HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

«Місце філософії освіти в системі гуманітарних наук»

ПЛАН

Вступ

1. Філософія освіти як складова гуманітарного напрямку наук

2. Методологічні засади філософії освіти як пріоритетної галузі
сучасного гуманітарного знання

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Філософія з моменту свого виникнення була тісно пов’язана з розробкою
педагогічних та освітніх ідей. В деяких випадках саме освітня
проблематика й пов?язані з нею питання людського буття та соціальної
організації ставали основою стратегічного напряму розвитку філософської
думки — як це було, наприклад, в епоху Просвітництва. Однак ситуації з
дослідженням філософських проблем освіти у ті часи і в наш час
принципово відрізняються. Раніше філософія освіти складала просто
своєрідний компонент філософської системи та системного мислення
філософів і розгорталася як застосування основних
концептуально-методологічних положень загальнофілософського характеру до
однієї зі сфер соціокультурної реальності — до системи освіти. Сьогодні
ж філософія освіти конституюється як самостійний напрям наукового
знання.

Можна виділити кілька причин того, що пошуки виходу з кризи фахівці у
галузі освіти шукають у філософській сфері. Філософія освіти забезпечує
узагальнену відповідь на кризові питання, оскільки займається граничними
основами освіти й педагогіки (місце і смисл освіти в культурному
універсумі, розуміння людини та ідеалу освіченості, смисл та особливості
педагогічної діяльності тощо), і на цій основі здатна розробляти форми
оптимізації освітньої практики.

Філософське дослідження освітніх проблем також відкриває можливості
узагальнюючого аналізу розвитку системи освіти в контексті основних
соціокультурних змін сучасного суспільства. Розгляд освітніх проблем у
межах філософської методології також дає можливість дослідження
взаємозв’язку соціальних та освітніх змін, що принципово важливо для
проектування та генерування посткласичних форм освітньої діяльності.
Філософія освіти, здійснюючи співставлення різних концепцій освіти,
рефлектуючи над їх основами, виявляючи основи кожної з них та піддаючи
їх критичному аналізу, знаходить граничні основи освітньої системи і
педагогічної думки, що можуть слугувати базою для консенсусу навіть
вкрай різнобіжних позицій. Нарешті, слід підкреслити, що сама криза
освітньої сфери має не стільки педагогічні, скільки філософські витоки,
а тому й пошуки виходу з кризової ситуації мають здійснюватися, в першу
чергу, на теренах філософії освіти.

1. Філософія освіти як складова гуманітарного напрямку наук

Розглядаючи поняття «філософія освіти», наведемо декілька варіантів його
тлумачення. Так, одні дослідники надають перевагу філософії і
філософствують про освіту, інші пріоритетною вважають педагогіку,
здебільшого розмірковуючи про процеси навчання і виховання, хтось
намагається охопити і філософську, і педагогічну проблематику. Тож
розглянемо етимологію означеного словосполучення.

Слово «філософія» у перекладі з грецької означає «любов» і «мудрість»,
тож поняття «філософія» можна тлумачити як «любов до мудрості», як науку
про досягнення людиною мудрості, про пізнання істини та добра. Щодо
поняття «освіта», існує багато варіантів його тлумачення. Професори
Києво-Могилянської академії розвивали ідею про здобування істинного
знання шляхом одномоментного осяяння за допомогою природного розуму,
тобто Божих ідей. Така ідея простежувалася у філософських курсах
І.Гізеля, Г.Щербацького. На думку учених, природне світло розуму осяює
інтелект під час дискурсу. Тобто, професори Києво-Могилянської академії
наголошують на пріоритетному значенні осяяння у розкритті істини,
контакту людського мислення і буття. Відстежується спадкоємний зв’язок
між філософським розумінням академічних учених, їх попередників
(культурних діячів Київської Русі, діячів братств і Острозького
культурно-освітнього осередку) та наступників (Г.Сковорода).

Варто звернути увагу на переклад слова «освіта» російською (яка є також
слов’янською) мовою: освіта — образование; освічений — образованный;
освітній — образовательный. В.Даль тлумачить «образование» як: надавати
чомусь образ, вид, змушувати, вимушено передавати культурні цінності і
звичаї від покоління до покоління, у результаті чого утворилася
наступність поколінь.

