HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!
Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!
РЕФЕРАТ
на тему:
“Луча?но Паваро?тті”
ПЛАН
Вступ
1. Ранні роки
2. Кар’єра
1960-ті — 1970-ті
1980-ті — 1990-ті
2000-і
3. Кіно та телебачення
4. Особисте життя
5. Гуманітарна робота
6. Паваротті та Україна
Список використаної літератури
Вступ
Луча?но Паваро?тті (іт. Luciano Pavarotti; *12 жовтня 1935, Модена — †6
вересня 2007) — італійський тенор, один з найбільш популярних сучасних
оперних виконавців. Належав до групи трьох тенорів. Широко відомий
своїми телевізійними концертами та гуманітарною роботою, гроші від якою
він перераховував на користь біженців та Червоного хреста.
1. Ранні роки
Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року у місті Модена в на
півночі Італії. У небагатій родині Фернандо Паваротті (іт. Fernando
Pavarotti) та Адель Вентурі (іт. Adele Venturi). Батько майбутньго
тенора був пекарем та співаком, мати — працювала на фабриці з вироництва
сигар.[2] Незважаючи на невеликі статки Паваротті завжди згадував своє
дитинство із великою ніжністю.
Згідно Паваротті його батько мав хороший тенор, однак ніколи не
розглядав можливість зробити кар’єру професійного співака, через свою
нервовість. Друга світова війна змусила родину Паваротті виїхати з міста
у 1943 році. Увесь наступний рік сім’я знімала невеличку кімнату на
фермі за містом, де у юного Паваротті виник інтерес до фермерства.
Знайомство із світом музики для Паваротті почалося із записів його
батька. Багато із яких були копіями популярних тенорів того часу
Беньяміно Джиглі (іт. Beniamino Gigli), Джованні Мартінеллі (Giovanni
Martinelli), Тіто Скіпа (іт. Tito Schipa) та Енріко Карузо (іт. Enrico
Caruso). Приблизно у віці 9 років він почав співати у місцевому
церковному хорі разом із своїм батьком. Також в юні роки він брав кілька
уроків співу у професора Бонді та його дружини, які не мали великого
впливу на його манеру співу.
Великою пристрастю в дитинстві Паваротті був футбол. Після закінчення
школи (іт. Schola Magistrale), майбутній співак дуже він хотів зробити
кар’єру професійного голкіпера, але мати переконала його стати вчителем
народної школи. У подальшому, Паваротті таки викладав у початковій школі
протягом 2-х років, проте любов до музики перемогла і він вирішив
співати професійно. Зваживши усі ризики такого рішення, він домовився із
своїм батьком, що той підтримуватиме Лучано матеріально та житлом, але
якщо до 30-річного віку він не досягне ніякого успіху, то повинен буде
повернутися до заняття яке приноситиме хоч якийсь дохід.
Лучано почав серйозно займатися співом 1954 р. у віці 19 років у класі
Арріго Пола (іт. Arrigo Pola) відомого викладача і професійного тенора,
який зваживши на бідність родини Паваротті погодився вчити молодого
Лучано безкоштовно. Незадовго до початку занять Пола з’ясував що, його
учень має абсолютний слух. Приблизно у той самий час Паваротті зустрічає
Адуа Вероні (іт. Adua Veroni), яка теж була оперною співачкою. Вони
одружилися у 1961 р. Після того, як Пола відбув до Японії на 21/2 роки
Паваротті стає учнем Етторе Кампогалліані (іт. Ettore Campogalliani),
який також навчав подругу дитинства а тепер уже відому оперну співачку
Міреллу Френі (іт. Mirella Freni). Протягом усього цього часу Паваротті
продовжував працювати неповний робочий день учителем а згодом страховим
агентом, для того щоб мати засоби до існування.
Шість років навчання не принесли нічого матеріального окрім участі
кількох концертах у малих містах, жоден із яких не був оплачений. Коли
на його голосових зв’язках почало розвиватися потовщення, яке
«загрожувало» голосу, він вирішив припинити співати.
2. Кар’єра
1960-ті — 1970-ті
Паваротті почав свою кар’єру як тенор з концертів у невеликих
регіональних будинках опери. Його дебют відбувся у ролі Рудольфо в опері
«Богема» (іт. «La boheme») на сцені муніципального театру у міста Реджіо
Еміліа (іт. Reggio Emilia) у квітні 1961 року. У тій самій ролі 23
лютого 1963 року, він також дебютував на сцені Віденської державної
опери. Протягом березня і квітня 1963 Паваротті продовжував виступати у
Відні у ролі Рудольфо а також у ролі Дуки в опері «Ріголетто» (іт.
