HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Метод бесіди на уроках математики в початкових класах» ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ МЕТОДУ БЕСІДИ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

1.1 Дидактична сутність методу бесіди

1.2 Види бесіди у початковій школі, їх характеристика

1.3 Педагогічні вимоги до запитань учителя під час бесіди

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ БЕСІДИ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В
ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Використання методу бесіди на уроках математики

2.2 Шляхи удосконалення використання бесіди на уроках математики у
початковій школі

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що бесіда, як метод навчання, є
діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті.
Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і
має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю.

Бесіда — це складний спосіб організації пізнавальної діяльності учнів.
Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація
відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі запитання —
відповідь. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту,
знання стають фрагментарними, втрачається їхня сутність, у дітей зникає
інтерес і бажання працювати.

За допомогою системи запитань діти залучаються як до відтворення знань,
так і до активної розумової діяльності. Вдало побудована бесіда спонукає
учнів до висловлення власних міркувань, оціночних суджень. Це дозволяє
виявити якість і глибину засвоєння навчального змісту, рівень мислення і
здібностей дітей. Тим самим забезпечується постійний зворотний зв’язок,
на основі якого здійснюється контроль і коригування процесу навчання.
Крім того, сприймання учнями оцінки вчителем своїх знань та умінь,
зіставлення їх зі змістом запитань і завдань з відповідями інших учнів
привчає школярів до самоконтролю, формує їх самооцінку.

Постановка запитань активізує учнів, дозволяє залучати до роботи дітей з
різною підготовкою, враховувати їхні індивідуальні можливості.
Диференціація запитань створює ситуацію успіху, яка підтримує увагу та
інтерес до навчання.

Важливе значення має використання бесіди на уроках у початковій школі,
оскільки дає змогу у комплексі перевірити наявні знання та повідомити
нові факти.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є дослідження
особливостей використання методу бесіди на уроках у початковій школі.

Для досягнення мети роботи необхідно розв’язати такі завдання:

— проаналізувати педагогічну та методичну літературу з проблеми
дослідження.

— виявити сутність методу бесіди, вимоги до її запитань.

— описати види бесіди у початковій школі.

— охарактеризувати особливості використання бесіди у початковому
навчанні на уроках математики;

— дослідити зміст бесіди на уроках математики.

Об’єкт дослідження: метод бесіди.

Предмет дослідження: методика її використання на уроках у початкових
класах.

Методи дослідження. Під час виконання роботи були використані наступні
методи дослідження: аналіз педагогічної літератури, спостереження,
методи класифікації та порівняння, узагальнення та ін.

Структура дослідження: дана робота складається зі вступу, основної
частини, яка містить два розділи з підрозділами, висновків та списку
використаної літератури.

РОЗДІЛ 1

МІСЦЕ ТА ЗНАЧЕННЯ МЕТОДУ БЕСІДИ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

1.1 Дидактична сутність методу бесіди

У початковій школі істотне місце займає метод бесіди. Бесіда — це
складний спосіб організації пізнавальної діяльності учнів. Особливість
цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або
сприймається школярами частинами, у формі запитання — відповідь. Якщо
поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають
фрагментарними, втрачається їхня сутність, у дітей зникає інтерес і
бажання працювати. До її використання на уроках ставляться певні
дидактичні вимоги. Насамперед слід чітко визначити зміст, на якому
будується бесіда, та її цілі. Зміст ділиться на частини. Але поділ на
малі за обсягом частини порушує цілісність, а на великі — створює
недоступність для розуміння матеріалу. Ці частини повинні бути
смисловими. До кожної з них ставиться запитання. Внаслідок цього
створюється система запитань, яка будується за принципом наступності та
веде до досягнення цілей.

Основним «інструментом» у бесіді є запитання [16]. Від них значною мірою
залежить успіх бесіди.

Для полегшення керування процесом відтворення знань і умінь школярам
надається опора для згадування. Вона буває словесною або наочною.
Словесна передбачає вказівку на місце, час, джерело засвоєння
(Наприклад, «пригадайте екскурсію в парк, якого кольору бруньки на
деревах і кущах взимку? Розкажіть про відтінки снігу. Пригадайте, у
другому класі ви вивчали …, як називається?» і т. ін.). Наочна опора —
це різні види засобів наочності (наприклад, подивіться на малюнок і
пригадайте, якими є кущі і т. ін.).

Необхідні знання, які здобуваються з різних джерел, для відповіді на
репродуктивно-пізнавальні запитання бесіди є результатом виконання
пізнавальних дій. Серед них: перцептивні (подивіться …, послухайте
…, торкніться …, назви частин); практичні (виміряйте довжину …,
зважте …, підніміть …) і т. ін. У формулюваннях такого виду запитань
зазначається дія, яку потрібно виконати, щоб відповісти на них.
(Наприклад, подивіться на небо, якого кольору воно стало з настанням
осені; прочитайте у підручнику абзац … на сторінці … і розкажіть …
і т. ін.). Ці запитання спрямовують пізнавальну діяльність дітей. Однак
відповідь учень зможе дати тоді, коли він володіє умінням виконувати
зазначені дії, знає об’єкти, яких вони стосуються, і має достатній запас
слів, щоб побудувати речення [11].

Значна частина запитань у бесіді спрямована не тільки на відтворення чи
отримання готових фактів, а й передбачає складну розумову діяльність:
порівняння, виділення істотних ознак, узагальнення, систематизацію,
встановлення взаємозв’язків і взаємозалежностей. Не на всі
продуктивно-пізнавальні запитання молодші школярі можуть відповісти
самостійно.

Обов’язковим є аналіз змістової та процесуальної сторони кожного
запитання в бесіді. Порівняння їх із можливостями учнів дозволяє зробити
бесіду ефективним методом не тільки оволодіння змістом, але й розвитку
пізнавальної активності школярів.

Спочатку аналізується мета бесіди і виявляються опорні знання й уміння,
які необхідно актуалізувати. Актуалізація перед бесідою дозволяє учням
зрозуміти мету і мати опору для відповідей. В кінці бесіди робиться
загальний висновок [11].

Запитання вчителя під час бесіди можуть актуалізувати різні пізнавальні
процеси:

1) мнемічні — коли запитання потребує передусім діяльності пам’яті,
спрямоване на відтворення або закріплення матеріалу (Що таке добуток?);

2) репродуктивно-пізнавальні запитання спонукають до відтворення знань у
звичних ситуаціях без розширення чи поглиблення їх (Чому дорівнює
добуток 20 • 15?);

3) продуктивно-пізнавальні запитання спонукають до продуктивного
мислення, розв’язування пізнавальних і проблемних задач, що дає учням
новий пізнавальний результат.

Бесіда, порівняно з іншими словесними методами, дає більші можливості
для здійснення індивідуального підходу до учнів. Диференціюючи запитання
залежно від підготовки учнів, можна залучати всіх до активної участі в
роботі. Бесіда допомагає поєднати вивчення нового матеріалу із
закріпленням та перевіркою раніше вивченого.

