.

Науково-дослідні парки, особливості їх створення в США (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 8206
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Науково-дослідні парки,

особливості їх створення в США”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості створення науково-дослідних парків в США

2. Чинники, які впливають на формування науково-дослідних парків.
Основні риси дослідних парків

3. Аналіз основних технопаркових структур США

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Пальма першості в справі створення науково-технологічних парків належить
США. Історія таких структур в Америці нараховує вже кілька десятків
років, зв’язано це з тією роллю, що малий бізнес традиційно відіграє
важливу роль в економіці країни.

Як засновника першого наукового парку справедливо називають
Стенфордський університет. З початку своєї діяльності наприкінці 40-х,
початку 50-х років Стенфордський парк став місцем комерційної
діяльності, джерелом якої служили результати наукових досліджень
талановитих учених з університетських лабораторій.

Багато хто з заснованих у парку фірм перетворилися пізніше у великі
багатонаціональні корпорації.

Спочатку кількість технопарків у США росла повільно, але в міру
відкриття ефективності роботи такого роду штучно створеного середовища в
80-і роки технопарки в США сталі з’являтися один за іншим.

На сьогоднішній день у США нараховується більш 160 технопарків (більш
30% від загального числа технопарків у світі).

У Європі технопарки з’явилися на початку 70-х років для поліпшення
взаємодії між науково-технічним сектором і ринком, а також для створення
нових можливостей для фінансування науково-технічної діяльності.

Одними з перших був Дослідницький парк Університету Херіот-Уатт в
Единбурзі; науковий парк Трініти-коледж у Кембриджі; Левенла-Нев у
Бельгії; Софія-Антиполіс у Ніцці і Зона наукових і технічних нововведень
і виробництва (ZIRST) у Греноблі.

Але досвід створення науково-дослідних парків саме у США є вкрай
повчальним і провідним, тому в даній роботі більш детальніше зупинимося
на розгляді особливостей створення науково-дослідних парків саме в
Сполучених Штатах Америки.

1. Особливості створення науково-дослідних парків в США

Досвід становлення наукових парків у США, Канаді і західноєвропейським
країнам має багато загального, що зв’язано спільністю середнього класу,
розвитком ринкової економіки, одночасним переходом від індустріальної
ери до сервісно-інформаційного, тому особливо по початку технопарки в
Європі копіювали ранню модель технопарків США з властивими їй наявністю
одного засновника й основним видом діяльності – здачею землі в оренду
власникам наукоємних фірм, але поступово в них стали будувати так звані
«інкубатори технологічного бізнесу» – будинки для розміщення багатьох
малих початківців інноваційних фірм, які надавали перспективним
підприємцям виробничі приміщення, забезпечували набором послуг, зв’язком
з місцевим університетом або науковим центром, а також з фінансовими
колами. У західних країнах інноваційні центри відіграють важливу роль в
інфраструктурі науки і технологій.

Сучасна модель технопарку має наступні особливості:

1) наявність будинку, призначеного для розміщення в ньому десятків малих
фірм (це сприяє формуванню великого числа нових малих і середніх
інноваційних підприємств, що користаються всіма перевагами системи
колективних послуг);

2) наявність декількох засновників (цей механізм керування значно
складніше механізму з одним засновником, однак набагато ефективніше,
наприклад, з погляду доступу до фінансування);

3) широка фінансова підтримка діяльності технопарків з боку державних і
муніципальних органів влади, а також за рахунок спеціально створених
фондів.

Бурхливий розвиток технопарків у США й у Європі почалося лише в 80-і
роки XX ст., що спричинило досить швидке поширення ідеї технопарку за
межами економічно розвинутих країн: у Канаді, Сінгапуру, Австралії,
Бразилії, Індії, Малайзії, Китаї, Японії.

Як засновника першого наукового парку справедливо називають
Стенфордський університет (табл. 1).