Останніми десятиліттями у американсько-європейській системі освіти, як і
у напівзруйнованій радянській системі освіти, проблема примусу в освіті
викликає гострі дискусії. Висловлюються думки, що поняття «примус» та
«демократія» є несумісними. Хоча необхідність використовувати «примус»
саме у системі освіти аргументували і довели не лише педагоги-практики,
але й психологи. Особливо вражаючими є результати педагогічної
діяльності А.Макаренка, теоретичні та практичні психологічні дослідження
П.Гальперіна, А.Запорожця, Д.Ельконіна та ін. Зважаючи на усе вище
сказане, можемо «філософію освіти» трактувати як філософську дисципліну,
що зорієнтовує, сплановано впливає, наперед передбачивши ідеальний
образ, заради якого і здійснюється означений вплив, як на конкретну
людину, так і на мікро та макро соціальні групи.

У сучасній філософській практиці на Заході термін «філософія освіти»
вживається вже зовсім не як синонім просто «філософської думки у сфері
освіти», а в тому ж значенні, що й терміни «філософія фізики»,
«філософія науки» тощо. На відміну від невизначеної різноманітності
філософських думок з приводу освітніх проблем термін «філософія освіти»
пов?язується з певною системністю, яка в даному випадку не просто
переноситься із загальної філософії, але формується у взаємодії з нею як
особливий тип філософської системності, що спеціалізується у зв?язку з
освітою.

Загальний смисл конституювання філософії освіти на системних засадах
виражається в тому, що остання зі сфери загальних роздумів та первинних
форм узагальнення та обґрунтування конкретних напрямів педагогічної
практики переводиться у простір багатогранних міжсистемних взаємодій, де
тільки й може когнітивно інституюватися будь-яка галузь філософського
знання. Адже світоглядний та методологічно-концептуальний смисл
філософських категорій розкривається не стільки в рамках окремих систем
знань, скільки у міжсистемному полі їх взаємодії. Саме в такому полі
філософські категорії розкриваються як загальні, а філософія освіти може
виконувати свої узагальнюючі функції по відношенню до різноманіття
сучасної освітньої теорії та практики, створюючи спільний фундамент для
інтеграції цього різноманіття.

Сучасна вітчизняна філософія освіти значною мірою йде по шляху розвитку,
вже пройденому західною наукою. Принципові відмінності у цей процес
вносить відсутність практики філософського та наукового плюралізму,
неналагодженість ринкових механізмів технологічного функціонування
освітньої сфери і освітніх досліджень та специфіка філософської
традиції. У результаті цих відмінностей розвиток філософії освіти
відбувався у напрямі пошуку єдиного філософського підґрунтя освітніх
новацій.

У сучасній Україні «філософію освіти» визначають як сукупність
світоглядних теорій (ідей), які зумовлюють методологію виховання і
навчання, становлення відповідного типу особистості.

На думку В.Андрущенка, М.Михайлова та інших дослідників, філософію
освіти немає сенсу виокремлюва¬ти в окрему галузь філософії. Адже
філософія освіти розвивається у межах соціальної філософії, утворюючи
комплексне та міжгалузеве вивчення системи освіти. Вона поєднує
«зовнішні» щодо системи освіти соціальні науки із «внутрішніми» —
педагогікою. У широкому розумінні предмет філософії освіти — не лише
філософське осягнен¬ня самого процесу отримання знань, умінь та навичок,
але більшою мірою масштабне вивчення культурних досягнень та цінностей,
покликаних задовольняти потреби системи освіти. Філософія доповнює
педагогіку тим основним, чого їй бракує — масштабним баченням соціальних
трансформацій і домінуючими у даному історичному періоді світоглядними
концепціями, з-поміж яких важливо виділити планетарно-космічну. Саме
розуміння кожною людиною закономірності свого виникнення у структурі
світобудови дає можливість шукати відповідь на одвічні філософські
запитання: «про сутність людського життя», «про сенс людського буття»,
«про ціль людського буття», «про походження життя і людини», «про
перспективи розвитку людського суспільства» і т.д.

.

? ?

»

.

0

c

.

