HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Наукове Товариство ім..Т.Шевченка”

ПЛАН

Вступ

1. Історія Наукового Товариства ім.Т.Шевченка

2. НТШ 1873-1939 Особистості

3. Видавнича справа

4. Наукові здобутки НТШ як загальнонаціональний фактор

5. Наукове товариство ім. Шевченка за межами України

6. Діяльність у новій Україні

7. НТШ в новому тисячолітті

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наукове товариство ім. Тараса Шевченка постало у найважчу для
української нації та культури добу — на початку 70-х років ХІХ століття.
У тоталітарній, деспотичній царській Росії, яку цивілізований світ
називав жандармом Європи, український народ і національна культура були
приречені на вимирання, деградацію та цілковите знищення.

Проте навіть у цій задушливій імперсько-шовіністичній атмосфері
траплялись короткочасні хвилі української провесни. Її започаткувала
геніальна «Енеїда» Івана Котляревського. А через кілька років Україну і
весь слов’янський світ потрясло могутнє Шевченкове слово. Та вже через
кілька років, аби ізолювати Великого Кобзаря від України та українського
народу, його віддали до багаторічної солдатчини, яка була рівноцінна
сибірській каторзі.

Вже у 1863 році, через два роки після смерті Тараса Шевченка, царська
адміністрація, безперечно, з благословіння імператора видала так званий
Валуєвський циркуляр про заборону українського слова, нашої мови, якої
«никогда не было, нет и быть не может». Намагатися щось зробити корисне
для свого народу на теренах імперсько-шовіністичної Росії було не лише
марно, але й безнадійно і навіть небезпечно. Тому патріотично
налаштована купка української інтелігенції, яка не втратила зв’язки зі
своїм народом, звертає увагу на Галичину. Відомо, що у той час Україна
була розшматованою між кількома імперіями. Суспільно-політична ситуація
в Австро-Угорській імперії була набагато толерантнішою і
інтелектуальнішою та цивілізованішою, ніж у деспотичній царській Росії.
Її формуванню значною мірою сприяли революційні процеси у багатьох
країнах Західної Європи. Зазначеною ситуацією скористалися відомі діячі
українського руху в російській Україні — письменник та історик Олександр
Кониський, визначний учений-історик Володимир Антонович, пізніше учитель
і вихователь Михайла Грушевського, близький товариш і духівник великого
українського мецената Василя Симиренка. У спілку до них увійшли заможні
люди Дмитро Пальчиков, Михайло Жученко, Єлизавета
Милорадович-Скоропадська та галицькі діячі Степан Качала, Корнило
Сушкевич та інші. Наприкінці 1873 р. вони створюють у Львові Товариство
ім. Шевченка.

В наш час Товариство ім.Т.Шевченка є вельми потужною та авторитетною у
світі громадською організацією українських науковців, діячів культури та
мистецтв. Воно об’єднує кілька тисяч членів, згуртованих у 35 наукових
комісій. Львів є історичним, керівним і методичним центром Товариства.

Осередки його створено майже в усіх обласних центрах України. НТШ має
статус загальнодержавної організації. Координація діяльності НТШ в
Україні та його зарубіжних філіях здійснюється через світову Раду
наукових товариств ім. Т. Шевченка.

