HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему:

«Найманство»

ПЛАН

Вступ

1. Поняття найманства та його форм за Кримінальним Кодексом України,
кримінальна відповідальність за даний вид злочину

2. Суб’єкт злочину

3. Інші ознаки найманства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

За останні двадцять років Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних
Націй, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада і Комісія з прав людини
прийняли більш ніж сто резолюцій, що засуджують діяльність найманців і
тих, хто використовує їх послуги. У 1989 році відбулася значна подія,
пов’язана з прийняттям Генеральною Асамблеєю Міжнародної конвенції про
боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням
найманців.

Ця проблема викликає гарячі суперечки на міжнародних форумах, оскільки
явище найманства породжує основні проблеми, до яких прикута увага
міжнародного співтовариства з часу прийняття в 1945 році Статуту
Організації Об’єднаних Націй, а саме: суверенна рівність, політична
незалежність і територіальна цілісність держав; незастосування сили в
міжнародних відносинах, самовизначення народів, права людини і
поводження в ситуаціях збройного конфлікту чи організованого насильства.

Згідно з міжнародною конвенцією про заборону найманства в КК уведена
стаття, яка встановлює відповідальність за найманство [3, ст.447]. Слід
зазначити, що в Україні визнається пріоритет міжнародного права. Законом
України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на
території України» прямо закріплено, що узгоджені і належним чином
ратифіковані Україною міжнародні договори складають невід’ємну частину
національного законодавства України і застосовуються в порядку,
передбаченому для норм національного законодавства.

У ст. 9 Конституції України зазначено, що чинні міжнародні договори,
згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України. Це означає, що положення
міжнародних договорів про боротьбу з окремими видами злочинів
обов’язково підлягають імплементації (включенню) у КК, а тому в разі
вчинення такого злочину застосовується не міжнародний договір, а
відповідна стаття КК.

1. Поняття найманства та його форм за Кримінальним Кодексом України,
кримінальна відповідальність за даний вид злочину

У статті 447 Кримінального Кодексу України зазначається, що
«вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців
з метою використання у збройних конфліктах інших держав або
насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи
порушення територіальної цілісності, а також використання найманців у
військових конфліктах чи діях — караються позбавленням волі на строк від
трьох до восьми років.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних
конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди—
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років» [3,
ст.447].

Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів
невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від
.війни як засобу вирішення спірних питань міжнарвдної політики, які є
основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими
державами. Об’єктом його є мир, міжнародний правопорядок та
зовнішньополітична безпека України,

З об’єктивної сторони найманство може мати місце у таких формах, перші
п’ять з яких передбачені ч. 1, а остання — ч. 2 ст. 447:

1) вербування найманців;

2) фінансування найманців;

3) матеріальне забезпечення найманців;

4) навчання найманців;

5) використання найманців у військових конфліктах чи діях;

6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних
конфліктах інших держав [3].

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто
запрошування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших
держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної
влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них
певних груп, загонів, банд, формувань тощо.

Фінансування — це забезпечення як окремих чи кожного із найманців, так і
створених за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті
України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезлечення найманців передбачає постійне тилове
забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування,
спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, зброї,
боєприпасів, засобів захисту від зброї масового знищення тощо, створення
для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін. [11, c.504]

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь
щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення
бойових та інших насильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та
оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття
рішень тощо,

Використання найманців — це безпосереднє застосування їх при виконанні
бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких
дій (військових переворотів, захоплення важливих об’єктів чи заложників,
вбивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території
інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з
подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на
повалення державної влади або порушення територіальної цілісності
України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст.
260 і ст. ст. 109 або ПО.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних
конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими
діяльність найманця по виконанню бойових завдань, що ставлять перед ним
особи, які здійснювали вербування, фінансування, матеріальне
забезпечення чи навчання найманця або від яких залежить отримання ним
матеріальної винагороди [9, c.92].

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення
суперечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати
міжнародний (без участі України) чи не міжнародний (внутрішній у межах
іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного
легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції по
охороні розміщених там космічних, ядерних та інших об’єктів, як і
взагалі проходження військової служби у збройних силах іноземних держав
не тягне відповідальності за законодавством України.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перерахованих вище
дій.

2. Суб’єкт злочину

Суб’єкт злочину у перших п’яти його формах — загальний.

У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування,
матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами
України іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в
Україні, вони не підлягають відповідальності за ст. 447, якщо інше не
буде прямо передбачено міжнародними договорами України. Адже найманство
не є особливо тяжким злочином.

Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки
суб’єкта злочину (найманця) чітко перераховані у законодавстві.

Найманець — це особа, для якої характерна сукупність таких ознак. Вона:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати
участь у збройному конфлікті;

б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

$

????????????.?в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином,
бажанням одержати особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або
за дорученням сторони, яка перебуває у конфлікті, матеріальну
винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи сплачується
комбатантам такого ж рангу і функцій, котрі входять до особового складу
збройних сил даної сторони;

г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою,
яка постійно проживає на території, яка контролюється стороною, що
перебуває у конфлікті;

д) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у
конфлікті;

е) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для
виконання офіційних обов’язків як особи, що входить до складу її
збройних сил (наприклад, як військовий радник) [10, c.623].

Іншими словами, найманець: спеціально завербований, як правило, за
кордоном для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях; не має
прямого юридичного зв’язку зі сторонами, що знаходяться у конфлікті;
отримує матеріальну винагороду у значному розмірі, порівняно з особовим
складом збройних сил сторони, яка його завербувала.

Найманця треба відрізняти від комбатанта — учасника збройного конфлікту
на законних підставах. Ним є солдат, сержант чи офіцер, який служить у
збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони за призовом,
контрактом, а також добровільно, має відповідні документи, особистий
номер і військову форму. Проте, комбатант може не бути громадянином тієї
держави, якій належать збройні сили (наприклад, до складу збройних сил
Франції входить Іноземний легіон, більшість солдат-контрактників якого є
громадянами інших держав). Крім того, комбатантами є також партизани,
які мають відповідні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці,
які воюють із ідейних чи моральних міркувань [6, c.194].

Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть
участі у воєнних діях (медичний персонал, духовенство, журналісти), у
т.ч. особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами
транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту (визнання їх
найманцями може порушити їх конституційне право на працю).

3. Інші ознаки найманства

З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання
найманців є злочинним лише у разі, коли вони вчинені з метою
використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у
насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або
порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми
злочину, як використання найманців, наявність мети не є обов’язковою
ознакою. Достатньо того, щоби винний усвідомлював той факт, що ним
безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців,
при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для
насильницьких дій на території інших держав.

Спеціальною метою — отримання матеріальної винагороди — характеризується
також і участь без дозволу відповідних органів державної влади у
збройних конфліктах інших держав. Якщо особа не дбає про таку винагороду
(і фактично не одержує її, або одержує у розмірі, що істотно не
перевищує винагороду, обіцяну чи сплачувану комбатантам такого ж рангу і
функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони), а
керуючись своїми політичними, ідеологічними, релігійними поглядами, воює
проти агресії, колоніалізму, расизму, геноциду, апартеїду, навіть і у
рядах формувань, які визнаються екстремістськими, її дії не можуть бути
кваліфіковані за ч. 2 ст. 447.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що
стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований
УРСР 18 березня 1989 р. (Протокол І) (ст. 47).

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням,
фінансуванням і навчанням найманців ратифікована Україною 14 липня 1993
р.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найманців з
метою використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких
діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення
територіальної цілісності, а також використання найманців у військових
конфліктах чи діях — караються позбавленням волі на строк від трьох до
восьми років.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних
конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди—
карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».

Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів
невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від
.війни як засобу вирішення спірних питань міжнарвдної політики, які є
основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими
державами. Об’єктом його є мир, міжна? родний правопорядок та
зовнішньополітична безпека України,

Не дивлячись на деяку неточність формулювань і недоліки в плані
юридичної техніки, Конвенція про найманство 1989 р. — це універсальний
документ, призначений для регулювання співпраці держав у справі
попередження, припинення і покарання за вербування, використання,
фінансування та навчання найманців, а також за участь найманців у
військових або сумісних насильницьких діях. Її положення комплексно
регулюють питання криміналізації найманської діяльності і боротьби з
нею, тому ратифікація Конвенції державами світу, безумовно, відіграє
значну превентивну роль. Міжнародна конвенція про боротьбу з
вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців 1989 р.
повинна слугувати основоположним документом при встановленні
відповідальності за найманство в національному кримінальному праві.

Список використаної літератури

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням,
фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р.

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001
р. – 240 с.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К.,
Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова,
В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова
та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника,
В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.

Кримінальне право України: Особлива частина / За ред. проф.
М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я.Тація. — К.: Юрінком Інтер/ — Х.: Право,
2002. – 496 с.

Надєн О. Найманство: Міжнародно-правове визначення та проблеми
криміналізації // Право України. — 2005. — №3. — С 92.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під
загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум»,
2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К.,
2001.

Похожие записи