HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Концепція фінансового оздоровлення підприємства” ПЛАН

Вступ

1. Поняття оздоровлення підприємства

2. Форми фінансового оздоровлення

3. Характеристика основних форм та видів оздоровлення підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В умовах дії ринкових відносин суб’єкти господарювання мають постійно
адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість,
знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат.

Істотним є те, що серед підприємств, справи про банкрутство яких
перебувають на розгляді, значний відсоток становлять такі, що тимчасово
потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за
кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення)
чи реструктуризації ці підприємства можуть розрахуватися з боргами і
продовжити діяльність. У ринковій економіці банкрутство підприємств —
нормальне явище. Із кожних 100 новостворених підприємств утримується на
ринку не більш як 20-30.

Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи, система
заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів.

Актуальність цієї проблематики підсилюється прийняттям Закону України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом”, що регулює питання фінансової санації та банкрутства
підприємств.

Виведення одних вітчизняних підприємств з фінансової кризи та ефективне
застосування ліквідаційних процедур до інших ускладнюється дефіцитом
теоретико-методичного забезпечення процесів санації

(ліквідації) та відсутністю кваліфікованих фахівців у сфері управління
санацією.

1. Поняття оздоровлення (санації) підприємства

Термін «санація» походить від лат. «sanare» і перекладається як
оздоровлення або видужання. Економічний словник трактує це поняття як
систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутству
промислових, торгових, банківських монополій. Санація може відбуватися
злиттям підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою
компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового
капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій;
перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною
або частковою купівлею державою акцій підприємства, що перебуває на межі
банкрутства.

На нашу думку, однак, наведене в словнику трактування цілей санації та
механізму її проведення, перелік санаційних заходів не вичерпують суті
поняття, оскільки запобігання банкрутству ще не означає оздоровлення та
повного виходу підприємства з фінансової кризи. Поданий перелік заходів
є неповним і не розкриває принципових методологічних підходів до вибору
тих чи тих форм санації.

Деякі з вітчизняних економістів (наприклад І. А. Бланк) із санацією
ототожнюють тільки заходи для залучення зовнішньої фінансової допомоги,
спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та
його ліквідації. З цим також не можна погодитись, оскільки мобілізація
внутрішніх фінансових резервів є невід’ємною складовою процесу
оздоровлення будь-якого підприємства.

На методи проведення санації вплинули: розвиток економічної теорії,
еволюція ролі держави як регулятора ринкової економіки; макроекономічні
зміни в країнах колишнього соціалістичного блоку та зумовлений цими
змінами трансформаційний спад; нові підходи до приватизації
(реприватизації) підприємств. У зв’язку з цим на особливу увагу
заслуговують наукові розробки Н. Здра-вомислова, Г. Іванова, X. Ноймана,
Р. Берндта, К. Шнайдера, які досліджують особливості проведення санації
та реструктуризації підприємств за переходу від адміністративної до
ринкової системи господарювання.

Вивчення теоретичної і практичної бази санації підприємств ознайомить
вас з основними проблемами, що їх досліджують зарубіжні економісти в
даній галузі. Предметом дискусій провідних учених Німеччини, США,
Великобританії є питання, пов’язані з класифікацією фінансових джерел
санації та послідовністю їх мобілізації; порядком проведення санаційного
аудиту; формами та розмірами державної фінансової підтримки підприємств;
санаційними пріоритетами; швидкістю проведення фінансового оздоровлення;
приватизаційними аспектами санації підприємств.

2. Форми фінансового оздоровлення

Головною метою фінансового оздоровлення є мобілізація фінансових
ресурсів для:

1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.

2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру.

Сукупний капітал підприємства складається з власного та позичкового
капіталу. Таким чином, фінансування санації може здійснюватися за
рахунок власних коштів підприємства (самофінансування), фінансових
засобів власників, за допомогою кредиторів і, у виняткових випадках,
через одержання державної фінансової підтримки. Санація може бути
спрямована на реструктуризацію активів або на реструктуризацію пасивів.
За формальними ознаками розрізняють два види санації:

а) санація без залучення додаткових фінансових ресурсів на підприємство;

б) санація із залученням нового фінансового капіталу.

У першому випадку санація може здійснюватися в таких формах:

• зменшення номінального капіталу підприємства;

• конверсія власності в борг;

• конверсія боргу у власність;

• пролонгація строків сплати заборгованості;

• добровільне зменшення заборгованості;

• самофінансування.