1. Історія Наукового Товариства ім.Т.Шевченка

Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) — перша українська національна
академія наук. Товариство створене в 1873 р. у Львові за ідеєю
подвижників відродження Сходу і Заходу України, розшматованої на той час
двома чужинецькими імперіями — Росією та Австро-Угорщиною. Об’єктивні
передумови для виникнення Товариства в столиці Галичини створював
стимульований Шевченковою духовною спадщиною поступ українського
національного відродження за обставин заборон українського розвитку на
теренах царської Росії (зокрема після Валуєвського циркуляру 1863 р.) та
більш ліберального ставлення до українства в Австро-Угорській імперії.
Це була перша в українській історії суспільна установа, яка, сповідуючи
Шевченкові ідеї служіння Україні, присвоїла собі Його ім’я (початкова
назва інституції — Товариство ім. Шевченка): Після першого етапу
розвитку, пов’язаного з розбудовою видавничої літературної діяльности
Товариство за оновленим статутом, прийнятим у 1892 р., перетворюється в
справжню багатопрофільну академію наук (з незмінним пріорітетом до
проблем українознавства). Упродовж більшої частини історії НТШ його
структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та
Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому
«Записок НТШ» а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася
наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний
поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913):
великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних
видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв,
бібліотеки та архівів. Академічний статус Товариства закріплено
запровадженням елітарного корпусу провідних вчених — дійсних членів НТШ,
до якого крім видатних подвижників української науки приєднано велику
когорту славетних вчених Європи. У цей період появилось ряд
фундаментальних збірників та монографій, пов’язаних зі студіями
української історії, словесності та етнографії (зокрема багатотомна
«Історія України-Руси» Михайла Грушевського).
Інтелектуально-організаційне осердя НТШ в період тогочасного дуже
плідного етапу діяльности Товариства, створювала «золота трійця» в особі
Михайла Грушевського (голова Товариства, історик), Іван Франко (голова
Філологічної секції) та Володимир Гнатюк (науковий секретар, наукові
зацікавлення — фольклор і етнографія). Перша світова війна радикально
змінила долю НТШ. В час нетривалої російської окупації Львова (1914-15)
Товариство було закрите, знищені його колекції та друкарня. Також
наступне післявоєнне відродження НТШ проходило в умовах польських
репресій та економічної дискримінації. Проте Товариство продовжувало
свою діяльність, виходили «Записки НТШ» та інші збірники. Набули значної
ваги наукові напрямки пов’язані зі стислими науками, формувалися нові
музеї та природні заповідники. Вийшла друком перша Українська Загальна
Енциклопедія. Набула особливого світового значення бібліотека україніки
НТШ. В 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було
розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами,
окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені (Р. Зубик, К.
Студинський, П. Франко, В. Старосольський, І. Фещенко-Чопівський). Проте
вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміґрацію, на своєму
з’їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв’язку з
міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі
утворилося чотири краєві центри НТШ: в США (з 1947 р.), Канаді (1949) та
Австралії (1950); західноєвропейський осередок НТШ переселився в Сарсель
під Парижем, де під проводом проф. В. Кубійовича сформувався Інститут
Енциклопедії Українознавства. Упродовж останніх п’ятидесяти років
діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну
українську науку, в першу чергу українознавство. В період так зв.
перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова — 21 жовтня 1989 р.
відновили діяльність НТШ в Україні, як суспільного сектора української
науки. Упродовж років нової Української незалежности НТШ перетворилося в
загальноукраїнську суспільну академію з центром у Львові. Діяльність
Товариства охоплює 6 наукових секцій та 35 комісій, а також 15
територіальних осередків, переважно в обласних центрах України. У
частково відзисканих будинках розташована адміністрація Товариства,
бібліотека, сесійні приміщення, Дослідно-видавничий центр НТШ, що
включає комп’ютерний осередок, друкарню та «Українську книгарню
наукового Товариства ім. Шевченка». Найвагомішим здобутком відродженого
Товариства є активна видавнича діяльність, вона включає випуск численних
серійних видань, зокрема «Записок НТШ».