Одним з розповсюджених дидактичних методів у всіх класах початкової
школи є бесіда. Як діалогічна форма усного мовлення, бесіда широко
використовується в початковій школі на уроках з усіх предметів і як
самостійний метод, і як прийом, що входить до складу інших методів.
Запитання вчителя активізують учнів, примушують їх міркувати, шукати
адекватну відповідь шляхом відтворення наявних знань або завдяки
встановленню нових для учнів асоціацій. Бесіда може і повинна сприяти
 розвиткові  мовлення   і  мислення,   уваги   і   пам’яті, пізнавальних
 інтересів і ініціативи учнів. Бесіда широко використовується в
початковій школі на всіх етапах уроку.  В залежності  від того, з якою
дидактичною метою застосовується даний метод,   виділяються  такі  види
 бесід:  вступна;  при  подачі  нового матеріалу;  для  повторення,
закріплення і перевірки засвоєних знань. Кожен з цих видів бесіди має
свої завдання і деякі особливості.

Так, при вступній бесіді, яка має на меті підготувати учнів до свідомого
сприймання нового навчального матеріалу, вчителеві треба:

 активізувати знання учнів, які вони одержали на попередніх уроках і які
органічно пов’язані з новою темою; це допоможе учням самостійно дійти до
нових висновків, роблячи умовиводи за аналогією, йдучи дедуктивним або
індуктивним шляхами;

 з’ясувати і уточнити запас уявлень, які є в учнів з нової теми; на
уточнення цих уявлень учитель початкової школи повинен звернути особливу
увагу, враховуючи, що «життєві» уявлення і поняття дітей, які склалися в
позашкільній практиці, часто бувають викривленими, і це негативно
відбивається на формуванні науково правильних знань;

 залучити наявний чуттєвий і практичний досвід учнів з питань, що
стосуються нового матеріалу;

 зробити аналіз наочних посібників, матеріалів підручника, які пов’язані
з новим матеріалом.

Якщо під час вивчення нового матеріалу переважним методом навчання є
бесіда, в процесі якої вчитель шляхом системи цілеспрямованих запитань
підводить учнів до самостійних «відкриттів» нових для них істин, понять,
закономірностей, бесіда має назву евристичної.

Важко переоцінити значення евристичної бесіди для учнів початкової школи
насамперед тому, що вона вимагає від них активної розумової роботи,
 викликає  до  дії операції пригадування,  порівняння, аналізу, синтезу,
узагальнення, конкретизації. Сутність евристичної бесіди полягає в тому,
що в системі запитань учителя найголовнішими є такі, для відповіді на
які недостатньо лише простого відтворення наявних знань. Вчитель такими
запитаннями створює проблемні ситуації, в яких учні зустрічають
суперечність між запасом конкретних знань і умовою завдання, для
розв’язання якого потрібно, окрім актуалізації знань, зробити певні
розумові операції. Якщо учень зможе знайти вихід з такої ситуації (хоча
б з допомогою вчителя, але без прямого підказування відповіді), він
робить  певний крок на шляху свого розумового розвитку. Крім того, варто
 враховувати, що знання, набуті учнями в результаті їхньої самостійної
розумової роботи, засвоюються значно краще (з точки зору свідомості
міцності засвоєння), ніж відомості, одержані від учителя «в готовому
вигляді».

Як показують спостереження за педагогічним процесом і спеціальні
дослідження, евристичну бесіду можна проводити в усіх класах початкової
школи, починаючи з першого. Індуктивний шлях при застосуванні
евристичної бесіди вчитель обирає в тих випадках, коли може використати
наявні в учнів і спеціально актуалізовані знання про конкретні приклади
дії якогось правила, закономірності і підвести їх до самостійного
узагальнення. Учитель на уроці спеціально організовує спостереження і
вправи учнів на однорідних конкретних прикладах, а потім спрямовує їх
розумову діяльність на знаходження спільного в цих прикладах,
абстрагування спільного від конкретних випадків і узагальнення його у
вигляді правила, закону. Дедуктивний шлях доцільний тоді, коди вчителеві
немає з чим порівняти виучуване явище, коли в учнів немає певного запасу
знань про конкретні прояви правила, закономірності. Тоді вчитель сам
вводить правило, після чого ставить ряд запитань, що вимагають
підтвердження введеного узагальнення конкретними прикладами. Наприклад,
дедуктивним шляхом йде вчитель на уроці математики, коли він вводить
узагальнене правило подільності чисел на певне число, а потім пропонує
учням навести відповідні приклади і перевірити на них дію даного
правила.

Як підкреслювалося вище, навчальний ефект роботи залежить від
нерозривного поєднання індукції і дедукції в організації розумової
діяльності учнів.

Евристична бесіда може бути побудована на умовисновках за аналогією.
коли виучувана нова тема близька до засвоєної раніше і учні можуть
зробити самостійні висновки, знаходячи спільне у відомих і нових
випадках, ситуаціях.

Основою для проведення евристичної бесіди можуть бути знання, здобуті
учнями на попередніх уроках, в результаті практичного досвіду  особистих
спостережень під час екскурсій; спостереження, що спеціально
 організовує вчитель на даному уроці, використовуючи відповідні наочні
 посібники, записи на дошці, роздатковий матеріал; факти, які повідомляє
вчитель на уроці; матеріали підручника та інших джерел інформації
(газети, карти тощо). 

Проте подаючи новий матеріал, учитель не може обмежуватися лише бесідою.
Вона може бути основним методом у деяких випадках, але повинна
пов’язуватися з поясненнями учителя, елементами розповіді, використанням
наочності, вправами, роботою з підручником та ін.

Нерухомість, інертність мислення дітей часто призводить до того, що
вони, правильно відповідаючи на нескладні запитання, повторюючи вже
готові відповіді, не можуть відповісти на більш складні запитання, які
вимагають узагальнення, висновку, встановлення зв’язків, порівняння
тощо. Якщо вчитель в одноманітній формі неодноразово повторює запитання,
намагаючись, щоб учень відповів, і роздратовуючись від його
неспроможності зробити це, він ще більше загальмовує учня і, як правило,
позитивного ефекту не досягає. У таких випадках корисно використати
наочність, залучити інтереси учня, врахувати більш розвинені сторони
його пізнавальної діяльності, змінити формулювання запитаній дещо
спростивши його, поставивши в іншому аспекті. Все це вимагає від    
учителя початкової школи педагогічної майстерності, витримки і,
 насамперед, досконалого знання індивідуальних особливостей учнів.
Бесідою, як правило, повинні бути охоплені всі учні класу, але
використовуючи евристичну бесіду під час подачі нового матеріалу,
вчитель може більше опиратися на сильних учнів, які швидше пригадають
відповідні відомості ставлячи їм більш складні, «нові» запитання,
передбачаючи саме від цих учнів одержати правильні відповіді, від яких
залежатиме хід

подальшої роботи. Слабших учнів корисно залучати для повторення
відповіді. Якщо бесіда застосовується з метою перевірки і закріплення
знань, до відповідей варто залучати всіх учнів, незважаючи на те, чи
проявляють вони підняттям руки своє бажання відповідати, хоч і тут треба
диференціювати запитання, враховуючи специфічні можливості окремих
 учнів у засвоєнні даного навчального матеріалу.

Для більшої активності всіх учнів класу потрібно в ряді випадків
залучати учнів до виправлення, доповнення відповіді товариша. Але не
бажано викликати для цього учня, який зайнятий в даний момент
усвідомленням запитання або обмірковуванням власної відповіді – в таких
випадках учень не може слухати іншого, і, зрозуміло, знайти його
помилку.

