HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Психологія праці”

на тему:

“Людина і професія:

психологічні проблеми вибору і навчання”

ПЛАН

Вступ

1. Проблеми професійного самовизначення молоді в сучасних умовах

2. Психологічні засади вибору професії

3. Об’єктивні орієнтири професійної ідентифікації

4. Алгоритм прийняття рішення щодо вибору професії

5. Сутність та структура профорієнтації

6. Місце і роль профільних класів, ліцеїв та коледжів

у підготовці конкурентно спроможного на ринку праці випускника

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження зумовлена тим, що правильний, всебічно
обґрунтований підхід до вибору професії як для самої людини, так і для
всього суспільства має не лише соціальне забарвлення а й величезну
економічну вагу. Заняття справою, яка найповніше відповідає інтересам,
здібностям, можливостям, нахилам людини і водночас задовольняє потреби
суспільства — це один із домінуючих резервів підвищення продуктивності
праці.

Специфіка психологічних проблем професійного вибору визначається
нестабільною ситуацією в країні, необхідністю оволодіння новим
соціально-економічним досвідом. З одного боку нові професії, що
з’явилися в зв’язку з переходом до ринкових умов, не мають ще коренів в
професійній культурі нашого суспільства. З іншого боку, відбувається
процес руйнування стереотипів традиційних форм професіоналізації, які
також змінюються в сучасних умовах.

Важливим є і те, що образ професії, як когнітивне та емоційне утворення,
змінює систему загальних орієнтирів в суспільній та індивідуальній
свідомості людей. Раніше ідеальний образ професіонала багато в чому був
пов’язаний з образом конкретних людей і їх професійною „біографією», їх
певними професійними цінностями. Зараз можна спостерігати, що в деякій
мірі „ідеальний образ професіонала» замінений на „ідеальний образ життя»
(американський, європейський, „нових росіян» та інші). Таким чином,
професія виступає як засіб для досягнення цього образу життя, а не як
істотна частина самого образу життя.

Все це приводить до розгубленості педагогів, шкільних психологів,
батьків, що намагаються допомогти учням, які або знаходяться в стані
невизначеності, або зробили свій сумнівний і примітивний професійний
вибір. Безумовно, адекватність вибору і рівень оволодіння професією
впливають на загальну якість життя. Тому так важливо зробити правильний
вибір.

У даній роботі планується розглянути психологічні проблеми вибору
професії та особливості професійної підготовки та навчання на шляху
вибору майбутньої професії.

Об’єкт дослідження: психологічні аспекти професійного вибіру.

Предмет дослідження: фактори і основні етапи на шляху професійного
самовизначення та вибору професії, головні труднощі та шляхи їх
вирішення на шляху професійного самовизначення, роль і напрямки
профорієнтаційної роботи в навчальних та інших закладах тощо.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яку формують шість розділів, висновків та списку використаної
літератури.

Методи дослідження: літературний методи, аналіз, синтез, методи
порівняння та узагальнення та ін.

Загальний обсяг роботи – 36 сторінок.

1. Проблеми професійного самовизначення молоді

в сучасних умовах

Дослідження життєвих планів молоді, їхніх уподобань і пріоритетів є
одним із засобів поліпшення наукової організації профорієнтаційної
роботи, підвищення її ефективності. К.М.Варнавських [6, с.109] виділяє
такі проблеми професійного самовизначення молоді на сучасному етапі
ринкових перетворень.

1. Слабка інформованість молоді зі світом професій. Привабливими для неї
є професії переважно інтелектуальної праці, які вимагають вищої освіти:
юрист, економіст, програміст, перекладач, лікар, інженер, вчитель. Певну
популярність мають професії, за якими можна працювати в багатьох галузях
господарства: бухгалтер, кухар, водій та інші. Така обмеженість
професійного світогляду пояснюється тим, що різні ланки суспільного
життя (радіо, телебачення, преса), заклади освіти, служби зайнятості не
ведуть роботи з професійної інформації.

2. Навіть після закінчення школи багато молоді професійно не
визначились, що є наслідком недостатньої роботи з різних напрямків
професійної орієнтації (починаючи з незадовільної роботи шкільних
психологів), інформації, консультації, відбору.

3. Головними мотивами професійного самовизначення є висока заробітна
плата, стабільність; мало цікавить випускників можливість розкриття і
застосування своїх здібностей, результати роботи.

4. Існує дисбаланс між професійними намірами молоді і попитом на ринку
праці (практично вона не обирає класичних професій у промисловості,
будівництві, сільському господарстві, сфері культури.

5. Зазначене вимагає застосування нових прогресивних методів
профорієнтаційної роботи в закладах освіти; відновлення посад
спеціалістів-профконсультантів, психологів, соціальних працівників, які
можуть подавати допомогу юним в питанні професійного самовизначення;
розгортання мережі державних агенцій, відділів, профінформації та
профорієнтації, де кожний може одержати потрібну інформацію про зміст
певної професії, перспективи її здобуття та працевлаштування, пройти
психологічне дослідження [13, с.29].

Проблема активізації школярів у професійному самовизначенні є перш за
все проблема розвитку їх як активних суб’єктів учбової, трудової
діяльності і спілкування. Виходячи з такої постановки понять
„активізація», „активність», „суб’єкт діяльності», можна запропонувати
наступне розуміння активного професійного самовизначення і прояву
активності школярів в процесі перетворення ситуації, що складається в
цей період їхнього життя.

Розглядаючи суб’єктну активність старшокласника спрямовану ним на зміну
самого себе з метою підготовки до успішного виконання професійної праці,
яку він обирає, слід виділити процеси самопізнання власних
індивідуальних особливостей, захоплень та інтересів; самооцінювання,
тобто зіставлення отриманого в результаті самопізнання уявлення про
необхідний рівень розвитку професійно важливих якостей бажаної професії;
саморозвитку, тобто дійсного ставлення школяра до самого себе, що
базується на уявленні про себе як суб’єкта професійної діяльності [18,
с.71].

Як активний суб’єкт діяльності, людина не пасивно приймає ситуацію, що
склалася, якщо її умови заважають реалізації її професійних планів, а
прагне ці умови змінити (подолати труднощі при досягненні поставлених
цілей, наполягти на своєму рішенні тощо).

Досягнення вказаних педагогічних цілей може бути здійснено при виконанні
певних психологічних і організаторських умов. Тому процес виховання має
бути організований як процес суб’єкт-суб’єктної взаємодії вихователя і
вихованця. Лише маючи рівноправну з вчителем позицію, учень отримує
можливість реалізувати свою активність, самостійність та ініціативу. Це
означає, що на заняття вихованець має право планувати свою діяльність:
обирати цілі, засоби, способи їх досягнення тощо. Виховна діяльність при
цьому перетворюється на спільну діяльність дорослого і учня і містить в
собі два взаємозалежних потоки активності: від вихователя та від
вихованця. Дії вихователя ініціюють пізнавальну, емоційно-вольову та
комунікативну активність вихованця; активність останнього, в свою чергу,
коректує і в певній мірі спрямовує діяльність вихователя.