2. НТШ 1873-1939 Особистості

Поза всяким сумнівом, Наукове товариство ім. Шевченка виникло і
розвивалось як соборне явище Сходу і Заходу України. Ініціативу його
створення на підавстрійських теренах в Галичині пов’язують насамперед з
іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра
Кониського, хоча статутно членами засновниками могли стати лише
галичани. Серед останніх чільне місце належить Корнилу Сушкевичу (перший
голова Товариства), о. Степанові Качалі, Омеляну Огоновському, Юліянові
Романчукові. Меценатами Товариства (в першу чергу його друкарні) стали
придніпрянці Дмитро Пильчиков, Єлизавета Милорадович-Скоропадська,
Михайло Жученко. Найвизначнішими фундаторами будівель Товариства були
Василь Симиренко, Павло Пелехін, Євген Чикаленко, Теофіл Дембіцький.
Чільні діячі Товариства на першому етапі його діяльности: Корнило
Сушкевич, Омелян Огоновський, Сидор Громницький, Олександр Барвінський.
Останній, разом з Юліяном Целевичем, ініціював трансформацію Товариства
в наукову академію. На цьому наступному етапі діяльности НТШ виплекало і
згуртувало цілу плеяду вчених, що створили фундамент сучасного
українознавства. В рамках Історично-філософської секції під проводом
Михайла Грушевського виросла значна історична школа. Це насамперед
Степан Томашівський, Іван Джиджора, Іван Крип’якевич, Мирон Кордуба. До
когорти вчених-правників та суспільників належали Кость Левицький,
Володимир Охримович, Володимир Старосольський, Станіслав Дністрянський,
Михайло Лозинський, Василь Панейко. Філологічна секція крім Івана Франка
мала особливо багато видатних вчених. Серед них Омелян Огоновський,
Степан Смаль-Стоцький, Микола Сумцов, Кирило Студинський, Сергій
Єфремов, Василь Щурат, Євген Тимченко, Михайло Возняк, Іван Зілинський,
етнологи Володимир Гнатюк, Федір Вовк, Олександр і Філарет Колесси,
Володимир Шухевич, Іларіон Свєнціцький. Особливо цікавим був розвиток
третьої секції, що охоплювала широкий спектр стислих наук, починаючи від
математики до медицини і в рамках якої вперше, в нашій історії почато
генерування україномовного наукового продукту в сфері стислих наук. Тут
яскраво виділяються імена математика Володимира Левицького,
природодослідників Івана Верхратського, Івана Раковського та Миколи
Мельника, славетного електротехніка Івана Пулюя, світової слави
біохеміка і водночас парламентського діяча Івана Горбачевського, лікаря
Євгена Озаркевича. Світовий рівень діяльности НТШ підтверджує участь
його делегатів у міжнародних конференціях (Прага, Париж, Варна, Софія,
Санкт-Петербург), а також численні дійсні члени НТШ чужинці. Серед них
Альберт Айнштайн, Олекандр Брікнер, Ян Бодуен де Куртене, Давид
Ґільберт, Альфред Єнсен, Раймунд Кайндль, Фелікс Кляйн, Андре Мазон,
Томаш Масарик, Любор Нідерле, Макс Планк, Олексій Шахматов, Ватрослав
Ягич та інші. Не зважаючи на складні політичні та економічні обставини
польської окупації у міжвоєнний період, діяльність НТШ успішно розвивали
історики Іван Крип’якевич, Мирон Кордуба, філологи Василь Сімович,
Михайло Возняк, Кирило Студинський, Василь Щурат. Появилися видатні
особистості в нових напрямках стислих наук: Іван Фещенко-Чопівський
(металургія), Володимир Кучер, Олександр Смакула, Зенон Храпливий,
Василь Стасів (фізика). На новий рівень вийшла географічні студії під
проводом Володимира Кубійовича. Засновником модерної енциклопедичної
справи слід вважати проф. Івана Раковського.