Санація із залученням нового фінансового капіталу може набирати таких
форм:

• альтернативна санація;

• зменшення номінального капіталу з наступним його збільшенням
(двоступінчаста санація);

• безповоротна фінансова допомога власників;

• безповоротна фінансова допомога персоналу;

• емісія облігацій конверсійного займу;

• залучення додаткових позик.

За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну
санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та
зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють окремий вид
санації підприємств — з допомогою державної фінансової підтримки.
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на
поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках
держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів
господарювання: податкові пільги, створення особливих умов
підприємницької діяльності і т.д.

Якщо в балансі підприємства за результатами звітного року відображено
непокриті збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба
приймати рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій
літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої
санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного
підприємства. Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі
збитків.

3. Характеристика основних форм та видів оздоровлення підприємства

У літературі з питань фінансової санації вказують на два види реакції
підприємств на фінансову кризу:

1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та
розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж
обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового
сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації
продукції.

2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація
обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного
маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка
і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та
управління.

Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог
внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх
фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини
неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності
проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Водночас,
на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі, повністю вичерпано
такі класичні джерела самофінансування, як прибуток та амортизація.
Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано
передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та
ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними
напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу
активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також
змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації
активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви — це частина
капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина
прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між
балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх
реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

• через реалізацію окремих об’єктів основних та оборотних засобів, які
безпосередньо не пов’язані з процесом виробництва та реалізації
продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні
права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи,
наднормові запаси сировини й матеріалів тощо);

• в результаті індексації балансової вартості майнових об’єктів, які
неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий
метод реструктуризації активів не пов’язаний з реальним поліпшенням
платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення
кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів
змінюється структура пасивів (збільшується стаття «Статутний капітал» чи
«Додатковий капітал»);

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, яка
передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням
таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад,
збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративну будівлю
з одночасним укладанням договору про лізинг даного об’єкта нерухомості.
Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його
платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство з причини
своєї збитковості може отримати значну економію на податкових платежах,
які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об’єкта основних
фондів;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання
(а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру),
коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються
у виробничому процесі;

д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення
частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та
матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій).
За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні
ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види
діяльності;

є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші,
ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові
вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий
стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень
невиправданої дебіторської заборгованості (у цілому в Україні, станом на
початок 1999 року загальна сума дебіторської заборгованості суб’єктів
господарювання становила майже 110 млрд грн.). Це є суттєвим резервом
відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій
кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні
можливості для її погашення.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

• Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової
компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових
операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в
підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані
послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська
заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства
поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами
на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми
дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди
факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції,
діючої відсоткової ставки та строків настання платежу).

• Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що
банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує
пред’явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі
строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова
реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного
кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної
суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за
мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель,
і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також
називається дисконтом.

• Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу
в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано
імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке
виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінан-сувати дебіторську
заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення
ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за
участю банківської установи і є також однією із форм трансформації
комерційного кредиту в банківський.

Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської
заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стягнення
заборгованості, у тім числі зверненням із позовом в арбітражний суд.
Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення в
арбітражний суд детально описано далі.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумовлюють
зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів
пов’язані в основному зі змінами у звіті про фінансові результати та їх
використання (звіт про прибутки та збитки).

Зменшення (заморожування) витрат

Даний блок санаційних заходів здійснюється в двох напрямках:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

0r0i0L1?1AE1 2oeoeoeoeoeeeoeoeoeoeoeaUoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoe

d8

???ідприємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога
меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті
збільшення грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках
фінансової санації може бути прийнято рішення про заморожування
ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком
окупності.

Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, проведення
фінансової санації підприємств обов’язково супроводжується радикальним
зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти
зменшенням заробітної плати або зменшенням величини необхідного робочого
часу. Найбільш поширеними заходами щодо вивільнення робочого часу є:

• запровадження неповного робочого тижня;

• достроковий вихід на пенсію;

• неоплачувані відпустки;

• звільнення персоналу.

Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із
санаційними заходами соціального характеру.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів
аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації
продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал заходів для
активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати
збут можна як наданням знижок покупцям, так і помірним збільшенням цін;
як масованою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у
даній сфері залежатиме від конкретного підприємства та від вибраної ним
стратегії маркетингу.

Зменшення статутного фонду підприємства

Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на
реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов’язані зі зміною
розмірів та структури фінансових джерел формування активів.