«Rigoletto»). У тому ж році відбувся дебют Паваротті у Лондоні на сцені
Королівської опери, де він замінив у Жузеппе ді Стефано в ролі Рудольфо.
Незважаючи на відносний успіх, який Паваротті мав на початку своєї
кар’єри, його ранні ролі не принесли йому тієї зіркової слави, що
супроводжувала його пізніше. У 1963 році він приєднався до Джоан
Сутерленд (англ. Joan Sutherland), яка як раз шукала молодого тенора, що
би був вищим від неї на сцені, для свого турне по Австралії. Лучано
Паваротті, маючи кремезну статуру і зріст вищий 1 м 80 см підходив їй
ідеально. Протягом двох місяців вони виконали разом близько сорока
різних партій. Пізніше Паваротті говорив, що техніка дихання, якої його
навчила Сутерленд, дуже допомогла йому у його подальшій кар’єрі.[3]
Американський дебют Паваротті відбувся у лютому 1965 року на сцені
Оперного Театру Флориди (англ. Florida Grand Opera) у опері «Лючія з
Ламмермуру» (іт. «Lucia di Lammermoor») Ґ. Доніцетті, де він співав в
разом із Джоан Сутерленд. Оскільки тенор заявлений на цю роль захворів,
Сутерленд рекомендувала молодого Паваротті, аргументуючи це тим, що він
добре знайомий із цією партією.
Невдовзі 28 квітня Паваротті дебютував на сцені міланської Ла Скали у
«Богемі» поставленої відомим Франко Зефіреллі, де він заспівав дуетом із
своєю давньою знайомою Міреллою Френі у ролі Мімі. Диригував Герберт фон
Караян (нім. Herbert von Karajan), який і запросив співака. Після турне
по Австралії Паваротті повертається до Ла Скали, де додає роль Тебальдо
із «Капулетті та Монтеккі» (іт. «I Capuleti e і Montecchi») до свого
репертуару 26 березня 1966 року, коли виконав цю партію у парі із
Джакомо Арагаллом (іт. Giacomo Aragall) в ролі Ромео. Того ж року 2
червня на сцені лондонського Ковент Гарден він вперше виконав партію
Тоніо у опері «Дочка полку» (фр. «La fille du regiment») Доніцетті. Ця
роль принесла йому славу «Короля високих До» («Синьйора 9 До»), після
того як він взяв усі дев’ять «До» другої октави в арії «О, друзі, яка
святкова днина!» (фр. «Ah! mes amis, quel jour de fete!»).
Незабаром відбувся інший великий тріумф, 20 листопада 1969 року у Римі,
де Паваротті співав дуетом із Ренатою Скотто (іт. Renata Scotto) у опері
«Ломбарді в першому христовому поході» (іт. «I Lombardi alla prima
crociata»). Запис цього дуету так само як і дует Паваротті із Арагалом у
«Капулетті та Монтеккі» продавався на рівні записів популярних
виконавців. До інших ранніх комерційних записів також належать арії із
«Дона Себастьяно» (фр. «Don Sebastien, Roi de Portugal») Доніцетті;
дуети із Сутерленд у «Еліксирі любові» (фр. «L’elisir d’amore») Верді та
«Пуританах» (іт. «I puritani») Белліні; дует із Фіоренцою Коссотто (іт.
«Fiorenza Cossotto») у «Фаворитці» (іт. «La favorita») Доніцетті.
Найбільший успіх у США Паваротті мав 17 лютого 1972 року на сцені
Метрополітан Опера (англ. Metropolitan Opera) у Нью-Йорку, коли на арію
«Яка доля» із «Дочки полку», завісу піднімали 17 разів. Паваротті
неодноразово був нагороджений американською премією «Греммі» (англ.
«Grammy»). Багато із його дисків стали золотими та платиновими за
кількістю продажів.
У 31 липня 1976 року Паваротті сольно дебютує на Фестивалі у Зальцбурзі,
де йому акомпанує Леоне Маджіера. Пізніше він виступатиме на цьому
фестивалі у 1978 році, сольно та у ролі італійського співака в опері
«Кавалер троянди» (нім. «Der Rosenkavalier»), 1983 в «Ідоменео» (іт.