3. Видавнича справа

Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського
друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні)
Товариство з самого початку свого існування приступило до видання на
власній поліграфічній базі книг українського письменства. Слід вважати
особливою роль Товариства у становленні чільних загальнонаціональних
часописів: щоденної газети «Діло» (з 1880 р.), двохтижневика «Зоря»
(1885-1897) та «Літературно-науково вістника» (1898-1913). Головним
серійним виданням НТШ за усіх періодів його існування стали «Записки
НТШ» (ЗНТШ) засновані у 1892 р., до розбудови яких особливо приклався
Михайло Грушевський (під редакцією М. Грушевського вийшло 107 томів
ЗНТШ). Крім ЗНТШ також розпочато цілий ряд інших серійних видань. У 1895
році започатковано серійний збірник «Джерела до історії України-Руси»
(усього 22 томи), «Пам’ятки українсько-руської мови і літератури» (8
томів), «Етнографічний збірник» (40 томів), «Матеріали до
українсько-руської етнології» (22 томи), «Студії з поля суспільних наук
та статистики», «Часопись правнича і економічна». Крім того виходили
«Збірник Історично-філософської секції», «Збірник Філологічної секції»)
та інші серійні видання. В 1897 р. вперше в історії українського народу
з’явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних
наук — «Збірник Математично-природописно-лікарської секції», а також
далі окремо «Лікарський збірник». У цих виданнях провідні діячі НТШ
закладали основи української наукової, медичної і технічної
термінології. Під редакцією Володимира Гнатюка, наукового секретаря НТШ,
з 1900 р. почав виходити інформаційний квартальник про діяльність
Товариства «Хроніка НТШ», одночасно українською та німецькою мовами. До
популяризації українських письменників до Першої світової війни особливо
причинилося книгозбірня НТШ в рамках «Українсько-руської бібліотеки».
Серед перших монографічних праць діячів Товариства слід назвати «Studien
aus dem Gebiete Ruthenisher Sprache» Омеляна Огоновського, «Тарас
Шевченко — Грушівський, хроніка його життя», Олександра Кониського, у
двох томах. Головною фундаментальною монографічною працею створеною в
НТШ слід вважати «Історію України-Руси» Михайла Грушевського — 8 томів
якої появилось упродовж його діяльности в НТШ. Серед численних
монографічних студій діячів Товариства, що були опубліковані вперше в
збірниках НТШ, слід назвати серію праць Івана Франка, Володимира
Гнатюка, п’ятитомник В. Шухевича «Гуцульщина». Наслідком спільної праці
подвижників НТШ стала перша «Українська Загальна Енциклопедія» під
редакцією І. Раковського «Велика історія України» та «Історія
Українського Війська» з видавництва І. Тиктора. В 1937 р. серед
численних праць Ґеографічної комісії НТШ вийшов «Атлас України та
сумежних країв» під редакцією Володимира Кубійовича. У 30их роках
напередодні нової світової війни зросла функція НТШ, як видавця
часописів культорологічного спрямування. Серед них «Українська книга» (з
1937 р.), «Українська музика» (з 1939 р.) журнал «Сьогочасне і минуле»
(1939 р.). Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939
складав майже 1200 томів збірників, монографій, часописів тощо. Про
науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики
засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і
бібліотеками на усіх п’яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий
обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22
центрами в США). Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української
культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 350
тис. Одиниць (книг, часописів, стародруків, рукописів — в тому числі
унікальних збірок української періодики ХІХ ст.). На цей час в складі
НТШ сформовано п’ять паритетних музейних збірок (археологічна,
етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей
воєнно-історичних пам’яток).

4. Наукові здобутки НТШ як загальнонаціональний фактор

8

8

>

n

A

A

I

?

18

p

A

I

?

????¤?¤?$??????логічного етноциду в УРСР. Зібрані під егідою НТШ фонди
стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських
старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд
україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в
переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх
унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що
подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені
войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття
упродовж 30 і 40-их років XX ст.