У дидактичній літературі зустрічається термін «катехізична бесіда», який
означає вид бесіди, спрямований на тренування механічної пам’яті учнів.
У початковій школі з метою міцного засвоєння учнями певних знань, що
вимагають заучування для точного їх відтворення (наприклад, таблиця
множення, географічні назви тощо), катехізична бесіда може досить широко
використовуватися.

Ефективність застосування в початковій школі бесіди як методу навчання
залежить від вдумливої і своєчасної підготовки вчителя до її проведення,
оволодіння технікою бесіди.

Нарешті, підкреслюючи важливість застосування цього методу на уроках у
початковій школі, вкажемо, що освітня, активізуюча і корегуюча роль
бесіди можлива лише в тісному поєднанні з іншими методами навчання.

1.2 Види бесіди у початковій школі, їх характеристика

Учитель, який добре володіє психолого-педагогічними основами процесу
навчання, ніколи не буде стверджувати, що він моделює просто бесіду.
Термін «бесіда» означає форму. Характер пізнавальної діяльності учнів і
рівень їх самостійності в бесіді показують терміни «евристична» і
«репродуктивна». Отже, за рівнем пізнавальної самостійності учнів у
процесі навчання молодших школярів застосовуються два види бесіди:
евристична і репродуктивна.

Репродуктивна бесіда — це система репродуктивно-мнемічних і
репродуктивно-пізнавальних запитань. Вони спонукають до відтворення
учнями засвоєних знань і оволодіння готовими знаннями з різних джерел:
підручника, засобів наочності, спостережень, дослідів і т. ін. [16].

Репродуктивна бесіда, як метод навчання, використовується на усіх етапах
уроку. З її допомогою розв’язуються різні дидактичні задачі. Так, на
етапі перевірки засвоєних знань, умінь, навичок цей вид бесіди
забезпечує повторення і закріплення засвоєного змісту. Однак треба
підкреслити те, що найбільший ефект репродуктивна бесіда дає під час
перевірки тих логічно завершених частин предметного змісту,» які
нескладні, містять прості взаємозв’язки або фактичний матеріал. Логічно
завершені частини, до яких входять складні поняття, залежності,
закономірності, недоцільно перевіряти частинами, оскільки такий зміст
втрачає цілісність і свою сутність. Тому рівень його засвоєння можна
перевірити тільки шляхом індивідуального викладу учнів [2].

На етапі засвоєння нових знань, умінь і навичок у кожній логічно
завершеній частині змісту шляхом репродуктивної бесіди здійснюється:

а) актуалізація опорних знань про предмети і явища природи, способи
діяльності;

б) сприймання готових знань з різних джерел;

в) закріплення засвоєного змісту.

Репродуктивна бесіда використовується на етапі систематизації та
узагальнення для актуалізації сформованих елементів знань, які є основою
міжпоняттєвих узагальнень.

Крім того, ця бесіда застосовується для постановки мети, завдань уроку,
підведення підсумків роботи на ньому, актуалізації знань про способи
діяльності, які необхідні для виконання домашніх завдань [3].

Евристична бесіда — це спосіб організації творчої діяльності школярів
через розв’язання проблеми у співпраці з вчителем. Функція вчителя в цій
бесіді полягає не тільки у постановці системи запитань, керуванні
пошуком нових знань і способів діяльності, але і в показі способу
отримання відповідей на ті запитання-підпроблеми, на які учні не можуть
відшукати відповідь самостійно.

У початкових класах евристична бесіда реалізується двома способами,
загальний дидактичний зміст цих способів показаний вище.

Другий спосіб полягає в тому, що проблема розв’язується поетапно. При
цьому у співпраці з учителем учні виконують окремі етапи. Інші етапи
цілісного процесу розв’язання проблеми може виконувати учитель або самі
діти, якщо вони готові до такої діяльності [10, с. 37].

Результатом евристичної бесіди є нові знання та уміння. Тому вона
здебільшого використовується у процесі формування понять, встановлення
різноманітних зв’язків у природі, тобто на етапі засвоєння нових знань,
умінь і навичок. Не менш важливе значення має ця бесіда на етапі
застосування засвоєного змісту як одного із способів організації
виконання школярами творчих завдань.

Однак учителеві слід добре пам’ятати, що вибір евристичної бесіди
здійснюється за визначеними критеріями: відповідністю змісту та
загальної і локальної готовності учнів.

Головна мета підготовчої бесіди — актуалізувати знання дітей, що є
опорними для роботи над новим матеріалом. Готуючись до проведення
бесіди, слід чітко виділити її мету, поняття, які треба відтворити,
опорні слова для розвитку мовлення дітей (якщо бесіда відбувається на
уроках читання, природознавства). Наприклад, учитель планує підготовчу
бесіду до теми «А вже весна, а вже красна…» (2-й клас). Він має на
меті уточнити уявлення дітей про весняні зміни в рослинному й тваринному
світі, узагальнити їхні спостереження про явища природи в цю пору,
емоційно підготувати до читання твору «Весна прийшла». У зв’язку з цими
завданнями вчитель намічає питання бесіди: Які зміни відбувається в
природі напровесні? Як світить удень сонце? Як змінились земля, повітря?
З чого видно, що день стає довшим? Як виглядають гілки дерев?

Пояснювальна бесіда має на меті організацію засвоєння нового навчального
матеріалу через діалог учителя з учнями.

Бесіда, в процесі якої учні засвоюють новий матеріал, може будуватися
індуктивним шляхом (від окремих фактів, прикладів, спостережень до
загальних висновків) і дедуктивним (під загального положення,
твердження, висновку до окремого випадку, конкретною факту, прикладів,
які ілюструють або підтверджують загальне). Індуктивний шлях доречний,
коли в дітей достатньо знань, спостережень і в учителя є підстави вести
їх до формулювання певних висновків, понять тощо. Дедуктивний шлях
застосовують, коли правило, висновок сформульовані вчителем, а учні
добирають приклади до них.

Підсумкова бесіда, як правило, завершує вивчення нового матеріалу або є
розгорнутим підсумком уроку. Під час такої бесіди вчитель пропонує
запитання для узагальнення матеріалу уроку, виявлення емоційного
ставлення дітей до вивченого, висловлення оцінних суджень про роботу
всього класу в цілому та окремих учнів.

Функції контрольно-перевірної бесіди очевидні з її назви. У процесі
такої бесіди вчитель проводить контроль якості засвоєних знань у вигляді
фронтального опитування. Для фронтального опитування результативною є
така бесіда, в якій запитання і завдання не тільки напружують пам’ять, а
й збуджують інтерес, змушують установлювати причинно-наслідкові зв’язки,
визначати істотні ознаки предмета, доводити правильність висловленої
думки.

За рівнем пізнавальної активності учнів найбільші переваги має
евристична бесіда, роль якої незамінна для розвитку творчих здібностей.
Під час такої бесіди учні проходять під керівництвом учителя весь шлях
пошуку нового знання аж до його відкриття: створення проблемної
ситуації, усвідомлення проблеми у вигляді проблемного запитання і,
нарешті, -поетапний розв’язок. За умов попередньої підготовки діти
різного рівня розвитку можуть брати активну участь в евристичній бесіді,
і це позитивно впливає не тільки на якість знань, а й на оволодіння
пошуковими вміннями.