«Idomeneo») та 1985 і 1986 — сольно.
У 1977, після 14-річної перерви, Паваротті повертається на сцену
Віденської державної опери, де під диригенством Караяна виконує партію
Манріко у «Трубадурі» (іт. «Il travatore»).
1980-ті — 1990-ті
На початку 80-х Паваротті засновує міжнародний конкурс молодих
виконавців (англ. The Pavarotti International Voice Competition). З
переможцями першого конкурсу 1982 року він виконав окремі фрагменти
«Богеми» та «Еліксиру любові». Другий конкурс відбувся 1986 року і з
його переможцями Паваротті також виконує окремі фрагменти «Богеми» та
«Бал-маскараду» (іт. «Un ballo in maschera»). На святкування 25-річчя
своєї кар’єри Паваротті запрошує переможців цього конкурсу до Італії, де
вони виконали «Богему», у його рідному місті Модені а також у Генуї. Цей
тур був продовжений у столиці Китаю — Пекіні, де Паваротті вперше
виступив перед 10000-ною аудиторією у Великій народній залі подарувавши
слухачам усі славетні 9 «До» другої октави, а публіка, в свою чергу,
вітала його оваціями стоячи. Із переможцями третього конкурсу 1989 року
він виконує «Еліксир любові» та «Бал-маскарад». Переможці п’ятого
конкурсу супроводжували співака на його гастролях у Філадельфії 1997
року.
В середині 80-х Паваротті повертається до співробітництва із Віденською
державною оперою та Ла Скалою, у яких він, свого часу, мав найбільший
успіх. У Відні Паваротті виконує Рудольфо із «Богеми» у дуеті із
Міреллою Френі в ролі Мімі під диригенством Карлоса Кляйбера; Неморіно —
у «Еліксирі любові»; Радамеса у «Аїді» під диригенством Лорана Маазеля
(фр. Lorin Maazel); Рудольфо у «Луїзі Міллер»; Густаво у
«Балі-маскараді», диригент — Клаудіо Аббадо (іт. Claudio Abbado);
востаннє Паваротті співає у Віденській опері 1996 року в «Андреа Шеньє»
(фр. «Andrea Chenier»).
J
J
L
X
@ на прохання глядачів завісу піднімали 165 разів. Того ж року тенор
знову співає в «Богемі» із Міреллою Френі у будинку Опери Сан-Франциско.
В 1992 році Паваротті востаннє з’являється на сцені Ла Скали в новій
постановці «Дона Карло» Франко Зефіреллі під диригенством Ріккардо Муті.
Цей виступ був негативно оцінений критиками та частиною глядачів, після
чого Паваротті у Ла Скалі більше не виступав.
Нову хвилю світової слави Паваротті принесло виконання арії «Nessun
Dorma» із опери Джакомо Пучіні «Турандот» у 1990 році. Компанія BBC
зробила її темою для своїх трансляцій Чемпіонату світу із футболу в
Італії. Ця арія стала такою ж популярною як поп-хіт і була візитною
карткою співака. Під час фіналу чемпіонату, три тенори: Пласідо Домінго,
Хосе Каррерас та Лучано Паваротті, за диригування Зубіна Мета виконали
арію «Nessun Dorma» на території древніх бань Каракалли в Римі і копій
цього запису було продано більше ніж копій будь-якої іншої класичної
мелодії за всю історію музики, що також зафіксовано у Книзі рекордів
Гінесса. Так Паваротті виніс оперу на вулицю до людей. Він сольно
виступив у лондонському Гайд-парку, де зібрав 150-тисячну аудиторію; у
червні 1993 — у Центральному парку Нью-Йорка великого тенора зібралося
послухати більше 500 тис. людей і ще більше ніж мільйон глядачів
дивилося цей концерт по телебаченню. У вересні того ж року відбувся
відкритий концерт на Марсовому полі у Парижі, для більше ніж 300 тис.
слухачів. За традицією, концерти трьох тенорів також відбулися і на
наступних чемпіонатах світу з футболу у Лос-Анжелесі 1994 року, у Парижі
— 1998 та Йокогамі — 2002.
