HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Крадіжка та грабіж: спільні та відмінні ознаки”

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ КРАДІЖКИ ТА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕЇ

1.1. Загальна характеристика крадіжки

1.2. Об’єкт злочину і предмет крадіжки

1.3. Об’єктивна та суб’єктивна сторона крадіжки

1.4. Суб’єкт крадіжки

1.5. Відмежування крадіжки від суміжних складів злочину

2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ОЗНАКИ ГРАБЕЖУ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ГРАБІЖ

2.1. Загальна кримінально-правова характеристика грабежу

2.2. Відповідальність за грабіж

3. ВІДМІННОСТІ КРАДІЖКИ ВІД ГРАБЕЖУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сьогоднішній день наша
держава перебуває в непростих економічних та правових реаліях, тому
наявність порушення різних законів є поширеним явищем. У даному розрізі
дослідження кримінально-правових ознак окремих видів злочину, зокрема –
крадіжок та грабежів, є вкрай необхідним завданням. В юрдичній практиці
є вкрай важливим розрізняти відмінності грабежу від крадіжки, з метою
винесення об’єктивного рішення про покарання того, хто скоїв той чи
інший вид злочину.

Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами
встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і
свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв’язку з тим, що в
Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора
відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи.

Злочин і покарання — це ті суспільні явища, що визначаються нормами
кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням
злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет
кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну
небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і
правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі
примусові заходи — кримінальні покарання. Застосування покарання — це
метод правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку із
вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин
як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в
законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його
державна забезпеченість.

Об’єкт дослідження: крадіжка та грабіж.

Предмет дослідження: спільні та відмінні ознаки крадіжок та грабежів,
кримінально-правова характеристика вищезгаданих злочинів, особливості їх
розрізнення тощо.

Структура роботи: вступ, основна частина, яка складається з трьох
розділів та підрозділів, висновків, списку використаних джерел та
додатку.

Загальний обсяг роботи – 33 сторінки.

Під час виконання даної курсової роботи були використані різноманітні
нормативно-правові акти, посібники, наукові дослідження тощо.

Методи дослідження: літературний метод, методи аналізу, синтезу,
порівняльний метод та узагальнення.

1. ПОНЯТТЯ КРАДІЖКИ ТА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА НЕЇ

1.1. Загальна характеристика крадіжки

Крадіжка — одна з форм розкрадання майна власника. Це самий
розповсюджений корисливий майновий злочин.

Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Сутнісний зміст крадіжки як об’єктивно, так і суб’єктивно визначається в
тім, що винний (злодій) прагне уникнути будь-якого контакту з особами, у
власності чи під охороною яких знаходиться майно, що викрадається , чи
зі сторонніми особами, які знаючи про факт розкрадання, могли б якось
перешкодити йому, вчинивши протидію, чи здатні були б як очевидці
викрити злочинця.

В ряді всіх форм розкрадання крадіжка майна власника може бути признана
найменш небезпечною:

вона не супроводжується застосуванням фізичного чи психологічного
насильства, що характерно для грабежу або розбою;

винний не використовує для розкрадання наявні в нього повноваження щодо
майна, чи своє посадове положення;

не застосовує й обману як способу заволодіння майном.

Крадіжка — завжди протиправна дія винного. Її протиправність полягає в
тому, що:

по-перше, викрадач не має ніяких повноважень відносно майна, що
викрадається, і вилучає його, усвідомлюючи протизаконність своїх дій,
зокрема те, що він не має ні дійсного, ні припустимого права на це
майно;

по-друге вилучення відбувається без відома осіб, у власності чи під
охороною яких знаходиться майно, що викрадається.

На практиці можливі, звичайно, і такі випадки, коли вилучення майна
здійснюється з відома та згоди особи, якій доручена його охорона. Така
«згода», по суті справи, не що інше, як змова на спільне здійснення
крадіжки.

Крадіжка завжди виражається у вилученні предмета розкрадання зі сфери
володіння власника, у розриві зв’язку майна з його законним власником,
коли останній позбавляється реальної можливості розпоряджатися цим
майном. Вилучені цінності переміщаються в незаконне володіння злодія.
Шляхом крадіжки винний прагне привласнити вилучені цінності і замістити
собою законного власника. Однак очевидно, що скоєні ним протиправні дії
не породжують права власності злодія щодо викраденого ним майна
володіння захопленим майном не охороняється законом, а суб’єкт права, з
володіння якого майно викрадене, продовжує, за законом, залишатися
єдиним його власником.

Таким чином, під крадіжкою мається на увазі навмисне протиправне, таємне
і ненасильницьке заволодіння чужим майном шляхом вилучення його з чужого
володіння з метою присвоєння. У цьому визначенні міститься
характеристика необхідних ознак крадіжки:

1. протизаконне вилучення чужого майна з чужого володіння і заволодіння
ним;

2. таємний і ненасильницький спосіб переходу майна від потерпілого до
викрадачу;

3. навмисний характер дій і спеціальна корислива мета — присвоєння.

Стаття 185 Кримінального кодексу України містить чотири частини, що
передбачають відповідальність за:

1. просту крадіжку (карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або позбавленням волі на строк до трьох років);

2. крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб
(карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі
на той самий строк);

3. крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
або що завдала значної шкоди потерпілому (карається позбавленням волі на
строк від трьох до шести років);

4. крадіжка, вчинена у великих розмірах (карається позбавленням волі на
строк від п’яти до восьми років);

5. крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою
групою (карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти
років з конфіскацією майна).

Особа може бути обвинувачена в здійсненні крадіжки і притягнута до
карної відповідальності по ст. 185 Кримінального кодексу України лише в
результаті проведених встановлених законом слідчих дій, які
підтверджують наявність у винного наміру на крадіжку майна, що є чужою
власністю і здійснення протиправних дій по досягненню наміченої мети.

1.2. Об’єкт злочину і предмет крадіжки

Об’єктом крадіжки є суспільні відносини власності, охоронювані карним
законом. Родовим об’єктом крадіжки визнаються відносини власності в їх
широкому змісті, тобто суспільні відносини виробництва, розподілу й
обміну матеріальних благ, призначених для колективного чи
індивідуального споживання; відносини, що закріплюються і регульовані
системою норм об’єктивного права.

Безпосереднім об’єктом варто визнати суспільні відносини конкретної
форми власності, а також майнові інтереси власника.

При розслідуванні крадіжок установлення безпосереднього об’єкта
злочинних зазіхань звичайно не викликає труднощів: виявляється
приналежність викраденого майна тому чи іншому суб’єкту права (державне
підприємство, приватна фірма, окрема приватна особа, якій майно належало
на праві власності) і встановлюється, що воно знаходилося в його фондах
до моменту здійснення злочину.

При крадіжці майна власника винний зазіхає не на всі суспільні
відносини, а лише на його елемент — на право власності, відповідно до
якого здійснюються володіння, користування і розпорядження майном.

При аналізі крадіжки майна власника необхідно розрізняти не тільки
об’єкти, але і предмет злочину, тобто майно, що викрадається.

Розглядаючи майно як предмет зазіхання, його в той же час не можна
досліджувати у відриві від об’єкта злочину.

Об’єкт та предмет — категорії, що співвідносяться, лежачі в одній
площині явищ. Оскільки предмети є матеріальною передумовою майнових
відносин, то предмет зазіхання є складовою частиною, елементом об’єкта
злочину, отже відносини власності поза зв’язком з майном не існують.

Саме шляхом впливу на майно, збиток заподіюється самим відносинам
власності. Крадіжка речей порушує відносини власності, які існували з
приводу цих речей як частини майна. Іншими словами, власник
позбавляється права володіти, користуватися і розпоряджатися конкретною
річчю.

Викрадення або заволодіння документами, які не мають грошової оцінки,
вогнепальною зброєю (крім гладкоствольної мисливської), бойовими
припасами до неї або вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами,
наркотичними засобами, психотропними речовинами, предметами, які
знаходяться в могилі, чи на могилі, не може кваліфікуватися за статтями
185 — 187 КК України. За наявності відповідних підстав відповідальність
за ці дії настає за відповідними розділами КК України.

Не може розглядатися як порушення відносин власності і викрадення речей,
що знаходяться в могилі чи на могилі. Родичі чи близькі померлого,
помістивши ті чи інші предмети в поховання, тим самим добровільно
виключили їх зі складу свого майна. Тому викрадення предметів, які
знаходяться в місці поховання утворить самостійний склад злочину, який
має свої об’єктом моральні засади суспільства в частині поваги до
померлих та місць їхнього поховання (ст. 279 Кримінального Кодексу
України).

Нарешті, слід зазначити, що предметом крадіжки може бути лише майно, яке
не належить винному, що є для нього чужим. Тому, коли власник, що має
право передати своє майно в тимчасове володіння і користування іншій
особі, не втрачаючи разом з тим права власності на нього, самовільно,
мимо волі титульного власника вилучає раніше передане майно, то, в
даному випадку, він робить не крадіжку, а акт розпорядження цим майном,
тобто здійснює одне зі своїх повноважень, хоча самоуправно. Хоча на
думку А.А. Піонтковского, такі дії повинні кваліфікуватися як крадіжка
майна.

Те чи інше майно на праві загальної власності може належати декільком
особам: дружинам, членам кооперативу й ін. Майно, яке складає загальну
спільну власність, у випадку, якщо один з його співвласників самовільно
розпоряджається ним навіть на шкоду інтересам інших власників, також не
може розглядатися як предмет крадіжки, тому що це майно для самовільно
діючої особи не є чужим.

Не виникає право загальної спільної власності між батьками та дітьми, а
також між спільно проживаючими особами, які навіть за згодою власника
користуються тими чи іншими його речами. Тому самовільне вилучення
дітьми речей, що належать їхнім батькам (піклувальникам, опікунам), при
певних умовах може скласти ознаки крадіжки. Тим більше не набувають
права на майно особи, що спільно проживають із власником в якості
квартирантів, гостей, особистого шофера, няньки і т.д. Вони мають
можливість широкого господарського використання майна власника, але
розпорядження ним вони можуть здійснювати лише з волі й в інтересах
власника. Самовільна їх дія у відношенні майна власника може становити
склад злочину — крадіжку.

Таким чином, об’єктом крадіжки є відносини власності в різноманітних
формах прояву цієї власності: приватна, колективна, державна
(комунальна) . Предмет крадіжки — це майно, створене в результаті
людського праці, що є для викрадача свідомо чужим.

1.3. Об’єктивна та суб’єктивна сторона крадіжки

По своїх об’єктивних ознаках крадіжка являє собою протиправне, таємне,
без насильства вилучення майна з володіння чи власника особи, у чи
веденні під охороною якого воно знаходиться.

Крадіжка може бути зроблена тільки шляхом дії, коли злодій визначеним
способом, прийомом вилучає свідомо чуже майно з володіння власника;
крадіжка не може бути зроблена шляхом бездіяльності.

Отже, об’єктивну сторону крадіжки можна розчленувати на дію, наслідок і
на причинний зв’язок між дією і наслідком.

Найважливішою ознакою, що виділяє крадіжку як особливу форму
розкрадання, є таємний спосіб вилучення майна. Саме на це звертає увагу
ст.185 КК України, визначаючи крадіжку як «таємне викрадення чужого
майна».

Крадіжка може бути зроблена різними способами:

1. за допомогою різноманітних форм зломів;

2. за допомогою розборів стельових перекриттів, видавлювання скла у
вікні тощо;

3. підбор відмичок до запірних пристроїв;

4. кишенькові крадіжки;

5. так званий «вільний доступ».

Таємним визнається таке розкрадання, що відбувається непомітно. Це
викрадення, непомітне для осіб, у володінні, під охороною чи доглядом
яких знаходиться майно. Злодій, наприклад, проникає в сховище і викрадає
з нього майно, користаючись тим, що сторож пішов на інший об’єкт
охорони, чи, користуючись неуважністю людини, краде гаманець з його
кишені в автобусі.

У ряді випадків при розкраданні присутні сторонні, чи так звані треті
особи. Ними можуть бути покупці в магазині, громадяни, що проходять повз
склад і т.д. Ці особи не несуть ніяких службових чи договірних
обов’язків по охороні чи догляду за майном.

У літературі не відразу склалася визначена думка про роль третіх осіб.
Згідно однієї точки зору, можливість спостереження ними факту
розкрадання не має значення для кваліфікації злочину, вчиненого як
крадіжки майна власника. Так, А.И. Санталів взагалі не згадує про третіх
осіб, вважаючи їхню чи присутність відсутність байдужним для рішення
питання про наявність крадіжки.

Однак треті особи — це очевидці, що у разі потреби можуть перешкоджати
злодію в здійсненні розкрадання, а також можуть згодом впізнати його, як
винного, і викрадач прекрасно це усвідомлює. У зв’язку з цим розкрадання
буде таємним тільки в тих випадках, коли злочинець вилучає майно
способом, непомітним для третіх осіб. У противному випадку крадіжка
переросте в грабіж. Більш того, Кримінальний кодекс України узагалі не
обмежує коло осіб, у відношенні яких винний повинний діяти таємно.

Таким чином, викрадення залишається таємним, якщо потерпілий чи сторонні
особи хоча і присутні на місці злочину, але не усвідомлюють
протиправного характеру дій винного. Тому, наприклад, кваліфікуються як
крадіжка дії особи, що заволодіває чужими речами навіть у багатолюдному
місці, якщо присутні бачать у ньому власника цих речей або особу, яка з
його доручення. Таке переконання в очевидців здатний створити сам злодій
усім характером свого поводження; він може удатися і до обману, видавши
себе за власники чи особу, що має право забрати ці речі.

Таємним визнається, наприклад, викрадення речей з автоматичних камер
схову. Злочинець, тим чи іншому способу шифр, що довідався, і викрадає з
чарунки камери схову речі, що там знаходяться, не побоюється, що є
присутні, які можуть запідозрити у ньому злодія, тому що вони не знають
і не можуть знати, що особа, яка натискає на циферблаті строго визначену
комбінацію цифр, відому лише власнику речей, насправді злочинець.

Варто розглядати як крадіжку і викрадення майна, зроблене в присутності
особи, свідомо для винного не здатного розуміти характер і значення
малолітства, що відбувається в силу, психічного чи іншого хворобливого
стану, перебування в стані сну чи сильного алкогольного сп’яніння тощо.

Серед юристів немає єдиної думки про те, як варто кваліфікувати випадки
несподіваного зривання з потерпілого головного убору, вихоплювання
ручної ноші і тому подібні дії, тобто таке вилучення майна, що скоюється
раптово, одночасно. На перший погляд представляється, що таке
викрадення, нерідко іменоване «ривком», завжди відбувається відкрито і
повинно підпадати під дії ст. 186 КК України — грабіж. Однак такий
висновок може бути визнаний вірним далеко не у всіх випадках раптових
викрадень.

Викрадення є таємним насамперед тоді, коли в момент вилучення майна
свідомістю потерпілого цей факт не охоплюється. Якщо, наприклад
потерпілий помітив кишенькову крадіжку в момент, коли злодій намагався
сховатися з викраденим гаманцем, скоєне таємне викрадення не стає від
цього відкритим.

З суб’єктивної сторони крадіжка передбачає тільки навмисні дії, тому що
необережне заволодіння чужим майном не утворює складу злочину крадіжки.

Здійснюючий крадіжку, злочинець усвідомлює, що він таємно викрадає чуже
майно, передбачає суспільно небезпечний результат і бажає настання
збитку власності.

Отже, крадіжка відбувається тільки при наявності прямого наміру, що може
бути як заздалегідь обміркованим, так і раптово виниклим.

Намір при крадіжці містить у собі свідомість того, що майно, що
викрадається є для злодія чужим.

Омана злодія з приводу властивостей предмета крадіжки не має значення
для кваліфікації злочину. Злодій, наприклад, проникнув у квартиру, щоб
викрасти комп’ютер, але через відсутність його вкрав магнітофон.

Істотне правило суб’єктивної сторони укладається в тому, що всі
обставини, що перетворюють крадіжку в кваліфіковану (великі її розміри,
наприклад), можуть ставитися в провину тільки в тому випадку, якщо
охоплювалися свідомістю винного.

Важливість висловленого положення очевидна, тому що тільки при наявності
подібної свідомості злодія можна уникнути помилки в кваліфікації і так
званого об’єктивного зобов’язання.

У випадках заволодіння паспортами чи іншими важливими документами
громадян, коли намір злодія був спрямований на викрадення матеріальних
цінностей (наприклад, викрадено кожух, у якому виявився і паспорт
потерпілого), учинене варто кваліфікувати як крадіжку і додаткової
кваліфікації не потрібно.

Якщо ж намір був спрямований спеціально на викрадення таких документів і
при цьому злодій заволодіває матеріальними цінностями потерпілого, все
скоєне треба кваліфікувати по сукупності ст.185 та відповідної статті КК
України.

Суб’єктивна сторона відображає і спосіб його здійснення. Викрадач
вважає, що він діє таємно, непомітно як для потерпілого, так і інших
осіб. При дослідженні цього суб’єктивного моменту можна затверджувати,
що скоєне характеризується таємним способом дій.

Таким чином, у суб’єктивну сторону крадіжки входить намір, мета і мотив
крадіжки. Крадіжка може бути зроблена тільки з прямим наміром на
заволодіння майном. Злочинець при здійсненні крадіжки має спеціальну
мету — звертання чужого майна у свою власність. Крадіжка відбувається по
мотивам користі: бажання незаконного збагачення.

1.4. Суб’єкт крадіжки

Суб’єктом крадіжки може бути тільки фізична осудна особа, що досягла
визначеного законом віку.

Відповідальними за крадіжку згідно із ч. 2 ст. 22 КК України є всі
осудні особи, що досягли чотирнадцятирічного віку.

Питання про залучення неповнолітніх до карної відповідальності є
надзвичайно серйозним уже тому, що мова йде про людей, які тільки що
вступили у життя. Вимоги, пропоновані до неповнолітнього в змісті норми
закону, повинні бути трохи іншими, ніж вимоги до дорослого.

Карний закон спрямований насамперед на боротьбу із соціально
небезпечними елементами, що свідомо стали на шлях злочинів. Що ж
стосується неповнолітніх, то вчинені ними крадіжки нерідко продиктовані
не користными мотивами, а дитячим бешкетництвом, бажання виділитися
серед підлітків своєю сміливістю.

Питання про відповідальність малолітніх злочинців може бути вирішене і
через комісії у справах неповнолітніх.

Практика боротьби зі злочинами серед неповнолітніх свідчить про те, що
джерелом їх нерідко є негативний вплив дорослих правопорушників.

Втягуючи неповнолітніх у злочинну діяльність дорослі злочинці підбурюють
їх до здійснення крадіжок, навчають навичкам відкривання замків,
непомітного «обстеження» кишень пасажирів тролейбусів, автобусів,
ліквідації слідів злочину, прилучають до алкоголю, наркотиків та
азартних ігор.

Все це робиться тому, що досвідчені злочинці усвідомлюють, що у випадку
судового розгляду малолітній злодюжка чи взагалі не буде притягнутий до
кримінальної відповідальності (якщо не досяг 14 років), чи покарання
буде м’яким, приймаючи в увагу вік неповнолітнього.

Варто також мати на увазі, що якщо підлітки у віці 14-16 років досить
часто роблять крадіжки з бешкетництва, то 16-18-літні йдуть на такі
злочини з корисливих мотивів. Особливо часто стали ними скоюватися
кишенькові крадіжки, крадіжки автомагнітол з машин, квартирні крадіжки.

Велику роль у формуванні особистості грає його оточення. У більшій
частині злодії — люди з низьким рівнем освіти, що закінчили 9 класів (а
то і менше загальноосвітньої школи і більше не продовжували ніде свою
освіту. Низький загальноосвітній рівень, недостатній загальний розвиток
значно звужують і спрощують інтереси, приводять до огрубіння моралі.
Часто на лаві підсудних виявляються люди у віці до 20 і більш років, що
у силу своєї духовної обмеженості не в змозі грамотно, логічно
відповідати на питання суду. Найчастіше це люди, що кинувши школу і інші
навчальні заклади, одержали свою «освіту» на вулиці, у підвалах.

Як правило, крадіжки відбуваються особами з важким матеріальним
положенням. Але парадоксальним виключенням з цього правила є випадки,
коли злодіями стають освічені, досить матеріально забезпечені люди.

Це може обґрунтовуватися двома причинами:

особа робить крадіжку під впливом яких-небудь життєвих проблем, чи
піддаючись спокусі в результаті «зручної» обстановки;

прагнення до збагачення, навіть, якщо це саме збагачення відбудеться
незаконним шляхом.

Нерідко крадіжки відбуваються для того, щоб дістати кошти на придбання
спиртних напоїв, наркотиків, коли особа продає викрадене майно дешевше
чи обмінює на алкоголь.

Злодіями не народжуються, злодіями стають у силу об’єктивних
(безробіття, несприятливі сімейні умови) і суб’єктивних причин
(небажання працювати учитися, прагнення до швидкого і легкого збагачення
тощо).

2. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ОЗНАКИ ГРАБЕЖУ, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ГРАБІЖ

2.1. Загальна кримінально-правова характеристика грабежу

Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою
обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого
наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб,
ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких
перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом
викрадення чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших
осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою
чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у
власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке
здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути
віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних
зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього
боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню),

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або
погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або
погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається
до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не
здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а
обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення
майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий “ривок”, коли
грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно
(вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо) [7, с.236].

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для
того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до
насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство
застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого
майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися
протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою
звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким
грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися
як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому
випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну
правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому
фізичної шкоди.

6

¦

* ? Ue $

6

l

~

?

??B??

?

gd…C

gd…C

gd…C

?????¤?¤????

gd}% сування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином
змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов’язковим
додатковим об’єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було
застосовано насильство (й психічна і фізичне недоторканість).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно
і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.

Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю } винної особи
прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим
мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту,
що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають
відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний
ігнорує цю обставину.

Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину ч. 2 ст. 186 і
може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є
небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2 грабіж, поєднаний з
погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’ї потерпілого,
слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до
короткочасного розладу здоров’я або короткочасної втрати працездатності,
а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв,
обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були
небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння). Такі
насильницькі дії, вчинені р процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2
ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під
охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних
засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою
заволодіння чужим” майном належить розглядати як насильство, і якщо воно
не було небезпечним для її життя або здоров’я, кваліфікувати такі дії за
ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке по лягає у
залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного
насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст
фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення
волі тощо), а може і не робити цього.

Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій
винного, з’ясування його у таких випадках є обов’язковим. Встановлюючи
зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об’єктивних і
суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановка вчинення посягання,
кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував
винний, суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст
неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено,
що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи
здоров’я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою.

Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

а) спосіб посягання (грабіж — це завжди відкрите посягання, а розбій
може вчинюватись як відкрито, так і таємно);

б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для
досягнення своєї мети зимний застосовує насильство, що не є небезпечним
для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, при
розбої — насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала
нападу, або погрозу таким насильством);

в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з
матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа
вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися
дим, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій
вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа
винна особа чужим майном).

Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за
попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах,
організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло,
інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

2.2. Відповідальність за грабіж

Згідно Кримінального Кодексу України ст.186:

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) — карається штрафом від
п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на
строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або
вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,— карається
позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
або що завдав значної шкоди потерпілому,— карається позбавленням волі на
строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,— карається позбавленням волі на
строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою
групою, — карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти
років із конфіскацією майна [2, ст.186].

3. ВІДМІННОСТІ КРАДІЖКИ ВІД ГРАБЕЖУ

Головною відмінністю крадіжки від грабежу є таємність та відкритість
вчинюваного злочину.

Згідно статті 185 КК України, під крадіжкою розуміється таємне
викрадення чужого майна. Від усіх інших форм викрадення крадіжку
відрізняє спосіб вилучення такого майна — таємність.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає,
що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило крадіжка
вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна,
осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою
визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно
здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці
особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний
не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб
Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності
потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад кишенькова
крадіжка).

Таємним викрадення є і у випадку, коли воно вчинюється у при сутності
потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи; психічний
стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не
усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно
оцінити і розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також
стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна
здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють
злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому
на праві власності або він має право розпорядитися цим майном. Тобто,
йдеться про випадки, коли у осіб, які спостерігають за протиправним
вилученням майна, відсутнє чітке розуміння щодо правового режиму майна —
його фактичної належності або повноважень винного стосовно такого майна.
Вилучаючи майно за таких обставин, винний розраховує, що його дії не
будуть сприйматися особами, у присутності яких це вилучення
здійснюється, як протиправні. При цьому для введення сторонніх осіб в
оману щодо законності своїх дій винний може як використовувати
обставини, що об’єктивно склалися на момент вилучення чужого майна, так
і за допомогою різних засобів (наприклад, шляхом демонстрації певних
документів, використання спеціального одягу чи транспорту) сам
створювати у таких осіб враження про їх правомірність. Оскільки обман за
таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то
скоєне не утворює шахрайства і потребує кваліфікації за ст. 185
(крадіжка).

Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у
присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи
інших підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні
злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає
бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному
засумніватися щодо їх “мовчання” з приводу його дій.

У свою чергу грабіж характеризується відкритим способом викрадення
чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших
осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою
чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у
власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке
здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути
віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних
зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього
боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню).

Тобто, головною відмінністю грабежу від крадіжки є його відкритість
вчинення.

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою,
яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за
родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер,
сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.) [9, с.145].

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і,
незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном
або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі
застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування —
залежно від характеру насильства чи погроз — як грабіж чи розбій.

Також відмінними ознаками є форми вчинення порівнюваних злочинів.

Так, з об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або
погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або
погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається
до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не
здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а
обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення
майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий “ривок”, коли
грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно
(вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для
того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до
насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство
застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого
майна.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна,
коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи
користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за
призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість
розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному
конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його
властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено
(територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та
інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження,
користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм
вилучення майна, момент затримання винної особи тощо),

Суб’єктом злочину у досліджуваних злочинах може бути осудна особа, яка
досягла 14-річного віку

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на
заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці
охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна
здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи
під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у
їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на
“їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних
винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на
втаємничена свобода дій) яких, в силу особливих зв’язків чи стосунків з
ними, розраховує винний тощо. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони
крадіжки є корисливий мотив.

Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення й: 1) повторно; 2) за
попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо
великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана
з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала
значної шкоди потерпілому.

Суб’єктивна сторона грабежу характеризується наявністю винної особи
прямого умислу на протиправне заволодіння чужиу майном і корисливим
мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту,
що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності — вони мають
відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний
ігнорує цю обставину.

Кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою
змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах,
організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло,
інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

Кримінальна відповідальність за крадіжку та грабіж також суттєво
відрізняються:

Так, крадіжка карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох
років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, —
карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі
на той самий строк.

Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
або що завдала значної шкоди потерпілому,— карається позбавленням волі
на строк від трьох до шести років.

Крадіжка, вчинена у великих розмірах,— карається позбавленням волі на
строк від п’яти до восьми років.

Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою,
— карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з
конфіскацією майна.

Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) — карається штрафом від
п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або
виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на
строк до чотирьох років.

Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи
здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або
вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,— карається
позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або
що завдав значної шкоди потерпілому,— карається позбавленням волі на
строк від чотирьох до восьми років.

Грабіж, вчинений у великих розмірах,— карається позбавленням волі на
строк від семи до десяти років.

Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою,—
карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із
конфіскацією майна.

Отже, підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою
обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого
наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб,
ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких
перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

ВИСНОВКИ

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

Поняття «розкрадання» є родовим, яке поєднує спільні ознаки таких
посягань на чужу власність як крадіжки та грабежі.

Різноманітні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення. Способи
розкрадань визначені законом:

— крадіжка — таємно (ст. 185 КК України);

— грабіж — відкрито та з застосуванням насильства (ст. 186 КК України);

Родовим об’єктом злочинів проти власності є економічні відносини
власності як закріплювані суспільством і державою можливості власника
володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Видовими об’єктами злочинів проти власності є ті суспільні відносини
власності, на які посягають окремі, конкретні види посягань — крадіжка,
грабежі.

Однак між ними маються й істотні розходження.

Крадіжка — таємне викрадення чужого майна, грабіж — відкрите викрадення
чужого майна.

Таким чином, відкритий спосіб розкрадання майна є визначальною ознакою
грабежу, яким він відрізняється від крадіжки, вчиненої таємно.
Розкрадання, вчинене відкрито на очах в інших осіб, що усвідомлять
злочинний характер дій винного, свідчить про особливу зухвалість
злочинця.

Відкрите, навіть не насильницьке викрадення завжди таїть у собі погрозу
застосування насильства і значно частіше, ніж крадіжка, може перерости в
насильницьке, якщо викрадач зіткнеться з дуже ймовірним спротивом
потерпілого чи сторонніх осіб.

Особливої уваги заслуговує питання про відмінність крадіжки від грабежу
з насильством. Ці діяння відрізняються насамперед по об’єкту злочину.

Об’єктом крадіжки є відносини власності, тоді як об’єктом грабежу з
насильством — розкрадання майна власника з застосуванням насильства
небезпечного для життя і здоров’я, або погрози застосування такого
насильства — крім відношення власності, визнається й особистість
потерпілого ( при грабежі — особиста недоторканність і особиста
свобода).

Слід зазначити, що в юридичній літературі тривалий час панувало
переконання, що крадіжка по об’єкту зазіхання не відрізняється від
розбою. Ця точка зору одержала відображення в роботах М.М. Ісаєва, А.
Лаптєва й інших авторів. Сьогодні подвійний об’єкт розбою та грабежу з
насильством визнається більшістю дослідників карного права.

Часто в судово-слідчій практиці зустрічаються помилки, коли дії, які
мають ознаки крадіжки, в окремих випадках визначаються як грабіж і
навпаки.

При розмежуванні розглянутих злочинів необхідно мати на увазі, що дії,
які містять спочатку ознаки крадіжки, надалі можуть перерости в грабіж
(коли, наприклад, особа, в якої в тролейбусі викрали гаманець, помітила
викрадача і кричить про крадіжку для привернення уваги, а злодій не
позбавляючись гаманця, пробивається до виходу), а при застосуванні
насильства до потерпілого — можуть перерости в грабіж з насильством чи
розбій.

Дані злочини відрізняються також і по наміру суб’єкта. Так, при крадіжці
винний робить розкрадання таємно, не застосовуючи насильства. При
грабежі він може чи не застосувати насильство, небезпечне для чи життя
здоров’я потерпілого. При розбої ж злочинець завжди застосовує
насильство, небезпечне для чи життя здоров’я особи, на яку нападає.

Отже, крадіжка відмежовується від грабежу за наступними ознаками:

1. крадіжка відбувається таємно, а грабіж – відкритий;

2. крадіжка у всіх випадках виключає насильство над особистістю, тоді як
грабіж можливий із застосуванням насильства, не небезпечного для життя
чи здоров’я потерпілого, розбій же у всіх випадках відбувається тільки
із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я
потерпілого;

3. об’єктом зазіхання крадіжки є власність суб’єкта права, а об’
єктом грабежу і розбою, крім власності, є особистість потерпілого (при
грабежі з насильством — особиста недоторканність і особиста свобода, а
при розбої — життя і здоров’я).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. – К., 1996. – 111 с.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001.
– 240 с.

Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. “Про практику застосування
судами України законодавства у справах про розкрадання державного та
колективного майна” (п. 3).

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах
про корисливі злочини проти приватної власності” (п. п. 5, 6, 8, 10, II,
12, 13, 24).

Постанова ПВС № 9 від 7 липня 1995 р. “Про судову практику в справах про
бандитизм” (п. п. 5, 7).

Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой. // Юстиция – 2001. — №3.

Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К.,
Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова,
В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – 496 с.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника,
В.А.Клименка. – Київ: Юридична думка, 2004. – 656 с.

Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова
та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001.

Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина. — К.:
А.С.К., 2001.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під
загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум»,
2004., у 2-х ч. – Ч.2. – 984 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року. / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К.,
2001

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг.
Ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка. У двох частинах. Особлива частина.
– К.: Форум, 2001 р. – 942 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня
2001 року / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К.,
2003. – 1104 с.

ДОДАТОК

Схема 1. Порівняльна характеристика крадіжки та грабежу

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер,
2001. – Ст. 185.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред.
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.»Каннон, 2001. – стор. 754

А.А.Пионтковский «Курс советского уголовного права». т.5, стр.299.

Советское уголовное право. Часть особенная, Издательство ЛГУ 1962 г.,
стр.88

Пленум Верховного суду України постанова від 25 грудня 1992 року n
12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності», п.5

ст.186 КК України

В.А.Владимиров «Квалификация похищений личного имущества», Москва 1974
г., стр.48

Ю.В.Бышевский «Кражи и их предупреждение», Омск, 1979 г., стр.8

В.С.Шикунов «Кража и ответственность», Минск 1971 г., стр.50

Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова
та ін. – Харків. Юрінком Інтер – Право, 2001. – С.187.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001
р. – 240 с. – Ч.2 ст.186.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001
р. – 240 с.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова,
В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер, 2003. – С.217.

Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001
р. – Ст.186.

Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника,
В.А.Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – С.145.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під
загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: «Форум»,
2004., у 2-х ч. – Ч.2. – С.311.

В.А.Владимиров «Квалификация преступлений против личной собственности»,
Москва 1968, стр.72-73

Н.С.Гагарин «Квалификаия некоторых преступлений против социалистической
и личной

собственности», Алма-Ата 1973 г., стр.194

Постанова Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992 року n
12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності», ч. 2 п. 6

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Закон визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Від усіх
інших форм викрадення крадіжку відрізняє спосіб вилучення такого майна —
таємність.

Визначення злочину

Субєктом крадіжки може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку

Суб’єкт злочину

Характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом
умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що
викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців
тощо. .Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий
мотив.

Суб’єктивна сторона злочину

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великих розмірах;

4) в особливо великих розмірах;

5) організованою групою, а також крадіжка:

6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

7) що завдала значної шкоди потерпілому.

Кваліфікованими видами злочину є вчинення

КРАДІЖКА

ГРАБІЖ

Відкритий спосіб викрадення чужого майна. Відкритим визнається
викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють
протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю
обставину.

Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.

Характеризується наявністю винної особи прямого умислу на протиправне
заволодіння чужиу майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника
охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в
умовах очевидності

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великих та особливо великих розмірах;

4) організованою групою;

5) поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище
та завдання значної шкоди потерпілому.

Похожие записи