Для того щоб учень міг реалізувати себе в якості суб’єкта діяльності,
необхідно створити умови повної емоційної включеності його в діяльність,
організовану на заняттях. І нарешті, в процесі розвитку суб’єктних
якостей школяра в деяких випадках виникає необхідність в психологічній
корекції неадекватної самооцінки (закріплення оптимістичного ставлення
до життя та впевненості в своїх силах). Необхідна спеціальна робота по
зменшенню сором’язливості, скутості, підвищеної тривожності. Причому
корекція повинна проводитися з орієнтацією на передачу учням засобів
самокорекції [13, с.47].

Для розв’язання суто професійних завдань необхідно активізувати
самопізнання школярами своїх індивідуальних особливостей; розвивати
функцію само оцінювання при зіставленні уявлення про самого себе з
уявленням про необхідний рівень розвитку професійно важливих якостей в
бажаній діяльності; розвивати в учнях прагнення до саморозвитку. Крім
того, важливо навчити школярів аналізувати ситуацію, що склалася в
період вибору професії і виділяти умови, що можуть змінюватися.

Проблема активізації школярів в особистісному і професійному
самовизначенні є проблема виховання їх як суб’єктів пізнавальної,
учбової, трудової діяльності і спілкування. Підвищення суб’єктної
активності підлітків безпосередньо в професійному самовизначенні
пов’язане з розвитком їх самопізнання, само оцінювання і саморозвитку.
Крім того, важливо показати учням реальні можливості по зміні ситуації
професійного самовизначення, які вони можуть реалізувати в процесі
здійснення особистих професійних планів.

2. Психологічні засади вибору професії

Будь-яка професія вимагає так званих «професійно важливих якостей».
Наприклад, для коректора важлива увага, для художника — образне мислення
тощо. Кожна людина від народження за генетичним механізмом спадковості
наділена хистом до тієї чи іншої діяльності. Хист поєднаний з інтересом
до певної діяльності. Якщо в діяльності здібності будуть повною мірою
реалізовані, є максимальні шанси досягнути найбільшого успіху.

Об’єктивні передумови правильного вибору містяться в самій людині. Вони
обумовлені її знаннями, навичками, бажаннями, широтою світогляду.
Завдання полягає в правильному оцінюванні особистісного потенціалу на
основі чітко сформулюваної мети своєї життєдіяльності.

Першим кроком є самовизначення відповідно до психофізіологічних
особливостей молодої людини і специфіки майбутньої професійної
діяльності. Дуже важливо при виборі професії враховувати і деякі основні
психологічні властивості характеру. Психологи виділяють три типи
психічної діяльності людини: екстраверти, інтроверти, амбаверти. Для
екстравертів характерне прагнення до спілкування з людьми, контактність,
комунікабельність. Особам з таким характером краще обрати професію, що
вимагає постійного контакту з людьми (педагог, стюард, прес-секретар,
гід-перекладач).

Для інтровертів більш характерна зосередженість, здатність до міркувань,
повільне пристосовування до нових умов, нових людей тощо. Для
інтровертів більше підійдуть професії, що вимагають індивідуальної
роботи (пілот, налагоджувальник верстатів, слюсар з ремонту
устаткування, економіст, програміст, математик, ювелір тощо) [21, с.23].

Крайні типи характерів (чистий екстра- або інтроверт) трапляються рідко.
Більшість людей належить до проміжного типу — амбаверти. Амбавертам у
виборі професії також необхідно враховувати свої психологічні
особливості і риси характеру. Бажано, щоб тип професійної діяльності
збігався з характерологічним типом особи. Скажімо, якщо вона товариська,
то більше підійдуть професії, пов’язані із численними контактами, а якщо
емоційно нестійка — вона не зможе виконувати рутинні види діяльності, що
вимагають концентрації впродовж тривалого часу.

Оцінювати свої професійні можливості повинен кожен індивід самостійно,
не відволікаючись на суспільні міфи, очікування інших людей, соціальні
страхи, навіювання, наслідування. Необхідно розібратися у своїх
потребах, інтересах, мотивах, схильностях, пріоритетах, прийняти їх як
очевидність, правильно оцінити з позиції реалізації, перспективності,
усталеності. Як переконує приклад багатьох успішних у досягненні
професійних вершин людей, саме такий підхід до вибору професії є
найбільш ефективним.

У ситуації сумніву слід вибирати ту професію, де здібності будуть
максимально реалізовані. Особливо це важливо в тому сенсі, що професія
повинна приносити задоволення (позитивні емоції), бо тільки в такому
разі можна досягнути вершин майстерності у щоденному виконанні
виробничих завдань.

На закінчення опису психологічного аспекту вирішення проблеми вибору
професії не завадить наголосити, що природні задатки людини мають
величезну пластичність, значний потенціал для розвитку. Але водночас
слід мати на увазі, що вони навіть з примноженими знаннями і навичками
не безмежні в практичному застосуванні, особливо в тій частині, що
пов’язана з фізичним станом, індивідуальними функціональними
можливостями особи. Не завадить також знати про професію і в плані
спроможності опанувати відповідний обсяг необхідних знань. Незнання цих,
здавалося б, другорядних нюансів, поширена причина помилок у виборі
молоддю майбутньої професії [24, с.13].

Потрібно чітко уявляти зміст і режим роботи обраної професії. Існує
кілька тисяч професій і ще більша кількість спеціальностей. Кожна з них
має свої особливості не тільки з причини різного виду використовуваної
техніки або технологічного процесу, а й з огляду на ступінь
психофізіологічного напруження, фізичних зусиль, санітарно-гігієнічних
умов виробничого середовища. Звідси очевидно, що потрібно ознайомитися з
особливостями майбутньої трудової діяльності за укладеним списком
професій. Важливо подбати про те, щоб відомості про ту чи іншу професію
не виявилися перекрученими, неповними, однобічними. Чим глибші знання
про професії — тим менша ймовірність помилки при виборі. З цією метою
потрібно використовувати як інформацію з довідкової літератури, так і
судження авторитетних, компетентних людей [13, с.30].

3. Об’єктивні орієнтири професійної ідентифікації

Вибір професії відбувається в конкретному життєвому просторі особи, з
його господарською системою. Виробничо-технологічна і соціальна
структури продуктивних сил суспільства, що склались у певний історичний
період, жорстко обумовлюють потребу в кадрах у суворих пропорціях за
професіями та за рівнями кваліфікації. Так, попит на робочу силу
залежить від попиту на товари і послуги, які виробляють підприємства
відповідного типу, рівня їхньої технічної оснащеності, інтенсивності та
продуктивності праці, форм і методів організації виробництва,
економічної кон’юнктури.

Сучасний світ професій надзвичайно розмаїтий. Ту т є професії, що
збереглися з давніх часів, а також ті, що виникли нещодавно.
Орієнтуючись на професію, з якою без проблем можна буде знайти роботу,
слід виходити з аксіоми, що досягнення визначеного результату є завжди
наслідком підпорядкування своїх дій передбачуваним обставинам
майбутнього. Реалізація цього твердження, крім іншого, вимагає
обізнаності із загальними тенденціями розвитку процесів на ринку праці і
у сфері зайнятості. Ті, кому краще вдається передбачити майбутні запити
ринку праці і завчасно почати підготовку, мають вигідніші позиції в
боротьбі за високооплачувані, кар’єрно перспективні робочі місця [22,
с.51].