Разом із популярністю у професійних колах шоу-бізнесу росла слава
Паваротті як «Короля відмін». Будучи непостійною артистичною натурою
Лучано Павротті міг відмінити свій виступ в останній момент, спричиняючи
тим самим значні збитки концерт-холлам та будинкам опери. Прикладом може
служити співробітництво Паваротті із Ліричною оперою Чикаго, що тривало
більше ніж 15 років. Протягом 8 останніх років співак відмінив 26 із 41
концертів запланованих у Ліричній опері, однак після того, як Паваротті
відмінив репетиції прем’єри сезону, сказавши, що його біль від сідничого
нерва вимагає двомісячного лікування, директор — Ердіс Крейнік (англ.
Ardis Krainik) розірвала угоду.[4][5]
У 1998 році Паваротті був нагороджений премією «Легенда Греммі», яку
було видано лише 15 разів від часів свого заснування (1990 р.) по
сьогоднішній день (2007 р.)
2000-і
2001 року Центр Кенеді в Вашингтоні нагороджує Паваротті знаком пошани.
У 2002-му співак припиняє 36-річну співпрацю із своїм менеджером
Гербертом Бресліном (англ. Herbert Breslin). У відповідь Бреслін у
2004-му році публікує книгу «Король і я».[6] У цій книзі, Бреслін
розкритикував акторські здібності Паваротті, а також повідомив світові
сенсаційну новину: Паваротті не вміє читати ноти і заучувати партії з
листа. 2005-го в інтерв’ю Джеремі Паксману із BBC, співак заперечив те
що він не може читати ноти, однак визнав, що має деякі складнощі із
розучуванням оркестрових партій.
1 грудня 2004-го у віці 69 років, після майже 40 років на сцені,
Паваротті вирушає у свій прощальний тур по 40 містам світу. В рамках
цього туру тенор відвідав Україну. В червні 2005 року він змушений
відмінити концерт «Трьох тенорів» у Мехіко через ларингіт. На початку
2006-го року співак знову відміняє концерти, заплановані у США, Канаді
та Великобританії, через операцію на спині.
10 лютого 2006 року, під час церемонії відкриття Зимових Олімпійських
ігр у італійському Турині, Лучано Паваротті востаннє виходить на сцену і
дарує слухачам свою «Nessun Dorma».
3. Кіно та телебачення
У березні 1977 року Паваротті з’являється у прямих телевізійних
трансляціях із Метрополітан Опера, в ролі Рудольфо із «Богеми», чим
приніс безпрецедентну популярність телевізійним трансляціям опери. У
1978 році Лінкольн Центр у Нью-Йорку (англ. Lincoln Center) транслює
його сольні виступи. З 1978 по 2004 таких трансляцій було записано
більше 20, більшість із яких доступна на DVD.
У 1982 році Паваротті знімається у романтичній комедії «Так, Джорджіо»
(англ. «Yes, Giorgio»), чим викликав негативну оцінку серед критиків.
Того самого року він з’являється у телевізійній адаптації опери
«Ріголетто» у постановці Жан-П’єра Поннелля (фр. Jean-Pierre Ponnelle).
1985 року в Мілані у Ла Скалі було зроблено відеозапис «Аїди», де
Паваротті виконує партію Рамадеса. Також зберігся запис «Богеми»,
зроблений 1988 року у Будинку Опери Сан-Франциско.
4. Особисте життя
Лучано Паваротті був двічі одружений. У першому шлюбі із Адуєю Вентурі
він прожив понад 34 роки і мав трьох дочок: Лоренцу (іт. Lorenza),
Крістіну (іт. Cristina) та Джуліану (іт. Giuliana). Після того, як 1996
року в прессі були надруковані компрометуючі фотографії з відпочинку
Паваротті та його колишньої помічниці Ніколетти Мантовані (іт. Nicoletta
Mantovani) на острові Барбадос, Адуя Вентурі подала на розлучення. У
січні 2003 року Мантовані через кесарів розтин народила двійню: хлопчика
і дівчинку. На жаль, хлопчик помер, ще в утробі матері, дівчинка —
вижила, її назвали Аліче (іт. Alice). 13 грудня 2003 року Паваротті
одружується із Мантовані чим викликає різку критику з боку
Римо-католицької церкви.