З початку своєї діяльності наприкінці 40-х, початку 50-х років
Стенфордський парк став місцем комерційної діяльності, джерелом якої
служили результати наукових досліджень талановитих учених з
університетських лабораторій.

Багато хто з заснованих у парку фірм перетворилися пізніше у великі
багатонаціональні корпорації.

Така фірма як “Хьюлетт-Паккард” (прогноз виторгу на 2004 рік – $80
млрд.) наочно демонструє, які результати можуть бути отримані за
допомогою наукового парку.

По будь-яких мірках Стенфорд досить великий науковий парк. Він займає
порядку 700 акрів (280 га) у регіоні, що прославився феноменальними
результатами по розвитку наукомісткого сектора промисловості.

Проте, треба було 30 років, щоб завершити будівництво, формування
інфраструктури і здати в оренду усю вільну землю наукового парку.

Цей факт підкреслює фундаментальну особливість таких проектів – вони є
довгостроковими, вимагають терпіння і відданості справі.

Таблиця 1

Ключові дати в історії технопарків

1939 Створення Hewlett Packard випускниками Стенфордського Університету
в Упало Альто, Каліфорнія. Ранні стадії “Кремнієвої Долини”

1951 Заснований Стенфордський дослідницький парк: перший технологічний
парк у США на території університету

1956 Створення Новосибірського наукового містечка

1959 Підстава “Дослідницького трикутника” у Північній Кароліні (Research
Triangle Park)

1980-е Десятиліття швидкого розвитку технопарків у Європі

1983 У Японії прийнятий закон про технополісах

1984 Національний технологічний парк заснований в Ірландії (Лімерик)

1991 Індія створює Технологічні парки програмного забезпечення
(Software Technology Parks of India)

Стенфордський парк знаходиться приблизно в 5 милях до півдня від
університету і сьогодні складає лише малу частину зони наукомісткої
промисловості, що простирається від затоки Сан-Франциско, у напрямку до
Пало-Альто і через Купертіно, до південної окраїни Хосе.

Більшість з розташованих тут підприємств не мають прямого відношення до
парку, але, безсумнівно, парк був для них прикладом і своєрідним
“центром кристалізації”. Це підкреслює ще одну особливість наукового
парку.

У США наукові парки спочатку розвивалися повільно. Але в 80-і роки вони
стали з’являтися один за іншим.

Цікаві наукові парки “Дослідницький трикутник” у Північній Кароліні і
“Міський парк Філадельфії”, штат Пенсільванія. Перший з них представляє
втілення концепції “паркленд”, а другий – концепції “парк у центрі
міста”.

На сьогоднішній день у США нараховується більш 150 наукових парків,
розміри яких варіюються від 150 акрів (60 га) до 6500 акрів (2600 га).

Слід зазначити, що дорога, що оперізує Бостон № 128, яку часто згадують
у літературі, не є науковим парком, хоча й акумулює наукомісткі фірми,
більшість з який вийшли з Масачусетського технологічного інституту. У
цієї структури немає центра управління.

У Європі наукові парки з’явилися на початку 70-х років. Першими були
Дослідницький парк Університету Херіот-Уатт, Единбург; Науковий парк
Трініти-колледжа, Кембридж; Левенла-Нев, Бельгія; Софія-Антиполис у
Ніцці, і ЗИРСТ у Гренобле, Франція.

Ці парки повторювали ранню модель наукового парку США, особливістю якої
є наявність одного засновника, а основний вид діяльності – здача землі в
оренду власникам наукомістких фірм.

Так само як і в США, бурхливий розвиток наукових парків у Європі
почалося лише в 1980-і роки. Одна з особливостей – науковий парк має
будинок, призначений для розміщення в ньому малих фірм. Наявність такого
будинку сприяє формуванню малих і середніх компаній, що користаються
колективними послугами.