Як стверджують соціологи, ніколи ще людство не переживало таких
глибинних і кардинальних змін у сфері праці, як нині. Старіння і
відмирання давніх професій супроводжується появою нових, привабливих,
престижних. Зокрема, в Україні у зв’язку зі становленням ринкової
економіки, ріст комерційних структур (банків, страхових і рекламних
компаній, промислових, будівельних і торговельних холдингів, приватних
туристичних агенцій тощо) неминуче призвів до появи нових професій. В
управлінні й адміністративно-виробничому забезпеченні зафіксовано
створення робочих місць для банківських працівників, аудиторів, брокерів
і дилерів, менеджерів-уп-равлінців, державних службовців нового
покоління.

На рівні робочих професій у сфері послуг відбулося масове створення
робочих місць для охоронців, інкасаторів, експедиторів тощо. У період
трансформаційної кризи робочі місця для представників традиційних
професій — економістів, бухгалтерів, статистів (у першій групі);
продавців, прибиральників, кухарів (у другій групі) інтенсивно
скорочувалися. Зменшилась затребуваність на масові професії
індустрійного типу, зокрема інженерно-технічний персонал.

На початку економічного зростання (після 2000 р.) попит на технічні
професії відновився. Водночас завдяки широкому впровадженню на
підприємствах техніко-технологічних та організаційно-управлінських
нововведень змінюється характер праці. Так, праця багатьох робітничих
професій стала близькою до праці інженера. Як фіксують дослідники,
на-лагоджувальник автоматів та напівавтоматів, апаратник хімічного
виробництва, сталевар, токар витрачають у середньому 60% свого робочого
часу на контроль, регулювання, розрахунки, що потребує не тільки
глибокого знання спеціальності, а й ґрунтовної теоретичної підготовки з
фізики, математики, хімії.

Сьогодні зростає потреба у спеціалістах, які обслуговують складну
техніку. Нова електронна технологія, яка широко впроваджується майже в
усі види економічної діяльності, змінює структуру попиту на робочу силу
в основному внаслідок виникнення та поширення нових, більш складних
професій. Комп’ютеризація виробництва забов’язує працівника до
самостійності у прийнятті рішень, продукуванні ним власних ідей, що
передбачає необхідність постійно аналізувати інформацію, грамотно
втручатись у перебіг виробництва, планувати свої дії, передбачати і
швидко вирішувати нестандартні ситуації. Це вимагає від усіх учасників
трудового процесу активізації сенсорики, моторики й інтелекту. Звідси —
підвищення вимог до людини, її очікувань і претензій щодо престижності
виконуваної роботи і розміру оплати праці [26, с.60].

Сучасні роботодавці пред’являють досить високі вимоги до найманих
працівників. Під час оцінювання претендента на посаду пріоритети
змістилися на користь якісних показників, пов’язаних не тільки з легко
фіксованими рівнем освіти, віком людини, а й, передусім, зі структурою
її професійної придатності: інтереси, здібності, стан здоров’я та інші
фактори. Від сучасного працівника вимагають не тільки усвідомленої і
натренованої звички до трудової напруги, а й вподобання до творчості,
самореалізації в індивідуальних і спільних з колегами зусиллях.
Безпосередньо під час прийому на роботу роботодавці прагнуть мати чітке
й об’єктивне уявлення про інтелектуальний ресурс майбутніх безпосередніх
виконавців робіт. Нині керівництво фірм надає особливого значення і
зовнішньому виглядові працівника, і його мовленню, і стилю мислення,
вмінню спілкуватися з людьми. Звісно, що йдеться про посади, що
визначають якість продукції та імідж фірми: провідні
інженери-конструктори, інженери-технологи, керівники структурних
підрозділів підприємств.

Очікуваний вступ України до СОТ поставить на порядок денний для
вітчизняних підприємств проблему підвищення якості товарів і послуг,
розширення їхньої номенклатури. Вирішення ж її, як свідчить світовий
досвід, — у впровадженні нових технологій і організаційних інструментів
у виробництво товарів і послуг, що матимуть зростаючий попит на
території країни; залученні до виконання робіт творчих особистостей,
кваліфікованих спеціалістів. Виходячи з цієї перспективи та враховуючи
структуру продуктивних сил в Україні, що історично склалася, можна
припустити, що в найближчій перспективі прискорено розвиватиметься
сільське господарство і тісно пов’язана з ним харчова промисловість.
Наздоганятиме Україна своїх західноєвропейських сусідів і в галузі
житлового будівництва, будівництва шляхів сполучення. В комплексі
промислових галузей авангардне місце посядуть енергетика, видобуток
корисних копалин, що слугуватиме основою для розвитку хімічної та
фармацевтичної промисловості; набудуть поширення різноманітні
технопарки. Важливі будуть також страхові компанії, пенсійні фонди,
рекламні агенції, готельне господарство, зв’язок, туризм тощо.

Розвиватимуться вони на якісно новому оснащенні робочих місць та
високоефективній організації праці, з використанням сучасних
інформаційно-телекомунікаційних технологій. Як свідчить досвід країн, де
виробництво масових товарів і послуг здійснюється саме так, автоматична
система машин заміняє не тільки функції фізичної, а й частини розумової
праці, беручи на себе як усі контрольно-вимірючі, так і значну частину
логічних операцій.

Розвиток вказаних видів економічної діяльності відбуватиметься при
входженні в них іноземних компаній. Отже, виробничі колективи в них
формуватимуться з залученням фахівців із-за кордону, тобто конкуренція
за кращі робочі місця значно посилиться. Адекватною відповіддю на такі
перспективи можуть бути додаткові зусилля на досягнення вершин
професіоналізму, і в цьому контексті найдоречнішим буде опанування
іноземної мови.

Ус і ці судження актуальні для таких видів діяльності, як охорона
здоров’я, освіта і культура, які, сподіваємося, нарощуватимуть свій
потенціал.

Звичайно, без належного кадрового забезпечення не обійтися. Крім
профільних фахівців, кожному підприємству, незалежно від здійснюваного
виду економічної діяльності, потрібні будуть і бухгалтери, і юристи, і
менеджери з персоналу. Загалом використання висококваліфікованої праці
зростатиме, — в іншому разі знижуватиметься ефективність виробництва.
При цьому продуктивність праці зростатиме, тому для деяких професій
спостерігатиметься відносне скорочення потреби.

Відбуватимуться зміни, пов’язані з переходом від індустріального до
постіндустріально-го суспільства. Зазначені тенденції мають стати
орієнтиром уваги до професій, які йому потрібні.