Маючи збитки, підприємства, як правило, не заінтересовані показувати їх
у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних
товариств, оскільки їхні баланси публікуються в пресі. За наявності
балансових збитків суб’єктам господарювання дуже важко розраховувати на
залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для
кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є
непривабливим об’єктом фінансування.

Відтак збиткові підприємства можуть вдатися до санації балансу (чиста
санація). Чиста санація передбачає покриття відображених в балансі
збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Згідно із
законодавством України, збитки підприємств можуть списуватися за рахунок
резервних (страхових) фондів, засобів цільового призначення (спеціальні
фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, який
може утворитися за зменшення статутного фонду підприємства. Ліквідність
та платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не
поліпшуються, оскільки на підприємство (у даному разі) не залучаються
додаткові фінансові ресурси.

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді. коли
вичерпано інші можливості покриття балансових збитків. Даний
(балансовий) прибуток утворюється в результаті зменшення статутного
фонду підприємства. Санаційний прибуток — це прибуток, який виникає
внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв)
за курсом, нижчим від номінальної вартості цих прав, або в результаті їх
безкоштовної передачі для анулювання. Він дорівнює різниці між
номінальною вартістю корпоративного права та ціною його викупу емітентом
і витратами, пов’язаними з процедурою викупу прав та зменшення
статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання
безкоштовно, то санаційний прибуток дорівнюватиме номінальній вартості
наданих для анулювання прав за мінусом витрат, пов’язаних зі зменшенням
статутного капіталу.

Порядок зменшення статутного фонду підприємств.

Основні цілі та завдання зменшення статутного фонду підприємств:

• одержання санаційного прибутку, який спрямовується на покриття
балансових збитків;

• урівноваження (або перевищення) номінальної вартості акцій (паїв) з їх
ринковою ціною, оскільки в період фінансової кризи може скластися
ситуація, коли біржова ціна буде суттєво меншою за номінальну вартість
акцій. Залучення засобів шляхом додаткової емісії корпоративних прав у
даному разі неможливе;

• приведення у відповідність величини основних та оборотних засобів
підприємства з розміром його власного капіталу, оскільки з метою
підвищення платоспроможності підприємство може прийняти рішення про
продаж частини свого майна, що може стати причиною виникнення такої
невідповідності;

• концентрування статутного капіталу в руках найбільш активних
власників.

У зв’язку з тим, що найпоширенішими формами організації бізнесу в
Україні є акціонерні товариства та товариства з обмеженою
відповідальністю, ми будемо досліджувати механізм зменшення статутного
капіталу підприємства на прикладі саме цих видів господарських
товариств,

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку затверджено
Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду
акціонерних товариств. Цим Положенням та Законом України «Про
господарські товариства» передбачено два методи зменшення статутного
фонду акціонерного товариства:

1. Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація).

2. Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості. Зменшення
номінальної вартості може здійснюватися об’єднанням кількох акцій в одну
(конверсія). Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням
зборів акціонерів, пайовиків. Рішення загальних зборів товариства про
зміни статутного фонду приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів,
які беруть участь у зборах (загальні збори визнаються правомочними, якщо
в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства
понад 60 % голосів).

Санація викупом акцій (придбанням паїв) у власників.

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції
для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників
або анулювання. Указані акції мають бути реалізовані або анульовані у
строк не більше одного року. Те саме стосується і товариства з обмеженою
відповідальністю щодо придбання ним паїв учасників товариства.

За санації через викуп емітентом корпоративних прав у їх держателів, без
огляду на складний фінансовий стан, підприємство повинно мати в своєму
розпорядженні достатньо ліквідних засобів, необхідних для виплати
відшкодування власникам акцій (паїв). Іншою важливою умовою такого
методу санації є те, що для акціонерного товариства, наприклад, викуп
акцій є доцільним лише за курсом, нижчим від номінальної вартості. В
іншому разі санаційний прибуток, який може бути спрямований на покриття
балансових збитків, не створюється, а отже, зменшувати статутний фонд
немає сенсу.

Санація із залученням коштів власників підприємства

Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є
його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть
значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації
власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;

б) наданням позик;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі. У результаті
санації балансу підприємство не мобілізує додаткових коштів, однак
створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій
(паїв) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерел у
майбутньому. На практиці в санаційних цілях досить часто слідом за
зменшенням статутного капіталу здійснюється його збільшення. Ця операція
має назву «двоступінчастої санації».

Санація збільшенням статутного фонду.

Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів
виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей,
переобладнання чи розширення виробництва;

• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства
відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, тобто підвищення
кредитоспроможності суб’єкта господарювання та його фінансової
стійкості;

• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки
збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових
грошових ресурсів;

• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших
підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства,
їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні
застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в
статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом
довгострокового періоду.

Альтернативна санація

Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення
статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників.
За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема
вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових
збитків підприємства і зберігають належну їм частку (в абсолютному і
відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або
погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних
доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників
корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб’єкта
господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в
такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується
платоспроможність підприємства.

ВИСНОВКИ

Санація — це комплекс послідовних взаємозв’язаних заходів
фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного,
соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання
з кризи і відновлення або досягнення ним прибутковості та
конкурентоспроможності.

Проект санації може мати таку структуру:

1. Загальна характеристика підприємства:

фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої
продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та
ліквідності);

аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрутне фінансове
становище;

перспективи виходу з цього стану.

2. План фінансового оздоровлення:

виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість,
вартість);

баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі
конкретних джерел показують окремо);

розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення
підприємства.

3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.

План фінансового оздоровлення може мати такі розділи:

1. Загальна характеристика підприємства та його фінансовий стан:
найменування підприємства; дані про реєстрацію, підпорядкування, місію
та види діяльності; організаційно-правовий статус; форма власності;
організаційна структура; фінансові коефіцієнти ліквідності,
платоспроможності, фінансової стійкості, оборотності капіталу, рівня
дебіторської заборгованості, прибутковості, рентабельності.

2. Основні параметри проекту бізнес-плану: обґрунтування варіанта
санації, розрахунок загального обсягу фінансових ресурсів (у тім числі
державних коштів), строк реалізації плану, строк погашення інвестованого
капіталу, фінансові результати реалізації плану (чиста теперішня
вартість, внутрішня норма дохідності, строк окупності проекту).

3. Заходи для відновлення платоспроможності та підтримки ефективної
господарської діяльності (заходи технічного, організаційно-економічного
характеру та фінансові кошти, необхідні для їхнього здійснення).

З-поміж багатьох різних заходів, які сприяють відновленню
платоспроможності й підтримуванню ефективної господарської діяльності
підприємства, можна рекомендувати, зокрема, такі:

зміна складу керівників підприємства та стилю управління;

інвентаризація активів підприємства;

оптимізація дебіторської заборгованості, зниження витрат на виробництво;

продаж дочірніх фірм і часток у капіталі інших підприємств;

продаж незавершеного будівництва;

обґрунтування необхідної чисельності персоналу;

продаж зайвого устаткування, матеріалів і залишків готової продукції;

реструктуризація боргів перетворенням короткострокової заборгованості в
довгострокові позики або іпотеки;

запровадження прогресивної технології, механізації та автоматизації
виробництва;

удосконалення організації праці;

проведення капітального ремонту, модернізації основних фондів, заміни
застарілого устаткування.

4. Ринок і конкуренція (характеристика галузі, перспективи її розвитку;
сегменти ринку даного бізнесу, покупці, перелік основних конкурентів та
їхні конкурентні переваги; стратегія виживання на ринку; тенденції та
очікувані зміни на основних ринках).

5. Маркетингова діяльність підприємства (стратегія маркетингу, канали
розподілу, стратегія здійснення продажу, характеристика та аналіз
каналів збуту, життєвий цикл продукту, інші дослідження та розробки).

6. План виробництва та його ресурсне забезпечення (виробнича програма
підприємства, обсяг продажу продукції, потреба в основних фондах,
оборотних коштах, персоналі, інвестиційних ресурсах).

7. Фінансовий план (прогнозування фінансових результатів, розрахунок
обсягів додаткових інвестицій, обґрунтування джерел фінансування,
складання прогнозного балансу, розрахунок фінансових коефіцієнтів).
Цьому розділу належить вирішальна роль стосовно вибору того чи того
варіанта фінансового оздоровлення підприємства.

8. Обґрунтування сценаріїв подолання найбільш імовірних ризиків у
процесі проведення фінансового оздоровлення підприємства.

Фінансову допомогу можуть здійснити три групи підприємств: партнери за
кооперованими зв’язками; підприємства (холдинги), які володіють
контрольним пакетом акцій неплатоспроможного підприємства; кредитори,
які впевнені в позитивних наслідках фінансового оздоровлення
неплатоспроможного підприємства.

Список використаної літератури

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” // Голос України. — 1999. — 30 липня.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К., 1999. — Т. 2.

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Економіка підприємства. Підручник. – К., 2002.

Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К., 1995

Словник-довідник з економіки. – Харків, 2003.

Фінанси підприємства. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф.
А. М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2004.—384с.

PAGE

PAGE 4

Похожие записи