У липні 2006 року, під час прощального туру, лікарі діагностують рак
підшлункової залози. Співак до останнього боровся із недугою, навіть
після операції він ще сподівався записати новий диск та продовжити
світові гастролі,[7] однак 6 вересня 2007 року менеджер співака у своєму
листі до рідних і близьких написав:
« Маестро провів довгу і виснажливу битву із раком підшлункової залози,
яка, з рештою, забрала його життя. Характеризуючи його життя і творчість
можна сказати, що він лишався оптимістом аж до останього подиху. »
— Террі Робсон[8]
Перед смертю Римо-католицька церква подарувала Лучано Паваротті прощення
гріхів, а також уділила таїнство Соборування.[9] Церемонія прощання із
великим тенором відбулася у соборі міста Модена, в ній взяло участь
близько 800 осіб із числа членів сім’ї, друзів, оперних співаків та
популярних виконавців, урядовців Італії та інших країн, а також
Державний секретар Ватикану кардинал Тарчізіо Бертоне (іт. Tarcisio
Bertone) та архієпископ Модени Беніто Коккі (іт. Benito Cocchi), який
зачитав спеціальне послання від Папи Римського. Відома болгарська оперна
співачка сопрано Райна Кабаіванска виконала молитву «Слався, Маріє»
(«Ave Maria»), а італійський тенор Андреа Бочеллі — «Слався справжнє
тіло» («Ave Verum Corpus»).
Віденська державна опера та концертний зал у Зальцбурзі вивісили 6
вересня чорні прапори. Королівська опера у Лондоні[10] та багато інших
будинків опери в усьому світі опублікували жалобні ноти в цей день.
5. Гуманітарна робота
Щорічно Лучано Паваротті, у своєму рідному місті Модена, проводив
благодійні концерти «Паваротті і друзі», запрошуючи співаків різних
жанрів. Гроші від цих концертів перераховувалися у фонди допомоги дітям
війни та жертвам серед мирного населення після воєн у Боснії, Гватемалі,
Косово та Іраку. Після війни у Боснії маестро заснував та фінансував
будівництво «Музичного центру Паваротті» в Мостарі, для того щоб надати
боснійським артистам можливість розвивати свою майстерність. За ці
заслуги чільники міста Сараєво, нагородили його титулом почесного
громадянина міста у 2006 році.[11]
Після руйнівного землетрусу у Спітаку (Вірменія) 1988 року, що забрав
життя понад 25 тис людей, Паваротті як і багато інших західних
виконавців провів благодійний концерт, кошти від якого були перераховані
жертвам землетрусу.[12]
Маестро був близьким другом принцеси Діани Уельської вони разом збирали
пожертви для потерпілих в наслідок протипіхотних мін. Лучано був
запрошений на її похорон однак відмовився співати через «клубок у
горлі».
1998 року Паваротті був оголошений Послом Миру від ООН і використовував
своє ім’я і популярність щоб привернути увагу суспільства до таких
глобальних проблем як: погіршення екології, голод, бідність, ВІЛ/СНІД,
порушення прав дітей, дитяча та материнська смертність.[13] Своїми
благодійними концертами Паваротті зібрав понад 1,5 млн. американських
доларів це найбільша кількість пожертв зібрана коли-небуть однією
людиною.[14] За це 2001 року Управління Верховного комісара ООН з питань
біженців нагороджує Паваротті Медаллю Нансена.
За свою співпрацю із Червоним хрестом Паваротті був нагороджений премією
за заслуги перед людством.
6. Паваротті та Україна
13-го квітня 2005 року у Києві відбувся концерт Паваротті в палаці
«Україна». З огляду на свй стан здоров’я Паваротті співав сидячи.
Маестро виконав партії з опер, неаполітанські пісні та твори зі свого
«золотого» репертуару, зокрема легендарну «Granada» й «O’sole mio».
Останню пісню маестро присвятив українській публіці. Партнеркою тенора
виступила молода співачка, його землячка з Модени, Кармелла Реміджіо. А
за диригентським пультом Симфонічного оркестру Національної філармонії
стояв Леон Магієра. Він же акомпанував Паваротті на роялі під час
концерту. Фінал концерту італійський тенор розділив із українським
тенором номер один Володимиром Гришком. На біс вони виконали
«Заздоровницю» з опери «Травіата». Причому Паваротті не лише співав, а й
диригував залою.
Список використаної літератури
Іваненко М. Мистецтво — це насамперед чуття…// «День». – 2005. – №87.
Лучано Паваротті: творчий шлях генія // За матеріалами РИА Новости
Яременко В.С. Золотий голос світу // “Дзеркало тижня”. – 2004. – №63.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