4. Алгоритм прийняття рішення щодо вибору професії

Кожна людина, яка досягла значних успіхів на трудовій ниві, хоча б раз в
житті обирала професію. Бо тільки досягнувши найвищого ступеня
майстерності у виконанні певного виду робіт, можна уникнути
марґіналізації, соціально-культурної упослідженості. Зважаючи на таку
обставину, процес вибору став предметом наукових досліджень в таких
аспектах: економічний, соціологічний, психологічний. Більшість наукових
розробок стосовно розв’язання проблеми вибору професії молоддю, що
досягає працездатного віку, пропонує враховувати три позиції: власні
побажання, мотиви і цілі; психологічні особливості, оцінювання
можливостей виконувати ту чи іншу роботу; встановлення переліку
професій, що відповідають поточним вимогам існуючих в економіці робочих
місць.

Вибір — це творчий процес прийняття рішення. Людина повинна повністю
усвідомити, між якими альтернативами вона обирає. Варіант вибору, коли
індивід обирає одну з кількох існуючих можливостей на основі
відповідності певному критерію, є класичним зразком простого вибору.

Загалом надзвичайно складний механізм вибору можна спростити до
постадійного просування до обґрунтованого рішення [7, с.10].

Стрижнем розв’язання проблеми вибору професії є знаходження відповіді на
питання: «Як із величезної кількості професій вибрати одну, найбільш
придатну?»

Процес прийняття рішення може значно ускладнитися зіткненням двох або ж
навіть кількох спонук. Наприклад, якщо молода людина має схильність не
до одного, а до кількох предметів (до фізики, літератури, географії),
створюються передумови для вагань, сумнівів, іноді досить обтяжливих
переживань. За таких умов є сенс обговорити свої міркування із друзями,
батьками, вчителями, психологом, профконсультантом; доречною буде порада
лікаря.

Після прийняли рішення важливо визначити, у якому навчальному закладі
можна здобути освіту за обраною професією. Без цього кар’єрні задуми
можуть залишитись не реалізованими. Кожна професія має свою специфіку
навчання. Кожен навчальний заклад, згідно з отриманою ліцензією,
дотримується визначених державою стандартів якості освіти, але все ж має
свою репутацію.

Як не помилитися у виборі місця навчання — це вже інша тема, що потребує
спеціального скрупульозного висвітлення. Натомість вкажемо на помилки,
яких бажано уникнути саме при виборі професії. Поширеним є «борсання» в
сумнівах. Справді, відкинути сумніви і невпевненість буває часом дуже
важко, але підкоритися їм — значить приректи себе на ще тяжчі
випробування. З цією помилкою пов’язана й друга — ставлення до професії,
що обирається, як до якоїсь константи.

Дійсно існує велика загроза помилки у виборі, яка криється в
об’єктивному стані речей: набувати спеціальність потрібно як мінімум 1–2
роки, а якщо орієнтувалися на значні кар’єрні досягнення, то й 5–7
років. Можна й помилитися і оволодіти такою професією, попит на яку на
ринку праці падатиме або ж до неї зміниться особисте ставлення.

Проте не слід понад міру боятися того, що вибір професії фатально
визначатиме спрямованість усього життєвого шляху. Майже завжди є шанс
змінити професію. А причин для цього може з’явитися більш ніж достатньо:
виникатимуть нові види робіт, нові професії, а то й цілі нові напрями
економічної діяльності, а крім того, паралельно в самої людини
відбувається зміна цінностей, інтересів та можливостей — все це
потребуватиме відповідної корекції кар’єрного шляху. Не виключена навіть
неодноразова зміна сфери професійної діяльності. Отже, до
перепрофесіоналізації слід ставитись загалом позитивно. Освоєння нової
професії, крім уже набутої, може навіть підняти компетентність
працівника, зробити його обізнаним у міждисциплінарних сферах
діяльності. При виборі нової професії цілком прийнятно також
послуговуватись запропонованою формулою вибору професії [6, с.115].

За умов швидких змін засобів виробництва, технологій, організаційних
засад, характеру стосунків між роботодавцями і найманими працівниками
будь-який вибір може стати вдалим, але із дотриманням певних правил:

1)    Прагнути досягнути за допомогою теоретичних знань (в період
навчання) та практичних навичок (виконуючи щоденно роботу на робочому
місці) найвищих вершин в обраній (опанованій) професії;

2)    Постійно тримати руку на пульсі вимог до конкурентоспроможності
професії (посади) на ринку праці та робити реальні кроки для власної
відповідності їм за допомогою підвищення кваліфікації, опанування
суміжних професій;

3)   Бути озброєним «технікою» самостійного професійного вдосконалення
[20, с.83].

5. Сутність та структура профорієнтації

Профконсультація — (від лат. professіo — рід занять, consultatіo —
нарада), науково організоване інформування про професії, призначене
головним чином для молоді, що закінчує загальноосвітню школу, з метою
практичної допомоги у виборі професії з урахуванням схильностей,
інтересів і здібностей, що сформувалися, а також потреб суспільства.
Профконсультація повинна мати відомості про роль і перспективи кожної
професії, потребу в кадрах, зміст трудової діяльності,
соціально-економічний і санітарно-гігієнічний статус професій. Вона
володіє інформацією про можливі шляхи професійного навчання, з одного
боку, і про ті вимоги, що пред’являє професія до людини, з іншого [27,
с.13].

Теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших
країнах СНД, пройшли складний шлях свого становлення. У 60-х і першій
половині 70-х років панувало визначення професійної орієнтації як
системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді
психологічної готовності до вибору професії на основі потреб суспільства
із урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Не важко
помітити, що ключовими елементами визначення такого типу є державне
управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість
цього управління на певне коло професій і на певні галузі виробництва,
формуванню в учнів психологічної готовності вибору саме цих, заданих
професій. Особистість учня в такому процесі витискається на край
системи. Урахування психологічної структури особистості учня
здійснюється „на основі потреб суспільства», тобто як другорядний
елемент професійної орієнтації.

Українські психологи розробили нову концепцію професійної орієнтації,
яка знайшла широке визначення в наукових колах, у навчальній роботі
вищих закладів освіти педагогічного та психологічного профілю й у
практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Вихідною
позицією у розробці нової системи професійної орієнтації було бачення
особистості насамперед не як об’єкта, а як суб’єкта саморозвитку. І саме
цей процес саморозвитку покладено в основу формулюючих функцій
профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації виступає як суб’єкт
діяльності, суть якої полягає у підготовці допрофесійного
самовизначення. Засоби професійної орієнтації при цьому набувають
характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до
профорієнтаційної діяльності й через це до самопізнання, самокорекції й
саморозвитку із спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих
завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю
суб’єктивних та об’єктивних умов професійного самовизначення з наступним
вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії
або напрямку професійної освіти.

Професійна орієнтація визначається як наукова практична система
підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення.

?

?

r

t

h1/2(ACJ OJFЦим визначенням особистість вводиться в центр процесу
професійної орієнтації, стає суб’єктом профорієнтаційної діяльності —
використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до свого
власного й самостійного професійного самовизначення. Займаючи позицію
суб’єкта професійного самовизначення, особистість відходить від позиції
об’єкта впливу з боку суспільства, державних і громадських організацій
щодо вирішення своєї професійної долі, перестає служити об’єктам
програмування ззовні. Суспільство в даному разі має сприяти пошуковій
діяльності особистості, а не обмежувати цю діяльність вирішенням
замовного завдання.