Одним з важливих аспектів методики бесіди є логіка її побудови та
здійснення. Система запитань повинна відповідати одній з логічних форм
думки: індуктивній (від одиничних і конкретних фактів до загальних
висновків) або дедуктивній (від загальних положень, закономірностей до
їх конкретизації в одиничних об’єктах).

1.3 Педагогічні вимоги до запитань учителя під час бесіди

Методика проведення бесіди у початковій школі вимагає адекватних
запитань учителя. Запитання, які складають бесіду, бувають різними за
характером:

а) репродуктивно-мнемічні. Вони активізують пам’ять і спонукають до
відтворення раніше здобутих знань і умінь;

б) репродуктивно-пізнавальні. Ці запитання стимулюють репродуктивну
пізнавальну діяльність, результатом якої є здобуття готових знань з
різних джерел: підручників, засобів наочності, спостережень, дослідів і
т. ін.;

в) продуктивно-пізнавальні. Відповіді на такі запитання отримуються в
результаті здійснення операцій логічного мислення з уже відомими
знаннями або під час розв’язання проблеми [11].

У кожного з цих видів є свої істотні ознаки, які обов’язково повинен
враховувати учитель, оскільки вони впливають на зміст запитань,
структуру бесіди (включення різних прийомів і засобів навчання), її хід
і результативність.

Якщо дитина засвоїла зміст, то, відповідаючи на репродуктивно-мнемічні
запитання, вона цілеспрямовано відтворює його. На правильність і
швидкість відтворення впливають місце, цілісність і час оволодіння
знаннями й уміннями. Адже вони засвоюються у процесі:

а) цілеспрямованого навчання (на уроці, в позаурочній і позакласній
роботі) або здобуті у процесі життєвого досвіду: читання
науково-популярної літератури, перегляду телепередач, спілкування з
дорослими і т. ін.;

б) вивчення теми на одному уроці чи кількох тем на різних уроках. Із цих
тем актуалізуються ті знання й уміння, які стосуються конкретного
запитання [14, с. 50].

Крім того, слід враховувати час засвоєння змісту, який відтворюється
(вивчався в попередній темі уроку, розділі, класі).

Запитання вчителя повинні бути конкретними за змістом, тобто учень
повинен розуміти, про який об’єкт питає вчитель і що саме про нього
треба розповісти. Запитання не повинні бути невизначеними. На уроках
навіть досвідчених учителів можна почути запитання такого типу:
«Розкажіть, що ви знаєте про лисицю (або інший предмет чи явище)?»
Невизначеність запитання передбачає різні варіанти відповіді. У цій
ситуації виникає запитання і до вчителя.

Слід уникати альтернативних запитань. Вони дають можливість випадкового
вибору відповідей або спонукають до простого ствердження («так») чи
заперечення («ні»). Коли запитання має такий зміст, то в ньому вже
містяться певні варіанти відповіді, і школярі, не осмислюючи суті
запитання, намагаються відгадати правильну відповідь, щоб задовольнити
вчителя [5, с. 25].

Запитання не повинні бути подвійними чи потрійними. Особливо такими, що
стосуються різних об’єктів або різних сторін одного предмета, явища, їх
несумісних ознак, властивостей. Наприклад, запитання: «Які жанри
мистецтва ви знаєте?». Ці запитання спричиняють неглибокі і непослідовні
відповіді. Дитина розповідає про «все відразу». Вона переходить від
одного об’єкта до іншого, розповідає про те, що випадково пригадає,
цілеспрямовано не напружує свою думку і пам’ять.

Велике значення для сприймання запитання має не тільки його зміст, але й
словесна форма вираження. Не можна у запитання включати невідомі або
маловідомі терміни, складні підрядні речення, повторювати запитання
кілька разів у різних формулюваннях. Переформулювання запитання
здійснюється тоді, коли діти не проявляють активності або здебільшого
відповідають на питання неправильно. Причиною цього є те, що вони
недостатньо або зовсім не розуміють зміст запитання. У таких ситуаціях
спочатку разом з учнями слід провести аналіз запитання і з’ясувати, чи
розуміють вони терміни, об’єкти, про які запитується, і те, що про них
запитується [7, с. 62].

Крім основних, у бесіді є додаткові запитання, які виконують функцію
коригування відповіді, уточнення і доповнення. Вони не повинні бути
підказуючими, а тим паче — невизначеними.

Пригадаємо, часто на уроках після неповної відповіді учитель ставить
додаткові запитання: «А ще що ти можеш сказати? Що ти можеш доповнити? А
ще? Ще …? і т. ін.» Учень починає відповідати все, що знає, і навіть
те, що не стосується конкретного запитання. Учитель запитує («Ще що …
?») школярів до того часу, поки хтось із них не дасть правильну
відповідь. Потрібно пам’ятати, що після кількох таких запитань —
відповідей клас виключається з роботи. Чому? Справа в тім, що,
відповідаючи на такі запитання, діти не розуміють, що від них хоче
почути вчитель. Вони бачать, що їх відповіді не задовольняють учителя, і
тому втрачають інтерес до роботи. Отож додаткове запитання ставиться до
тієї частини змісту, яка охоплювалась основним запитанням, але не була
подана у відповіді. Додаткове запитання можуть поставити учні під
керівництвом учителя [17, с. 139].

Щоб зосередити увагу дітей на запропонованому запитанні, воно ставиться
перед усім класом, а для відповіді викликається один учень. Для інших
дітей обов’язковою є настанова з її мотивацією на уважне слухання
відповіді: «Слухайте уважно, щоб змогли проаналізувати відповідь і
доповнити її», «Слухайте уважно, щоб змогли поставити запитання про те,
що не скаже учень», «Слухайте уважно, щоб змогли дати відповідь на
наступні запитання».

Бажано, щоб усі запитання були індивідуалізовані. На кожне з них
відповідає той учень, рівень підготовки і розвитку якого дозволяє
успішно це зробити. Так, якщо запитання складне, то відповідь на нього
дає «сильний» учень, а «середній» чи «слабкий» її повторює. Якщо просте,
воно адресується «слабкому» учневі, а інші доповнюють і коригують його
відповідь [3].

Урахування вимог до бесіди, зокрема до запитань в ній, а також активне
ставлення самого вчителя до бесіди, його емоційний настрій, використання
різних організаційних прийомів, уміння тримати в полі зору кожного учня
дозволяють залучати до роботи весь клас і підтримувати увагу та інтерес
протягом усієї бесіди.

yyyy]„sygd?6¦

yyyya$gdG9 

D

b

d

t

x

?

$

d

l

&

f

t

v

yyyya$gdG9 

yyyygd?6¦

yyyygd?6¦

$

&

d

f

h

r

t

v

¦

I

gd?6¦

тратили взаємозв’язок між частинами бесіди. Основна причина такого стану
полягає у тому, що вчитель не стежив за роботою усього класу, а
задовольнився лише відповіддю одного учня.

Як було показано, відповідь значною мірою зумовлюється змістом і
правильним формулюванням запитання. Крім того, правильна, осмислена,
послідовна відповідь залежить від уміння її побудувати.