У 1980-х роках ідея наукового парку швидко вийшла за межі країн, що
уособлюють “Захід”, а також країн типу Канади, Сінгапуру або Австралії.
Наукові парки стали створюватися в Бразилії, Індії, Малайзії, а сьогодні
й у країнах колишнього “Східного блоку” – у Східній Європі, СНД і Китаї.
У світі сьогодні нараховується близько 400 наукових парків. Безліч інших
перебувають у стадії створення.

2. Чинники, які впливають на формування науково-дослідних парків.
Основні риси дослідних парків

У кожнім конкретному випадку, при створенні наукового парку, необхідно
базову модель адаптувати до місцевих умов, задачам, фінансовій і
правовій системі. Місцеві фактори у вирішальній ступені впливають на
організаційну структуру наукового парку і його життєздатність.

Причина, по якій та чи інша організація або група вирішує створити
науковий парк, може розглядатися як головна задача, що повинна
вирішувати парк. Кожен науковий парк вирішує свої задачі, виходячи з
місцевих умов і ресурсів.

Необхідно відзначити, що у світі лише деякі наукові парки створені одним
організацією-засновником. Переважна більшість з них створені на основі
спільності інтересів декількох організацій, хоча кожна з них може мати
свої пріоритети, відповідно до яких, покладається, повинний діяти
науковий парк.

Кожен науковий парк може переслідувати кілька мет, але значимість тієї
чи іншої мети визначається місцевими умовами і домінуючим положенням
того чи іншого засновника.

Таблиця 2

Приклади технологічних парків за рубежем

Назва The Singapore Science Park Chicago Technology Park Research
Triangle Park National Technological Park

Місцезнаходження Сінгапур Ілінойс, США Північна Кароліна, США Лімерик,
Ірландія

 

Площа, га 65 56 2830 263

Підстава 1980 1987 1959 1984

Володіння / керування Приватизований у 1990 році   Керування здійснює
некомерційний фонд, створений трьома містами і їх університетами
Керується ірландською урядовою регіональною компанією в співробітництві
з Університетом Лімерика

В даний час у світі існує велика безліч різноманітних форм технопаркових
структур:

наукові парки, технологічні і дослідницькі парки,

інноваційні, інноваційно-технологічні і бізнес-інноваційні центри,

центри трансферту технологій,

інкубатори бізнесу й інкубатори технологій, віртуальні інкубатори,

технополіси та інші.

 

Між деякими з цих форм існують принципові відмінності, зв’язані з різним
функціональним призначенням, специфікою організаційної форми, спектром
розв’язуваних задач, у той час як між іншими технопарковими структурами
відмінність носить скоріше термінологічний характер, іноді зв’язаний з
особливостями розвитку інноваційної інфраструктури у визначеній країні.

3. Аналіз основних технопаркових структур США

Можна виділити основні три групи технопаркових структур:

інкубатори,

технопарки,

технополіси.

Розглянемо відмінні риси, характерні ознаки кожної з цих форм і досвід
їхнього функціонування в різних країнах.

Інкубатори – це багатофункціональні комплекси, що надають різноманітні
послуги новим інноваційним фірмам, що знаходяться на стадії виникнення і
становлення.

Іншими словами, інкубатори призначені для «висиджування» нових
інноваційних підприємств, надання їм допомоги на самих ранніх стадіях
їхнього розвитку шляхом надання інформаційних, консультаційних послуг,
оренди приміщення й устаткування, інших послуг.

Інкубатор займає, як правило, одне чи кілька будинків. Інкубаційний
період фірми-клієнта триває звичайно від 2 до 5 років, після чого
інноваційна фірма залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.

Інкубатор, як форма й елемент інноваційної інфраструктури, знаходиться в
постійному розвитку, логіку якого багато в чому допомагає зрозуміти
історія виникнення і поширення інкубаторів.