Структурна побудова професійної орієнтації за Баллом Г. [3, с.9-10]
випливає з методичних підходів до розгляду цілей і змісту
профорієнтаційної роботи, а також із розуміння діапазону її компетенції.
Отже, різні визначення професійної орієнтації, різне трактування її
цілей і змісту неминуче відбивається на її структурі, а отже, й на її
формах і методах.

Професійну інформацію можна визначити як психолого-педагогічну систему
формування в особистості активної профорієнтаційної позиції, що
відповідає суб’єктивним і об’єктивним умовам здійснення особистістю
вільного й усвідомленого професійного самовизначення

Уже із самого визначення профінформації випливає, що вона ніяк не
ототожнюється із системою заходів щодо накопичення й розповсюдження
відомостей про професії або пропаганду професій відповідно до потреб
регіону (як це доводиться в зорієнтованих на старі концепції джерелах із
питань психології та педагогіки профорієнтації). Профінформація тут
передбачає специфічну пізнавальну діяльність особистості
(профінформаційну діяльність), у якій особистість перетворює себе,
формує себе як суб’єкта професійного самовизначення. Профінформація
базується на відповідній педагогічній інтерпретації (педагогічній
адаптації) інформаційного матеріалу про окремі професії, про особистість
у проекції на професійну діяльність, про суб’єктивні та об’єктивні умови
професійного самовизначення і реалізації особистості у професійній
діяльності.

Педагогічна підготовка профорієнтаційної роботи учнів передбачає
створення необхідних умов для їхньої діяльності в пошуку й аналізі нової
інформації різними засобами.

Робота з профінформацією передбачає вирішення таких основних завдань:

1) ознайомлення учнів з інформаційним матеріалом, що характеризує масові
професії;

2) інформування учнів про умови оволодіння професіями (про навчальні
заклади, навчальні предмети, строки навчання, кваліфікаційні перспективи
тощо);

3) формування в учнів позитивного ставлення до різних видів професійної

діяльності;

4) формування в учнів стійких професійних інтересів і правильно
мотивованих професійних намірів, в основу яких покладено усвідомлення
своїх власних професійно значущих психологічних особливостей,
здібностей, а також соціально-економічних умов вибору професії [7, с.9].

Наступним, другим, структурним елементом профорієнтації виступає система
професійної консультації

У більшості авторів ми зустрічаємося з розумінням профконсультації як
системи довідкових порад щодо умов правильного вибору професії. До
такого визначення їх функцій приводить щонайменше дві обставини:

1) розуміння професійної орієнтації як соціальне замовної системи
управління особистістю з огляду на регіональні проблеми суспільства в
робітничих кадрах (у до ринковий період);

2) занадто деталізоване дроблення структури професійної орієнтації, за
якою професійна консультація позбавляється своїх основних функцій.

Як уже зазначалося, домінував підхід, що позбавляв професійну
консультацію функцію психодіагностики. Остання, якщо і передбачалася, то
визначалася як окрема структурна одиниця профорієнтації.

Ми ж визначаємо професійну консультацію як систему психологічного
вивчення особистості учня з метою надання йому обґрунтованих порад щодо
оптимальних для нього напрямків і засобів професійного самовизначення.

Отже, за таким визначенням, у центрі професійної консультації, перебуває
особистість у всій складності її психологічної структури, з
індивідуальними особливостями прояву її психічних функцій, з її
потребами, домаганнями, інтересами, зі сформованою (за допомогою
профінформаційної роботи) профорієнтаційною позицією. В основі такої
позиції — спрямованість особистості на самостійне вирішення проблеми
власного професійного самовизначення.

Спостереження за процесом навчальної діяльності учнів і оцінка
результатів його діяльності як методи шкільної профконсультації стають
прогностичними тоді, коли розглядається й оцінюється в основному,
успішна діяльність учня. В іншому випадку вчитель профконсультант
використовує додаткові методи — бесіду, виявлення актуалізованих на
даний час інтересів учня, цього ставлень й установок, намірів,
використовує педагогічний експеримент, аналіз педагогічного впливу на
учня. І це допомагає вчителю не лише скласти своє враження про
психологічні особливості учнів у профконсультаційному плані, а й виявити
істині причини його неуспішності з якогось виду навчальної праці.

Зі спеціальних профконсультаційних методик учитель може успішно
використовувати ті, що розроблені Є.Климовим, а також групу анкетних
методик, розроблених Б.Федоришиним, йдеться про методики виявлення й
оцінювання загальних інтересів особистості (навчальних, побутових,
спортивних, педагогічних тощо), професійних інтересів, професійної
спрямованості і професійних намірів, комунікативних і організаторських
схильностей.

Третій структурний елемент професійної орієнтації — професійний добір —
визначається як система роботи з надання порад і допомоги людині щодо
прийняття нею рішення про такий вибір конкретного виду професійної
діяльності, який би максимально відповідав суб’єктивним і об’єктивним
умовам професійного самовизначення, перспективам подальшого розвитку
даної особистості та її успішній реалізації в професійній діяльності.

Часто профдобір збігається з функціональною частиною профконсультації.
Такий збіг визначається спільністю методик, що застосовуються в цих двох
системах. Але виділення системи профдобору в окремий структурний елемент
професійної орієнтації необхідне через специфічну мету професійного
добору. Його метою є не підготовка учня до професійного самовизначення з
відстроченим фіналом, а саме цей фінал, тобто вирішення питання про
реалізацію професійного самовизначення.

Вводячи поняття професійний добір у систему понять професійної
орієнтації, ми розкриваємо його як процес добору професії для людини
такої професії, що найбільшою мірою відповідає інтересам особистості
цієї людини. Система профдобору є органічною складовою системи
професійної орієнтації та її фінальною частиною. За своїм змістом і
своєю метою профдобір протистоїть профвідбору. Йдеться про зіставлення
двох полюсів; на одному — люди, на другому — професії. У разі профдобору
це зіставлення полюсів набуває такого змісту: з одного боку — конкретна
людина з її інтересами, потребами, домаганнями, з іншого боку — множина
професій, з яких потрібно виділити (підібрати) одну, що найбільш
відповідає інтересам особистості, а всю решту відсіяти, У разі ж
профвідбору з одного боку розташована конкретна професія зі своїми
вимогами до психологічної сфери особистості, з іншого — певна множина
людей, з якої потрібно вибрати лише тих, хто задовольняє вимогам даної
професій, а всіх інших людей відсіяти. Тобто, у першому випадку
фільтруються і певною мірою дискримінуються професії, у другому —
фільтруються і дискримінуються люди [22, с.56].

Взаємний зв’язок між профінформацією, профконсультацією і профдобором у
системі профорієнтаційної роботи має певні особливості, що випливають із
завдань і логіки побудови навчально-виховного процесу. Тільки за цих
умов стає можливим підібрати для людини такий вид професійної діяльності
де особистість максимально реалізує свої здібності. У такому разі людина
має великі шанси на отримання задоволення від самого процесу й
результату праці яку виконуватиме як фахівець.

Професійна консультація спеціалізується в допомозі людям при
виборі професії, а також плануванні професійної кар’єри відповідно до
можливостей, що надає особистості суспільство з урахїуванням її
індивідуальних якостей. Професійна консультація — складова частина
системи професійної орієнтації, що проводиться з урахуванням фізичних і
психологічних особливостей респондента, його загальних і професійних
інтересів, схильностей і здібностей, загальної і професійної підготовки,
медичних і психологічних вимог до працівника даної професії, а також
зведених даних про попит на робочу силу, можливості працевлаштування і
навчання за тими чи іншими професіями і спеціальностями.

У багатьох державах система профорієнтації молоді містить у собі
психологічну професійну консультацію. Психологічна консультація звичайно
проводиться у формі бесіди клієнта з психологом.

Форми професійної консультації:

довідкова (профінформація) — повідомлення інформації про наявний попит
на робочу силу і можливості професійного навчання; умови прийому до
професійних навчальних закладів; особливості окремих професій (зміст і
умови праці, вимоги, що висуваються до працівника, галузі застосування
професії, можливості подальшого підвищення кваліфікації і просування,
умов оплати і т.д.);

найпростіша (наприклад, у школі — практичні поради вчителів, бесіди з
батьками);

визначення професійної придатності на основі психологічного вивчення
особистості. Ця форма професійної консультації найбільш відповідальна і
повинна проводитися тільки фахівцями.

Професійна психологічна консультація зазвичай ґрунтується на таких
принципах:

1) добровільність участі клієнта в консультації;

2) його активність в ухваленні рішення;

3) конфіденційність діагностичної інформації;

4) багатоваріантність вибору [16, с.35-36].

З огляду на сказане вище неважко збагнути, наскільки реальним є
дотримання перелічених принципів в умовах профільної школи. По-перше,
добровільність участі не дозволить поставити профорієнтаційний процес на
рівень узгодженого механізму із зворотнім обміном даними між школою та
ринком праці, крім того, вибіркова статистика перешкоджатиме
відпрацюванню антикризових моделей. По-друге, конфіденційність
діагностичної інформації формуватиме вакуум для дії допоміжних сил
професійної орієнтації та професійного становлення (батьки, вчителі,
викладачі закладів профосвіти). Особливої актуальності питання набуває
при невідповідності отриманих даних з навчальним профілем учня, що при
своєчасній поінформованості підлягає перегляду з боку вчителів та
адміністрації школи. Тому отримані дані після обробки кваліфікованого
спеціаліста (психолога) можуть стати могутньою зброєю у боротьбі з
невідповідність та дезорієнтацією.

Принципи активності в ухваленні рішень та багатоваріантності вибору
можна зберегти за умови достатньої методичної та матеріально-технічної
бази школи, високого рівня підготовки педагогічних кадрів та
обслуговуючого персоналу. Адже аргументувати свій вибір та визначитися у
світі професій учень може лише за умови отримання вичерпної інформації,
джерелами якої є словники професій, профкарти, довідники, методичні
посібники, Internet.

Психологічна професійна консультація проводиться в кілька етапів і
містить у собі:

попередню бесіду;

психологічну діагностику здібностей і схильностей;

корекцію уявлень клієнта про себе і конкретної професії;

вироблення плану життєвого шляху і визначення професійного вибору;

«зворотний зв’язок» про отримані результати;

На сьогоднішній день розроблені численні системи профорієнтаційних
тестів і опитувальників, профорієнтаційних ігор, комп’ютерних
профконсультаційних систем і т.п. Такі засоби сприяють будові
професійного плану особистості, визначають професійну траєкторію,
розставляють та систематизують цілі, задачі, можливості, бар’єри у
досягненні поставленої мети.

Професійний план можна представити схематично у вигляді трьох
складових: „Хочу”, „Можу”, „Треба”.

„Хочу” — це особисті цілі і цінності, професійні інтереси і
схильності. Схильність відрізняє інтерес від необхідності дії. Інтерес
до музики, наприклад, може проявлятися в збиранні інформації про
виконавців і музичні течії, прослуховуванні записів. Інша справа —
створення мистецького твору, для цього потрібні схильності. В ідеалі
інтерес і схильності погоджені і доповнюють один одного.

„Можу” — це можливості (фізіологічні, психічні). Тут постає
питання про професійну придатність, що характеризує дві речі: успішність
оволодіння професією і задоволеність людини своєю працею. Треба
пам’ятати, що профпридатність — не вроджена якість, вона формується в
процесі обміну досвідом та діяльності.

„Треба” — це потреби ринку праці, шляхи і засоби досягнення мети.
Добре, коли обрана людиною професія перебуває в перехресній площині,
тобто задовольняє всі три критерії [11, с.46].

Оцінюючи реальність професійного плану, важливо звернути увагу на
два аспекти: по-перше, на поширеність обраної професії й імовірність
вступу до навчального закладу, який надає професійну освіту. І друге —
потрібно мати кілька альтернативних варіантів. Життя динамічне і
мінливе. На шляху реалізації поставленої задачі, мети можуть виникнути
несподівані перешкоди: невдача на вступних іспитах, несподіване зниження
попиту на обрану професію, відсутність матеріальних можливостей, переїзд
на інше місце проживання і багато чого іншого. Треба пам’ятати, що ту
саму ціль можна досягти різними способами і ці способи потрібно мати на
увазі. Важливо, вибравши професію, познайомиться не тільки з різними
типами навчальних закладів, що готують фахівців даного профілю, але й зі
зв’язками між професіями: оператор ПК — технік-програміст —
інженер-програміст; помічник менеджера — менеджер — керівник.

У процесі вибору роботи важлива відповідність особистих прагнень і
об’єктивних характеристик роботи. Якщо очікування людини не збігаються з
об’єктивними характеристиками роботи, то в трудовій діяльності її
чекають збої і невдачі. Виділяють такі об’єктивні характеристики роботи:

1) розмаїтість — наскільки робота вимагає різних типів активності і
їхніх варіацій, наскільки дозволяє людині використовувати ті чи інші
навички, уміння і здібності;

2) цілісність задач – на якій стадії робота має являти собою серію
завершених завдань, у який період вона виконується і з якими конкретними
результатами;

3) значення роботи — вплив її результатів на життя інших людей;

4) автономія — ступінь волі дій і самостійності у виборі засобів,
порядку і правил виконання роботи;

5) зворотний зв’язок — можливість одержувати точну інформацію про
результати діяльності. Взагалі, для будь-якої професії необхідно
будувати професіограму, тобто її змістовний, але короткий (у вигляді
формули) опис за декількома основними критеріями: предмет праці; ціль
праці; засоби праці; проблемність трудових ситуацій; колективність
трудового процесу; самостійність трудових функцій; особливість трудових
контактів; відповідальність; умови праці.

Дуже корисно скласти таку професіограму для обраної професії, це знизить
імовірність неприємних сюрпризів, що можуть виникнути вже в процесі
діяльності.

Ще одним важливим аспектом є своєчасність професійного самовизначення,
це питання не слід відкладати на потім. Як відомо, найбільше правильному
вибору професії сприяє практична діяльність. Тільки спробувавши свої
сили на практиці, можна говорити, наскільки подобається робота, чи
сприяє вона самореалізації.

Оскільки профільна школа знаходиться на шляху свого становлення
та розбудови, шкільний профорієнтаційний кабінет не завжди в змозі
задовольнити запити школярів. Ураховуючи це, старшокласники та їхні
батьки можуть користуватися альтернативним ресурсом для отримання
профконсультаційних послуг, серед яких:

Центри допомоги в працевлаштуванні (у тому числі такі, що
спеціалізуються на працевлаштуванні молоді), психологічній підтримці
населення.

Комерційні центри профорієнтації. Часто профорієнтаційне тестування
проводиться на базі Центрів Тестування, профорієнтаційні тренінги — в
організаціях, що пропонують тренінгові послуги.

Міські педагогічні й психологічні ВНЗ — цілком можливо, що у їхній склад
входить підрозділ, що має відношення до проблем профорієнтації: кафедра
психології праці, наприклад, або центр профорієнтації.

Міжшкільні навчально-виробничі комбінати (МНВК). Заняття в підрозділах
МНВК починаються з 9-го класу, і часто поділу на групи передує
профорієнтаційна робота з підлітками [24, с.16-17].

6. Місце і роль профільних класів, ліцеїв та коледжів

у підготовці конкурентно спроможного на ринку праці випускника

Зростання значущості професійної орієнтації нині пов’язане з такими
реаліями, як введення в сучасних загальноосвітніх школах профільних,
професійно спрямованих програм навчання, підготовка учнівської молоді в
ліцеях і коледжах до фахової діяльності, прагнення професійної школи
зробити свого випускника конкурентне здатним на ринку праці тощо.

У проекті Концепції профільного навчання в старшій школі („Освіта
України» №42 — 43 від 10 червня 2003 р.) наголошується на тому, що
своєчасне виявлення професійних інтересів і якостей школярів на етапі до
профільної підготовки сприяє ранньому професійному становленню
особистості. Розумова, комунікативна та практична діяльність у поєднанні
дають ефект цілісного, гармонійного розвитку. Підлітки намагаються
обирати професію яка відповідала б сформованим у них уявленням про себе.
Стверджуючись у професії, що відповідає їхній „Я -концепції», підлітки
досягають само актуалізації. Вони роблять те, що, на їхню думку, може
принести їм задоволення та максимально сприяти особистому зростанню.

Перед педагогічним колективом школи постає завдання стимулювати розвиток
в учнів тих психологічних характеристик (особливостей), які за своєю
сутністю є передумовами успішного професійного навчання й успішної
професійної діяльності в най ближньому майбутньому. Але для цього
потрібно насамперед визначитися зі змістом професійно значущих
індивідуальних особливостей особистості кожного школяра, а також із
можливостями, умовами й напрямками їх розвитку. Потрібно також
визначитись із диференціацією учнів за їх професійно значущими
особливостями під час розподілу цих учнів за профілями навчання.

При організації навчання в профільних класах треба враховувати, що
багато сучасних професій вимагають від людини максимальної мобілізації
інтелектуальних можливостей. Тому однією з задач покращення навчання і
виховання є формування в учнів культури мислення і творчих здібностей.

Культура мислення — це організація та оптимізація своєї розумової
діяльності в розв’язанні різноманітних проблемних ситуацій та вміле
застосування знань [20, с.47].

Сучасна людина має бути всебічно розвиненою, ініціативною, винахідливою,
повинна мати значний запас знань, умінь і навичок, щоб бути
конкурентноздатною в умовах нестабільності і різноманітності ринкової
економіки. У зв’язку з цими змінами сучасна освіта має органічно
включити в себе розвиток інтелектуальних здібностей учнів і формування у
них культури мислення як необхідної якості ділового потенціалу
особистості.

Сама учбова діяльність також ставить все більш високі вимоги до
інтелектуальних можливостей людини. Зараз в умовах інформаційного вибуху
учням дуже важко сприймати всю наукову інформацію, необхідну для
орієнтації у величезному океані нових знань. Ця здатність в орієнтуванні
знань і наукових відомостей також передбачає високий рівень мислення
людини, необхідність розвивати свій інтелект.

Тому зрозуміло, яке величезне значення можуть мати методи діагностики і
розвитку мислення, які розробляються на основі даних психологічної
науки. Але питання, що пов’язані з методами розвитку мислення, як власне
і інші питання психології, значно легше ставити, ніж шукати на них
відповіді. Психолог, що працює над проблемою розвитку мислення, може
позаздрити вчителю фізкультури, який знає, чого він має досягти від
своїх учнів.

Що таке мислення? Означення можна знайти в будь-якому підручнику з
психології. Так, Б.М.Теплов на простих прикладах показує всі
найважливіші ознаки мислення і дає наступне визначення. Мислення —
процес узагальненого і опосередкованого пізнання дійсності.

В психології прийнято розглядати мислення як процес розв’язання задач.
На протязі життя людині постійно доводиться розв’язувати різноманітні
невідкладні проблеми і задачі. Саме виникнення таких проблем і задач
означає, що оточуюча нас дійсність містить ще багато невідомого,
непізнаного. У пошуку відповідей на питання людина звертається до
мисленевих дій. Мислення починається з питання. Ми не зможемо
активізувати роботу думки, запропонувавши людині „подумати». Необхідно,
щоб перед нею постало питання, для розв’язання якого необхідно „думати»
і ще необхідна потреба розв’язати це питання. Побачити питання ще
недостатньо, треба зрозуміти, в чому він полягає і правильно його
сформулювати, оскільки від цього в значній мірі залежить успіх і
розв’язанні задач. Процес розв’язання задачі може здійснюватись різними
способами і найбільш типовим є висунення гіпотези та її перевірка. В
одних випадках перевірка гіпотези здійснюється на практиці. В інших
випадках гіпотеза перевіряється мислено, як, наприклад, при грі в шахи.
Успішне розв’язання залежить від наявності знань. Необхідно також вміння
застосувати ці знання в потрібний момент. Цьому треба вчити.

Висновки

Вибір професії не завжди є особистою справою: оточення може внести певні
корективи, а то й радикально змінити вибір. У більшості випадків індивід
змушений робити вибір не самостійно, а враховуючи думку свого оточення.
Здебільш при прийнятті остаточного рішення щодо вибору професії
виникають розбіжності між обраною та омріяною професією. Юнак усвідомлює
відторгнення його настановлень. Відтак формується внутрішній
особистісний конфлікт. За класифікацією основних видів таких конфліктів
— це конфлікт нереалізованого бажання, етичний конфлікт (між „я хочу” та
„я можу”, між „я повинен” і „я хочу”), а в деяких випадках конфлікт
адаптаційний (між „я повинен” і „я можу”).