Спостереження за молодшими школярами показують, що причини неточних або
неправильних відповідей можуть бути різними. В одних випадках — це
неглибоке розуміння змісту навчального предмета, в інших — невміння
проаналізувати запитання й зрозуміти його сутність або словесно
сформулювати відповідь. Тому з перших днів навчання у школі учитель
повинен вчити кожну дитину будувати свою відповідь на поставлене
запитання. Ця робота дає результат, якщо вона цілеспрямована,
систематична й починається з аналізу вчителем запитання та показом
зразка відповіді на нього. Далі така робота здійснюється разом з учнями.
Спочатку аналізується запитання (фронтально або одним учнем), а потім
проводиться аналіз відповіді дитини: що треба було відповісти (що
вивчали), що викладено і про що не сказано у відповіді. До тієї частини,
яка не була висвітлена, формулюється додаткове запитання. Поступово
рівень самостійності школярів зростає. Так, пропонуючи запитання,
учитель відразу дає завдання: слухати уважно і поставити додаткове
запитання. Щоб усі діти правильно виконали це завдання, їм пропонується
вголос або про себе пригадати, що для цього треба робити [17].

Формувати уміння відповідати на запитання слід розпочинати із запитань,
які вимагають простих, невеликих за обсягом відповідей. Пізніше
використовуються запитання з ширшими відповідями, які учні вчаться
будувати за планом.

У всіх випадках дитина повинна розуміти те, про що вона розповідає і
чому вона про це розповідає. Якщо на поставлене запитання дається
неправильна відповідь, то, щоб з’ясувати причину цієї невідповідності,
учитель зупиняє учня і разом із ним аналізує зміст запитання. При
потребі запитання формулюється інакше або уточнюється. До такої роботи
можна залучати весь клас. Після цього учень продовжує відповідати. У
випадку, коли причиною є відсутність знань, для відповіді викликається
інший школяр, а попередній слухає й повторює відповідь.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ БЕСІДИ

НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2.1 Використання методу бесіди на уроках математики

Діалогічна форма пояснення (бесіда) на уроках математики активізує
діяльність учнів, розвиває в них уміння спостерігати і аналізувати
математичні явища, робити узагальнення, підводити окреме під загальне.
Вона є важливим засобом організації колективної роботи на уроці та
індивідуального підходу до учнів. Така форма пояснення нового матеріалу
найбільше відповідає віковим особливостям молодших школярів.

Метод бесіди застосовується для ознайомлення з такими матеріалами:
закономірностями (властивості арифметичних дій; взаємозв’язки між
математичними поняттями, зв’язки між компонентами і результатами
арифметичних дій. пропорційна залежність між величинами); знаннями
практичного характеру, які вводяться на підставі теоретичних знань
(обчислювальні прийоми, прийоми розв’язання рівнянь, знаходження
числових значень величин за відомими формулами); задачами нового виду
[2].

Діалогічна форма пояснення (бесіда) активізує діяльність дітей, розвиває
в них уміння спостерігати й аналізувати математичні явища, робити
узагальнення, підводити окреме під загальне. Вона є важливим засобом
організації колективної роботи на уроці та індивідуального підходу до
учнів. Така форма пояснення нового матеріалу найбільше відповідає
віковим особливостям молодших школярів.

Метод бесіди застосовується для ознайомлення із: закономірностями
(властивості арифметичних дій; взаємозв’язки між математичними
поняттями, зв’язки між компонентами і результатами арифметичних дій,
пропорційна залежність між величинами); знаннями практичного характеру,
що вводяться на основі теоретичних знань (обчислювальні прийоми, прийоми
розв’язування рівнянь, знаходження числових значень величин за відомими
формулами); задачами нового виду.

Учитель сам планує етапи розв’язування проблеми, а учень осмислює
проблему і за пропозицією вчителя бере участь у виконанні окремих її
етапів. Отже, вчитель формулює запитання і визначає їх послідовність,
стежить за відповідями учнів, уточнює їх, підбиває підсумки бесіди і
формулює її висновки. Учні вникають у запитання, пригадують потрібний
для відповідей матеріал, відповідають на запитання, осмислюють висновки
та узагальнення. Якщо за допомогою бесіди вчитель підводить учнів до
самостійних висновків, то таку бесіду називають евристичною.

Запитання, які ставляться в ході бесіди за своїми функціями можна
поділити натри групи [10]:

репродуктивно-мнемонічні запитання, що активізують лише роботу пам’яті і
спрямовані на відтворення або закріплення раніше вивченого;

репродуктивно-пізнавальні запитання, що стимулюють репродуктивну
пізнавальну діяльність, спрямовану на розв’язування задач раніше
засвоєними способами, і не дають учням принципово нових знань;

продуктивно-пізнавальні запитання, що стимулюють пошукову пізнавальну
діяльність учнів і дають їм істотно нові знання.

Перша група завдань відтворює діалог учителя і учнів, коли основні
повідомлення робить сам учитель. Це бесіда-пояснення або репродуктивна
бесіда. Друга і третя групи завдань реалізуються на основі бесіди
евристичного характеру. Для другої групи завдань властивий дедуктивний
хід бесіди, а для третьої- індуктивний.

Репродуктивна бесіда близька до методу пояснення. Проводиться вона за
певним планом. Запитання за характером здебільшого риторичні або
навідні. Тема. Множення двоцифрового числа на двоцифрове. Бесіда.
Розв’яжемо задачу [2].

Задача. Школа купила 36 спортивних костюмів, по 24 гри. кожний.

Визначити вартість покупки.

Яку дію треба виконати, щоб знайти відповідь задачі? (Дію множення, 24
помножити на 36). Як виконати обчислення усним способом?

24 х 36 = 24 х (30 + 6) = 24 х 30 + 24 х 6 = 720 + 144 = 864 (грн..).

Окремі дії можна подати в єдиному запису. Множники записують один під
одним. Спочатку множимо 24 на 6, потім 24 множимо на 30 і знайдені числа
додаємо. Учитель подає пояснення множення і пропонує учням повторити
його.

Задачі на три дії, які включають два рази операцію зменшення або
збільшення числа на кілька одиниць чи в кілька разів.

Задача. Коневі на день дають 16 кг сіна, кормових буряків — у 2 рази
менше, ніж сіна, а вівса — у 4 рази менше, ніж буряків. Скільки
кілограмів кормів дають коневі на день?

Сіна — 16 кг

Буряків — у 2 рази менше, ніж сіна > ?

Вівса — у 4 рази менше, ніж буряків

Після ознайомлення із змістом задачі вчитель повідомляє, що задачу
аналізуватимемо від числових даних.

Коневі давали сіно, буряки і овес. Треба знайти, скільки кілограмів
буряків згодовували коневі на день. Із задачі вже відомо, що на день
коневі видавали 16 кг сіна.

Що відомо про буряки? Як знайти, скільки коневі давали кілограмів
буряків? (Буряків давали в 2 рази менше, ніж сіна. Щоб знайти, скільки
давали коневі буряків, треба 16 поділити на 2).

Що відомо про овес? Як дізнатися, скільки давали вівса? (Вівса давали в
4 рази менше, ніж буряків. Щоб знайти, скільки давали кілограмів вівса,
треба кількість кілограмів буряків поділити на 4).

Розповісти повністю план розв’язування задачі. Записати розв’язання в
зошит.