0

????????????¬?Методологічні засади філософії освіти як пріоритетної
галузі сучасного гуманітарного знання

Становлення методологічних засад філософії освіти вимагає звернення до
філософського аналізу протиріч та парадоксів, що існують у сучасній
освіті. Відсутність єдиної методологічної системи, яка б охоплювала й
об’єднувала все сучасне освітнє знання (знання освітнього процесу),
призводить до того, що кожне фактично нове відкриття у будь-якій з
галузей, що стикаються з освітніми процесами людини та виходять за межі
простого накопичення деталей, спонукає до створення власної теорії,
своєї системи для пояснення і розуміння отриманих фактів і
взаємозалежностей. Це, у свою чергу, ще більше загострює проблеми освіти
у бік зростання хаотичного плюралізму різних концепцій, невизначеності і
плутанини їх основних понять.

Ретельне вивчення матеріалів дослідження освітньої діяльності та сфери
освіти взагалі дозволяє сформулювати три специфічних рівні рефлексії,
які сформувалися у процесі еволюції освіти: 1) емпіричний (конкретні
педагогічні процеси), 2) теоретичний (психологія та соціологія освіти),
3) методологічний (філософський рівень рефлексії проблем освіти).

Розглядаючи сучасну освітню парадигму, фіксуються наступні протиріччя і
парадокси освітньої діяльності: суперечності між людиною та культурою як
її крайньою формою буття; між світом дійсним і реальним; між суттю
освіти та наявно існуючою її формою тощо. Підкреслюються протиріччя
вищої школи:

1) між абстрактним характером предмету навчально-пізнавальної діяльності
та реальним предметом майбутньої професійної діяльності;

2) між системою використання знань, вмінь та переконань у формуванні
необхідного рівня професійності і “розкиданістю” їх для засвоєння за
допомогою різних навчальних дисциплін;

3) між індивідуальним способом набуття знань у процесі навчання і
колективним характером професійної праці; 4) між залученням до процесу
трудової діяльності особистості фахівця у той час, коли допомогою у
навчанні є інтелект студента; 5) між програмно-цільовим виробленням
знань та стихійно-фрагментарним опануванням цінностями духовної
культури.

Існує необхідність переходу засобами філософії освіти до перетворення
протиріч у дидактичні принципи нової концепції освіти, оскільки
вдосконалення навчального процесу стає можливим завдяки свідомому
використанню принципів, які лежать в основі сучасних концепцій навчання
(науковість, зв’язок теорії з практикою, системність навчання,
наочність, врахування специфічних особливостей аудиторії тощо).

Згідно з філософським принципом аналогії поряд з трьома рівнями
рефлексії проблем освіти, що сформувалися в процесі її еволюції,
виділяються три методологічні концепції, які властиві кожному з рівнів:
1) нормативна, 2)орієнтуюча і 3) конструктивна.

Кожній конкретній методологічній концепції відповідає своя сукупність
методичних парадоксів, яка народжується в контексті педагогічної
діяльності вищої школи. Так, умовно названі парадокси “авторитету”,
“канону”, “втаємничення” властиві нормативній методиці; парадокси
“методиста”, “алгоритму”, “робота” — орієнтуючій методиці; парадокси
“заглиблення”, “екстремальності”, “пріоритетів” – конструктивній
методиці.

Саме на рівні філософії освіти людина усвідомлює парадоксальність життя,
оскільки світ постійно розгортається перед нами у повноті своєї
багатовимірності. З іншого боку, існуючі протиріччя та парадокси в
освіті демонструють невідповідність сучасного ідеалу освіченої людини
тим нормам, через які відбувається педагогічний процес. Цей стан в
освіті ще раз підкреслює потребу переглянути у сучасній науковій
парадигмі поняття норми. Це положення органічно підходить до
впровадження сучасного ідеалу освіченої людини – “людини творчої”, з
огляду на те, що поняття “творчість” не можна втиснути в жорсткі рамки
будь-якої форми.

Основними рисами філософії освіти є: загальність, інтегральність,
креативність. Структура філософії освіти полягає у наявності трьох
специфічних рівнів дослідження освіти: емпіричного, теоретичного та
методологічного; парадоксів та протиріч, що властиві кожному з них;
напрямів філософії освіти — гармонійної цілісності,
релятивісько-плюралістичного та синтетичного.