5. Наукове товариство ім. Шевченка за межами України

Досвід більшовицьких репресій 30-40-их років супроти національної
орієнтованої інтелігенції спонукав численне членство НТШ до еміграції в
кінці Другої світової війни, внаслідок чого значна переважна кількість
дійсних членів НТШ опинилося на Заході в таборах переміщених осіб. Саме
тут в Західній Німеччині у м. Берхтесґадені 30.06.1947 р. за початок В.
Кубійовича та І. Раковського загальні збори членства відно та Австралії.
Науковці, які обрали своїм місцем проживання європейські країни
координують свою діяльність через Наукове товариство ім. Шевченка в
Європі з центром в Сарселі біля Парижа. До 1985 р. його діяльністю
керував проф. Володимир Кубійович, який розгорнув безпрецедентну наукову
працю над створенням Енциклопедій Українознавства. Підсумком цієї праці
є 4 багатотомні енциклопедії (2 українською мовою — разом 14 томів, та 2
англійською мовою — разом 8 томів). Згадані видання — величавий і
об’єктивний національний паспорт українства. НТШ в Європі (голова —
проф. А. Жуковський) координує діяльність українських вчених розсіяних в
різних країнах: Франції, Німеччині, Великобританії, Польщі, Словаччині,
Румунії та інших державах Європи за межами України. Наймасштабнішою слід
визнати діяспорну діяльність Товариств США з головним центром у Нью
Йорку, де у власному будинку розміщені канцелярія, бібліотека, архіви і
конференційна база Товариства. НТШ в Америці (НТШ-А) підхопило наукову і
видавничу естафету матірного НТШ, і достойно репрезентувало вільну
наукову думку і державницькі аспірації українців упродовж 50-літньої
повоєнної епохи більшовицької неволі в Україні. НТШ-А в діаспорі
зберегло структуру членства за секціями. Воно додало до скарбниці
українознавства понад 50 томів Записок НТШ. Значним є доробок у рамках
«Бібліотека українознавства», здобули велику популярність десятки томів
«Українського Архіву» з краєзнавчо-мемуарними матеріалами про
західноукраїнські регіони. Самовіддано працювали в системі Товариства,
Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Матвій Стахів, Григор Лужницький,
Василь Лев, Осип Андрушків, Роман Осінчук, Ярослав Падох, Василь Ленцик,
Леонід Рудницький та інші. Важливим новим дослідно-видавничим проектом
НТШ А є «Енциклопедія Української Діяспори», який здійснюється під
редакцією проф. Василя Маркуся. Враховуючи територіальну розпорошеність
подвижників праці НТШ на теренах США утворені Осередки НТШ в Чикаго,
Філядельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, Пітсбургу. Одним із
чільних конференційних проектів НТШ-А є щорічні Шевченкознавчі
конференції, яких проведено вже 23! Під сучасну пору НТШ-А (голова Л.
Онишкевич) системно здійснює акції, пов’язані з підтримкою в Україні
стратегічних видавничих проектів в сфері об’єктивного українознавства.
Центром Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді (НТШ-К) є Торонто. З
часу свого заснування (1949) НТШ-К веде суттєву конференційну
діяльність, під егідою Товариства вийшло десятки томів праць і
збірників. В когорті діячів НТШ-К післявоєнного періоду Євген
Вертипорох, Ярослав Пастернак, Ярослав Рудницький, Богдан Стебельський,
Володимир Мацьків та десятки вчених молодшої генерації. Товариство має
територіальні Осередки НТШ в Едмонтоні, Оттаві, Монтреалі. Упродовж
чотирьох десятиліть організаційну та суспільну діяльність проводив ще
один діяспорний центр НТШ на Австралійському континенті, де діяли
осередки в Сиднеї, Мельборні, Канберрі, та Аделаїді. Враховуючи
вичерпання наукових сил з середовищ повоєнної еміграції під сучасну пору
тут діяльність НТШ здійснюється спільно з Асоціацією україністів
Австралії, і зосереджується навколо університетів Мельборна і Сиднею. З
1955 р. діяльність діяспорних центрів НТШ координується Головною Радою
НТШ, яка після приєднання до її діяльности головної краєвої структури
Товариства в Україні перейменована у Світову Раду Наукових товариств ім.
Шевченка. Її Генеральний секретаріат статутно перенесений назавжди в
Україну.

6. Діяльність у новій Україні

Поза всяким сумнівом материкова Україна з її великим науковими
ресурсами, з традиційним головним центром у Львові, спроможна
забезпечити найкращі умови для відродження і розвитку Наукового
товариства ім. Шевченка. Під сучасну пору НТШ в Україні об’єднує понад
1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різнопрофільних комісіях,
що надає Товариству універсальний академічний статус. Загальнодержавний
характер Товариства забезпечує 15 територіальних Осередків НТШ серед них
в Києві, Харкові, Черкасах, Сімферополі, Донецьку, Луцьку, Ужгороді,
Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі. Науковою серцевиною Товариства
є корпус дійсних членів НТШ до якого на новому етапі діяльности
Товариства (від 1989 р.) обрано 125 вчених. Основним науковим форумом
Товариства є березнева Наукова сесія НТШ, тривалістю до одного місяця, в
якій беруть участь до 500 науковців. З 1990 по 2003 р. вже відбулося 14
таких наукових сесій. Товариство щорічно проводить також
загальноукраїнські або міжнародні конференції, серед яких, зокрема,
варто відзначити: Конференцію до 125-ліття М. Грушевського; Географічну
міжнародну конференцію пам’яті В. Кубійовича; Конгрес до 125-ліття НТШ.
Конференції присвячені визвольним змаганням українців в Другій світовій
війні, українсько-польським взаєминам та НТШ. Крім українознавчих
конференцій проведено ряд форумів в різних ділянках стислих наук,
зокрема з фізики, комп’ютерних наук, екології, матеріалознавства тощо.
Найбільш продуктивною сферою праці НТШ в Україні є видавнича діяльність.
Головним серійним виданням НТШ є «Записки НТШ». Під незмінною редакцією
наукового секретаря НТШ Олега Купчинського відроджене Товариство видало
25 томів «Записок НТШ» з різних проблем українознавчої гуманістики.
Започаткований у 1892 р. «Записки НТШ» наближаються неухильно до свого
великого видавничого ювілею, яким стане випуск 250 тому, цього
найпрестижнішого за усі часи українознавчого серійного збірника, який
вивів на шлях наукової вічності його довголітній редактор (1895-1913)
Михайло Грушевський. Здобутки вчених в ділянці стислих наук публікуються
в «Працях НТШ». Крім того створено ряд збірників окремих комісій,
зокрема, «Лікарський збірник» (11 томів), «Фізичний збірник» (5 томів),
«Екологічний збірник» (4 томи). Вийшли численні збірники пов’язані з
проведеними конференціями і конгресами. В серії «Українознавча
бібліотека НТШ» друкуються монографії чільних вчених Товариства, а також
праці з гостроактуальних проблем української історії та культури.
Неперервний характер має теж випуск нових праць в серії «Визначні діячі
НТШ» та «Мемуарна бібліотека НТШ». НТШ в Україні завершило перевидання
11-томної «Енциклопедії Українознавства» під редакцією В. Кубійовича. За
дорученням Світової Ради НТШ по лінії її генерального секретаріату НТШ в
Україні забезпечує випуск інформаційного щорічника «Хроніка НТШ» та
журналу «Вісник НТШ». У видавничому доробку нового НТШ за роки
незалежності більше двохсот власних видань і ще понад сто — у співпраці
з іншими установами України та діаспори. НТШ в Україні має суттєві
здобутки у відбудові своєї матеріальної і виробничої бази. В межах
відзисканої частини приміщень в колишніх будинках НТШ розміщено
конференційні зали та нову бібліотеку Товариства (40 тис. томів).
Створений при Товаристві Дослідно-видавничий центр НТШ (ДВЦ) включає
комп’ютерний осередок, дільницю оперативної поліграфії та Книгарню НТШ.
Зберігаючи поліграфічну традицію, що сягає ще 1873 р., Товариство
вводить до ладу власну повномасштабну друкарню та переплетню. На жаль,
не зважаючи на цілеспрямовану державотворчу наукову діяльність
Товариства, вона здійснюється без якої-небудь державної бюджетної
підтримки, виключно за рахунок патріотичних спонсорів та діяльности
виробничих підрозділів ДВЦ НТШ.

Голови Наукового товариства ім. Шевченка у Львові:

Корнило Сушкевич (1873-1885)

Сидір Громницький (1885-1887, 1889-1891)

Дем’ян Гладилович (1887-1889, 1891-1892)

Юліан Целевич (1892-1893)

Олександр Барвінський (1893-1897)

Михайло Грушевський (1897-1913)

Степан Томашівський (1913-1918)

Василь Щурат (1919-1923)

Кирило Студинський (1923-1932)

Володимир Левицький (1932-1935)

Іван Раковський (1935-1940)

Олег Романів (1989-2005)

Олег Купчинський- від 2005 р.

7. НТШ в новому тисячолітті

Встановлення української державности, не зважаючи на сучасний кризовий
стан її інститутів та суспільства, а також успадкована від минулої
тоталітарної системи інфраструктура науки (НАН України, університети,
інші ВНЗ) суттєво впливають на зміну проблемних завдань та колишніх
етаподних цілей Наукового товариства ім. Шевченка. Проте і сьогодні НТШ
— це основана на власній методології громадська академія наук з
розгалуженою системою освячених більш як віковою традицією наукових
видань з проблем гуманітарних та стислих наук та штатною інфраструктурою
для забезпечення творчого процесу (бібліотека, архіви, конференцзали,
комп’ютерний осередок, друкарня, книгарня, оргтехніка). Відповідно до
засад свого статуту, сформованих більш як сто років тому, НТШ спрямовує
науковий потенціал вчених на відродження та модерне становлення
Української нації та її Державності та вирішення глобальної проблеми
знеросійщення України. В ділянці українознавства як пріоритетного
наукового напрямку діяльність Товариства спрямована на збереження
історичної пам’яті та етнокультурних вартостей українства, проведення
досліджень української мови, літератури інших культурних надбань
українського народу, розбудову широкого спектра суспільних наук. Не
вступаючи в конкуренцію з іншими інституціями науки в Україні (офіційною
академією наук, університетами), але констатуючи їх переважну
націотворчу інфантильність НТШ бачить себе в ролі каталізатора націо- та
державотворчих змін в українській науці та суспільстві. Наукові
товариства ім. Шевченка поза Україною, як і в минулому, залишаються
духовними об’єднавчими центрами української діаспори. Разом з тим, за
сучасних умов становлення Української держави вони стають амбасадорами
українознавства в Західному світі, зв’язковими ланками з його
університетськими середовищами, зацікавленими проблемами нової
європейської держави України, її історією, культурою, економікою,
політикою. Організаційний зв’язок НТШ в Україні та діаспорі — запорука
спільної успішної дії та впливу на розвиток і процвітання світового
українства.

Голови Наукового товариства ім. Шевченка В США

Микола Чубатий (1947-1952)

Роман Смаль-Стацький (1952-1969)

Матвій Стахів (1969-1974)

Осип Андрушків (1974-1977)

Ярослав Падох (1977-1990)

Леонід Рудницький (1990-2000)

Лариса Онишкевич-Залеська (2000-2006)

Орест Попович від травня 2006 р.

Голови Наукового товариства ім. Шевченка в Канаді

Євген Вертипорох (1949-1973)

Богдан Стебельський (1974-1994)

Володимир Мацьків (1994-2000) Володимир Мацьків (1994-2000)

Дарія Даревич від 2000 р.

Висновки

Отже, головним завданням Товариство поставило сприяння вільному розвитку
українського слова. Без власної поліграфічної бази друкування
українських видань унеможливлювалось. Тому провідники організації за
підтримки меценатів купують друкарню і розпочинають широкомасштабну
видавничу діяльність. Отже, у справі національного відродження першим і
визначальним стало українське слово. Часопис «Зоря» та газета «Діло»
започаткували національну патріотичну пресу. Ці видання поширювались на
українських теренах Російської імперії.

В них російська поліцейська держава зразу ж відчула небезпеку для свого
існування. Сумновідомий ганебний Емський указ 1876 року заборонив
ввезення з-за кордону будь-якого друкованого українського слова.
Безумовно, він був реакцією царського уряду на перші кроки української
патріотичної організації.

Керівники Товариства, намагаючись усіляко розширити сферу його
діяльності, у 1892 році перетворили організацію у Наукове товариство ім.
Т.Шевченка (НТШ). Відтоді ця абревіатура стала знаною та вельми
авторитетною в усьому світі. Саме тоді почали виходити славетні «Записки
НТШ» — перше розлоге і всебічне україномовне наукове видання.

Справжнім зламним моментом в діяльності Наукового товариства стало
залучення до нього геніального вченого-історика Михайла Грушевського.
Невдовзі він перебазовується на постійне мешкання до Львова (1894 р.).
Період, коли керманичем НТШ був Михайло Грушевський (1897-1913 рр.) —
один з найпродуктивніших. Учений підніс наукові видання Товариства до
вершин світової науки. Він залучив до активної співпраці всю провідну
тогочасну національну наукову і літературну еліту як у Галичині, так і в
наддніпрянській Україні.

З кожним роком Товариство за своєю структурою, функціями і впливом на
суспільно-громадську думку перетворювалось на загальнонаціональну
академічну установу — справжню Академію наук. Пріоритетним напрямком її
лишалося українознавство, тобто та царина, яка найбільше сприяла
відродженню України та зростанню самосвідомості й консолідації нації.

За ініціативою Михайла Грушевського з 1899 року в НТШ запроваджено
інститут дійсних членів. Їх обирали з найавторитетніших учених світового
рівня. Переважна більшість дійсних членів НТШ у добу гетьмана
Скоропадського стане кістяком організованої ним та академіком
Володимиром Вернадським Української академії наук.

Є всі підстави стверджувати, що багаторічна діяльність НТШ підготувала
ґрунт для національно-визвольної революції 1917 року і виплекала
національну еліту, яка і стала провідником та керманичем визвольних
процесів в Україні. Вони завершились проголошенням Української Народної
Республіки та Акту злуки України.

Принагідно зауважимо, що Товариство перед Першою світовою війною очолило
боротьбу українського населення Галичини проти польського шовінізму та
польської експансії. Героїчна боротьба за українізацію Львівського
університету завершилася створенням восьми українських кафедр.

Наукове товариство ім. Т. Шевченка доклало чимало зусиль, аби змусити
уряд Австро-Угорської імперії винести ухвалу про створення окремого
українського університету. Як зазначає професор Олег Романів, нинішній
президент НТШ, «малознаним є той факт, що така ухвала викликала обурення
Росії та відповідну ноту уряду. У ноті зазначалося, що створення такого
університету розглядатиметься як ворожий стосовно Росії акт і буде
розцінюватися як оголошення війни проти неї».

Зазначений факт є ще одним переконливим доказом одвічного намагання
Росії знищити Україну, українську культуру та український народ. А міфи
про братерство і дружбу є облудною брехнею, спрямованою на приспання
нашої пильності та тихе поглинання України Російською імперією.

Після більшовицької окупації Галичини негайно розпочалися репресивні
акції проти членів НТШ. Наукове товариство виявилося таким небезпечним
для радянської влади, що уже 14 січня 1940 року його ліквідували.
Багатьох членів НТШ було знищено. Зокрема, тоді загинули Кость
Левицький, Володимир Старосольський, Роман Зубик, Петро Франко, Кирило
Студинський. Дослідник історії Товариства професор Олег Романів
зазначає: «Переслідування діячів НТШ триватиме і після Другої світової
війни: заслано видатного богослова, дійсного члена НТШ Йосифа Сліпого;
полювання за діячами НТШ тривало і на теренах інших країн: жертвами
репресій стали всесвітньо відомий учений Іван Фещенко-Чопівський, Семен
Наріжний, Августин Волошин. Хоч формально фонди і майно НТШ були
передані Академії наук та розподілені між різними музеями, на сьогодні
безповоротно втрачена частина унікальної бібліотечної спадщини та архів,
знищено частину колекцій, повністю загинув Музей історії Визвольних
змагань».

У горнилі Другої світової війни багато членів НТШ загинули, а ще більше
опинилися у вигнанні. Діяльність НТШ в еміграції відновилася лише у 1947
році. За ініціативою колишніх провідників Товариства Володимира
Кубійовича та Івана Раковського Товариство поновлює свою діяльність у
Мюнхені. Створюється ціла низка комісій та інститутів, енциклопедії
українознавства, відновлюються традиційні видання.

Центральний провід НТШ у Мюнхені провів величезну роботу зі створення
осередків у багатьох країнах світу: США, Канаді, Австралії. Розширення
мережі Товариства спонукало до створення у 1955 році і Головної ради
наукових товариств ім. Шевченка.

В атмосфері суцільного ідеологічного терору, історичної фальсифікації та
облудного оббріхування історії України, жорстокого нищення української
мови і національної культури Наукове товариство ім. Т. Шевченка упродовж
50 років було єдиною віддушиною і оберегом української духовності. Лише
з видань НТШ світ дізнався про існування України, її славетну й багатющу
історію, про знедолений комуністичною системою багатомільйонний
український народ.

Відновлення діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка стало
можливим лише у часи перебудови. Гурт патріотично налаштованих
українських учених і громадських діячів 21 жовтня 1989 року задекларував
відновлення НТШ. Закордонні осередки Товариства та українська діаспора
світу надавали реанімованому НТШ в Україні всіляку допомогу.

Нині Товариство є вельми потужною та авторитетною у світі громадською
організацією українських науковців, діячів культури та мистецтв. Воно
об’єднує кілька тисяч членів, згуртованих у 35 наукових комісій. Львів є
історичним, керівним і методичним центром Товариства. Осередки його
створено майже в усіх обласних центрах України. НТШ має статус
загальнодержавної організації. Координація діяльності НТШ в Україні та
його зарубіжних філіях здійснюється через світову Раду наукових
товариств ім. Т. Шевченка. Виконавчим органом її є генеральний
секретаріат. Із здобуттям незалежності України його перенесено до
історичного центру Товариства — Львова.

Список використаної літератури

Вольвач П. Наша перша національна Академія наук // Кримська світлиця. –
12.12.2003. — №5.

Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994-1996.

Історія НТШ / Упорядник В.І.Смілейко. – К., 2002.

Похожие записи