Підсумовуючи роботу над задачею, учитель звертає увагу на те, що під час
її розв’язування довелося два рази зменшувати число в кілька разів.

Бесіда із застосуванням прийому аналогії формується від одиничного до
одиничного, в результаті цього знання переносяться з раніше вивченого
об’єкта на інший, менш вивчений.

Усне додавання трицифрових чисел без переходу через розряд.

Бесіда. Ми вміємо додавати двоцифрові числа. Поясніть прийом додавання,
користуючись розгорнутим записом:

26 + 43 = (20 + 6) + (40 + 3) = (20 + 40) + (6 + 3) = 60 + 9 = 69.

Подумайте, чи можна таким способом знайти суму три цифрових чисел 243 і
321 (учитель не показує розгорнутого запису). Скільки чисел додавали у
першому прикладі? Як записували числа у першому прикладі? Які доданки
додавали? Спробуйте зробити так само і при додаванні трицифрових чисел.

Застосовуючи евристично-дедуктивну бесіду, вчитель повідомляє загальне
положення, а потій за допомогою запитань спрямовує учнів до з’ясування
конкретних прикладів.

Тема. Розв’язування рівнянь на знаходження невідомого множника.
Підготовка та пояснення нового матеріалу. Прочитайте приклад 6 • 3 = 18.
Поділіть добуток на один з множників. Що ви помітили? Що дістали, коли
добуток поділили на один з множників?

Задача. Невідоме число помножили на 4 і дістали 28. Знайти невідоме
число.

Для розв’язування задачі позначимо невідоме число буквою х. Як тоді
можна записати задачу? (Можна скласти рівняння х • 4 = 28). Що відомо в
цьому рівнянні? Що невідомо? Як знайти невідомий множник?

Запишемо розв’язання рівняння і відповідь задачі:

Х = 28:4

Х = 7.

Відповідь. Невідоме число дорівнює 7.

Сутність евристично-індуктивної бесіди полягає в тому, що вчитель
спочатку пропонує розглянути конкретні приклади (однотипні). На основі
їх аналізу учні приходять до загального висновку.

2.2. Шляхи удосконалення використання бесіди на уроках математики у
початковій школі

На основі вивчення педагогічної та методичної літератури, бесід та
власних спостережень можна подати такі пропозиції з метою удосконалення
методики проведення бесіди у початковій школі.

Дуже часто у початковій школі використовують евристичний метод. Головним
прийомом роботи, що лежить в основі евристичного методу, є евристична
бесіда. Нею слід користуватися тоді, коли в учнів є попередні знання,
спираючись на які на основі спостереження за мовним матеріалом діти
більш чи менш самостійно можуть прийти до узагальнення, зробити
потрібний висновок.

Перш ніж користуватися евристичною бесідою, учитель повинен визначити,
які знання з граматики школярі засвоїли, якісних будуть опорними під час
виведення нового правила чи закономірності, дібрати відповідний матеріал
для спостереження і організації пошуку, врахувати можливості дітей
даного класу для участі в евристичній бесіді, продумати зміст і логіку
послідовності запитань.

Широко використовується бесіда для закріплення і перевірки розуміння
вченого матеріалу, як безпосередньо після його опрацювання на цьому ж
уроці, так і на наступних уроках. У початковій школі цей вид бесіди має
 особливе значення, тому що у роботі з учнями для  свідомого і міцного
засвоєння навчального матеріалу треба неодноразово  повертатися до
нього. Для підвищення ефективності бесіди на цьому етапі навчання
необхідно:

а) глибоко продумати відбір матеріалу для повторення, зупиняючись на
суттєвому, головному, тобто на тому, що визначає розуміння всієї теми;

б) широко використовувати запитання, які вимагають не лише  відтворення
навчального матеріалу, а й його аналізу, порівняння фактів,

подій, явищ, встановлення різноманітних зв’язків між ними;

в) ставити завдання, що вимагають використання здобутих знань,

переносу їх у нові умови, у нові зв’язки, підтвердження вивченого
правила

новими прикладами – це допоможе перевірити свідомість засвоєння учнями

знань і сприятиме такому засвоєнню;

г)  поєднувати фронтальну бесіду з різними формами індивідуального
 опитування учнів;

Контрольну бесіду доцільно використовувати безпосередньо в процесі
подання нових знань, що забезпечує зворотний зв’язок, допомагаючи
вчителеві відразу ж перевіряти розуміння і засвоєння учнями виучуваного
матеріалу, а також активізує увагу учнів.

Успіх бесіди залежить від виконання вимог до таких її компонентів:
 постановка запитань учителем, відповіді учнів, реакція вчителя на
помилкові  або неповні відповіді, організація бесіди. Розглянемо ці
вимоги.

Необхідним є точність і чіткість запитань, формулювання їх без зайвих
слів, коротко,  зрозуміло,  стилістично  грамотно,  використання  поряд
 із запитаннями, що вимагають відтворення знань, значної кількості
запитань творчого характеру, тобто таких, що вимагають активної
розумової діяльності учня; до таких відносяться запитання типу: «Чому
…?», «Що буде внаслідок  цього …?», «Чим  відрізняється …?»,  «Чим
 подібні …?, „Який висновок можна зробити ….», «Як це довести …?»
тощо.

Запитання варто ставити послідовно, щоб кожне з них було, продовженням
попереднього, випливало з нього. Лише в таких випадках бесіда  буде  
вести  учнів  логічними   шляхами  до   нових  знань.   Під
час контрольної бесіди з метою перевірки знань учнів запитання можна
ставити, вибірково.

У роботі з дітьми в багатьох випадках варто уникати запитань, які
вимагають складних словесних формулювань абстрактних понять, але це не
стосується завдань на формулювання правил які учні повинні запам’ятати.

У процесі бесіди з метою активізації розумової діяльності учнів важливо
задавати одне і те ж за змістом запитання в різних формулюваннях – у
таких випадках учневі недостатньо механічно відтворити знання у
відповіді на звичне запитання, що неодноразово повторювалось; він
повинен обміркувати нове за формою запитання і адекватно до нього
підібрати необхідну відповідь.

Загальна дидактика не рекомендує ставити запитання підказуючого
характеру або альтернативні (тобто такі, що передбачають вибір лише
одній з двох можливих відповідей). Але в початковій школі такі запитання
бувають необхідні, насамперед, у роботі з відстаючими учнями (коли для
заохочення їх до участі в бесіді треба іноді занадто спростити розумове
завдання), а також у процесі використання додаткових запитань, які
вчитель застосовує, щоб поступово підвести учнів до відповіді на
основне, більш складне запитання.

Від учнів треба вимагати свідомих і аргументованих відповідей,
зрозумілих, точних, логічних, стилістично правильних. Остання вимога є
обов’язковою не лише для уроків мови і читання, а й для всіх інших.
Вчителеві завжди слід пам’ятати, що бесіда надає значні можливості
для розвитку грамотного усного мовлення учнів, і ці можливості повинні
бути реалізовані. Важливою є вимога до учнів відповідати повними
реченнями, особливо в молодших класах. У старших класах у низці випадків
можна допускати скорочені відповіді деяких учнів  якщо вони свідчать про
розуміння матеріалу. В такому разі вчителеві варто орієнтуватися на
індивідуальні особливості учнів і за необхідності від учнів старших
класів також вимагати відповідей повними реченнями.