У якості основних структур внутрішнього світу особистості, між якими
можливе виникнення конфліктів, розглядаються мотиви, що переживаються
людиною як „я хочу”; цінності, які виступають як „я повинен” через
необхідність дотримуватися їх; самооцінка, що виражається у „я можу”. В
типології невротичних конфліктів В. Мясищева такий конфлікт називається
обессивно-психастенічним: такий конфлікт викликається неможливістю
зробити вибір між потягом та нормативними уявленнями.

Вибір професії є чи не найважливішим життєвим вибором. Утруднення на
третьому рівні спілкування – це суб’єктивне утворення, переживання
старшокласником певної складності. Неординарність, нестандартність,
унікальність переживань кожним індивідом, а особливо підлітком, такої
ситуації призводить до того, що іноді вони можуть і не помічатися
іншими, хоча їх наслідки можуть бути тяжкими для молодої людини.

При цьому необхідно мати на увазі наступні обставини. По-перше, світ
професій постійно змінюється. Кожен рік з’являється близько 500 нових
професій. Разом з тим багато професій сьогодні „живуть» лише 5-15 років,
а потім або „вмирають», або дуже змінюються. По-друге, особливістю
сучасного світу професій є те, що на зміну моно професіоналізму
приходить полі професіоналізм. Це значить, що людині треба прагнути
оволодіти не єдиною професією, а декількома суміжними. По-третє, сама
людина не є дещо „намертво» зв’язане з професією. Протягом життя може
з’явитися бажання або необхідність змінити професію або кваліфікацію. А
для цього необхідно бути готовим до того, що знань і вмінь, отриманих в
період навчання, не вистачить на весь час трудової діяльності. Людині
протягом життя не раз доведеться переучуватись, займатися самоосвітою,
самовихованням. Тому однією з головних цілей сучасного професійного
навчання є розвиток в них зацікавленості і потреби в самозміні, здатного
до перетворення спеціаліста в професіонала, яка принципово відрізняється
від мети традиційної професійної школи — підготувати учня до виконання
конкретних функцій в професійному житті. Зрозуміло, що пріоритетність
знань не ставиться під сумнів, але на сучасному етапі розвитку
суспільства цього вже не достатньо. В наш час розрізняють поняття
спеціаліста і професіонала.

Професіонал, на відміну від спеціаліста, є суб’єктом професійної
діяльності, а не просто носієм сукупності знань і умінь; він здатний до
побудови свої діяльності, її зміни і розвитку, тобто здатний до
саморозвитку.

Під саморозвитком в психології розуміють активне якісне перетворення
людиною свого внутрішнього світу. Саморозвиток лежить в основі
професійного розвитку, як динамічного і неперервного процесу
проектування особистості.

Для того, щоб молода людина була професіоналом своєї справи, потрібно
щоб вибрана професія в повній мірі відповідала її індивідуальним
особливостям, задовольняла її особистісні проблеми, давала можливість
реалізувати набутий потенціал. Значна роль в цьому відвозиться
профорієнтаційній роботі з урахуванням її психологічних особливостей.

Список використаної літератури

Андреева Г. М., Яноушек Я. Взаимосвязи общения и деятельности. //
Общение и оптимизация совместной деятельности. – М., 1996. – 384 с.

Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология: Учеб. для вузов. — М. :
ЮНИТИ, 1999. — 551 с.

Балл Г. Психолого-педагогічні засади професійної орієнтації школярів//
Психолог. — 2004. — № 8 (лютий). — С. 2-11.

Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других. – М.:
Информ- издат. дом „Филинъ”, 1996. – 472 с.

Бондарчук О. І. Прийняття особистісного рішення: теоретичні та
експериментальні підходи // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей
та учнівської молоді. — Житомир, 2005. — С. 35–39.

Варнавських Н. М. Проблеми професійного самовизначення молоді на
сучасному етапі ринкових перетворень// Педагогіка і психологія. — 2002.
— №4. — С 109-115.

Волкова Є. Особистісно орієнтована профорієнтаційна робота в школі//
Директор школи. — 2003. — № 4. — С. 9-10.

Губенко А. В., Мадзигон В. Н. Профконсультация школьников (Система
профконсультации и начального профподбора учащихся 7-11 классов на
профессии в сфере творческой научно-технической деятельности):
Методическое пособие. – К., 1995. — 168 с.

Губенко О. В. Система профконсультації школярів на професії сфери
творчої технічної діяльності // Практична психологія і школа. –
К.–Луцьк. – 1992. – Ч.1. – С.96-101.

Донченко Е. А. Фрактальная психология (Доглубинные основания
индивидуальной и социетальной жизни). — К.: Знання, 2005. – 323 с.

Дружиніна М. Активізуючі методики у профорієнтаційній роботі// Психолог.
-2003.-№18-19.-С. 15-46.

Дубровина З. В. О выборе профессии. Методические материалы в помощь
лектору. М.: Центральный НИИ санитарного просвещения, 1983.

Зеер Э. Ф. Психология профессий. Учебное пособие для студентов вузов.
-М.: Академ. Проект, 2003. — 336 с.

Зимняя И. А. Педагогическая психология, 2-е изд.- М.: Логос, 2002.- 384
с.

Класифікатор професій. ДК 003:2005. К.: Вид-во «Соцінформ», 2005. — 615
с.

Корнієнко І. О. Професійні орієнтації в системі життєвих стратегій
старшокласника// Практична психологія і соціальна робота. — 2000. — №5.
— С. 35-38.

Коробка Л. Особливості психолого-педагогічної підтримки професійного
самовизначення старшокласників // Завуч. — 2000. — №16 (червень). — С.
74-76.

Лисина М. И. Общение, личность и психика ребенка / Российская академия
образования; Московский психолого-социальный ин-т / А. Г. Рузская (ред.,
авт. вступ. ст. и сост.). — 2. изд. — М.; Воронеж : Издательство НПО
„МОДЭК”, 2001. — 384 с.

Литовченко Н. Ф. Професійно-орієнтований тренінг самопізнання та
саморегуляції: Навч. метод, матеріали для тренінгових занять студ. пед.
вузів. — Ніжин, 2002.-72с.

Лукашевич М. П., Бондарчук Л. В. Інноваційні соціальні технології
професійного самовизначення особистості: Навч. пос. — К.: ІПК ДСЗУ,
2005.

Плотнікова О. Професійне самовизначення учнів // Психолог. — 2004. — №42
(листопад). — С. 21-23.

Психологическое сопровождение выбора профессии / Под ред. Митиной И. М.
— М.: Флинта, 2003. — 180 с.

Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты.

Рибалка В. В. Підготовка учнівської молоді в системі професійної
освіти// Психологічна газета. — 2004. — №2 (січень). — С. 13-17.

Учебное пособие .- Самара: Изд. дом „БАХРАХ-М”, 2002. – 672 с.

Шавир П. А. Психология профессионального самоопределения в ранней
юности. — М.: Педагогика 1981. — 96 с.

Юр’єва Г. Спільна робота школи і ВНЗ із профорієнтації// Психолог. —
№18-19.-С. 13-14.

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Похожие записи