — економічний аспект. Проте стратегічне
партнерство, щоб бути справжнім, тривалим та стабільним, повинно
спиратися на три елементи: співробітництво в політичній сфері,
торговельно-економічні зв’язки та культурно-гуманітарні зв’язки.
Відсутність хоча б одного із цих елементів може призвести до руйнації
усієї конструкції стратегічного партнерства.

1. Російсько-німецькі відносини у 90-их роках

Взаємовідносини Росії й Німеччини в 1990-і роки ХХ століття пережили два
періоди. Перший – початок 1990-х рр. – встановлення тісних двосторонніх
стосунків, коли Німеччина була найважливішим економічним і політичним
партнером Росії, своєрідним представником Росії в Європі та світі, що
допомогло їй подолати колишні стереотипи щодо неї з боку західних країн
і, перш за все, країн-членів НАТО. Цей період характеризувався активним
розвитком двосторонніх і становленням багатосторонніх відносин з
німецькою стороною через різні міжнародні організації, членом яких Росія
залишалася, посівши місце СРСР, або до яких вона вступила за допомогою
Німеччини.

Другий етап, який співпав з другою половиною 1990-х років,
характеризувався деяким охолодженням двохсторонніх відносин, проте
подальшим розвитком їх багатоплановості. У цей період російсько-німецька
співпраця все більше виступає на передній план і стає значним фактором
розвитку міжнародних відносин. Саме в цей час складаються основні засади
нового співробітництва Росії і Німеччини, чому сприяли політичні зміни в
керівництві Росії кінця 1999 року.

Німеччина є найважливішим партнером Росії на міжнародній арені,
своєрідною брамою до ЄС і НАТО.

Щодо співпраці Росії та Німеччини в галузі економіки та культури,
зауважимо, що вона стала більш інтенсивною. Якщо в Радянському Союзі
такі зв’язки були строго монополізовані і практично всі перебували під
особливим контролем держави й органів державної безпеки, їхню систему
визначали двосторонні міжнародні угоди, то вже наприкінці 80-х і в 90-і
рр. ситуація радикально змінилася.

Якщо на першому етапі обидві держави найбільше уваги приділяли розвитку
політичних та економічних зв’язків, то на другому, тобто з середини 90-х
рр. ХХ ст. починається активний розвиток співробітництва в гуманітарній
та культурній сферах. Воно здійснюється як на державному, так і
регіональному рівні. Останній наприкінці 90-х рр. виходить на передній
план й займає все більше місця у взаємовідносинах двох країн. Про це
зокрема свідчить налагодження системи партнерства між містами Німеччини
й містами та районами Росії, які підкріплюються двосторонніми зв’язками
між підприємствами, закладами освіти, лікарнями та ін. Більше уваги
приділяється вивченню німецької мови в Росії та російської — в
Німеччині, обміну культурними делегаціями, виставками, спільному виданню
наукової літератури в галузі історії, політології та ін. Наприкінці 90-х
рр. російсько-німецькі відносини в гуманітарній і культурній сферах
вийшли на новий рівень – було розпочато Петербурзький діалог громадських
товариств. Проте він досі не вийшов за межі раніше досягнутого рівня, до
чого спричинилися зміни в ставленні до Росії західних країн – партнерів
Німеччини по НАТО і ЄС.

2. Сучасний стан російсько-німецьких відносин

Владімір Путін добре знає Німеччину ще від часів своєї служби в КДБ.
З 1985 по 1990 роки він жив із родиною в Дрездені, де народилася його
молодша донька. Теперішній російський прем’єр-міністр Путін говорить
німецькою, а його колега, канцлер Ангела Меркель, натомість досить добре
володіє російською. Здавалося б, для подальшого розвитку інтенсивних
контактів між державами є найкращі передумови. Та все ж
німецько-російські відносини за урядування Меркель стали значно
прохолоднішими, ніж у часи її попередника Ґергарда Шредера. 

Розширення Європейського Союзу не лише посунуло Німеччину до
географічного центру ЄС, але й посилило її геополітичні позиції.
Зокрема, це стосувалося і її претензій на особливі відносини з Росією,
адже ця країна відіграє важливу роль у німецькій зовнішній політиці ще з
ХІХ століття. Таку романтичну політику Берліна щодо Кремля вже давно
негативно сприймають сусіди Німеччини, зокрема Польща. Берлін тривалий
час зберігав мовчанку, поки імперіалістичні амбіції Москви критикували в
Лондоні, Стокгольмі, Варшаві або Києві. Після конфлікту з Грузією та
газової суперечки з Україною в німецько-російських відносинах багато
чого змінилося.

У Німеччині є давня політична традиція, яка полягає в тому, що гарні
відносини з Росією мають першочергове значення для країни. Особливо
яскравим представником цієї політичної школи був канцлер Ґергард Шредер,
який до сьогодні залишається провідником російських інтересів у
німецькому політикумі. Свою політику стосовно Росії та інших
недемократичних держав на кшталт Китаю Берлін будував на ґрунті
особистих контактів й особливих інтересів. Ці контакти та інтереси слід
розглядати в першу чергу як економічні.

Перспективи ведення бізнесу в Росії також є привабливими для
орієнтованих на експорт галузей німецької економіки. І хоч Росія посідає
лише 12 місце у списку головних торговельних партнерів Німеччини, обсяг
російсько-німецької торгівлі постійно зростає. У 2007 році торговельний
оборот між двома країнами сягнув ?57 млрд. Для порівняння, обсяг
торгівлі Німеччини з Україною – лише близько ?6,5 млрд.

????H?H????????H?H??????????
??H?H????????????H?H????????H?H????????J?J?J?H?H???За правління Шредера
водночас з економічними зростали й зовнішньополітичні амбіції Німеччини.
Французько-німецька вісь домінує в Євросоюзі, та й у світовій політиці
Берлін більше не приховує своїх амбіцій. Наприклад, активно відстоює
своє право на постійне перебування в Раді Безпеки ООН і може в цьому
питанні покладатися на Москву. Окрім того, Берлін і Париж намагаються
стримувати США в їх прагненні до світової гегемонії. На початковому
етапі війни в Іраку німецьким політикам були властиві критичні нотки в
ставленні до США, що межували з антиамериканізмом. Росія в цій справі є
природним союзником. Не дивно, що розмови про створення осі Париж –
Берлін – Москва активно точаться вже багато років.

Російські інтереси в німецькій політиці обстоювали люди, яких у
Німеччині називають Russland-Versteher. Цей термін передбачає не лише
розуміння Росії, але й романтичне ставлення до неї. У лавах
Russland-Versteher переважно ліві та соціал-демократи, але є серед них і
ліберальні та консервативні політики. Їхня головна ідея полягає в тому,
що Європа повинна зберігати однакову дистанцію як до Росії, так і до
США.

«Не можна розглядати російську поведінку [в Грузії] окремо від тяжких
помилок американської адміністрації Буша в Іраку…» – пише на своїй
інтернет-сторінці Крістіан Кляймінґер, депутат німецького парламенту від
Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) і член Німецько-російської
парламентської групи. Про це саме твердять інші впливові
соціал-демократи – голова фракції партії в Бундестазі Петер Штрук і
депутат Європарламенту Мартін Шульц. Те, що вони ставлять на один щабель
регіонального гравця з імперськими повадками й демократичну наддержаву,
політиків не турбує. Та це абсурдне зіставлення симптоматичне для
німецької політики сприяння Росії, що сягнуло апогею за часів Шредера.
Екс-канцлер якось навіть назвав свого приятеля Путіна «істинним
демократом», за що його висміювали вдома.

Перші ознаки протверезіння серед Russland-Versteher стали помітними під
час конфлікту в Грузії, коли навіть їм у зв’язку з цензурою була
недоступна реальна інформація з театру воєнних дій. Сьогодні на
веб-сайті німецького міністерства закордонних справ можна прочитати, що
«грузинський конфлікт у серпні 2008 року вплинув на двосторонні
відносини» між Росією та Німеччиною. Ще рік тому такий пасаж на сайті
зовнішньополітичного відомства важко було б уявити.

Ліві публіцисти – як-от московський кореспондент Die Tageszeitung
Клаус-Гельґе Донат – ставали дедалі критичнішими до Москви. «Якщо Росія
прагне до багатополярного світового порядку і поваги, то вона це розуміє
як повагу до себе, а не до інших. Берлін, очевидно, не хоче цього
розуміти», – писав він невдовзі після початку війни у Грузії. Крім того,
відомий політолог, професор Клаус Леґґеві вщент розкритикував
Russland-Versteher. Політичний клас Росії – «це явний ворог демократії
та Заходу», небезпечний не лише для незалежної Грузії, але й для Молдови
та України, писав науковець після вступу російських військ на грузинську
територію.

Звичайно, про поразку проросійського лобі говорити рано, але дещо все ж
змінилося. Тепер усім зрозуміло, що німецька політика «Зміни через
зближення» зазнала фіаско – це засвідчив спочатку конфлікт у Грузії, а
потім і газова війна з Україною. Певна річ, імідж Києва в очах німецьких
політиків та експертів теж далекий від позитивного. Але ця суперечка
остаточно переконала Західну Європу та Німеччину в тому, що Росія
використовує свої нафтові й газові родовища для реалізації політичних
інтересів.

А отже, Україна вийшла з цієї суперечки як переможець – принаймні
політично. Путін навіть поскаржився під час свого візиту до Берліна в
середині січня, що Німеччина поводиться в цьому конфлікті аж надто
нейтрально. Російський прем’єр-міністр був настільки розлючений, що коли
один із німецьких журналістів на прес-конференції запитав, коли Москва
знову відкриє газовий кран, він роздратовано вигукнув: «Ми відкрили
газовий кран! Хіба ви не знаєте цього? Ви що, не бачили?»

Російсько-німецькі відносини безсумнівно дали тріщину, і дуже ймовірно,
що романтичний період політики Німеччини щодо Росії добіг кінця. Але
Берлін залишається одним із найважливіших союзників Кремля в
Європейському Союзі. Зокрема, надійним адвокатом російських інтересів у
Європі є міністр закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмаєр.

Висновки

Отже, взаємовідносини Росії й Німеччини в 1990-і роки ХХ століття
пережили два періоди. Перший – початок 1990-х рр. – встановлення тісних
двосторонніх стосунків, коли Німеччина була найважливішим економічним і
політичним партнером Росії, своєрідним представником Росії в Європі та
світі, що допомогло їй подолати колишні стереотипи щодо неї з боку
західних країн і, перш за все, країн-членів НАТО. Цей період
характеризувався активним розвитком двосторонніх і становленням
багатосторонніх відносин з німецькою стороною через різні міжнародні
організації, членом яких Росія залишалася, посівши місце СРСР, або до
яких вона вступила за допомогою Німеччини.

Другий етап, який співпав з другою половиною 1990-х років,
характеризувався деяким охолодженням двохсторонніх відносин, проте
подальшим розвитком їх багатоплановості. У цей період російсько-німецька
співпраця все більше виступає на передній план і стає значним фактором
розвитку міжнародних відносин. Саме в цей час складаються основні засади
нового співробітництва Росії і Німеччини, чому сприяли політичні зміни в
керівництві Росії кінця 1999 року.

Останнім часом стосунки офіційної Німеччини з Росією є дуже обережними,
але і на перспективу ці країни будуть співпрацювати у різних напрямках,
що зумовлено історичною та геополітичною ситуацією.

Німеччина є найважливішим партнером Росії на міжнародній арені,
своєрідною брамою до ЄС і НАТО.

Список використаної літератури

Борко Ю. Россия и Европейский Союз: ближние и дальние перспективы
партнерства // Россия и Германия в Европе. – М., 2006. – С.85.

Братчиков И., Любинский Д. Россия и Германия // Меж¬дународная жизнь. —
2006. — №3. — С. 19-26.

Братчиков И., Любинский Д. Россия и Германия // Международная жизнь. —
2002. — №3. — С.22.

Бушин Б. Российско-германские деловые связи // Вне¬шняя торговля. —
2004. — №1-2. — С. 25-34.

Крылов С. Главный внешнеполитический партнер России // Международная
жизнь. — 2002. — №8. — С. 42-44.

Платковский В.В. Россия и Германия в наше время // Социологические
исследования. — М.: Наука, 2005. — С. 49-60.

Сергунин А.А. Российская внешнеполитическая мысль: проблемы национальной
и международной безопасности. — H. Новгород, 2003.

Фишер М. Внешняя политика Германии на рубеже XX-XXI в.: Пер. с нем.
Грузина П.Е. — СПб., 2003.

Чернов О. Россия за укрепление стратегической стабильности //
Международная жизнь. — 2002. — №3. — С. 106-115.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 10

Похожие записи