У процесі бесіди учні початкової  школи  часто дають  неправильні
відповіді. Своєчасне виправлення їх запобігає утворенню у дітей
помилкових знань, які потім досить важко виправити. Момент, коли вчитель
повинен знань, прореагувати на помилкову відповідь учня, є одним з
складних у процесі бесіди. У практиці зустрічаються різні підходи до
виправлення помилкових доповідей учнів. Часто вчитель сам дає правильну
відповідь і не обмежується виправленням помилкової відповіді, а пояснює,
чому вона неправильна. Іноді виправити помилку товариша пропонується
іншому учневі. В усіх цих випадках учень при виправленні помилки
залишається пасивним. Більш корисною є така організація роботи, за якої
вчитель сприяє гальмуванню помилкових асоціацій, допомагає знайти
правильну відповідь за активної розумової роботи самого учня, який
допустився помилки.

У практиці та в спеціальних дослідженнях знайдені різноманітні прийоми
активного виправлення помилкових відповідей учнів початкової школи в
процесі бесіди. Спільним для цих прийомів є те, що за їх допомогою
вчитель показує протиріччя між висловленою учнем думкою і реальними
фактами. Таким чином учень сам розуміє помилковість свого висновку і це
стимулює його до активних пошуків правильної відповіді. Доцільно ставити
ті запитання, відповіді на які добре відомі учням з їх практичної
діяльності, спостережень, знань. Часто вчитель може використати
безпосереднє сприймання учнями натуральних об’єктів і явищ., картин,
дослідів.

В усіх випадках учень, який допустив помилкову відповідь, повинен після
її виправлення повторити правильну відповідь; часто до повторення
правильної відповіді треба залучати й інших учнів класу.

Типовою особливістю відповідей учнів є те, що вони обмежуються
вказівкою на будь-який один компонент, навіть тоді, коли повна відповідь
передбачає називання кількох. У таких випадках для Держання від учнів
нових відповідей ефективним є прийом, коли вчитель своїм запитанням
визначає кількість компонентів, необхідних для повної відповіді. 

Нарешті, успіх у значній мірі залежить від правильної організації
бесіди, використання,  темпу,  техніки  постановки запитань.
 І.Г.Єременко рекомендує такі  орієнтовні норми часу на бесіду в
молодших класах початкової школи: І клас-3-5 хв., ІІ-5-7 хв, ІІІ-7-10
хв., ІV-7-15 хв.

У процесі бесіди ставити запитання треба до всього класу, після
цього робити паузу для обмірковування відповіді учнями, тоді викликати
одного учня. Не можна вимагати негайної відповіді на запитання,
захоплюючись темпом бесіди, треба надати учням час подумати.

У початковій школі, звертаючись до учня із запитанням, учителі повинен
враховувати його індивідуальні особливості. Так, учням, у яких яскраво
виражена уповільненість нервових процесів, слід дати більше часу
на обдумування відповіді; учнів, в яких процеси гальмування переважають
над процесами збудження, необхідно викликати для відповіді й тоді, коли
вони не підносять руки. Учнів патологічно збуджених варто попередити, що
їх викликатиме учитель лише після того, як вони добре обміркують
відповідь. У початковій школі в деяких учнів (переважно з травматичним
ураженням мозку і астенією вищої нервової системи) в навчанні взагалі, і
в процесі бесіди зокрема, можуть настати стани охоронного гальмування,
коли інтелектуальна працездатність учня різко знижується, і незважаючи
на всі намагання вчителя одержати від нього правильну відповідь, учень
відповісти не може. В таких випадках вчителеві не слід вимагати
відповідь від учня, треба дати йому відпочити.

У процесі бесіди учитель повинен сам спланувати етапи розв’язування
проблеми, а учень осмислити проблему і за пропозицією вчителя взяти
участь у виконанні окремих її етапів. Отже, учитель формулює запитання і
визначає їх послідовність, стежить за відповідями учнів, уточнює їх,
підводить підсумки бесіди і формулює її висновки. Учні вникають у
запитання, пригадують потрібний для відповідей матеріал, відповідають на
запитання, осмислюють висновки та узагальнення. Якщо за допомогою бесіди
вчитель підводить учнів до самостійних висновків, то таку бесіду
називають евристичною.

Запитання до учнів треба ставити так, щоб вони збуджували думку,
самостійне мислення, спонукали до відповіді. Конкретні, точні, чіткі
запитання дають змогу проводити бесіду послідовно, логічно пов’язувати в
окремі частини програмний матеріал. Провести жваву, насичену навчальним
матеріалом, логічну, цікаву для дітей бесіду нелегко, особливо для
молодого вчителя. Запитання, відповіді на які розкривають повністю зміст
прочитаного, не так легко поставити, як може здатися на перший погляд, і
наставнику слід спершу самому засвоїти зміст статті і підготувати
запитання до неї. Спочатку краще попередньо навіть записувати ці
запитання.

Запитання повинні бути точними, без зайвих слів, одне запитання повинно
бути продовженням попереднього (логічно пов’язані між собою). Запитання
не повинні підказувати відповідь. Недоцільно ставити запитання, які
потребують складних і довгих відповідей. У такому разі матеріал краще
розділити на дрібніші запитання. Однак не треба ставити і таких
запитань, на які можна дати тільки короткі відповіді: «так» чи «ні». У
деяких випадках треба ставити навідні запитання. Запитання в кінці
бесіди повинні привести до відповідного (наміченого) висновку.

Щоб залучити всіх учнів до роботи під час бесіди, учитель повинен
ставити запитання до всього класу; після деякої паузи слід викликати
одного учня, який повинен дати повну відповідь. Неповну і неточну
відповідь доповнюють інші учні.

ВИСНОВКИ

Зі сказаного вище можна зробити наступні узагальнення:

Сьогодні математика як жива наука з багатобічними зв’язками, що робить
істотний вплив на розвиток інших наук і практики, є базою
науково-технічного прогресу і важливим компонентом розвитку особистості.

Однієї з основних цілей вивчення математики є формування і розвиток
мислення людини, насамперед, абстрактного мислення, здатності до
абстрагування й уміння «працювати» з абстрактними, «невловимими»
об’єктами. У процесі вивчення математики в найбільш чистому виді може
бути сформоване логічне (дедуктивне) мислення, алгоритмічне мислення,
багато якостей мислення — такі, як сила і гнучкість, конструктивність і
критичність і т.д.

Методика проведення бесіди передбачає:

а) обґрунтування вчителем теми як життєво важливої, а не надуманої;

б) формулювання запитань, які спонукали б до розмови;

в) спрямування розмови в правильному напрямку;

г) залучення учнів до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на
цій основі формування у них ставлення до оточуючої дійсності, до своїх
громадських і моральних обов’язків;

д) підсумки бесіди, формування на їх основі раціонального вирішення
проблеми, яка обговорюється, прийняття конкретної програми для
закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Фронтальна бесіда з класом може проводить на будь-яку тему: політичну,
моральну, правову, статеву, естетичну і інші. Але особливі труднощі
виникають тоді, коли доводиться переконувати учнів у помилковості їх
поглядів і переконань, неправильності їх поведінки. Тому педагогу слід
знати різні прийоми, що сприяють підвищенню ефективності фронтальної
бесіди.