Напрями і тенденції філософії освіти як галузі гуманітарного знання
ґрунтуються на сучасних філософських концепціях. Відповідно до цих
концепцій впроваджуються наступні принципи: для холістичної філософії
принцип тотожності протилежностей у нескінченному (єдність різних типів
світогляду); для релятивіської філософії принцип плюралізму, що надає
більшої ефективності різним спеціалізованим видам діяльності; для
синтетичної концепції філософії, що орієнтує на поєднання в собі
досягнень двох попередніх, принцип діалогічної закономірності
взаємозв’язку загального з одиничним.

Пріоритетними напрямами розвитку гуманітарного знання є філософія
культури, філософія освіти, гуманітаристика загалом та інші гнучкі
методології певних тенденцій, які у сучасній епістемі претендують на
утворення нового рівня дослідження і пояснення актуальних проблем
людства. При цьому розкривається необхідність створення нового рівня
дослідження освіти, у зв’язку зі зміною ідеалу освіченості, від якого
залежить розуміння загального ідеалу сучасної людини.

Висновок

Таким чином, думка про інтегративний (міждисциплінарний) характер
філософії освіти є однією з найпродуктивніших для розуміння її природи.
Об’єднуючою основою при цьому є філософська рефлексія щодо цілком
певного предмета — сучасної системи освіти, закономірностей її розвитку
та способів функціонування в інформаційному суспільстві. Позбавлена
прив’язки до педагогічної теорії, ідея міждисциплінарної природи
відкриває можливість когнітивної інституціоналізації філософії освіти.

Найбільш продуктивними підходами до когнітивної інституціоналіза- ції
філософії освіти в рамках вітчизняної науки є:

1. Визнання інтегративного, міждисциплінарного характеру філософії
освіти і спроби визначення предметного ресурсного потенціалу її
становлення.

2. Доведення наявності специфічного об’єкта дослідження (сучасної
освіти) та предмета дослідження (розвиток та функціонування системи
освіти як елемента і фактора становлення постіндустріального
суспільства).

3. Встановлення на основі специфічного предмета та об’єкта наявності
самостійного проблемного поля дослідження філософії освіти та на його
основі — когнітивної бази синтезу міжпредметних знань як змісту
філософії освіти.

4. Утвердження ідеї двополюсності філософії освіти і необхідності
синтезу в її рамках філософського та педагогічного знання.

5. Утвердження концептуально-методологічного плюралізму філософії освіти
як наукової дисципліни при наявності єдиних предмета та соціального
функціонального імперативу.

6. Підпорядкування процесу когнітивної та соціальної інституціоналі-
зації філософії освіти загальним закономірностям розвитку науки.

Список використаної літератури

Клепко С.Ф. Конспекти з філософії освіти / С.Ф.Клепко. — Полтава:
ПОІППО, 2007. — 424 с.

Клепко С.Ф. Філософія освіти в європейському контексті / С.Ф.Клепко. —
Полтава: ПОІППО, 2006. — 328 с.

Розин В.М. Философия образования: предмет, концепция, основные темы и
направления изучения // Философия образования для XXI века / В.М. Розин.
— М.: Логос, 1996. — С. 31 — 49.

Розов Н.С. Философия гуманитарного образования // Н.С. Розов — М.:
Педагогика, 1993. — 328 с.

Романенко М.І. Освіта як об’єкт соціально-філософського аналізу.
Дніпропетровськ: Видавництво “Промінь”, 1998. — 132 с

Сухова Н.М. Становлення методологічних засад філософії освіти як
пріоритетної галузі гуманітарного знання… Дис… канд.. філос. н. /
Н.М.Сухова. — К., 2001.

Сухова Н.М. Філософія освіти: пошуки статусу //Проблеми освіти:
Науково-методичний збірник. — К., 1998. — Вип.9. — С.8-12.

Терещенко Ю.І. Філософія освіти та пошуки морально-етичного виховання //
Шлях освіти. — 2002.- №3. — С.11 — 15.

Философия образования: состояние, проблемы и перспективы (материалы
заочного «круглого стола») // Вопросы философии. — 1995.- № 11.- С. 3-
35.

Черепанова С.А. Людина культури у творчому синтезі філософії освіти та
мистецтва: перспективи ХХ століття / С.А.Черепанова // Гуманітарні
науки. — 2001. — С.34-52.

PAGE

PAGE 11

Похожие записи