Прабатьком інкубаторів у сфері інноваційної діяльності можна вважати так
називані «творчі комуни» архітекторів, дизайнерів, чи художників
майстрів народних промислів. Ці комуни, як правило, перебудовували
займані ними будинку так, щоб створити найбільш сприятливу для творчості
і спілкування середовище. Відмінною рисою цих комун, батьківщиною яких
вважають Великобританію, є те, що вони мали визначений набір послуг
колективного користування.

Всі інкубатори, створені і функціонуючі з метою підтримки нових
інноваційних компаній, сприяння інноваційному підприємництву, можна
розділити на два основних види. До першого відносяться ті, котрі діють
як самостійні організації. До другого – інкубатори, що входять до складу
технопарку.

Останнім часом у зв’язку з розвитком електронного бізнесу, активним
застосуванням Інтернет і інших нових інформаційних технологій у
виробничій і управлінській практиці виділяють як окремий вид віртуальні
чи інкубатори «інкубатори без стін». Такі інкубатори допомагають оцінити
комерційний потенціал інноваційного проекту, розглянутого як основа для
створення нової компанії; провести відповідні маркетингові дослідження;
врегулювати відносини з материнською організацією (університетом,
науково-дослідним інститутом і т.п.) з питань інтелектуальної власності;
розробити бізнес-план і загальну стратегію бізнесу; знайти партнерські
організації, що виступають у ролі чи постачальників споживачів
інноваційної продукції і т.д. Природно, що «інкубатори без стін» не
надають оренду приміщень фірмам-клієнтам. Однак достоїнством віртуальної
форми є те, що створення такого інкубатора в порівнянні з традиційною
формою сполучено, як правило, з набагато більш скромними інвестиціями.

Технопарки

Під технопарком мається на увазі науково-виробничий територіальний
комплекс, головна задача якого складається у формуванні максимально
сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких
інноваційних фірм-клієнтів.

Поняття технопарку досить близько поняттю інкубатора в сфері
інноваційної діяльності. Обоє ці елемента інноваційної інфраструктури
являють собою комплекси, призначені для сприяння розвитку малих
інноваційних компаній, створення сприятливого, підтримуючого середовища
їхнього функціонування. Розходження між ними полягає в тім, що спектр
фірм-клієнтів технопарків на відміну від інкубаторів не обмежується
тільки знову створюваними і, що знаходились на самій ранній стадії
розвитку інноваційними компаніями. Послугами технопарків користаються
малі і середні інноваційні підприємства, що знаходяться на різних
стадіях комерційного освоєння наукових знань, ноу-хау і наукомістких
технологій. Іншими словами, для технопарків не властива тверда політика
постійного відновлення, ротації клієнтів, типова для інкубаторів в
області інноваційної діяльності.

Крім того, комплекси інкубаторів розташовуються, як правило, в одному чи
декількох будинках. Технопарки ж звичайно мають і ділянки землі, що вони
можуть здавати в оренду клієнтським фірмам під будівництво тими чи
офісів інших виробничих приміщень.

Отже, технопарки в порівнянні з інкубаторами мають на увазі створення
більш різноманітного інноваційного середовища, що дозволяє надавати
більш широкий спектр послуг по підтримці інноваційного підприємництва
шляхом розвитку матеріально-технічної, соціально-культурної,
інформаційної і фінансової бази становлення і розвитку діяльності малих
і середніх інноваційних підприємств.

Основною структурною одиницею технопарку є центр. Звичайно в структурі
технопарку представлені:

інноваційно-технологічний центр,

навчальний центр,

консультаційний центр,

інформаційний центр,

маркетинговий центр,

промислова зона.

Кожний з центрів технопарку надає спеціалізований набір послуг,
наприклад, послуги по перепідготовці фахівців, пошуку і наданню
інформації з визначеної технології, юридичні консультації і т.п. До
складу технопарку в якості його окремого структурного елемента може
входити інкубатор.

Необхідно відзначити, що парки як елемент інноваційної інфраструктури в
різних країнах одержали різні визначення. Якщо в Росії за ними
закріпилася назва «технологічні парки» («технопарки») чи
«науково-технологічні парки», то в США ці структури називаються
переважно «дослідницькими парками», у Великобританії – «науковими
парками», у КНР – «науково-промисловими парками».

Технополіс, що нерідко називають також науковим чи містом наукоградом,
«містом мозків», являє собою великий сучасний науково-промисловий
комплекс, що включає чи університет інші вузи, науково-дослідні
інститути, а також житлові райони, оснащені культурною і рекреаційною
інфраструктурою.

Метою будівництва наукових містечок, технополісів є зосередження
наукових досліджень у передових і піонерних галузях, створення
сприятливого середовища для розвитку нових наукомістких виробництв у цих
галузях. Як правило, одним із критеріїв, яким повинний задовольняти
технополіс, є його розташування в мальовничих районах, гармонія з
природними умовами і місцевими традиціями.

Висновки

Під технопарком мається на увазі науково-виробничий територіальний
комплекс, головна задача якого складається у формуванні максимально
сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких
інноваційних фірм-клієнтів.

Поняття технопарку досить близько поняттю інкубатора в сфері
інноваційної діяльності. Обоє ці елемента інноваційної інфраструктури
являють собою комплекси, призначені для сприяння розвитку малих
інноваційних компаній, створення сприятливого, підтримуючого середовища
їхнього функціонування. Розходження між ними полягає в тім, що спектр
фірм-клієнтів технопарків на відміну від інкубаторів не обмежується
тільки знову створюваними і, що знаходились на самій ранній стадії
розвитку інноваційними компаніями. Послугами технопарків користаються
малі і середні інноваційні підприємства, що знаходяться на різних
стадіях комерційного освоєння наукових знань, ноу-хау і наукомістких
технологій. Іншими словами, для технопарків не властива тверда політика
постійного відновлення, ротації клієнтів, типова для інкубаторів в
області інноваційної діяльності.

Крім того, комплекси інкубаторів розташовуються, як правило, в одному чи
декількох будинках. Технопарки ж звичайно мають і ділянки землі, що вони
можуть здавати в оренду клієнтським фірмам під будівництво тими чи
офісів інших виробничих приміщень.

Сучасна модель технопарку має наступні особливості:

1) наявність будинку, призначеного для розміщення в ньому десятків малих
фірм (це сприяє формуванню великого числа нових малих і середніх
інноваційних підприємств, що користаються всіма перевагами системи
колективних послуг);

2) наявність декількох засновників (цей механізм керування значно
складніше механізму з одним засновником, однак набагато ефективніше,
наприклад, з погляду доступу до фінансування);

3) широка фінансова підтримка діяльності технопарків з боку державних і
муніципальних органів влади, а також за рахунок спеціально створених
фондів.

Бурхливий розвиток технопарків у США й у Європі почалося лише в 80-і
роки XX ст., що спричинило досить швидке поширення ідеї технопарку за
межами економічно розвинутих країн: у Канаді, Сінгапуру, Австралії,
Бразилії, Індії, Малайзії, Китаї, Японії.

Як засновника першого наукового парку справедливо називають
Стенфордський університет. З початку своєї діяльності наприкінці 40-х,
початку 50-х років Стенфордський парк став місцем комерційної
діяльності, джерелом якої служили результати наукових досліджень
талановитих учених з університетських лабораторій.

Багато хто з заснованих у парку фірм перетворилися пізніше у великі
багатонаціональні корпорації.

Така фірма як “Хьюлетт-Паккард” (прогноз виторгу на 2004 рік – $80
млрд.) наочно демонструє, які результати можуть бути отримані за
допомогою наукового парку.

Список використаної літератури

Наукові міста – міста ХХІ століття. – М., 2000.

Наука в світі. – К., 1994.

Новаторство в США. – М., 1994.

Технопарки ХХ століття / За ред. Мішутіна А.С. – М., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020