Одним з таких прийомів є розгляд допущеного учнем вчинку і оцінка його
на фоні вже відомого всім випадку, який раніше одержав правильну оцінку
колективу. Дослідження психологів переконують, що учні більш критично
оцінюють дії і вчинки інших людей, ніж свої власні. Проведення в ході
бесіди аналогій і співставлень подібних випадків позитивно впливає на
них.

Інколи учні порушують дисципліну і правила поведінки і не бачать у цьому
нічого поганого, їм здається, що вони роблять це «на зло» педагогу. В
такому випадку вказують на конкретне порушення правил поведінки, на риси
характеру, погляд чи переконання і підводять їх під загальні моральні
принципи, значення яких не викликає в учнів сумніву. Якщо їм показати,
що їх поведінка і риси характеру не відповідають нормам права і моралі,
вони намагаються змінити їх.

Ефективність фронтальної бесіди підвищується при умові, коли у фактах,
процесах, які розглядаються, розкриваються учням невідомі їм сторони.
Так, наприклад, тим хлопчикам, які проявляють неповагу до дівчат,
розповідають про те, що в дівчині слід бачити майбутню жінку, матір,
продовжувачку людського роду, яка виконує будь-яку роботу на рівні з
мужчиною, шановану в нашій країні людину.

Часом у ході фронтальної бесіди учні захищають свої помилкові погляди і
переконання. У таких випадках педагог ніби погоджується з ними, приймає
їх точку зору, але встановивши слабкі і суперечливі місця в аргументації
вихованців, спростовує їх помилкові судження. У такому разі він веде
розмову типу “Я з вами можу погодитись, але як же пояснити… ”,
“Допустимо, що ви праві, але як бути в такому випадку… ”. При цьому
слід продумати ряд запитань, якими можна привести учнів до суперечливих
суджень, щоб вони самі шукали відповіді на них. Аргументи педагога
повинні бути такими, щоб учні не могли подолати їх, компрометуючи цим
свої помилкові погляди і переконання в очах колективу.

Особливу трудність для педагога викликає індивідуальна бесіда, її треба
проводити так, щоб ніхто не заважав. При цьому важливо підібрати такий
психічний стан учня, щоб він був здатний на відвертість. Бесіду треба
проводити за наперед наміченим планом.

Отже, бесіда — метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та
практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння
нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Бесіда має
великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів,
активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні
їх, у формулюванні висновків, узагальнень. Велика і виховна її роль:
бесіда вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати
переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня,
розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати.
Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість. Він практикується
на заняттях з усіх предметів і може застосовуватися для розв’язування
будь-якого дидактичного завдання, у тому числі і на уроках
образотворчого мистецтва.

Бесіда — це діалог: запитання вчителя й відповіді учнів. Навчання за
допомогою запитань і відповідей дуже поширене у школі. Застосування
методу бесіди доцільне для засвоєння учнями складного теоретичного
матеріалу, коли він за допомогою запитань розчленовується на ряд
відносно самостійних елементів, що полегшує шлях пошуку відповіді або
набуття нових знань. Запитання мають бути короткими, точними, логічно
послідовними, активізувати різні мислительні операції. Важливо, щоб
запитань було небагато, але достатньо для досягнення мети даної бесіди.

Підсумкова бесіда, як правило, завершує вивчення нового матеріалу або є
розгорнутим підсумком уроку. Під час такої бесіди вчитель пропонує
запитання для узагальнення матеріалу уроку, виявлення емоційного
ставлення дітей до вивченого, висловлення оцінних суджень про роботу
всього класу в цілому та окремих учнів.

Головним прийомом роботи, що лежить в основі евристичного методу, є
евристична бесіда. Перш ніж користуватися евристичною бесідою, учитель
повинен визначити, які знання з граматики школярі засвоїли, якісних
будуть опорними під час виведення нового правила чи закономірності,
дібрати відповідний матеріал для спостереження і організації пошуку,
врахувати можливості дітей даного класу для участі в евристичній бесіді,
продумати зміст і логіку послідовності запитань.

Метод бесіди на уроках математики застосовується для ознайомлення з
такими матеріалами: закономірностями (властивості арифметичних дій;
взаємозв’язки між математичними поняттями, зв’язки між компонентами і
результатами арифметичних дій, пропорційна залежність між величинами);
знаннями практичного характеру, які вводяться на підставі теоретичних
знань (обчислювальні прийоми, прийоми розв’язання рівнянь, знаходження
числових значень величин за відомими формулами); задачами нового виду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бантова М.О., Бельтюкова Г.В., Полевщикова О.М. Методика викладання
математики в початкових класах. – К.: Вища школа, 2002.

Богданович М. та ін. Методика викладання математики в початкових класах.
— К., 1999.

Богданович М.Б., Козак М.В., Король Я.А. Методика викладання математики
в поч. кл. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2001. – 368 с.

Богданович М.В. Математика 3 клас – К.: Підручники і посібники, 2003.

Богданович М.В. Урок математики в початковій школі: Пос. для вчителя. –
К.: Рад. школа, 1990. – 192 с.

Богданович М.В., Козак М., Коваль Я. Методика викладання математики в
початкових класах. – К.: А.С.К., 1998.

Бурда М.І. Структура і зміст профільного навчання математики //
Математика в школі. – 2007. – №7, с.3-6.

Гословська І.Г., Скворцова С.О. Формування позитивної мотивації навчання
в молодших школярів на уроках математики //Наука і освіта, — 2000. — №6.
– с.18-24.

Захарова А.М. Розвивальне навчання математики в початковій школі //
Психол. і педагогіка. – 2000. – №1. – С. 21-27.

Зильбергер Н.И. Урок математики. Подготовка и проведение.
-М.:Просвещение, 1995.- 178 с.

Король Я.А. Математика в початкових класах: Культура усного і писемного
мовлення. – Тернопіль: Навч. книга – Богдан, 2000. – 160 с.

Король Я.А. Формування практичних умінь і навичок на уроках математики.
— Тернопіль, 2000.

Математика. 3 клас: Розробки уроків. — Х.: Вид-во «Ранок», 2009. — 352
с.

Об опыте работы учителя Р.Г. Хазанкина //Математика в школе.-1987.-№4.-
с.16.

Раков С.А. Математична освіта: компетентнісний підхід з використанням
ІКТ: Монографія. – Х.: Факт, 2005. – 360 с.

Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. — К., 2002.

Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.

Селевко Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие.
-М.:Народное образование, 1998-256 с.

Слєпкань З.І. Методика навчання математики. – К.: Зодіак-Еко, 2000. – С.
216 – 230, 360 – 385.

Хазанкин Р.Г. Десять заповедей учителя математики //Народное
образование.-1990.-№ 9.

Хазанкин Р.Г. Как увлечь школьников математикой //Народное
образование.-1987.-№10.-с. 46-49.

Хазанкин Р.Г. Развивать творческие способности школьников // Математика
в школе.-1989.-№2-с. 10-13.

Хазанкин Р.Г. Усиление практической учебной деятельности школьников на
уроках математики / Интенсификация учебного процесса в школе.-М.:
Просвещение, 1988.- с. 81-86.

Харишин О. Активізація розумової діяльності учнів //Початкова освіта –
2001. — №5. – с.4.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи